Фактори взаємодії психофізичної природи людини і змісту уроку фізичної культури
Фактори побудови уроків фізичної культури. Деякі особливості змісту і методики проведення уроків із дітьми різного віку та стану здоров'я. Засоби та прийоми управління учнями в підготовчій частині. Використання фізичного навантаження та його оптимізація.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.09.2010 |
| Размер файла | 49,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1
3
Зміст
- Вступ 2
- Розділ 1. Особливості побудови уроків фізичної культури 4
- 1.1Фактори побудови уроків фізичної культури 4
- 1.2 Деякі особливості змісту і методики проведення уроків із дітьми різного віку та стану здоров'я 8
- Розділ ІІ. Особливості проведення уроку 16
- 2.1 Психо-фізіологічні особливості підготовчої частини уроку 16
- 2.2 Засоби та прийоми управління учнями в підготовчій частині уроку 20
- 2.3 Використання комплексу вправ 1 у підготовчій частині уроку 22
- 2.4 Методична спрямованість другої частини уроку 24
- Розділ ІІІ. Використання фізичного навантаження та його оптимізація 29
- 3.1 Раціональне нормування навантаження 29
- 3.2 Адаптація -- як основа вдосконалення фізичних якостей 33
- Підсумки 36
Вступ
Як підсистема загальної системи фізичного виховання суспільства фізичне виховання дітей і молоді організовується суспільством у рамках соціальної програми з метою підготовки підростаючих поколінь до майбутньої творчої життєдіяльності. Ця підготовка здійснюється шляхом оволодіння певними духовними і матеріальними цінностями фізичної культури, передбаченими навчальними програмами у спеціально організованому педагогічному процесі.
Педагогічний процес фізичного виховання здійснюється через використання різних форм занять, на яких учні оволодівають предметом фізичної культури, роблячи його своїм надбанням, формуючи і збагачуючи особисту фізичну культуру.
Структура занять із фізичної культури передбачає їхню загальну педагогічну спрямованість і специфічний зміст, який забезпечує вирішення завдань фізичного виховання.
Аналіз педагогічної суті різних форм організації фізичного виховання школярів показує, що не в кожній із них однаково можуть бути представлені всі складові виховного процесу: навчання фізичних вправ; засвоєння знань \ з фізичної культури; процес удосконалення фізичних здібностей; спеціалізована підготовка тощо.
Наукова ідея - урахувати фактори взаємодії психофізичної природи людини і змісту уроку фізичної культури
Аспект - вплив функціонального стану в залежності від віку, статі і номеру уроку в режимі дня.
Проблема - відбити сутність категорії причин і наслідок у забезпеченні високої парцездатності організму для засвоєння матеріалу уроку фізичної культури під дією різних факторів (статеві, вікові, доба дня, природні фактори)
Мета роботи полягає в тому, щоб з`ясувати які психофізіологічні фактори лежать в основі побудови уроку та його частин з фізичної культури.
Задачі:
дати характеристику природно-соціальних умов уроку фізичної культури;
виявити особливості психо-фізіологічних процесів в залежності від природних факторів;
конкретизувати методичну спрямованість навчального матеріалу другої частини уроку;
оптимізувати характер рухової діяльності першої частини уроку в умовах різних природно-соціальних факторів і її вплив на характер навчальної роботи;
охарактеризувати біомеханічну адекватність рухових вправ підготовчої частини і основної (біомеханічні характеристики рухів, рівень психологічної готовності і рівень фізіологічної готовності).
При вирішенні даних завдань нами були використані методи дослідження:
обробка та аналіз літературних джерел;
аналіз методичної літератури;
педагогічне дослідження.
Розділ 1. Особливості побудови уроків фізичної культури
1.1 Фактори побудови уроків фізичної культури
Фізична культура як навчальний предмет передбачена в усіх класах загальноосвітньої і професійної школи. В умовах, коли освіта стає все більш професійно орієнтованою, фізична культура належить до обов'язкових предметів поряд із рідною мовою і літературою, природознавством, математикою, історією України. Зміст предмета регламентується програмою, практична реалізація якої здійснюється на уроках фізичної культури. Відвідування уроків є обов'язковим для всіх учнів школи. Залежно від стану здоров'я після проведення щорічного поглибленого медичного огляду лікар розподіляє учнів на медичні (основну і спеціальну медичну) групи для занять фізичною культурою на підставі "Положення про лікарсько-фізкультурну службу", затвердженого наказом міністра охорони здоров'я України від 31 грудня 1992 року за № 2111. До основної групи входять практично здорові діти, а ті, що мають відхилення у стані здоров'я, належать до спеціальної медичної групи і навчаються за спеціальною програмою (програма з фізичної культури для дітей з ослабленим здоров`ям).
Характерними рисами уроку, що відрізняють його від інших форм фізичного виховання, є те, що:
на уроках фізичної культури вчитель створює найкращі умови для розв'язання усіх завдань фізичного виховання та спрямовує самостійну роботу учнів;
уроки визначають основний зміст інших форм фізичного виховання школярів;
на уроках яскраво виражена дидактична спрямованість, зумовлена вирішенням освітніх завдань;
керівна роль належить вчителю, який викладає предмет і здійснює виховання учнів;
діяльність учнів чітко регламентується, а навантаження строго дозується згідно з їхніми індивідуальними можливостями;
на уроках присутній постійний склад учнів, яким притаманна вікова однорідність;
уроки зумовлені розкладом занять.
Ці риси підносять урок фізичної культури до рівня основної форми занять і створюють сприятливі умови для досягнення мети навчання у школі -- підготовки всіх учнів до самостійного життя, праці, формування в них потреби та вміння регулярно займатися фізичними вправами, зміцнювати здоров'я і підтримувати належний рівень фізичної підготовки протягом усього життя [2,31].
Це вимагає такої побудови навчального процесу, коли учні під керівництвом педагога опановують систему знань і способи діяльності, виховуються та розвиваються.
Отже, урок фізичної культури можна розглядати як своєрідний системоутворюючий фактор. У ньому, з одного боку, в діалектичній єдності виступають мета, завдання, засоби і методи навчання, а з іншого -- урок об'єднує в єдине ціле всі форми фізичного виховання школярів.
Досягненню високої ефективності кожного заняття сприяє глибоке знання вчителем теорії і методики уроку. Творче осмислення теорії та існуючої практики фізичного виховання дасть змогу вчителеві використати все багатство фізичних вправ, широке коло методів навчання і виховання, прогресивні форми організації занять відповідно до конкретних умов, завдань і реальних рухових можливостей учнів.
