Системний підхід до аналізу проблеми формування еколого-валеологічної культури старшокласника

Задача корекції особистості молодої людини - це одне з найважливіших питань, тому що особистість вихованця є основним критерієм ефективності освітньої системи. Тут же відзначимо, що вік 15 - 17 років є найбільш значущим періодом у розвитку особистості індивіда: людина починає виділяти себе як об'єкт самопізнання і самовиховання, досить чітко усвідомлює свої можливості, формує свої життєві цінності і, зокрема, ставлення до свого здоров'я. Особливості віку старшокласника пов'язані також з його домінуючою спрямованістю в майбутнє - до майбутніх принципових змін у житті, пов'язаних зі зміною соціального статусу і необхідністю професійного вибору.

Процес формування особистості і соціалізації в ранній юності характеризується сферою спілкування і діяльності, що швидко поширюється (з набуттям індивідом соціального досвіду), розвитком і помноженням його контактів з іншими людьми. За посередництва цих контактів він починає більш адекватно сприймати й оцінювати себе й інших. У цей час юнак або дівчина отримують можливість бути не тільки об'єктом, але і суб'єктом соціальних процесів, впливати на соціалізацію інших людей. У зв'язку з цими особливостями вплив референтних груп на загальну культуру молодих людей і на їх еколого-валеологічну культуру, зокрема, може мати домінуюче значення.

При організації навчальної діяльності необхідно враховувати також особливості соціально-культурного, професійно орієнтованого (медичного) середовища ліцею. У деяких конкретних випадках цей фактор є визначальним.

Поставлена проблема - формування еколого-валеологічної культури (не торкаючись її соціально-політичних аспектів) - у юнацькому віці набуває особливої значущості через наступні причини. У ці роки можна найбільш ефективно закласти потребу в здоровому способі життя, у творчості і самовдосконаленні, сформувати інтереси і принципи (внутрішню мотивацію) базової культури молодої людини. Для медичного ліцею такий підхід стає провідним, оскільки формування культури здоров'я, здорового способу життя, валеологічної і екологічної компетентності повинно бути професійною потребою медика і як лікаря, і як просвітителя (педагога), і як дослідника.

Інша, не менш важлива умова. За даними досліджень ліцею і ДонДМУ сьогодні до 50 - 70% школярів, що прийшли в ліцей, мають хронічні захворювання опорно-рухового апарату, органів зору, шлунково-кишкового тракту й ін. Аналіз здоров'я школярів, що приходять у вузи, свідчить про те, що мало хто з них починає своє студентське життя практично здоровим. За даними Міністерства охорони здоров'я України до 90% дітей, учнів, студентів мають відхилення в здоров'ї. Погіршення стану здоров'я учнів відбувається на тлі напруженої санітарно-епідеміологічної ситуації. Розширюється захворюваність туберкульозом, СНІДом, хворобами, що передаються статевим шляхом, реєструються осередки особливо небезпечних інфекцій.

Проблема екології й здоров'я особливо актуальна для Донецька і Донецько-Придніпровського регіону, де особливо велика кількість шкідливих речовин, що викидаються в навколишнє середовище (більше 80% від загальної кількості по Україні).

Низький рівень здоров'я молоді обумовлений також відсутністю в неї належного інтересу до свого здоров'я. Дослідження рівня валеологічної освіченості і культури здоров'я школярів виявили досить низький рівень знань з питань гігієни, фізичного і статевого виховання, репродуктивного здоров'я, оцінки значущості особистих факторів здоров'я [2, 3, 5]. Особливу стривоженість викликає факт дуже низької фізичної активності учнів (менше 60% необхідного рівня).

Необхідність формування культури здоров'я старшокласників обумовлена також інтенсивним розвитком самосвідомості особистості, виробленням стабільного способу життя, що більш ніж на 50 - 60 % визначає саме здоров'я людини. Культура здоров'я, здорового способу життя ліцеїста розглядається як основа самореалізації, високої працездатності, активного плідного життя.

Ще один аспект проблеми обумовлений тим, що культура здоров'я покликана формувати особливий стан психофізіологічної готовності до професійної діяльності в нормальних, а для лікаря - і в екстремальних умовах; забезпечувати підвищений рівень професійної працездатності як розумової, так і фізичної.

