Фізична підготовленість дітей у сучасних екологічних умовах

Важливою умовою високої результативності роботи учнів, розвитку ініціативи й активності є оцінка їхньої діяльності. Вона виявляє фізичні, інтелектуальні, вольові можливості учнів та ставлення вчителя до їх діяльності, успіхів, невдач, поведінки.

Учителі-новатори, крім цифрового виразу, широко використовують словесні, інтонаційні, мімічні, жестові, пантомімічні форми оцінки.

Вербальні і невербальні підкріплення цифрового виразу оцінки сприяють активізації учнів. Продумано використані словесні схвалення ("добре", "так", "правильно", "чудово", "молодець" тощо), невербальні підтримки у вигляді посмішки, схвальних жестів головою, легкі дотики, заохочувальні жести і т. д. допомагають дітям критично оцінювати свої успіхи, долати труднощі і невдачі. Велике значення при цьому надається колективним оцінкам (оплески, поздоровлення, подарунки, нагороди, призи), взаємооцінкам і самооцінкам.

Успіхи, виражені в оцінці, відбивають якість педагогічної праці, результат діяльності вчителя, його вміння висувати завдання, застосовувати відповідні засоби і методи організації фізичного виховання.

Сьогодні успішність із фізичної культури визначається за чотирма критеріями:

- рівнем засвоєння і практичної реалізації знань;

- якістю виконання рухових дій, що є виразом рівня опанування техніки передбачених програмою вправ;

- виконанням нормативів шкільної програми;

- вмінням самостійно займатися фізичними вправами і реалізацією цього вміння в практичній діяльності учня.

Практична діяльність учителя фізичної культури завжди починається з певних вимог, які він ставить перед учнями, і які віддзеркалюють мету й завдання фізичного виховання.

Щоб оцінка відігравала активізуючу роль, школярі повинні знати і прийняти загальні вимоги до них, засвоїти їх із першого уроку фізичної культури. Вимога -- це вказівка, переконливе прохання, обов'язкове для виконання. Прийнята й осмислена учнями вимога втрачає свою авторитарність, вона стає для них усвідомленою необхідністю. Адже всі вимоги спрямовані на реалізацію інтересів учнів, зміцнення їхнього здоров'я, фізичну досконалість, зрештою, на підготовку до життя. Важливо, щоби учні це зрозуміли і відчули. Так можна сформувати певні традиції. Наведемо один із можливих варіантів таких вимог до учнів:

* мати міцні знання, передбачені програмою, і вміти їх застосовувати у процесі самостійних занять;

* опанувати техніку виконання фізичних вправ, що вивчаються на уроках;

* досягти можливого для свого віку і здібностей розвитку сили, витривалості, прудкості, спритності, гнучкості;

* використовувати набуті знання, вміння і навички у щоденній праці та побуті;

* уміти точно і правильно виконувати стройові дії, вивчені на уроках;

* бути організованими під час виконання завдань учителя, виявляти творчість та ініціативу;

* швидко реагувати на команди і розпорядження вчителя чи фізкультурних активістів;

* самостійно виконувати фізичні вправи задля самовдосконалення;

* брати активну участь у всіх формах фізичного виховання у школі та за місцем проживання;

* мати належну спортивну форму.

У ході занять пряма вимога підкреслюється опосередкованими у формі поради, прохання, довіри, натяку, заохочень. Жодна з них не є універсальною, і тривале шаблонне використання будь-якої призводить до зниження її дієвості. Кожна форма вимоги має свою функцію і повинна використовуватись учителем залежно від внутрішніх колективних стосунків.

Зрозуміло, що зміст вимог повинен періодично змінюватися залежно від постановки фізичного виховання у школі, традицій, рівня підготовленості учнів, орієнтації на фізичне виховання педколективу і батьків. Тому бажано обговорити ці вимоги в колективі (за активної участі дітей і батьків) і вже потім, яскраво і наочно оформлені, їх варто розмістити на видному, доступному місці (в кутку фізкультури, біля входу в спортзал, у залі).