Віддаючи належне засновникам української національної методики фізичного виховання, хочемо звернути увагу на те, що вже на початку XX ст. вчитель фізичної культури Коломийської гімназії Петро Франко у статті "Фізичне виховання в народних школах першого ступеня" чітко визначив завдання фізичного виховання та умови їх досягнення, що свідчить про існування цілісної системи впливу на учнів.
Крім запобігання негативного впливу сидячого способу життя на розвиток організму, заняття фізичними вправами, на думку П. Франка, повинні сприяти розв'язанню таких завдань:
вирощувати здорову, всебічно розвинуту молодь, навчати її долати лінивість душі і тіла;
виробляти в юнаків і дівчат життєво важливі рухові навички та вміння;
виховувати сміливість, силу волі, витривалість, дисциплінованість і солідарність;
сприяти формуванню веселої вдачі;
розвивати любов до рідного краю, природи;
відвернути молодь від шкідливих звичок і спрямувати до доцільних (залежно від віку та статі) занять за інтересами.
При цьому треба широко використовувати традиції, звичаї українського народу як загальнонаціональні, так і місцеві. Для проведення занять школи пристосовували приміщення (зали із лавами, подвір'я), береги річок, лісосмуги тощо. Для практичних занять учні повинні були самі виготовляти для себе булави, палиці, рукавиці для боксу, ходулі, "крокові" пояси для плавання, скакалки, приладдя для стрибків у висоту, жердки, м'ячі та. ін. Висувались певні вимоги до спортивної форми. Для хлопчиків і дівчаток вона складалася зі штанців та сорочок із короткими рукавами, які могли мати вишиті лямівки. Заняття проводилися босоніж [4,15].
Були певні вимоги й до результатів, досягнутих учнями. Проби на пластову відзнаку фізичної вправності в бігу, стрибках, метаннях та плаванні мало чим відрізнялися від сучасних контрольних нормативів шкільної програми, а в деяких вправах -- і перевищували їх. Наприклад, дистанцію 60 м пересіченою місцевістю учні тринадцяти років повинні були подолати за 12с.
Організація такого процесу навчання в минулому зумовлює необхідність висунення певних вимог і до сучасного уроку.
Зміст уроків фізичної культури -- не тільки набір фізичних вправ, як це часто трактується. Школярам треба прищепити гігієнічні навички, навчити їх раціонально будувати режим праці і відпочинку, вільно ходити, правильно дибати, загартовуватись і багато іншого, що стосується здорового способу життя. Про важливість такої позиції свідчить той факт, що деякі вчителі шкіл та наукові працівники пропонують запровадити в школі третій, теоретичний урок фізичної культури. Змістом таких уроків може бути навчальний матеріал із фізіології, педагогічного контролю, спортивної медицини, психології, гігієни. Тоді, на думку спеціалістів, школярі отримуватимуть глибокі знання щодо правил загартування, шкідливості паління, вживання алкоголю і наркотиків тощо. Тобто це повинні бути уроки пізнання людини, її можливостей, шляхів удосконалення. Віддаючи належне авторам цієї ідеї, думаємо, що ці питання сьогодні можна розв'язувати за рахунок оптимізації міжпредметних зв'язків та методики самих уроків фізичної культури, а також інших форм фізичного виховання молоді.
Головним для досягнення бажаного результату в змісті уроку є виконання учнями запланованих вправ і пов'язана з цим всебічна навчальна праця учнів, яка включає такі дії:
інтелектуальні, що проявляються у спостереженні, слуханні, сприйнятті та осмисленні одержаної інформації, запам'ятовуванні, пошуку власних шляхів вирішення завдань та проектуванні власних дій;
рухові, які полягають у виконанні спроектованих дій, розучуванні, закріпленні та вдосконаленні фізичних вправ у сприятливих і несприятливих умовах, спрямованому розвитку фізичних якостей;
контрольно-оцінюючі дії, що передбачають організацію самоконтролю і самооцінки, виявлення й усунення помилок, обговорення питань, які виникають у процесі навчання, з учителем і товаришами, регулювання емоційних проявів.
Від цих елементів діяльності учнів залежить кінцевий результат уроку. Отже, вони є провідними у змісті занять.
Проте конкретні дії учнів і класу загалом є наслідком певної діяльності вчителя. Йдеться про висунення завдань на певний урок, визначення напрямків їх розв'язання і створення умов для виконання.
Учитель спостерігає за діяльністю учнів, оцінює і коригує їхні дії, дозує навантаження, управляє поведінкою, налагоджує стосунки між дітьми тощо. Уся ця діяльність педагога, що визначає і спрямовує дії учнів, має величезне значення [4,25]. Результатом діяльності дітей, спрямованої вчителем, є зміни у фізичному і психічному стані учнів, у їхніх знаннях, уміннях, навичках і поведінці. Ці внутрішні процеси і зміни, викликані організованим виконанням фізичних вправ та інших видів діяльності, становлять ще одну сторону уроку фізичної культури, його змісту.
Отже, зміст уроку фізичної культури -- складне явище. Це певний набір фізичних вправ і пов'язаних із ними знань, діяльність учнів і робота вчителя, а також результати -- наслідок цієї роботи. Зміст уроку планує вчитель, але педагог не може завчасно передбачити всі деталі, ситуації та умови спілкування з дітьми. Тому в практиці розрізняють зміст уроку: спроектований і реальний (той, що склався у процесі його проведення. Зміст реального уроку не збігається повністю з окресленим заздалегідь. Ця обставина повинна бути врахована педагогом до початку уроку, а знання можливих варіантів, рівень методичної підготовки, педагогічна інтуїція дадуть йому змогу завжди приймати правильні рішення в його ході, реагуючи на реальні ситуації, стан учнів і умови проведення уроку.
1.2 Деякі особливості змісту і методики проведення уроків із дітьми різного віку та стану здоров'я
У сучасній школі можна виділити три рівні (етапи) фізичного виховання: початкове навчання або базовий етап, освітній етап, результативний етап спеціальної спрямованості.
На всіх рівнях фізичне виховання здійснюється комплексно. Учні отримують необхідні знання, розвивають фізичні здібності, засвоюють техніку рухових дій, набувають умінь самостійно займатися фізичними вправами. Але на кожному рівні на перший план висуваються ті або інші завдання, що відповідають біологічним та психологічним можливостям дітей певного віку. Так сьогодні працює багато вчителів, досягаючи належних результатів.
Аналізуючи тенденції розвитку методичної думки вчителів-практиків та вчених-методистів, можна передбачити, що така вікова диференціація буде поглиблюватись і далі. Тому морфологічні, функціональні та психологічні особливості дітей різного віку (у процесі їх фізичного виховання) з декларованого рівня будуть переводитись у площину Практичної реалізації.
