Напруженість у відносинах: педагог - обдарований учень

М. Савусін, С. Пеняєв. Напруженість у відносинах: педагог - обдарований учень

Останнім часом, із кінця 70-х років ХХ ст., в усьому світі стали часто народжуватись діти з незвичайними здібностями, так звані "індиго-діти". Це діти надзвичайно обдаровані, їхній психологічний потенціал у порівнянні з іншими дуже високий

Не вдаючись у причини цього феномена, зупинимось на підходах до таких дітей з боку їхніх вихователів, педагогів. Як виховувати та навчати таких дітей? Як жити з ними у співтворчості, гармонійно сполучаючи їхні здібності й потенціал педагогів? Адже ми представляємо поки здебільшого традиційну культуру.

У найближчій перспективі, схоже, можливий ріст напруженості у процесах освіти та виховання, у відносинах «педагог-«індіго-дитина». В якому плані будуть розгортатись подібні конфлікти і як їх оптимізувати? Насамперед, як виявити «індіго-дитину»? У рамках якої класифікації суб'єктів, дітей це буде плідним? Широко розповсюджені системи тестування інтелекту (наприклад, через коефіцієнт ІQ) для цієї мети не підходять. ІQ дозволяє визначити ступінь ерудованості людини, чи навіть, тільки міцність її пам'яті.

Залишаючи осторонь методи тестування, засновані на науках, які ще не оформились (наприклад, таких як ауродіагностика), звернімося до психологічної діагностики. Такою є, наприклад, діагностика, що базується на психології або на психології сутності. Остання - це концепція каліфорнійських психологів, що розробляється ними вже років сорок-п'ятдесят. Хоча можна сперечатись про світоглядні передумови пропонованої ними психологічної класифікації, але практична ефективність її вже продемонстрована досить успішно. Сутнісна психологія дає нам корисну (у зв'язку з нашою темою) класифікацію суб'єктів з аудиторії педагогічного впливу. Окреслимо таку класифікацію коротенько.

Стадії розвитку особистості. Градації віку душі

З позиції сутнісної психології, усі особистості (за ступенем їхньої розвиненості) можна розподілити за сімома класами. Це - наступна «октава віків душі»:

Немовляткова душа (Н).

Дитяча душа (Д).

Юна душа (Ю).

Зріла душа (З).

Стара душа (С).

Трансцендентна душа (Т).

Безмежна душа (Б).

Більш зріла душа є більш складною системою. Зокрема, досвід більш зрілих душ багатше, різноманітніше, змістовніше.

Кожний вік душі умовно підрозділяється за сімома рівнями. Їм поставлено у відповідність октаву: «до», «ре», «мі», «фа», «соль», «ля», «сі», «до». Ця октава рівнів розвитку циклічно повторюється всередині кожного віку.

«Старше» ще не значить «краще», адже в кожному віці душі є свої задачі. Та й у кожної людини є більш-менш розвинені компоненти (чи аспекти), що відповідають зазначеному віку. Наприклад, дитячий чи старечий компонент.

Кореляція між складністю життєвого середовища в мешканців і розвиненістю їх особистості

Дитячі і тим більше немовляткові душі з'являються в більшій мірі там, у тих краях, де складність життя менше, тобто простоти більше. За нашими спостереженнями, згустки складності (як параметра в системі життєво важливих обставин) є, наприклад, у таких зонах України: Центр, Східний промисловий регіон, Одесько-Придністровський регіон, Західний (Прикарпаття), Крим (південна частина), прикордонні райони, а також рубежі географічних середовищ (зокрема узбережжя та передгір'я)*. Концентрація більш зрілих, більш старих душ прогнозується, таким чином, у тих районах, де складність згущується.

