Ділова гра "Економічна оцінка родючості ґрунтів та врожайності сільськогосподарських культур"

Ділова гра «Економічна оцінка родючості ґрунтів та врожайності сільськогосподарських культур»

Освіта -- це вміння зустрічати життєві ситуації. Вам, певна річ, відомо з курсу «Педагогіка і психологія діяльності», що навчання є системою викладання та учіння з допомогою різних дидактичних засобів і спільної діяльності викладача й учня. Схематично це показано нижче (рис. 32):

Рис. 32. Навчання як система

При цьому вибір засобів та способів діяльності, як правило, здійснюється викладачем. Це дуже чітко проглядається у традиційному інформаційному навчанні. Але чим більше уваги приділяється другій частині формули (спільна діяльність учителя й учня), тим ефективніше здійснюється весь процес навчання. Людина вчиться в тій мірі, в якій викладач зумів організувати її самостійну працю. А методична система як така, що педагогічно управляє самонавчанням, покликана реалізувати цілі педагогічної та дидактичної систем.

Кожен викладач часом відчуває сумніви щодо вибору стратегії педагогічної діяльності, коливаючись між інформативним (традиційним) і активним (проблемним) методами навчання. За традиційною методикою процес навчання ведеться у формі монологу або діалогу: вчитель пояснює -- учень слухає чи вчитель опитує -- учні відповідають.

У поняття активних методик навчання входять рольові, управлінські та навчальні ігри, соціально-психологічні, педагогічні й інші тренінги, комп'ютерні ігри -- все те, що забезпечує максимальну спільну активність викладача і учнів -- педагогіку співпраці.

Гра як метод і проблема сучасної психології навчання. Аналізуючи вплив та взаємодію психолого-педагогічної теорії з методиками навчання і виховання, хотілося б зауважити, що, як правило, методика є продовженням психологічних і педагогічних теорій. Але буває й інакше. Методика сама шукає (і рано чи пізно знаходить) ті теоретичні «цеглинки», які роблять її фундамент стійкішим. Так сталося з навчальними іграми.

У практиці економічної освіти найбільш відомі: ділові ігри, тренінги, аналіз ситуацій, розробка колективних проектів у малих групах, методика колективного планування курсу, організаційно-діяльнісні ігри тощо. Не вдаючись у полеміку з цих питань, ознайомимо читача з тими ігровими розробками, які бажано, на наш погляд, використати у навчальному процесі.

Описувати гру надзвичайно складно. Емпіричний опис конкретних сценаріїв не дає чіткого уявлення про їхні структурні компоненти, функціональні зв'язки, не дозволяє виділити їхню ієрархічність та варіативність. Можна розповісти сюжет, але щоб мати справжнє уявлення про гру -- в ній потрібно взяти участь. Більше в цьому випадку дає розробка моделі гри.

Традиційно назву «ділові ігри» -- «business games» -- відносять до ігор, які відображають економічні процеси. Перша ділова гра вивчала проблеми коливання збуту в умовах жорсткої конкуренції і була розроблена у Великобританії ще 1912 року. У колишньому СРСР ділові ігри почали впроваджувати в 30-ті роки. Їхні назви й форми дещо відрізнялись від сучасних, але основні концепції вже були в них наявні. Вони називались аварійними, диспетчерськими іграми або організаційно-виробничими випробуваннями і мали багато спільного з військовими іграми на картах. Розробка ігор з глибоким математичним забезпеченням почалась з праць ленінградського вченого І.М. Сироєжина, який, на жаль, рано пішов з життя. У Києві відома школа В.І. Рибальського [109, с. 17], у системі якої підготовлено багато ігротехніків України.

У США в 50-ті роки з розвитком комп'ютерної техніки ігрові моделі, які використовувались раніше для підготовки постачальників військових частин, переорієнтовуються на сферу бізнесу і все ширше використовуються для навчання учасників конкурентної боротьби й оцінювання їхніх управлінських навичок. Найбільш відомою стала гра Американської асоціації управління (АМА), створена у 1957 р. Вона поклала початок серії ігор, присвячених загальним проблемам управління. У 60-ті роки спрощені або ускладнені варіанти цих ігор стали адаптувати до різних промислових галузей, а потім і до інших сфер управлінської діяльності -- маркетингу, побутового обслуговування, транспорту, будівництва тощо. Ігрове імітаційне моделювання починає привертати увагу і представників інших професій -- істориків, медиків, екологів, педагогів, журналістів, військових, працівників мистецтв. Це повсюдне поширення ігрових методів дає ніби «друге дихання» іграм із суто економічним змістом, створенню нових моделей таких ігор. Але інерція використання стандартних типових конструкцій все ще дуже велика, попит на них не падає, оскільки більшість споживачів тільки починають відкривати для себе існування ігрового моделювання.

