Учнівська молодь у сфері самоврядування: досвід, проблеми

Дмитро Мельников

Демократизація сучасної загальноосвітньої школи передбачає надання учням права на особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, організації дозвілля.

Розвитку управлінських і самоуправлінських засад суспільної активності учнівської молоді в сучасній українській школі сприятиме аналіз цього напрямку діяльності учнівської молоді в минулі роки, зокрема в період 70-х - першій половині 90-х років.

У період до 1991 року українська школа, як і інші соціальні інститути суспільства, перебувала під опікою Комуністичної партії, виконувала її соціальне замовлення, навчаючи учнів і виховуючи в них комуністичні ідеали і мораль. Партійні організації через комсомол проводили роботу щодо залучення учнівської молоді до громадської роботи, яка на той час носила різноплановий характер. Шкільна молодь з допомогою педагогів була організатором різного роду гуртків, клубів, зустрічей, вечорів, концертів, допомагала молодшим школярам у навчанні, залучала їх до громадської роботи. Постійна опіка з боку партійних і комсомольських організацій за педагогічними й учнівськими колективами сковувала їх ініціативу, не сприяла творчому підходу у вирішенні питань навчально-виховного процесу, породжувала песимізм і апатію серед більшості вчителів та учнів.

Разом з тим було б несправедливо замовчувати те, що, на нашу думку, було позитивним, сприяло розумовому і духовному розвитку учнівської молоді. Однією з таких сфер діяльності молоді була її участь в управлінні справами школи, розвиток самоврядування.

Знайти нові підходи до реформування школи, демократизації всіх напрямків її роботи, в тому числі такої важливої сфери громадянської активності як участь старшокласників в управлінні шкільними колективами, неможливо без аналізу цієї сфери діяльності учнів у минулому, зокрема в 70-х - першій половині 90-х років. У цей період у школах України значного поширення набули такі форми участі молоді в управлінні шкільними справами як: учнівські комітети, ради учнівських колективів, комісії з різних напрямків роботи, загальні збори тощо. Залежно від специфіки, традиції, набутого досвіду в школах республіки поряд із загальними, характерними для всіх рисами, самоврядування мало й особливості, нерідко доходило до створення своєї системи самоврядування. «Cкільки шкіл - стільки систем самоврядування» - підкреслював у своїй книзі «Самоуправление школьников» В.О. Коротов [2: 52]. Старшокласники, як правило, очолювали самоврядування шкіл, надавали допомогу педагогічним колективам в управлінні учнями молодших і середніх класів, керували трудовими загонами, разом з учителями брали участь в управлінні культурним життям шкіл.

У 80-х роках характерною особливістю учнівського самоврядування була його багатоваріантність, яка включала в себе функціонування органів управління в колективі для керівництва окремими видами роботи, створення єдиної системи самоврядування, що була характерна не тільки для шкіл республіки, а й для всієї країни. Це було обумовлено специфікою роботи учнівських колективів окремих шкіл, політичними настановами щодо вихoвання підростаючого покоління.

Розвиток учнівського самоврядування в школі відбувався з безпосередньою допомогою дорослих. Адміністрація та педагогічні колективи шкіл постійно координували роботу органів учнівського самоврядування, надавали їм допомогу, яка не завжди була виправданою. Причиною цього був постійний контроль за діяльністю органів учнівського самоврядування партійних і комсомольських організацій шкіл. Вони здійснювали загальне керівництво навчально-виховним процесом у школах, надавали йому відповідну ідейно-політичну спрямованість. Взявши на себе роль керівництва шкільним самоврядуванням, комсомольські організації цим самим не сприяли саморозвитку юнаків та дівчат, які не були членами цієї спілки. Це формувало у значної частини молоді песимістичне ставлення до проблем суспільного життя, шкільних колективів, небажання брати участь в управлінні справами школи, в органах самоврядування.

