Освітня система США. Болонський процес в Україні

Зміст

1. Які 40 предметів повинен прослухати студент (за якими предметами повинна бути практика, яким повинен бути спеціаліст)

2. Моє бачення впровадження болонського процесу в українську систему освіти

Список використаної літератури

1. Які 40 предметів повинен прослухати студент (за якими предметами повинна бути практика, яким повинен бути спеціаліст)

Реформування української системи освіти тісно пов'язане з корінними змінами у всіх сферах громадського життя. Перехід до ринкових відносин викликає необхідність підвищення якості професійної освіти, більш високого рівня кваліфікації та забезпечення конкурентоспроможності фахівця вже на початку його життєвого шляху. Саме висока професійна підготовка стає фактором соціального захисту людини в нових економічних умовах.

Процес європейської інтеграції освітньої системи при більш активній взаємодії з європейським співтовариством не міг не торкнутися нашої країни. Україна приєдналася до загальноєвропейського процесу, підписавши Болонську декларацію. Болонський процес відкриває перед українським суспільством численні позитивні перспективи. Участь України в Болонському процесі дасть змогу реалізувати стратегію євроінтеграції, підвищити якість освіти, вирішити проблему визнання українських дипломів за кордоном. Це підвищить мобільність студентів, розширить їхні можливості навчатися й працевлаштовуватися в будь-якій країні незалежно від місця проживання. Засобом підвищення мобільності студентів є впровадження системи академічних кредитів, аналогічних ECTS (Європейській кредитно-трансферній системі), уведення двоступеневого навчання, підвищення рівня популярності та престижності української освіти, її привабливості на міжнародному рівні.

Болонський процес покликаний сприяти перетворенню Європи на демократичний та процвітаючий континент з найпотужнішою у світі соціальною політикою й розвиненими людськими ресурсами, а також зробити європейську вищу освіту найбільш конкурентоспроможною в змаганні за інтелектуальні, фінансові ресурси й престиж [13, с.13].

За допомогою єдиної зони вищої освіти Європа зможе підвищити якість і доступність знань і стати, таким чином, конкурентом США, які поки втримують перше місце на ринку вищої освіти. Тому вивчення організації систем освіти в США стає особливо актуальним.

Метою написання контрольної роботи є аналіз системи освіти США, визнаною найбільш успішною в цій сфері, для пошуку шляхів підвищення конкурентоспроможності вищої освіти в Україні. З мети випливають основні завдання дослідження: 1) розглянути два рівні освіти: бакалаврат і магістратуру, а також досвід використання систем залікових одиниць на прикладі соціально-економічного напрямку освіти; 2) проаналізувати освітні програми: навчальне навантаження студентів, загальна кількість дисциплін за рік навчання, кількість обов'язкових для вивчення дисциплін і дисциплін за вибором студента; 3) показати ступінь свободи студентів при виборі як професійних, так і загальноосвітніх дисциплін. 4) уявлення про структури освітніх програм університетів США, визнаних успішними як у економічному, так і в соціальному відношенні, дає можливість розробки механізмів підвищення якості освіти й у нашій країні.

Дослідженням були охоплені університети, економічні факультети яких посідають перші п'ять місць у рейтингу американських університетів: Масачусетський технологічний інститут (МТІ), Гарвардський, Принстонський, Стенфордський і Чиказький університети [15-17]. У кожному з розглянутих університетів є свої особливості побудови програм як бакалаврату, так і наступних ступенів вищої освіти.

Для оцінки обсягу й змісту освіти, а також якості підготовки студентів використовується система кредитів [11]. У семестрі в середньому налічується 15 кредитів (при денному навчанні не менш як 12 кредитів у семестр, а при вечірньому - усього 8). Відповідно студентові денного відділення необхідно на семестр вибрати 4-6 предметів по 3-4 кредити кожний. Для одержання ступеня бакалавра, тобто за чотири роки навчання, необхідно "заробити" не менше 120 кредитів, з яких 40-60 мають бути за фахом; для одержання ступеня магістра - від 25 до 35 кредитів; ступеня доктора - від 6 до 18 кредитів. Практика (Internship), що є добровільною для студента, при підрахунку кредитів не враховується, але вона має значення для подальшого працевлаштування студента.

