Поняття технологій навчання, їх класифікація та загальна характеристика

Поняття технологій навчання, їх класифікація та загальна характеристика

Технологія - слово грецького походження, яке в перекладі означає «знання про майстерність».

Вживання поняття «технологія» щодо освітньої галузі, на думку відомого російського педагога М. Кларіна, є метафорою, яка походить від сприйняття школи, як фабрики або конвеєрного виробництва. Ця метафора навчання здається цілком доречною і з огляду на теорію філософа Ортеш-і-Гассета про наукове пізнання, початок якого повністю ототожнюється з двома надто різними об'єктами, щоб дійти висновку про їх хоча б часткову тотожність, яка і буде визнана дійсною.

Використання поняття «педагогічно технологія» пов'язується з багатьма чинниками. По-перше, стрімкий розвиток науково-технічного процесу зумовив технологізацію не тільки виробничої галузі, а й втрутився в гуманітарні галузі знань. Як зазначив філософ Г. Маркузе, «історичне досягнення науки та техніки зробило можливим переведення цінностей у технологічні завдання - матеріалізацію цінностей. Отже, на карту поставлено перевизначення цінностей у технічних термінах, як елементів технологічного процесу». До того ж, технічний розвиток збагатив арсенал засобів навчання, значно розширив його можливості.

По-друге, звернення до технологій зумовлювалося незадовільним станом традиційних форм і методів навчання. Сам термін «технологія» стосовно навчального процесу було вжито у 1886 році американцем Дж. Саллі. Але поширення він набув значно пізніше. Сьогодні є багато визначень понять «технологія навчання» і «педагогічна технологія» - понад триста.

Одне з них:

Педагогічна технологія - це педагогічно і економічно обґрунтований процес досягнення гарантованих, потенційно відтворюваних педагогічних результатів, який включає формування знань і вмінь учнів розкриттям спеціально переробленого змісту і який реалізується строго на засадах НОП і поетапного тестування.

Залежно від того, як автори уявляють структуру і складові навчального процесу, ці поняття трактуються як:

системний метод (С. Гончаренко, І. Прокопенко)

педагогічна (дидактична) система (О. Савченко)

діяльність (Н. Абашніна, Е. Бережна)

спосіб організації навчального процесу (М. Кларін)

конструювання, моделювання навчального процесу (І. Богданова, В. Воронов, О. Гохберг)

Усі ці визначення поєднує спільне спрямування на підвищення ефективності навчального процесу, що гарантує досягнення запланованих результатів навчання. Загальноприйнятим є уявлення про технологію, як конструювання навчального процесу за поданою нижче схемою (схема 3).

Схема відбиває риси, притаманні і традиційній організації навчального процесу: впорядкованість процесу навчання, мети і оцінювання результатів. Але простежуються особливості «педагогічної технології».

М. Чошанов, проаналізувавши праці В. Безпалько, Б. Блума, М. Кларіна, І. Марєва, виявив, зокрема, такі історичні ознаки: діагностичне цілепокладання і результативність, що в сукупності гарантують досягнення навчальної мети, забезпечують економічність, створюють, за рахунок прискорення процесу навчання, резерв часу; алгоритмізованість і пректованість, цілісність і керованість, тобто можливість відтворення технології або її окремих елементів, незалежно від майстерності педагога, а також коригованість, яка передбачає постійний зворотній зв'язок, застосування різноманітних засобів наочності.

У зарубіжній педагогіці поняття «технологія навчання» було аналогом поняття «педагогічна технологія». Їх трактування обмежувалося галуззю навчання і не торкалося процесу виховання.

Не зважаючи на те, що «технологія навчання» і «технологія виховання» загалом є педагогічними технологіями, але з огляду на досвід вітчизняної педагогічної практики, уявляється важливим вживання двох окремих понять «технологія навчання» і «технологія виховання», тим більше, що останній має національне історичне коріння і був введений в педагогічну науку А. Макаренком. За поняттям «педагогічна технологія» може зберігатись загальна назва технологій, що застосовується в процесі виховання, в широкому розумінні цього слова. Ось чому вважаємо недоцільним вживання в окремих працях останніх років таких словосполучень, як «педагогічна технологія навчання», «педагогічна технологія гуманістичного виховання» тощо.

Ускладнює розуміння поняття «технологія навчання» вживання його на різних рівнях. За визначенням Г. Селевка, це: 1) загальнодидактичний рівень, на якому «технології навчання вживаються, як синонім дидактичної системи, що включає сукупність цілей, змісту, засобів, методів навчання і навіть алгоритму діяльності суб'єктів процесу; 2) суто методичний (предметний) - на зразок приватних методик, тобто як сукупність методів і засобів для реалізації певного змісту в межах одного класу; 3) елементарний (модульний), технологія окремих елементів навчального процесу, окремих видів діяльності тощо (Селевко Г.).