На початковому етапі серед освітніх завдань великого значення набуває збагачення рухового досвіду дітей та вдосконалення їхніх психомоторних здібностей, що полегшує процес опанування складними вправами у майбутньому. Система умовних зв'язків, сформована в цьому віці, відрізняється міцністю, і це є підставою для формування у дітей потягу до самостійних занять. Треба також привчати дітей дотримуватися правил особистої гігієни [11,23].
Серед оздоровчих завдань на перший план висуваються: формування постави, сприяння розвитку організму, виховання спритності та швидкості.
Початкова школа -- відповідальний етап у формуванні людської особистості. Діти молодшого шкільного віку переважно відверті, відкриті, великий вплив на них справляє авторитет вчителя. Фізичні вправи можуть бути ефективним засобом формування навичок правильної поведінки, взаємин, патріотичних почуттів, якщо у процесі їх виконання залучати до активної діяльності дітей як помічників, готувати їх як суб'єктів процесу фізичного виховання, виховувати в них почуття відповідальності за власний фізичний стан.
У роботі з учнями молодших класів застосовують різноманітні засоби, але головними з них є вправи основної гімнастики, акробатичні вправи, ходьба і бігу різних варіантах з подоланням перешкод, човниковий біг, вправи з м'ячами, танцювальні рухи, рухливі ігри, плавання, пересування на лижах. Заохочуйте учнів до застосування в позаурочний час нетрадиційних для уроків засобів, а саме: "класики" і скакалки, ігри з м'ячами, катання на велосипедах і самокатах тощо.
Торкаючись особливостей методики, варто звернути увагу на необхідність:
* урізноманітнювати виконання вправ під час їхнього багаторазового повторення;
* надавати перевагу цілісному методу розучування;
* використовувати підвідні вправи, допомогу та проводку;
* не допускати великих перерв під час навчання;
* багаторазово використовувати різноманітні способи показу;
* практикувати короткі паузи між показом і безпосереднім виконанням вправи дітьми;
* пропонувати показ вправи учнем та інші способи демонстрації;
* не забувати про предметні орієнтири, а також про образне мовлення;
* подавати різноманітні сигнали під час засвоєння темпу і ритму вправ;
* рекомендувати прийоми поєднання вправ з речитативами, передусім під час колективних дій;
* широко використовувати оцінку діяльності учнів і тестування;
* короткі навантаження чергувати з достатніми для відпочинку паузами;
* змінювати характер праці (біг, стрибки, ігрова діяльність, гімнастика);
* на початкових фазах навчання фізичних вправ слід більше часу відводити на повільне їх виконання та виконання в полегшених умовах;
* використовувати велику кількість різноманітних рухових дій та їх часте чергування;
* практикувати короткі інтервали між попередньою і виконавчою командами під час навчання стройових дій;
* надавати перевагу фронтальному методу організації занять. На цьому етапі слід уникати;
* великих навантажень на хребет, сильних поштовхів і струсів тіла, перенапруження суглобо-зв'язкового апарату та м'язів;
* вправ із надмірним обтяженням;
* завищених, надто ущільнених навантажень на серцево-судинну систему.
Мета освітнього етапу -- формувати уявлення про природу, суспільство, людину, шукати сферу застосування природних здібностей дитини, сприяти професійній орієнтації. Розв'язанню цих завдань сприяє і наш предмет. Вирішальний аспект фізичного виховання школяра на цьому етапі -- цілеспрямоване формування і закріплення (на грунті глибоких знань і переконань) мотивації піклування про власне здоров'я, працездатність; вироблення навичок організації режиму повсякденної фізичної активності. Учні повинні усвідомити, що культура ставлення до власного здоров'я і рівня фізичної підготовленості є складовою частиною загальної культури особи і значною мірою визначає її соціальний і моральний статус [11, 67].
Для дівчат і хлопців можливі відхилення. У ці періоди по-різному розв'язуються освітні завдання. Якщо на V-VII класи лягає основне навантаження щодо засвоєння нових, складних (переважно прикладних) фізичних вправ, то на VІІІ-IХ класи припадає вдосконалення рухів і розширення діапазону їх застосування. Чому в деяких учителів дівчата VІІ-VIII класів без інтересу відвідують уроки фізичної культури? Відповідь однозначна: вони соромляться своїх невмілих, неспритних рухів. Якщо в цей час почати розучувати нові вправи, то це ще більше сковуватиме їх.
У цьому віці закладаються основи свідомого ставлення учнів до власної фізичної підготовки, розвитку і виховання фізичних якостей, відбувається поступовий, планомірний перехід від їх удосконалення на уроці до здійснення в позаурочний час.
Учні отримують широкий асортимент знань, умінь і навичок для їх застосування у самостійних заняттях, посилюється практична спрямованість навчання (правила самоконтролю, запобігання травм), уроки мають яскраво виражений навчальний характер. Учні готуються до виконання обов'язків інструктора, судді, помічника вчителя на уроках.
В організації занять перевага надається груповому й індивідуальному методам.
Оздоровчі завдання спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку організму шляхом згладжування негативних явищ, пов'язаних з періодом статевого дозрівання й акселерації. Актуальним стає питання боротьби із зайвою вагою.
У навчально-тренувальному процесі вчитель терпляче та наполегливо виховує в учнів витримку, вміння володіти своїми емоціями. Найкраще це досягається у процесі гри. На цьому етапі на зміну груповим приходять командні та спортивні ігри, які вимагають дотримання свідомої дисципліни, виконання певних правил, позитивно впливають на формування вольових та моральних якостей. У випадку порушення дисципліни та правил не варто поспішати з покараннями. Треба також мати почуття міри у використанні заохочень [11,69].
На останньому етапі (Х-ХІІ класи) школярі готуються до вступу в доросле життя, практичного використання в ньому набутих у школі знань, умінь і навичок (для виховання фізичних якостей, зміцнення здоров'я, організації дозвілля, регулювання рухової активності).
Старшокласники завершують курс фізкультурного всеобучу. Учитель стає для них наставником у розв'язанні питань організації самостійних занять фізичними вправами. Уроки фізичної культури для старшокласників лише зумовлюють завдання, які треба вирішити. Тут їм надається допомога в досягненні максимального результату у вивчених раніше вправах, підвищенні функціональних можливостей, рівня фізичного розвитку і фізичної підготовленості.
У заняттях з юнаками-старшокласниками вправи є також засобом підготовки до військової служби (гімнастика, боротьба, легкоатлетичний біг, стрибки, кидання, подолання перешкод тощо).
Дівчатам більш відповідають ритмічна і елементи художньої гімнастики, вправи з рівноваги, танцювальні рухи.