У системі вищої освіти кредити застосовуються в різних формах: вони є основою для складання кошторису фінансування, навантаження кафедр, викладачів і студентів, вирішення питання про перехід студента на наступний курс, оплати за навчання. Система кредитів регулює багатобічну діяльність університету: програму навчання, навчальний план, розклад занять, оцінку знань студентів, присудження ступенів, визначення оплати за навчання тощо. Кредити накопичуються й зберігаються, можуть бути передані з одного навчального закладу чи факультету до іншого. Це дає можливість тимчасово припинити навчання, щоб відновити його пізніше. Система кредитів значно полегшує перехід студентів з одного інституту в інший і забезпечує зв'язок між перерваним і відновленим навчанням. Таким чином, система кредитів сприяє створенню спадкоємності як усередині освітньої програми, так і при переході з одного освітнього рівня на іншій.

На першому й другому роках навчання студенти одержують базові знання, а на третьому й четвертому йде інтенсивне вивчення спеціальних дисциплін із програм відповідних факультетів. Навчальний план формується індивідуально, з урахуванням інтересів і прихильностей кожного студента, вимог університету й відповідного департаменту. Практично будь-яка дисципліна кожного з департаментів університету може бути обрана для вивчення студентами, що спеціалізуються по різних напрямках.

Досить поширені так звані комбіновані програми, що дозволяють одержання диплома відразу по двох спеціальностях (majors). Комбінації можуть бути такі: дві спеціальності, кожна з яких вивчається як основна (major+major); основна й друга (не основна) (major+minor) з одержанням диплома й сертифіката відповідно.

Перед початком семестру, визначившись із факультетом, студенти разом із "радниками" - student advisors - складають власні розклади. У програму входять: загальноосвітні предмети - General Education Requirements (GER); обов'язкові спеціальні дисципліни -Required Subjects; дисципліни на вибір із запропонованого факультетом списку - Restricted Electives; виборні дисципліни - Unresticted Electives. Можна вибирати будь-які курси в будь-який час, головне - набрати по кожній із груп дисциплін необхідну кількість кредитів за весь строк навчання.

Для більш детального аналізу розглянемо програму бакалаврату економічного факультету Масачусетського технологічного інституту (МТІ), на якому працюють видатні вчені в галузі економіки, включаючи нобелівських лауреатів, членів Національної академії наук, Американської економічної асоціації та ін.

Студенти, що вибрали своєю спеціальністю економіку (major in economics), по закінченні чотирирічного навчання одержують ступінь бакалавра наук у галузі економіки (BS) або ступінь бакалавра мистецтв (ВА), що припускає вивчення більшої кількості гуманітарних дисциплін.

Спеціалізована економічна освіта в бакалавраті не дає вичерпної професійної підготовки. Його цілями є: вивчення основ сучасної економічної теорії, вироблення здатності до самостійних суджень про проблеми економіки та економічної політики, до проведення кількісного аналізу, формування описових знань про американську та світову економіку.

Студентові надається значна свобода у створенні індивідуальної програми з економіки з урахуванням своїх професійних інтересів. Це здійснюється за допомогою вивчення великої кількості дисциплін на вибір з інших галузей знань, поєднуючи, наприклад, економіку й інженерні науки, економіку й історію, економіку й політологію тощо. За перші два роки студенти повинні освоїти загальноосвітню програму, що в Масачусетському інституті включає 15 предметів з 38 мінімальних курсів, обов'язкових для одержання ступеня (у Гарварді - 10 з 32, у Принстоні - 16 з 30): шість предметів природничонаукового циклу з галузі хімії, фізики, біології, вищої математики; вісім предметів гуманітарного й соціально-економічного циклу, при цьому три предмети необхідно взяти з економічних дисциплін вступного характеру, а п'ять предметів обираються з дисциплін: література й мистецтво; філософія, культурологія, релігієзнавство; мистецтво; історія; соціологія, політологія, психологія, антропологія; два предмети - із природничих наук і технології; обов'язкове вивчення дисципліни "Мистецтво написання", що припускає підвищення грамотності студента й розвиток навичок аналізу й правильного викладу думок. Також від випускників вимагають знання як мінімум однієї іноземної мови. Мову можна вивчати з будь-якого рівня (початківців, середнього рівня, просунутого рівня). Залежно від рівня визначається кількість досліджуваних дисциплін і час вивчення мови [12, с.48].

