14

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

Контрольна робота

з навчальної дисципліни: "Соціальна педагогіка"

на тему: "Виховна система В.О.Сухомлинського"

Студентки 2 курсу

групи ЗСР-61

Крилової Ірини Валеріївни

Викладач: Іванова

Ірина Борисівна

кандидат педагогічних наук

Київ - 2007

План

Вступ

1. Видатний український педагог В.О.Сухомлинський

2. «Батьківська педагогіка» - енциклопедія сімейного виховання

3. Система виховання дитини дошкільного віку

4. Трудове виховання дітей

5. Розвиток пізнавальної діяльності дитини в процесі навчання

6. Роль сім'ї у виховній системі В.О.Сухомлинського

Висновок

Список використаної літератури

Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.

В.О.Сухомлинський

ВСТУП

На сучасному етапі становлення Української держави за умови складного політичного і соціально-економічного її стану особливо відчутний негативний вплив на сучасну школу таких суспільних явищ, як посилення аморальності, злочинності, зубожіння та інше, що призводить до знецінення освіти, падіння авторитету учителя, росту агресивності, жорстокості, нігілізму підлітків. Аналіз цих деструктивних процесів у сучасному суспільстві дозволяє зробити висновок, що є небезпека виростити бездуховне покоління, не "обтяжене" інтелігентністю, порядністю, яке зневажливо ставиться до культурних цінностей та не прагне до здорового способу життя.

Розв'язання цієї проблеми, як підтверджує вітчизняний і світовий досвід, можливе за умови оптимізації управління процесом виховання за допомогою гуманізації освіти, що має забезпечити утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей у суспільстві. Гуманізація освіти передбачає, насамперед, сприяння розвитку творчих можливостей людини, її інтелектуальної свободи, створення максимально сприятливих умов для розкриття особистості.

Гуманні цінності і відповідні їм норми є тим культурним кодом, який визначає повсякденну поведінку і регулює взаємини людей, забезпечує раціональність і людяність їхнього способу життя, а отже життєздатність суспільства. Саме гуманне виховання особистості сприяє олюдненню суспільних відносин.

Сьогодні спостерігається протиріччя між потребами суспільства у таких високогуманних особистостях та реальністю нашого повсякденного життя: дефіциту людяності, милосердя, співчуття, доброти. Все це посилюється прискоренням темпів життя, бурхливим розвитком засобів масових комунікацій. Закономірно, що для людини важливо, на якому рівні здійснюється її взаємодія та контакти з іншими людьми, як це впливає на її емоційний стан, самопочуття, життєвий тонус.

Система гуманістичних поглядів, створена українськими педагогами, філософами та діячами культури є надбанням громадської і педагогічної думки впродовж століть. Проблемам виховання дітей і молоді в дусі гуманізму особливу увагу надавав В.О.Сухомлинський. Він неодноразово підкреслював, що нема і не може бути виховання гуманіста без людської любові і поваги до вихованців, бо саме розумна любов і повага роблять дитину здатною піддаватись впливові педагога і колективу.

1. Видатний український педагог В.О.Сухомлинський

Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970) - видатний український педагог, публіцист, письменник, засновник гуманістичної, новаторської педагогіки.

У 1935 р. В.О.Сухомлинський розпочав педагогічну діяльність. Працював учителем у Василівській школі Онуфріївського району, учителем і завучем в Онуфріївській середній школі. З 1947 року по 1970 рік - директор Павлиської середньої школи. Кандидат педагогічних наук, член-кореспондент АПН СРСР. Автор багатьох книг, брошур і статей, художніх творів для дітей та низки педагогічних праць, зокрема: «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Як виховати справжню людину», «Павлиська середня школа», «Сто порад учителеві», «Батьківська педагогіка» та ін. Розробляв питання теорії і методики виховання у шкільному колективі та родині, всебічного розвитку особистості учнів, педагогічної майстерності. Особливу увагу приділяв патріотичному вихованню дітей і молоді, проблемам розумового, морального, естетичного та трудового виховання школярів.

Педагогічна творчість В.О.Сухомлинського багатогранна і невичерпно багата. Василь Олександрович увійшов в історію радянської і світової культури як видатний педагог і письменник, як патріот і поборник найгуманніших ідей у вихованні, як політичний трибун і громадський діяч, безмежно відданий своєму народові.

Благородній справі виховання молодих поколінь В.О.Сухомлинський віддав усе своє невтомне життя і вогонь серця. Його численні педагогічні праці, нариси та оповідання нині відомі не тільки педагогічній громадськості, а й широким колам читачів і в нашій країні, і за її межами. За своє коротке життя Василь Олександрович опублікував близько тридцяти книжок - монографій та багато наукових і популярних статей у журналах і збірниках. Багато з них перекладено на різні мови народів світу.