Велике значення у вихованні дівчат, майбутніх жінок і матерів, мають гімнастичні вправи. Вони, як засіб фізичного виховання, повинні, на думку Ж.Руссо, забезпечити дівчатам прекрасну будову тіла, розвинути грацію і силу, підготувати до легких пологів і народження здорового потомства. Адже здоров'я матерів є одним з вирішальних факторів, які зумовлюють здоров'я народжених ними дітей. У свою чергу, здоров'я жінок дітородного віку формується протягом всього попереднього періоду життя і, особливо, у підлітковому віці. Проте у попередні роки увага підліткової медичної служби зосереджувалося на хлопчиках-підлітках. Цей пріоритет був зумовлений їхньою майбутньою військовою службою. І тільки останнім часом почали усвідомлювати важливість збереження здоров'я дівчаток як майбутніх матерів, змістилися акценти на збереження їхнього соматичного і репродуктивного здоров'я.
Прекрасними засобами фізичного виховання старшокласників є спорт і туризм.
Найбільш характерні риси методики роботи зі старшокласниками -- широка самостійність як у доборі засобів, так і в організації занять. Уроки набувають інструктивних функцій.
Після визначення завдань самостійної роботи учня інструктують. На відміну від завдань, у яких викладено те, що треба зробити, чого досягти, під час інструктування учнів ознайомлюють зі способами діяльності, спрямованими на вирішення поставлених завдань.
Інструктування -- це система рекомендацій і вказівок, які розкривають порядок і спосіб досягнення мети, вирішення завдань.
У ході або по закінченні вправи використовують поточну інструкцію для додаткових вказівок, враховуючи стан виконання вправи та допущені помилки. Наприклад, говорячи про кут вильоту після відштовхування, рекомендують пострибати "високо-далеко" через перешкоду тощо.
Націлюючи учнів на самостійну роботу, роблять заключне інструктування, в ході якого демонструють правильне виконання окремих рухів, аналізують індивідуальні й типові помилки, їхні причини і способи усунення.
Для окремих учнів інструктування проводять після урокіз у формі індивідуальних консультацій.
У ході засвоєння вправи кращим учням доручають інструктувати своїх товаришів.
Для частини підлітків завдання фізичного виховання на заключному, третьому етапі, будуть розв'язуватися в умовах спеціальних середніх навчальних закладів. Це висуває додаткові вимоги до їх підготовки. Передусім йдеться про забезпечення учнів знаннями про роль тих або інших фізичних вправ залежно від обраної професії, рухового арсеналу учнів, що прискорить процес опанування професійними руховими діями. Мають значення також знання про використання вправ для зниження негативного впливу професійної діяльності на організм учнів, спрямована підготовка функціональних систем і органів для забезпечення високої продуктивності професійної діяльності. Отже, все це вимагає значного посилення професійно-прикладної підготовки учнів ССНЗ та СПТУ порівняно з їхніми однолітками -- учнями загальноосвітньої школи. Особливістю методики фізичного виховання учнів ССНЗ і СПТУ є широке впровадження в цей процес різноманітних тренажерів, що дають змогу відбити специфіку професій, здійснити програмований контроль за ходом процесу фізичного вдосконалення.
Розглядаючи особливості фізичного виховання залежно від віку підлітків, ще раз наголошуємо на необхідності пам'ятати: загострення уваги вчителя на тих чи інших завданнях на певному віковому етапі підготовки не означає, що інші завдання в цей період не розв'язуються. Тим більше, що вчитель повинен забезпечити наступність у вирішенні освітніх, оздоровчих та виховних завдань від І до XII класу. Кожен урок -- лише крок на довгому шляху, що веде до мети -- впровадження фізичної культури в побут нації.
Великої уваги потребують учні спеціальної медичної групи. Розповідаючи їм про користь фізичних вправ для організму здорової людини, на переконливих прикладах показуйте роль фізичної культури у боротьбі з хворобами (недугами). Такі знання допоможуть дітям усвідомити, що заняття фізичними вправами спроможні відновити їхнє здоров'я і працездатність, що, у свою чергу, сприятиме піднесенню ефективності занять [11,77].
Оцінюючи засоби фізичного виховання названої категорії дітей, треба, передусім, усунути ті вправи, які протипоказані за тих чи інших захворювань. Зазвичай, важливого значення набувають навчання раціонального дихання і корекція постави (відповідні вправи). Обов'язковою умовою є індивідуальний підхід і систематичний контроль стану організму.
За зорових та слухових дефектів і враженої нервової системи організм дитини розвивається у несприятливих умовах не тільки через порушення цих функцій, а й унаслідок вимушеної гіпокінезії. Це особливо помітно у сліпих і хворих церебральним паралічем. Гіпокінезія погіршує стан організму і сприяє прогресуванню захворювання. Утворюється замкнуте коло: хвороба призводить до обмеження рухливості, а це, відповідно, погіршує перебіг хвороби. Патологічний стан може бути розімкнутий лише своєчасним і систематичним застосуванням обгрунтованих навантажень.
Закономірності навчання і виховання дітей із відхиленнями в розвитку вивчає спеціальна наука -- дефектологія. З її основами повинен бути добре ознайомлений кожен, хто працює з названою категорією дітей.
Розділ ІІ. Особливості проведення уроку
2.1 Психо-фізіологічні особливості підготовчої частини уроку
Успіх заняття певною мірою визначається уже в процесі підготовки до нього. Однак не слід забувати, що конкретна ситуація не завжди може бути передбачена, а це, в свою чергу, викликає потребу перебудовувати урок у процесі його проведення. Оцінити ситуацію, що склалась на уроці, і творчо змоделювати її дають змогу вчителю його майстерність, практичний досвід. Але вдала імпровізація в ході уроку неможлива без глибоких знань, запасу варіантів, компетентного розрахунку, високорозвиненої. інтуїції, бачення перспективи; без вміння трансформувати «чужий досвід» та рекомендації методичної літератури. Звертаємо увагу на недопустимість безпідставного, необгрунтованого відхилення вчителя від плану уроку, що порушує порядок і послідовність виконуваних вправ. Використання одного набору засобів у різних поєднаннях дають різний (часто протилежний) ефект.
Підготовча частина уроку повинна проводитися так, щоб:
-- організувати учнів і психологічно спрямувати їх на свідоме розв'язання передбачених на даний урок завдань, емоційно підготувати їх до продуктивної праці;
-- підвести школярів до оволодіння вправами певного характеру і складності (ігровими, легкоатлетичними);
-- функціонально підготувати організм учнів до вико нання інтенсивніших і складніших вправ;
-- сприяти формуванню правильної постави, виховувати спритність, швидкість і вміння управляти руховою діяльністю.
Отже, у підготовчій частині і розв'язуються завдання, пов'язані із забезпеченням найкращих умов реалізації загальних завдань уроку через організаційні, психологічні, координаційні та функціональні впливи на учнів. Водночас вона має порівняно самостійне освітнє і оздоровче значення.
