Соціальна компетентність фахівця

Для вирішення питання про розробку та відбір адекватних поставленій меті методів дослідження принципового значення набуває питання про співвідношення мотивів і свідомості.

У своєму дослідженні ми виходимо з того, що мотиви поведінки людини, часто незалежно від ефективності їхнього впливу на діяльність, відмінні за мірою їх усвідомлення. Але характерним для поведінки, яка розглядається з точки зору соціальної компетентності, є те, що вони будуть найбільш дієвими за умови їх повного усвідомлення суб'єктом діяльності. Саме тому таким важливим є завдання вивчення усвідомлених мотивів ефективної соціальної поведінки студентів.

Отже першим етапом дослідження мотиваційно-ціннісної складової соціальної компетентності було вивчення змістової сторони усвідомлених мотивів соціальної поведінки студентів вищих навчальних закладів.

З цією метою ми обґрунтували рівні сформованості мотиваційно-ціннісної складової соціальної компетентності студентів: високий, середній та низький.

Так, високий рівень характеризується загальною спрямованістю студента на широку соціальну взаємодію, прагненням саморозвитку та самовдосконалення, розумінням важливої ролі соціальної складової в майбутній професійній діяльності та в процесі навчання, готовністю та бажанням виконувати соціальні ролі професіонала на різних етапах розвитку кар'єри, сім'янина, товариша; прагненням до високих стандартів виконання цих ролей.

Для середнього рівня характерна загальна спрямованість особистості на взаємодію або на виконання поставленого завдання, орієнтація на спільну діяльність, але досить часто за рахунок нехтування конкретними завданнями чи наданням щирої допомоги людям, вираженою орієнтацією на соціальне схвалення, залежність від групи, потреба в прихильності та емоційних стосунках з людьми, досить часто з їх обмеженим колом і кількістю.

Низький рівень розвитку мотиваційно-ціннісної складової характеризується наявністю слабко вираженої соціальної спрямованості особистості, загальною спрямованістю людини на себе, нерозумінням необхідності та важливості цієї складової в професійній та соціальній діяльності майбутнього спеціаліста [3].

Ми вважаємо, що дієвим фактором розвитку соціальної компетентності або соціально ефективної поведінки особистості є не просто усвідомлення важливості цих якостей та умінь для подальшого життя та досягнення життєвого успіху, а ще й адекватна оцінка наявності їх когнітивного та операційного (або діяльнісного) компонентів. Тобто, з одного боку необхідна наявність мотивів соціально ефективної поведінки, а іншого - адекватна самооцінка можливості їх реалізації, володіння відповідними техніками та прийомами.

Отже, життєвий успіх студенти ототожнюють, в першу чергу, з наявністю хорошої роботи, щасливої сім'ї та матеріальними статками. При цьому більшість вказують на те, що для реалізації цих життєвих планів необхідна реалізація особистісних якостей, знань та вмінь, які допомагають більш ефективно функціювати в суспільстві, досягати поставленої мети, бути успішним, визнаним іншими, а отже соціально компетентним.

Таким чином ми бачимо, що діагностика соціальної компетентності особистості - складний та багатогранний процес. Критерії, які можуть використовуватися для діагностики компетентності особистості взагалі, не можуть у незмінному вигляді застосовуватися для визначення рівня компетентності соціальної. Ми вважаємо, що вивчення даного феномену слід проводити покомпонентно, використовуючи з цією метою комплекс взаємоперевіряючих та взаємодоповнюючих методів. Тобто дослідження має спрямовуватися на виявлення рівнів мотиваційно-ціннісного, когнітивного, діяльнісного та рефлексивного компонентів.

2.3 Соціальна компетентність в системі професійної підготовки майбутніх викладачів вищих навчальних закладів

У межах компетентнісного підходу, який ми розуміємо як спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток компетентності фахівця (в межах нашого дослідження - майбутнього педагога вищої школи), нами визначено поняття „компетентність фахівця”.

Компетентність фахівця ми розуміємо як інтегративну цілісність знань, умінь, навичок і досвіду діяльності, набутих у процесі навчання, які забезпечують здатність фахівця до професійної діяльності та життя у швидкозмінному суспільстві. Нами відтворено структуру зазначеної компетентності (рис. 1), яка містить такі структурні компоненти:

- ключові компетенції,

- професіоналізм,

- соціальна компетентність.