Разом з тим там, де педагогічний колектив, директор школи, учні творчо підходили до залучення молоді в управління учнівським колективом, постійно шукали нові форми діяльності, комсомол надавав їм у цій справі підтримку і допомогу. Прикладом може бути досвід Павлишської середньої школи на Кіровоградщині, директором якої багато років був відомий вчений, педагог В.О. Сухомлинський. В основі самодіяльності, самоврядування учнів він бачив у першу чергу виховання внутрішньої потреби до активної суспільної роботи. Він писав: «Не багатство духовного життя залежить від самодіяльності, а навпаки, самодіяльність колективу є результатом повнокровного, багатого духовного життя» [7: 627].

У Павлишській середній школі була створена власна система виховання учнів, однією з головних особливостей якої був розвиток ініціативи і самодіяльності, самоврядування учнів. У школі існували такі форми стосунків між учнями старших і молодших класів, які були показниками відповідальності та самоврядування: інтелектуальні (керівництво старшокласників предметними гуртками); навчально-трудові (керівництво старшокласників технічними та сільськогосподарськими гуртками учнів 3-7 класів); самодіяльно-творчі та ігрові об`єднання учнів, керівництво яких брали на себе учні старших класів. У всіх цих об`єднаннях зберігалися принципи добровільності, врахування можливостей та інтересів учнів.

Крім цих об`єднань, у Павлишській середній школі були інші форми залучення учнів до управління справами класних колективів, школи в цілому. В кожному класі вибирали учня, який вів облік виконання домашнього завдання і відвідування школи. Працювала група учнів - консультантів, які надавали допомогу відстаючим, вибирали відповідальних за санітарним станом у класі, вели контроль за чергуванням у школі. Громадські органи управління розпоряджалися матеріальними цінностями, грошима, які заробили учні, займаючись громадсько-корисною працею. Частину з них вони використовували для надання матеріальної допомоги учням з малозабезпечених сімей, на організацію екскурсій, на устаткування кабінетів, ремонт парт тощо.

Досвід Павлишської школи щодо залучення учнівської молоді до управління, розвиток самоврядування засвідчували, що там, де педагогічний колектив, його керівник по справжньому вникають у суть справи, на науковій основі організують роботу, проявляючи при цьому силу волі, безкомпромісність, в якісь мірі і мужність, результати завжди будуть позитивними.

У 1978 році Міністерство освіти СРСР прийняло рішення про створення у школах учнівських комітетів (учкомів). У Положенні про учнівські комітети в загальноосвітніх школах підкреслювалось, що основним завданням учнівського комітету є сприяння керівництву школи, педагогічному колективу в набутті кожним учнем повної середньої освіти, глибокому засвоєнні учнями основ наук і набутті ними практичних навиків для роботи в народному господарстві. Перед учкомом ставилось завдання проводити облік відвідування навчальних занять, боротися з пропусками і запізненнями на уроки, контролювати виконання учнями розпорядку дня, допомагати учителям в устаткуванні навчальних кабінетів, шкільних майстерень тощо.

Положення про учнівський комітет в загальноосвітній школі орієнтувало шкільні колективи на розвиток демократичних основ в управлінні шкільними справами, підвищувало роль учнів, ставило їх в ряд з адміністрацією та педагогічним колективом у керівництві шкільними справами.

На жаль, теоретичні положення цього документу не відповідали його практичній реалізації. Учкоми, як і інші учнівські об`єднання, підпали під опіку партійних і комсомольських організацій, керівництва шкіл. Хоча саме рішення про їх утворення було позитивно сприйнято в школах України. Особливо задоволені були учні. Адже їм вперше в шкільній практиці було надано право самостійно вирішувати питання шкільного життя, вчитися управляти учнівськими колективами.

На шкільних зборах, конференціях були вибрані учнівські комітети, до складу яких, входили як правило, учні старших класів. Учкоми контролювали всі ділянки навчально-виховної роботи в школах, надавали допомогу керівництву шкіл у ремонті шкільних приміщень і класних кімнат, координували роботу учнів на підшефних підприємствах, у сільському господарстві, таборах праці тощо. Міністерство освіти України відзначило як позитивну роботу учкомів багатьох шкіл. Серед них виділялися середні школи № 51 м. Києва, № 55 м. Херсона, № 3 м. Сімферополя.

