Формування політехнічних, загально-трудових, професійних вмінь і навичок є одним з головних завдань навчання і виховання молоді. Робота на сучасному механізованому і автоматизованому виробництві не тільки пов'язана з оволодінням широким колом професійних знань, вмінь і навичок, але і створює сприятливі умови для всебічного розвитку і застосування здібностей людини. Всебічний і гармонійний розвиток людини неможливий без формування професійних вмінь і навичок, які забезпечують ефективне використання знань в самих різноманітних галузях людської діяльності.

Випускники коледжів, технікумів повинні бути підготовлені до роботи на посадах керівників нижчого рівня на підприємствах різної форми власності. Тому навчальний процес підготовки молодшого спеціаліста передбачає набуття більш глибоких професійних практичних вмінь і навичок, хоча виконання трудових прийомів наладки агрегатів, виконання польових механізованих робіт й інших в структуру діяльності даного фахівця прямо і безпосередньо не входить. Проте, наявність у молодшого спеціаліста відповідних професійних вмінь і навичок виконувати окремі трудові прийоми, якби опосередковано визначають необхідність виконувати планово-організаційну, нормативно-координуючу і контрольно-коригуючу діяльність - функції техніка-механіка.

Формування відповідних професійних вмінь і навичок у вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації, що входить до завдань спеціальних технічних дисциплін, зокрема, “Сільськогосподарські машини”, як показує аналіз досвіду роботи, анкетування фахівців, відбувається недостатньо ефективно.

Проблема формування професійних вмінь і навичок багатоаспектна. В теорію професійного навчання внесли суттєвий внесок С.А. Ананьєв, С.І. Архангельський, С.Я. Батишев, Т.А. Ільїна, О.П. Кондратюк, Є.О. Мілерян, Н.Г. Ничкало, Н.Ф. Тализіна, С.А. Шапоринський, А.І. Щербаков, а також психологи Є.О. Клімов, Г.С. Костюк, С.Л. Рубінштейн та ін.

Вирішенням важливих питань загально-технічної і професійної підготовки студентів займались Ю.К. Васильєв, В.С. Гапоненко, А.І. Дьомін, В.Н. Красильніков, В.С. Лєднєв, М.В. Москвін, В.К. Сидоренко, В.А. Скакун, Д.О. Тхоржевський. Ці вчені торкались різних граней даної проблеми, що дало значні зрушення у вирішенні питань формування професійних вмінь і навичок у студентів технікумів і коледжів. Однак, проблеми професійної підготовки у вищих аграрних навчальних закладах освіти I-II рівнів акредитації, в тому числі проблема методики формування професійних вмінь і навичок на заняттях зі спеціальних технічних дисциплін, досліджені недостатньо глибоко, що негативно впливає на якість підготовки спеціалістів. Практика показує, що випускники технікумів, коледжів, маючи відносно достатні знання, мають недостатній рівень вмінь і навичок професійної підготовки.

Навчання - це впорядкована взаємодія педагога з учнями, спрямована на досягнення визначеної мети; процес, в якому на основі пізнання, вправ і набуття досвіду виникають нові форми поведінки і діяльності, змінюються раніше набуті.

Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки і техніки, суспільного життя. Науково-технічний і соціальний прогрес потребує значного поповнення та перебудови систем загальноосвітніх і спеціальних професійних знань, здобутих у середній школі та професійно-технічних навчальних закладах.

У процесі навчання його цілі поступово ускладнюються, але разом з цим вони й диференціюються [9].

Поряд із загальноосвітніми завданнями з'являються практичні - підготовка дітей до життя, опанування практичних знань, умінь і навичок. На ґрунті загальноосвітніх знань здійснюються політехнічне навчання та професійна освіта. Загальна освіта (знання мови, математики, фізики, хімії, біології, історії) дедалі стає більш потрібною для професійної освіти, для підготовки творчих спеціалістів.

Успіх навчання значною мірою залежить від усвідомлення мети навчання і тих мотивів, якими вони керуються. У навчанні помітно виявляється соціальна та пізнавальна мотивація.

Удосконалювання формування вмінь і навичок багато в чому залежить від єдності в поглядах учителів на сутність цих понять.

Уміння, так і навички, зрозуміло, формуються і виявляються в діях. Таким чином, загальною ознакою умінь і навичок є те, що вони характеризують готовність школяра реалізувати знання, які вони одержали на основі засвоєння матеріалу.

