ЗМІСТ

• 1. Проблеми організації економічної освіти в Україні
• 2. Методичне забезпечення ігор. Етапи розвитку ділової гри
• 3. Особливості методики викладання економіки для різних вікових груп
• Література
• 1. Проблеми організації економічної освіти в Україні
• У курсах «Педагогіка і психологія» та «Освітній менеджмент» Ви вже вивчали концепцію неперервної економічної освіти в Україні. Нагадаємо тільки її суть, аби можна було перейти до інших проблем, пов'язаних з методичними особливостями економічної освіти та навчання.
• Система освіти, що діяла раніше, була достатньо продуманою й охоплювала ланки дошкільного виховання, загальної середньої освіти (початкова, неповна та старша школа), професійної освіти, вищої освіти, системи підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, позашкільної освіти і виховання, аспірантури, докторантури й забезпечення можливостей для самоосвіти. Слід визнати, що в умовах планового господарства ця система була ефективною.
• Зрозуміло, що існує певний взаємозв'язок між рівнем організації освіти та соціально-економічним розвитком країни. Як відомо, освіта має випереджати розвиток економіки, з одного боку, а з іншого -- саме розвиток економіки вимагає розвитку системи освіти. Гак, наприклад, в процесі розвитку ринкових відносин у Польщі подвоїлась кількість студентів.
• Економічна освіта (особливо для школярів) -- це досить нова царина освіти, тому в процесі її формування і розвитку важливо не наробити помилок.
• Зараз в Україні існують різні форми здобування економічної освіти: економічні класи в гімназіях та ліцеях; бізнес-ліцеї для учнів 8-11 класів; суботньо-недільні та вечірні заклади, створені на комерційних засадах, академія дитячого підприємництва «Ділові діти України». Діє система державних и недержавних економічних університетів і вузів, різні курси та семінари-тренінги і т.п.
• Вже діють у Києві та в Україні школи, де за спеціально розробленими програмами проводяться уроки з економіки для 1, 2, 3, 4, 5 класів. Є цікаві економічні ліцеї та бізнес-школи. Можлива також організація (на базі університету) на комерційно-спонсорських засадах груп з поглибленим вивченням основ економіки та обов'язковими практичними заняттями. Велику освітню роботу здійснює академія дитячого підприємництва «Ділові діти України», яка проводить українські бізнес-турніри для школярів.
• Дуже цікавою щодо формування економічного мислення і поведінки можна вважати учнівську наукову конференцію «Актуальні питання економічної теорії» (краще було б -- «економічної практики». -- О.А.), що в серпні 1995 р. була проведена в дитячому центрі «Молода гвардія» в Одесі (фінансування взяв на себе Міжнародний фонд «Євразія»). Українські школярі підготували наукові доповіді, відвідали одеський регіональний Центр нових інформаційних технологій, де ознайомилися з комерційною грою «Messe», яка моделює реальні ринкові ситуації.
• В Україні діє кілька зарубіжних благодійних програм. Так, фонд «Відродження» сприяв впровадженню методики викладання економіки «Junior Achivement Іnс», яка дуже поширена в американських школах. Цей курс є прекрасним зразком методичного забезпечення викладання: дуже цікавий і змістовний підручник, задачник, ділові ігри, набір контрольних тестів. Відомі також школи ЮНЕСКО, програми «Новий день» та інші.
• Центр економічної освіти (ЦЕО, м. Харків) як незалежна некомерційна організація в галузі економічної освіти, що підтримується міжрегіональними фондами «Відродження» та «Євразія», почав досить плідну роботу з проведення стартових семінарів для вчителів економіки середніх шкіл України, розробки нових комп'ютерних програм типу економічної гри «Меком» (Моделювання економіки та менеджменту), розробки навчальних посібників, бізнес-тренінгів для працівників фірм та банків.
• В Україні вже досить добре відомий зарубіжний досвід викладання економічних дисциплін. Потрібно з почуттям глибокої вдячності визнати, що діючі в нашій країні фонди «Відродження», «Тасис», «Євразія» та інші здійснюють велику організаційно-методичну та фінансову підтримку розвитку економічної освіти. Семінари, конференції, навчальні посібники, безумовно, допомагають викладачам.
• Але існують певні межі використання зарубіжного досвіду в вітчизняній педагогічній практиці. Аналізуючи чудові закордонні підручники та методичні розробки, викладач натрапляє в практиці на багато протиріч та розбіжностей як при вирішенні економічних ситуацій, так і при відповідях на іноземні економічні тести, іншу мотивацію поведінки в економічних іграх тощо.
• Наприклад, якщо іноземним вчителям немає потреби пояснювати, що таке «приватизація», «роздержавлення» і таке інше, то для наших вчителів та школярів -- це поки що проблема. Ми в захваті від американських комп'ютерних ігор, але повинні пам'ятати про тисячі українських сільських шкіл, де тих комп'ютерів і не бачили.
• Головне, що іноземні методики викладання не враховують особливості національної психології та культури України, не кажучи вже про те, що німці навчають нас «по-німецькому», американці -- «по-американському», шведи -- «по-шведському» і т.д. Спробуйте уявити собі ситуацію, коли американських дітей навчатимуть «по-українському»!
• Культура як етнопсихологічний феномен дуже неоднозначно реагує на вторгнення іншої національної психології та соціально-етнічних норм поведінки. В нашому суспільстві поняття «власність», «конкуренція», «бізнес» і т.п. ще формуються, але розвиватись вони можуть тільки на ґрунті національної культури та релігії. Інтервенція іноземних знань та психології поведінки в культуру може її тільки викривити або навіть зруйнувати, якщо не виявити в цьому питанні поміркованості, обережності та методичної майстерності. Зрозуміло, що розробка національної концепції економічної освіти, стратегії і тактики її реалізації можлива тільки силами національної викладацької еліти.