Якщо суспільство вельми складне, а його проблеми занадто заплутані, то немовляткові душі почуваються в ньому дискомфортно. Також і дитячі душі воліють жити в більш простій обстановці. Розвиток системи гальмується в дуже складному для неї середовищі. Там виникають численні труднощі. З іншого боку, надмірно примітивне середовище змушує деградувати в собі і складні системи, пов'язані з ним. Для оптимального розвитку системи її середовище повинно їй відповідати. Як найперше, у плані простоти-складності.

Із цієї причини, зокрема, більш старі душі зазнають великих труднощів: від різкого контрасту в тому середовищі, де домінують немовляткові чи дитячі душі. Проте дуже примітивне середовище іноді притягає до себе дуже старі душі з морально-етичних причин. У середовищі дитячих душ старі душі беруть на себе роль захисників, вихователів, помічників і наставників тих, хто має потребу в цьому.

Україна як молода нація

Україна залишається ще нацією молодою. Це - нація молодих душ, юних душ. За відповідними ключовими ознаками, у середньому її душі молодші ніж, скажімо, у Росії або Чехії.

Країни з атрибутами зрілих душ схильні приділяти більшу увагу суспільним відносинам, колективній свідомості, ніж матеріальним цінностям.

В Україні хоча й найбільш часто зустрічаються юні душі, але, врешті, сумарно в ній превалюють більш зрілі душі (від юних - до старших). Це особливо стало помітно після Помаранчевої революції. Пік відповідної кривої розподілу ймовірностей відзначився на переломі тонів від «мі» до «фа».

Конфлікт між юними та більш зрілими душами почне визначати духовний клімат у суспільстві найближчого майбутнього. Україна стала виявляти більшу цікавість до зрілої свідомості: серед населення виявилось більше зрілих душ, аніж юних, і колишня рівновага порушилась. Україна ще буде сприйматись якийсь час як юна, але в ній стали піклуватись і про далеко сягаючі наслідки вчинків. Наслідком того, що в Україні превалюють над юними більш розвинені душі, послужила також програма післяреволюційного уряду. Її було оголошено прем'єр-міністром Ю. Тимошенко на Верховній Раді 4.02.2005 р. У програмі ставилась головна мета - розвиток соціального середовища не за залишковим принципом. Зокрема мета - відродити не тільки систему освіти та духовність, але навіть воскресити в суспільстві віру в Бога...

Зріла душа хоче емоційної гармонії й у себе, у країні, й у взаємодії з її сусідами. Зріла свідомість починає розуміти, що всі ми складаємо єдине ціле - і люди, і все живе. Разом з еволюцією до зрілого сприйняття з'явиться духовна свідомість і здатність зрілих і старих душ проявлятись більш вільно.

Сім віків душі

Немовляткова душа. Мета її - навчитись виживанню. Україна в цілому донавчалась цьому після розпаду СРСР. Виживання для багатьох почалось із тіньових міні-ринків, із ручних візків-«кравчучок» тощо...

Дитяча душа. Її мета - вписатись у надсистему, в організацію, у програму; запрограмувати себе; внутрішньо організуватись (причому досить строго й міцно); яскраво відчути свою роль у системі.

Юна душа. Її мета - установити глобальну мету життя. Крім того, дисциплінувати себе, затвердитись у своїх вольових, владних і досить твердих проявах. Потім - досягти впевненості в житті, успіху, випробувати лідерство на окремому полюсі влади, освоїти певний режим управління власністю.

Зріла душа. Мета - не життєвий успіх, не влада, а повне емоційне розкриття своєї індивідуальності, самобутності. Крім того, створення атмосфери любові в оточенні своїх близьких і духовно ближніх, установлення мирних, довірчих відносин з усім живим. До цього примикають: творчий розквіт, пізнання життя через філософію, культуру, мистецтво, осмислення вищих культурних цінностей цивілізації, освоєння нетрадиційних для співгромадян систем знань і методів пізнання (часто елітарних), набуття екзотичних практик.

