Національне виховання

Як бачимо, скрізь вмотивовується педагогічна доцільність багатодітності. Це положення знайшло своє наукове обґрунтування у творах А. С. Макаренка, який писав, що навіть у найкращих, найщасливіших випадках, навіть у руках талановитих і уважних батьків виховання єдиної дитини є надзвичайно складним завданням. Сім'ю з однією дитиною Макаренко називав «кособокою».[22; с.343]

Виховувати дітей не так то й легко: «Малі діти -- малий клопіт, а підростуть -- буде великий». Для сімей трудящих, що жили в експлуататорському суспільстві й зазнавали постійного визиску з боку панівного класу, умови для життя й виховання дітей були дуже тяжкими. «Як село, то й голе: в одній хаті мак, а в другій так», «У голоти нема-що молоти», «А у нашій школі дітки й стіни голі»,-- промовисто повідують українські народні прислів'я та приказки про життя дожовтневого часу. Проте трудовий народ не втрачав надії на краще майбутнє, зберігав життєвий оптимізм, виявляв особливе піклування про дітей: «Не доспи, не доїж, а дитину потіш».

Утвердження любові, особливої поваги й ласки до дітей -- одне із стрижневих питань народної педагогіки. Звернімося хоча б до сюжету казки «Кирило Кожум'яка». Довго впрошував князь Кожум'яку, щоб той звільнив землю від лютого змія і врятував князівну. Та прохання були марними. Тоді князь збагнув і послав до нього малих дітей. Ті, як прийшли, як зачали просити, впали навколішки та як заплачуть, то й сам Кожум'яка не витерпів, заплакав та й каже: «Ну, для вас я вже зроблю».

Мати дітей, сім'ю -- велика радість, бездітні сім'ї часто нещасливі -- один з лейтмотивів народної педагогіки. Характерними з цього приводу є слова з української народної пісні «Прилетіла зозуленька в вишняк молоденький»:

Чом я така нещаслива уродилась в світі?

Усі пташки роблять гнізда, а я їх не вмію;

Усі пташки несуть яйця, а я в чужі гнізда несу;

Усі пташки живуть вкупі, а я все самотня;

Усі пташки мають діток, а я їх не бачу;

Усі пташки мають втіху, а я тільки плачу.

Бездітна людина -- що безплідне дерево. Не випадково в народній педагогіці бездітні люди, які з тих чи інших причин не мають потомства, вважають себе глибоко скривдженими й обділеними життям, до глибокої старості не перестають мріяти про дітей -- окрасу дому, сумують і тужать без них. Нерідко, правда, у бездітних на їх численні прохання, нарешті, завдяки чарівній силі, появляється яка-небудь «штучна» дитина, що стає їхньою єдиною втіхою й розрадою (українські народні казки «Солом'яний бичок», «Кривенька качечка», «Телесик», «Сніжниця» та інші). Цим народ підкреслює, що сім'я без дітей аж ніяк не може існувати. Звідси напрошується висновок, що коли немає власних дітей, слід брати на виховання чужих, які з тих чи інших причин втратили батьків.

Ідеал матері, яка дає життя, зігріває дитину теплом і ласкою, виховує її, втілений у багатьох казках. І не дивно, що доля дитини, яка залишилась без матері, в казці, як правило, терниста. Високо підноситься також жінка-мати в українських прислів'ях і приказках. Звернемося до них:

«Нема у світі цвіту цвітнішого, як маківочка, нема ж і роду ріднішого, як матіночка!», «Матір ні купити, ні заслужити», «На світі знайдеш усе, крім рідної матері», «Без батька -- півсирота, а без матері -- вся сирота» тощо. Або ж пригадаємо казку: ніякі мудреці жодним способом не могли викликати сліз у дочки царя. Тільки зустріч з матір'ю, яка повернулась після тривалої розлуки, до сліз зворушила черстве серце царівни (народна казка «Сльози») [9; с.41].

Три сини було у бідного чоловіка. Всі три подалися на заробітки, всі три наполегливо працювали. Незабаром найстарший з них Петро приніс додому золото, середній Гаврило -- багато грошей. Та найбільше поталанило наймолодшому Іванкові, який, хоч не приніс додому багатства, але потрапив до гарного вихователя-велета. Той навчив хлопця добре їздити на коні, орудувати шаблею, рахувати, читати й писати. Працьовитий Іванко навіть після тяжких битв з упирем, на які посилав велет Іванка для виховання мужності, кмітливості, загартування волі, трохи відпочивши, зразу ж брався до навчання. Озброєний знаннями й досвідом, Іванко став непереможним. Так розповідається у «Казці про бідного чоловіка і його синів».