• Зміна соціально-економічних умов (економічна криза та перехід до нової економічної системи) призвела до кризи у сфері вищої і середньої освіти в Україні. Ця криза спричинена багатьма факторами: застарілою системою освіти; «відпливом умів» з науки та освіти; соціальною незахищеністю викладачів та учнів; недостатнім фінансуванням; падінням престижності освіти та професії викладача; зміною попиту на робочу силу та ін.
• На жаль, найбільшим гальмом у справах економічної освіти є відсутність необхідного фінансування, професійно підготовлених викладачів економіки та стандартів економічної освіти. Зрозуміло, що це тимчасове явище. Але на певний час доведеться вдаватися до послуг комерційних освітніх закладів.
• Американські дослідники, як пише І.А. Зязюн в статті «Реформа освіти в Америці» [89, C.I5J, основними принципами освіти вважають збіг її результатів з реальними потребами часу і виділяють шість елементів якості:
• - що знають учні, коли закінчують початкову або середню школу;
• - наскільки ефективно і реалістично освіта на всіх рівнях відповідає вимогам часу, в якому учні житимуть і працюватимуть;
• - чи взяті до уваги часткові й глибинні зміни в економіці -- від сфери виробництва до сфери обслуговування;
• - чи звертається увага з боку освітніх закладів на зростаючу кількість молоді, яка здобуває засоби до існування в умовах ринку;
• - для чого учні розвивають комп'ютерну грамотність -- для заспокоєння цікавості чи використання в житті;
• - для чого використовується мовна грамотність -- для власного престижу чи для спілкування як засобу самореалізації власних творчих можливостей.
• На жаль, жодні іноземні рецепти і довідники не можуть однозначно відповісти на запитання «як вчити економіці» і вирішити цю проблему в Україні. Як образно висловився один український бізнесмен: «Нам потрібно будувати власний водогін. Ніхто нас до свого водогону не підключить».
• Взагалі в практичному житті у нас сталася підміна понять економіки, яка ґрунтується на принципах вільного підприємництва, терміном «ринок» (можливо, це перша стадія). Проте після атрофії ринкового мислення в нашому суспільстві починають поволі формуватися початкові елементи економічного мислення і поведінки. Вже відбувається зміна ставлення до власності, грошей, багатства та інших економічних понять.
• Якщо метою навчання вважати засвоєння учнями основ економічного розуміння суті тих змін, що відбуваються в нашому суспільстві, то слід визнати, що активний кримінально-мафіозний елемент вже вчить наших дітей економічній поведінці на вулиці. До чого це призводить, ми бачимо. Нам треба взяти ініціативу в підготовці школяра до економічного життя в руки школи, сім'ї, вчителя. Традиційно порівнюючи американський тип освіти з японським та європейським, ми можемо, звичайно, вичленити раціональні елементи, але шлях розвитку, концепцію економічної освіти вибирати нам.
• Як стверджують автори «Концепції неперервної освіти з економіки», єдиним дійовим способом нейтралізації суб'єктивного чинника опору руху до ринку є економічна освіта широких верств населення, і починати її треба, як це доведено у концепції, з середньої школи.
• Новим у пропонованій концепції є вже сама постановка питання про доцільність викладання економіки як базової дисципліни. Адже на відміну від таких «класичних» дисциплін, як, наприклад, мова, історія, математика, фізика, хімія, біологія, географія, школярам в Україні економіка практично ніколи не викладалась.
• Другим істотним елементом новизни є те, що в концепції обґрунтовано необхідність системного підходу до організації неперервної освіти з економіки. Замість оглядового, конспективного курсу, розрахованого на півроку-рік, як це почали практикувати, авторський колектив пропонує запровадити вивчення економіки як базової дисципліни протягом 5-6 років (4 роки в загальноосвітній школі й рік або два у вищих закладах освіти). Для цього основи сучасних економічних знань концентруються у таких п'яти комплексах:
• 1. Родинна економіка (8 клас).
• 2. Економіка підприємництва (9 клас).
• 3. Економічна система суспільства (10 клас).
• 4. Міжнародна економіка (11 клас).
• 5. Основи ринкової економіки (І -- II курси вузів).
• Отже, процес викладання економіки розвиватиметься від простого до складного, від конкретного до абстрактного і від абстрактного знову до конкретної господарської практики.
• Нарешті, третій суттєвий елемент новизни полягає в змісті програм і підручників для кожної ланки навчання. Програми відображають сучасний стан економічної теорії і практики, враховують багаторічний досвід викладання основ економічних знань у школах зарубіжних країн.
• Реалізація «Концепції викладання економіки» у програмах і стандартах, комплектах тестів і підручниках, наочних посібниках, методичних порадах і безпосередньому процесі навчання сприятиме прискоренню руху України до створення незалежної, соціально-орієнтованої ринкової економіки, до справжньої демократії.
• У процесі викладання психолого-педагогічного циклу ми вже кілька разів обговорювали питання, пов'язані з концепцією економічної освіти, але «чомусь» суть та основні принципи цієї концепції не були розкриті в повному інформаційному значенні цього слова. Здогадуєтеся, чому це так? Та тому, що Ви самі -- плоди й носії цієї концепції, і знаєте її результативність ніби зсередини.
• Крім того, авторці хотілося б, аби читач, учень «визрів» для її обговорення, тобто щоб у нього з'явилася (після підготовки самостійних індивідуальних завдань) власна думка, і він зміг би свідомо і критично, певною мірою професійно, обговорити і прийняти (чи не прийняти) цю концепцію. До речі, саме такий метод навчання і називають проблемним.

