Духовно-моральні цінності дітей шкільного віку

Батьки впливають на поведінку дитини, заохочуючи або осуджуючи, застосовуючи ті чи інші види покарання, даючи їй певну свободу у виборі поведінки і діяльності. Власне, у них малюк вчиться уміти, що саме йому не слід розбити. Під час такого навчання спрацьовує безліч різних механізмів: сприймання словесних вказівок батьків, копіювання зразків їхньої поведінки, зіставлення їх з поведінкою інших людей. Поступово дитина починає розпізнавати різні типи поведінки, навчається прогнозувати емоційну реакцію батьків на свої вчинки. У неї формується уявлення про те, що і як треба робити, щоб її похвалили, а за що можуть покарати. Батьки мають пам'ятати, що схвалення належної поведінки дитини важливіше для її особистісного розвитку, ніж осуд. Втім практикою виховання доведено, що невміла похвала може завдати дитині непоправної шкоди, тим часом як уміле покарання може бути надзвичайно корисним. Найважливіше правило, яким мають керуватися батьки, заохочуючи чи осуджуючи полягає у тому, що оцінювати треба тільки вчинки і справи дитини, а не її саму. Будь-яке схвалення складається з двох компонентів - висловлювання дорослих і висновків дитини. Сказане батьками має виражати чітку позитивну оцінку дитячих вчинків або намірів. Це судження має висловлюватися в такій формі, щоб дитина могла зробити безпомилковий реалістичний висновок про себе саму. Наприклад, почувши на свою адресу слова: „Дякую за те, що помив машину. Тепер вона виглядає, як новенька", - син може зробити висновок: "Я добре попрацював, і мою роботу оцінили". Ці моменти надзвичайно важливі у плані особистісного розвитку дитини. Адже те, що скажуть хлопчик чи дівчинка про самих себе у відповідь на слова дорослого, вони пізніше повторять подумки. Ці внутрішні позитивні оцінки великою мірою визначають гарну думку дитини про себе і про навколишній світ. Надалі це неодмінно сприятиме розвитку позитивного самоставлення, адекватної самооцінки, самоповаги.

Справжніх успіхів у вихованні досягають ті батьки, які вміють чітко визначити межі дозволеної і недозволеної поведінки дітей, ураховуючи їхні вікові та індивідуальні особливості. Відомий психотерапевт Володимир Леві виділив сім правил, яких, на його думку, варто дотримуватись, аби покарання було продуктивним, а не руйнівним:

1. Покарання не повинно шкодити здоров'ю - ні фізичному, ні психічному.2. Якщо є сумніви, карати чи не карати, - не карайте.

3. За один paз - одне покарання ("салат із покарань" - страва не для дитячої душі).

4. Краще не карати взагалі, ніж карати із запізненням.

5. Покараний - вибачений. (Про старі гріхи - ні слова. Не заважайте починати життя спочатку).

6. Покарання - без приниження. (Покарання не має сприйматися дитиною як торжество вашої сили над її слабкістю).

7. Дитина має боятися не батьківського покарання, а того, що вона завдає комусь болю своїми словами, діями, вчинками або навіть намірами [7, 19].

Важливо також ураховувати, що якість взаємин у підсистемі "батьки - діти" залежить не від того, скільки разів на день дорослі хвалять чи карають дитину, хоча і в цьому має бути певний баланс, а насамперед від того, як вони це роблять.

Більшість батьків приблизно однаково назвуть якості, які вони хотіли б бачити у своїх дітях: чесність, самоповага, ерудиція, сила, здоров'я, краса, ясний розум, уміння любити, почуття гумору, відповідальність, уміння налагоджувати взаємини з іншими. "Я хочу пишатися своєю дитиною", - скаже будь-який батько чи мати. Часто дорослі сподіваються на те, що, чим більше часу і зусиль вони віддаватимуть дітям, тим кращого результату досягнуть, і роблять неприпустиму помилку, розділяючи догляд за дитиною і її виховання, забуваючи, що це насправді одне й те саме. Адже ставлення до дитини водночас справляє на неї вплив. Аж занадто захоплюючись різними методами та засобами виховання, батьки сприймають свою дитину як власність, як матеріал, з якого вони - розумні і досвідчені - можуть "виліпити" омріяний ними ідеал сина чи доньки. Такі батьки перетворюються з лідерів - наставників в авторитарних керівників. Вони автоматично позбавляють дитину права голосу і права вибору. Якщо дитина засвоїть таке ставлення до неї ще до того, як розвинеться її воля, це завдасть нищівного удару по її особистісному розвитку, і насамперед постраждають її самооцінка, самоставлення, самоповага.

Щоб запобігти таким небажаним тенденціям, психологи радять розглядати виховання не як однобічну спрямованість впливів, а як двосторонній процес, де дитина - не лише об'єкт цих впливів, а й активний учасник, суб'єкт виховання. Це можливо, коли стосунки між дорослими і дітьми в родині будуються на засадах особистісної рівності, довіри, взаєморозуміння, визнання права кожного на власну точку зору в різних життєвих ситуаціях. Навіть коли йдеться про дошкільника, треба пам'ятати: перед вами не просто маленький хлопчик чи дівчинка, а особистість з унікальним внутрішнім світом, з тільки їй притаманними індивідуальними відмінностями. Знання та врахування цих відмінностей - неодмінна складова успішного виховання. Батьки мають бути пильними й дуже чутливими до реакцій, слів, вчинків своїх дітей. Дуже часто син чи донька в непрямій формі сигналізують дорослим про їхні ж помилки та упущення. Здатність почути, зрозуміти дитину - своєрідний місток між вихователями і вихованцями.

