Традиції побратимства(посестринства) спонукають до служби, глибокої пошани до громади, вірності обов'язку перед другом, рідною землею. Прикладом чесних побратимів були козаки, що усвідомлюють собою вищий тип українського національного характеру. В основі цих традицій - взаємна прихильність, довір'я, відданість, товариська солідарність, духовна близькість, щира співдружність.

Найбільш знедолені в суспільстві - сироти. Тому громадськими вихователями і духовними наставниками дітей-сиріт завжди були люди з високими моральними якостями: баба-повитуха, хрещені, названі батьки.

Парубочі й дівочі громади були своєрідною школою морального виховання молоді( вони опікувалися сирітськими родинами, привчали молодших до прапрадідівських чеснот, доглядали могили). Вулиця, досвітки, вечорниці не тільки обнародували суспільні відносини, а й дисциплінували, зобов'язували заручатись гарною славою про себе.

Добрий дух рідного дому, тепло домашньої атмосфери, одруження з милою людиною - джерело щасливої долі, успішного виховання дітей. Красивий той дім, де живе дружна сім'я, де панують любов, злагода і колективістські почуття. Щаслива та оселя, що повниться радісним дитячим багатоголоссям, де діти ростуть у гурті своїх братів і сестер. Про значення рідного дому в житті людини говорять: «Скрізь добре, але вдома найкраще», «Добре тому, хто в своєму дому» [ 19, с.148 ].

Батьківську хату діти ніколи не забувають, вона вабить з далеких країв, адже, прийшовши до неї неодмінно п'єш найцілющу, найсолодшу воду - живу воду з рідної криниці. «Нащо клад, коли в сім'ї лад»,- кажуть у народі.[ 15, с.94 ] Народна педагогіка надає першорядного значення клімату сім'ї як основному чиннику у формуванні особистості. Лад у сім'ї веде до створення сприятливого педагогічного клімату, а отже і до виховних успіхів. А це буває у такій сім'ї, де всі живуть цілеспрямованим життям згуртованого, здорового колективу, де всі люблять і поважають один одного, де панує дух взаємодопомоги, тепла, щирої турботи, де побудована справжня сім'ї. Традиції завжди були запорукою існування міцної родини. Зберегти традиції допомагали національні звичаї та обряди українського народу, слугуючи важливим доповненням до повсякденного життя людини.

2.2 Сімейна обрядовість

Святково-трудова обрядовість - засіб саморегуляції людського життя. Це основа народної культури як вияву саморозвитку цілісного етнічного єства. За характером обрядів можна судити про вік і рівень розвитку культури, про її світоглядну сутність. Саме слово «обряд» походить від «рядити», тобто ладити, давати раду, лад усьому. На Україні обряди супроводжували людину протягом усього життя, сприяючи духовному розвитку дитини та гармонізації стосунків у родині. Обрядом відзначали біологічну й духовну зрілість людини, появу дитини на світ, перехід у підлітковий і юнацький вік, одруження і, нарешті, проводи душі в інший світ.[ 3, с. 279]

Традиційна родинно-побутова культура українців відзначається особливою одухотвореністю. Ця тенденція виявляється в ній ще у дохристиянський період, коли уявлення про світ базувалися здебільшого на міфології. З давніх давен українці розглядали сім'ю і рід як святиню, а виховання у ній - як святий обов'язок батьків. Тому ці, як і всі інші особливо важливі об'єкти мали свої опікувальні божества - Рід і Рожаницю - уособлення роду, єдності нащадків одного предка, утвердження необхідності продовження людського роду. Цікаво, що ці божества йшли безпосередньо за головними слов'янськими богами. Отже, найхарактернішою рисою української родини з перших її кроків історичного становлення і розвитку стало високе одухотворення, де союз чоловіка і жінки підносився майже до рівня святині. Ця тенденція втілена в образі богині шлюбу - Лади, одне ім'я якої свідчить про те, що найвищою цінністю вважався лад у сім'ї. Людину, яка не знала історії свого роду, вважали безрідною.[3, с.221]