Такі вимоги -- це своєрідна угода між учителем і учнем у спільних діях, тому їх зміст не повинен містити питань, розв'язання яких сьогодні у школі є проблематичним або й зовсім нереальним. Інакше виховний, стимулюючий вплив таких вимог можна поставити під сумнів. У процесі підготовки, обговорення і реалізації вимог пам'ятайте вираз відомого педагога-новатора І. Волкова: "Діти все можуть, їх у цьому треба тільки переконати".

Основним принципом оцінювання дітей повинен бути принцип взаємоповаги і співпраці. Співдружності з деякими дітьми треба домагатися інколи й роками. Шлях до неї лежить через впевненість у можливості досягти успіху, що народжується в дитині. Тому спілкування з дітьми не починайте словами "Ти завжди ...", "Ти ніколи ...", "Ти взагалі...". Слід заборонити як марні (даремні), навіть шкідливі фрази: "Ти ледар", "Попереджую тебе останній раз", "Як тобі не соромно" та ін.

Учитель, який не вміє користуватися похвалою, заохоченням, нетерплячий в очікуванні результатів, не вірить у дітей, ставить двійки за двійками, є вкрай небезпечним для школи, він може назавжди відбити бажання дитини займатися фізичними вправами.

Оцінюючи, завжди керуйтеся міркуванням: якщо під час виконання вправ діти припускаються помилок, -- у чомусь Ви помилились, а отже, повинні знайти відповідний прийом, що допоможе дитині. Лінивих дітей небагато, ними вони стають, коли не можуть подужати висунуті завдання. Дитячі лінощі -- це захист від невміння, некомпетентності вчителя. Учитель повинен пишатися не сильними учнями, а слабкими, котрі під його керівництвом стали сильними.

Тому лейтмотивом кожного уроку повинні стати оптимістичні заклики типу: "Ви молодці!", "У вас все вийде!", ""Ви скоро навчитесь!", "Ще трішки зусиль, і ви станете сильними, спритними!". Такий лейтмотив обов'язковий від першого до одинадцятого класу, незалежно від типу і змісту уроку, настрою вчителя. Діти повинні знати і вірити, що вчителя радують їхні успіхи і засмучують невдачі. Свої захоплення і смуток виражайте не тільки словами, а й більшою мірою -- усмішкою, поглядом, мімікою, реплікою.

Ґрунтуючись на загальних принципах і положеннях, оцінка діяльності учнів на уроці фізичної культури має свою специфіку. Вона повинна відповідати індивідуальним можливостям вихованців і віддзеркалювати ту працю, яку дитина вклала у досягнення не якогось загального нормативу, а індивідуально можливого результату. Так, невиконання кількісних показників із незалежних від учня причин (непропорційний фізичний розвиток, тривалі пропуски з поважних причин при позитивних оцінках за техніку, знання) не є підставою для зниження підсумкової оцінки.

Під час оцінювання фізичної підготовленості школярів рекомендуємо вчителям враховувати реальні можливості кожного учня на основі попереднього тестування й оцінювати динаміку приросту результатів. Наближення результату учня від вихідного до запланованого на 50% можна оцінювати як "задовільно", не менше, як на 70% -- "добре", не менше, як на 90% -- "відмінно". При цьому планування необхідних результатів здійснюється на основі вихідного тестування вчителем і учнем спільно.

На кожному уроці доцільно виставляти п'ять-шість оцінок (цифрових). Це допоможе протягом чверті накопичити достатню їхню кількість для кінцевої оцінки.