В народних прислів'ях і приказках не раз підкреслюється обов'язок батьків гарно виховувати, готувати дітей до самостійного життя («Не та маги, що родила, а та, що вигодувала!», «Не той батько, що родив, а той, що до ума довів»). Відмічається надзвичайно велика роль матері у вихованні дітей: «Що мати навчить, то й батько не перевчить». Ніхто краще матері не подбає про свою дитину: «Біля рідної матки добре дитятку», «В кого ненька, у того й голівка гладенька».

Народна педагогіка осуджує батьків, які не виконують своїх обов'язків. («Не навчив батько -- не навчить і дядько»). Доля дитини, її майбутнє великою мірою обумовлюються ставленням батьків до своїх батьківських обов'язків. («Батько -- рибалка, то й діти у воду дивляться», «Яблуко від яблуньки не далеко котиться»). Кожен повинен з усією відповідальністю ставитися до виховання дітей. І горе тим, хто цурається своїх дітей. («Казка про пташку, що несла золоті яйця»). В той же час діти також зобов'язані шанувати батьків, піклуватися про їхню старість, рахуватись з їх порадами й заповітами. Питання «батьки і діти» не раз порушується й розумно розв'язується у народній педагогіці. Звернімося з цього приводу хоча б до деяких народних казок.

Названий батько вчив своїх дітей не забувати правду за будь-яких життєвих обставин. Та два сини, колишні бідняки, зажили заможно й забули заповіт його. Тільки наймолодший дотримався батькового заповіту й тому став щасливим. «Бачу,-- каже батько, сину,-- що з вас трьох тільки ти не розминувся з правдою. Живи ж щасливо!» («Названий батько»). Гостро засуджує народ чотирьох синів, які відцуралися батька, не допомогли йому («Невдячні сини»). У пісні «У неділю рано-пораненько» висміюється син-свин, який, маючи дві хати, не хоче дати рідній матері притулок на старості. З першої хати він вигнав її, щоб не заважала гостям, які мають незабаром з'їхатися, бо «будуть гості та все в бархатині», а неня «в подертій свитині». В другій же хаті, за словами сина, матері «сидіть не до діла». Знайшла мати притулок у дочки. Та ось у невдячного сина сталася біда. І він прибіг-таки за допомогою до рідної матері:

Забрехали вражії собаки,--

Коли йде син матері прохати.

«Іди, нене, тепера до мене,--

Сталася причина у мене...

Сталася у мене причина:

Вмерла жінка,-- осталась дитина».

«Бодай, брате, ще й хата згоріла,

Як матінці нашій сидіть не до діла.

А як буде та хата горіти,

Явлю людям, щоб не йшли гасити,

Явлю людям, щоб не йшли гасити,

Як матінці нашій не до діла жити».

Отже, мораль українського фольклору на цю тему така: молодь має з повагою ставитися до старших, шанувати батьків, прислухатися до їх порад, бо хто більше жив, той більше й бачив. Не випадково, що у казках часто-густо мудрими порадниками виступають літні люди.

Про обов'язок дітей перед батьками йдеться і в прислів'ях та приказках: «Як батька покинеш, то й сам загинеш», «Шануй батька й неньку -- буде тобі скрізь гладенько». На щасливу й спокійну старість мають моральне право і можуть розраховувати лише ті батьки, які виростили й добре виховали своїх дітей -- резюмує народна мудрість.

Поза увагою української народної творчості не залишаються й стосунки між самими дітьми -- братами й сестрами. Цьому присвячується ціла низка творів.

По-родинному тепло прощаються три сестри з рідним братом, виряджаючи його в далекий похід:

Що старшая сестра коня веде, Середульшая зброю несе, Сама меншая з братом іде... (Українська народна пісня «ОД три сестриці-жалібниці»)

Тужить над своєю долею бідний сирота, бо «все чужі люди -- роду нема, ні до кого прихилитися». Знайшов би поміч і розраду в брата чи сестриці, але, на жаль, і їх у нього немає:

Прихилюся до явора,

А яворко -- то не братичок:

Шумить, гуде, гілля ломить,

А до мене не говорить.

Прихилюся до берези, і

А береза -- то не сестронька:

Шумить, гуде, гілля ломить,

А до мене та й не говорить.

(«Між горами а в долині»)

Почуття гуманності збуджують у нас казки «Котигорошко», «Дев'ять братів 1 десята сестриця Галя» та ін., в яких оспівуються кришталево чесні, доброзичливі, сердечні стосунки між братами й сестрами.

Народ гнівно засуджує фальш і неприязнь, розбрат і ворожнечу між братами й сестрами (низка українських народних казок про бідного й багатого брата, про убогу й заможну сестру та ін.).