Загальноосвітня частина бакалаврату приблизно однакова для більшості американських університетів і, як правило, до кінця другого року студент має обрати свою спеціалізацію. Цикл обов'язкових професійних дисциплін звичайно вивчається на третьому-четвертому році навчання, до нього також входять різні види самостійних дослідницьких робіт студента: принципи мікроекономіки; принципи макроекономіки; прикладна мікроекономіка або теорія мікроекономіки; прикладна макроекономіка або теорія макроекономіки; статистичні методи в економіці; економетрика; есе за однією з тем і усна доповідь; дослідницька робота з економіки або вибірковий курс з економіки.

Цей набір характерний не тільки для МТІ, але практично й для всіх інших американських університетів. Саме такі предмети дають широку наукову базу, що дозволяє студентові перейти до вивчення більш вузьких спеціальних дисциплін. Крім обов'язкових, студент повинен обрати п'ять дисциплін обмеженого вибору із запропонованого факультетом списку: теорія ігор в економіці; психологія та економіка; промислові організації й державна політика; державне регулювання промисловості; економіка охорони здоров'я; право й економіка; економіка й електронна комерція; конкуренція у сфері телекомунікацій; вибрані проблеми політекономії; макроекономіка (просунутий рівень); економіка державного сектора; фінанси; охорона навколишнього середовища й економіка; економіка освіти; інформаційна технологія й американський ринок праці; міжнародна торгівля; праця в індустріальному суспільстві; економіка праці й державна політика; американські стандарти рівня життя й нерівність доходів; розвиток економіки в епоху середньовіччя; сучасні економічні проблеми в історичній ретроспективі; капіталізм і його критики; економічний ріст і розвиток; теорії економічного розвитку [12, с.49].

Загалом розподіл різних блоків дисциплін у бакалавраті зводиться до такого зразкового співвідношення: загальноосвітній блок - 30%, професійний блок - 50% (у якому 20% - обов'язкові дисципліни, 30% - обмеженого вибору); дисципліни вільного вибору - 20%. Магістратура й докторантура (аспірантура) поєднуються в американських університетах у єдиний цикл під назвою Graduate Program. Для вступу до магістратури потрібно скласти спеціальний тест Graduate Record Examination (GRE). Магістратура (2 роки) служить для вивчення прикладних спеціалізованих курсів. Тут особливо великого значення надається економетриці й статистиці - предметам, необхідним для просунутих прикладних досліджень. Список спеціалізованих курсів може, наприклад, включати такі: просунута економічна теорія; альтернативні підходи до економічної теорії; економічний розвиток; фінанси; організація галузевих ринків; міжнародна економіка; економіка праці; монетарна економіка; політична економія; економіка державного сектора; економіка міста.

Докторантура готує головним чином науковців і викладачів університетів. Навчання в ній займає 5-6 років після бакалаврату або 3-4 роки для студентів, що мають ступінь магістра. Для одержання ступеня доктора (Ph) у галузі економіки необхідно скласти кваліфікаційні іспити з економічної теорії, статистики, економетрики й економічної історії, а також написати дослідницькі роботи з економічної історії та економетрики. Студенти докторантури мають можливість викладати у бакалавраті (як правило, це позиція "ТА" - teacher assistant), що дозволяє їм накопичувати необхідний педагогічний досвід. Заключним етапом навчання в докторантурі є написання дисертації.