У середній школі № 51 м. Києва діяльність учкому відбувалась через роботу таких комісій: навчальна, дисципліни і порядку, трудової, господарської, побутової і редакційної. Навчальна комісія контролювала діяльність учнів-консультантів у класах, навчання асистентів (помічників учителів), лаборантів, надавала допомогу окремим учням у навчанні. Комісія дисципліни і порядку стежила за виконанням учнями правил поведінки в навчальному закладі, за роботою чергових. Практичну допомогу школі надавала трудова комісія учкому. Вона керувала роботою учнів з надання допомоги учителям в устаткуванні навчальних кабінетів, майстерень, направляла учнів до гуртків технічної творчості, на виробничу практику, створювала ремонтні бригади з виготовлення наочних посібників. Комісія очолювала трудові десанти, проводила операції із збору металобрухту та макулатури. Санітарна комісія, яку очолював лікар, організовувала роботу санітарних постів, пропагувала значення особистої гігієни учнів, випускала санбюлетені, разом з комісією дисципліни і порядку проводила рейди-огляди зовнішнього виду учнів, порядку в кабінетах та класних кімнатах.

За рішенням учкому в школі щомісячно проводили тиждень огляду самоврядування. Це була перевірка діяльності окремих комісій учнівського комітету. Аналіз їх роботи давав можливість учням не тільки побачити існуючі проблеми, а й запропонувати нові ідеї щодо вдосконалення діяльності комісій [3].

По-своєму організовували роботу учкому в середній школі № 55 м. Херсона. За комісіями, які функціонували при учкомі, були закріплені вчителі-консультанти, котрі допомагали учням в організації і проведенні заходів, давали їм поради щодо поліпшення роботи комісій, проводили заняття з активом.

На початку кожного навчального року комісії учкому проводили анкетування серед учнів, результати якого давали їм можливість знати думку школярів про роботу комісій за минулий рік, врахувати їх побажання та пропозиції щодо вдосконалення діяльності на наступний рік.

З метою підвищення ролі в управлінні навчальним процесом за рішенням учкома школи при кожному кабінеті функціонувала рада. Вона проводила роботу з організації консультацій, виготовлення наочних посібників, приладів, контролювала санітарний стан кабінетів, збереження книг, організовувала предметні тижні, проведення вікторин, огляд кабінетів. Переможцям надавали право запалювати факел знань на лінійці на початку навчального року [1].

Цікавий досвід розвитку учнівського самоврядування був набутий у Сімферопольській середній школі № 3. В школі функціонували такі органи управління: учком, рада управління, штаб самоврядування, ради клубів, шкільних музеїв, бригадирів табору праці і відпочинку. Вищим органом учнівського самоврядування була рада, головою якої, як правило, був секретар комітету комсомолу школи, його заступником - голова учкому. До складу ради входили члени комітетів виборних громадських органів управління. Рада самоуправління розглядала і затверджувала план своєї роботи в загальношкільних заходах, заслуховувала звіти відповідальних за окремі ділянки роботи шкільного самоврядування, давала їм оцінку, обговорювала поведінку окремих учнів. Щотижня у школі проводили оперативну нараду у керівників служб самоврядування. На цих нарадах вони звітували про роботу в класних колективах, ставили завдання на наступний тиждень.

Позитивним, на нашу думку, було і те, що учням у цій справі постійно надавали допомогу вчителі школи. Вони проводили навчання активістів учнівського самоврядування, давали практичні поради щодо вдосконалення роботи в учнівських колективах. Допомога педагогічного колективу органам учнівського самоврядування дала свої позитивні результати. В школі були ліквідовані пропуски занять, запізнення на уроки без поважних причин, підвищилась якість знань учнів (майже половина старшокласників навчалася без трійок) [4].