Стара душа. Мета - духовне зростання, мудрість; духовний розвиток без кайданів, що накладаються емоціями; ріст через посилення цілісного інтелектуального підходу до існування та з урахуванням тієї глобальної надсистеми, в якій ми функціонуємо. Інтенсивний духовний ріст особистості має забезпечуватись доречним, толерантним і гармонійним включенням її до мікросоціуму. Світогляд старої душі повинен бути цілісним, з високорозвиненою саморефлексією. Стара душа навчає людей, які прагнуть до мудрості, до інтелектуального й духовного прогресу. Стара душа вчиться, звикає відчувати безумовну, нічим мирським не обумовлену любов до всього - агапе. Ставлення до життя у старих душах має в цілому метафізичний характер.

Найстарші душі (трансцендентні та безмежні, чи нескінченні).

Два цикли розвитку найстарших душ (типи Т і Б) не завжди підкоряються всім тим законам психічного розвитку, що характерні для перших п'яти циклів. Представників найстарших душ люди схильні сприймати як тих, хто «не від світу цього». Вони стають більш помітними в перехідні історичні моменти. Чим старіше душа, тим більше вона усвідомлює себе, пізнає себе, саморефлектує. Стара душа прагне не породжувати нових, складних проблем у своєму житті, тих, котрі ми гостро переживаємо. Вона намагається лише розв'язувати колишні, давно заплутані нею житейські вузли.

Трансцендентна душа. Головним чином, виявляються як приклади збалансованих особистостей, які як би ототожнюють себе з колективною свідомістю. Це можуть бути виразники менталітету людського співтовариства (скажімо, нації), індивіди, які не йдуть своїм суто особистим шляхом, але живуть загальнолюдськими інтересами. Вони є немов би трансперсоналами. Це такі душі, наприклад, як Сократ, Махатма Ганді, П. Йогананда, св. Франциск Ассизький. І далі багато хто з інших, широко відомих.

Безмежна, чи нескінченна, душа. Це душа найвищого людського рівня. Вона допомагає людству цілком та остаточно перейти з рівня юних душ до колективної свідомості зрілої душі й розвиватись далі. На цьому шляху люди навчаться користуватись тими видатними здібностями, що зараз мало поширені та майже вщент придушуються консервативним оточенням іще в дитячому віці. Гіпотетично людство прийде до своєї трансцендентності не раніше ніж через 6000 років.

Загальні тенденції розвитку особистості в Україні

У тому соціумі, що найбільш пристосований до активності молодих, юних душ, який орієнтує на самовпевненість, на досягнення матеріальних цілей, успіх і кар'єру, у тім світі більш зрілим, старим душам загрожує загибель. І вони спонукаються надмірно багато піклуватись про збереження своїх елементарних побутових умов для виживання. Вони відволікають свої сили від виконання свого покликання, своєї життєвої місії. Отже, щоб ми могли нормально функціонувати на Землі, даний аспект повинен знаходитись у рівновазі зі всіма іншими.

Більш молоді душі не дурніше й не гірше старих. Їх «уроки» пов'язані з виживанням, амбіціями, програмною організацією й успіхом, тоді як «уроки» старих душ, котрі опрацьовуються ними для свого розвитку, відносяться до всесвітніх та емоційних зв'язків.

Кожний вік душі виконує свою задачу і є по-своєму цінним. Старі душі часто наштовхуються на нерозуміння з боку молодших та утруднюються спілкуватися з молодими. Але стара душа повинна усвідомити свою відповідальність за накопичений нею досвід і у стосунках з молодими душами навчитись бути терпимою до їх точки зору. Старій душі не варто насильно «допомагати вирости» молодим душам чи переробляти молодих.

Різні, і по-особливому вартісні, вікові аспекти, що наявні в нас у душі, мають бути врівноважені. Наприклад, коли нашими діями керує дитячий аспект душі, можна зрозуміти: це походить зі страху, що ситуація вийде з-під контролю. Звідси висновок: контроль веде до більш цивілізованого суспільства.