Проведений аналіз освітніх програм дозволяє зробити висновок, що, незважаючи на значну академічну свободу американських університетів, усередині науково-педагогічного співтовариства існує консенсус щодо структури навчальних планів і змісту програм у галузі економічної освіти. Обов'язковий компонент навчальних планів для економістів фактично не розрізняється в різних університетах, тому потреби в державних стандартах у цій галузі не виникає, а гнучкий багатокомпонентний навчальний план дозволяє поєднувати необхідні основи професійної підготовки з можливістю обирати індивідуальну стратегію навчання.

Загальними для всіх університетів компонентами у навчанні, які дозволяють здійснити підготовку висококваліфікованих кадрів, є: використання кредитної системи, яка забезпечує гнучкість процесу навчання і мобільність студентів; великий набір спеціальних та сумісних зі спеціальністю дисциплін, серед яких університет визначає обов'язкові дисципліни, дисципліни обмеженого вибору та вільного вибору на кожному рівні освіти; загальна модель здобуття ступеня бакалавра, магістра, доктора, хоча кожен університет розробляє свою власну структуру та зміст програм навчання для забезпечення високого рейтингу університету.

2. Моє бачення впровадження болонського процесу в українську систему освіти

У Болонi 18-19 червня 1999 р. ряд європейських міністрів освіти підписали спiльну заяву, яка згодом стала початком "болонського процесу" в європейській системі освіти. Згідно з цим загальноєвропейським документом, уряди країн Європейського Союзу оголосили про намір включити свої вузи до єдиної мережі освітніх закладiв і заохотити безприкладну міграцію студентів в Європі залежно від їхніх особистих інтересів, інтересів ринків праці, а також від вакансій в університетах, тематики лекцій, іміджу місцевої професури тощо.

"Болонський процес" є предметом жвавої дискусії західноєвропейської інтелігенції, яка розділилася на прихильників ліберальної і соціальної концепцій. Точку зору лібералів репрезентує Болонська декларація. Так, соціалісти вважають, що політики, схвильовані інтеграційними процесами в Європі, зопалу замислюють таку реформу, системні наслідки якої вони загалом не в змозі передбачити.

Ось як висловлюється з цього приводу професор Анi Винокур з Нантерського університету (Франція): „Ми перебуваємо на стадії експериментування в масштабі життя. Натхненники й виконавці реформи навряд чи докладають необхідних зусиль, щоб передбачити можливі системні ефекти".

Ще більш різко коментує ситуацію інший науковий співробітник з Нантера, координатор міжнародного форуму з проблем реформи освіти Кароль Сiгман: „Ми критикуємо „болонський процес", оскільки він хоча й висуває гарні пропозиції, але на практиці вони не досить ефективні. Проголошується, що студенти мають навчатися в різних країнах, і Європа має допомагати їх пересуванню. Однак це стане можливим (і вже реалізується за цією схемою) за допомогою системи "кредитів" або "очок". Наприклад, ти займаєшся правом півроку в Парижі, набираєш певну кількість очок, потім продовжуєш у Відні, і там займаєшся історією мистецтва або чим завгодно. Врешті-решт набираєш достатньо очок, щоб отримати якийсь диплом"…

Однак найцікавішим є те, що цей проект підтримують підприємства і все їхнє лобі. Чому? Нам здається, що причина полягає в тому, що працівник, який отримав такий диплом, навряд чи зможе претендувати на гарну зарплатню, зважаючи на рівень своєї освіти. Таким чином, політика ЄС призводить до знищення диплома як орієнтиру для встановлення шкали зарплат. Слід відзначити, що європейські елітарні вузи (Кембрідж, Паризький інститут політичних наук та ін.) відмовилися брати участь у цьому процесі. Це означає, що Європейський союз будує нерегламентовану сферу освіти для "звичайних" людей, але залишає нормальну сферу освіти для еліти. Ми вважаємо, що всі ці процеси потрібно вивчати паралельно з новими правилами гри, встановленими ВТО, оскільки метою цієї організації є перетворення освіти на ринок. Звідси й питання, яке ми порушуємо у своїх дослідженнях: що таке державні послуги, зобов'язання держави перед своїми громадянами, де закінчується держава й починається ринок, і як освіта перетворюється на ринкову вартість?".