До болю у серці хвилює нас і понині своєю глибокою щирістю й безмежною людяністю одна з широко відомих народних дум «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі». В цьому емоційно насиченому творі розповідається, як «тікало три братики рідненькі -- два кінних, третій піший-піхотинець». Складні обставини стали своєрідним життєвим іспитом випробування міцності дружби між єдинокровними братами. І два старші не склали його. В скрутну хвилину вони безжалісно покинули найменшого брата на нелюдські страждання й вірну смерть. Останній же не втратив людської гідності і за цих тяжких обставин -- без хліба і води, та у чужій стороні. Він весь час хвилювався, чи старші брати щасливо дісталися додому, і найменше дбав про себе.

Брати ж думають тільки про багатство, як ціною брехні виправдати перед батьками свій підлий вчинок. Старший висловлює потайну мрію про одержання спадщини:

А буде отець-мати помирати,

І будем грунта-худобу на дві часті паювати,--

І третє між нами не буде мішати.

Дума засуджує жорстокість, підлість, егоїзм, розбрат, жадобу до наживи. І те, що турки-яничари старших братів «постріляли, порубали, коні із здобиччю назад у город, у Туреччину, позавертали», сприймається як заслужена кара за підлість, безсердечність і зраду.

До речі, крім наведеної кінцівки думи, є ще кілька дещо змінених варіантів. В одному з них гине тільки менший брат, а старші повертаються додому. Середульший у всьому зізнається перед батьками, і вони виганяють старшого з дому. В Іншому -- найстаршого громада засуджує до страти.

Із сказаного неважко прийти до висновку, що народний розум невтомно дбає про те, щоб стосунки між дітьми були щирими, людяними. Не випадково вислів: «Любіться, як браття (сестри)»,-- став крилатим. А чудовими словами «брат», «побратим» у народі нерідко називають щирих, добросердих людей, які разом, дружно долають труднощі у боротьбі за спільну справу.

Узи побратимства в народній педагогіці вважаються найсвітлішими, непорушними. Вихованню саме цих благородних рис у молодого покоління народ постійно приділяє велику увагу.

Нині, в період бурхливого національного відродження, школа, педагогічні колективи покликані творчо осмислити уроки минулого, суть сучасних суспільних процесів і на цій основі підготувати міцний фундамент для відродження і утвердження української та інших національних систем виховання народів (етносів), які живуть на території України.

Мета курсу народознавства -- ознайомити дітей з багатствами господарсько-культурної спадщини українського народу, народними традиціями і на цій основі формувати в них етнічну самосвідомість, кращі якості національного характеру, прагнення до відродження національної культури..

У народознавстві виділяються такі компоненти змісту:

1. Етнічна історія українців (виникнення і формування народу, нації) та етнічні ознаки (мова, територія, елементи традиційно-побутової культури).

2. Позитивні народні традиції, звичаї, культурні цінності, народне мистецтво.

3. Розвиток національних традицій у сучасній культурно-побутовій сфері.

4. Етнічні процеси взаємодії, взаємовпливу в традиційно-побутовій сфері українців та інших народів, що живуть на території України або межують з її кордонами.

Кожний елемент традиційно-побутової культури, що складає основу народознавчого змісту (традиційні види господарства, домашні промисли і ремесла, народне житло, одяг, кулінарія, транспорт, громадський і сімейний побут, світоглядні уявлення і вірування, народні знання, фольклор, народне мистецтво), вимагає висвітлення рис, притаманних саме українському народу. Для цього слід вдаватися до порівняльних характеристик, наводити відомості про елементи культури народів, що жили в різних історико-етнографічних регіонах України. Водночас намагатися показати національну цілісність культури нашого народу, його культурно-історичну єдність з народами світу, значення здобутків української народної культури.

Реалізуючи виділений зміст на рівні конкретного навчального матеріалу, необхідно показати зв'язки між історією своєї місцевості та історією України, взаємодію минулого, сучасного і майбутнього. Важливо в інтерпретації фактів забезпечити особистісне ставлення дитини до глибокої давнини, відобразити досвід минулого в потребах, інтересах, цінностях сьогоднішнього дня, в мотиваційній сфері життєдіяльності учня. Це сприятиме розумінню сучасних етнічних процесів, виходу у широкий багатонаціональний і полі культури й світ.

У школах доцільно створювати етнографічні музеї -- світлиці, української хати, народного одягу, ремесел і промислів, писанок, вишивок, народної казки тощо; організовувати етнографічні і фольклорні розвідки, практикувати проведення календарних і родинних обрядів, свят за участю представників старших поколінь.