2. Методичне забезпечення ігор. Етапи розвитку ділової гри

Більшість методичних розробок навчальних ігор нагадує інструкції з управління виробництвом, будівництвом об'єкта або розподілом ресурсів, а не методику проведення занять. Між тим, в даному випадку основна складність поля гає в розробці не змісту гри, а її форми. Можна сказати, що організація гри -- це музика, а викладач -- диригент, який управляє оркестром так, аби кожен грав якомога краще, а музичний твір сподобався усім. Як відомо, складніше за все -- показати, що все просто. У певному розумінні проведення гри -- це тільки надводна частина айсбергу, коли може здатись, що «все так просто». Насправді, головна робота керівника гри знаходиться у підводній частині цього айсбергу. Спробуємо пояснити це більш конкретно.

Керівник гри -- це організатор гри, який у своїх методичних рекомендаціях повинен серйозно продумати, як і в будь-якій організації: Що робити -- хто буде робити? Чим займатися -- як це робити? Де грати -- коли грати? Хто -- з ким вступає у взаємодію тощо.

Авторка цього посібника понад 25 років використовує навчальні ігри у процесі викладання таких дисциплін, як «Організація і нормування праці в промисловості» (гра «ЕОНТ»), «Управління трудовими ресурсами» (гра «Труд і ринок») та ін. Розглянемо особливості основних елементів методики проведення навчальної гри на прикладі гри «ЕОНТ» (ефективність організації й нормування праці).

Гра «ЕОНТ» (рис. 1) розроблена в 1976 р. як комплексна навчальна гра, яку можна проводити у 15 варіантах (залежно від проблемної ситуації, ступеня деталізації вихідної інформації і вимог до обсягу розрахунків).

Найважливішою особливістю гри «ЕОНТ» є, на наш погляд, те, що вона являє собою навчальну гру для закріплення знань з курсу «Наукова організація праці». Вона є грою «відкритого» вільного імітаційного типу з дослідницькими елементами у навчанні (типу організаційно-діяльнісних ігор). За класифікацією гра «ЕОНТ» -- це комплексна спеціальна гра, зі взаємодією гравців, саморозвиваюча, змішана, стохастична.

Навчально-виробнича гра «ЕОНТ» є формою групового проблемного навчання, що в ній реалізуються такі психолого-дидактичні принципи, як проблемність, імітація умов виробництва і предметного змісту професійної діяльності, рольового спілкування учасників гри тощо.

Універсальність гри «ЕОНТ» полягає в тому, що вона розроблена як методична основа для розігрування (аналізу) різних виробничих проблем і ситуацій навчального та практичного характеру. Гра «ЕОНТ» є формою аналізу найбільш цікавих виробничих завдань з прив'язкою до умов конкретного цеху (підприємства). Це вносить дослідницький елемент у саму гру.

Ігрові форми проблемного навчання -- це не просте включення проблемних ситуацій у процес навчання. Це передусім спільна творча праця студентів і викладача для дослідження конкретної господарської діяльності. Недостатньо просто розглянути статистичний матеріал і сформулювати проблему. Викладач має допомогти студентам усвідомити мету гри, пробудити інтерес до неї, дати відчути студентам складність проблеми й практичну цінність її вирішення.



Рис. 1. Блок-схема гри «ЕОНТ»

Починає цю свою діяльність викладач з підготовки спеціальних методичних розробок. Наприклад, готуючи «Методичні розробки з навчально-виробничої гри «ЕОНТ», авторка прагнула створити такий посібник, який був би не просто корисним, а ще й цікавим у читанні. Саме тому ми відійшли від сухого традиційного стилю викладу, запропонували студентам оформити методичку власними малюнками. Пропозицій було багато, що є свідченням активності та зацікавлення студентів.

Якщо перша частина «Методичних розробок...» підготовлена так, аби зацікавити й «настроїти» студентів на ролі, які вони виконуватимуть, то друга її частина -- це предметна і конкретна інформація для функціональних служб гри. У процесі лекцій і консультацій викладач вчить студентів працювати з цими матеріалами. При цьому активність студентів на таких заняттях дуже висока, бо вони знають, що їм потрібно буде виконати належну роботу з цими матеріалами. Друга частина «Методичних розробок...» постійно доповнюється передовим методичним і виробничим досвідом. Крім того, студенти користуються конспектами-схемами найважливіших тем; у грі діє «бібліотека викладача» і «бібліотека групи», кожній службі видають спеціальну папку зі статистичними й методичними матеріалами, проблемними статтями тощо. Важливо зазначити, що до проведення гри відбуваються заняття у виробничих умовах того цеху, проблеми якого (на замовлення підприємства) мають стати предметом аналізу в процесі гри.

Будь-які ігри передбачають наявність таких основних етапів:

1. Вступна частина (мета ігрового заняття).

2. Підготовча частина (правила гри).

3. Гра (постановка завдань, саме гра).

4. Аналіз результатів, підведення підсумків.

Ділові ігри можна будувати по-різному: або кожен гравець перед грою отримує точні інструкції, або лише приблизний перелік того, що йому доведеться зробити. Орієнтовно процедуру розробки гри зображено на рис. 2.

Взагалі необов'язково дотримуватись якоїсь чіткої процедури. Проте до опису навчальної (ділової) гри мають увійти такі обов'язкові елементи:

1. Об'єкт імітації та його перетворення, яке досягається в результаті гри.

2. Мета і завдання гри.

3. Галузь застосування гри, на кого її розраховано.

4. Суть проблемної (конфліктної) ситуації.

5. Комплект ролей та функцій гравців.

6. Правила й умови гри, документальне забезпечення її.

7. Система ігрових оцінок.

У викладача економіки є дві можливості:

-- розробити власні ігрові заняття та тренінги;

-- адаптувати вже відомі ігри.

Безумовно, є і третя можливість -- взагалі не використовувати ігор, але цей посібник не для таких викладачів.

Про першу можливість ми вже говорили. Коли Ви дочитали підручник до цього місця, то могли пересвідчитися, що створення ігрових форм навчання -- надто складний, трудомісткий і дуже коштовний процес. За даними американських ігротехніків на розробку комплексної гри з використанням комп'ютерів витрачається до 10 тис. годин висококваліфікованої праці, що виливається у вартість (США) до 12 тис. доларів за гру.

Адаптація гри -- справа простіша і дешевша, але вона потребує від викладача великої педагогічної майстерності, творчого підходу і справжнього професіоналізму. В процесі адаптації ділових ігор потрібно враховувати етнопсихологічні фактори, тому що «вестернізація» ігор не дає бажаного ефекту.

Економічна та соціальна перебудова в країні значно підвищує вимоги до професійної підготовки економічних кадрів. У цих умовах потрібна більш гнучка, побудована за модульним принципом система навчання в цілому та ігрового навчання зокрема. При виборі принципів використання навчальних ігор в економічному вузі перевагу, на наш погляд, потрібно надавати іграм «відкритого типу», організаційно-діяльнісним іграм, коли у гру можна вводити будь-який фактичний матеріал для аналізу й вирішення виробничих проблем в ігровій формі.