Проблему "болонського процесу" досить складно вирішити ще й через суттєві ментальні відмінності і в багатьох випадках через недостатнє розуміння між українськими європейцями і європейцями Західної Європи. Не потрібно бути провісником, щоб передбачити, до яких грандіозних соціальних наслідків має врешті-решт призвести заявлений "болонський процес".

Які ж перспективи відкриваються перед українськими студентами? Участь вузу в болонському процесі дає українському студенту насамперед можливість зробити свій диплом конвертованим і зрозумілим для західних викладачів і для зарубіжних роботодавців.

На жаль, незважаючи на те, що багато українських вузів видають дипломи міжнародного зразка, нашим спеціалістам розраховувати на перспективу за кордоном не доводиться. Для того, щоб документи про освіту котирувались у тій чи іншій країні, необхідна наявність відповідних угод на державному рівні. На сьогодні Україна має такі домовленості лише з деякими країнами СНГ - Азербайджаном, Білорусією, Вірменією, Казахстаном, Узбекистаном, Росією, а також з Естонією, Болгарією, Китаєм, Румунією, Словаччиною та Угорщиною. Для працевлаштування і визнання українських дипломів у цих країнах не вимагається жодних інших підтверджень, не потрібно складати додаткові іспити на профпридатнiсть, достатньо лише надати документ про кваліфікацію спецiалicта. Але для того, щоб визнати наш диплом і зробити кар'єру в Європі чи інших країнах світу, необхідно пройти процес нострифікації.

Ця процедура проходить по-різному в кожній конкретній країні. Диплом оцінюється спеціальними комісіями, які аналізують навчальну програму, а також кваліфікацію випускника. Процес цей довготривалий і, на жаль, не завжди закінчується позитивним результатом.

Крім, того сьогодні вирішується питання про паралельний перехiд на систему кредитів і на так звану гармонізовану систему оцінки знань за стандартами ЕСTS (European Credit Transfer System).

Слід відразу зробити застереження: система академічних кредитів - це усереднено-кількісний показник оцінки участі студента в освітньому процесі. Так, для вiдповiдностi європейським критеріям студент має отримати 60 кредитів (за курс навчання за програмою бакалаврата) і, відповідно, 180 або 240 кредитів за весь період навчання. Кредити заробляються студентами як з предметів обов'язкового компоненту, так і за елективними (тими, що обираються) курсам. При цьому враховуються всі аспекти участі студента в освітньому процесі.

Незважаючи на європейську практику самостійного набору студентами кредитів, більшість українських студентів поки що можуть покластися на університетських методистів - укладачів навчальних планів, а не на свої уподобання при виборі дисциплін.

Стан речей з другою складовою системи ЕСTS - гармонізованою системою оцінки знань - виглядає інакше. Оцінка знань за стандартом ЕСTS можлива здійснюється за літерами від А до F: оцінка А відповідає отриманій в українському вузі "п'ятірці", B і З - оцінці нашій "добре", D і E - "задовільно", це прохідні оцінки. Оцінка F не є прохідною, а студент має скласти іспит з предмета в наступну сесію.

Правила такі, що оцінки А в системі ЕСTS гідні тільки 10% кращих студентів академічної групи. На добрі оцінки (B і З) можуть розраховувати наступні 25% і 30% успішних студентів. Прохідні задовільні оцінки одержують 25% і 10% студентів, що залишилися.

Студент українського університету - учасника "болонського процесу" вже зараз може розраховувати на отримання додатку до диплома, в якому традиційні оцінки дублюватимуться оцінками за системою ЕСTS.

Передбачається, що цей додаток до диплома може допомогти нашим студентам з працевлаштуванням за кордоном. Проте поки що більш реальним видається продовження освіти в магістратурi одного з європейських університетів або проходження стажування за програмою міжвузівського обміну. Система ЕСTS може стати в нагоді й за межами Європи, наприклад, у США або Канаді: при продовженні освіти в цих країнах зарахувати "європейські оцінки" набагато легше, ніж українські „відмінно" й „добре". Додаток до диплома може зацікавити не тiльки тих, хто навчаться за програмою магістратури, а ще й тих, хто має бажання вступити до докторантури одного з європейських університетів.