Як проводити гру. Більшість методичних розробок навчальних ігор нагадує інструкції з управління виробництвом, будівництвом об'єкта або розподілом ресурсів, а не методику проведення занять. Між тим, в даному випадку основна складність полягає в розробці не змісту гри, а її форми. Можна сказати, що організація гри -- це музика, а викладач -- диригент, який управляє оркестром так, аби кожен грав якомога краще, а музичний твір сподобався усім. Як відомо, складніше за все -- показати, що все просто. У певному розумінні проведення гри -- це тільки надводна частина айсбергу, коли може здатись, що «все так просто». Насправді, головна робота керівника гри знаходиться у підводній частині цього айсбергу. Спробуємо пояснити це більш конкретно.

Керівник гри -- це організатор гри, який у своїх методичних рекомендаціях повинен серйозно продумати, як і в будь-якій організації:

Що робити -- хто буде робити?

Чим займатися -- як це робити?

Де грати -- коли грати?

Хто -- з ким вступає у взаємодію тощо.

Методичне забезпечення гри. Ігрові форми проблемного навчання -- це не просте включення проблемних ситуацій у процес навчання. Це передусім спільна творча праця студентів і викладача для дослідження конкретної господарської діяльності. Недостатньо просто розглянути статистичний матеріал і сформулювати проблему. Викладач має допомогти студентам усвідомити мету гри, пробудити інтерес до неї, дати відчути студентам складність проблеми й практичну цінність її вирішення.

Розподіл ролей у грі є дуже важливим методичним та організуючим моментом. Його найліпше проводити за 10-12 днів до початку гри, враховуючи, що студент засвоює свою роль поступово: спочатку це лише поверхове сприймання, потім більш глибоке вивчення предмета, і нарешті, «входження» у роль, тобто адекватна ролі перебудова інтересів і намірів, яка свідчить, що студенти не «грають роль», не прикидаються, а вважають її виконання своєю професійною й особистою справою.

Характер внутрішньогрупових відносин студентів у процесі підготовки до гри і під час самої гри здебільшого визначається розподілом ролей і самим складом групи. При цьому необхідно врахувати побажання групи щодо розподілу ролей, урахувати реальні можливості студентів з погляду їхньої загальної підготовки, знання викладачем неформальних лідерів групи з тим, аби призначити їх на ключові посади (начальник цеху, начальник ВПЗ, керівник лабораторії НОП). Так, в одній з ігор викладач «призначив» начальником цеху студента з високими знаннями й авторитетом у групі. Проте під час гри він ігнорував думки інших, а коли сам не зміг вирішити питання, взагалі відмовився від роботи. Довелось під час гри «перевести» його на «нижчу» посаду.

Приклад оформлення методичних рекомендацій до гри.

Викладач має бути чутливим до таких моментів і тактично змінювати ситуацію у групі, щоб забезпечити активну участь кожного в навчанні. Для уникнення конфліктів можна міняти ролі, вводити якісь додаткові стимулюючі моменти тощо. За недосконалого керівництва групова праця може відбуватися стихійно і призвести навіть до таких негативних наслідків, як досягнення успіху окремими членами групи за рахунок інших, приховування безвідповідального ставлення окремих осіб до праці, неекономного, нераціонального витрачання часу тощо.

Роль викладача у грі. Підготовка та проведення гри вимагає від викладача знань, педагогічного вміння і дуже великого напруження сил. Уся складність полягає в потребі налагодити гру як «самодостатню» систему, так, аби діяльності викладача не було помітно, а гра відбувалась ніби «сама собою». Викладач -- це не тільки кваліфікований помічник, а й режисер, що, як у театрі, мусить «вмерти» в акторах.

Особливістю гри як форми проблемного навчання є те, що її учасники мають «добувати» знання, «знаходити» рішення методом дискусії, спроб і помилок. Саме тому ігрову інформацію слід розподіляти за принципом: необхідна інформація; додаткова інформація; інформація на вимогу.

Викладач повинен мати власний варіант виходу з проблемної ситуації. Але повідомити його він може тільки тоді, коли студенти зайшли в глухий кут. Тільки після того, як учасники гри доклали максимальних зусиль для вирішення питання, викладач може дати еталонне рішення. Мистецтво викладача саме і полягає в тому, щоб дати цю інформацію у відповідний момент, у відповідній формі і відповідним виконавцям. Тільки тоді буде ефективно виконана умова проблемності навчання і максимально використані здібності студентів.