Є підстави думати, що в нашій цивілізації більшість складають юні душі останніх рівнів і зрілі душі перших рівнів: Ю (рівні «ля», «сі») і З (рівні «до», «ре»). За існуючою тенденцією, років через тридцять середній вік душ у міжнародному співтоваристві стане зрілим. За всіма ознаками шкали октав, запропонованої каліфорнійськими соціопсихологами, Україна в цілому також має шанс до цього часу перейти від кривої з піком на юному віці до кривої з піком на зрілому віці.

Оскільки в суспільстві переважають юні душі, то культура й субкультури в ньому побудовані на тих цінностях, які поділяються юними душами. Юні цінують успіх і компетентність вище духовності. Вони бачать світ у полярних поняттях, у термінології, взятій з опозиції «чорне-біле» і т. п., стороняться напівтонів і плавних переходів. Це видно й по успадкованій нами політичній системі. Телебачення та інші ЗМІ в Україні поки ще теж підтримують свідомість переважно юних душ. Оскільки на людей сильно впливають батьки та соціум, більш старим душам важко проявлятись і вони часто «застрягають» на ранніх рівнях свого віку.

Представляється, що до моменту Помаранчевої революції Україна все-таки в основному також складалась із душ більш зрілих, ніж юних. Однак у більшості з нас із моменту розпаду СРСР залишилися значною мірою недорозвиненими як немовлятковий компонент душі, так і дитячий та юнацький. Вирішуючи проблеми, типові для пострадянського періоду, наші душі розвивалися (за всіма цими компонентами разом) до стадії зрілості.

Старі душі «індиго-дітей» у опозиції до юних душ у нашій освіті

Яку ідеологію відбивають сучасні найбільш розповсюджені в Україні педагогічні системи? Ідеологію яких душ? Розумно очікувати, що картина тут аналогічна тій ситуації, що запанувала у владних сферах.

Свого часу у програмній промові (4.02.2005 р.) колишній прем'єр-міністр України, по суті, пообіцяла, що скоро держапарат буде переважно юним. Це та ряд інших фактів, на наш погляд, наштовхує на наступні очікування. У подальшому діяльність основної маси пересічних функціонерів (швидше за все, саме юних душ) буде критикуватися з позицій не тільки дитячих і більш молодих душ, а й виходячи з точок зору зрілих і старих душ. Аналогічна картина, на нашу думку, очікується й в установах народної освіти, у школах і навіть у ВНЗ. Виховна та освітня системи в цілому, включаючи їхній педагогічний корпус, теж будуть символізувати собою філософію юних душ.

Якщо раніш освітня система вчила переважно виживанню, потім здатності соціалізуватись, то тепер - іншому. Зараз в основному вона навчає вмінню створювати «тканину» цивільного соціуму, елементи, інститути громадянського суспільства, вона прививає навички жити та процвітати в такому суспільстві. По суті, тепер ми вчимо тому, що складає основу філософії та ідеології юних душ. На певний час домінувати незабаром будуть за очікуваннями освіта й виховання людини як громадянина. А відома «громадянська освіта» є тільки одним з напрямів подібного пізнання. І лише за плином багатьох років ми перейдемо до чогось, схожого на ноосферну освіту. Вельми примітною є обставина, що в таку освіту, зокрема, входять теорія та практика соціального самозахисту, які приймають естафету від «науки виживання» й зокрема основи безпеки життєдіяльності.

Подібна думка, висловлена видатним педагогом А. Шендеровичем, знайшла широку підтримку на ІХ Міжнародному фестивалі «Педагогіка ХХІ століття» в Одесі (2005 р.).

