Розвиток та становлення вищої сільськогосподарської освіти в Україні

Розвиток освіти у будь-якій країні значною мірою визначає не тільки рівень відтворення інтелектуального потенціалу суспільства, але й створює умови для здійснення науково-технічного та соціально-економічного прогресу. Тому освіта, як засіб визначення орієнтирів реформування галузей економіки та інших сфер діяльності, повинна мати випереджальний характер.

Сучасні реалії - це розбудова української державності, становлення ринкових відносин, нові міжнародні господарські зв'язки та входження в процеси розвитку світової науки, культури і техніки. Саме вони кидають своєрідний виклик системі української освіти і потребують її реформування.

Сьогодні аграрна галузь, як і Україна в цілому, потребує цілісної системи освіти, яка б відповідала національним інтересам і світовим тенденціям розвитку та забезпечувала б підготовку фахівців, здатних втілювати їх у життя.

Реалізація стратегічних напрямів аграрної політики, спрямованих на глибоке реформування сільського господарства на засадах приватної власності на землю та майно, нарощування обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції, створення умов для вільного вибору видів виробничої діяльності значною мірою залежить від рівня підготовки університети аграрного профілю одержали статус вищих навчальних закладів ІП-ІУ рівнів акредитації, а деякі з них - державних університетів; аграрним технікумам, училищам та коледжам було надано статус вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, що сприяло запровадженню багатоступеневої системи підготовки фахівців для агропромислового комплексу та забезпечило збільшення кількості фахівців зі знаннями, необхідними для роботи в умовах ринкової економіки, в агровиробничих структурах різних форм власності та господарювання.

В аграрних вищих навчальних закладах навчається близько 215 тис. студентів, у тому числі майже 140 тис. чол. за денною формою навчання. Структура прийому передбачає підготовку як за державним замовленням, так і за контрактом. В процесі реформування системи вищої аграрної освіти розширено квоти прийому до вищих навчальних закладів осіб, які після їх закінчення працюватимуть у сільській місцевості, зросла роль студентів як учасників навчально-виховного процесу. Це забезпечується новими формами і методами, зокрема модульно-рейтинговою системою навчання студентів та оцінювання їх знань. Більш ефективно функціонують органи студентського самоврядування, до складу яких входять майже третина студентів вищих навчальних закладів аграрного профілю. Досвід їх діяльності свідчить, що зросла роль студентів у забезпеченні і захисті їх прав та інтересів, забезпеченні виконання ними своїх обов'язків, сприянні навчальній, науковій та творчій діяльності, вирішенні побутових питань і організації дозвілля.

Особливістю становлення системи підготовки науково-педагогічних кадрів вищих навчальних закладів аграрного профілю стало те, що воно тісно вплелось в реформування аграрної освіти, стало його невід'ємною частиною та однією з найважливіших складових. До стратегічних напрямків реформування вищої аграрної освіти відноситься кадрове забезпечення. Досліджуваний період характеризується помітним відтоком від викладацької і наукової роботи талановитої молоді, відчувається гостра нестача фахівців, зайнятих в агропромисловому виробництві, і обумовлює необхідність нового підходу до кадрового забезпечення села.

Законами "Про освіту" і "Про вищу освіту" визначені шляхи регулювання суспільних відносин в галузі навчання, виховання, професійної та наукової підготовки громадян України, створені відповідні підвалини для реформування всієї системи освіти в сучасній Україні. Потребує реформування і аграрна освіта як складова частина професійної і вищої освіти в цілому.

Україна стала незалежною державою і, долаючи гостру кризу, що охопила всі сфери суспільства, шукає свій шлях у майбутнє. У вітчизняній історичній науці формується нова концепція історії України, переосмислюється роль освіти у суспільних процесах.

Протягом історичного розвитку України становлення аграрної освіти відбувалось у певній залежності від рівня розвитку агропромислового комплексу та продуктивних сил в різних регіонах держави. У процесі реформування колгоспів і радгоспів, розвитку фермерства і орендних відносин, зміни структури владних структур відбулися перерозподіл фахівців та зміна їх кількості. Відповідно, сучасний рівень розвитку сільського господарства в Україні вимагає від аграрних вищих навчальних закладів переглянути та привести у відповідність до сучасних вимог збалансованість між попитом і пропозицією фахівців на ринку праці, уточнити діючий перелік спеціальностей і спеціалізацій, здійснювати пошук нетрадиційних підходів до організації навчально-виховного процесу з урахуванням запровадження ринкових відносин та різних форм власності.