З прийняттям християнства українська сім'я стала ще міцнішою. Рід мав свої традиції, шанував предків і в цій пошані виховував молоде покоління. Новонароджену дитину у світ приймали особливим обрядом. Це було надзвичайною подією не лише для сім'ї в якій з'являвся новонароджений, а й для всього села. Вся вулиця збиралася десь на перехресті і чекала доки хтось із родини не почастує чимсь людей, «щоб доля у дитини була солодкою». Ім'я давали здебільшого на честь когось із шанованих у родині предків, дідуся чи бабусі. Відтепер дитина вважалася його продовженням у світі. Великою різноманітністю відзначалися колисанки, забавлянки, примовки для дитини. Майже кожна жінка знала декілька десятків колискових пісень. Ще не знаючи слів, дитина вже відчувала ніжність і ласку своєї матері, вчилася розуміти та сприймати цей світ. Вважалося, що народжуючи дитину, мати народжує не лише її тіло, а й душу. Тому у родинах існував своєрідний культ матері. Без її благословення не орали землю, не засівали поле, не входили в нову оселю, не вирушали в дорогу. Коли дитина починала говорити, відбувався обряд відлучення її від матері, дитину спроваджували «на свій хліб», [ 10 , с.13 ] відкриваючи їй дорогу у життя. Діти називали батьків на «ви», зберігаючи повагову дистанцію Таке звертання робило неможливим для дитини казати батькам щось грубе чи непристойне, але було сповнене великої довіри, поваги та шани до батьків. Батьки в свою чергу повинні були у всьому подавати добрий приклад дітям, розвивати у дітей доброчинні цінності, привчати їх до глибокої моралі. Наприклад, ввечері дитина повинна була розказати батькам, що доброго вона зробила за день. Так змалку діти вчилися виконувати посильну для них роботу - допомогти старій людині, двір підмести, глядіти худобу, чи просто сказати комусь лагідне слово. Сім'я вважалася святинею духу, благородних емоційних переживань, любові і вірності, щоденного живого спілкування, співпереживання, синівської і дочірньої вдячності, родинної солідарності, теплоти людських сердець. Родинні обряди охороняли цінність сім'ї, зберігали святість людських стосунків. Якщо хлопець хотів зізнатися дівчині в коханні, він кидав їй лілію за ворота, визначаючи тим самим чистоту та непорочність своїх намірів. Другим знаком вважалася ружа, кинута під час танцю. Якщо дівчина її піднімала, це вважалося знаком того, що вона відповідає взаємністю. Одним з найважливіших свят було укладання шлюбу, який поєднував у собі матеріальне і духовне, громадське та особисте. Весільна обрядовість поділялась на 3 цикли: передвесільний (умовини, оглядини, заручини, бгання короваю, дівич-вечір), власне весілля (запросини, посад молодих, дарування, розплітання коси, розподіл короваю, перевезення посагу, перезва, рядження) і післявесільний (Шанування молодими батьків, прилучення невістки до родини чоловіка). Така велика кількість обрядів зумовлювалася тим, що весілля відбувалося раз у житті, розлучення та повторний шлюб допускалися, але дуже рідко.

Великому значенню у родині надавалося привчанню людини до праці. Про це свідчить «помани»,безвинагородна праця, дарунок, без якої не існувало жодної сторони людського життя. Після ритуалу «першого хліба», згадуваного раніше, дитина повинна була розділити цей хліб з сусідами. Так дитині прививалася щедрість, бажання допомагати іншим. Якщо закладали будинок, обов'язково частували сусідів. Якщо заготовляли дрова, певну частину віддавали сиротам та вдовам. З нового полотна - бідному на сорочку. Якщо людина заходила до хати, завжди давали гроночку хліба, повинна була вийти з хлібом, який ніколи не купувався, а випікався завжди круглої форми, символізуючи собою сонце - джерело людського життя.