Усі твори видатного педагога пройняті безмежною вірою в людину, щедрість і благородство її душі, невичерпне багатство інтелектуальних і моральних сил і в ті величезні виховні можливості, які створює суспільство.

Педагогічні ідеї і праці В.О.Сухомлинського швидко привернули увагу численних дослідників і всієї педагогічної громадськості. Павлиська школа ще за життя Василя Олександровича стала своєрідною педагогічною лабораторією, академією, місцем педагогічного паломництва.

У працях Сухомлинського знаходять розвиток прогресивні педагогічні ідеї корифеїв вітчизняної і зарубіжної педагогіки - Коменського і Руссо, Дістервега і Песталоцці, Толстого і Ушинського, Крупської і Макаренка.

Учений-педагог ставить у своїх творах найрізноманітніші проблеми виховання. Це передусім проблеми морального і естетичного виховання, розумового розвитку, формування світогляду, проблеми всебічного гармонійного розвитку і громадянського виховання.

Водночас В.О.Сухомлинського все життя хвилювали й проблеми сімейного виховання, батьківської педагогіки, тієї найменшої соціальної клітинки, де закладаються основи особистості, формуються характер молодої людини, моральні почуття, поведінка, громадянська зрілість. Він був переконаний у тому, що успіху у вихованні поколінь можна досягти тільки спільними зусиллями сім'ї, школи і громадськості. «Всі шкільні проблеми стоять і перед сім'єю, усі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, сягають своїм корінням у сім'ю»¹. В.О.Сухомлинський твердив, що зміцнення сім'ї, вдосконалення родинного виховання - одна з найважливіших соціальних проблем, від розв'язання якої залежатиме майбутнє нашого суспільства, моральне обличчя молоді.

2. «Батьківська педагогіка» - енциклопедія сімейного виховання

Наприкінці свого життя В.О.Сухомлинський розпочав роботу над дуже потрібною книжкою - енциклопедією сімейного виховання «Батьківською педагогікою», в якій повинні були висвітлюватися найактуальніші сучасні проблеми виховання дітей у сім'ї, педагогічної освіти батьків і дорослих, соціальної педагогіки. Та не встиг Василь Олександрович підготувати до друку задуману ним працю. Вже після його смерті вдалося зібрати рукописні та деякі надруковані статті й підготувати видання «Батьківської педагогіки».

Педагогічна майстерність В.О.Сухомлинського виявлялася в тому, що звичайні життєві явища, події чи ситуації він умів використовувати як важливі фактори виховного впливу на особистість дитини, перетворювати їх у засоби виховання. Так, у «Батьківській педагогіці» кожний маленький епізод, подія з життя школи чи сім'ї, легенда чи переказ стають канвою, відправним моментом для змістовної розмови, педагогічних роздумів і міркувань, що змушують глибоко вникати в проблеми сімейної педагогіки.

В.О.Сухомлинський був справжнім знавцем і дослідником психології людини, він глибоко розумів душу дитини, її переживання, почуття, прагнення і сподівання, досконало знав психологію взаємин батьків і дітей, молодшого і старшого поколінь, міжособових стосунків у дитячих колективах, психологічний клімат у соціальних групах і ті фактори, що його зумовлюють. Виняткова педагогічна спостережливість, душевна проникливість, палка любов до дітей і доброзичливість, невтомна наполеглива дослідницька робота сприяли всебічному пізнанню й розкриттю найінтимніших відтінків психічного життя дитини, виявленню особливостей її почуттів, намірів, сподівань і мрій.

В.О.Сухомлинський вважав, що Батьківщина починається із сім'ї, що найважливіші риси і якості радянського громадянина-патріота зароджуються в сімейному вихованні, що діти - продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства. От чому в світі йде така запекла непримиренна боротьба за оволодіння умами й серцями молодого покоління, за його світоглядну та ідейно-політичну орієнтацію. А тому через усі праці В.О.Сухомлинського проходить головна ідея громадянського виховання, патріотичного та інтернаціонального обов'язку, формування гармонії морального та інтелектуального, героїчного і естетичного, особистого і соціального.

Проблема виховання молоді на героїчних і трудових традиціях нашого народу посідає провідне місце в творчості В.О.Сухомлинського. Ідея вірності і відданості Батьківщині, пише Сухомлинський, стає переконанням лише тоді, коли Батьківщина постає перед дитиною в ореолі героїчного і прекрасного. Вже самі наголовки першої частини «Батьківської педагогіки», а саме: «Нехай попіл героїв стукає в серця дітей», «Чи знають діти, якою ціною здобуто їхню радість», «Загін носить ім'я героя» красномовно говорять про це.

