Виховний аспект шкільного уроку

Виховний аспект шкільного уроку

Одне з центральних місць у навчальному процесі займає творча індивідуальність педагога. Здатність управляти цим процесом - свідчення високого інтелектуального й духовного рівня вчителя, його професійної компетентності

Дуже відповідальний момент - установлення зв'язку вчителя з іще незнайомим йому учнівським колективом. Адже під час першого знайомства десятки очей учнів наче зливаються в одне око, яке допитливо пронизує вчителя, просвічує його, намагається збагнути всі його позитиви та негативи. Напруживши всю свою внутрішню енергію, учитель доброзичливо дивиться на своїх вихованців, зігріває їх поглядом, ламає ту стінку відчуження, що неминуче виростає між незнайомими людьми, і всією своєю істотою переконує: «Я ваш!»; він говорить слова, що знаходять відлуння в дитячих душах. І тоді між учителем та учнями наче пробігає якийсь струм, що єднає їх, творить одне, нерозривне ціле. Послані від учителя імпульси збуджують зацікавлення в учнів, і це почуття, оповите симпатією, з повною силою повертається до вчителя, додаючи йому творчої наснаги, бажання працювати.

Уміння зачаровувати учнів, захоплювати їх навчальним матеріалом, подавати інформацію в яскравій емоційно-образній формі - це велике щастя для вчителя, це найвищий прояв його педагогічної майстерності. Адже тільки за таких умов він навчає й виховує, збуджує думку та формує почуття, сприяє розвитку та становленню особистості. Бо можна добре оволодіти технологією викладання, мати достатні знання про свій предмет, успішно пройти «школу виучки», але коли з педагогічного арсеналу буде вилучено високий духовний настрій, темперамент, чулість, вразливість, емпатію, а на місце обговорення поставлено голий прагматизм і безчуттєву логіку доказів, то навчання стане холодним і безбарвним ремісництвом. Інтроверсія, безпристрасність сприймання та реакції на події, егоцентризм - це ті хворобливі симптоми, що зводять нанівець будь-яке педагогічне зусилля. Тільки органічне поєднання знання, виучки з педагогічною культурою, багатющою чуттєвою гамою, здатністю образно й творчо мислити спроможне оживити та підняти процес викладання до рівня мистецтва. Певною мірою учитель у класі - це режисер, актор та автор сценарію педагогічної п'єси-уроку. Виникнувши на основі продуманого замислу, ця п'єса часто-густо розвивається за законами імпровізації, тому що багатство та розмаїття педагогічних ситуацій невичерпні. Тому-то роль учителя аж ніяк не може бути зведена до якогось озвучувача підготовленого заздалегідь тексту, бо, як сказав Лессінг, «вимовляти правильно можна навчити й папугу. Мало розуміти, треба ще й відчувати».

Педагогічний артистизм учителя базується на гармонії мислення та почуття, на творчому задіянні фантазії та уяви, здатних надати емоційності й образності навчальному матеріалу, вплинути на чуттєвий світ дітей.

Як справедливо зазначає О. Булатова, у структурі педагогічного артистизму виділяється дві грані:

внутрішній артистизм - культура, емоційність, витонченість, гра уяви, образне бачення, здатність до імпровізації, внутрішня схильність до творчості;

зовнішній, спрямований на клас, артистизм - ігрова подача, «техніка» гри, особливі форми вираження своєї оцінки матеріалу, виведення учнів на ігровий рівень.

Варто наголосити, що художність педагогічного явлення полягає у спроможності зробити образним навчальний матеріал, тобто втілювати ці образи-»видіння» у тканину педагогічної діяльності. Вигода від такого способу організації навчального процесу очевидна, бо при емоційному сприйманні матеріалу значно посилюється мотиваційне ставлення учнів до навчання, зростає інтерес до пізнання, зникають скованість і нервозність, зміцнюються комунікабельні здатності.

На ще одну дуже важливу рису педагогічного артистизму вказав Ш. Амонашвілі: «Різні цінності, знання, морально-етичні норми не доходять до дітей у стерилізованому вигляді, а несуть у собі особистісні риси вчителя, його оцінки, ставлення, його світогляд. Для дитини знання не існують без учителя, і якщо малюк полюбить свого вчителя, то значить, потягнеться і до знань. Якщо він недолюблює вчителя, боїться його, не бачить у ньому друга, то навчання втрачає для нього всяку цінність. Завоювати любов дітей - пекуча турбота першого (і всякого наступного) вчителя, тому що тільки через любов до свого вчителя дитина входить у світ знань і засвоює моральні цінності суспільства».

Багаторічна робота у школі «Чарівний світ» підтверджує правоту образно вираженої Ш. Амонашвілі давньої педагогічної істини про формований учителем внутрішній світ дитини як каталізатор її ставлення до навчання та всіх інших атрибутів шкільного життя. Тому не випадково сутність педагогіки все частіше трактується нині як триєдність науки, мистецтва й любові.

Школа, де створюється потужне пізнавально-активне поле позитивного потенціалу, стає тим омріяним місцем, до якого прагнуть діти. Усю свою роботу ми спрямовуємо на те, щоб таким місцем стала школа «Чарівний світ»: тут кожна дитина відчуває себе потрібною та значущою для інших, відчуває, що її люблять. Адже інакше й бути не може, бо кожен учень у школі повинен почувати себе щасливим. «Шкільне щастя» - це не якась вигадка вчителів-ідеалістів, а природна й необхідна для дитячої особистості атмосфера шкільного життя.

На перших етапах нашої роботи були розроблені технології створення пізнавально-активного поля позитивного потенціалу у процесі навчання дошкільнят та учнів різних вікових груп.

Сьогодні вже задіяно цілісну педагогічну програму, в основі якої лежить створення навчально-пізнавальної реальності з фантастичними елементами. Вона варіативна за змістом і формою й набуває ознак мовленнєвої, математичної, природничої, мистецької в залежності від дисципліни, що вивчається. Її операційні можливості передбачають:

подорож у світ математичних, природних, філологічних, мистецьких, людинознавчих понять;

одухотворення категорій, явищ, персонажів і спілкування з ними;

переміщення вздовж осі часу й уявне перебування у віддалених у минуле епохах, спілкування з людьми, що жили в різні історичні періоди;

переміщення у просторі й уявне перебування в географічно віддалених місцях;

перенесення в паралельні світи (книжковий, телевізійний, інтернетний);

спілкування з фантастичними істотами;

безпечне експериментування з поняттями, явищами, довільний вибір учинків, дій, що не призводять, як у реальному житті, до невиправних наслідків;

корекція подій, що відбулись;

повторний перебіг подій з метою зміни їх наслідків;

творча розбудова навчально-пізнавальної реальності, що здійснюється відповідно до законів її творення.

Навчально-пізнавальна реальність містить поряд з дійсними фантастичні елементи, що створюють сильне поле тяжіння, роблять навчання захоплюючим і привабливим. Дітям у цій реальності комфортно, цікаво й затишно. Вони відчувають, що школа належить їм.

Автор: М. Лещенко