Екологія і валеологія встановлюють, що людина і середовище - дві тісно взаємозалежні (практично невід'ємні) частини однієї системи. Здоров'я людини припускає її фізичне, біологічне, соціально-психологічне і духовне благополуччя, що можливо лише в сприятливому природному і соціальному оточенні. Еколого-валеологічна культура передбачає співтворчість усіх людей у збереженні здоров'я, співтворчість людини з Природою і Розумом і втілення в собі ідеалів Істини, Добра і Краси, поєднує дослідницькі, просвітительські і мистецькі начала. Тому сутність еколого-валеологічної культури (а в загальному значенні - культури здоров'я) старшокласника - це найважливіша складова оптимізації навчально-виховної діяльності. Вона покликана відстоювати пріоритетне значення творчої активності, гуманності і духовності людини у формуванні здорового суспільства. Вона стверджує можливості і доцільність самовдосконалення, самостворення, самозцілювання й обґрунтовує принцип - людина здатна допомогти собі сама, якщо вона формує і використовує тренуючі фізичні і психологічні навантаження, гігієнічний аскетизм, активне творче ставлення до соціуму.

Аналіз наукової літератури і державних програм з даного питання дозволяє зробити висновок, що культура здоров'я визначається зокрема такими складовими: здоров'я, фізичний розвиток і розумова працездатність, творча активність, валеологічна й екологічна компетентність, ставлення до життя, до свого здоров'я, до розвитку і самовдосконалення тощо. Дані якості є життєвою основою успішного, гармонійного становлення особистості старшокласника і студента.

Еколого-валеологічна культура - це один із основних параметрів оптимізації освітньої системи медичного ліцею. Він має включати теорію і практику досягнення і збереження «ідеального» здоров'я ліцеїстів і навколишнього середовища. При цьому, здоров'я припускає не тільки оптимальний психосоматичний стан і соціально-психологічне благополуччя людини, але й високий рівень його духовно-морального розвитку і відповідний рівень його навколишнього середовища.

Еколого-валеологічна культура для ліцеїста-медика має формуватися як світогляд і теоретична основа соціальних, професійних та індивідуально-особистісних технологій спілкування, освіти й діяльності.

Запровадження еколого-валеологічної культури ліцеїста і як сукупності наукових знань, і як навчальної дисципліни, і як практики відображає її сутність і є найбільш продуктивним для професійного й особистісного становлення ліцеїста-медика.

Аналіз педагогічного досвіду показує (принцип мотивації), що свої знання й уміння передати учню неможливо, можна передати тільки інформацію. Однак, якщо розвивати природну пізнавальну активність учня, формувати мотивацію до навчання і передавати при цьому необхідну інформацію, то все це в системі буде спонукати учня до того, щоб самостійно перекласти одержувану інформацію на свою мову, свій понятійний апарат (тезаурус) - тільки тоді передана інформація стає знаннями конкретного учня, буде ним інтеріоризована, зведена до відповідності з іншими знаннями у систему.

Далі, для того, щоб сформувалися уміння і навички, необхідна мотивація практичного використання отриманих знань. Знання, уміння, навички і мотивація в системі формують елементи професійної компетентності й особистісного розвитку.

Розвиток мотивації пошуку і створення нового, більш довершеного, формування мотивації самовдосконалення одночасно з наданням можливостей навчитися творчо користатися своєю компетентністю - вищий ступінь освітньої діяльності. На цьому щаблі людина здатна самостійно реалізовуватися, удосконалювати своє персональне Я.

Особливістю такого мотиваційно-діяльнісного підходу є включеність механізму саморозвитку: правильна мотивація призводить до успіху (нехай маленького); досягнутий успіх у справі підсилює внутрішню мотивацію, що вивільняє резервні здатності і можливості людини; а останнє є основою для підвищення успішності діяльності.

Таким чином, на всіх етапах навчально-виховної діяльності мотивація є невід'ємним і найважливішим фактором діяльності. У цьому зв'язку формула динаміки освітнього процесу така: хочу знати - знаю, хочу вміти - умію, хочу бути досконаліше - роблю все для самовдосконалення.