Переживання краси героїчного - це духовна сила, що возвеличує людину в її очах. Це не сліпі почуття, а поєднані із свідомістю і переконанням благородні поривання людської душі, що кличуть на подвиги, героїчні вчинки. Це нова проблема в теорії і практиці виховання, що потребує пильної уваги дослідників. До В.О.Сухомлинського ніхто в теорії педагогіки не підносив на таку висоту проблеми формування особистості через красу героїчного і величного. Василь Олександрович приділяє велику увагу патріотичним ритуалам і традиціям, присвяченим героїчним подіям у житті нашого народу, як засобу ідейно-політичного виховання, джерела моральних та естетичних почуттів.

Розвиваючи ідеї А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинський збагатив радянську педагогіку новими формами високоідейних ритуалів і традицій, показав чудові зразки й способи організації естетичного і патріотичного виховання учнів.

В.О.Сухомлинський, як і А.С.Макаренко, високо цінив роль традицій і звичаїв у вихованні радянського патріотизму, громадянському вихованні, формуванні ідейних переконань і моральних почуттів.

У Павлиській середній школі були створені прекрасні традиції, звичаї, що сприяли формуванню високих моральних якостей у школярів, згуртовували дитячий колектив, створювали сприятливу психологічну атмосферу в дитячих групах і колективах. Це передусім культ героїв війни і мирної праці, традиційне вшанування пам'яті тих, хто віддав своє життя за визволення і незалежність нашої Батьківщини. Це не тільки урочисте проведення пам'ятних днів, а й повсякденна практична діяльність - догляд за могилами воїнів-героїв, праця в Музеї Слави, створення Алеї Героїв, участь у відтворенні історичних подій героїчного минулого, допомога інвалідам війни і праці тощо.

Це культ праці, культ бережливості, культ творення і примноження матеріальних і духовних цінностей. У системі роботи Павлиської середньої школи ці традиції і звичаї входили в життя вже з самого початку навчання дитини в школі, коли вона своїми руками прикрашала обеліски, висаджувала і доглядала квіти на братських могилах, виготовляла пам'ятні подарунки знатним трудівникам. Активна участь у громадських справах старших школярів, освоєння пустирів і запущених ділянок землі, боротьба з ерозією ґрунту, насадження лісозахисних смуг, парків, садів, участь у збиранні врожаю, урочисте відзначення свята Першого Снопа і Першого Хліба - все це сприяло не тільки створенню в дитячому колективі культу величного і героїчного, але й культу праці, вихованню поважного ставлення до праці, високої пошани і поваги до трудівників.

В.О.Сухомлинський - неперевершений майстер створення патріотичних ритуалів і традицій, обрядів і звичаїв. Шкільні традиції передавалися наступним поколінням, забезпечуючи ідейний зв'язок, вони згуртовували учнівський колектив, формували почуття честі і відповідальності, обов'язку і поваги до колективу. Ідеї А.С.Макаренка про виховуючу роль традицій В.О.Сухомлинський розвинув і збагатив в умовах сільської школи.

Виховання громадянина-патріота починається із сім'ї. Сім'я - це найменша клітинка нашого суспільства, в якій, як у фокусі, відображається все життя нашої країни. І тим сильніший виховний вплив робить сім'я на особистість дитини, чим активнішу життєву позицію займають батьки в суспільстві, чим вищі їхні моральні достоїнства і культурний рівень.

3. Система виховання дитини дошкільного віку

В.О.Сухомлинський виявив дуже важливу особливість психіки дитини - чим молодший її вік, тим вразливіша, сприятливіша вона до виховного впливу, тим легше пробудити в ній благородні почуття, виховати чи перевиховати. В.О.Сухомлинський розвинув і збагатив ідеї А.С.Макаренко про особливо сприятливі можливості виховання дитини дошкільного віку. Всім відоме твердження А.С.Макаренка про те, що виховання дитини, в основному, проходить до шести років, і якщо ви не виховали дитину в цьому віці, тоді виникає потреба перевиховувати її. Психологічними дослідженнями встановлено, що той чи інший період розвитку дитини характеризується підвищеною чутливістю і сприйнятливістю, коли виникають і особливо рельєфно виявляються надзвичайні й навіть неповторні можливості ефективного розвитку й формування особистості дитини. А потім такі можливості поступово або й різко слабнуть, зникають, ускладнюючи процес виховання. Це стосується насамперед соціальної адаптації, розвитку пізнавальних інтересів, моральних якостей і поведінки дитини.

