Культура мови та спілкування вчителя

Культура мови та спілкування вчителя

Автор: Є. Іванова

Доктор Євгенія Стоічкова Іванова з університету імені єпископа Костянтина Преславського ділиться своїми думками про необхідність для вчителя володіти культурою мови та спілкування

В останні роки багато педагогів не безпідставно порушують питання про створення цілісної системи виховної діяльності підлітків. "Одне з найважливіших положень у цій системі - виховання основ естетичної культури, розвиток творчих, у тому числі й художніх, здатностей учнів", - пише І. Любчинський у болгарському часописі "Начално образование".

Культуру однієї людини й усього суспільства в цілому не можна розглядати окремо від культури спілкування та культури мови. Знижена культура мови в останні десятиліття в Болгарії є основною проблемою, що зачіпає всі сфері громадського життя в нашій країні. Ми рідко замислюємось над тим, що існує зв'язок між культурою мови й естетичним вихованням, естетичною культурою та навпаки.

Поза спілкуванням навчальна діяльність неможлива - cтверджують психологи. Педагогічне спілкування це й засіб і механізм, завдяки яким реалізується праця педагога. Саме у процесі спілкування засвоюється досвід, накопичуються знання, формуються вміння та навички, погляди й переконання. Спілкування реалізується специфічними мовними засобами, за допомогою яких стає можливим здійснення мети спілкування - мовна діяльність сприяє обміну досвідом і цим самим сприяє розвитку.

Мова - це складний феномен психіки людини. У відповідності до мовної поведінки можна судити про характер і здатності людини, розкривається її темперамент як особистості. А мова, як засіб мовної діяльності, виражає, уточнює й викликає думки та почуття, бере участь у запам'ятовуванні, тобто мова є носієм знання.

Одне з основних завдань педагогічних ВНЗ - це становлення особистості майбутнього вчителя, бо формування педагогічних умінь і навичок починається саме під час навчання у ВНЗ. Становлення особистості молодого вчителя триває далі у процесі самовиховання - насамперед у повсякденній педагогічній практиці. Одними з найважливіших навичок, які повинен опанувати майбутній учитель, є мовні навички: побудова фрази, вільне володіння засобами вираження слова, правильна вимова, місце наголосу, у тому числі логічного.

Уміння говоріння формуються в людині із самого раннього дитинства. Маленькі діти засвоюють виразні можливості мови "на рівні почуття, своїми власними, виробленими за необхідністю мовленнєвими навичками", - зазначає Є. Сотірова в роботі "Техника на говора". Початковий шкільний вік - саме той, коли закладаються основи мовної культури, коли діти, вивчаючи граматику рідної мови, піднімають своє відчуття мови на вищий рівень. Для них мова вчителя є прикладом наслідування, безумовною моделлю формування звуків і звукосполучень, мелодики рідної мови. Авторитет учителя будується не тільки на його знаннях, а й на його вмінні говорити добре, "володіти" дітьми через слово, бо вчитель здійснює свою діяльність насамперед словом. Слово - це "інструмент", "знаряддя" для застосування його у професії. Образна, граматично виважена, інтонаційно збагачена, жива мова вчителя у спілкуванні з дітьми - це один із найважливіших факторів для ефективного здійснення навчально-виховного процесу.

Культура педагога - поняття широке та багатогранне. Учитель просто зобов'язаний уміти вибирати та використовувати ті елементи мови, які точніше всього, образно й емоційно приведуть його думки до свідомості учнів. А це залежить від його ерудиції, від уміння усвідомлено вибирати та використовувати такі мовленнєві засоби, що необхідні в даній конкретній ситуації.

Основа розвитку культури мови як учителя, так і кожного, хто виступає перед аудиторією, - це знання орфоепічних норм мови та відпрацьована до автоматизму техніка говоріння. Дотримання орфоепічних норм є важливим чинником збереження багатства рідної мови та її подальшого розвитку.