Людина - суб'єкт історичного процесу, розвитку культури на Землі, біосоціальна істота (представник виду homo sapiens). Сучасна гуманістична психологія відмовляється сприймати людину як суб'єкта життєдіяльності (що змінює все, включаючи природу “для себе”) і розглядає людину як пріоритет природної світобудови, як системотвірний фактор світу (принцип пріоритетності людини в природній світобудові).

Наслідуючи ідеї філософа Г.П. Щедровицького про рівноправність усіх наук у вирішенні проблеми людини, усі знання про людину можна звести до наступного уявлення про неї:

1) як про організм;

2) як про функціональний елемент соціальної системи (соціуму);

3) як про вільну і суверенну особистість (про персону).

При цьому, наочний образ людини, - точка в просторі з ортогональними координатами, а всі люди створюють гіперповерхню.

Будемо (як наслідок принципу) вважати, що життєдіяльність (життєтворчість) людини і її добробут обумовлені єдністю взаємодії фізичного, біологічного, психологічного, соціального і духовного факторів (загальнонауковий підхід); єдністю соматичного і психічного (медицина); єдністю тілесного, щиросердечного і духовного (теологія). Інтегрованим результатом цієї єдності взаємодії факторів з позицій педагогіки культури здоров'я є здатність людини зберігати і зміцнювати здоров'я, успішно взаємодіяти із соціумом, з конкретними людьми (співпрацювати), бути джерелом власної активності і творчого ставлення до життя.

У гуманістичній філософській і соціально-психологічній літературі аналізуються різні підходи до поняття людини: як індивід, як суб'єкт діяльності, як особистість, як індивідуальність, як персона, як унікальність індивідуального Я тощо. У педагогіці, на нашу думку, можуть застосовуватися всі ці поняття і відповідні до них уявлення залежно від розв'язання задач.

Людина постійно співвідносить знання про власний стан з інформацією, що надходить ззовні, про стан навколишньої дійсності і про себе. Залежно від цього вона коректує потреби і цілі, свою поведінку і діяльність. Чим адекватніші (точніші) ці інформаційні зв'язки (між потребами людини, результатами її діяльності, станом оточення і своїм власним), тим імовірнішим є досягнення мети. Інтуїтивна або глибоко осмислена потреба знати в більшій чи меншій мірі притаманна усім. Тому потреби, бажання, прагнення, інтереси, мрії, сенси, настанови тощо виникають (формуються чи дістаються) у людини разом з можливостями і силами для їхнього досягнення і здійснення. Єдиною межею розвитку, яку ми досягаємо, є та, яку ми самі собі визначаємо (принцип самодостатності).

Характер зв'язку, що утворюється між метою і мотивом (потребою), істотно розрізняється залежно від того, задані цілі самостійно чи сформовані (за бажанням) людиною. У першому випадку зв'язок формується від мети до мотиву, а в другому - від потреби, цінностей і мотиву до мети. Для найбільш успішної діяльності характерний другий варіант. Тому важливо, щоб головні цілі людина визначила і сформулювала (немов) самостійно на підставі внутрішніх спонукань.

Найважливішою рушійною силою людської діяльності є невідповідність (протиріччя) між рівнем особистісних домагань (нестатків, потреб) і можливостями їхнього задоволення. Така невідповідність диктує людині усвідомлення необхідності постановки мети і роботи для її досягнення. Пріоритетність тих чи інших цілей формується відповідно до життєвих цінностей. Будь-яка цілеспрямована діяльність зорієнтована на майбутнє, і це майбутнє повинне бути освоєне особистістю спочатку у формі образу, думки-моделі необхідного майбутнього. Осмислення майбутнього формує мотивацію його наближення. Мотивація є інтегральним чинником діяльності або дії, вона творчо поєднує (синтезує в систему) потреби (кожній групі потреб відповідають і свої цінності), здатності (природні схильності, можливості) учня, а також умови (ситуація), що створилися. Мотивація визначає і перспективність учня. Тому за планами на майбутнє (за динамікою життєвих цінностей) можна, певною мірою, установити і мотиваційну сферу.

