Проблеми розбудови культурологічної освіти в Україні

ПРОБЛЕМИ РОЗБУДОВИ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Осмислення проблем освіти в широкому соціально-культурному контексті є одним із найважливіших завдань сьогодення.

Сучасні вчені (філософи, політологи, педагоги) прагнуть осягнути загальнокультурний сенс масштабних процесів глобалізації, розглянути проблему в культурно-історичному та соціокультурному ракурсах, знайти культурні альтернативи цьому явищу. Надзвичайно важливою суспільним завданням є розробка програм соціально-економічних та морально-психологічних перетворень, котрі б могли блокувати, хоч у деякій мірі, негативний ефект від глобалізації. В працях українських вчених, присвячених питанням освіти, окреслюються різні шляхи вирішення цих проблем.

Освітні процеси розглядаються як серйозний фактор протистояння дегуманістичним тенденціям глобалізму. Осмисленню філософських проблем освіти присвячено роботи сучасних українських учених. Так, В. Андрущенко розглядає проблеми вищої освіти в контексті глобалізації [1], В. Бітаєв - культури і молоді в умовах нових соціокультурних реалій [2], А.Бойко - духовно-ціннісний розвиток особистості на фоні соціально-освітньої трансформації [3], І. Слоневська - фундаментальних цінностей у механізмі забезпечення цілісності суспільства [10], І.Радіонова - досвід американської традиції соціокультурного обґрунтування навчального плану тощо [8]. Серед важливих завдань, які ставляться перед освітою в нових соціокультурних умовах, особливу місію відводять гуманітарній підготовці.

У структурі гуманітарної освіти значна роль належить дисциплінам, що презентують культуру та мистецтво. Діячі освіти традиційно вбачають у мистецтві майже панацею від багатьох соціальних проблем спасіння сучасного суспільства, оскільки воно є важливим фактором духовного розвитку особистості.

Характерною особливістю сьогодення є те, що художні цінності нібито наново усвідомлюються у своїй культурологічної значущості. Осмислення проблем теорії та історії культури з галузі професійної переходять у галузь масової педагогічної практики, поступово перетворюючись в одну з загальних функцій культури, в діяльність універсальну як за охопленням широких верств населення, так і за різноманітністю сфер мистецтва, що залучаються до виховання.

В основі цього процесу - нове розуміння соціальних функцій культури в умовах розвитку засобів масової інформації, на фоні кризи гуманістичних цінностей; посилення ролі цих функцій - у процесах соціальної інтеграції суспільства, збереження його фізичного та духовного середовища, відтворення достатнього рівня духовної активності, духовної енергії суспільства.

Культурологічна освіта усвідомлює себе сьогодні як сферу соціальної практики, що покликана не тільки підтримувати авторитет гуманістичних цінностей, але й забезпечити їх культивування, у крайньому разі на рівні особистісних переконань та переваг. У відповідь на констатацію кризи гуманізму прихильники культурологічної освіти пропонують соціально-педагогічні засоби, що допомагають, за їх думкою, самовизначенню людини в культурі та житті

Учені впевнені, що сьогодні ми, як ніколи, залежимо від культури, від рівня її розвитку, від доступності високої культури для молоді, від ступня залучення культури до освітньо-виховного процесу. Усе це викликало зміни в структурі гуманітарної підготовки учнівської молоді, визначило стратегію її реформування.

Серед традиційних напрямків гуманітарної освіти в навчальних закладах України в останні 10-15 років з'являється новий вектор - культурологічний. Культурологія - не тільки нова галузь знань, але і світоглядна дисципліна, що доповнює філософію, котра у ряді своїх сучасних напрямків сама починає спиратися на культурологічні дослідження. Сьогодні культурологія виступає як сучасна основа гуманітарних наук. Культурологія неоднорідна в епістемічному відношенні, оскільки культура й окремі явища її вивчаються в декількох наукових дисциплінах (наприклад, у філософії, соціології, етнографії і т.п.).

З появою навчальної дисципліни “культурологія” починає формуватися поняття “культурологічна освіта”. Сьогодні вона перебуває в стадії становлення. З моменту своєї появи поняття це трактується широко, не обмежуючись лише вивченням дисципліни “культурологія”.

Багатомірність поняття “культурологічна освіта”, як показує аналіз, має початок як у теорії, так і педагогічній практиці.