Так, у дошкільному віці, коли дитина особливо інтелектуально і соціально активна, порівняно легко виховати елементарні моральні почуття і правила поведінки: слухняність і доброзичливість, чесність і правдивість.

На яскравих повчальних прикладах із сімейного виховання В.О.Сухомлинський показує, як успішно закладаються і міцніють основи моралі в дітей, якщо батьки враховують ці особливості й можливості розвитку психіки в дошкільному віці («Моральні цінності сім'ї», «Бережіть душу дитини»), і як несформовані й незакріплені в ранньому дитинстві такі елементарні моральні правила життя і поведінки дитини, як «можна», «не можна», «треба», «не треба», «дозволено», «заборонено», відсутність елементарних почуттів обов'язку і відповідальності ускладнюють дальший процес виховання особистості в наступних вікових періодах.

А кому не відомі надзвичайна дитяча спостережливість, цікавість і допитливість, скільки разів малюки завдають клопоту старшим своїми нескінченними «чому?», «для чого?», «навіщо?». То зароджується і з неповторною силою виявляється пізнавальний інтерес - потреба все знати, зрозуміти, пояснити. Задовольняючи дитячу допитливість розумними, доступними для її розуміння відповідями, підтримуючи її цікавість, ми сприяємо розпитку мислення й уяви дитини, стійких пізнавальних інтересів як найважливішого компонента в структурі інтелекту особистості.

Однак, дорослі не завжди усвідомлюють свою відповідальність за розумовий розвиток дитини, їм не вистачає ні часу, ні зусиль, щоб задовольнити дитячу допитливість, поміркувати, порозмовляти з дитиною, дати правильну і зрозумілу відповідь на ті чи інші запитання, заохотити до дальшої пізнавальної діяльності, розвинути дитячу спостережливість і увагу, пам'ять і мислення. Так зароджується психологія байдужості, так виростають діти, яких ніщо не приваблює. Їх не цікавлять ні знання, ні школа, вони вчаться лише формально, з обов'язку або примусу, у них не виникла потреба все знати, розуміти, не сформувалися пізнавальні інтереси.

От чому В.О.Сухомлинський звертається своїми працями до батьків із закликом вчити дітей спостерігати, пізнавати світ, міркувати, бути уважними до їхніх запитань, заохочувати і спрямовувати дитячу допитливість і, головне, не залишати дітей поза батьківською увагою, турботою про їхнє розумове виховання, своєчасно впливати на розвиток розумових здібностей. Звичайно, сформувати в малих дітей стійкий пізнавальний інтерес, органічну потребу в знаннях, освіті - нелегка справа. Василь Олександрович радить батькам знаходити різноманітні форми й способи спонукання дитячої спостережливості, цікавості, показувати й розкривати перед ними неповторну красу природи і людського життя.

Щодо формування моральних почуттів, найблагородніших рис і якостей особистості особливо сприятливий вік раннього дитинства. У цьому віці порівняно легко формуються такі моральні цінності особистості, як колективізм, дисциплінованість, працьовитість і бережливість, почуття обов'язку і відповідальності, дружби, товаришування, поваги до праці й людей праці. У підлітковому і юнацькому віці інтенсивно формуються світоглядні і морально-вольові якості особистості - ідейні переконання, патріотичні ідеали, громадянська зрілість.

В.О.Сухомлинський назвав цей вік періодом становлення громадянина, світоглядним віком, періодом формування вольових якостей і характеру молодої людини. Ось чому дуже важливо для всіх, хто має справу з вихованням дітей, знати не тільки вікові та індивідуальні особливості розвитку дитини, а й ті умови, за яких успішно формуються й виховуються в тому чи іншому віковому періоді найбільш значущі риси і якості особистості, та забезпечити їхній максимальний розвиток. Своєчасність виховного впливу - запорука успіху у вихованні молодої людини.

Видатний педагог відмічав найтиповіші вади сімейного виховання. Одною з найшкідливіших вад, за його висловом, є споживацький характер способу життя багатьох дітей. Деякі батьки вважають, що живуть вони і працюють лише заради щастя своїх дітей і тому дозволяють їм усе, створюючи максимальний матеріальний достаток, тепличні умови, задовольняючи всі необмежені бажання й навіть примхи. Діти в таких сім'ях виростають, не знаючи ні в чому нужди, не знаючи обов'язків і відповідальності. Це призводить до дуже небезпечних наслідків - спотворення людської особистості, марнотратства, споживацького, паразитичного способу життя.

