Шкільний підручник з історії як об'єкт теоретичного аналізу

Навчальний текст - це первинна складова підручника, група з двох чи більше речень, в якій є свій суб'єкт (думка автора, яка знаходить своє розкриття у тексті) і разом вони утворюють предикт (безпосереднє розкриття текстового суб'єкта), що разом утворюють текстове судження [3: 17].

За домінуючою функцією навчальні тексти поділяються на основні, додаткові та пояснювальні [6: 13].

Основний текст - часткова вербальна структура, яка включає дидактично й методично опрацьований і систематизований автором програмний матеріал, обов'язковий для запам'ятовування. Д.Д. Зуєв розрізняє такі види основного тексту:

теоретико-пізнавальний або навчально-пізнавальний включає характеристики найважливіших понять, законів тощо; висновки, узагальнення; матеріали для формування досвіду емоційно-ціннісного ставлення до світу; він оформлений у розділи, глави, параграфи [4: 30]. За прийомами викладу навчального матеріалу розрізняють описові, оповідні, пояснювальні та проблемні теоретико-пізнавальні тексти. У чистому вигляді жоден з них у підручнику з історії не зустрічається. Як правило, використовується комбінація наведених прийомів. Наприклад, навчальні книги укладені в пояснювальному стилі з елементами опису та оповідання;

- інструментально-практичний спрямований на застосування набутих знань під час практичної діяльності і характеризує основні способи діяльності [5].

Додатковий текст - часткова вербальна структура, що містить навчальний матеріал для підкріплення й поглиблення положень основного тексту. Цей матеріал може виходити за межі програми. Його завдання - посилити емоційне навантаження підручника, ознайомити учнів з прийомами пізнавальної діяльності, сприяти індивідуалізації та диференціації навчання [10, 11].

Основу додаткового тексту становлять: історичні документи; хрестоматійні матеріали; уривки з творів художньої та науково-популярної літератури; біографічні та наукові відомості; статистичні та довідкові матеріали.

Пояснювальний текст - часткова вербальна структура, що містить необхідне для розуміння і більш повного засвоєння коментарі ті тлумачення. Його призначення полягає в організації та забезпеченні самостійної навчальної діяльності школярів.

Пояснювальний текст складає головну частину довідкового апарату підручника. До нього належать: предметний вступ; примітки та пояснення; хронологічні та термінологічні довідники; пояснення, карто-схеми, таблиці; скорочення й умовні позначення

Позатекстові компоненти - система загальної моделі підручника, призначена для обслуговування його текстового компонента.

До позатекстових компонентів підручника належать: методичний апарат, ілюстративний матеріал, апарат орієнтування.

Методичний апарат як структурний компонент підручника включає: завдання і запитання, систематизуючі, порівняльно-узагальнюючі, хронологічні, синхроністичні, конкретизуючі таблиці, зразки виконання завдань тощо. Його основне призначення - навчати дитину вчитися, сформувати уміння самостійно здобувати знання.

Важливе місце у методичному апараті підручника належить запитанням і завданням, адже, за твердженням психологів, будь-який об'єкт стає предметом вивчення лише тоді, коли набуває вигляду завдання. Завдання і запитання у підручнику завжди орієнтовані на певний вид діяльності та наявний об'єм знань про об'єкт пізнання.

Актуальною залишається проблема просторового розташування завдань і запитань стосовно інших компонентів підручника та відносно тексту. Аналіз традиційних підручників дозволяє стверджувати, що ці структурні компоненти, як правило, розташовані після тексту, стимулюючи процес тематичного повторення для контролю і самоконтролю у процесі підготовки до відповідного заняття. Завдання і запитання можуть також передувати тексту (і цим актуалізувати та мотивувати навчальну діяльність школярів) або йти паралельно з ним супроводжуючи ілюстрації та документи підручника. У цьому випадку вони вступають в особливий зв'язок із авторським текстом і починають активно впливати на нього, відтак розширюючи навчальні можливості підручника [6: 14].

Запитання і завдання за характером передбачуваної діяльності учнів поділяються на відтворюючі, перетворюючі, образні і проблемні. Використання різних підходів до їх розташування і застосування створює належні підстави для урізноманітнення методики проведення уроку та самостійної позаурочної навчальної діяльності учнів.