Рис. 2. Етапи розробки ділової гри

У ділових іграх має бути реальна конфліктна ситуація, елемент змагання і можливість використання різних сполучень економічних методів управління. Оцінювати треба не тільки дії гравців, а й якість моделювання економічних методів управління. За збалансованості умовних і реальних компонентів навчально-виробнича ситуація сприймається і як навчальна, і як реальна. Гра сприяє розвитку особистості спеціаліста. В іграх на замовлення підприємств створюються реальніші умови опрацювання студентами професійних вмінь, а участь працівників підприємств дозволяє останнім краще оцінювати якість вузівської підготовки.

3. Особливості методики викладання економіки для різних вікових груп

Розробка концепції економічної освіти в Україні -- це перша спроба системного підходу до викладання економіки. Розглядаючи концепцію, ми бачили, що проблеми її реалізації полягають як у площині вирішення стратегічних питань, так і у виборі тактичних засобів її здійснення.

Особливість економічної освіти полягає в тому, що її отримують скрізь, де б людина не була та чим би вона не займалася. Проте в навчанні не можна уникнути необхідності сформувати систему економічних дисциплін, навчальних предметів, що є адаптованим змістом основ певної діяльності. Тому й у викладанні економіки виділяють знання, навички, засоби діяльності та соціально-психологічні аспекти, що характеризують відповідний рівень розуміння економіки.

Економіка як навчальна дисципліна має свій понятійно-категоріальний апарат, закономірності та закони, власну систему алгоритмів розв'язування різноманітних задач. Вивчення економіки має сприяти досягненню таких цілей:

- забезпечення соціально необхідного мінімуму систематизованих економічних знань як бази формування сучасного рівня економічного мислення і поведінки;

- формування стійких навичок самостійного аналізу й оцінювання найпоширеніших (типових) економічних явищ, зв'язків, принципів ефективного господарювання.

Зараз вже цілком зрозуміло, що необхідно створювати національну стратегію і тактику підвищення рівня економічної культури й освіти в Україні, стратегію і тактику викладання економічних дисциплін для різних вікових груп населення.

Наприклад, опрацьовуючи методичні основи введення дитини в світ економічних знань, потрібно, безумовно, базуватись на особливостях формування її світогляду і відтворювати це в самій методиці.

Розробка національної концепції економічної освіти в Україні дозволила систематизувати пропозиції фахівців (економістів, викладачів, підприємців) щодо визначення цілей, змісту і форм економічної освіти.

Очевидно, що економічна підготовка є необхідною вже в школі. Тому, на нашу думку, відповідь на питання про обов'язковість викладання основ економіки в школі має бути однозначною. А при вступі до економічних вузів іспит з основ економічних знань є конче необхідним.

При цьому слід відмовитись від безглуздих спроб викладати школярам спрощений варіант політичної економії капіталізму, від хибної ідеї про те, що в школі можна «навчити економіці». Тоді буде легше визначити базові знання й уміння, які потрібні молодій людині. А мета викладача економічних дисциплін -- дати певні економічні орієнтири стосовно практичного життя.

Структуру курсу з економіки необхідно складати з основних його тем, як картинку з дитячих кубиків, при цьому головним принципом добору має бути впевненість у корисності й цікавості теми для даної категорії учнів. Педагогу бажано побудувати «дерево цілей» вивчення кожної конкретної економічної дисципліни.

В економічній освіті школярів дуже важливо розмежувати два такі напрямки:

а) стандартна економічна освіта для кожного;

б) додаткова економічна підготовка для тих, хто бажає в майбутньому зайнятись підприємницькою діяльністю.

Кожний напрямок потребує зовсім різних методичних прийомів у навчанні, хоча зміст першого має бути базою для другого. В свою чергу, база другого напрямку використовуватиметься в подальшому навчанні в вузі, післявузівському навчанні, науковій діяльності і т.п.

Це і є ступеневий принцип економічної освіти.

Велике значення економічної освіти потребує пошуку засобів підвищення її ефективності. Наприклад, інтеграція економічної освіти в програми всіх класів. Це інтегрування передбачає виділення основних ідей, понять та принципів, які повинні опановувати учні поступово в процесі переходу від класу до класу.

Взагалі в Україні потрібно створити дійову систему, інфраструктуру, що буде забезпечувати систему економічної освіти.

Для підвищення ефективності викладання економічних дисциплін, як і будь-якого іншого навчального предмета, необхідно:

* скласти навчальну програму курсів;

* розподілити навчальний матеріал по рівнях навчання (школа, ліцей, вуз);

* вибрати відповідну методику навчання.

У кінцевому підсумку це дуже важливо -- яким буде не тільки обсяг, а й послідовність викладання навчального матеріалу, засоби подання окремих економічних понять і концепцій, якими прикладами ці поняття будуть підкріплені та ін.

Певна річ, ті самі поняття в різних навчальних програмах можуть бути подані з різним ступенем складності та глибини, в різній послідовності, тому що концепція економічної освіти передбачає системний напрям і форму економічної освіти, а навчальна програма накреслює лише її загальні напрями.

Педагог вибирає тематику та методику свого курсу, але при цьому він має керуватися принципом: що буде корисним і цікавим моїм учням у майбутньому діловому житті? Реалізація концепції економічної освіти зв'язана з вибором засобів і способів навчання, тобто методики викладання. Викладач має бути відносно вільним у виборі способів розподілу навчального матеріалу та способів викладання, тобто комплексу методичних проблем і засобів навчання (ситуації, задачі, ігри тощо), оскільки левова частка педагогічного успіху залежить саме від методики викладання.

Кожний викладач постійно намагається знайти баланс між вивченням теоретичних основ і практичним життям, між тим, як навчати і чому навчати. Якщо учні зрозуміють цілі предмета і місце конкретного навчального матеріалу в ньому, вони засвоюватимуть матеріал ефективніше. Усвідомлення цілей курсу, що вивчається, полегшується, коли викладач навчає не тільки змісту, а й методам добування фактів, їх систематизації, описуванню в системі понять. Навчання учнів культурі визначення -- важливий елемент культури самого викладача. Якщо учень навчиться заміняти поняття визначеннями, він почне розуміти значення визначень як форми абстрактного мислення.

На жаль, в усьому світі викладання економіки в школі має дуже великі вади. Ситуацію з підготовкою американських учителів з економіки можна порівняти з вітчизняною. Більшість американських педагогів прослухали тільки річний курс у коледжі, де навчання провадилося нудно і формально. У майбутніх учителів не пробуджено цікавості до власного предмета, вони не почувають себе в ньому вільно і механічно доносять матеріал до школярів, роблячи наголос на заучуванні не зв'язаних між собою частковостей, тільки за підручником, не звертаючись до реального життя.