Розходження між уміннями і навичками виявляються в процесі їх формування. Уміння формуються вправами в умовах, що змінюються, тобто в процесі переносу способів дій у трохи змінену і нову навчальну ситуацію. При удосконалюванні умінь вони в цілому не автоматизуються, оскільки цьому процесові не піддається центральна ланка рішення розумових задач: перебування принципу (основної ідеї) її вирішення на основі зв'язку відомого з невідомим. Тому відзначається, що дії, що відбуваються за допомогою умінь, завжди усвідомлювані.

Навички виробляються багаторазовими вправами в тих самих умовах діяльності. При цьому вчинена дія носить автоматизований характер, а контроль за її виконанням здійснюється головним чином підсвідомо. Це розвантажує мозок, допомагає вирішувати йому складну розумову задачу.

Варто враховувати, що високорозвинені інтелектуальні уміння мають складну структуру, містять у собі більш прості уміння і ряд навичок, які пов'язані між собою, та забезпечують цілісний акт рішення розумових задач. Розумові дії, у яких виявляються дані уміння, містять у собі аналіз умов і шляхів вирішення задач, способів дій і навичок, їх застосування в потрібній комбінації і послідовності.

Професійні уміння і навички хоча і розраховані на використання в конкретних умовах діяльності і є більш вузькими в порівнянні з загально-трудовими уміннями і навичками, однак також знаходять місце у діяльності.

Пам'ятаючи про умовний характер розподілів умінь на види, усе-таки корисно в практиці навчання розрізняти них по переважній ознаці. Так, якщо учні володіють способами рішення задачі коротке й економічним шляхом, те це раціональне уміння. Нераціональні уміння ведуть до довгого і неекономічного рішення задачі. До ознак раціональності умінь відносяться також їхня відповідність індивідуальним особливостям учнів, застосовність до найбільш широкого класу задач.

В основу визначення рівнів розвитку вмінь учнів, покладена характеристика пізнавальних дій. Під дією розуміють усвідомлений, цілеспрямований акт, вирішення пізнавальної задачі.

Продуктивні уміння формуються в діях, за допомогою яких учні самостійно здобувають знання і засвоюють способи навчання. Однак центральне місце даного уміння - перебування учнями принципу рішення задачі в новій ситуації. Воно і є визначальною ознакою, по якому уміння відноситься до продуктивного.

Творчі та практичні вміння: 1) сприймати й осмислювати знання (самостійно побачити проблему, сформулювати її, висунути гіпотезу доказу, реалізувати розроблений план, зробити висновки й узагальнення); 2) закріплювати і застосовувати знання (уміння творчо розробляти і використовувати оригінальні способи вирішення задач у різних ситуаціях). Уміння самостійно розробляти і застосовувати високоефективні варіанти розповіді, у тому числі і найбільш складні з них (уміння дискутувати, виступати з доповіддю і науковим повідомленням і т.п. ); 3) організаційні уміння (уміння самостійно ставити перед собою загальні цілі і задачі навчальної діяльності, розчленовувати них на частки, розробляти оригінальні плани і реалізовувати них з досягненням високих результатів, коректувати хід своєї діяльності).

Процес формування вмінь та навичок здійснюється у взаємозв'язку з вихованням мотивації навчання. Традиційно склалося роздільне вивчення педагогами і психологами цих двох взаємозалежних сторін навчання школярів.

Позитивна мотивація благотворно впливає на оволодіння школярами способами навчально-пізнавальної діяльності. Формування вмінь благотворно впливає на формування мотивів навчання учнів. Виявлено також, що способи навчально-пізнавальної діяльності є не тільки засобами задоволення пізнавальної потреби, але і самі стають ними.

2. Організаційно-методичні основи, формування професійних знань і вмінь

Поширеним в дидактиці є поняття "прийом навчання".

Прийом - це елемент методу, його складова частина, разова дія, окремий крок у реалізації методу або модифікація методу в тому випадку, коли метод невеликий або простий за структурою.

У процесі навчання методи і прийоми використовуються в різноманітних поєднаннях. Один і той же спосіб діяльності учнів в одних випадках може бути як самостійний метод, в інших - як прийом навчання. Наприклад, пояснення, бесіда є самостійними методами навчання. Якщо ж вони епізодично використовуються вчителем в процесі практичної роботи для залучення уваги учнів до виправлення помилок, то пояснення і бесіда набувають значення прийому навчання, що є складовою методу вправ.