Розділ ІІІ. Дослідно-експериментальна робота

3.1 Експериментальна технологія виявлення рівня сформованості національної свідомості молодших школярів засобами народних традицій

Безумовно, що зміцнити і розвинути демократичну процвітаючу державу можуть тільки ті люди, які люблять та поважають свій народ, свою Україну. При цьому вони повинні мати людську гідність, національну свідомість, знати історію і традиції своєї країни і вміти їх захищати, любити свою Батьківщину і свій народ.[7; с.19]

Перед нами постають такі запитання: Хто ж вирішуватиме долю нашої держави в майбутньому? Хто керуватиме нею через два тири десятиліття? А відповідь на них одна - наші діти. Саме тому починаючи ще з дитинства батьки та вчителі повинні прищепити дітям любов до своєї держави, до її традицій, до рідної мови та до ї громадян.

Нас зацікавило питання щодо рівня сформованості в учнів молодшого шкільного віку національної свідомості. Враховуючи рекомендації з педагогічних досліджень нами було розроблено методику, яка складались з таких етапів:

- підготовка і розробка методичного матеріалу;

- проведення обробки даних після досліджень;

- підведення підсумків проведеної методики.

Тести розроблено самостійно.

Базою проведення методик було обрано Киківську загальноосвітню школу, в якості досліджуваних класів було обрано 3 - 4 класи.

Дослідження складалось з одного тесту та виховного заходу. Призначення їх полягало в визначенні наявності сформованого рівня національної свідомості в учнів.

Тест складався з десяти запитань, учневі потрібно було дати відповіді на ці запитання та обвести кружечком вибрану ними відповідь. То ж тести були проведені, відповіді учнів були зібрані і оброблені. В дослідженні брало участь 25 молодших школярів.

На підставі аналізу психолого педагогічної літератури, спостережень за навчальною діяльністю школярів, само оцінок учнів та експертних оцінок визначені основні критерії рівнів сформованості національної свідомості молодших школярів.



На основі цих критерій рівня сформованості національної свідомості молодших школярів і було розроблено тестове опитування для учнів.

Методика: «Рівень сформованості національної свідомості молодшого школяра»

Мета проведення: визначити рівень сформованості рівня національної свідомості у дітей молодшого шкільного віку.

Матеріали та обладнання: Бланки анкет для проведення опитування, ручка чи олівець.

Хід роботи: кожен учень отримує анкету і дає відповіді на запитання, після чого всі анкети збираються і згідно з ключем визначаються рівень сформованості національної свідомості учнів.

	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
А	3	2	3	3	1	2	3	3	1	3
Б	2	3	1	2	3	3	2	1	3	2
В	1	1	2	1	2	1	1	2	2	1

Обробка результатів:

Завданням обробки результатів є отримання показника рівня сформованості національної свідомості у дітей молодшого шкільного віку. Цей показник обраховується за допомогою ключа до методики.

Аналіз результатів:

Оцінити рівень сформованості національної свідомості можна таким чином:

· Високий рівень - 21-30

· Середній рівень - 11-20

· Низький рівень - 0-10

Зразок анкети

Даючи відповідь на запитання обведіть в кружечок букву, яка відповідає вибраній Вами відповіді.

1)Чи вважаєш ти себе патріотом(кою) своєї Батьківщини?

а)Так, я є патріотом своєї Батьківщини

б)Можливо, але не впевнений

в)Ні, не вважаю

2)Ти в майбутньому хочеш жити в Україні?

а)Так, але не проти виїхати за кордон

б)Так, звичайно

в)Ні, я хочу жити за кордоном

3)Тобі подобаються українські традиції?

а)Дуже подобаються

б)Зовсім не подобаються

в) Подобаються, але не всі

4)Ти наслідуєш традиції, що склалися у твоїй родині?

А) Авжеж святкую

Б) Так, але не всі

В) Дуже рідко

5)Чи подобається тобі українська мова?

а)Ні, не подобається

б)Так я обожнюю українську мову і завжди спілкуюсь тільки українською

в)Так подобається, але я надаю перевагу російській мові

6)Чи віриш ти у щасливе майбутнє України?

а) можливо, що так

б)Так, звичайно

в)Ні, не вірю

7)Ти з задоволенням приймаєш участь в святкуванні українських народних свят?

А)Так, я обожнюю ці свята

Б)Так, але це буває рідко

В) Я не приймаю участі в таких святкуваннях

8)Ти поважаєш своїх батьків, родичів та знайомих?

а)Так, звичайно

б)Не завжди

в)Так, але не всіх

9)Чи важливо для тебе, що про тебе думають інші люди?

а)Мені байдуже, що про мене думають інші

б)Я поважаю всіх людей і прагну, щоб вони поважали мене

в)Я не завжди звертаю увагу на це

10)Чи подобається тобі бути українцем(кою)?

а)Так, дуже

б)Не знаю

в)Ні, не подобається

Перші два запитання методики дають змогу визначити рівень сформованості національної свідомості за таким критерієм як: ставлення до України.