Рис. 3. Методичні засоби активізації навчання в різних ланках економічної освіти

Методика викладання економіки для школярів. Навчання молодших школярів з методичного боку, мабуть, справа найскладніша.

Щоб навчити дитину думати, кращим засобом є гра, під час якої дитина привчається виконувати розумові операції і завдання.

Для молодших школярів наслідування праці дорослих -- це також цікава гра. Відтак стає можливим перехід до «розігрування» конкретних життєвих ситуацій. Не варто забувати, проте, що діяльність, якій притаманна внутрішня мотивація, має завжди залишатися тільки грою, яка подобається гравцям і вільно вибрана ними. Всі «педагогічні» висновки з гри мають випливати ніби самі по собі, без примусу і нав'язливої дидактики. Дуже корисним є тематичне та ситуаційне навчання молодших школярів (як відповідати по телефону, як запросити друга в гості, «віджилі слова», кросворди, доповнення речень).

Як уводити поняття та вказівні слова. Поняттям і формулюванням не слід навчати ізольовано, у відриві від реальності. Школяр повинен мати досвід дій з поняттями і категоріями. Крім того, треба навчати школярів умінню слухати і висловлювати свої думки.

Отже, коли ми навчаємо молодших школярів початковим (базовим) економічним поняттям, нам необхідно насамперед відповісти собі на такі запитання:

* Чому саме ми б хотіли навчити дітей?

* Що вони здатні засвоїти?

* Які запитання можуть виникнути в молодших школярів?

* Чим ми можемо допомогти учням?

* У якій формі краще давати знання?

Певна річ, що викладачу треба користуватися простими і зрозумілими реченнями, намагатися усвідомити цілі самого школяра, менше критикувати, але привчати до самостійності й необхідності робити вибір тощо. Вчителю необхідно поважати індивідуальність учнів, не підштовхувати, а вести дитину до конкретних реальних навчальних цілей.

Коли Ви складаєте економічні казки, треба подбати не тільки про їхній зміст та оформлення, а й про можливі питання для обговорення. Наприклад: «Як ти гадаєш, що трапилось?», «Чому він це зробив?», «Що б ти зробив на його місці?», «А що буде далі?» і под.

Викладач для становлення й розвитку в учнів інтересів до навчання, як правило, постійно керується такими основними принципами.

-так організувати навчання, щоб учень діяв активно, залучався до процесу самостійного пошуку та «відкриття» нових знань, вирішував питання проблемного характеру;

- зробити навчальну працю цікавою, корисною та різноманітною;

- гранично чітко пояснити учню користь знання, його доцільність;

- якомога більше зв'язувати новий матеріал з уже засвоєними знаннями, оскільки він буде в такий спосіб цікавішим і таким, що легше засвоюватиметься;

- зробити навчання важким, але підсильним;

- частіше перевіряти та оцінювати роботу школяра, збільшуючи в такий спосіб його мотивацію до праці;

-- зробити яскравим, емоційним як навчальний матеріал, так і сам фон уроку.

Американські спеціалісти чітко сформулювали відповідні принципи шкільної економічної освіти.

1. Розуміння основних економічних концепцій важливіше, ніж знання великої кількості фактів.

2. Зусилля викладача мають бути сконцентровані на тому, щоб допомогти учням чітко зрозуміти певну (обмежену) кількість економічних концепцій та їхніх взаємозв'язків для виховання економічного способу мислення.

3. Учням треба дати концептуальну схему, що дозволить скласти власне розуміння економіки та виховати в них економічний спосіб мислення, що ґрунтується на системному, об'єктивному аналізі.

4. Справжні індивідуальні та соціальні переваги економічної грамотності виявляються лише тоді, коли люди можуть використати свої знання для вирішення широкого кола економічних питань, безпосередньо зв'язаних з їхнім повсякденним життям.

У США знання основних принципів економіки вважається складовою суспільного виховання. Як дуже влучно висловився А. Маршал, «економіка -- це дослідження людства в повсякденних справах його життя».

Як треба вивчати економіку в школі. Головною метою вивчення даної дисципліни є формування в школярів (і вчителів) сучасного економічного мислення, в основу якого покладено глибоке засвоєння категоріального апарату та фундаментальних положень економічної теорії. Логіка та зміст курсу будуються в такий спосіб, аби дати учням всебічне уявлення про систему економічних знань, історію їх виникнення та розвиток.

Метою навчання слід уважати не просто сприйняття економічних категорій, закономірностей і відносин, а й надання можливості молодій людині вибирати в реальному житті ту сферу, що по-справжньому її цікавить. Наприклад, наявність необхідних знань та вмінь з сімейної економіки та основ бізнесу може підвищити статус школяра в сім'ї та привести до корекції його поведінки в реальному житті.

На нашу думку, економіку в школі треба викладати як поведінкову науку. Це потребує дуже уважного підходу до відбору понять і теоретичних концепцій, які повинні знати школярі. При цьому для шкільного віку більш зрозумілою є прикладна економіка, яка доводить до свідомості учнів базові економічні знання на прикладі цікавих «житейських» ситуацій, користуючись ігровими методами навчання (російське видавництво «Новая школа» вже видало багато навчальних посібників такого типу).

Треба чітко усвідомити, що від рівня економічної грамотності наших теперішніх школярів залежить ефективність роботи всієї економічної системи України, а особистий добробут кожного її громадянина багато в чому визначатиметься тим, наскільки економічно грамотною буде його поведінка в різних соціально-економічних ситуаціях.

В основі вивчення курсу початкової економіки має бути чітке розуміння добре сформованих базових економічних понять і закономірностей. Ці поняття мають дати школярам можливість більш або менш ґрунтовно розумітися на економічних проблемах повсякденного життя та приймати відповідні рішення, тобто робити вибір. При цьому завдання вчителя -- розвинути в школяра здатність до об'єктивного та ґрунтовного аналізу, а не до суто емоційного рішення.