У пригоді батькам можуть стати і наступні поради:

1. Утримуйтесь від принижень дитини образливим словом, демонстрацією своєї влади над нею, погрозою позбавити обіцяного, фізичних покарань.

2. Не кажіть малюкові, що не любите його, коли він скоїв щось погане, ослухався, образив когось, погано виконав завдання тощо. Важливо розвести у свідомості дитини оцінку її вчинків, якостей, результатів у конкретній життєвій ситуації та оцінку як людини з цілому, особистості, рідної істоти. Часткова й узагальнена оцінки - різні речі. Прихильність батьків має бути незаперечною, стабільною, незалежною від ситуації. Доцільно сказати: "Ти знаєш, як я тебе люблю. Саме тому мені боляче бачити тебе неслухняною (сердитою. .)".

3. Ніколи не відмовляйте дитині у підтримці й допомозі. Вони засвідчують, що малюк завжди може покластися на дорослого, розраховувати на нього, почуватися захищеним.

4. Утримуйтеся від бажання соромити свою дитину при сторонніх, розповідати іншим про її проблеми та недоліки, карати в присутності значущих для неї людей.

5. Відмовтеся від звички порівнювати свою дитину з іншими. По-перше, це погано орієнтує вас самих та й дитину в її реальних можливостях. По-друге, в такий спосіб ви спонукаєте її на самоїдство, невдоволеність собою, ревнощі, заздрість тощо. До того ж поряд з нами завжди є люди, які щось уміють краще за нас, вправніші, розумніші, успішніші. Тож чи варто йти по життю пригніченим, невпевненим, незадоволеним собою? Краще налаштувати малюка на те, що кожна людина має свої чесноти й вади, сильні й слабкі сторони. Ми не кращі і не гірші за інших, а різні Знайдіть у дитині її сильні сторони, позитивно оцініть їх, порівнюйте її із самою собою - вчорашньою, сьогоднішньою, ймовірною завтрашньою. Це - хороший орієнтир, дає людині, у тому числі й маленькій, життєві сили.

6. Не намагайтеся примусом звільнити дитину від страхів (темряви, води, замкненого простору, тварин тощо. Страх ґрунтуєтеся здебільшого на пережитому малюком неприємному досвіді, негативних життєвих враженнях. Особливо небезпечно вдаватися до примусових дій щодо чутливих, вразливих, емоційно неврівноважених дітей. Це може продукувати неврози, недовірливе ставлення до дорослих, замкненість як рису характеру.

7. Пам'ятайте: запорукою повноцінного особистісного розвитку дитини раннього віку є спокійне навколишнє середовище. Надто голосна музика, крики дорослих, зловживання оцінними судженнями, перепади в настроях та оцінках дорослих заважають малюкові зосередитися, створюють дискомфорт, відчуття незахищеності, виводять з рівноваги,

8. Не варто штучно прискорювати розвиток. Особистість розвивається в своєму темпі, ритмі. Радійте кожному дневі, прожитому разом з малюком, кожному кроку на шляху його становлення, кожному, навіть незначному досягненню на складному шляху особистістного зростання. Поважайте складну роботу внутрішнього самобудівництва дитини, зрозуміло, з вашою допомогою та підтримкою. Допоможіть малюкові, життєвий шлях якого лише розпочинається, навчитися жити власними силами.

9. Контролюючи дії маленької дитини, не поспішайте, оцінювати їх. Спробуйте поспостерігати за малюком певний час, усвідомити мотиви його поведінки. Контроль дорослого має бути зваженою перевіркою життєвих досягнень дитини, обліком, обстеженням, експертизою, наглядом, проте не цензурою і покаранням. Це - допоміжний, а не каральний інструмент!

10. Будьте для дитини водночас щирим та зацікавленим партнером по спілкуванню, вихователем, який створює розвивальні для особистісного зростання умови, учителем, який не лише збагачує знаннями та вміннями, а й формує пізнавальну активність, психотерапевтом, який „доглядає за душею", допомагає дитині вийти зі стану депресії, забезпечує різнобарвність життєвих вражень, виступає свого роду "амортизатором", який пом'якшує впливи зовнішнього середовища [4,6].

Основне призначення сучасних батьків і педагогів - забезпечити дитині право зростати свідомою, діяльною, самобутньою з розвиненою самосвідомістю. Розвиток свідомості (самосвідомості), дитячих видів діяльності й творчої активності мають стати основними лініями виховання дитини раннього віку як суб'єкта життєдіяльності та особистості. Важливо, щоб сенс дошкільної освіти XXI століття полягав у формуванні базису особистісної культури кожної конкретної дитини з її індивідуальними особливостями, біографією, досвідом, а не був спрямований лише на масову соціалізацію дитячих груп.

Висновки