Рушійною силою розвитку мотивації збереження і зміцнення здоров'я є протиріччя між тим, ким я можу бути і тим, хто я є, або тим, ким стану за таких (сьогоднішніх) умов життя. Вона реалізується на базі формування потреб:

- самопізнання своїх можливостей, особливостей організму, і особистого рівня культури;

- самооцінки, уміння порівняти і співвіднести результати самопізнання з реально необхідними, можливими в принципі, ідеальними показниками;

- самооздоровлення як діяльнісного, творчого ставлення до себе, до свого здоров'я, як внутрішня необхідність самовдосконалення.

Розвиток цих потреб формує (й уже включає) внутрішній механізм саморозвитку. Зміцнення здоров'я потребує більш глибокого вивчення себе і самопізнання, а самопізнання стимулює процес формування культури здоров'я і, у цілому, активізує діяльність, спрямовану на зміцнення здоров'я, а, отже, стимулює і самопізнання. З цього випливає уявлення Г. Кривошеєвої про культуру здоров'я студента як якісне утворення особистості, що виявляється в єдності фізичних, біологічних, психологічних, соціальних і духовних факторів і характеризується його ставленням до життя, власного здоров'я, прагненням до самопізнання, самовдосконалення і реалізації усіх своїх здібностей.

Аналіз мотиваційно-ціннісної сфери старшокласника можна провести на підставі ієрархічної моделі мотивації психолога А. Маслоу й антропологічного підходу Ф. Лерше. Вони виділили принципово значущі рівні мотивації, починаючи від суто фізіологічних і закінчуючи самоактуалізацією і пошуками Бога, зв'язавши їх із природними задатками людини. Їхні уявлення, а також філософські ідеї Г.П. Щедровицького і модельні побудови здорового способу життя Кривошеєвої Г., Зайцева Г. і Скрипника Д. застосовані нами як засади побудови моделі культури здоров'я старшокласника.

Між крайніми (матеріально-фізичними і духовними) уявленнями про культуру здоров'я немає чітких меж, однак умовно можна виділити фізичну, біологічну, соціально-психологічну і самореалізаційну (самоактуалізації, духовності, самовдосконалення) складові моделі. Це відповідає також найбільш загальній класифікації галузей наукових і позанаукових знань, накопиченого досвіду і практики.

Вихідним (базовим) рівнем формування особистості (її фундаментом) є власне фізична і біологічна підструктури - властивості особистості, обумовлені віком, фізичними кондиціями, статтю, конституцією тіла, а також задатками, що визначаються типом нервової системи.

Більш високий рівень - це підструктури, що включають індивідуальні здібності і розвиненість психічних процесів людини: відчуття, сприйняття, увага, пам'ять, мислення, уява, емоції, воля, розвинуті темперамент, домінантність півкуль мозку, стійкі біоритми тощо. Ці якості залежать як від уроджених властивостей (задатки), так і від тренування, розвитку й удосконалення (здатності).

Наступний, ще більш високий рівень розвитку особистості включає індивідуальний соціальний досвід, соціально-психологічну компетентність і підготовленість (знання, уміння, навички, соціальну адаптивність, творчість, соціальність).

Вищим рівнем особистісного розвитку є її стійка спрямованість і самореалізація: інтереси, ідеали, переконання, цінності, світогляд, мотиви, особливості характеру, самооцінка, здатність реалізувати себе.

Ці рівні розвитку визначають і принципові багатопланові розбіжності в культурі людей і в їхньому ставленні до свого здоров'я й оточення. У ранній юності проблеми розуміння іншої людини, проблеми міжособистісних відносин (особливо між підлітками і дорослими), проблеми сумісності характерів і конфліктів загострюються. Вони загострюються ще і тому, що різниця навіть їхнього біологічного розвитку може становити 3-4 роки. Тому для ефективної роботи з формування культури здоров'я ліцеїста педагогу необхідні певні соціально-психологічні знання, спостережливість, мотивація діяльності, спеціальні здібності і відповідні можливості.

Аналіз літератури і результати виконаних досліджень показують, що основні загальні характеристики (складові чи параметри структури особистості) старшокласника формуються (установлюються) на основі розвитку відповідних потреб.