Метод навчання - це складне, багатовимірне утворення. Якби вдалося побудувати його просторову модель, то ми побачили б унікальний кристал, що переливається багатьма гранями і постійно змінюється. Саме таку конфігурацію пропонують і висвічують ЕОМ при спробі наочного моделювання методу навчання [1].

У методі навчання виявляються об'єктивні закономірності, мета і завдання, зміст, принципи, форми навчання. Діалектика взаємозв'язку методу з іншими категоріями дидактики взаємозворотна: будучи похідними від мети і завдань, змісту, форм навчання, методи, разом з тим, виявляють зворотний і надзвичайно могутній вплив на становлення і розвиток цих категорій. Ні мета й завдання, ні зміст освіти, ні форми роботи не можуть бути реалізовані без урахування можливостей їх практичної реалізації, а саме таку можливість забезпечують методи. Вони ж обумовлюють темп розвитку дидактичної системи - навчання прогресує так швидко, наскільки дозволяють йому рухатися вперед використовувані методи.

Провідну роль в організації і здійсненні навчально-пізнавальної діяльності відіграють словесні методи (розповідь, пояснення, бесіда, діалог, лекція та ін.).

Розповідь. Формування свідомості починається з роз'яснення учням найпростіших уявлень і понять у галузі суспільного життя, праці, науки і техніки, етики й естетики. Розповідь дозволяє раціонально викласти й обґрунтувати факти, поняття, погляди, норми і цінності суспільного життя.

Пояснення розкриття вчителем найсуттєвіших властивостей того, що вивчається, його внутрішньої структури, зв'язку з іншими об'єктами. Здійснюється в формі розповіді, бесіди, лекції та ін. Пояснення створює в учнів зв'язне, логічно послідовне уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства, про наукові факти, поняття, про мораль, етику, естетику, право, загальнолюдські цінності та ін. Словесне пояснення відкриває вчителю широкі можливості виховного впливу на учнів.

Пояснення може забезпечити лише першу стадію засвоєння - сприйняття і усвідомлення нового знання. В учнів створюється початкове уявлення про новий зміст, складається певне ставлення до нього. Від цього в значній мірі залежить ефективність наступної роботи з метою формування моральної свідомості вихованців.

Логічний план пояснення визначається характером нової інформації, віковими особливостями сприйняття і мислення учнів, а також завданнями, що висуваються учителем перед учнями.

З погляду теорії діяльності, особливістю трудового навчання є тісне поєднання навчання з продуктивною працею. Всі знання, які здобувають учні, відразу ж знаходять застосування, а вся практична діяльність є суспільно корисною.

Оволодіння вміннями та навичками, при якому теорія пов'язується з продуктивною працею, має якісно іншу загальноосвітню і виховну цінність. При значній економії часу і зусиль, крім самого оволодіння знаннями і вміннями, такий зв'язок забезпечує розширення і закріплення знань, підтверджує їхню доцільність, забезпечує розуміння значення для потреб людини.

Іншою особливістю практичної діяльності школярів в трудовому навчанні є його продуктивний, а не тренувальний характер. Це позитивно впливає на мотиваційну основу навчання, дозволяє залучати до активної діяльності усіх без винятку учнів.

Нарешті, слід врахувати, що пізнавально-практична діяльність учнів в трудовому навчанні ґрунтується на тісному зв'язку з основами наук. Це сприяє розвитку цікавості дітей до вивчення інших шкільних предметів, а значить і вирішенню загальноосвітніх завдань школи.

Особливе місце у визначенні змісту трудовою навчання посідає психологічна теорія переносу.

Це викликане тим, що предметом вивчення в трудовому навчанні може бути безліч технічних об'єктів, технологічних процесів чи форм організації праці. Тому виникає потреба відбирати з них найтиповіші з урахуванням дидактичних вимог. При цьому необхідно, щоб учні одержували уявлення не лише про той конкретний матеріал, який увійшов до навчальних програм, але й усвідомлювали його зв'язок з виробничими об'єктами і процесами, котрі залишилися поза межами програм. Це й досягається за рахунок переносу знань, умінь і способів діяльності і нові умови.

Така ж ситуація характерна і для профорієнтаційної роботи зі школярами. Відомо, що в сучасному виробництві налічується тисячі професій. Ознайомити учнів з такою їх кількістю неможливо, та в цьому немає й потреби.

2.2 Активні методи формування знань і вмінь