Таблиця №1

Рівень сформованості національної свідомості за даним критерієм	Кількість учнів (%)
Високий рівень	54%
Середній рівень	36%
Низький рівень	10%

3 і 7 запитання дають змогу визначити рівень сформованості національної свідомості за таким критерієм як: ставлення до народних свят , звичаїв та обрядів.

Таблиця№2

Рівень сформованості національної свідомості за даним критерієм	Кількість учнів (%)
Високий рівень	36%
Середній рівень	52%
Низький рівень	12%

Запитання про ставлення до рідної мови дало нам змогу оцінити рівень сформованості національної свідомості за таким критерієм як: ставлення до рідної мови.

Таблиця №3

Рівень сформованості національної свідомості за даним критерієм	Кількість учнів (%)
Високий рівень	88%
Середній рівень	4%
Низькій рівень	8%

Проаналізувавши відповіді учнів на шосте запитання ми побачили, що рівень сформованості національної свідомості за таким критерієм як: ставлення до нації можна подати в такому процентному відношенні:

Таблиця№4

Рівень сформованості національної свідомості за даним критерієм	Кількість учнів (%)
Високий рівень	44%
Середній рівень	56%
Низький рівень	_

Рівень сформованості національної свідомості за таким критерієм як: ставлення до рідного краю, рідної землі можна визначити за відповідями учнів на четверте та восьме запитання.

Таблиця №5

Рівень сформованості національної свідомості за даним критерієм	Кількість учнів (%)
Високий рівень	26%
Середній рівень	44%
Низький рівень	30%

Після аналізу відповідей на дев'яте та десяте запитання ми можемо подати рівень сформованості національної свідомості за критерієм: ставлення до нації у такому процентному співвідношенні:

Таблиця №6

Рівень сформованості національної свідомості за даним критерієм	Кількість учнів (%)
Високий рівень	44%
Середній рівень	40%
Низький рівень	16%

Отже, ми підрахували отримані результати за відповіді на всі запитання методики та визначивши середні показники рівня сформованості національної свідомості за всіма критеріями. Тепер для отримання чіткішої картини зобразимо отримані результати на графіку.

Проведення виховного заходу на тему «Ім'я нашої Батьківщини - Україна» дало нам змогу оцінити знання дітей про нашу країну, побачити наскільки активно вони приймають участь в проведенні свят на національну тематику. Отже, ми побачили, що діти активно приймали участь в проведенні свята, з задоволенням вивчали нову для них інформацію про свою державу. З цього ми можемо зробити висновок, що діти не байдужі до своєї країни, її традицій, звичаїв та обрядів, що вони з повагою ставляться до надбань українського народу, до громадян української держави та до всього, що пов'язано з Україною.

Методологічні поради:

· необхідно широкого впроваджувати в практику виховної роботи у школі заходів саме на основі народних звичаїв та обрядів.

· у школах доцільно створювати етнографічні музеї -- світлиці, української хати, народного одягу, ремесел і промислів, писанок, вишивок, народної казки тощо; організовувати етнографічні і фольклорні розвідки, практикувати проведення календарних і родинних обрядів, свят за участю представників старших поколінь.

· "Буквар" -- усунення прорадянських елементів. До кожної літери подавати малюнки, що стосуються української культури та народу. Недостатня кількість прикладів, пов'язаних з історією України (князі, вишивка, українська хата), малюнки людей з трафаретними виразами обличчя (початкова школа). Проте не потрібно впадати й в крайнощі, щоб не склалося враження, що Україна -- це лише "шароварне минуле".

· Ознайомлення з побутом, національними особливостями регіонів України.

· Заохочення учнів до народних ремесел -- вишивання, лозоплетіння, гончарства.

Пріоритетні напрями реформування національного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку:

Ш забезпечення духовної єдності поколінь, поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

Ш формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

Ш прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;

Ш виховання духовної культури особистості, створення умов для вільного вибору нею своєї світоглядної позиції;

Ш утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей;

Ш формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;

Ш виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

Ш забезпечення високої художньо-естетичної освіченості; Національне виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки і т.д.

Проаналізувавши стан національного виховання молодших школярів на сучасному етапі становлення української державності бачимо, що в нашій державі, системі її виховання існує ряд проблем, які потребують якомога швидкого рішення, а виховання громадян в наш час одна з найважливіших з них. Державу розбудовують, підтримують, зміцнюють не прості мешканці, а громадяни, які обожнюють свою країну, які намагаються докласти зусиль до її розбудови, до збереження національних надбань країни. Але ними не народжуються, вони виховуються. Дійсно, розумно організоване і кероване виховання молодших школярів, як показали дослідження, є дуже доцільним і ефективним. На сьогодні навчальні та виховні заклади мають ряд проблем: необізнаність частини дітей, в тому числі і молодших школярів, з історією, традиціями, відсутність поваги до громадян своєї країни, шани і любові до неї самої, вони не можуть істинно зрозуміти цілість своєї країни.