Виділяється три етапи розвитку вищої аграрної школи України: перший - 1991-1996 рр., коли впроваджені нові правила прийому до аграрних вищих навчальних закладів та проведена їх акредитація; другий - коли відповідно до рівня акредитації впроваджувалася багатоступенева система підготовки фахівців; третій - з 2002 р., коли утвердилися нові державні стандарти функціонування аграрних вищих навчальних закладів.

У контексті реформування освіти України колегія та президія науково-технічної ради Міністерства сільського господарства і продовольства України в жовтні 1993 р. затвердили Програму розвитку аграрної освіти на період до 2000 р. З урахуванням "Нового переліку спеціальностей багатоступеневої структури вищої освіти", затвердженого наказом Міносвіти України 21 серпня 1993 р., а також "Переліку напрямів підготовки фахівців з вищою освітою за професійним спрямуванням, спеціальностей різних кваліфікаційних рівнів та робітничих професій", затвердженого наказом Міністра освіти України 10 червня 1994 р., управлінням кадрової політики та освіти Міністерства сільського господарства і продовольства України було розроблено перелік напрямів вищої базової аграрної освіти та кваліфікаційних рівнів у навчальних закладах аграрного профілю.

Отже, з прийняттям нових законодавчих та нормативних актів у 90-х рр. XX - початку XXI ст. було визначено необхідні засади проведення реформи аграрної освіти. Сучасні освітянські реформи надали змогу аграрним вищим навчальним закладам поєднати навчальний процес із залученням студентів до науково-технічної творчості та наукової роботи, збільшити фінансування підготовки кадрів за рахунок держави, враховувати національні інтереси України та специфіку її регіонів.

В Україні створена досить розгалужена система управління вищими навчальними закладами аграрного профілю. Департамент кадрової політики, аграрної освіти та науки, що функціонує у складі Міністерства аграрної політики спрямовує діяльність аграрних вищих навчальних закладів, керуючись при цьому документами щодо розвитку системи вищої освіти Міністерства освіти і науки України.

Отже, велика кількість закладів аграрної освіти, а також напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців, вимагає досконалої системи управління. На основі запровадження нових принципів ліцензування та акредитації органами управління вищих аграрних навчальних закладів було проведено структурні зміни: інститути, академії та освіти України, протягом досліджуваного періоду було розроблено нормативні документи щодо створення та удосконалення правових засад функціонування системи аграрної освіти в Україні і забезпечення її ступеневості; сформовано та введено у дію новий Перелік спеціальностей і спеціалізацій підготовки аграрних фахівців; структуровано та оптимізовано мережу аграрних навчальних закладів; визначено зміст аграрної освіти на основі загальнодержавних освітніх стандартів та здійснено науково-методичне забезпечення навчального процесу за новими освітньо-кваліфікаційними характеристиками та освітньо-професійними програмами; розгорнуто та підвищено ефективність комплексних наукових досліджень з аграрної освіти; вдосконалено систему управління, розроблено і впроваджено централізовані, регіональні і локальні автоматизовані комп'ютерні мережі управління підготовкою аграрних фахівців; створено інфраструктуру підготовки педагогічних і науково-педагогічних кадрів для системи аграрної освіти; розширено міжнародне співробітництво у сфері аграрної освіти; розвинуто матеріально-технічну базу аграрних навчальних закладів. Принципами реалізації цих заходів є багатоукладність та варіативність аграрної освіти, що передбачає створення можливості широкого відбору її форм та засобів навчання, які відповідали б загальноприйнятим вимогам і нормам та забезпечили б можливість її входження у загальноукраїнську та світову системи освіти.

В процесі реформування вищої аграрної освіти України відбулися зміни не лише у структурі, діяльності та статусі, а й у підпорядкуванні вищих навчальних закладів аграрного профілю. В Україні створена досить розгалужена система управління вищими навчальними закладами аграрного профілю. За підпорядкованістю вищі аграрні навчальні заклади належать до сфери управління Міністерства аграрної політики України. Функціонуючий у складі Міністерства аграрної політики департамент кадрової політики, аграрної освіти та науки спрямовує діяльність вищих навчальних закладів аграрного профілю усіх рівнів акредитації, узагальнює і здійснює заходи викладацьких кадрів, особливо з нових спеціальностей, яких потребує сьогодні агропромисловий комплекс України.