4. Трудове виховання дітей

Особливу увагу В.О.Сухомлинський приділяв трудовому вихованню дітей як у сім'ї, так і в школі, вихованню любові до праці, працьовитості, поваги до людей праці, бережливого ставлення до матеріальних і духовних благ людства. У Павлиській школі ним було запроваджено чітко продуману систему виховання дітей, створені належні умови для формування трудових традицій, які переросли в культ праці. Василь Олександрович писав, що не гра в працю, а справжнє трудове життя, - з потом, втомою, мозолями, радістю досягнутої мети - ось щастя людини.

В.О.Сухомлинський відзначав, що марне витрачання часу, байдикування, ледарство проникає нині у життя дітей; та деякі батьки вважають, що їхні діти повинні тільки гратися, забавлятися, розважатися, а праця - це обов'язок дорослих. Дітей перетворили у бездушних споживачів радощів, вони навіть не усвідомлюють, звідки та радість прийшла і якою ціною завойована. Такі батьки переконані в тому, що найбільше щастя дитинства - безтурботність, втіха, радісне життя.

У деяких сім'ях діти аж до підліткового, а то й юнацького віку не знають особливих турбот, серйозної праці, не мають постійних трудових обов'язків і доручень, а свій вільний від навчання час проводять у розвагах, іграх, а то й бешкетуванні. Деякі батьки вважають, що бажання працювати, любов до праці приходить до людини з віком само собою. Вони заявлять: ми в свій час набідувалися, зазнали стільки горя, то хай хоч наші діти будуть щасливими, ростуть безтурботними, тішаться радощами дитинства.

За думкою В.О.Сухомлинського, в праці розкриваються здібності, моральні та інтелектуальні сили молодої людини, формується її особистість. Тільки в процесі трудової діяльності виникає потреба в спілкуванні, у становленні соціальних і психологічних відносин, ділових взаємин між людьми, взаємодопомоги, взаєморозуміння, дисциплінованості, погодженості дій і вчинків тощо. Потреба в праці, звичка і відповідальне ставлення до праці можуть сформуватися лише при наявності посильних і постійних трудових доручень, у праці радісній, без примусу і покарань, самостійній і творчій, корисній як для особистості, так і для суспільства.

Через усі педагогічні праці В.О.Сухомлинський проводить основну ідею - ідею самоутвердження і становлення особистості громадянина у творчій праці на благо суспільства. Дати дитині радість творення, радість праці, праці на благо людей - це і є справжня мудрість батьківської любові до дітей.

Василь Олександрович писав, що творчий характер трудової діяльності розкривається перед дитиною тоді, коли вона зайнята тривалою працею, яка потребує щоденної думки, піклування. І однією з найсильніших спонук до фізичної праці є важливість задуму цієї праці, поєднання зусиль розуму і рук. Чим важливіший задум, тим з більшим інтересом виконується найпростіша робота. Оволодіння майстерністю дослідження, експериментування, використання даних науки у праці - все це дитина усвідомлює і переживає як моральну гідність.

5. Розвиток пізнавальної діяльності дитини в процесі навчання

Василь Олександрович у низці наукових та публіцистичних робіт розглядає процес навчання як радість пізнання, як красу розумової праці. Переконливо показати, що в знаннях зосереджена краса життя і геній людства, активізувати розумову діяльність учнів, заохочувати вольові зусилля, сприяти усвідомленню ними потреби в знаннях - запорука успіху в навчанні. От чому свою школу він називає «школою радості». Основи пізнавальної діяльності і навчальної праці закладаються в ранньому дитинстві, а тому В.О.Сухомлинський дає практичні поради батькам: розвивати в дітей спостережливість, вміння орієнтуватися в різноманітних ситуаціях, мислити, міркувати, фантазувати. Цьому особливо сприяє вивчення явищ природи в ранньому дитинстві, спільні прогулянки, бесіди, читання книжок, спільна праця.

Мислення дитини своєрідне, її думка невіддільна від почуттів, вона прагне все пізнати, зрозуміти. А тому сам процес навчання повинен бути життєрадісним, захоплюючим, будити думку і почуття, мати дослідницький характер. Водночас з цим, розвиток пізнавальних і навчальних інтересів немислимий при застосуванні примусу, покарань або сухих формальних вимог. В.О.Сухомлинський пише: «Діти, на яких часто кричать, втрачають здатність сприймати найтонші відтінки почуттів інших людей і - це особливо тривожить - втрачають чутливість до правди, справедливості»¹.