Оцінка рівня розвитку фізичних якостей здійснюється на початку року, перед початком кожної серії уроків і в кінці року. Частіше варто перевіряти ті якості, котрі швидко змінюються. Тестові перевірки повинні забезпечити мінімальні витрати часу. Тому на один урок беруть, зазвичай, один тест, який органічно вписується у зміст уроку. Проводять тести у вигляді змагань, заохочуючи кожного учасника тестування до досягнення максимального результату. Для обробки результатів тестування можуть використовуватися мікрокалькулятори та комп'ютерні програми. При цьому слід мати на увазі, що ознайомлюючись із результатами тестування, дитина може сприймати їх для себе фатально. Для усунення можливості негативного впливу на дитячу психіку тестування має супроводжуватися роз'яснювальною бесідою про відносність його результатів і, головне, про вирішальну роль людської волі до самовдосконалення. Тут учень за допомогою тестів зуміє виявити свої слабкі та сильні риси, зрозуміти схильності та потреби і разом із педагогом накреслити реальні шляхи до самотворення. Кожне тестування для кожного учня стане цікавою сторінкою в книзі власних спостережень і досягнень, а отримані результати нададуть впевненості у власних силах. Самопізнання допомагає виявленню власних потреб, і водночас, актуалізує необхідність подальшого розвитку.

Оцінюючи якість (техніку) виконання вправ, учитель керується вимогами до аналогічних вправ у відповідних видах спорту. Відхилення у виконанні вправ учнями від названих вимог вважається помилкою. Помилки умовно поділяють на три групи: незначні, значні та грубі.

Незначні помилки -- відхилення від правильного виконання, що не порушує структури рухової дії і практично не знижує кількісні показники.

Значні помилки -- відхилення від правильного виконання, що не порушує структури рухової дії, але знижує кількісні показники. Наприклад, недостатній мах ногою в стрибках у довжину.

Грубі помилки -- відхилення від правильного виконання, що порушує структуру рухової дії і призводить до значного зниження результату.

Орієнтовно можна рекомендувати при незначних помилках і безпомилковому виконанні ставити відмінну оцінку, значні помилки є причиною зниження оцінки до рівня -- добре, а грубі є підставою для задовільної оцінки. При цьому вік учнів не враховується, тобто передбачені програмою вправи для кожного класу повинні виконуватися згідно з ідеальним уявленням щодо їхньої якості.

У зв'язку з оцінюванням техніки часто виникає питання про умови перевірки. Наприклад, на якій висоті повинна бути планка під час оцінки техніки стрибка у висоту, тобто створювати полегшенні умови для демонстрації техніки чи оцінювати її на висотах, рівних нормативним? У молодших і середніх класах допускається окремо прийом техніки і навчальних нормативів, а в старших -- техніку оцінюють на тлі виконання навчального нормативу.

Насамперед, оцінку ставлять учням, які відмінно справляються із завданнями. Перед початком розучування кожної вправи учням докладно пояснюють вимоги до її виконання. На основі цих критеріїв діти зможуть об'єктивно оцінювати хід засвоювання розучуваної рухової дії і досягнення товаришів. Навчити дітей самооцінки і взаємооцінки -- важлива умова їхньої підготовки до самостійних занять.

Знання оцінюються через їхній практичний прояв під час організації самостійних занять, засвоєння техніки та фізичних якостей, а також через виконання різноманітних функцій і дій у процесі уроку, інших форм фізичного виховання у школі та за місцем проживання.

Підсумкова оцінка виводиться з урахуванням усіх критеріїв, а у видах, де немає кількісних показників, вона визначається за знаннями і технікою (стройові і танцювальні вправи, акробатика, спуск з гірки на лижах і т. ін.). Виставлені оцінки бажано коментувати, щоб уникнути можливої дитячої підозри у суб'єктивізмі вчителя.

Річна оцінка виставляється на підставі четвертних. Якщо за один розділ учень отримав в останній чверті вищий бал, то нижчий уже не береться до уваги.