Дискусійним є питання і про віднесення певних дидактичних систем до «технології навчання». М. Кларін, на підставі аналізу зарубіжного досвіду, визначив два напрями орієнтації практичної свідомості: технологічний - спрямований на ефективність навчання, розроблення критеріїв засвоєння, формування і підсумовування оцінки, подання інформації та етапів її засвоєння, конкретизації навчальних цілей, корекцію зворотного зв'язку, повне засвоєння знань, умінь і навичок; гуманістичний - спрямований на розв'язання проблем висування і перевірки гіпотез дослідження, розвиток критичного і творчого мислення.

Перший напрям реалізується за допомогою «технології навчання», другий - за допомогою моделей навчання, а саме: дослідницької, комунікативно-діалогової, дискусійної та ігрової. Модель навчання розглядається як окреслена схема або план діяльності педагога у навчальному процесі. В її основі лежить діяльність учнів, яку організує вчитель. Головну відмінність технологічної і пошукової моделей М. Кларін вбачає в орієнтованості першої на репродуктивний характер діяльності учнів, другої - на продуктивний, пошуковий.

Протягом тривалого часу вітчизняна школа перебувала в інших умовах, ніж зарубіжна. Виконання завдань, що покладались на школу за радянських часів здійснювалося під жорстким контролем з боку держави. Відповідно регламентувалась і діяльність вчителя, який в свою чергу створював систему контролю за перебігом навчальної діяльності учнів. Відсутність інформації про досвід зарубіжної школи зумовлювала спрямуванням на досвід вітчизняних педагогів-новаторів, поширення якого потребувало ретельного поетапного опису у формі чітких рекомендацій. Тому вітчизняна школа виявилася більш схильною до сприйняття технології моделі навчання, а не пошукової. До того ж, педагоги, які обирали самостійний шлях пошуку оптимальної системи навчання і підходили до цього по-справжньому творчо, рано чи пізно створювали свої технології.

Останнім часом у педагогіці все рідше трапляється поняття «методика», натомість частіше вживається поняття «технологія» - педагогічна, освітня, навчальна… Складається враження, що це те саме. Тож назріла потреба розібратися. Насамперед варто визначитися з поняттями.

Поняття «технологія» (з грецької techne - мистецтво, майстерність, уміння і logos - вчення, поняття) в педагогіку прийшло з виробництва, означає сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми речовини (сировини), матеріалу чи напівфабрикату, здійснюваних у ході вироблення продукції. Отже, включає в себе сукупність методів, що представляють її структурні елементи. Послідовність використання методів у кожному технологічному процесі відіграє роль алгоритму, за допомогою якого отримується запланований результат.

Поняття «педагогічні технології» відоме з 20-х років у ХХ столітті, зустрічаються у працях А. Ухтомського, С. Шацького, В. Бехтєрєва, І. Павлова. Вже тоді воно трактувалося по-різному. В одному разі - як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку і ефективну організацію навчальних занять, що нагадує виробничу технологію; в іншому - як уміння оперувати навчальним і лабораторним обладнанням, використовувати наочні посібники. У подальші роки сутність поняття досліджували Т.Ільїна, С. Шаповаленко, А. Салаї, Е.Бістерські, Л. Прессман, Д. Чернілєвський, О.Філатов, Ф. Фрадкін, І. Лернер, В. Безпалько, М. Кларін, В. Бухвалов, М. Сибірська, Б. Горячов, А. Кушнір, В. Монахов, М. Чошанов, В.Євдокимов, І. Прокопенко, В. Паламарчук, Т. Назарова та інші.

Тому є сенс говорити про те, що воно отримало еволюційний розвиток в науці. Щоправда, сьогодні розуміється не так однозначно, як на початку ХХ століття.

Досі немає єдиного визначення поняття «педагогічні технології» - їх існує понад 300. Трактуються вони і як методи, прийоми, засоби навчання (В. Паламарчук, В. Шепель і інші), і як процесуальна частина дидактичної системи, і як принципи навчання (В. Гузєєв та інші), і як моделі навчання, як, до речі, раніше називалися методиками навчання, наприклад, письма, читання (Л. Занков, В.Рєпкін, А. Кушнір та інші), і як спеціальна організація змісту навчання і добір до нього творчих завдань (В. Бухвалов та інші), і як педагогічна техніка (І. Зязюн, А.Гін, М. Красовицький), і як алгоритм процесу досягнення спланованих результатів (І. Волков), і як проектування процесу формування особистості учня (В. Безпалько, В. Титюков та інші), і як підхід до опису педагогічного процесу (В. Юдін) тощо.