Традиційно урок розпочинається спільним шикуванням класу і рапортом чергового учня про готовність до початку уроку. Процедура рапорту не обов'язкова в роботі з учнями молодших класів. Але необхідно мати на увазі її виховне значення і категорично вимагати точного і безумовного виконання усіх поданих команд. Сьогодні в школах можна спостерігати (і це масове явище), як учні неуважно виконують або зовсім не виконують команд чергового, навіть вчителя. Мабуть, це пояснюється рядом причин: відсутністю поваги у дітей до стройових дій внаслідок зловживання вчителя ними, недостатньою вимогливістю вчителя до їх виконання, постійним дефіцитом часу. Тут повинно діяти одне правило: команду подаю лише тоді, коли без дій, викликаних нею, ефективність розв'язання завдань уроку ставиться під сумнів. До таких команд діти ставляться з повагою [10,27].
Після привітання черговий стає на правий фланг. Це дає змогу більшості учнів протягом року двічі виконувати роль направляючого, що активізує діяльність учнів при вивченні різноманітних способів шикувань і перешикувань, фігурної маршировки. Прагнучи уникнути шаблону, вчитель урізноманітнює форми розміщення і переміщення, але все це, наголошуємо, не є самометою, а лише умовою, що сприяє досягненню мети навчання.
Останнім часом вчителі частково або й зовсім відмовляються від традиційного початку уроку. Заняття починаються з бесіди про мету уроку і після розминки кожен учень обирає собі роботу до смаку.
Можна передбачати, що тенденція модифікації традиційного початку уроку і надалі буде розвиватись, але, на нашу думку, повністю відмовитися від нього буде неправильно (у зв'язку зі специфікою предмета, його тісним поєднанням з військовою справою тощо). Тому ми за урізноманітнення початку уроку залежно (крім іншого) від його типу, змісту, завдань, контингенту учнів, умов проведення
Обов'язковим елементом організованого початку уроку є привітання. Воно повинно бути взаємно доброзичливим, спокійним, ввічливим, виховувати коректні взаємовідносини між учителем і учнями, забезпечувати успіх дальших спільних дій.
На перших уроках після привітання класу, з метою вивчення його складу, роблять перекличку, а надалі (після привітання) приступають до перевірки виконання домашнього завдання. Зауважимо, що перевірка домашнього завдання може проводитись під час уроку в основній і навіть заключній його частині. Потім вчитель повідомляє завдання уроку.
Найбільш специфічним елементом підготовчої частини, як і уроку загалом, є виконання різноманітних фізичних вправ. Весь комплекс впливів фізичних вправ, що виконуються у підготовчій частині для розв'язання завдань, які відбивають її допоміжну функцію, в практиці називають розминкою.
Зміст розминки в певному розумінні суперечливий. З одного боку, в розминці доцільно використовувати вправи, що відрізняються за інтенсивністю та іншими параметрами від наступних за нею основних вправ (щоб вибірково впливати на системи організму й усунути непотрібне форсування навантажень, небезпечне функціональними порушеннями). З другого боку, специфічний ефект розминки прямо залежить від використання в ній вправ, можливо, близьких до наступних основних дій, тобто за координацією рухів, характером зусиль. Долається це протиріччя шляхом раціонального поєднання елементів загальної і спеціальної розминки.
Загальна розминка -- порівняно неспецифічний (щодо основного змісту уроку) розділ розминки, спрямований на те, щоб з необхідною поступовістю активізувати функції м'язевої, серцево-судинної та інших систем організму, викликати оперативні функціональні зрушення, котрі сприяють ефективній реалізації рухових можливостей. При цьому особлива увага надається підготовці до наступної роботи суглобів, зв'язок, сухожилків і м'язів [10,29].
Про ефективність загальної розминки в практиці судять за самопочуттям і рядом об'єктивних показників, викликаних нею, а саме: збільшення амплітуди, швидкості і темпу виконуваних вправ, потовиділення, частота дихання і серцевих скорочень. Зрозуміло, спрямованість розминки безпосередньо залежить від використання в ній вправ, подібних до тих, які становлять зміст основної частини уроку. Уже під час загальної розминки відтворюють окремі елементи наступної основної діяльності. Це певною мірою надає розминці відповідної спрямованості, але не заміняє того, що повинна дати спеціальна розминка. Суть її полягає у забезпеченні оптимального впрацьовування систем організму в напрямі, адекватному особливостям наступної діяльності.
Найбільш розгорнута і деталізована в обох своїх розділах розминка необхідна тоді, коли в основній частині уроку передбачаються координаційне складні, високоінтенсивні рухові дії, що висувають специфічні вимоги до організму. Ступінь різноманітності вправ загальної і спеціальної розминки буде невисокий, якщо зміст основної частини уроку обмежується невеликою кількістю вправ, технічно добре засвоєних і таких, що не відрізняються ані великою інтенсивністю, ані варіантністю (наприклад, коли основною вправою є тривалий біг помірної інтенсивності) .
Якщо в урок включено декілька (дві-три) основних вправ, то кожній з них повинна передувати спеціальна розминка.
На тривалості розминки і співвідношенні її частин позначається післядія фізичної роботи, виконаної незадовго до початку уроку, рівень підготовленості учнів, температурні умови зовнішнього середовища і т. ін.
Починаючи з V--VI класу доцільно передбачити вільні хвилинки для індивідуальної розминки, під час якої учні виконують рекомендовані вчителем і підібрані самостійно вправи, що сприяють кращій підготовці до розв'язання наступних завдань. Протягом уроку такі індивідуальні вправи при потребі можуть повторюватись учнями Таким чином формується атмосфера творчості і самостійності.
2.2 Засоби та прийоми управління учнями в підготовчій частині уроку
Засобами підготовчої частини уроку (не тільки розминки) є шикування і перешикування: різноманітні способи ходьби (звичайним, м'яким, гострим кроком, перекатом з п'ятки на носок тощо); бігу, стрибків і підскоків; подолання перешкод; вправи на увагу; загальнорозвиваючі вправи без предметів, з предметами і на приладах (стінка, лава), в русі та на місці, в парах; танцювальні вправи. Головний засіб спеціальної розминки -- підгоговчі та підвідні вправи, в процесі виконання яких відпрацьовуються координаційні та інші суттєві особливості наступних основних дій (на точність рухів, швидкість реакції). Тому вибір засобів спеціальної розминки більш обмежений, ніж у загальній розминці. Бажано, щоб підібрані для розминки вправи при найменшій затраті часу забезпечували одночасне розв'язання ряду завдань Підготовча частина, що проводиться ігровим методом, теж повинна бути чітко спрямована на підготовку організму учнів до наступної роботи, піднесення емоційного стану. Завдяки включенню в ігри та ігрові завдання цілеспрямованих рухових дій досягаються закріплення матеріалу і розвиток спритності [10,34].