Останнім часом оцінки за рік виставлялись (у порядку експерименту) за результатами заліків та іспитів, що стимулює самостійну роботу учнів, зацікавленість їхніх сімей. Сьогодні іспити введені в багатьох школах України, але в кожній з них проводяться по-різному. Так, у багатьох школах в іспиті передбачено теоретичні питання і вимоги з техніки, в інших -- тільки відповідні нормативи. Можна запропонувати такий варіант: для іспиту підготувати відповідну кількість білетів, по чотири питання в кожному. Перше питання-- теоретичні відомості, друге -- елементарні вміння здійснювати фізкультурно-оздоровчу діяльність за діючою програмою та правилами змагань, третє -- техніка виконання певної вправи, елемента, четверте -- здача нормативів (підтягування, біг, метання, стрибки тощо).

Цінний досвід у цьому плані нагромаджено у школах Латвії. Тут здійснюються централізовані заліки в межах міста, району згідно з розробленим графіком на кращих спортивних базах, при єдиній суддівській колегії, що дає змогу об'єктивно оцінити фізичну підготовленість усіх школярів, підвищує відповідальність учнів за власний фізичний стан та готовність до самовдосконалення.

На обкладинках шкільних зошитів тут друкують навчальні нормативи, піктограми вправ, приблизний тижневий руховий режим. У щоденниках є спеціальні сторінки з фізичної культури, де фіксуються домашні завдання, виконання учнями навчальних нормативів і вимог, що дає змогу оперативно інформувати батьків про стан успішності їхніх дітей.

Уміння здійснювати фізкультурно-оздоровчу діяльність оцінюють шляхом виявлення можливостей учнів:

* щодо складання і демонстрації різноманітних комплексів вправ і програм вирішення конкретних завдань фізичного виховання;

* підготувати місце занять, підібрати необхідний інвентар і обладнання;

* контролювати хід виконання завдань, оцінювати його;

* виявляти і виправляти власні помилки і помилки товаришів;

* оцінювати стан свого організму і рівень фізичної підготовленості;

* проводити окремі частини і цілі заняття фізичними вправами.

З огляду використання оцінки як фактора мотивації учнів до фізкультурно-спортивної діяльності учнів слід вітати введення у школах України дванадцятибальної системи оцінювання. Тим більше, Т. Круцевич вважає, що раціональнішою і "чутливою" є 20-бальна рейтингова система контролю, розроблена методом перцентильного аналізу. Вона визначає дрібніші кроки просування учня до мети, що дозволяє належним чином оцінити фізичну активність учнів, їх ставлення до процесу фізичного виховання, і таким чином заохотити та стимулювати подальшу активність.

Прагнучи до повної успішності, вчитель повинен знати причини, котрі заважають засвоєнню відповідних вимог. Найсуттєвішими з них є:

1) недостатній руховий досвід учнів. Відомо, що успіх вивчення кожної нової вправи залежить від арсеналу рухів і рухових дій, яким володіє учень;

2) низький рівень фізичного розвитку і підготовленості. Для вивчення будь-якої рухової дії необхідний певний рівень сили, гнучкості, прудкості і витривалості. Під час виконання різних рухових дій значущість кожної з них неоднакова. Тому перед вивченням кожної наступної вправи вчитель повинен визначити провідні якості і своєчасно потурбуватися про потрібний рівень їх розвитку;

3) відставання в інтелектуальному розвитку. Результати спеціальних досліджень свідчать про те, що відставання в інтелектуальному розвитку гальмує процес засвоєння фізичних вправ. Це можна пояснити труднощами таких учнів в аналізі техніки, оцінці своїх дій, управлінні емоціями;

4) недостатній розвиток вольових якостей. Засвоєння навчальної програми -- це напружена фізична і розумова праця. Вона потребує наполегливості, подолання лінощів. Виконання фізичних вправ пов'язане з необхідністю терпіти (долаючи "мертву точку"), у деяких випадках -- переборювати страх;

5) низький рівень активності учнів. Це є характерним, переважно, для дівчат 13-14 років і слабо підготовлених підлітків. За допомогою індивідуальних завдань, посильних і цікавих кожному, досвідченому вчителеві вдається подолати пасивність і зробити цю категорію учнів встигаючою.