Василь Олександрович на яскравих прикладах показує, яке значення для інтелектуального розвитку, зокрема мислення і пізнавальних інтересів, має психологічний клімат соціального середовища, в якому дитина формується і розвивається, багатство інтелектуальних зв'язків і відношень, мовне спілкування, активна пізнавальна і трудова діяльність. Багато цікавих порад з цього питання міститься у статті «Вашій дитині через рік іти до школи» та ін.

Величезного значення надавав В.О.Сухомлинський вихованню дітей засобами природи, безпосередньому спілкуванню їх з природою. Природа стає могутнім фактором виховання особливо тоді, коли дитина пізнає і розкриває її таємниці, розумно перетворює і примножує її багатства, оберігає її скарби.

Спілкуючись з природою, діти не тільки вчаться пізнавати світ, мислити, вони вчаться розуміти прекрасне. Збагачуються духовний світ дитини, її почуття, облагороджується душа. Прогулянки дітей у ліс, на луг, річку - це не розвага, вважає В.О.Сухомлинський, це справжні уроки, на яких дитина пізнає світ, вчиться мислити, міркувати, розуміти і усвідомлювати складні різноманітні явища.

Особливе значення має виховання засобами природи в ранньому дитинстві, коли душа дитини надзвичайно вразлива, чутлива, ніжна. Перші уроки розвитку духовної культури слід проводити не в чотирьох стінах, перед класною дошкою, а серед невичерпного багатства природи, неповторної її краси.

Такі уроки допомагають виховати в дитини любов до природи, захоплення красою і гармонією, бережливе ставлення до неї. На яскравих прикладах В.О.Сухомлинський показує, як у дітей зароджуються благородні почуття, коли вони спостерігають за життям малих пташенят у гнізді, вирощують квіти і плодові дерева, закладають сади і виноградники, доглядають столітні дуби. Почуття влади людини над природою - це передусім збереження і примноження її багатств і краси.

6. Роль сім'ї у виховній системі В.О.Сухомлинського

Василь Олександрович постійно цікавився проблемами сімейного виховання, умовами і особливостями виховання дітей у різних сім'ях, вивчав позитивний досвід, підмічав найістотніші і найбільш типові вади та недоліки сімейного виховання, шукав причини цих недоліків. Він проводив велику виховну і освітню роботу з батьками, дорослими, навчав їх мистецтва сімейного і громадського виховання, гостро критикував обивательство, неуцтво, примітивізм. У Павлиській школі було створено чітку систему педагогічної освіти і пропаганди педагогічних знань серед населення, батьків і навіть старшокласників.

В.О.Сухомлинський вважав за необхідне ввести в зміст загальноосвітньої школи необхідний мінімум педагогічних знань, виховувати майбутніх батьків, морально готувати їх до великої відповідальної батьківської місії. Він підкреслював, що безвідповідальне ставлення молодих батьків до виховання своїх дітей дорого обходиться передусім суспільству.

Морально не підготовлені до народження і виховання дітей батьки, вважає В.О.Сухомлинський, є великим нещастям для суспільства. Останнім часом стало досить помітним таке явище, як невідповідність між фізіологічною готовністю до народження дітей і морально-психологічною зрілістю молодих батьків та усвідомленням їх батьківської місії і ролі, величезної відповідальності перед суспільством за виховання своїх дітей. Велике горе приходить тоді, пише В.О.Сухомлинський, коли такі дорослі діти приводять на світ дітей - біда і суспільству, і дітям. Частина з таких батьків не обізнана з елементарними правилами виховання дітей у сім'ї. Сімейні конфлікти, ненормальні відносини тощо призводять до розлучення молодих пар і як результат - важкі діти, трагедія для дітей і батьків. Діти, які виростають у таких неблагополучних сім'ях, як правило, стають важкими у вихованні, бо погіршуються умови їхнього морального розвитку в сім'ї, їм не вистачає батьківської турботи, тепла і ласки. «Важкі діти» - це передусім результат неправильного виховання, вад сімейного життя, несприятливого психологічного клімату і ненормальних стосунків у сім'ї.

Молоді батьки повинні розуміти, що шлюб розпочинається з готовності до великої і відповідальної соціальної ролі - виховання дітей, успіх якої залежить передусім від духовного багатства, вірності коханню, взаємної поваги і спілкування, педагогічних знань і умінь. «Своїх вихованців - юнаків і дівчат ми вчимо: моральне право на кохання має той, хто вміє відповідати за майбутнє - за своїх дітей»¹.