Недопустиме неякісне, неохайне, неточне виконання вправ у підготовчій частині уроку, бо це призводить до повної втрати очікуваної ефективності. Тому безумовним правилом кожного вчителя повинен стати девіз: «Ні кроку вперед, поки не засвоєна попередня вправа».
Майже на кожному уроці використовується біг. На перших уроках (в початкових класах) слід навчити дітей бігти в заданому темпі, міняючи довжину і частоту кроків. Після засвоєння рівномірного бігу вивчається біг врозсип (врозтіч), індивідуально міняється темп, біг чергується з ходьбою.
У підготовчій частині повинні бути оптимально співвіднесені нові та відомі вправи. Усі вправи доцільно виконувати з різним темпом, амплітудою, силою, швидкістю.
Для виконання вправ використовуються різноманітні форми розташування учнів у розімкнутому і зімкнутому строю, колі (двох, трьох), квадраті, трикутнику, дугами і т. д. Якщо прилади розставлені до початку уроку, учні займають місця довільно, але так, щоб було зручно виконувати вправи, бачити вчителя і не заважати товаришам.
Виконання вправ у підготовчій частині слід індивідуалізувати за обсягом, інтенсивністю і характером виконання. Ходьба, елементарні загальнорозвиваючі вправи повинні виконуватись по-різному дівчатами і хлопчиками (починаючи з першого класу).
Заслуговують на увагу прийоми управління учнями при виконанні вправ. Вони повинні бути різноманітними. Вчителі використовують підрахунок, музику, оплески, барабан, самостійний підрахунок учнями (вголос і мовчки), завдання на результат, елементи змагань і т. ін. Для досягнення високого ефекту управління слід користуватися всіма способами, оскільки в різних ситуаціях вони будуть більш або менш доцільними. На жаль, у практиці вчителі найчастіше використовують особистий підрахунок, чим позбавляють себе можливості робити зауваження, виправляти помилки, підбадьорювати учнів у ході виконання вправ, тобто виконувати свої вчительські функції. Крім цього, постійний підрахунок вчителя позбавляє учнів змоги реалізувати індивідуальні здібності. Це легко зрозуміти на прикладі такої простої вправи, як нахил вперед. Кожен учень (відповідно до рівня розвитку гнучкості) може виконати вправу з різною амплітудою, а отже, швидкістю, і якщо вчитель веде підрахунок, то, очевидно, він буде оптимальним для небагатьох Це зовсім не означає, що від підрахунку треба зовсім відмовитись. Він може принести користь при розучуванні вправи, коли темп і ритм для всіх учнів однаковий, або при удосконаленні, коли підрахунок учителя стимулюватиме темп виконання вправи [10,35].
Час, виділений на цю частину уроку, повинен бути не меншим об'єктивно необхідного для досягнення відповідної ефективності в конкретній ситуації. Тому тривалість розминки як основного елемента підготовчої частини позначиться на її тривалості загалом. Розминка залежність від зовнішніх умов, фізичного та емоційного стану учнів, а також часу, необхідного для розгортання відповідних функцій організму. Тому треба знати: для посилення дихання і кровообігу необхідно не менше 3--5 хв і стільки ж -- для налагодження терморегуляції. Наприклад, перед заняттям на витривалість розминка триватиме не менше цього часу, а на підготовчу частину відводять приблизно від 7--10 до 12 хв.
2.3 Використання комплексу вправ 1 у підготовчій частині уроку
Стрибки входять до кожного комплексу загальнорозвивальних вправ. Можна використовувати їх і в гігієнічній гімнастиці, і в підготовчій частині уроку та тренування, і, звичайно, в ритмічній гімнастиці.
Підскок виконується за рахунок роботи м'язів нижніх кінцівок. Його можна розділити на чотири фази. У першій фазі виникає згинання у кульшовому, колінному і гомілковостопному суглобах, у результаті чого м'язи-розгиначі перед виконанням роботи розтягуються і створюють сприятливі умови для здійснення швидкого активного руху. В другій фазі -- відштовхуванні -- виникає різке скорочення м'язів-розгиначів, внаслідок чого долається опір сили тяжіння. У третій фазі -- польоті -- тіло відривається від опори, виникає розгинання у кульшовому, колінному та гомілковостопному суглобах. У цей момент м'язи виключаються з роботи і тіло продовжує рух угору за інерцією. У четвертій фазі, завдяки земному тяжінню й еластичності суглобових хрящів, зв'язку і поступальній роботі м'язів, здійснюється приземлення.
Стрибки залучають в активну динамічну роботу великі групи м'язів ніг, спини, живота і плечового пояса. Вони викликають посилення діяльності органів кровообігу й дихання. Стрибки, як і біг, лазіння по канату, різноманітні вправи на гімнастичних приладах тощо належать до вправ тотального впливу і справляють велику фізіологічну дію на організм, зумовлюють такі зміни в ньому, які призводять до втоми.
Слід враховувати, що стрибки порушують ритм дихання, внаслідок чого спостерігається його короткочасна затримка. Тому на уроках з дітьми спеціальної медичної групи стрибки треба застосовувати обережно, враховуючи їхні індивідуальні особливості. В оздоровчій фізкультурі більш доцільними будуть підскоки -- дрібні стрибки з невеликим відривом від підлоги, в достатньо швидкому темпі [5,65].
Стрибки виконуються в різних варіантах: на місці, і з просуванням вперед, назад та в сторони, їх можна виконувати самостійно, в парах та групами. Піднімають емоційний стан дітей стрибки з предметами, із сплесками та у вигляді елементів танцю («ковиря-лочка», «голубці», «присядка»).
За допомогою стрибків можна вирішити такі завдання, як розвиток сили, швидкісно-силові якості, координації рухів, динамічну рівновагу.
Стрибки легко дозуються. їх можна ускладнювати внаслідок поєднання рухів руками та ногами у різних площинах (асиметричне виконання), поворотів, підвищення темпу.
На жаль, учителі шкіл у підготовчій частині уроку використовують обмежену кількість стрибків, усього лише 3 стрибки: 1-а комбінація -- 4 стрибки на лівій нозі, 4 -- на правій та 4 -- на двох; 2-а комбінація -- із основної стійки стрибок у стійку ноги нарізно і стрибок у вихідне положення; 3-я комбінація -- 3 стрибки на двох ногах і стрибок з поворотом кругом або на 360°. Під час стрибків руки знаходяться на поясі.