На завершення звертаємося до молодих педагогів. Оцінюючи дітей, їхню діяльність і поведінку, завжди думайте про подальший розвиток своїх вихованців. Педагогічні знання і вміння, досвід та інтуїція в поєднанні з педагогічною позицією -- почуттям відповідальності перед суспільством і підростаючим поколінням, чуйністю, тактом, людським теплом, професійною етикою, оптимістичним ставленням до можливостей розвитку кожної дитини -- допоможуть Вам приймати переважно правильні рішення.

Розділ 2. Фізична підготовленість дітей в сучасних екологічних умовах

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства потрібно виховання нової людини, у якому органічно сполучалося б духовне багатство, моральна чистота і фізична досконалість.

Під "фізичною досконалістю" розуміється ідеальне здоров'я, гармонійний фізичний розвиток, добре розвиті рухові функції, усебічна фізична підготовленість.

Головна риса, що характеризує високий рівень загальної фізичної підготовленості - це уміння свідоме володіти рухами свого тіла, досягаючи найбільших результатів у найкоротший термін при найменшій витраті сил.

Спеціальна фізична підготовка зв'язана з професійною чи спортивною діяльністю, наприклад, футболіста, підготовка водолаза, пожежника, лижника, гімнаста, ковзаняра і т.п. Загальна фізична підготовка містить у собі рівень знань і навичкою

З великого кола проблем, що стосується фізичного удосконалення ми хочемо більш уважно розглянути питання у фізичній підготовленості в процесі вікового розвитку школярів. У теорії фізичного виховання розрізняють загальну і спеціальну фізичну підготовку.

Знання вікового розвитку основ рухів повинне сприяти поліпшенню методики роботи із школярами.

В даний час уже накопичені об'єктивні дані у віковому розвитку фізичних якостей ( В.П. Богословський, 1984; В.К. Бальсевич, 1988; і ін.), але ще мало досліджень, присвячених розвитку рухів, усього основних, починаючи з 1-го класу і кінчаючи випускниками середньої школи.

В останні роки є суспільна думка, що в нашій країні потрібно оцінювати роботу з фізичної культури в школі не тільки по "кубках", "грамотам" і різним призам, завойованим у спортивних змаганнях, а оцінювати постановку фізичного виховання в школі за даними фізичної підготовленості всіх учнів, їхньому стану здоров'я і фізичного розвитку.

Особлива увага до фізичної підготовки учнів середньої школи залучається в даний час. Оцінка здоров'я і фізичного розвитку школярів не викликає великих труднощів, тому що лікарі, медичні працівники витрачають небагато часу , мають докладні інструкції і вказівки Міністерства охорони здоров'я. Оцінка з фізичної підготовленості школярів вкрай скрутна. Скрутна тому, що немає випробуваної методики її визначення і мало опублікованих даних для порівняння рівня підготовленості учнів.

У процесі розвитку рухових здібностей людини, особливе місце займає різнобічна фізична підготовленість [4].

У ряді літературних джерел (Л.П.Матвеев, НТ.Озолін) фізичну підготовленість характеризують сукупністю таких фізичних якостей, як сила, швидкість, витривалість, спритність. Вона у значній мірі визначається морфологічними особливостями і функціональним станом всього організму і окремих його систем, і в першу чергу - серцево-судинної і дихальної систем.

Поняття "фізична підготовленість" і "тренованість" тісно зв'язані й у визначеної мірі характеризують ступінь здоров'я.

Фізіологічні зрушення в організмі в процесі систематичних занять фізичною культурою і спортом відбуваються паралельно з удосконалюванням рухових навичок, розвитком фізичних якостей, оволодінням технікою і тактикою в обраному виді спорту. Автори визначають тренованість як стан, що розвивається в організмі спортсмена в результаті багаторазового повторення фізичних вправ і характеризує його готовність до найбільш ефективної м'язової діяльності [9].