Невичерпним джерелом духовної сили та етики були для українців обряди та звичаї, пов'язані з релігійними святами. Святкування Спаса, Різдва, Великодня, Трійці, Маковея були помітними родинними подіями. Велика кількість обрядових пісень сприяла естетичному вихованню дитину, привчанню до рідної мови. Чудовими спектаклями були майже всі весільні і календарно-обрядові свята, які розвивали творчі сили дитини, виховували її естетичні ідеали, любов до отчого дому, свого краю, родини, розвивали психіку.[ 22, с.93 ]

Родинні виховні заходи як форми виховання педагогічної культури батьків

Сучасна педагогічна наука виходіть з положення про те, що виховання дитини - це не лише цілеспрямоване і планомірне планування її світогляду, переконань і почуттів, волі і характеру, потреб і здібностей, а й адаптація до соціального середовища, її соціалізація. Важливим чинником названого процесу має стати родинна педагогіка, яка еволюційним шляхом виробила оригінальні норми і методи впливу на підростаючу особистість. Уся суть родинної педагогіки спрямована на підготовку дітей до самостійного життя. їхню адаптацію до природного і суспільного довкілля. Родинно-національні та соціально-побутові традиції забезпечують зв'язок поколінь, засвоєння і збереження скарбів українського народу, впливають на розвиток і соціальну спрямованість дитини в сім'ї та соціальному середовищі. Саме тому особливо актуальним є єдність родинно-шкільного виховання на базі відродження традицій української етнопедагогіки та досягнень вітчизняної та світової педагогіки і формування на цій основі педагогічної культури батьків як першовихователів.

З цього приводу К.Д.Ушинський зазначав: “Мистецтво виховання має ту особливість, що майже всім вона здається справою знайомою й зрозумілою, а декому навіть справою легкою і тим зрозумілішим і легше здається воно, чим менше людина з нам обізнана теоретично чи практично. Майже всі визнають, що виховання вимагає терпіння; дехто вважав, що для цього потрібні вроджена здібність і вміння, тобто навичка, але дуже мало хто прийшов до переконання, що, окрім терпіння, вродженої здібності та навички потрібні ще й спеціальні знання. ”Продовжуючи Ушинського, відомий вітчизняний педагог В.Сухомлинський писав: “Батьківська педагогіка - це на мій погляд, педагогічна освіта батьків і матерів, освіта тих, кому завтра бути батьками і матерями”.

За висновком В.Сухомлинського, в наші дні немає важливішого у сфері виховання завдання, ніж навчити батька та матір виховувати своїх дітей, прищепити їм високу педагогічну культуру. “Без турбот про педагогічну культуру батьків, - писав він, - неможливо розв'язати жодного завдання, що стосується навчання та виховання. Батьківська педагогіка, тобто елементарне коло знань матері та батька про те, як істота, що народилася від людини, стає людиною - це фундамент, основа всієї педагогічної теорії та практики”. I закликав, звертаючись до вчителів: “Вчіть батьків мистецтва виховання як найблагороднішої, найлюдянішої, найвищої творчості, як виконання високого громадського обов'язку”. З цією метою педагогу доцільно урізноманітнювати форми, засоби і методи співпраці з родинами учнів для підвищення рівня педагогічної культури батьків, враховуючи їх загальний розвиток, різноманітні інтереси тощо.

Однією із форм виховання педагогічної культури батьків є організація вчителем родинних виховних заходів. Саме родинні виховні заходи дають змогу активізувати батьків, з пасивних спостерігачів перетворити їх в учасників організації навчально-виховного процесу власних дітей; пізнавати інтереси і вподобання кожної сім'ї, організовувати спільне дозвілля батьків ф дітей, забезпечувати спадкоємність поколінь, відроджувати звичаї і традиції нашого народу.

