Стан навчання українській мові у Польщі у 2003/2004 шк. рр.

Стан навчання українській мові у Польщі у 2003/2004 шк. рр.

Кінець першого семестру у школах - це добра нагода, щоб проаналізувати сьогоднішній стан навчання українських дітей у Польщі рідній мові. Може послідовне ведення цього роду обстежень дасть згодом можливість не лише точного звіту про навчання, але також спонукає до якогось ширшого, ретроспективного аналізу. Що було, що є, що буде. Тут зрештою не вистарчить лише наводити числа. Їх треба роздивлятись у ширшій перспективі. Зразу дивитись на евентуальні загрози та шанси, які де-не-де виникають.

Почнемо від найбільш поширеної у нас форми навчання, тобто, міжшкільних груп вивчення української мови. Звіт, який пропоную Вашій увазі в загальному точний, хоч бракує у ньому всіх інформацій. Зокрема, не вдалося дістати жодних про навчання українській мові у деяких місцевостях Щецінського відділу ОУП - в тому числі самого Щеціна. Звіт підготовлено на підставі інформацій від методистів навчання української мови, вчителів, відділів ОУП та Управи Українського вчительського товариства і інформацій у Нашому Слові.

* дані з минулого року

Школи:

1. Комплекс українських шкіл у Білому Борі - 141

2. Комплекс українських шкіл у Лігниці: - 71

3. Комплекс українських шкіл у Перемишлі: - 244

4. Комплекс українських шкіл у Гурові: - 283

5. Комплекс українських шкіл у Бартошицях: - 139

Разом у школах: 878 учнів. Разом всіх учнів (пункти і школи): 2880. Загалом навчання ведеться у 88 місцевостях Польщі.

Коли зіставити ці дані з попередніми (на рік 2000\2001) отримуємо повну інформацію про актуальні тенденції у навчанні українській мові у Польщі. І так, порівнюючи:

Отже, підводячи підсумки - число учнів у всіх українських школах зменшилося (фізично) на 88 чоловік. Це становить - 9,11%.

Кількість учнів в пунктах навчання української мови, зменшилося на 555 дітей. Це тим разом становить - 21,71%.

Загально, число учнів у школах і пунктах навчання зменшилося на 643 дітей, тобто - 18,25%.

Найбільших втрат зазнав комплекс українських шкіл у Лігниці. Там фізичне число дітей зменшилося на 24 чоловік, що становить - 25,26%. У Гурові ці показники такі: учнів менше на 35 чоловіків, що дає - 11,01%. Білий Бір: менше на 12 учнів, тобто - 7,84%. Перемишль: менше на 3 учнів, тобто - 1,21%. Бартошиці: більше на 8 осіб, тобто - 6,11%. Отже: найбільших втрат за згаданий період зазнали ліцей та гімназія у Лігниці - на 25,26%. Оскільки правдою є те (хай дирекція мене спростовує), що якусь частину теперішнього набору становлять поляки, то образ школи стає для нас сумним. Більших загроз не виникає (поки що) у інших наших освітніх закладах, що тішить. Певні кадрові зміни (особливо у великих школах) є чимось природнім. До того, мусимо все таки взяти до уваги факт зменшення кількості дітей у школах у Польщі.

Однак цього не можна вповні віднести до пунктів навчання. Зменшення і числа дітей, і кількості самих пунктів не дасться звести лише до демографічної ситуації в державі. Воно надто велике.

Пункти навчання української мови у сучасній Польщі є найбільш слабкою структурою у процесі вивчення Рідної мови. Вони самі, як і пропоновані ними форми навчання вимагають окремого аналізу. Не може бути так, що у демократичній державі не заспокоєне основне право людини - на вивчення своєї мови. Не дає тих шансів, як і шкільний закон Польщі про навчання дітей нацменшостей, так і пропоновані форми розв'язки проблеми. Це свого роду “квітка до кожуха” - дає привід державі до показання гарної статистики для закордону. Таким чином, навіть у довідці Міністерства освіти України з'являються ніким не перевірені інформації, буцімто у Польщі працює більше ста українських шкіл. Пункти жодними школами не є. Оскільки працює у них добрий вчитель (таких більшість), попри всі проблеми можна дитину навчити. Може не так аж добре володіти своєю мовою, як саме любов'ю до неї. Однак що зробити, коли вчитель лишається сам, немає ніякої допомоги з боку відповідних структур - громадських чи церковних? Добре хоч, коли ніхто не мішає - із середини громади та зовнішніх чинників. Життя, хотілося б сказати, теж наше сьогодення і про нього варто також голосно кричати. Бо таке щось, як і це що добре - творить нашу дійсність. Маємо вміти голосно говорити про те все - без цього надалі тинятися будемо у постійних пошуках: коли так добре, то чому так погано. Незаперечною правдою, однак, є і те, що на сьогоднішній день ми не можемо собі із тим шкільництвом дати ради. А все таки - крутиться!

Повертаючи до нашого аналізу, цікаво було б розглянути статистику навчання катехизи наших дітей. Не маю на жаль тих інформацій. Може, однак, церковні структури провели б у себе такий аналіз. З одного боку була б це чітка інформація, як така. З другого - могли б ми побачити і порівняти скільки дітей вивчає мову, а скільки катехизу. Не для втіхи будь-кого. Думаю, що дітей на катехизі набагато більше, ніж на уроках української мови. Однак тоді ми б знали як воно є - і могли подумати чому так воно є. І згодом обдумати спосіб залучення решти на уроки Рідної мови. Може треба було б змінити вчителя, може години навчання, може місце навчання, може людей, які в громадських структурах дбають лише за свої власні амбіції? Але - мали б ми інформацію. До Церкви прецінь буде приходити лише той, хто з дитинства винесе пошану до свого. Інший не піде.

Подібні зведення - як оце, чи попередній аналіз відносно перепису населення - не лише варто, але треба робити. Тоді наочно, у певній перспективі можемо подивитися, що робиться у нас в громаді, у вибраних аспектах нашого життя. Ця інформація дає нам згодом образ нашої громади в цілому. Саме на ній повинні базувати всі звіти, плани роботи та створювані програми. Аналіз-діагноз-рецепт. Почнімо працювати в цей спосіб.