У шкільній методиці викладання економіки дуже важливо забезпечити спадкоємність у навчанні базовим поняттям, які з часом аналізуватимуться все глибше та обгрунтованіше. Так, проблема економії різних видів ресурсів -- найважливіша складова економічних настанов. Учити таким речам треба рівнобіжно з елементами психології, етики, культури тощо. Взагалі, будь-яке економічне знання краще засвоюється, якщо воно проникає й до інших навчальних предметів (історії, літератури, географії та ін.). Основи економічних знань повинні вчити школярів економічно обґрунтованій поведінці в суспільному житті, що, безумовно, підвищить рівень їх економічної культури.

Наші школярі, особливо ті, хто цікавиться економікою, вже мають справу з чудово виданими, яскравими, глибокими та цікавими підручниками з початкової економіки. І добре, що вже з'явилося багато українських і російських посібників такого типу.

Необхідність економічних знань і навичок треба пояснювати учням на прикладах з книг, газет, журналів, телепередач, навчати критичному економічному аналізу соціально-економі-чних подій. Ви можете вважати себе геніальним вчителем, коли Ваші учні вмітимуть бачити економічні аспекти найрізноманітніших питань, розглядатимуть їх ґрунтовно та неупереджено, розумітимуть основні економічні концепції та структуру даної економічної системи, вмітимуть прикладати елементи економічних знань до конкретних ситуацій.

Викладачам основ економіки в нашій країні дуже важливо також зрозуміти глибинну суть ринкових відносин, зрозуміти, чи був соціалізм згубною помилкою, чи природним для наших умов наслідком історичного й культурного розвитку. В цьому плані Вам буде цікаво прочитати книгу лауреата Нобелівської премії Ф.А. Хайєка «Згубна самовпевненість. Помилки соціалізму» [126, с. 21].

Якщо майбутній учитель не зможе розібратися в сутності реальних ціннісних орієнтацій, в тому, як виникає мораль, як вона впливає на економічну й політичну ситуацію, в походженні свободи, власності та справедливості, торгівлі, грошей тощо, він не зможе дати учню тих знань та поведінкових настанов, яких вимагають від молодої людини нашого часу економічні реалії.

Які б труднощі не поставали в процесі реформування України, ясна річ, що повернення до минулого не буде. Тому вчителю економіки необхідно мати чітку позицію з таких питань:

1) чому важливий перехід до ринкової економіки;

2) що таке нова економічна система;

3) як довести її доцільність і ефективність;

4) які економічні знання мають бути базовими;

5) які існують форми виховання економічного мислення;

6) кого, як і до чого ми хочемо підготувати.

Дуже перспективним напрямком підвищення ефективності економічної освіти є також інтеграція економічних знань в програми всіх шкільних класів. Наприклад, у США в кількох штатах економіка викладається як частина загального курсу суспільних дисциплін (історії, географії, політики, соціології, психології, антропології). Незважаючи на те, що економіка прийшла до школи вже майже 20 років тому (1979 p.), досі не вщухають суперечки, як і що викладати. Багато хто впевнений, що загальний шкільний курс має бути досить спрощеним, оскільки він є обов'язковим для всіх школярів, зокрема й для тих, хто зазнає труднощів навіть зі звичайним читанням, письмом, запам'ятовуванням.

Методика викладання економічних дисциплін у вузі. Говорячи про підготовку до викладацької діяльності в вузі, слід відзначити, що коли викладачі школи отримують певну психолого-педагогічну підготовку, то викладача вузу в цій галузі не вчить ніхто. Це є парадоксальним, але фактом, який багато що пояснює. Про особливості методики викладання економіки у вузі ми вже чимало говорили раніше. Нагадаємо, що кожний педагог проходить кілька ступенів пізнання:

1) вивчає предмет, розуміє його та починає викладати;

2) розв'язує завдання, яке може проілюструвати курс і навчити розв'язувати аналогічне завдання; починає формувати нові завдання;

3) вивчає всі відомі підручники з своєї дисципліни, звертається до творів основоположників даної науки та вибирає з усіх джерел найкращі підходи та способи;

4) починає філософськи усвідомлювати предмет.

Існує так званий принцип основного кільця, який полягає в тому, що кожний науковий курс можна поділити на три групи: А, Б та В -- головне, допоміжне й другорядне. Щоправда, виконати це буває не так просто. І щодо цього викладачам можуть стати в пригоді деякі міркування П. Хейне.

1. Системне розуміння ринкової економіки має певну особливість. Вступний курс економіки викладати не важко, але він є складним для сприйняття. Як пише П. Хейне, обсяг зусиль, що необхідні для засвоєння початкових курсів, зовсім не відповідає зусиллям щодо їх викладання (справді, навчитися читати важче, ніж читати романи). Тому для викладання основ економіки особливо важливою є методика. П. Хейне пише, що основам економічної теорії легко навчати, тому що чимало з викладачів бачать в цьому тільки привід поділитися зі слухачами розрізненими знаннями та навичками, набутими під час власних занять економікою.

Таких відомостей так багато, що викладачам початкових курсів не треба сушити голову над тим, чим заповнити черговий навчальний день. Адже завжди можна вдатися до описування якихось нескінченних подробиць або витратити час на роз'яснення того, що залишилось нез'ясованим на минулому занятті. По суті справи, вступний курс з економічної теорії має бути набором економічних концепцій, які допоможуть студентам мислити чіткіше та послідовніше в широкому діапазоні суспільних проблем...

2. Уся хитрість (майстерність, мистецтво) викладача полягає в тому, щоб зуміти примусити людей усвідомити ці нечисленні, але важливі концепції. Заради досягнення цієї мети необхідно піти на самообмеження. Щоб досягти більшого, необхідно виходити з меншого.

3. Опанування будь-якою концепцією необхідно поєднувати з показом її практичних можливостей. Ще краще -- розпочати з останнього, а потім уже переходити до наукової бази. На користь такого порядку педагогічна наука та практика накопичили стільки прикладів, що важко навіть зрозуміти, яким чином з ними можна конкурувати.

Пояснити економічну ситуацію можна в такій послідовності:

4. Майже все, що справді є важливим, чому може навчити економічна теорія, -- це елементарні концепції взаємозв'язків, до яких кожна людина змогла б дійти й самостійно, якби тільки захотіла як слід поміркувати над цим. Викладання основ економічної теорії, поряд зі знанням формальної техніки аналізу, потребує також уяви, проникливості, знання поточних подій та відчуття перспективи. До того ж, додає П. Хейне, викладачі мають і самі вірити в те, що знання економічної теорії буде корисним не тільки для успішного складання іспитів, а й для чогось більшого.