Разом з тим, для того, щоб посісти місце в магістраті університету однієї з європейських країн, необхідно пройти досить тривалу і складну процедуру узгодження з координаторами українського університету, що випускає, і вузу, який приймає. Координатори програм у межах "болонського процесу" мають працювати в кожному вузі - учаснику цього європейського освітнього проекту. Головний координатор вузу забезпечує повноцінну участь вузу в системі обміну студентами. Крім головних координаторів, у вузі мають працювати і факультетські координатори. До сфери їхніх обов'язків входить складання описів навчальної програми факультету, з огляду на її сумісність із вимогами ЕСTS. Факультетські координатори надають консультації студентам, якi збираються виїхати на стажування за кордон, допомагають у виборі вузу, який приймає. Факультетські координатори програм ЕСTS також складають докладний пакет опису факультету. Ці пакети є своєрідним рекламним проспектом факультету, навчатись на якому може зажадати кожний зацікавлений у навчанні іноземний студент. До цього рекламного проспекту входять відомості про факультет, починаючи з поштової адреси й закінчуючи детальним описом обов'язкових і елективних курсів. До цього документа включають також кількість годин, відведених на вивчення кожного курсу, і кількість кредитів, якi можна заробити, якщо вибрати той чи інший курс.

Крім того, декларований учасниками "болонскього процесу" принцип сприяння мобільності, що передбачає мобільність студентів, персоналу та випускників, вiдкриває перед українськими студентами величезні перспективи. Європейські університети бажають розвивати мобільність як по "горизонталі", так і по "вертикалі", і не розглядають віртуальну мобільність як заміну мобільності фізичної. Вони мають намір творчо використати існуючі інструменти визнання і мобільності дипломів (ЕСTS, Лісабонську конвенцію, Додаток до диплома, сіть NARIC/ENIC). З огляду на надзвичайно важливу роль викладацького складу з європейським досвідом, університети бажали б усунути вимоги до національності, а також інші перешкоди й перепони для академічної кар'єри в Європі. Проте необхідний також загальний європейський підхід до віртуальної мобільності і транснаціональної освіти.

Європейські вищі навчальні заклади бажають стати привабливими для талановитих людей усіх континентів. У зв'язку з цим передбачається програма дій на інституційному, національному та європейському рівнях. Специфічні заходи включають адаптацію програм; ступені, які зрозумілі як у Європі, так і поза її межами; необхідні засоби забезпечення якості; програми, що викладаються основними світовими мовами; адекватну інформацію і маркетинг; доброзичливий сервіс для іноземних студентів і науковців, а також стратегічну роботу в рамках вузівських мереж. Керівники європейські вищих навчальних закладів визнають, що їхні студенти бажають отримати кваліфікації, які вони можуть ефективно використовувати для свого навчання і кар'єри в усій Європі.

Вищі навчальні заклади звертаються до урядів з проханням заохочувати і сприяти змінам, забезпечувати механізм координації і керівництва зближенням з урахуванням національних і європейських особливостей. Вони підтверджують свою здатність і готовність ініціювати і підтримувати сумісні зусилля для того, щоб:

? реорганізувати й омолодити програми та вищу освіту в цілому;

? будувати й розвивати вищу освіту на основі наукових досліджень;

? розробляти й запроваджувати взаємоприйнятні механізми для оцінки, гарантії та підтвердження якості освіти;

? покладатися на загальні стандарти європейського вимірювання і забезпечувати сумісність різних інститутів, програм та ступенів;

? підтримувати зусилля з модернізації університетів у країнах, де існують проблеми входження до зони європейської вищої освіти;

? здійснювати зміни, будучи відкритими, привабливими і конкурентноздатними вдома, в Європі і в світі.

На завершення хотілося б зазначити, що європейські вищі навчальні заклади вважають за необхідне, щоб вища освіта була відповідальною перед суспільством.