Разом з тим, у багатьох школах учкоми існували формально. Це було результатом того, що в школах педагогічний колектив, їх керівництво не проявляли зацікавленості у розвитку учнівського самоврядування, ставилися до згаданої справи формально. Причиною цього в певній мірі було директивне, без урахування особливостей шкільних колективів, створення учкомів у навчальних закладах. У багатьох школах робота учнівських колективів підмінялась гаслами, деклараціями, звітами, грою у самоврядування. Керівництво шкіл не довіряло учнівській молоді брати участь в управлінні шкільними справами. Ці функції вони передоручали вчителям. Авторитаризм, надмірне піклування в цих школах були домінуючими у ставленні педагогів і учнів, однією з основних перешкод на шляху поліпшення виховання учнів, залучення їх до громадсько-корисної праці.

Для того, щоб показати, як на практиці реалізуються ідеї учнівського самоврядування, в деяких школах проводили, так звані «дні самоврядування». У ці дні «педагогами» ставали учні, які брали на себе обов`язки своїх наставників. Учні старших класів ставали «директорами», «завучами», «вчителями», проводили уроки, керували класами, школою. Такий підхід до розвитку учнівського самоврядування не оправдовував мети, поставленої перед ним. Учні не могли виконувати функції вчителів, адміністрації шкіл в управлінні. Як результат цього - «дні самоврядування» перетворювались у беззмістовну гру, яка дискредитувала сам принцип самоврядування.

Причиною низької громадської активності багатьох учнів було те, що не всі вчителі шкіл з розумінням поставились до учнівського самоврядування. У багатьох школах учні, органи самоврядування були в ролі простих виконавців волі дорослих. Деякі вчителі розробляли плани роботи учнівських організацій, призначали збори та засідання органів самоврядування, готували їх рішення, нав`язували кандидатів у актив, часто виконували за них роботу.

Демократизація суспільного життя в Україні, яка розпочалась у другій половині 80-х років, змусила колективи шкіл критично оцінити стан справ у самоврядуванні, шукати нові шляхи його вдосконалення. Науковою основою для цього стали дослідження, які проводили в навчальних закладах України. Їх результати показали, що в самоврядуванні учнівської молоді існують серйозні проблеми. Наприклад, тільки 22% старшокласників м. Києва відчули роботу органів самоврядування. Частина молоді відповіла, що в їх школах вони тільки почали створюватись [5: 28].

Найпоширенішою формою участі молоді в управлінні шкільними справами була її участь у роботі педагогічних рад. Як правило, до їх складу вибирали відмінників навчання, громадських активістів. Дослідження показало, що їх роль у цьому громадському органі управління була незначною. Тільки 23% учнів загальноосвітніх шкіл, 14% - профтехучилищ та 25% технікумів м. Києва в ході соціологічного дослідження відповіли, що вони проявляють активність на засіданнях педрад, при розгляді питань, які стосуються відпочинку молоді. Досить рідко учні - члени педагогічних рад виносили на розгляд питання стосунків у в колективах. Позитивно відповіли на це питання: в школах - 11%, профтехучилищах - 12%, технікумах - 11% респондентів. Ще гірші показники активності учнів в педрадах були щодо планування навчальних навантажень. Тут активність молодих членів педради була такою: у школах 14%, профтехучилищах - 4%, в технікумах - 6% [6: 29].

У кінці 80-х років у деяких загальноосвітніх закладах України почало виникати так зване «єдине комсомольське самоврядування». Були ліквідовані основні органи учнівського самоврядування (учнівські збори, учком, його комітети), а їх функції передали органам комсомольського самоврядування (комсомольським зборам, комітетам комсомолу, їх секторам, штабам). Цьому, в значній мірі, сприяв опублікований перед з`їздом працівників народної освіти (1988 р.) проект «Положення про середню загальноосвітню школу», в якому учнівський колектив і його органи самоврядування не значились у числі суб`єктів управління школою.