В Україні концепція гуманітарної освіти передбачає вивчення дисциплін, спрямованих на глибоке осягнення проблеми місця і ролі людини в історії світової цивілізації. Це насамперед такі предмети, як естетика, етика, історія вітчизняної та світової культури. На думку Л.Левчук, їх поєднує загальний принцип “культуротворення” [Філософія сучасної освіти визначає культурологію як нову галузь шкільного знання, оскільки вона найбільш повно установлює принципи гуманізму, високій моральності і самоцінності кожної особистості. О.Щолокова відзначає, що культура як сфера духовної життєдіяльності школярів обумовлює зміст і ціль навчання в Україні [6]. На її думку, такий підхід дасть можливість нашій державі відродити й упровадити вічні цінності народу, ефективніше впливати на загальний розвиток учнів. Тільки в атмосфері високої духовності та гуманності можна виховати людину, що, за словами В.Сухомлинського, уміє “спостерігати, думати, міркувати, переживати радощі праці і пишатися створеним, творити красу і радість для людей, знаходити в цьому творені щастя” [7].

Згідно з концепцією державного стандарту загальної середньої освіти в Україні, розбудованого за галузевим принципом, вперше в історії української школи цикл художньо-естетичних дисциплін, об'єднаних у галузь “Мистецтво” / ”Естетична культура” буде вивчатися в усіх типах шкіл. З'явились нові навчальні курси “Мистецтво”, “Художня культура України”, “Художня культура світу”, “Етика”. Деякі з них були введені в базовий зміст освіти цього року, деякі будуть уведені в наступному навчальному році.

Культурологічна освіта у вищій школі становить собою комплекс традиційних та нових вузівських курсів. Серед традиційних - “Етика”, “Естетика”, “Релігієзнавство”. Нова структурна складова цього напрямку в вузі за останні 15 років була представлена в різні періоди різними навчальними курсами: “Українське народознавство” (“Українознавство”), “Теорія та історія світової та вітчизняної культури”, у наш час - “Культурологією”.

Трактування сутності і взаємозв'язків культурологічної освіти є принциповим питанням як для теорії, так і для практики педагогіки.

Один із провідних спеціалістів в галузі культурології В.Розін відзначає, що в теоретичному аспекті розширювальне тлумачення поняття “культурологічна освіта” - це результат традиції [3]. Пояснимо цю тезу. В.Межуєв, аналізуючи, що собою представляє ідея культури, пише: “Культура для просвітителів - синонім морального, естетичного, інтелектуального, у широкому смислі - раціонального - удосконалення людини в ході її історичного розвитку. Ця ідея вносила в історичне пізнання уявлення про порядок, зв'язаність і послідовність історичного процесу, вбачаючи їх, насамперед у духовній сфері. Вона містила розуміння особливості існування і розвитку людини в межах насамперед європейської історії”. Це було оцінне поняття культури, що дозволяє “осягнути зміст і спрямованість людської історії в цілому”, виходячи з переконання в тому, що саме європейська історія і є “вищим досягненням духовного розвитку людини” [4]. Саме таке трактування культури і визначає розуміння “культурологічної освіти” сьогодні як сукупності морального, естетичного, художньої освіти і виховання, що в цілому сприяють інтелектуально-емоційному розвитку особистості. А.Шеманов пише, що “якщо розглядати освіту як процес, у якому формується людина як суб'єкт соціальних і культурних змін, то в ній повинні поєднуватись і здатність синтезу наукової об'єктивності і ціннісної особистісної суб'єктивності, і це завдання природно було б адресувати культурології [5].

Завдання культурологічної освіти, на думку провідних сучасних філософів і педагогів, що займаються цією проблематикою, визначаються наступними орієнтаціями, що формують культурологічні практики:

- сприяти виробленню установки на розуміння (чужої культури, способу життя і т. ін.);

- сприяння виробленню розуміння культури з метою самоорганізації (прояв гуманітарного і соціокультурного підходів, коли суб'єкт соціального впливу як об'єкт розглядає самого себе);

- сприяння виробленню розуміння з метою контрольованого впливу.

Від загального огляду теоретичних засад перейдемо до розгляду процесу формування культурологічної освіти в галузі педагогічної практики.

Звернемо увагу на здобутки у розбудові культурологічної освіти в середній загальноосвітній школі. Перші кроки у реалізації ідеї гуманітаризації освіти і як наслідок гуманізації виховання засобами дисциплін культурологічного циклу було здійснено в процесі впровадження курсу “Художня культура”.

В Україні докладаються значні зусилля для вироблення концепції курсу, враховуючи національний контекст і сучасну специфіку соціокультурної ситуації.

Значний внесок у програмне забезпечення курсу “Художня культура” внесли науково-педагогічні колективи під керівництвом Л. Масол, Н. Миропольської, О. Щолокової, Л. Ващенко.