Для зручності кожна стрибкова комбінація має свою назву. Після того, як учні вивчать стрибок, не потрібно знову описувати послідовність виконання рухів, досить тільки назвати його. Крім того, стрибок можна змінити, залишивши його основу. Наприклад, стрибок із «захватом» (варіант 2) виконується з вихідного положення -- права рука зігнута в бік із захватом, ліва рука -- в сторону. Можливо декому з учителів доведеться зазирнути в підручник з гімнастики, щоб згадати гімнастичні стійки, положення рук і правила скорочення гімнастичних термінів.
Практикою доведено, що використання різноманітних стрибків у підготовчій частині заняття значно зацікавлює дітей, сприяє активізації їхньої діяльності, а вчителеві допомагає творчо розвиватися і створювати нові варіанти стрибкових комбінацій.
2.4 Методична спрямованість другої частини уроку
Основна частина уроку передбачає:
-- придбання учнями знань, умінь і навичок виконувати фізичні вправи за планом даного уроку;
-- навчання учнів самостійно займатися фізичними вправами;
-- формування правильної постави учнів у процесі виконання складних вправ;
-- виховання фізичних якостей, що забезпечать успішне навчання і життєдіяльність людини;
-- сприяння моральному і естетичному вихованню, зміцненню волі учнів;
-- піднесення рівня спортивних досягнень дітей.
Названі завдання визначають зміст і особливості проведення основної частини уроку.
Говорячи про загальну атмосферу основної частини уроку, вчитель повинен сприяти інтенсивному розвиткові творчості учнів, заохочувати прояви ініціативи, активності, широко використовувати прийоми взаємодопомоги і страховки, практикувати звіти дітей про допущені помилки, обговорення проблем навчання. Активізації школярів сприяє також спрямування їх на результат у процесі опанування фізичних вправ. Учні часто залишаються байдужими до оволодіння технікою рухових дій. Для них не завжди зрозумілий зміст цієї копіткої роботи. Необхідність поліпшити свій результат швидше розуміють діти, котрі прагнуть до самоутвердження.
Навчальний матеріал важливо супроводжувати поясненнями, розкриваючи суть фізичних вправ, їхній вплив на організм і значення для життя, підкріплюючи повідомлення прикладами з праці, військової і спортивної діяльності [10,36].
В основній частині уроку вчитель повинен забезпечити достатньо високий рівень навантаження шляхом досягнення оптимальної інтенсивності і необхідної кількості повторення вправ, доводячи їх на кожному уроці до 15 - 20 при розучуванні і 30 - 40 - при закріпленні навчального матеріалу. Для цього максимально використовуйте ефективні методи організації діяльності учнів і способи виконання учнями завдань та можливості матеріальної бази.
Весь хід уроку має освітню спрямованість. Поряд з формуванням умінь і навичок особливої значимості набувають теоретичні відомості. Вчителю слід знаходити можливості в ході кожного уроку поповнювати знання учнів щодо специфіки навчального матеріалу. Великої ефективності можна досягти, якщо при повідомленні теоретичних даних використовувати міжпредметні зв'язки. Це дасть змогу учням відчути необхідність цих знань, застереже від їх формального засвоєння. Суть, значення і структуру рухової дії діти краще зрозуміють, якщо їм вміло нагадати навчальний матеріал'з біології, фізики, математики.
Кожен урок повинен сприяти вихованню фізичних якостей учнів, їх розвиток невід'ємний від усього процесу навчання. Засвоюючи ту чи іншу вправу, учень водночас вдосконалює власні фізичні якості. Але цей процес не повинен бути стихійним; слід пам'ятати, що виховання будь-якої якості неможливе без належних зусиль. Тільки постійне підвищення вимог до учнів сприяє їх фізичному розвиткові. Однак цього недостатньо, щоб мати необхідний рівень моторності, сили, витривалості, спритності, гнучкості. Доцільні й спеціальні вправи, для яких на кожному уроці відводиться час (як правило, в кінці основної частини). З цією метою в школах широко використовується колове тренування [11,37].
Є в цьому плані й інші рекомендації. Дійшовши висновку, що проходити новий матеріал краще не на початку, а в середині уроку, В. А. Шаулін спробував дещо інше, порівняно із загальноприйнятим, планування матеріалу в основній частині уроку. Після підготовчої частини розв'язувалися завдання виховання фізичних якостей, а в другій половині уроку планувалася робота щодо формування рухових навичок. При експериментальній перевірці (в VII--VIII класах -- на матеріалі спортивних ігор і легкої атлетики) такий варіант дав позитивні результати: по-перше, у школярів поліпшилися показники рухових якостей, по-друге, підвищилась міцність і надійність рухових навичок. Виховання фізичних якостей слід розглядати як обов'язкову умову досягнення високого індивідуального результату і як передумову засвоєння техніки фізичних вправ, яка теж сприяє досягненню відповідного результату. Наприклад, для досягнення високого результату в стрибках необхідний високий рівень швидкісно-силових якостей і гнучкості. Такі якості доцільно виховувати комплексно. Закономірності взаємодії фізичних якостей в процесі їхнього розвитку, а також логіка розгортання уроку фізичної культури створюють умови для послідовної роботи у цьому напрямі. У підготовчій частині уроку -- найсприятливіші умови для виховання спритності і моторності. Великий обсяг вправ, постійне залучення нових рухових дій, виконання несподіваних завдань, прискорення збагачують руховий досвід і сприяють розвиткові моторності. В основній частині запропоновані фізичні навантаження позитивно вплинуть на виховання сили і витривалості, а в заключній частині вправи на розслаблення і розтягування дадуть змогу вдосконалювати гнучкість дітей. Залежно від характеру навчального матеріалу в кожній конкретній серії уроків учитель акцентує увагу на провідних для даної серії якостях. Наприклад, витривалісіь краще формувати на уроках, де використовують біг на довгі дистанції, найкращі умови для виховання сили створюються при застосуванні гімнастичних вправ, спритності -- в спортивних і рухливих іграх.
На перших уроках кожної серії визначається готовність учнів до засвоєння нового матеріалу. При цьому виняткова увага надається учням, що пропустили попередні уроки у зв'язку із хворобою або з інших причин. Вони отримують завдання для самостійної роботи, відвідують додаткові заняття. Результати тестування використовуються при розподілі учнів на групи. Крім цього, в кожному класі доцільно сформувати постійнодіючі команди однакової сили для влаштування ігор, естафет, змагань. Команди можуть відрізнятися формою, емблемою, і це сильний стимулюючий фактор колективної відповідальності за успіхи, підготовленість і самостійну діяльність кожного учня в класі.