В.О.Сухомлинський вважає, що потрібна школа мудрості майбутніх батьків, що молодь треба цілеспрямовано й своєчасно готувати до цієї відповідальної громадянської місії. У своїй практичній педагогічній діяльності Василь Олександрович ішов двома шляхами: облагородження почуттів, поведінки юнаків і дівчат у системі виховної роботи в школі, а також впровадження спеціальної педагогічної освіти і виховання молоді, моральна підготовка до сімейного життя (нарис «Виховання майбутніх матерів і батьків»).

Василь Олександрович був не тільки великим знавцем батьківської педагогіки, досвідченим пропагандистом педагогічних знань, він сам був прекрасним сім'янином, батьком дітей, що дістали зразкове сімейне виховання, освіту, громадянську зрілість.

В.О.Сухомлинський вважав, що, яким би успішним не було виховання, впливу самого авторитету батьків і дорослих, позитивного прикладу і т. п. для формування всебічно розвиненої особистості не досить. Виховання має доповнюватися самовихованням, тобто зусиллям самої дитини або підлітка, спрямованим на самостійне вироблення потрібних ціннісних морально-вольових чи інтелектуальних рис і якостей особистості і ліквідацію негативних. І це дуже важлива справа. Адже ніякі розмови, приклади, заохочення чи покарання з боку батьків чи вихователів не допоможуть підліткові позбутися лінощів і стати працьовитою людиною, поки цих лінощів, бездіяльності не позбудеться сам учень. Скільки б ми не вмовляли дитину бути відважною, не боятися труднощів, перешкод, вона буде боягузливою доти, поки не подолає сама в собі страх, нерішучість, скованість тощо.

Помиляються й ті батьки, які вважають, що найцінніша риса особистості - слухняність, безумовне виконання всіх вимог старших, підкорення волі наставників тощо. Така беззастережна «слухняність», сліпа підпорядкованість можуть породжувати конформізм, слабі характери, підлабузництво, слабовільність. А гіршого, ніж безхарактерність і безвольність, немає нічого. Лише той характер сильний, в якому дозріла самостійність, власна думка, самокритичність; незалежність власних суджень і переконань, поглядів і поведінки. Намагання всім і всюди подобатись, усім догодити, не вступати в суперечки й конфлікти, пристосовуватися до всяких вимог (розумних і нерозумних) спотворить характер, почуття і волю молодої людини, сформує психологію раба.

«Виховання може бути безрезультатним, - пише В.О.Сухомлинський, - якщо молода людина з ранніх років не буде виховувати сама себе, коли виховання не буде доповнюватися самовихованням. Самовиховання розпочинається з пізнання самого себе і здатності бачити свої достоїнства, недоліки і вади, реально оцінювати свої можливості і поведінку». Звичайно, самовиховання потребує особливої уваги з боку батьків і педагогів. Це передусім розумні поради дітям, формування корисних звичок, постійна увага до дітей і допомога у їхній навчальній роботі, правильні настанови, посильні й розумні вимоги до їх поведінки і праці. Неправильні або спотворені уявлення про правила і норми співжиття, поведінки, навчальної діяльності зводять нанівець виховні зусилля і працю як учнів, так і педагогів.

Самоутвердження молодої людини проходить у боротьбі із своїми власними вадами і недоліками, у боротьбі самого з собою. Перемога над самим собою - найбільша перемога. Щасливим, пише В.О.Сухомлинський, може бути лише той, хто є володарем своїх бажань, хто вміє володіти собою, своїми почуттями. Треба відзначити, що багатьом нашим дітям і учням саме бракує цієї дуже цінної риси - відповідності рівня бажань і домагань рівневі їх заслуг і можливостей. Разюча невідповідність власних домагань власним достоїнствам породжують паразитичний спосіб життя дітей у деяких сім'ях - дармоїдство, марнотратство, сімейні і соціальні конфлікти. Незагнуздані і неприборкані примхи, претензії, незаслужені й невиправдані вимоги молодої людини, які нерозумно задовольняються дорослими, - джерело егоїзму, міщанської психології, зарозумілості, появи спотворених характерів.

В.О.Сухомлинський з нових позицій підходить і до оцінки життєвої позиції, і ролі дитини в сім'ї. Діти в сім'ї - це не тільки слухняні виконавці волі батьків і старших, вони рівноправні члени сім'ї, активні учасники всіх сімейних справ, вони можуть чинити взаємний позитивний вплив на сім'ю; поведінку батьків і старших, їх ставлення до своїх сімейних і громадських обов'язків. Вони не повинні відчувати своєї нерівності, неповноцінності, приниженої гідності. Василь Олександрович завжди відстоював право дітей активно втручатись у сімейні справи. Під впливом думки дітей, їх вимог, ставлення батьків до деяких антисоціальних явищ - п'янства, крадіжок, обману, протекціонізму, нечесного способу життя та інших аморальних вчинків, - можна змінити або позбутися цих явищ.