На жаль, на Україні сьогодні немає жодного вузу, який зможе похвалитися повноцінною участю в "болонському процесі". В цілому ж використання переваг, що їх обіцяє "болонський процес" українським студентам, - справа найближчого (сподіватимемося) майбутнього.

На мій погляд, не слід ідеалізувати Болонський процес. Він нерівномірний, суперечливий, складний. Його цілі ще дуже гіпотетичні. Як приєднання до цього процесу, так і неприєднання мають свої переваги та ризики. Втім з урахуванням усіх „за" і „проти" для країн, які ставлять за мету економічний і суспільний розвиток і, зрештою, вступ до Європейського Союзу (ЄС), альтернативи Болонському процесові немає. Ми вже значно спізнюємося щодо цього. І чим більше зволікатимемо з рішучими кроками, тим важчим для нас буде вступ до Болонської співдружності. Якщо на установчій конференції в Болоньї 1999 року до перших 29 країн майже не висували суттєвих вимог, то вже на Празькому саміті 2001 року до наступних чотирьох кандидатів вони були досить серйозними, а сім країн, які входили до Болонської співдружності на Берлінському саміті 2003 pоку, змушені були витримати справжній іспит.

Для того щоб вступити до Болонської співдружності, Україні треба буде зробити два істотні кроки.

По-перше, провести ґрунтовний порівняльний аналіз вітчизняної системи науки й освіти з європейською (за болонською моделлю). За результатами цього аналізу визначити, що потрібно буде змінити в нашій системі науки й освіти, і започаткувати відповідні реформи.

Ці реформи вже не зможуть бути „косметичними". Вони мають стосуватися корінних основ нашої науки й освіти. Здійснюючи їх, ми повинні будемо відповісти на запитання: чого і як слід навчати в сучасному світі гострої конкуренції? Ми не зможемо уникнути реальної інтеграції вітчизняної науки й освіти. Через відмову від освітньо-кваліфікаційного рівня „спеціаліст" виникне потреба започаткувати еквівалентну систему другого рівня. Особливо це важливо для підготовки і кваліфікації інженерів в умовах креативної практики, що має закінчуватися обов'язковим винахідництвом і створенням нової техніки. Доведеться приймати нелегкі рішення стосовно системи наукових ступенів кандидатів і докторів наук та принципів їх присудження.

На шляху цих реформ виникне ще багато складних проблем. Але особливість найближчого періоду часу в тому, що уникнути зазначених перетворень уже неможливо. Бо, не проводячи реформ або зволікаючи з ними, наша країна підсилюватиме ізоляційні явища як з боку Європи, так і з боку Росії, дедалі більше поглиблюючи власну суспільну й економічну кризу. Справді, після вступу Росії до Болонської співдружності всі наші сусіди, за винятком Білорусі та Молдови, уже стали учасниками європейського інтеграційного процесу.

Другим важливим кроком має бути прийняття урядом усвідомленого політичного рішення, яке б ґрунтувалося на потребі проведення зазначених реформ і яке б було покладено в основу рішучої зовнішньої політики держави, спрямованої на інтеграцію вітчизняної системи науки й освіти в європейський простір.

Сьогодні це поняття визначається різними термінами: система кредитних одиниць, система кредитних заліків, система кредитних рівнів, система залікових одиниць, кредитна система взаємовизнання тощо.

Болонський процес - це процес розпізнавання однієї освітньої системи іншою на Європейському просторі. Якщо майбутнє України пов'язане з Європою, то не можна надалі стверджувати, що Болонський процес має для нас лише просвітнє та пізнавальне значення. Надання високої оцінки національній системі освіти не має заспокоювати нас і стримувати глибинне її реформування.

Висока якість навчання - це досягнення попередньої епохи, попередньої системи влади, попереднього покоління.

Нині можна з жалем констатувати, що незважаючи на природні досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система, в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а переважна більшість випускників вищих навчальних закладів (особливо нових) не конкурентоспроможна на Європейському ринку праці. Це зобов'язує менше говорити про власні досягнення, а все більше аналізувати світові та європейські тенденції реформування освіти і відповідно до цього напружено і послідовно вдосконалювати нашу професійну сферу діяльності.