Саме тому нас зацікавило питання щодо рівня сформованості національної свідомості в молодших школярів, бо саме це покоління визначатиме життя країни в майбутньому. Щоб виявити цей рівень, були підготовленні методика і виховний захід.

Аналіз проведених досліджень показав досить високий рівень сформованості національної свідомості молодших школярів Вони визнають українську мову як свою єдину державну і навчаються розмовляти нею у колі друзів і знайомих, , їм подобаються українські звичаї, традиції та обряди, вони поважають батьків та знайомих.

Разом з тим є 12 % молодших школярів з низьким рівнем сформованості національної свідомості. Вони не виявляють знань щодо історії своєї країни, її розвитку і стану, не виявляють патріотичних почуттів по відношенню до неї та до її громадян.

Отже, становище національного виховання, як показали дослідження, досить добре. Тож результати проведеної методики та виховного заходу є позитивними, хоч чимала кількість проблем і питань потребують негайних дій і рішень.

Загальні висновки

Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін.

Зміст морального виховання учнів зумовлений потребами і вимогами суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівнем його моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в школі -- формування національної свідомості й самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.

Національне виховання в сім'ї передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей мови, території, культури, відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення дітей до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.

У вихованні почуття національної гідності велике значення має правдиве висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої спадщини.

Глибоке знання і практичне продовження традицій, звичаїв і обрядів створює той національний колорит, ту цілісну культурно-історичну життєдіяльність, національну самобутність, яка є: могутнім стимулятором творчості народу, невичерпним джерелом його мистецької, культурної діяльності; оригінальним внеском народу в світову історію, у взаємозбагачення культур, духовності народів світу; фундаментальною природовідповідною основою виховання підростаючих поколінь, створення національної системи виховання.

Відновлюючи в пам'яті і практичній життєдіяльності (традиціях, звичаях і обрядах, усіх сферах життя, виробництва) свій багатовіковий творчий потенціал, наш народ в роки Відродження, звільняючись від сковуючих пут і гальм, починає енергійно продовжувати творити свій шлях в історії. Його творче світобачення, оригінальний спосіб мислення, самобутні культурні здобутки трансформуються, як і в інших народів, у змісті освіти, принципах організацій, засобах, методах роботи національної школи, національної системи виховання, в тому числі і в педагогіці народного календаря. Таким чином, повсюдне впровадження ідей і засобів народного календаря в систему роботи кожної школи, учителя, вихователя буде значним внеском у справу виховання творчої особистості -- творчого учня, творчого громадянина, творчого трудівника, людини -- майстра своєї справи, господаря землі.

Різка зміна традицій, звичаїв і обрядів, яка може проявлятися в забороні (прямій чи непрямій) їх функціонування, забутті, заміні їх іншими, так званими -- "новими" (а насправді штучно надуманими, політизованими), різнозначна "підрізуванню коріння" народній ідейності, моралі, етиці і естетиці, тобто народному світогляду, психології, характеру, які формувалися протягом віків і становлять внутрішній зміст нації, її культурно-історичну духовність Заміна традицій, звичаїв і обрядів іншими (на потребу політики "сьогоднішнього дня", ідеології окремої партії, веде до знищення історичної пам'яті, національного обличчя народу, його духовності, а відтак приводить до катастрофічних наслідків у матеріальному і духовному житті народу, нації, суспільства. Нині якраз ми виходимо з тієї драматичної смуги розвитку, коли традиції, звичаї і обряди заборонялися, забувалися і замінювалися "новими", "радянськими". Це стало однією з найголовніших причин того, що наслідки, такої заміни досить трагічні: поширення серед молоді таких соціальних хвороб, як історична безпам'ятність, забуття свого роду-племені, національний нігілізм, космополітизм, бездуховність, а також алкоголізм, наркоманія, оміщанювання, соціально-політична індиферентність тощо.

Особливість національного характеру, психології українців, які проживають у різних культурно-історичних регіонах, природних зонах республіки, накладають свій відбиток як на зовнішніх рисах (одязі, взутті, харчуванні, атрибутах побуту, дозвілля тощо) так і на внутрішніх якостях мешканців даної місцевості. Розмаїте багатство звичаїв і обрядовості, їхній творчий характер дають можливість враховувати такі реальності в процесі виховання, формуючи з учнів типових носіїв традицій рідного краю, його культури, духовності.