Мета викладача -- в умовах конкретної проблемної ситуації дати алгоритм правильного рішення. Під час гри студенти повинні відчувати, що їм потрібно знати весь курс «ОП та нормування», тому що «ЕОНТ» -- проблема комплексна і справді творча.

Початковий стан «безладдя», нестикування даних буде завжди. Але після нього поступово встановлюватимуться функціональні зв'язки між службами, відбуватиметься розподіл праці, узгодження даних. У цьому і є навчальна мета гри «ЕОНТ». Крім того, у грі важлива її «секретна» частина, яка має бути добре продумана і підготовлена викладачем (ключ до гри).

Студентська група, як правило, створює власну імпровізовану модель, а викладач має свою. Комбінування цих моделей також дає відчуття нового, відчуття гри. Якщо абсолютно все передбачити, порахувати і формалізувати, не буде гри, не буде імпровізації, пізнання нового, не буде творчості.

Важливим питанням є рівень складності проблемної задачі. Він визначається структурою і змістом проблеми. Складність пізнавальних задач залежить від системи вихідних даних. Чим більше умов, тим складніша задача. Тому кожна гра вимагає великої кількості основної й допоміжної інформації. Іноді студенти отримують її у вигляді проблемних статей, іноді у формі методичних вказівок або консультації іншого студента, асистента, викладача. А головне -- у формі замовлення промпідприємства на вирішення конкретної виробничої проблеми.

При розгляді інформації під час гри треба допомогти студентам спочатку знайти загальну основу для порівняння, з'ясувати структуру рішення, порівняти відповідні факти, знайти внутрішні зв'язки між ними й усвідомити систему залежностей відповідних економічних показників.

Гра вимагає від викладача досконалого знання індивідуальностей студентів. Треба знати, в кого які «струни» грають краще, кому і яких знань бракує. Вже це одне дає корисний педагогічний ефект.

Якщо гра проводиться з виробничниками, то необхідно здолати бар'єр скептичного ставлення учасників (особливо на першій, а іноді й на останній її стадії) до гри, як до непотрібної витрати часу.

Викладач має дуже уважно стежити за ходом дискусії, щоб діловий конструктивний аналіз не перетворився на демагогію і сварку. Репліки викладача (а студенти дуже уважні до них) мають бути чіткими й продуманими.

Справжня творча дискусія не виникає сама собою, її потрібно організувати. Досвід показує, що тільки за умов активного пошуку інформації, праці з літературою, знання студента стають корисними і міцними. В цьому сила проблемного навчання: знання не заради знань, а для розв'язання конкретної виробничої задачі. Таке «пересування» стимулів дуже ефективне і значно збільшує пізнавальну активність. Для підтримування активності викладач має вміти ставити «провокаційні» запитання, заздалегідь розробляти «спеціальні» помилки, вносити певну «драматизацію» у гру.

У грі студенти набувають досвіду соціального й емоційно-морального спілкування, активної співпраці, вміння виступати стисло й конструктивно тощо. Потрібно перебороти острах студентів перед виступом, неправильну реакцію на висловлювання товаришів (особливо в жіночому колективі).

За колективного вирішення проблеми у студентів формуються такі якості, як вміння зрозуміти інші погляди, критичність, здатність оцінювати себе та інших.

Ділова гра на тему «Економічна оцінка родючості ґрунтів та врожайності С/Г культур».

Виробнича ситуація. Ви придбали ділянку землі в сільській місцевості з метою організації селянського (фермерського) господарства. Вам необхідно вірно визначити перспективну спеціалізацію Вашого господарства, щоб земля в найближчий час дала Вам прибуток. Враховуючи сучасні тенденції до збільшення «екологічності» продуктів харчування. Ви плануєте відмовитись від застосування надлишкової кількості хімікатів та мінеральних добрив. Отже, Вам необхідно визначити продуктивність вашої ділянки за рахунок природної родючості ґрунтів.

Дидактичне забезпечення: Додаток 1 та 2 (бонітети ґрунтів та врожайність с/г культур), олівці, лінійки, калькулятори.