Структурним елементом методичного апарату підручника є таблиці. Правильно розташовані у тексті вони вказують на можливість операцій з навчальним матеріалом як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях вивчення історії [7: 18].

Окрім навчальних завдань і таблиць, в методичний апарат підручників нового покоління можуть входити також пам'ятки (записи, у яких розкрита послідовність дій, які потрібно виконати), алгоритми (чіткі описи прийомів мислення або послідовності розумових дій), зразки виконання завдань і міркувань. Найбільш повно ці структурні компоненти підручника представлені у “Історії епохи очима людини” за редакцією Ю. Комарова [6].

До позатекстових компонентів підручника належить ілюстративний матеріал. Взаємодіючи з іншими структурними компонентами підручника, він зреалізовує його функції (інформаційну, розвиваючу, мотиваційну) специфічними, лише йому притаманними засобами, кольорового і чорно-білого зображення. До ілюстративного матеріалу підручника належать: образотворча (фото, малюнки сучасних авторів, створені на сюжети параграфу, репродукції художніх творів на історичну тематику, документальні зображення тощо) та умовно-графічна (карти, схеми, креслення, таблиці, графіки, діаграми тощо) наочність.

Відповідно до рівня співвідношення ілюстративного і текстового компонентів підручника розрізняють наступні види ілюстрацій: провідні ілюстрації (самостійно розкривають зміст навчального матеріалу, замінюючи основний текст); рівноправні ілюстрації (поглиблюють інформацію основного тексту (ілюстрації цієї групи, в основному науково-пізнавальні); обслуговуючі ілюстрації (доповнюють, конкретизують, емоційно підсилюють текст та інші поза текстові компоненти підручника, мотивуючи їх сприйняття і засвоєння у процесі учіння [8: 170].

Загалом наочний матеріал слугує унаочною опорою мислення, носієм інформації, засобом розвиваючого та виховного впливу на учнів.

Апарат орієнтування виконує “службову” функцію підручника - допомагає учням швидко і безпомилково орієнтуватися у структурі підручника. Даний елемент включає наступні складові: передмова, зміст, рубрикація, шрифтові і кольорові виділення, сигнали символи, предметні та іменні вказівними, бібліографія, колонтитул [9].

Передмова передує викладу навчального матеріалу. У підручниках з історії цей структурний компонент представлений зверненням до читача, у якому автор коротко ознайомлює учнів із змістом підручника, дає поради щодо роботи з ним.

Зміст - це система заголовків частин підручника, що відображає його структуру і допомагає швидко віднайти потрібні факти і матеріали. Зміст розташовується на початку (чи наприкінці, що вважається менш вдалим) навчальної книги.

Рубрикація - система рубрик підручника. Рубрика - це позначення окремої частини навчального матеріалу, основу якої становлять заголовки розділів та тем. Цей структурний елемент апарату орієнтування дедалі частіше представлений у підручнику у вигляді різноманітних рубрик: “Пригадайте, поміркуйте”, “Запитання і завдання для повторення” тощо.

З рубрикацією пов'язані шрифтові та кольорові виділення. Кількість використаних кольорів обмежена: у підручниках з історії - це, зазвичай, блакитний і червоний. Різноманіття шрифтів більш значне за рахунок кеглів і гарнітур (розрядка, курсив, жирний, напівжирний).

Зазначимо також, що внутрішня будова підручника певною мірою залежна від його зовнішнього вираження (це найбільше простежується на апараті орієнтування). Сьогодні, коли суттєво зросли можливості поліграфії, колір починає використовуватись як конструктивний елемент підручника, функціональними складовими якого є: інформаційний (розширює уявлення про об'єкт вивчення), організуючий (як сигнальний, акцентуючий засіб), естетичний компоненти.

Орієнтування у рубриках прискорюють тематичні сигнали-символи. Їх кількість коливається в межах від двох до п'яти, а значення найчастіше пояснюється на звороті титульної сторінки. Тематичні сигнали-символи допомагають школярам диференціювати навчальну інформацію: колонтитули полегшують пошук теми, а шмуцтитули свідчать про перехід до вивчення нового етапу історичного минулого. Наприклад, у підручнику “Історія епохи очима людини” кожен шмуцтитул представлений колажем із фотознімків документів відповідних років, які передають “дух” свого часу і можуть бути використані вчителем на початку вивчення нового розділу як окреме джерело знань для випереджальної бесіди за змістом теми [5].