В.О.Сухомлинський з нових позицій порушує і дуже актуальну проблему сучасності - проблему спілкування дітей з дорослими, проблему нового соціального середовища, виховання дітей за місцем проживання. Це не тільки розвиток ідей А.С.Макаренка про різновікові групи, це питання включення дітей у матеріальну сферу виробництва через учнівські виробничі бригади, міжшкільні виробничі об'єднання, участь дітей разом з дорослими у різноманітних громадсько-політичних справах, у виконанні народногосподарських завдань. І головне, щоб у спільній діяльності і спілкуванні з дорослими діти почували себе рівноправними, не відчували приниження їхньої гідності, не ставали формальним об'єктом виховання. Бо спілкування з дорослими тільки в тому разі матиме належний виховний вплив, коли виступатиме не як службовий обов'язок, а як веління душі й серця, як потреба духовної єдності і дружби поколінь, потреба повторення себе в дітях.

ВИСНОВОК

Багатьох задумів і планів не встиг довершити В.О.Сухомлинський. Перенесені важкі поранення на фронтах Великої Вітчизняної війни, хвороби підірвали здоров'я і вкоротили життя талановитому педагогові, вченому, письменникові, людині, яка віддала все своє серце і розум найблагороднішій справі - вихованню молоді.

2 вересня 1970 р. серце Василя Олександровича Сухомлинського перестало битися. Втім, фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань, не зупинила його жертовного служіння школі, учительству, вітчизняній педагогічній науці. "Людина, - любив повторювати педагог, - народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний". Ці проникливі слова можна і треба віднести й до самого Василя Олександровича, адже саме вони були тим категоричним імперативом, якому завжди і всюди слідував він у своєму недовгому, але яскравому й напрочуд плідному житті Педагога. Все найцінніше, створене ним, назавжди увійшло до скарбниці вітчизняної педагогіки та національної духовної культури.

Сьогоднішня ситуація в світі - низька оплата праці вчителів, відсутність мотивації в навчанні, відсутність позитивних зразків для наслідування у вихованні - дещо відсуває на другий план сформовані десятиліттями уявлення про зміст праці вчителя і вимоги до нього як вихователя. В той же час педагогічний досвід В.О.Сухомлинського переконує, що «учительська професія - це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється», і виконувати цю роботу може тільки той, хто має сформоване покликання до праці вчителя.

Справжній педагог-вихователь має бути насамперед людиною, яка повинна прищеплювати у своїх вихованців любов до інших людей, до високих прагнень та ідеалів, життєвої мети. Ростити та виховувати справжню людину - такий основний зміст педагогіки В.О.Сухомлинського.

Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей».

Своєю творчістю В.О.Сухомлинський виховував молоде покоління національно свідомими українцями. Його заповіді, які висловлені в казках, саме і можуть виховати Справжню Людину, якій притаманні найкращі якості: висока мораль, гуманістичні ідеали, любов до народу, до Батьківщини, бо «без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини - ніщо»¹. Світлий, теплий, мистецький талант В.О.Сухомлинського дарує нам вічні цінності - загальнолюдського й національного - у найвищих злетах думки й слова, душі й серця.

Список використаної літератури

1. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 т. - К.: Рад. школа. 1976-1977.

2. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка // Рад. школа, К., 1978.

3. Сухомлинський В.О. Сто порад вчителю // Вибр. твори: у 5-ти т.- т.2 - К., 1976.

4. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. // Вибр. твори: у 5-ти т.- т.3 - К., 1976.

5. Сухомлинский В.А. Хрестоматия по этике // М., 1990.

6. Сухомлинський В.О. Джерела невмирущої криниці // Українська мова і література в школі. - 1989. - № 7.

7. Зязюн И.А., Родчанин Е.Г. Гуманист. Мыслитель. Педагог: Об ідеалах В.А.Сухомлинского // М., 1991.

8. І.В.Цюпа. Сухомлинський (Добротворець) // К., 1985.

9. Ковальчук В.І. Спогади про В.Сухомлинського. - К.: Рад. школа. 1990.

10. Історія педагогіки // За ред. М.С. Гриценка. - К., 1993.

11. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки. - Тернопіль, 1994.

12. С.Барабаш. Філософія серця, або гуманізм Василя Сухомлинського. - Дзеркало тижня. - 2001. - № 39 (363) 6.