Підготовка науково-педагогічних кадрів здійснюється в основному через аспірантуру, яка відкрита у 20 аграрних вищих навчальних закладах ІП-ІУ рівнів акредитації. Аспіранти готуються за 13 напрямами науки і 79 спеціальностями, де навчається більше 1 тис. чол., у тому числі близько 800 чол. з відривом від виробництва. У дев'яти навчальних закладах діє докторантура. Також у розділі проаналізовані матеріали про зміни, які відбулися у професорсько-викладацькому складі за педагогічною і науковою кваліфікацією та принципами взаємовідносин із студентами, які також мають статус учасника навчально-виховного процесу. Аналіз статистичних даних про якісний склад науково-педагогічних працівників у розрізі аграрних вищих навчальних закладів у досліджуваний період показав, що відбувається підвищення ефективності підготовки кандидатів і докторів наук аграрного профілю, в результаті чого до викладацької роботи залучаються особи з науковими ступенями (близько 70%).

Таким чином, підготовка нової генерації кадрів аграрного профілю пов'язана не тільки з вдосконаленням навчального процесу та його рівнем, а й прагненням студентів оволодіти комплексом знань, необхідних для роботи в нових умовах. У зв'язку із цим найважливішим компонентом забезпечення якості аграрної освіти є ретельний відбір науково-педагогічних кадрів та постійне підвищення їх кваліфікації, тому діяльність науково-педагогічних працівників аграрних навчальних закладів стала більш цілеспрямованою. Керуючись новими стандартами вищої освіти, вони впроваджують більш ефективні форми навчання, які сприяють активізації діяльності студентів як учасників навчального процесу.

Діюча система аграрної освіти спрямована не лише на відповідність потребам суспільства, здатність швидко реагувати на процеси, що відбуваються в аграрному секторі, а й на органічне входження до загальнодержавної освітньої системи. Тому, у контексті реформування вищої щодо поширення досвіду їх навчально-виховної роботи. При цьому вказаний департамент керується законодавчо-правовими документами щодо розвитку системи вищої освіти в Україні та відповідними нормативними актами Міністерства освіти і науки України. Програмно-методичне забезпечення аграрних вищих навчальних закладів ІП-ІУ рівня акредитації покладено на Науково-методичний центр аграрної освіти, а І-ІІ рівнів акредитації - Навчально-методичний центр по підготовці молодших спеціалістів Міністерства аграрної політики України. Введення категорії "Національний навчальний заклад" спричинило створення у складі Кабінету Міністрів України спеціального підрозділу, який спрямовує їх діяльність. Серед вищих навчальних закладів аграрного профілю таке підпорядкування діє для Національного аграрного університету (м. Київ), Луганського та Сумського аграрних університетів, а також Харківського аграрного університету ім. В.В. Докучаєва.

Відповідно до державної національної програми „Освіта" (Україна XXI століття) визначальною складовою реформування вищої аграрної освіти є оновлення змісту освіти на базі ступеневої системи підготовки фахівців за освітньо-професійними програмами нового покоління. В аграрних навчальних закладах запроваджено ступеневу систему підготовки кадрів, яка дозволяє здійснювати навчання фахівців відповідних професійних напрямів і спеціальностей за кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр та включає в себе узгодженість навчальних програм та навчальних закладів різних рівнів акредитації, скорочення термінів навчання у процесі підготовки з нижчого на більш високий за обраним фахом рівень, усунення дублювання вивчення дисциплін, розширення можливостей адаптації до виробництва шляхом отримання фахівцем додатково однієї-двох спеціальностей за один і той самий термін навчання. На базі аграрних навчальних закладів ІП-ІУ рівнів акредитації шляхом їх інтеграції із закладами освіти нижчого рівня, науково-дослідними установами, підприємствами і організаціями створюються навчальні заклади нового типу

навчально-науково-виробничі комплекси, які поєднують освітянську, науково-дослідну та консультативно-дорадчу діяльність. Для вирішення цього питання у досліджуваний період більшість аграрних вищих навчальних закладів зробили суттєвий внесок у реформування системи вищої аграрної освіти, яка дозволяє зберегти кращі історичні надбання та одночасно адаптуватись до систем освіти провідних країн світу, у тому числі й тих, які працюють за принципами Болонського процесу.