Новою складовою апарату орієнтування стали невеликі малюнки-піктограми, перелік та зміст яких зазвичай подано у вступному тексті.

Завершуючи структурний аналіз шкільного підручника з історії, зауважимо, що стандарту у наборі та співвідношенні його компонентів не існує. Відповідно до узагальненої типології навчальних предметів створеної І.К. Журавльовим та Л.Я. Зоріним, можна накреслити лише загальний напрямок структурної побудови підручника, який повинен відображати рівень навчального матеріалу характерний одному з трьох типів предметів загальноосвітнього циклу: навчальні предмети із провідним компонентом - 1) наукова знання; 2) способи діяльності; 3) основи художньої культури. Для кожного з цих типів навчальних предметів характерний особливий принцип структурування підручника. Відтак, для першого типу підручників притаманне переважання тексту (зокрема інформативного, хоча, в окремих випадках, можливий і проблемний виклад), головне завдання якого полягає у тлумаченні та конкретизації теоретичних положень теми. Завдання і запитання у таких підручниках підпорядковані текстам і націлені на засвоєння знань. Ілюстративний матеріал використовується задля уточнення тексту.

У підручниках другого типу домінують завдання, спрямовані на оволодіння первинними видами діяльності. Для них характерна наявність правил та підпорядкованих завданням інструкцій. Ілюстративний матеріал завжди конкретний, орієнтований на завдання, рідше на текст.

Третій тип передбачає домінування творчих завдань, спрямованих на емоційне сприйняття, розуміння й оцінку творів мистецтва. Тексти таких підручників налаштовують на критичне осмислення літератури і мистецтва. Ілюстративний матеріал виступає об'єктом вивчення і важливим засобом естетичного виховання [2].

Прикметно, що курс історії в школі здебільшого реалізує як мінімум два з вище окреслених компонентів, а інколи і всі три. Тому в умовах варіативності навчальної літератури головним критерієм його ефективності є насамперед рівень забезпеченості його засобами для організації самонавчання учнів, а саме реалізації у підручнику інформативної, розвивальної, мотиваційної, та виховної функцій; наявності чітко структурованих текстового та позатекстового компонентів.

Список використаних джерел

1. Лернер И.Я. О дидактических основах построения учебника // Проблемы школьного учебника. - М.: Просвещение, 1990. - Вып. 20. - С. 18-26.

2. Цетлин В.С. О структуре учебника // Теоретические проблемы современного школьного учебника: Сб. научн. тр. / Отв. ред.: И.Я. Лернер, Н.М. Шахмаев. - М.: Изд-во АПН СРСР, 1989. - С. 22-34.

3. Долбаев Л.П. Смысловая структура учебного текста и проблемы его понимания. - М.: Педагогика, 1982. - 176 с.

4. Зуев Д.Д. Проблемы структуры школьного учебника // Проблемы школьного учебника. - М.: Просвещение, 1974. - Вып. 1. - С. 28-47.

5. Історія епохи очима людини. Україна та Європа у 1900-1939 роках. Навчальний посібник для 10 кл. / Ю. Комаров та ін. - К.: Генеза, 2004. - 256. 6. Пометун О. Актуальні проблеми шкільного підручника з історії // Історія в школах України. - 2002. - № 6. - С. 13-17.

7. Терно С. Методичний апарат підручника: яким він має бути? // Історія в школах України. - 2004. - № 7. - С. 17-20.

8. Зуев Д.Д. Школьный учебник. - М.: Педагогика, 1983. - 240 с.

9. Аппарат ориентировки в школьных учебниках: методические материалы. - М.: Просвещение, 1973. - 58 с.

10.Турченко Ф.Г. Новітня історія України (1914-1939 рр.). Частина І. - К.: Генеза, 2002.

11. Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.М. Новітня історія України (1945-1998 рр.). Частина ІІ. - К.: Генеза, 2000. - 304 с.