ВИСНОВОК

Велич і красу родини в народі підносять аж до небес, як ознаку особливого авторитету й ролі в житті кожної людини. Повне щастя без сім'ї, без домашнього затишку не мислиме.

Звичайно, що увага і повага до сім'ї, до роду не приходить сама по собі. Її треба виховувати. Це якраз і є той природний, надійний шлях, яким дитина змалку усвідомлює свою приналежність до родини, роду, а через них - до рідного народу, української нації. Діти зміцнюють сім'ю. Вони прикрашають життя і дарують радість, продовжують людський рід і передають родинну духовну естафету від покоління до покоління.

Так і людина, як і рослина, не може жити без правічного ґрунту. Живосилом вирвана з рідного місця, почне всихати, перероджуватися на перекотиполе. Без зв'язку з ріднею людина стає безпорадна. Вона завжди стояла і стоятиме біля витоків людського життя i щастя, додаватиме сили і відваги, оберігатиме від напастєй, хвороб душі і тіла, вчитиме шанувати людей, їх працю, їх мудрість, святою молитвою звучатиме в твоїх устах велике і величне слово - родина.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава, 1994.

2. Концепція, національного виховання // Рідна школа. - 1995. - №6.

3. Кузь В. Материнська школа: Виховання в родині // Педагогіка і психологія. - 1995. - №4.

4. Мартинюк І. Школа-родина як основа національного виховання //Поч. школа. - 1996. - №3.

5. В.Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. - К., 1986.

6. Стельмахович М.Г. Народне дитинознавство. - К., 1991.

7. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. - К.,1996.

8. Школа-родина: аспекти родинного виховання //Поч. школа.-1997.- №5.

Додатки

Сценарій вечора "РОДИННЕ СВЯТО".

УЧАСНИКИ: родини, чиї діти навчаються в класі? школі.

По можливості сцена, де проходить “Родинне свято” оформляється під світлицю. На сцені розміщуються столи і стільці по кількості сімей, які беруть участь:у святі.

Родини заздалегідь приготували своє родовідне дерево, герби родини, принесли з собою сімейні фотоальбоми, які розвішують i розкладають у залі. Заздалегідь учні класу, або класи готують власними руками призи. В залі звучить музика. На мелодію “Пісні про рушник” на сцену виходять дві дівчини в українських костюмах з короваєм.

І ДІВЧИНА: Добрий вечір добрим людям! Ми вітаємо Вас у нашій світлиці. Дякуємо Вам за те, що ви сьогодні завітали до нас.

ІІ ДІВЧИНА: За давнім українським звичаєм дорогих гостей зустрічають свіжим духм'яним хлібом, який увібрав у себе тепло i світло щедрої української землі. Хай цей хліб нагадає вам рідний дім і стане для вас символом родинного свята.

Під фонограму сім'ї, котрі братимуть участь у конкурсах вечора, піднімаються на сцену за свої столи, які були раніше оформлені букетами квітів; приготовленими дітьми та батьками серветками.

Виходять на сцену ведучі:

І ВЕДУЧИЙ: Доброго вечора, дорогі друзі! Спасибі вам за те, що ви вирішили взяти участь у нашому родинному святі. Серед усіх геніальних винаходів людства одне з провідних місць займає сім'я, родина”, “Від родини йде життя людини”, “Без сім'ї нема щастя на землі”, - говорять на Україні.

ІІ ВЕДУЧИЙ: Сім'я-святиня людського духу, благородних людських почуттів: кохання, любові, вірності, піклування. Це невсипуща хранителька національних звичаїв і традицій, пам'яті предків, плекальниця найвищої цінності людства - дітей, майбутне народу. Людина є смертною. Але рід, родина, народ - безсмертні.