Однак, як відомо, «індиго-діти», які зараз народжуються, це зрілі та більш старі душі! Звідси неминучий конфлікт педагога чи вихователя, з одного боку, і дитини зі зрілою або старою душею, з іншого. Як бути?.. Це - конфлікт мало вивчений. Існують аргументи на користь того, що всі «індиго-діти» на нашій планеті поводяться як досить цілісна система. Причому по досягненні «індиго-дітьми» зрілого віку їхній взаємозв'язок у рамках соціально-культурного поля підсилюється. Не приймаючи поки що занадто жорстких припущень, ми все-таки будемо розглядати всіх «індиго-дітей» усередині даної системи освіти також як деяку систему. Ця система складна й унікальна і вже тому вона явно дисонує із традиційною системою освіти. Будемо називати її індиго-опозицією.

Педагогічному колективу особливо серйозно доведеться враховувати філософію старих душ. Душ - старших, ніж усереднена душа в самого цього педагогічного колективу. Потрібно буде усвідомити ту теоретичну базу, на якій кріпляться педагогічні колективи, подивитись на неї зверху, з висоти більш старих душ. Однак незрівнянно агресивніше буде критика з боку молодих душ, більш юних душ. Найбільш розвинені серед юних душ (у тому числі й у когорті педагогів) повинні підніматись над утвердженням власної правоти, узагальнювати і свій підхід і чужі методи пізнання, учитись визнавати повноцінними й адекватними також інших людей. Подібному синтезу, такої асиміляції досвіду повинні навчати ідеологи та жерці нової влади. І, зрозуміло, педагоги, учителі шкіл, вихователі.

Юним душам, зануреним у тіло педагога, доведеться уникати старого прагнення до безконтрольної влади, принципу «хто сильніший, той і правий». Процеси такі дуже хворобливі, але ті зміни, які вони за собою тягнуть, здатні реформувати й державу, й економіку, і систему цінностей нації (а особливо мікросоціум, сім'ю та школу).

Здається, що верхній шар ідеологів сучасної системи освіти, зрілі душі цього шару, суть колективісти і не прагнуть до встановлення диктату ні своїх доктрин, ані своєї диктатури. Схоже, педагогіку, яку вони сподіваються організувати, буде побудовано на самоврядуванні. Там не стане утверджуватися застаріла ієрархія. Усередині ж відстаючої педагогічної практики дітям - зрілим душам, усе більш усвідомлюючим свої права, доведеться боротися з жорстокістю або, як мінімум, із жорстким авторитаризмом. Як кажуть, рецидиви його живучі. По суті, «індиго-діти» стануть свого роду педагогічною опозицією, опозицією до традиційних чи ортодоксальних педагогів і вихователів.

І вчителям, і «індиго-молоді», і «індиго-учням» має бути завданням цивілізувати й організувати душевно більш молоді прошарки соціуму; створювати умови для більшої незалежності молодих, для їхньої продуктивності та для їхнього матеріалістичного підходу. І навіть робити це, долаючи їх епізодичні крайнощі, як своєрідну дитячу хворобу. Підхід до життя, притаманний «індиго-дітям» і, тим більше, зрілим душам, узагалі, у підсумку, стане більш шанованим.

Оскільки зараз верхівка педагогічної системи, її ідеологи та жерці - це порівняно більш зрілі душі, то така її ідейно-політична влада, такий авторитет її лідерів повинні стимулювати всередині армії педагогів і, далі, в учнях розвиток колективної свідомості, ріст суспільної самосвідомості. Вони зобов'язані вирощувати прояви емоційності, відкритості, щирості, миролюбства, альтруїзму.