Завдяки традиціям, звичаям і обрядам, закладеним у них народної ідейності, моральності, естетики кожен учень, зазнавши на собі благодатний вплив народних духовних скарбів, прагне з честю продовжувати заповіти батьків, дідів і прадідів, утверджувати добрими справами: свій родовід, творити свій родослав, будувати в собі все життя храм, Добра, Правди і Краси.

Духовні скарби народного календаря концентрують у собі ідеї, знання з народної філософії, астрономії, астрології,, біології, математики, медицини, а також народної кулінарії, землеробської, зокрема хліборобської справи тощо. Завдання батьків, педколективів шкіл, учителів, вихователів, -- глибоко і всебічно вивчати могутній ідейний, моральний, емоційний і естетичний потенціал народного календаря і активно прилучати учнів до його вічно пульсуючих джерел, невичерпних духовних скарбів. У цьому -- запорука успішного будівництва національної школи, національної системи виховання.

Щоб діти стали народом, творцями своєї долі, необхідно, аби вони за час навчання, виховання в сім'ї, школі міцно засвоїли духовність, культуру рідного народу, глибоко пройнялися його національним духом, способом мислення і буття. Адже нація - це насамперед, сукупність різноманітних духовних прикмет та природних історично обумовлених ознак "тіла, душі, розуму", тобто психології, характеру, інтелекту певної культурно - історичної спільності людей.

Зрозуміло, що ці якості потрібно виховувати у дітей тими засобами, методами, способами, традиціями, мораллю, що вироблені народом впродовж його всього історико - культурного розвитку, при цьому органічно поєднуючи ці засоби та методи з новітніми надбаннями європейського та світового культурно-педагогічного досвіду.

Результати дослідження свідчать про виконання завдань і підтвердження гіпотези. Актуальність та доцільність теми обґрунтована вимогами суспільства та часом становлення української державності. Вивчення спадщини вітчизняних педагогів показало провідні ідеї національного виховання, його напрямки і ефективні форми і засоби. Як ми знаємо, українські звичаї, традиції та обряди є ефективним засобом, що всі вчителі, батьки і взагалі дорослі повинні використовувати їх при вихованні молодших школярів. Саме про їхній вплив на формування основ національної свідомості молодших школярів ми і дізналися під час проведення методики, виховного заходу та спілкування з дітьми.

Аналіз проведених досліджень показав досить високий рівень сформованості національної свідомості молодших школярів Вони визнають українську мову як свою єдину державну і навчаються розмовляти нею у колі друзів і знайомих.

Разом з тим є 12 % молодших школярів з низьким рівнем сформованості національної свідомості. Вони не виявляють знань щодо історії своєї країни, її розвитку і стану, не виявляють патріотичних почуттів по відношенню до неї.

Отже становище національного виховання, як показали дослідження, досить добре. Тож результати проведеної методики та виховного заходу є позитивними, хоч чимала кількість проблем і питань потребують негайних дій і рішень.

Список використаних джерел:

Божович Л.И. Личность и её формирование в детском возрасте (Психологические исследования). М.: Просвещение, 1968. - 464 с.

Бондар С.П. Гуманізація в структурі процесу навчання // Освіта і управління. - 1998. - №3. - Т.2. - С. 37-40.

Бех І.Д. Гуманізм у вихованні підростаючої особистості // Рідна школа. - 1995. - №9. - С.23-25.

Войтенко В.М. Гра як засіб виховання у молодших школярів позитивного ставлення до трудових традицій і звичаїв //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. - Тернопіль: Тернопільський державний педагогічний університет, 2002. - №7. - С. 24 - 29.

Вовченко М.О. Соціалізація особистості в позакласній роботі: зарубіжний досвід // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. - Зб. наук. пр. - Київ - Запоріжжя. - 2000. - Вип. 19. - С. 117-123.

Выготский Л.С Педагогическая психология / Под ред. В.В.Давыдова. - М.: Педагогика, 1991. - 479 с.

Гринь Г.В. Про деякі аспекти гуманізації виховного процесу // Початкова школа. - 1996. - №9. - С. 19-20.

Гончаренко С. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - 376 с.

Гуменникова Т.Р. Українські національні традиції, як засіб формування першооснов моральної культури // Початкова школа. -- 1991. -№1.-С. 40-42.

Гнутень Я.В. Виховна робота в сучасних умовах: теорія і методика. - Тернопіль, 1996

Гріневич І.І. Етнодизайн українських трудових традицій і звичаїв //Початкова школа. - 2003. - № 6. - С. 18 - 19.

Гуцан Л.А. Виховання в учнів молодшого шкільного віку позитивного ставлення до народних традицій в урочний та позаурочний час //Матеріали міжнародної науково - практичної конференції „Соціально - педагогічні основи діяльності сучасного позашкільного навчального закладу”. - Київ: РННЦ „ДІНІТ”, 2003. - С. 187 - 191.