Обов'язковою умовою ефективності основної частини уроку є оптимальний емоційний стан учнів. Позитивні емоції сприяють не тільки навчанню. Потрібний емоційний стан досягається шляхом застосування ігрових і змагальних ситуацій, технічних засобів навчання, наочності. Велику роль відіграє музичний супровід, сприяючи водночас і доброму настрою дітей, і засвоєнню фізичних вправ, їхнього ритму, темпу, амплітуди, виразності. Результати експериментів Ю. Г. Коджаспірова свідчать, що при раціональній музичній стимуляції три- і п'ятикілометрових забігів на лижах з максимальною швидкістю показники про-бігання кожного кілометра поліпшуються в середньому на 18,34 с порівняно з подібними показниками у звичайних умовах [10,38].
Розставляння і прибирання приладів повинні здійснюватися в ході уроку. Прибирати доцільно тільки ті прилади, котрі заважають дальшому ходу занять. Розставляти прилади, готувати обладнання та інвентар рекомендується до початку уроку (силами тимчасово звільнених від занять і чергових учнів). Вчитель може організувати змагання на швидку розстановку і прибирання приладів та інвентаря. На спеціальних стендах біля місць занять виставляються навчальні карточки, інші наочні посібники, що частково регулюють діяльність учнів.
Проводячи уроки на свіжому повітрі, в природних умовах пам'ятайте: в холодну погоду треба уникати тривалих пояснень, обмежуватись короткими зауваженнями, репліками, командами, але насичувати урок інтенсивними вправами. У гарячу погоду остерігайтеся перегріву, заняття бажано проводити у затінку. Уважно спостерігайте за станом учнів, чергуйте вправи підвищеної інтенсивності з низькоінтенсивними. Багато шкіл України мають досвід цілорічного проведення уроків на свіжому повітрі (навіть з учнями молодших класів). Можна проводити уроки фізичної культури в парку. Стежки, природні гірки і сходинки, гімнастичне містечко і галявини, кросова дистанція навколо водоймища і навіть білки, що стрибають по деревах, -- усе це сприяє кращій організації занять з дітьми. Тут і фізичне навантаження і емоційна розрядка. Про велику популярність саме таких занять серед дітей свідчать, зокрема, спогади наймолодшої дочки Л. М. Толстого, Олександри Толстої: «А надходила весна, і найулюбленішим задоволенням було лазити по огорожах. Це було надзвичайне захоплююче, бо пов'язувалося з небезпекою, і потрібна була швидкість, витривалість».
Проведення уроків у природних умовах, крім усього іншого, має велике оздоровче (загартовуюче) значення. Але для їх організації необхідна особиста переконаність вчителя у доцільності рішуче відмовитися від «тепличних умов» на користь загартовуючих. Стануть у нагоді і професійна компетентність вчителя, і міцний союз з медиками, і загартованість самого викладача, і врахування екологічної обстановки в регіоні, і природно-кліматичні умови, і заохочення адміністрації школи (розуміння педагогічного колективу), і підтримка ідеї загартовуючої фізичної культури з боку дітей та їхніх батьків [11,42].
Обов'язкова умова результативності основної частини уроку -- уважне спостереження вчителя за правильністю виконання учнями завдань, вправ та їх оцінка.
Розділ ІІІ. Використання фізичного навантаження та його оптимізація
3.1 Раціональне нормування навантаження
Головним фактором впливу на розвиток фізичних якостей є фізичне навантаження.
Фізичне навантаження -- це певна міра впливу рухової активності людини на організм, що супроводжується підвищенням (відносно стану спокою) рівнем його функціонування.
Поняття "фізичне навантаження" відображає той факт, що виконання фізичних вправ викликає перехід енергозабезпечення життєдіяльності організму людини на вищий, ніж у стані спокою, рівень. Наприклад, уже повільна ходьба (швидкість 3 км/год) викликає збільшення обміну речовин у 3 рази, а біг з біляграничною швидкістю - у 10 і більше разів. Та різниця, яка виникає в енергозатратах між станом фізичної активності та станом спокою, характеризує рівень фізичного навантаження [11,171].
Подобные документы
Мета, завдання та критерії обліку успішності учнів початкових класів з фізичної культури. Підготовка до уроку основ здоров'я та фізичної культури. Оздоровче, освітнє і виховне значення рухливих ігор. Засоби на уроках фізичної культури в 1-4 класах.
курсовая работа [58,1 K], добавлен 27.05.2009Місце фізичної культури в житті людини. Загальна характеристика фізичних вправ. Гігієнічні фактори фізичного виховання. Засоби фізичного виховання. Компоненти здоров’я людини. Програмно-методичні основи навчання здоровому способу життя учнів в школі.
курсовая работа [48,7 K], добавлен 26.09.2010Дослідження методів виховання в учнів інтересу до занять фізичною культурою. Ефективні засоби активізації пізнавального процесу на заняттях фізичної культури. Використання народних ігор та їх роль у розвитку пізнавальної активності до фізичної культури.
курсовая работа [169,8 K], добавлен 25.09.2010Дослідження сучасної класифікації уроків фізичної культури та характеристика їх особливостей. Аналіз нетрадиційних форм проведення та застосування сучасних технологій на уроках фізичної культури, використання яких сприяє розвитку інтересу учнів до занять.
курсовая работа [342,7 K], добавлен 25.09.2010Педагогічне керування та виховання активізації пізнавального процесу, ефективні засоби його активізації та використання прийомів ігрового методу на заняттях фізичної культури. Народні ігри, їх роль у розвитку пізнавальної активності до фізичної культури.
курсовая работа [113,0 K], добавлен 26.09.2010Особливості проведення занять з дітьми-інвалідами. Заняття з фізичної культури з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови. Напрямки корекційно-педагогічної роботи фізичного і моторного розвитку дітей з порушеннями слуху.
курсовая работа [53,9 K], добавлен 26.09.2010Нормативно-правове забезпечення і завдання фізичної освіти у школах сьогодення. Порівняльна характеристика, висвітлення позитивних та негативних рис фізичного виховання школярів. Організаційно-методологічні засади проведення уроків фізичної культури.
курсовая работа [47,2 K], добавлен 26.03.2014Програма розвантаження учнів молодшої школи як важливий крок до повного оновлення стандартів середньої освіти, оцінка її впливу на викладання фізичної культури. Необхідність виключення з уроків психологічно шкідливих ігор, а також контролю нормативів.
статья [23,3 K], добавлен 18.12.2017Значення фізичної культури в шкільному віці. Етапи, сприятливі для швидкого і повноцінного освоєння нових рухових дій. Визначення рівня фізичної підготовки і стану здоров'я дітей середнього шкільного віку, які займаються та не займаються спортом.
контрольная работа [709,6 K], добавлен 12.05.2011З’ясовано специфіку професійно-педагогічної діяльності учителя фізичної культури. Визначено види готовності учителя фізичної культури до роботи з фізичного виховання. Визначено зміст і структуру професійно-педагогічної діяльності майбутніх учителів.
статья [18,6 K], добавлен 15.01.2018