Владні верхи в системі освіти повинні бути зацікавлені в культивуванні любові до ближнього та до світу, жалю та взаєморозуміння. У суспільстві мають заохочуватись релігійність і любов до фундаментальних знань, до філософії, до мистецтва. І, зрозуміло, до творчості та природи. На цьому шляху відродження зазначеного соціально-культурного потенціалу неминучі й перегини з боку функціонерів від влади. Перегини, перекручення в ідеології зрілих душ починають створювати перешкоди як для молодих, так і для старих душ. Наприклад, як зазвичай, заохочуватись буде створення того, що офіційно вважається справедливим, але при цьому буде втрачатись життєвий, здоровий глузд. Так, зараз у Росії в рамках режиму «керованої демократії» відбувається крен домінуючої ідеології вбік цінностей православ'я. Цей перекіс призводить, як відомо, і до різкого спрощення в усьому багатстві пропагованих через ЗМІ духовних цінностей. Від цього підсилюється влада лише ортодоксального православного духівництва. Так би мовити, «культурний генофонд», потрібний для розвитку суспільства, деградує.

Аспекти конфлікту притаманного дітям більш зрілих душ

Іноді люди, які підступають до стадії душевної чи духовної зрілості, уважають за необхідне пригнічувати свій юний аспект душі, викликаючи у своєму житті убогість, трагічні втрати та хвороби. Вони роблять це для того, щоб відкрити свій зрілий аспект. Звичайно цьому допомагають відносини, що характеризуються великою емоційною інтенсивністю. Більш зрілі душі менш егоїстичні та більш орієнтуються на оточуючих, розглядаючи їх як своє відображення. Ця якість дає зрілим душам ауру щирості, що відрізняє їхній вік від іншого віку. Найбільша образа для зрілої душі - це коли їй роблять щось таке, чого вона сама іншій людині не зробила би. Більш зрілі душі менш войовничі, ніж більш юні, тому що вони бачать в оточуючих себе. Часто їхнє життя проходить в емоційних метаннях і роздираннях, тому що вони намагаються розкритись емоційно.

Саме у зрілих душ часто зустрічаються випадки наркоманії, самогубств і невиліковні хвороби.

Однак, як відомо, «індиго-діти», які народжуються, це зрілі душі і навіть більш старі душі. Звідси неминучий конфлікт педагога чи вихователя та дитини зі зрілою та більш старою душею.

Фактори «анти-індиго»

Для розвитку душі «індиго-дитини», для досягнення ряду цілей на шляху її прогресу в системі сучасної освіти існує, на жаль, безліч перешкод, перепон і зла. Особливо шкідливі перешкоди зустрічаються, зрозуміло, лише в окремих ланках системи, у локальних осередках освіти та виховання. Такі шкідливі фактори-перешкоди назвемо факторами «анти-індиго». Згідно з вищезгаданими працями, для зрілої душі та старших за неї на перший план виступають такі цілі, як нижченаведені. Саме проти таких цілей діють фактори «анти-індиго».

Цілі, необхідні для розвитку душі «індиго-дитини»

Перерахуємо цілі зрілої душі за психологією сутності.

Відкритись емоціям.

Бути менш егоїстичною, орієнтуватись на оточуючих, бути більш альтруїстичною.

Установити більш відкриті, довірчі відносини, зв'язки з близькими, рідними.

Самопізнання, самопоглиблення, увага до щирих переживань, до етичних конфліктів у собі.

У максимальному ступені розвивати свої почуття сумління, совісті, співчуття чи жалю, свою здатність підтримувати емоційний зв'язок, давати та приймати любов.

Пізнати нематеріальний світ.

Зробити свій внесок у розвиток якомога більш обширної, охоплюючої надсистеми (аж до людства в цілому та до планети).

Бути «як усі», зрозуміти оточуючих, бути прийнятою в колективі.

Розвити свої творчі здібності, створювати витвори мистецтва.

Навчитись мислити філософськи, оперуючи високими абстракціями. Культивувати «філософське відсторонення».

Пізнати складність, невизначеність усього, навчитись жити в умовах понаддинамічного світу, в обставинах високої нестабільності світу.

Знайти суспільство, громаду, зрілі душі собі подібних і вписатись до їх осередку, у цей соціум.

Отримати вищу освіту, бажано в невеликому, нетрадиційному ВНЗ.