Найбільш цілісним є підхід до визначення поняття «педагогічні технології» у Т. Назарової. Як стверджує автор, воно розвивалось адекватно до розвитку педагогічної науки. У зв'язку з цим трансформувалось у нові поняття: освітні технології, педагогічні технології, технології навчання. Що це - те саме поняття, але під іншою назвою? Т. Назарова зробила опис кожного, з'ясувала відмінності між ними, довела, що на кожному з них діє відповідна ієрархія цілей, завдань змісту (схема 1)

1. Освітні технології відбивають загальну стратегію розвитку освіти, єдиного освітнього простору

Їх призначення - прогнозування розвитку освіти, його конкретне проектування і планування, передбачення результатів, а також визначення відповідних освітнім цілям стандартів.

Прикладами освітніх технологій можуть бути концепції освіти, освітні закони, освітні системи. На сучасному етапі - це гуманістична концепція освіти в України (дошкільна від 3-х до 6-ти років, шкільна від 6-ти до 18-ти років, вузівська, поствузівська) та інші.

2. Педагогічні технології. Якщо освітні технології відбивають стратегію освіти, то педагогічні втілюють тактику в її реалізації (за Т. Назаровою) у навчально-виховному процесі шляхом впровадження моделей останнього і тотожних йому моделей управління цим процесом.

Кожний освітній заклад можна розглядати як модель у підсистемі загальної системи освіти, що відповідає певній освітній концепції, посідає в ній відповідне місце, виконує чинний закон про освіту. Така модель включає сукупність змісту, форм засобів (управлінських, дидактичних, розвивальних, матеріально-технічних, інформаційних), адекватних впроваджуваній педагогічній парадигмі. На сьогодні вченими визначено чотири основних педагогічних парадигми, що реалізуються у навчально-виховному процесі: класична (акцентована на формування знань); маніпулятивна педагогіка. Наприклад, модель саморозвитку особистості (М. Монтессорі), модель проектів - парадигма маніпулятивної педагогіки; модель педагогіки співробітництва, гуманно-особистісна модель Ш. Амонасивім; модель особистісно орієнтованого розвивального навчання. І. Якіманської; модульно-розвивальна модель навчання - парадигма педагогіки підтримки; модель проблемного навчання, розвивальне навчання (В. Давидов, Д. Ельконін) - парадигма знаннєвої педагогіки; педагогічна модель вільної праці (Френе), Вальдорфська педагогічна модель та ін.

У школі, яка працює за моделлю особистісно орієнтованої освіти, майже неможливо вирішувати освітні завдання, використовуючи технології, навіть частково, що належать до парадигми авторитарної чи тільки маніпулятивної педагогіки. Перша навряд чи відповідатиме основному завданню - розвитку особистості. Друга позитивно впливає на розвиток особистості, але потребує спеціальних умов для навчання і виховання - малої укомплектованості вихованцями, збільшення кількості педагогів, зростання їх енциклопедичної обізнаності, додаткового дидактичного матеріалу, спеціальної організації змісту та ін.

Оптимальними для розв'язання сучасних освітніх завдань вчені вважають парадигми педагогіки підтримки та інформаційно-комп'ютерної. Вони потребують спеціальної структуризації змісту, а до змісту - добору форм, засобів його реалізації. Завдання особистісно-орієнтованої освіти будуть вирішуватися за умови, коли управління навчальним закладом, а також весь навчально-виховний процес здійснюватимуться на однакових засадах особитісно-орієнтованого підходу. Якщо парадигма моделі навчально-виховного процесу не збігається з парадигмою управлінської моделі, то порушується єдність змісту, форм, засобів системної роботи закладу освіти. Це означає, що освітнє завдання не виконуватиметься повною мірою.

Отже, можна зробити висновок, що педагогічна технологія відображає модель навчально-виховного і управлінського процесів освітнього закладу і об'єднує в собі зміст, форми і засоби кожного з них.

Педагогічні технології мають змістову (мета, зміст навчання, виховання, управління) і процесуальну (засоби, способи, дії досягнення педагогічної мети) частини. Процесуальна може включати в себе допоміжні технології:

організаційні технології, тобто форми навчання (індивідуальні, групові, колективні, масові)

методи навчання і виховання

інформаційні технології

виробничі технології (індустріальні)

поліграфічні та інші.