Використовуючи це положення і мотивуючи при цьому, що з введенням «єдиного комсомольського самоврядування» буде ліквідовано дублювання в діяльності різних органів самоврядування, комсомольські органи своїми діями почали порушувати права позаспілкової молоді, штучно підпорядкувати їх своєму впливові. Мотивування комітетів комсомолу не втримувало ніякої критики, протирічило нормам демократії, законам соціального управління, в основі яких покладені принципи співвідношення суб`єктів і об`єктів управління. Шкільні комітети комсомолу брали на себе право виступати суб`єктами управління всієї шкільної молоді, в тому числі позаспілкової. Взявши на себе роль суб`єкта управління навчальними колективами, вони цим самим поставили під сумнів свою основну соціальну функцію - бути громадською організацією, перетворившись на орган адміністративного управління. Такі дії комсомольських органів не могли не викликати протест активної частини молоді, педагогічних колективів шкіл. Але були й такі, які сприймали зміни в учнівському самоврядуванні як звичайні явища, не розуміли і не бачили шляхів його розвитку.

Вибір Україною демократичного шляху розвитку після набуття нею незалежності гарантував розширення прав педагогічних колективів, учнівської молоді в управлінні шкільними справами. Критично оцінивши досвід роботи учнівських органів самоврядування в минулі роки, у школах почали шукати нові, ефективніші форми залучення молоді до управлінської діяльності.

Не просто відбувався цей процес. Економічна криза зумовила виникнення багатьох проблем і в школах. Зменшення державних асигнувань на їх функціонування, несвоєчасна виплата заробітної плати вчителям негативно впливали на педагогічні та учнівські колективи, породжували у них напруження, яке нерідко доходило до страйків працівників освітянської галузі, небажання займатися в школах громадською роботою. В багатьох навчальних закладах думали тільки про те, як вижити у такій важкій економічній ситуації.

Разом з тим, незважаючи на труднощі економічного характеру, в школах України учнівське самоврядування мало тенденцію до розвитку, тривав пошук його нових форм. Найпоширенішою формою самоврядування стало функціонування учнівських співтовариств, які включали в себе: співтовариства з оволодіння глибокими і міцними знаннями; трудових справ і турботи про школу; з організації вільного часу і відпочинку школярів тощо. В багатьох школах залучення учнівської молоді до управління шкільними справами відбувалося через їх участь у шкільних зборах, які нерідко проходили разом з батьками.

Отримавши в певній мірі автономність у вирішенні питань розвитку шкіл, деякі їх керівники не вважали за доцільне залучати учнів до управління шкільними справами, ліквідувати самоврядування учнів. Такі дії керівників шкіл не сприяли розвитку демократичних форм організації навчально-виховної роботи в цих навчальних закладах, породжували авторитарні методи керівництва школами, сковували ініціативу і творчість учнів, їх прагнення брати участь у вирішенні важливих питань шкільних колективів.

Критичний аналіз досвіду шкільних колективів щодо залучення учнівської молоді до управління навчальними закладами, розвитку у них учнівського самоврядування дає нам підстави стверджувати про доцільність розвитку цієї форми громадської активності учнів, пошуку нових, ефективніших форм, які б відповідали умовам демократії, сучасному стану українських шкіл.

Список використаних джерел

1. Досвід роботи шкільного педагогічного колективу по розвитку учнівського самоврядування в СШ № 55 м. Херсона. 1983 р//Поточний архів Міністерства освіти України;

2. Коротов В.М. Самоуправление школьников. - М., 1981 р.;

3. Про роботу шкіл і органів народної освіти Української РСР по удосконаленню діяльності учкомів. 1984 р//Поточний архів Міністерства освіти України;

4. Рішення колегії Міністерства освіти України «Досвід роботи педагогічного колективу середньої школи № 3 м. Сімферополя по розвитку учнівського самоврядування, підвищення його ролі в навчанні і вихованні школярів» 23 березня 1984 року//Поточний архів Міністерства освіти України;

5. Социальний портрет молодежи республики. - К., 1989; 6. Там само; 7. Сухомлинський В.О. - Сто порад учителеві//Вибрані твори в п`яти томах. - Т. 2. - К., 1976.