Завдання. Визначити потенціальну врожайність за рахунок природної родючості кожної з ґрунтових ділянок, для чого:

1) Складіть таблицю 1, в яку заносять: назви с/г культур з додатка 1; площі земельних ділянок, де Р₁=10га; Р₂=20га; Р₃=30га; Р₄=40га; Р₅=50га; Р₆=60га, з яких складається фермерське поле (площею 210 га); а також, з додатка 1, згідно до вказаного варіанту (може бути по типам ґрунтів до трьох варіантів, наприклад - 1,4,7,10,13,16; 2,5,8,11,14,17; 3,6,9,12,15,18), заносяться типи ґрунтів і бали їх родючості, конкретно для вказаної с/г культури.

Таблиця 1

Бонітети ґрунтів для С/Г культур

2) За формулою

Б= ,

Де Б - середньозважений бонітет полі; Б₁, Б₂, Б_n - бонітети ґрунтових груп (бали); Р₁, Р₂, Р_n - площі ґрунтових груп, га. Розрахуємо середньозважений бонітет (усереднену природну родючість ґрунтів кожної з ґрунтових ділянок) поля, до кожної с/г культури з таблиці 1. Наприклад:

А = = = 63,4

Примітка. Реалізація природної родючості лімітується природними умовами кожної конкретної території. Для більш повного їх урахування виконується якісна оцінка земель, або їх бонітування (від лат. - bonitos - добродійність).

Бонітування ґрунтів - це порівняльна оцінка родючості ґрунтів за сучасного рівня інтенсивності виробництва, яка базується на багаторічній врожайності сільськогосподарських культур, та на об'єктивних якостях самих ґрунтів. Вона відбиває ступінь придатності ріллі для використання її під окремі культури в землеробстві в галузях рослинництва.

Результати бонітування ґрунтів є природно об'єктивною основою для економічної оцінки земель.

3) Визначити потенційну врожайність всього поля, що до кожної культури (таблиця 1), за допомогою додатку 2.

Ціна 1 бала за окремими с/г культурами в степу-лісостепу України в ц/га

Примітка. Для безпосереднього використання результатів бонітування з метою визначення рівня родючості ґрунтів необхідно знати ціну 1 бала ґрунту згідно з врожайністю культур. Ціна 1 бала для кожної культури незалежно від зони є сталою. Вона розраховується науковими установами на базі даних про багаторічну врожайність у типових (еталонних) господарствах, які у різних ґрунтово-кліматичних умовах шляхом поділу їх врожаїв, одержаних за рахунок природної родючості ґрунтів (без добрив) на їх же бонітети.

Врожайність певної с/г культури визначають за рахунок природної родючості таким чином: В = Б*К, де В - врожайність певної культури в ц/га; Б - середньозважений бонітет поля (ділянки); К - коефіцієнт врожайності (ціна 1 балу) - додаток 2. Наприклад: В = 63,4*0,44ц/га, де 0,44 ц/га - ціна 1 бала.

4) За результатами розрахунків визначити виробничу спеціалізацію фермерського господарства, зробити аналіз чинників впливу на потенційну врожайність досліджуваних с/г культур.

Тривала практика проведення ігор дає можливість проаналізувати й негативний досвід і можливі помилки. Насамперед, багато помилок виникає у зв'язку з неправильним розподілом ролей. Так, у грі 1981 р. начальником лабораторії НОП був «призначений» студент К. (староста групи), який, на жаль, не був у групі лідером. Через це ігрові зв'язки дуже важко налагоджувались. Знадобилося багато сил, тактичних ходів і додаткової допомоги, щоб довести гру до кінця (письмового звіту). Викладачеві ця гра запам'яталась на все життя і дозволила зробити висновок, що гра -- це якнайточніше відображення реального соціально-психологічного клімату і соціального спілкування в студентській групі.

Труднощі у проведенні гри виникають і тоді, коли у гру включається надто багато факторів і студентам просто не вистачає знань. Тоді вивести групу на кваліфіковане стратегічне рішення мусить сам викладач.

У процесі гри потрібно домогтися, щоб студенти відчували відповідальність за прийняте рішення. Для цього використовуються моральні заохочення: визначення переможців, кращих з відповідних служб (кращий нормувальник, кращий майстер), встановлення призів за нестандартність мислення тощо.

Викладач мусить переконати студентів, що завжди (і в грі, і в житті) виграють тільки «бігуни на довгі дистанції», тобто ті, хто доводить справу до кінця.

Важливо правильно організувати відпочинок студентів. Іноді навіть доводиться робити це примусово, наказуючи зробити перерву, своєчасно пообідати, зробити гімнастику. Це має дуже велике значення, інакше студенти за посиленого розумового й емоційного навантаження швидко втомлюватимуться, що послаблюватиме ефективність гри.