Проблема "поганого вимовно-мовленнєвого середовища" у школі ставилась неодноразово. Часто під впливом діалекту або навіть через зайве старання вчителі вимовляють, наприклад, болгарською "четА" й "седЯ" замість правильної вимови "четЪ" й "сед'Ъ" або "вУдЪ" чи "жИнЪ" замість "вОдА" та "жЕнА". Зі шкільного віку зберігається стійка звичка вимови слів з неправильним наголосом. Можна навести десятки й навіть сотні прикладів порушення орфоепічних норм мови не тільки у школі, а й у відомих засобах масової інформації, чи то радіо чи телебачення. А це свідчить про низьку культуру мови вражаючих розмірів у громаді та суспільстві.

Культура мови нерозривно пов'язана й з мовленнєвою технікою. Мовленнєвий апарат, у "технічному" сенсі слово, являє собою "пристрій", за допомогою якого мозок перетворює думки у звукові символи. Цей закодований пристрій має бути відповідно побудований і безупинно вдосконалюватись, щоб мати на високому рівні якості кінцевий продукт - якість відтворювальної інформації. Можливо, що декому порівняння здасться занадто зухвалим, але розстроєний мовленнєвий апарат для людини - це те саме, що й скрипляче колесо чи незакріплена деталь машини. Усе частіше зустрічаються вчителі, які сичать, мимрять, не артикулюють правильно звуки "З", "Ш", "Р" і вважають, що цим вони цікавіші, говорять скоромовкою або протяжно, монотонно, а при звуку "Л" перед твердими голосними спостерігається тенденція до зникнення. Усе це порушує природне звучання, мелодику болгарської мови.

У болгарських педагогічних ВНЗ для спеціальності "Дошкільна й початкова шкільна педагогіка" увели іспит, що включає перевірку мовленнєвих і комунікативних можливостей майбутнього вчителя. Незважаючи на це, усе ще до ВНЗ потрапляють студенти зі значними відхиленнями в мові, причому найчастіше спостерігаються випадки сигматизму, ротацизму й ламбдацизму (нечіткість у вимові певних звуків - Ред.).

Ось картина мовленнєвих дефектів, яку було встановлено на іспиті з виразного читання для студентів першого та другого курсу зазначеної вище спеціальності в різні роки.

Треба підкреслити, що ці дані представляють тільки значні відхилення з точки зору артикуляції.

Одна з передумов підняття рівня й авторитету педагогічної освіти - це підвищення критеріїв оцінки культури мови кандидатів до педагогічних ВНЗ із уведенням іспиту на перевірку мовленнєвих і комунікативних можливостей для всіх педагогічних спеціальностей, а не тільки для дошкільної та початкової шкільної педагогіки. Крім того, в обов'язковому навчанні студентів-педагогів треба ввести такі дисципліни, як "Культура мови" та "Красномовство", тому що майстерність учителя говорити має вирішальне значення при формуванні мовленнєвих умінь і навичок спілкування в учнів. Дитина вчиться говорити та користуватися мовою у процесі спілкування. А у процесі навчальної діяльності перед нею постає спеціальна мета - вивчення мови й оволодіння мовою. Спосіб її опанування здійснюється у процесі спілкування, де й задовольняються реальні потреби мовця.

Будь-який учитель має володіти технікою говоріння досконально. Таке володіння дає йому багату можливість залучати, мобілізувати увагу дітей чи слухача. Одне з найважливіших завдань - це правильна постановка голосу. Мова викладача повинна відрізнятись точністю, ясністю, виразністю та доступним викладом згідно з віком реципієнтів (споживачів - Ред.). Ні за яких умов учитель не має ставитись до дітей із поблажливістю, якими б маленькими вони не були. Їхня молодість не виключає інтелігентності. У мовленнєво-вимовній атмосфері, яка повсякденно створюється у школі, учитель прямо чи посередньо впливає на всі рівні мисленнєво-мовленнєвого процесу учнів так званою слуховою адаптацією. Кожна мовленнєва помилка вчителя відбивається на мові учнів. Крім того, майстерність учителя говорити є передумовою та засобом впливу на думки й почуття дитини, пробудження їхньої уяви, а художнє мислення активізує й логічне мислення учнів.

Уміти говорити добре - це значить уміти впливати на людей.