5. Характер вступного курсу визначається не тільки тим матеріалом, що до нього включений, а й тим, що залишився поза ним. Теорії, яка не надається до негайного практичного використання, не слід взагалі торкатися в початковому курсі. Інакше наші початківці просто потонуть, а між тим ми повинні не тільки навчити їх плавати, а й сповнити впевненістю, що, тренуючись, вони плаватимуть ще краще.

Основна відмінність навчання у вузі від шкільного полягає в тому, що чим старша людина, тим більшою має бути в її освіті частка самопідготовки та самоосвіти, тим більше в її освіті має бути ступенів свободи (за кордоном студенти самі «вибирають» собі курси, що також створює ефект «самоосвіти»).

Метою вузівського навчання можна вважати появу професійного світогляду. Тільки створивши своєрідну «критичну масу» такого світогляду, фахівець може перевести її в професійні комунікативні зв'язки, практичні дії та проекти. Центром навчального процесу є модель професійної діяльності, що визначає послідовність і зміст вивчення окремих дисциплін, рівень професійних знань та вмінь (культури), яким треба опанувати майбутньому фахівцю. Стала нагальною необхідність переусвідомити під кутом зору практичних проблем економічного та соціального розвитку не окремі сторони, а весь процес економічної підготовки. Завдання підвищення якості підготовки потребують конкретизації кваліфікаційної моделі, формування навчальних планів і форм навчальної роботи, і головне, концепції розробки методів активного навчання, виходячи зі специфіки економічних спеціальностей.

Поняття активізації навчання як забезпечення посиленої діяльності тих, хто навчає та навчається (і це головне), передбачає розширення застосування методів і форм активного навчання, що засновані на розвитку пізнавальної активності студентів, їх творчих здібностей і досвіду соціального спілкування, зближенні процесу навчання з вирішенням практичних господарських завдань і прищеплюванні навичок науково-дослідницького підходу до їх вирішення.

Аналіз існуючих у практиці роботи вузів форм активізації навчання дозволяє виділити серед них найбільш придатні для економічної підготовки фахівців. Це -- логічне синтезування навчального матеріалу в формі конспектів-схем, проблемне викладення на лекціях, розбір виробничих ситуацій, навчальні ігри, творчі студентські групи тощо.

Об'єктивні задачі активізації навчання вимагають реалізації цих дидактичних прийомів і засобів у часткових методах навчання. А це потребує, в свою чергу, їх експериментальної перевірки. Різні форми та засоби активізації потребують експериментальної перевірки, оскільки тільки вона дає оцінку ефективності в галузі застосування тих або інших форм.

Активізація форм і засобів навчання в вузі повинна працювати як цілеспрямована система управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів. Педагогічний експеримент як засіб оцінки ефективності та сфери застосування різних форм активізації є невід'ємною частиною цієї системи та повинен органічно випливати з задач постійної оптимізації цієї системи.

Аналіз теоретичних основ навчання та обґрунтування необхідності активізації навчання дозволяє перейти до вибору напрямів і форм активізації. Цікавим є питання, в яких конкретних формах навчальної роботи можна реалізовувати сучасні дидактичні задачі активізації навчання, використовуючи при цьому як традиційні, так й нові, так звані активні форми навчання. Об'єктивна необхідність активізації навчального процесу знайшла своє виявлення в таких формах навчальних занять, як проблемне викладення на лекціях, розбір виробничих ситуацій і задач, проведення навчальних і ділових ігор, ігрове проектування та ін. Певно, доцільно розібратися в значенні, області та ефективності застосування тих чи інших форм активізації з тим, аби виробити деякі конкретні рекомендації для педагогічної практики економічного вузу.

Слід зазначити, що активізація пізнавальної діяльності досягається за будь-якої форми занять, хоча форма значною мірою визначає рівень пізнавальної активності студентів. Чим ближче навчальний процес до дослідницького, тим більша зацікавленість і активність студентів. Докладно це питання розглянуто в книзі «Активізація навчання в економічному вузі».

Педагогічні заклики до логічного мислення не здатні автоматично сформувати у студентів таке мислення. На це повинні бути спрямовані методика читання лекцій, методика проведення практичних і семінарських занять, форми навчального контролю та самостійної роботи студентів. Необхідно, щоб навчальна інформація була актуальною, значущою, науково достовірною та аргументованою, її слід давати в дидактично оптимальних варіантах, аби студенти максимально зрозуміли та засвоїли її. Недоцільно перевантажувати студентів другорядними знаннями на шкоду розумінню суті дисципліни. Центр ваги навчального процесу необхідно перенести на формування творчого, продуктивного мислення.

Особливу увагу слід приділяти формуванню вміння вирішувати проблеми, використовуючи творчий підхід. Студент дуже часто знаходиться в ролі гуски, котру, як горіхами, начиняють знаннями, а часу на роздуми не дають. Адже ж, за виразом Д. Граніна, освіта -- це процес, коли все забуто, а залишилися тільки форми мислення. Життя не спитає, що ти вчив, але суворо спитає, що ти знаєш.

Формуванню нетрадиційного, тобто творчого мислення сприяє такий методичний прийом, як депрофесіоналізація, тобто вимога розкрити взаємозв'язок між якимись соціально-економічними поняттями або явищами в формі асоціацій, аналогій, рисунків-схем тощо. У процесі багаторічної практики викладання курсів «Управління трудовими ресурсами», «Раціоналізація трудових процесів», «Конфліктологія» та ін. мені довелось бачити, що студенти напрочуд талановито зображують на рисунках і проблеми ринку праці в Україні, і методики раціоналізації, і способи розв'язування конфліктних ситуацій, і загальний образ «Економіки», й економічні казки.