Здійснити свою власну місію, свої власні цілі, навіть якщо вони не обіцяють великих доходів чи почестей, високої посади.

Вести інтенсивний пошук високих цілей.

Відродити національну самосвідомість.

Пізнати метафізику, нетрадиційні віровчення, просунутись у навичках медитації шляхом експериментів зі своїм способом життя та поведінкою в побуті.

Домогтись емоційної гармонії на планеті.

Розвити свою духовну свідомість, проявлятись, реалізуватись у світі більш вільно.

Цілі старої душі

Знову ж таки, згідно із психологією сутності, стисло порахуємо цілі старої душі.

Систематично просуватись сходинками духовного росту.

Навчитись не прив'язуватись до інтенсивних емоцій зрілого циклу розвитку душі, знімати напругу. Піднятись над «мирською маячнею». Не зациклюватись на трагедіях людського буття. Не прив'язуватись до фізичного плану. Відчувати свій зв'язок з чимось великим. Бути максимально не обмеженою, суверенною, вільною душею.

Пізнати своє існування в більшому ступені інтелектуально, ніж емоційно.

Учитися сприймати те глобальне ціле, частиною якого є душа (планету, Сонячну систему, Галактику і т. д.).

Більше йти в середину, вглиб себе, зосереджуватись на пошуку, на збиранні цінностей у своєму внутрішньому світі.

Зуміти успішно розвиватись, незважаючи на свою чужорідність у мікросоціумі, у суспільстві.

Знайти свій спосіб самовираження в особистому житті та кар'єрі, що відповідає внутрішньому призначенню душі.

Зберігати нейтралітет у конфліктах. Не вирішувати конфлікт насильництвом. Проявляти мудрість, розуміння, терпимість, толерантність.

Навчати людей гармонії та гуманізму.

Допомогти своєму народу рухатися світлим шляхом прогресу.

Відродити свою самосвідомість як представника не тільки окремої нації, а й усього людства.

Знайти свою роль у суспільстві. Позбутися страху власної неадекватності, відмовитись від самоприниження, самознищення тощо.

Синтезувати свою систему вірувань на базі багатьох вивчених релігійних і духовних учень.

Спромогтись об'єктивно та з гумором, філософськи оцінювати себе з боку, не ототожнюючись із зовнішніми проблемами.

Підтримувати свій зв'язок (як зв'язок елемента) із грандіозним цілим, з екосистемою людства, з космічними енергіями, з ноосферою, з усім Всесвітом.

Навчитись частіше «пливти за течією життя», ніж боротися з його обставинами.

Навчати оточуючих і допомагати їм рухатись в обраних ними напрямках духовного розвитку, учити людей на своєму особистому прикладі. Не прагнути до своєї слави на шкоду своїй життєвій місії на Землі.

Інтегрувати та врівноважити всі аспекти душі (від дитячого до старечого і т. д.).

Простити себе за все, простити та приймати оточуючих без їх догани, без осуду їх за обрані ними шляхи розвитку їхньої душі.

Учити терпимості, толерантності у ставленні однієї нації до іншої.

Творчо будувати свою реальність, не вдаючись до маніпуляції чи контролю.

Відмовлятись від придушення інших, від свого панування над ними, від того, щоби використовувати силу як можливість і бажання діяти.

Установити з усім сущим партнерські відносини зі створення реальності (аж до партнерських відносин із Богом для віруючих).

Навчитись просити про допомогу, а не про жалість.

Постійно спрямовуватись до своєї майбутньої реальності, що насичена все більшою й більшою любов'ю. Постійно підтримувати своє «майбутнє», своє більш досконале «Я», своє «духовне Я».

Жити у світі дружньому, дружньо налаштованому як особисто до неї (душі) самої, так і до всього живого.

Відчувати світ як свою підтримку та союзника.

Віддавати.