Навчальна технологія - поняття близьке, але не тотожне поняттю педагогічна технологія. Відбиває шлях освоєння конкретного навчального матеріалу (поняття) в межах відповідного навчального предмета, теми, питання. Потребує спеціальної організації навчального змісту, адекватних йому форм і методів навчання. Але можливі й такі варіанти: до форм навчання добираються зміст і методи навчання або до методів - форми і структурується зміст навчання. Наприклад, це можуть бути предметне навчання, ігрова технологія, технологія проблемного навчання (на рівні методу), інформаційні технології, технологія використання опорних схем, конспектів, класичне лекційне навчання, навчання за допомогою аудіовізуальних методів навчання, технічних засобів чи книжки, система «консультант», система «репетитор» (індивідуальне), дистанційне навчання, комп'ютерне навчання та ін.

Отже, зрозуміло, що, по-перше, поняття навчальна технологія включає зміст, форми, методи навчання. По-друге, воно адекватне поняттю методика навчання. У свою чергу технології виховання або управління також мають свої зміст, форми і методи. Слід зазначити, що технології навчання, виховання або управління пов'язані з педагогічними технологіями, освітніми технологіями, загальною ідеєю відповідної освітньої концепції, педагогічними парадигмами, змістовим наповненням функцій. Але було б не правильно стверджувати, що це завершена структура понять. Так, деякі автори вживають поняття педагогічна техніка або педагогічна технологія у значені педагогічна техніка (А.Гін, І. Зазюн, М. Красовицький та ін.).

Ці та багато інших прийомів використовуються відповідно до віку об'єктів навчання, рівня їх розвитку, а також змісту, форм, моделей, принципів, закономірностей навчання. Це означає, що поняття педагогічна техніка, безумовно, пов'язане з поняттям навчальна (виховна) технологія, педагогічна технологія, освітня технологія.

Отже, можна зробити висновок, що всі рівні педагогічні технології тотожні певній освітній концепції. Крім того, їм властиві змістовий (цілі навчання, управління, зміст навчального матеріалу, зміст управління) і процесуальний компоненти (форми, засоби, методи навчання, організація і управління навчально-виховним процесом).

Чи існують інноваційні педагогічні технології? Який механізм їх виникнення? Інколи можна почути, що нове в педагогіці - це добре забуте старе, вже давно відоме. Деякою мірою можна з цим погодитись. Так, ідеї гуманізму в педагогіці існують не одне століття, вони відомі ще за часів Аристотеля. І парадигма педагогіки підтримки (основна ідея якої розвиток особистості) також не нова. Тоді чи можуть бути інноваційними ця парадигма, її концепція, педагогічна технологія? На перший погляд ні. Проте, якщо запитати, чим відрізняється, наприклад, XI ст. від теперішнього (в усіх відношеннях), або, навіть, яка різниця між серединою, другою половиною минулого століття і його останніми роками, відповідь буде однозначною: багато чим і в технічній, і в суспільних галузях. Ідея розвитку суспільства, не нова, однак змінюються, вдосконалюються зміст, форми, засоби цього процесу, що дає змогу нам констатувати еволюційний процес суспільства, всіх форм його буття.

Педагогіка, її теорія і практика є невід'ємною складовою суспільного розвитку. Оновлення освіти все складніше здійснювати традиційними педагогічними технологіями. Виникає об'єктивна потреба у адекватних часу, тобто інноваційних технологіях.

Якщо конкретизувати, то можна сказати так: у сучасних умовах розвитку освіти постійно оновлюється зміст навчання: з'являються нові предмети, інтегровані курси і таке інше. Ця обставина зумовлює пошуки нових форм передачі знань, впровадження нових навчальних засобів, отже, розробку нових педагогічних технологій, що відповідали б навчальним потребам освіти.

Сьогодні у закладах освіти України проходять апробацію такі іноваційні педагогічні технології: Модульно-розвивальне навчання - автор А. Фурман; Педагогіка життєтворчості - І.Єрмаков; Школа діалогу культур - В.Біблер; Екологія і діалектика - А. Тарасов; Довкілля - В.Ільченко; Система розвивального навчання - Л. Занков та інші.

Література

Бабанский Ю.К. Проблемы повышения эффективности педагоги-ческих исследований: Дидактический аспект. - М., 1982.

Клименюк А.В., Калита А.А., Бережная Э.П. Методология и методика педагогического иссдедования: Учеб. пособие. - К., 1988.

Кочетов А.И. Педагогическое исследование: Учеб. пособие для аспирантов, студентов-дипдомников и учителей. - Рязань, 1975.

Мальцев Д.М., Емельянова Н.А. Основы научных исследований. - К., 1982.

Методы педагогического исследования. Лекции. Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов. /Под ред. канд. пед. наук В.И. Журавлева. - М., Просвещение, 1972.

Скаткин М.Н. Методология й методика педагогических исследований: В помощь начинающему исследователю. - М., 1986.

Философский энциклопедический словарь / Гл. редакция: Л.Ф. Ильичев, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалёв, В.Г. Панов. - М., 1983.