Вони вивчали: біг, стрибки з місця в довжину й у висоту, метання й ін. Але в різних вікових групах у їхніх методиках пропонувалися різні завдання і вимоги: у бігу - різні дистанції, у метаннях - різні метальні предмети, неоднакова відстань до мети і т.п. Звідси вкрай утруднялося виявлення особливостей вікового розвитку по деяких видах рухів. Однак ці роботи у свій час послужили деяким обґрунтуванням до програми по фізичному вихованню школярів.

Автор вивчала розвиток таких рухів, як стрибки, метання й ін. У результаті була показана по деяких рухах вікова динаміка. Т.С.Попова у своїй роботі з аналізу розвитку ходьби в дітей у віці от 3 до 10 років переконливо показала особливості розвитку і структури рухів у дітей.

З великого кола проблем, що стосується фізичного удосконалювання, ми хочемо більш уважно розглянути питання фізичної підготовленості в процесі фізичного виховання школярів.

У теорії фізичного виховання розрізняють загальну і спеціальну фізичну підготовку. Якщо фізична підготовка містить у собі рівень знаний і умінь у життєво важливих, прикладних, природних, основних видах рухів, то спеціальна фізична підготовка зв'язана з професійною чи спортивною діяльністю (підготовка гімнаста, лижника і т.п.)

Головна риса, що характеризує високий рівень загальної фізичної підготовленості спортсмена - це уміння свідоме володіти рухами свого тіла, досягаючи найбільших результатів у найкоротший термін при найменшій витраті сил [6].

Оздоровчий ефект розвитку і формування основних рухів загальновідомий, тому що в цих рухах бере участь одночасно велика кількість м'язових груп посиленню, що сприяє підвищенню обміну речовин в організмі функціональної діяльності внутрішніх органів, удосконалюється рухливість нервових процесів

Людина, у відмінність от тварин, не народжується на світло з готовою здатністю виконати природні для нього руху. Руху в ходьбі, бігу, метаннях, стрибках, лазіння виробилися в процесі еволюції людини, у результаті взаємодії його з навколишнім середовищем. Цим рухам людина навчилася в процесі життя. Усім відомо, як діти люблять бігати, кидати, метати, ловить предмети, лазити.

Фізичну підготовленість школярів, характеризують два показники: Ступенем володіння технікою рухів; Рівнем розвитку рухових (фізичних) якостей.

Фізична підготовленість (рухова) в учнів здійснюється в результаті навчання на уроках. Але лише при одній умові, якщо вчитель навчає дітей правильно виконувати рухові дії, виховує в них і фізичні якості.

Щоб керувати навчальним процесом, часто вносять корективи, потрібно вести контроль за руховою підготовленістю школярів.

Рухові навички і фізичні якості, що здобуваються школярами в процесі фізичного виховання в школі, мають виняткове значення в практичній роботі учителів фізичного виховання.

Однак цьому питанню до цього часу не приділяється належної уваги в наукових дослідженнях. Наявні літературні дані вивчення основних рухів дітей молодшого шкільного віку вказують на відсутність єдиної апробованої методики обстеження.

Давно уже висувається нагальна потреба розробки єдиної методики обліку розвитку основних рухів і збору матеріалу здатного послужить відправними даними для оцінки фізичної підготовленості молодшого шкільного віку.

У даній роботі ми поставили перед собою задачу відповісти на запитання який стан фізичної підготовленості школярів молодшого шкільного віку.

Фізичне виховання як вид виховання, специфічним змістом якого є навчання рухам і керування розвитком фізичних якостей людини. Коли не обхідний підкреслити прикладну спрямованість фізичного виховання стосовно трудової, оборонної й іншої діяльності говорять у фізичній підготовці.

Процес, спрямований на поліпшення фізичної підготовленості, називається фізичною підготовкою. Так чи інакше, фізична підготовка сприяє зміцненню здоров'я, розвитку рухових якостей і форм тіла, а також розширенню рухових представлень.