Виявляти несприйнятливість до негативного, усюди випромінювати позитивну енергію, займати активну духовну позицію, випромінювати спокій, а не страх.

Любити.

Створювати реальність цілком свідомо, з вільною волею.

Брати на себе відповідальність і за світ нинішній, і за той, котрий я створюю (спочатку у вигляді моделей, мислеобразів, мислеформ, інформосом і т. п.).

Зберігати лише найцінніші зразки спілкування з минулого досвіду, позбутись психологічної прив'язаності до минулого, рабського підпорядкування йому. Особливо - відмовитись від негативу, прихованого в минулому досвіді.

Бути творцем доброї волі, гармонії та любові.

Пізнати безумовну (як би безпричинну, нічим очевидним не обумовлену) любов. Любов, що існує при будь-яких обставинах, любов до оточуючих, до себе, до всього живого, так звану любов-агапе.

Надихати людей на те, щоб вони просувалися шляхом удосконалювання. Робити це, звертаючись до їх розуму та впроваджуючи мудрість у свідомість людини.

Цілі трансцендентної душі

Проявлятись як цілком збалансована особистість.

Учити людей про великий взаємозв'язок усього Всесвіту. Просвітлювати всю ноосферу.

Підключатись до колективної свідомості людства, пізнати його, стати носієм такої свідомості.

Не йти своїм вузькоособистісним шляхом індивідуума, але жити як частина людства, маючи колективну свідомість суспільства, розділяючи суспільну ноосферну свідомість.

Підготувати планету до прояву нескінченних душ.

Фактори анти-індиго

Погляд на світ, як на поляризований, розділений на полюси, чи опозиції («чорне-біле», «добро-зло», «правильно-неправильно» тощо).

Переконання «Важливішою є зовнішня свобода людини, ніж внутрішня свобода (свобода у світі її внутрішнього досвіду)».

Пропаганда світогляду, відповідно до якого визначальний чинник соціального розвитку - це класова боротьба й узагалі боротьба.

Пропаганда принципу умовності (чи навіть - пропаганда класового характеру), моральних цінностей. Крайній моральний релятивізм.

Позиція «Релігійні погляди повинні бути загальноприйнятими, хоча й без фанатизму».

Заперечення того, що свідомість і душа живуть також і після смерті.

Наявність і надмірне зміцнення ортодоксальних учень, доктрин, конфесій у сфері релігій та ідеологій, занадто жорстких концепцій у світі філософії та ідеології.

Скепсис стосовно досвіду, що не вписується в рамки ортодоксальних наукових уявлень, картин світобудови.

Рецидиви філософії «Після нас - хоч потоп» чи філософії, яка виправдовує «Бенкет під час чуми».

Максима «Не допускай збоїв у домінуючій світоглядній системі, уселяй у народ думку про її надійність».

Вихваляння стійкості та непохитності особистих переконань.

Вірування «Людина є кепською і може лише волати до жалості Бога та намагатися заслужити любов Бога».

Філософія та ідеологія, що виправдують «Світ Домінування», «Світ Панування та Підпорядкування».

Віра в те, що страждання, і тільки воно, розвиває душу. Ігнорування шляху пізнання для розвитку душі.

Відчуженість від духовного й черствість освітніх і виховних програм.

Абсолютизація мети та засобів її досягнення. Ототожнення правильного зі щирим і доцільним. Культ цілеспрямованості, культ цільових програм для досягнення тільки зовнішнього життєвого успіху як ідола-кумира.

Розвиток переважно розуму та навичок практичної діяльності.

Послаблення шкідливого впливу факторів анти-індиго

Очевидно, для того щоби створити «індиго-дітям» сприятливі умови для їх розвитку, навчання й виховання у школі, необхідно якомога зменшити шкідливий вплив на них із боку факторів анти-індиго. Наприклад, істотно ізолювати ті чинники, з яких ці фактори випливають. Як це конкретно зробити та як це вже реально роблять учителі, тема окрема.