Водночас участь системи вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів її якості. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Навпаки, її стан треба глибоко осмислити, порівнявши з європейськими критеріями і стандартами та визначити можливості її вдосконалення на новому етапі. При цьому еволюцію системи освіти не слід відокремлювати від інших сфер суспільства. Вона має розвиватися в гармонічному взаємозв'язку з суспільством в цілому, беручи на себе роль його провідника.

Модернізація системи вищої освіти в Україні (Закон "Про вищу освіту" та ряд нормативних актів Міністерства освіти і науки) має деякі спільні ознаки з Болонським процесом (уведення ступеневої системи освіти), але за більшістю напрямів вона йому не відповідає. Це пов'язано з тим, що вихідні концепції такої модернізації не були зорієнтовані на інтегрування національної системи освіти в Європейський простір. Вони більшою мірою мали "внутрішній" характер і переважно зводилися до "прилаштування" системи вищої освіти до нових внутрішніх реалій. На сучасному етапі концепцію реформування вищої освіти слід докорінно переглянути і створити програму послідовного її зближення з європейським освітнім і науковим простором.

Уряд України має прийняти усвідомлене політичне рішення, яке б ґрунтувалося на потребі проведення зазначених реформ та було покладено в основу рішучої зовнішньої політики держави, спрямованої на інтеграцію вітчизняної системи вищої освіти в Європейський простір.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про вищу освіту" від 17.01.2002 p. № 2984-111.

2. Комплексі нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти (додаток № 1 до наказу Міносвіти України від 31.07.98p. №285 зі змінами та доповненнями, що введені розпорядженням Міністерства освіти і науки України від 05.03.2001 p. № 28-р).

3. Рекомендації щодо структури залікового кредиту та порядку оцінювання навчальних досягнень студентів/ Наказ МОН України від 30.12.2005 р.№ 774.

4. Положення про організацію навчального процесу в кредитно модульній системі підготовки фахівців.-Тернопіль:Вид-во ТНПУ ім.Гнатюка, 2004.- 48 с.

5. Тимчасове положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців / Наказ МОН України від 23.01.2004 р. № 48.

6. Про особливості впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу / Наказ МОН України від 20 жовтня 2004 р. № 8 12.

7. Байденко В. І. Болонський процес: структурна реформа вищої освіти Європи. - М.: Дослід. центр проблем якості підготовки спеціалістів, Рос. новий ун-т, 2002. - 128 с.

8. Вища освіта України і Болонський процес. Курс лекцій для самостійної роботи магістрів спеціальності 8.050201 „Менеджмент організацій" /Укл.: В.Г. Воронкова, О.Є. Швець. - Запоріжжя, 2004. - 95 с.

9. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За ред. В.Г. Кремня. Авт. кол.: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, 1.1. Бабин. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2004. - 386 с.

10. Журавський В. С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні. - К.: Вид. дім "Ін Юре", 2003. - 416 с.

11. Карпенко О.М., Котомина Л.И., Шестак Н.В. Европейская система перевода кредитов как гарант академического признания обучения, полученного за рубежом // Инновации в образовании. - 2002. - №1. - С.25-31.

12. Карпенко О.М., Бершадская М.Д. Вознесенская Ю.А., Лукьяненко О.И., Медведева М.А. Высшее социально-экономическое образование за рубежом // Инновации в образовании. - 2004. - №2. - С.47-50.

13. Курило В.С. Болонський процес як інструмент створення зони європейської вищої освіти // Освіта Донбасу. - 2005. - №3. - С.12-15.

14. Янковий В. В. Болонський процес: шляхом європейської інтеграції // Дзеркало тижня.- 2003.-N 40. - 18-24 жовт. - (Інтерв'ю М. З. Згуровського).

15. http:// econ-www.mit.edu,http://www.economics.harvard.edu.

16. http://www.princeton.edu,http://www.econ-stanford.edu.

17. http://www.uchicago.edu/economics.