Проблема вивчення розвитку рухів школярів залучала і залучає багатьох дослідників. Одні вивчали "моторну обдарованість", як би незалежну від виховання і навчання. Інші вивчали "прості, життєво необхідні рухи, придбані в повсякденному житті".

Вихідним положенням у цих дослідженнях було те, що "процес фізичного виховання в школі повинний бути регламентований єдиними навчальними нормами". В основу програми в тісному зв'язку з навчальним матеріалом, на думку авторів, повинні бути покладені вікові навчальні норми, що стимулюють всебічний і гармонійний розвиток фізичних здібностей учнів і з визначеного віку спортивне удосконалювання. У дослідженнях ставилася задача "зробити аналіз застосування навчальних норм: удосконалити їхній і зробити важливою умовою подальшого поліпшення навчальної і позакласної роботи з фізичного виховання учнів".

Розмаїтість рухових умінь і навичок, одержуваних школярами в процесі занять по фізичній культурі в школі, спрямовано на підвищення рівня загальної фізичної підготовленості учнів. Багатьма дослідженнями і повсякденним життям підтверджується те положення, що фізично підготовлена людина має кращу продуктивність праці, високу працездатність

Основними показниками загальної фізичної підготовленості дітей різного віку є і будуть досягнення вмінь і навичок рухів. У цих рухів виявляється рівень розвитку фізичних якостей, швидкості, спритності, сили й ін. Під якістю розуміється така властивість, що виражається в здатності виконання не однієї якої-небудь вузької задачі, а більш-менш широкого кола задач, об'єднаних психофізичною спільністю.

Навчання учнів основним видам рухів і удосконалювання в них -- одна з найважливіших задач фізичного виховання в школі. Потрібно не тільки навчити школяра правильним прийомам рухів; не менш важливо досягти того, щоб що займаються були здатні швидко і спритно бігати, високо і далеко стрибати, навчання повинне бути тісно зв'язане з досягненням практичних результатів. Досягнення школярів в основних рухах (при правильній виховній роботі) визначають в основному якість постановки роботи з фізичної культури в школі.

Для оцінки швидкісно-силової підготовки учнів в шкільній програмі з фізичного виховання, починаючи з четвертого класу введені навчальні нормативи, а саме-стрибок в довжину та висоту з розбігу, а в старших класах - метання.

Не заперечуючи проти важливості цього тесту, ми вважаємо, що в умовах школи, враховуючи матеріальну базу, а також послаблення рівня фізичної підготовки учнів, він занадто складний для його запровадження, і потребує значної технічної попередньої підготовки, що не дає змоги використовувати його, як адекватний тест на вихідному рівні, тобто на початку навчального року.

З цією метою ми пропонуємо ведення в нашому регіоні, починаючи з першого класу, навчальний норматив-стрибок у довжину з місця, який не потребує особливої технічної підготовки, а ступень його надійності, як тесту, особливо в учнів молодших класів, значно перевищує стрибок у довжину з розбігу (В.М. Заціорський, Є.Б. Бондаревський, 1978).

З невідомих причин з шкільної програми фізичного виховання учнів вилучено цей дуже зручний і інформативний тест, який дає змогу контролювати здібності учнів зосереджувати увагу для виконання концентрованих зусиль, придбання вміння узгоджувати рухи всіх частин тіла під час пальту, міцність м'язів і суглобів (М.Г. Озолін, 1965).

Для прийняття цього навчального нормативу не треба особливого пристосування; в залі - мати, або гумова доріжка, на спортивному майданчику - стрибкова яма, довжиною 1,5-2 метра, що значно менше застосовується обладнання, чим підготувати яму для стрибків у довжину, або висоту з розбігу; і що саме важливе це уникнення травм учнів під час прийняття нормативів.

Доцільність і надійність контрольних нормативів, таких тестів, як стрибок у довжину з місця, підтверджується в дослідах Є.Б. Бондаревського та В.М. Заціорського (1970).

2.2 Особливості стану фізичної підготовленості і здоров'я школярів, які мешкають в умовах пострадіаційного забруднення