Система підготовки бакалаврів з економіки дає право викладати економіку в різних навчальних закладах. Тому Ви в процесі самопідготовки готували: уроки для молодших школярів; урок для старшокласників; дидактичні матеріали для студентів (лекції, практичні ігри); тренінги; комп'ютерні ігри та ін. Взагалі слід підкреслити, що вивчення психолого-педагогічного циклу в економічному університеті є важливим стимулом професійного розвитку випускників університету. В історії розвитку науки відомо чимало фактів, коли стимулом до нових теоретичних відкриттів ставало викладання. Наприклад, стимулом для відкриття періодичної системи Д.І. Менделєєвим було читання курсу хімії.

Особливості викладання економічних дисциплін для дорослих. Вам, напевно, траплялося висловлювання про те, що освіта ніколи не буває завершеною. Нісенітницею є навіть словосполучення «закінчена вища освіта». Освіта мас бути для спеціаліста такою ж довічною справою, як і продуктивна праця. Взагалі, чим людина старша за віком, тим більшою в її освіті має бути частка самоосвіти.

Процес навчання дорослих економічним дисциплінам або підвищення їхньої кваліфікації в галузі економіки має відповідні методичні особливості. Передусім, у цьому випадку існує особлива мотивація навчання, що випливає із необхідності підвищити свій професійний рівень або змінити місце праці. Базою навчання є практичний досвід тих, хто навчається. Саме на цьому викладач формуватиме засвоєння ними загальних економічних понять і закономірностей. Засвоєні принципи використовуються в роботі й закріплюються в практичній діяльності.

Рис. 4. Модель навчання за Колбі

Наведена схема моделі навчання (рис. 4) вказує на повторюваність даного процесу в повсякденній діяльності, а значення кожної з фаз навчання залежить від індивідуальних особливостей тих, хто навчається, їхнього віку, рівня та цілей підготовки.

Коли економічні дисципліни викладаються студентам, бакалаврам або в системі підготовки і перепідготовки кадрів, можна рекомендувати використати такі методичні принципи:

* Визначте, наскільки корисним навчання буде для приватного сектора і підприємництва взагалі.

* Укажіть на зв'язок між вартістю навчальної програми та очікуваними від неї вигодами.

* Назвіть цілі й завдання навчання, використовуючи при цьому терміни, які можна виміряти та осягнути.

* Проаналізуйте рівень сприйняття навчального матеріалу і готовність слухачів впроваджувати в життя його основні принципи. Перед початком навчання необхідно послабити можливі опір та невпевненість учасників. Можливо, що необхідно буде детально розтлумачити всі можливі вигоди від цих змін і невиправдані витрати на підтримання статус-кво.

* Активно залучайте слухачів до навчання й підтримуйте в них бажання вивчати нове навіть після закінчення курсу.

* Забезпечте безпечне навчальне середовище, даючи можливість вчитись і робити помилки без значного ризику, ускладнень чи значних особистих втрат.

* Стимулюйте аудиторію, використовуючи відеокасети, фільми, комп'ютери та інші технічні засоби навчання.

* Використовуйте досвід минулих років. Не переоцінюйте, проте і не применшуйте навичок, знань і ставлення до навчання ваших слухачів.

* Оцінюйте індивідуальні запити і різні рівні підготовки слухачів; організуйте діяльність так, аби мінімізувати цю різницю.

* Застосовуйте підприємницькі принципи, розбираючи практичні колізії, виконуючи ігрові вправи і розглядаючи приклади конкретних економічних проблем, що постають перед слухачами. Намагайтесь створити атмосферу творчої роботи, щоб розвинути вміння, які можна буде легко застосувати в реальному житті.

* Забезпечте слухачів базовою інформацією. Для кожної навчальної ланки добирайте не більше трьох головних принципів, згрупуйте їх і викладайте разом, аби полегшити засвоєння. Завжди пояснюйте, чому той чи інший принцип або вміння мають важливе значення.

* Навчання мусить мати безпосередній вихід у практику. Намагайтесь максимально уникати простого «начитування» матеріалу.

* Забезпечте зворотний зв'язок зі слухачами й оцінювання їх. Ставте учасникам запитання або давайте їм вправи на запам'ятовування інформації та закріплення засвоєних вмінь.

Найефективнішим методичним прийомом активізації навчання дорослих є колективна підготовка перших творчих завдань. Дуже поширеною формою навчання дорослих є тренінг. Так, готуючи психотренінг для працівників державного управління з курсу «Психологія поведінки в конфліктних ситуаціях», авторка цього посібника намагалася розробити психологічний практикум стосовно спілкування людей в конфліктних ситуаціях, які завжди виникають в суспільстві на різних рівнях. Зрозуміло, що найбільша увага була зосереджена не стільки на теоретичному матеріалі, скільки на використанні його в практиці аналізу конкретних ситуацій або засвоєнні методів колективного вирішення проблем і прийняття рішень в умовах конфлікту. Кожний тренінг включав у себе аналіз конфліктної ситуації, обговорення анти конфліктної стратегії, закріплення теоретично-практичних висновків. У процесі проведення таких тренінгів слухачі одержували необхідні рекомендації, консультації, поради щодо вирішення різних типів конфліктів.

У процесі психотренінгу з конфліктології можна з успіхом використати такі методичні прийоми, як рольові вправи та ігри, аналіз конфліктних ситуацій, взаємоінтерв'ю, самоаналіз, практикуми, тестування тощо.

Цікавим прикладом організації й методики економічної підготовки дорослих є досвід канадської школи ділового адміністрування «Західна школа бізнесу».

Основним методом навчання в школі є не лекції, а аналіз конкретних ситуацій (case method). На заняттях кожному студенту дається реальна проблема, яку він повинен вирішити. При розробці системи підготовки були поставлені три цілі:

1. Дати базові знання з трьох функціональних галузей: фінанси, маркетинг та загальне керівництво (general management).

2. Дати можливість слухачам самостійно аналізувати конкретні ситуації в умовах неповної інформації з проведенням ділового обговорення.

3. Скласти умови для вільного обміну інформацією між викладачами-інструкторами та слухачами школи.

У процесі вивчення базових концепцій бізнесу обов'язково проводився аналіз практичних прикладів. Слухачі не просто одержували інформацію про методи вирішення проблем бізнесу, а й набували навички використання та адаптації цих методів до конкретних ситуацій. Особлива увага приділялася аналізу питання, чому був вибраний той чи інший метод вирішення, особливостям культурного середовища і т.п. Характерним прикладом конкретної ситуації можна назвати такий.