Привертають увагу найбільш серйозні розробки, що мають під собою ґрунтовну теоретико-методологічну основу й отримали широке розповсюдження завдяки публікації в спеціальній періодиці, більш того, як рекомендовані для використання Міністерством освіти і науки. Найвизначніші з них програми “Художня культура України” та “Художня культура світу” (для учнів 10-11 класів гуманітарного профілю); “Світова художня культура” для учнів 1-11 класів шкіл різного типу. Програми відзначаються оригінальністю та своєрідністю. Так, уперше автором програми “Художня культура світу” Н.Миропольською використано принцип “культурних реґіонів”. Зорієнтованість курсу, за визначенням автора, на ознайомлення учнів з мистецькими домінантами кожного культурного регіону, окреслення абрису мистецтв реґіонів світу, надання учням знань про найвизначніші явища мистецтва, на нашу думку, роблять цю програму педагогічно перспективною. Програма “Художня культура України”, розроблена групою наукових співробітників Інституту проблем виховання АПН України під керівництвом Л.Масол. Виклад змісту програми ґрунтується на поєднанні історико-культурного й жанрово-тематичного принципів. Вона повно і цілісно представляє знання з української художньої культури.

Розроблено також оригінальні програми курсів “Українознавство”, “Основи естетики”. Проведена значна робота з їхнього науково-методичного забезпечення, проте педагоги-практики свідчать, що потребує подальших зусиль розробка методики викладання нових курсів. Культурологічний напрямок підготовки у вищій школі також проходить стадію становлення, яка потребує вирішення цілої низки проблем.

Так, зокрема, викликає дискусії навчальний курс “Культурологія”. Справа в тому, що в надрах самого культурологічного знання активно проходить процес диференціації, що призвело до формування декількох підходів у розгляді проблем культури.

Провідні вчені розробляють, зокрема, такі підходи: філософський (В. Мєжуєв); природничо-науковий (О. Орлова); історичний (Г. Драч, А. Флієр); соціологічний (Б. Єрасов); гуманітарний (В. Розін). Виникає питання: яка “культурологія” повинна бути репрезентована у вузівському навчальному курсі. Одні відстоюють необхідність синтезу культурологічних предметів та знань на основі одного визначеного підходу, інші - виступають за поєднання в культурології різних підходів, треті - вважають за можливе і навіть необхідне вибудувати курс як сукупність культурологічних практик - засобів розвитку ціннісної особистісної суб'єктивності.

Таким чином, наукового обґрунтування структура культурологічної освіти поки ще не дістала, сформувалися лише напрямки пошуків. Проблеми практики культурологічної освіти активно обговорюються у філософсько-педагогічних виданнях. У публікаціях українських педагогів Д. Берестовської, Є. Поліщука, М. Дорофєєвої, І. Кур'янової, І. Черкасової, Г. Альохіної та інших висвітлюються проблеми нових освітніх технологій, продуктивних методів викладання культурологічних курсів, авторські моделі їх розбудови в навчальних закладах різного типу.

У публікаціях Г. Онкович, З. Донець досліджується проблема структурної розбудови навчального курсу “Культурологія” у вузах різної професійної зорієнтованості. Спеціалісти вважають, що однією з прихованих причин кризи освіти є те, що образне представлення знань - розуміння - замінюється інформацією. “Як багато ми знаємо і як мало розуміємо”, - зазначив ще А.Ейнштейн.

Культурологічний напрямок гуманітарної підготовки запроваджується (і тільки в цьому, ми впевнені, якраз і є його надзавдання) заради збереження та культивування гуманістичних цінностей і ідеалів у свідомості прийдешніх поколінь. Цей процес, щоб бути ефективним, повинен уявляти собою синтез чуттєвого і раціонального, емоційного та інтелектуального рівнів засвоєння. Перетворення культурологічних курсів у інформаційно перевантажене, абстрактно-логічне знання, де не залишається місця рефлексії, де форми роботи не представляють собою шлях до розуму через людську чуттєвість, призводить до розмивання, навіть знищення, їх специфіки і врешті-решт, як ми вважаємо, до безпорадності у вирішенні проблем духовного розвитку особистості.

Пошук методичних підходів до викладання культурологічних дисциплін є досить складним. Він передбачає використання усього педагогічно перспективного в галузях морального, естетичного, художнього виховання, а також експериментальний пошук у нових умовах, що сприяють прояву індивідуальної творчості педагога в реалізації принципів особистісно зорієнтованого навчання.

Протиріччя між активним впровадженням культурологічної освіти та недостатнім науковим обґрунтуванням деяких суттєвих аспектів цього процесу зумовлює актуальність подальшого дослідження окресленої проблеми.

Література