І ВЕДУЧИЙ: А зараз ми хотіли б ближче познайомитись і відрекомендувати вам наших сьогоднішніх гостей: сім'ї, які прийшли до нас на свято.

Ведучі розповідають зі сцени про сім'ї, які беруть участь у святі, їх сімейні бувальщини.

(Така інформація готується зарання).

I ВЕДУЧИЙ: А тепер від слів переїдемо до наших конкурсів. Перший конкурс-пісенний.

II ВЕДУЧИЙ: Як відомо, в пісні розкривається душа людини. Перефразовуюча відоме прислів'я, можна сказати:

“Скажи мені про що ти співаєш, - і я тобі скажу, хто ти”.

І ВЕДУЧИЙ: А українські пісні завжди славились своєю мелодійністю, співучістю, задушевністю. Отож, пісня.

Свою улюблену сімейну пісню виконує сім'я .

(Сім'ї по черзі співають свої пісні, зал по можливості підтримує їх).

II ВЕДУЧИЙ: Щиро дякуємо нашим учасникам за чудове виконання народних пісень. Пісні, що прозвучали, такі різні, але всі вони чудові. Тепер ми краще знаємо наших учасників i розуміємо їх душу.

І ВЕДУЧИЙ: Як відомо, сім'я - це близька співдружність дорослих і дітей. І чим тісніший цей зв'язок поколінь, тим більше значення мають сім'ї в житті кожного її члена.

II ВЕДУЧИЙ: А як виглядають батьки в очах своїх дітей?

І ВЕДУЧИЙ: У всіх батьків є сильні і слабі сторони. Теперішні батьки і їх талант полягає в тому, щоб вміло використати свої сильні сторони в спілкуванні з дітьми. В демонструванні своїх сильних сторін нам допоможуть наступні конкурси.

(Проводяться конкурси серед тат і мам. Конкурси можуть бути різноманітними)

ІІ Ведучий: Дякуємо нашим татам і мамам, які продемонстрували нам свої таланти. В таких талановитих батьків і діти повинні бути талановитими. І виявити таланти дітей - мета нашого наступного конкурсу.

(Проводяться конкурси серед дітей)

І. ВЕДУЧИЙ: Дуже вдячні нашим молодшим представникам сімейних династій. Ми познайомились з нашими сім'ями. Їх сильними і слабкими сторонами. А тепер проведемо конкурс під девізом: “Тато, мама і я- дружна сім'я!”.

(Проводиться конкурс для всіх сімей - учасників свята).

ІІ ВЕДУЧИЙ: Як ви бачили у кожної людини є який її талант, який її відрізняє бід інших і яким вона може пишатися.

І ВЕДУЧИЙ: Ось і познайомились ми з нашими сім'ями ближче, їх сімейними традиціями уподобаннями, талантами. Ми дуже раді, що наше сьогоднішнє свято, родинне свято, пройшло в такій теплій, невимушеній обстановці.

ІІ ВЕДУЧІЙ: А зараз - найприємніша мить, яку з нетерпінням чекають всі учасники. Вручення призів. Кожна сім'я по-різному виявила свої таланти в конкурсах. Одні стали переможцями в пісенному, інші- в спортивному конкурсах. Тому ми нагороджуємо кожну сім'ю.

(Проходить вручення призів учасникам родинного свята).

І ВЕДУЧИЙ: Сподіваємось, що сьогоднішнє свято надовго запам'ятається глядачам i учасникам. Всім велике спасибі. А закінчити наше свято ми хотіли б піснею.

(Всі співають “Пісню про рушник”).

НАЗВА ПРИЗІВ: - за краще виконання сімейної пісні;

- за краще знання свого родоводу;

- за краще почуття гумору;

- саму багатодітну сім'ю;

- зa тісний зв'язок поколінь;

- за добре знання свого рідного краю;

- за акторську майстерність при демонстрації своїх талантів;

- за оригінальність батьківських талантів;

- наймолодшу сім'ю.