Системі аграрної освіти в умовах формування нової економіки в агропромисловому комплексі та реалізації стратегічної мети сучасної кадрової політики відводиться особливе місце щодо підготовки якісно нового кадрового потенціалу АГЖ. Тому за останні роки аграрними навчальними закладами розроблено новий механізм підготовки кадрів для аграрної сфери: зроблено спробу співпраці з кадровими службами місцевих управлінь сільського господарства та, відповідно до замовлення, формування обсягів прийому студентів; відкрито нові спеціальності та спеціалізації; розроблено нові навчальні програми для всіх спеціальностей. Аналіз прийому і динаміка зміни контингенту студентів вищих аграрних навчальних закладів показує, що кількість їх абітурієнтів та студентів протягом досліджуваного періоду має тенденцію росту; стабілізувався обсяг державного замовлення; відбувся перерозподіл абітурієнтів у бік спеціальностей технічного і технологічного профілів; збільшилась частка сільської молоді серед студентів вищих аграрних навчальних закладів.

Головною умовою успішної реалізації реформи аграрної освіти є наявність відповідно підготовленого персоналу. У вищих аграрних навчальних закладах ПІ-ІУ рівнів акредитації навчальний процес забезпечують майже 6,5 тис. науково-педагогічних працівників, дві третини яких мають вчений ступінь кандидата чи доктора наук, а 56% - вчене звання професора чи доцента. В Україні створена дієздатна система підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів для вищих аграрних навчальних закладів, яка забезпечена відповідною мережею аспірантури і докторантури.

Крім того, здійснюється організація підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу аграрних закладів освіти шляхом направлення на відповідні факультети підвищення кваліфікації, стажування на виробництві і в наукових установах.

Враховуючи викладене, доцільно визначити такі пріоритетні напрями використання позитивного досвіду та розвитку аграрної освіти України: збереження самостійності системи аграрної освіти - органічної ланки єдиної державної освітньої системи України під егідою Міністерства аграрної політики, що гарантує якісне кадрове забезпечення конкретної галузі - агропромислового комплексу; посилення співпраці та удосконалення системних зв'язків аграрних навчальних закладів з кадровими службами місцевих управлінь сільського господарства, агрофірмами тощо з метою формування механізму прогнозування і моніторингу напрямів підготовки аграрних фахівців та обсягів прийому студентів, досягнення збалансованості між попитом і пропозицією фахівців на ринку праці; квотування прийому сільської молоді з метою розширення доступу до отримання вищої аграрної освіти; розробка і прийняття державної програми підтримки молодих фахівців, які прибули працювати за направленнями в сільську місцевість; утвердження системи управління вищими аграрними навчальними закладами, гнучко пов'язаної з регіональними та галузевими державними програмами з метою формування обсягів державного замовлення; реалізація ідеї безперервної освіти в галузі, яка була розпочата із запровадження ступеневої системи вищої аграрної освіти, що надала можливість поліпшити якість підготовки фахівців різних кваліфікаційних рівнів, створити умови для безперервного навчання молоді, налагодити тісніші зв'язки між професійною і вищою аграрною освітою, інтеграційними процесами у підготовці як робітничих кадрів, так і фахівців різних рівнів для сільськогосподарського виробництва; створення гнучкої розгалуженої системи післядипломної освіти шляхом перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців з нових напрямів аграрної науки і практики з оптимальними термінами та періодичністю навчання, забезпеченням оновлення змісту; постійна робота з науково-педагогічними і педагогічними кадрами аграрних навчальних закладів (запровадження сучасних інформаційних технологій у процесі підготовки кадрів, зменшення аудиторного навантаження студентів та їх кількості на одного викладача, зміна якісного складу науково-педагогічних працівників, "омолодження" педагогічних колективів); поліпшення науково-методичного забезпечення вищих аграрних навчальних закладів з метою максимального забезпечення самостійного навчання студентів в умовах розвитку дистанційної освіти (створення модульно-кредитної системи, електронних підручників, тестів і методичних рекомендацій); зміцнення навчально-матеріальної бази з одночасним збереженням якісної визначеності практичної спрямованості підготовки аграрних фахівців; інтенсифікація наукових досліджень та впровадження новітніх наукових досягнень у практику підготовки аграрних фахівців; розвиток міжнародних зв'язків в аграрній освіті, пов'язаних з розробкою навчальних планів і програм, а також інших її компонентів, спрямованих на інтеграцію вітчизняної аграрної освіти в світовий освітянський простір.

Висновки