Гуцан Л.А. Виховання позитивного ставлення молодших школярів до праці на основі традицій і звичаїв українського народу //Педагогічне управління професійним самовизначенням учнівської молоді: Методичний посібник /За редакцією М.П. Тименка. - К.: Інститут проблем виховання АПН України, 2001. - С. 153 - 158.

Дяченко В.В. Автентична основа трудового виховання молодших школярів //Початкова школа. - 2004. - № 7. - С. 53 - 55.

Зіневич О.Л. Теоретичні аспекти виховання у дітей позитивного ставлення до праці на основі традицій і звичаїв українського народу //Теоретико - методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Збірник наукових праць Інституту проблем виховання АПН України. - К.: Інститут проблем виховання, 2002. - С. 280 - 283.

Іванченко А.В. Проблема мети виховання у педагогічній спадщині А.С. Макаренка та в сучасній педагогіці. // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Суми-Харків-Полтава, 1998.

Ігнатенко П.Р., В.Л. Поплужний. Виховання громадянина.- Київ: ІЗМН, 1997.

Критерії моральної вихованості молодших школярів : Кн. Для вчителя / За ред. І.Д. Беха, С.Д. Максименка. - К.: Радянська школа, 1989. -96 с.

Коргевна В.М. Методичні рекомендації організатору позакласної роботи в школі. - Одесса, 1994. - 108 с.

Красовицький М.А. Системний підхід до управління виховним процесом у школі // Рідна школа. - 1996. - №3. - С. 17-21.

Киричук О.В. Основні принципи і структура організації виховного процесу в школі // Рідна школа, 1991. - №12. - с. 3 - 11.

Макаренко А.С. Мои педагогические воззрения // Педагогические сочинения: В 8 т. - М.: Педагогика, 1984. - Т. 4. - С.343-364.

Матюша 1.К. Гуманізація виховання і навчання в загальноосвітній школі. -- К.: Вища школа, 1995.

Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті. - К.: “Шкільний світ”, 2001 Національне виховання учнів в процесі навчання // Директор школи-2004-№25-26-С.62-64.

Омеляненко В.Л., Мельничук С.Г., Омеляненко С.В. Педагогіка: Навч. посібник. -- Кіровоград, 2000.

Ступарик Б.М. Про межу національного виховання в Україні // Педагогіка і психологія - 1996-№2. С.87-94.

Сутність Національного виховання як цілісної системи // Корпенчук С. Теорія і методика вих.-ня: Навч. посіб. - К., 2005-с.7-23.

Тельмахович М.Г. Укр. Національне виховання// Поч. школа-1993-№8. С.3-7.

Додатки

Результати проведення соціального опитування одного з українських газетних видань «Українська Газета Плюс» про рівень сформованості національної свідомості в українців:

Ш Кількість громадян України, які вважають своєю рідною мовою російську, за рік зменшилося. Про це свідчать результати соціологічного дослідження Центру Разумкова, які оголосив директор політико-правових програм центру Юрій Якименко і провідний експерт центру Олександр Литвиненко.

Ш Так, за їхніми даними кількість людей, які вважають рідною мовою українську, не змінилася і складає майже 52% (у 2006 році - 52%, у 2007 році - 51,4%).

Ш Кількість тих, хто визнає рідною російську мову, зменшилося з 30,7% у 2006 році до 25,7% у 2007-му. Збільшилася кількість людей, які вважають рідними і українську, і російську мови - з 15,6% до 21,5%.

Ш 39,2% громадян вважає, що єдиною державною і офіційною мовою в Україні повинна бути українська мова. 31,4% респондентів вважає, що такий статус повинні мати як українська, так і російська мови.

Ш 24,3% респондентів вважають, що українська мова повинна бути державною, а російська - офіційною мовою.

Ш Згідно з дослідженням, за рік оцінки культурної ідентичності практично не змінилися, лише трохи збільшився показник тих, хто зараховує себе до радянської культурної традиції - з 16,4% до 19,4%.

Ш Збільшилась кількість тих, хто вважає, що в майбутньому в різних регіонах України переважатимуть різні культурні традиції: з 21,7% у 2006 році до 24,7% у 2007-му.

Ш Серед етнічних українців лише 43,1% вважає, що в майбутньому в Україні переважатиме українська національна культурна традиція.

Ш Водночас 21% опитаних вважають, що в різних регіонах переважають різні культурні традиції, а 18,7% віддають перевагу загальноєвропейській традиції.

Ш Крім того, 38,3% етнічних росіян вважають, що в різних регіонах переважають різні культурні традиції, 15,3% - віддають перевагу українським традиціям, 13,4% - загальноєвропейській і лише 11,1% - російській культурній традиції.