Рис. 1. Структура компетентності фахівця

Розглянемо докладно соціальну компетентність, під якою (у вузькому сенсі слова) будемо розуміти сукупність компетенцій, що характеризують взаємодію людини з самою собою, суспільством, соціумом, іншими людьми, довкіллям, тобто індивідуальні здібності, пов'язані з умінням виражати відчуття й ставлення, критичним осмисленням і здатністю до самокритики, а також соціальні навички, пов'язані з процесами соціальної взаємодії і співпраці, умінням працювати в групах, приймати соціальні й етичні зобов'язання.

В.Г. Ромек розглядає соціальну компетентність як результат особливого стилю впевненої поведінки, за якого навички впевненості автоматизовані та дають змогу гнучко змінювати стратегію та плани поведінки, враховуючи вузький (особливості соціальної ситуації) та широкий (соціальні норми та умови) контексти. [3, с. 10].

Формування соціальної компетентності забезпечується заздалегідь визначеними соціальними компетенціями, які відповідають сучасним умовам.

В.І. Байденко зазначає, що до переліку соціальних компетенцій, що вимагають роботодавці, включено: комунікативність (чуйність у спілкуванні, структурованість мови, переконливість аргументування тощо); здатність працювати в команді; уміння наочно й переконливо проводити презентацію своїх ідей; готовність до нестандартних, креативних рішень; навички самоорганізації; гнучкість щодо нових вимог і змін; витривалість й цілеспрямованість [1, с. 19].

Соціальну компетентність майбутнього викладача вищої школи характеризуємо як сформовану систему індивідуальних знань, умінь, навичок, способів діяльності, здібностей, ціннісних орієнтацій, стилю спілкування, необхідних для нормальної життєдіяльності спеціаліста як людини в соціумі та довкіллі.

У нашому досліджені соціальна компетентність розглядається як сукупність компетенцій, що забезпечують позитивне самовідношення (Я-концепцію); уміння вибудовувати відносини „людина-людина”, „людина-суспільство” та „людина-довкілля”.

Докладно структуру соціальної компетентності подано на рис. 2.

Рис. 2. Структура соціальної компетентності фахівця

Формування соціальної компетентності в системі інтегративної професійної підготовки майбутніх педагогів вищої школи забезпечують такі види інтеграції:

- інтеграція різних наукових шкіл щодо навчання магістрів з педагогіки вищої школи;

- соціокультурна інтеграція;

- інтеграція „безкоштовної ” освіти для всіх та платної освіти за вибором студентів або батьків;

- інтеграція „студент-викладач-адміністрація-батьки”;

- територіальна інтеграція.

Компетентність фахівця як якість багатопланова потребує спеціальних підходів до її діагностування. Аналіз поняття „компетентність фахівця” дозволив виокремити три критерії сформованості цієї якості фахівця:

1) сформованість ключових компетенцій;

2) сформованість професіоналізму;

3) сформованість соціальної компетентності.

Отже, „сформованість соціальної компетентності” виступає як критерій сформованості компетентності фахівця. Цей критерій передбачає наявність (відповідно до структури соціальної компетентності):

1.Позитивного самоставлення (Я-концепція):

1.1) адекватна самооцінка;

1.2) здатність до самокритики;

1.3) прагнення до успіху;

1.4) лідерство;

1.5) впевненість у собі;

1.6) здатність працювати самостійно;

1.7) креативність;

1.8) здатність до самоорганізації;

1.9) емоційна усталеність;

1.10) готовність до захисту своїх прав.

2.ЗУН і досвід вибудовування стосунків „людина-людина”:

2.1) навички міжособистісних стосунків;

2.2) здатність встановлювати доцільні контакти з рідними, близькими, друзями, колегами по роботі (підлеглими й керівництвом);

2.3) умінь працювати в команді;

2.4) здатність до критики;

2.5) здатність працювати в міждисциплінарній команді;

2.6) здатність спілкування з фахівцями з інших галузей.

3.ЗУН і досвід вибудовування стосунків „людина-суспільство”:

3.1) здатність діяти в межах різних соціальних інститутів;

3.2) знання традицій, ритуалів, етикету;

3.3) здатність до розв'язання проблем, пов'язаних з виконанням різноманітних соціальних ролей („громадянин”, „сім'янин”, „співробітник” тощо);

3.4) здатність адаптуватися до нових ситуацій;

3.5) соціальна мобільність.

4.ЗУН та досвід вибудовування стосунків „людина-довкілля”:

4.1) компетенція здоров'язбереження;

4.2) екологічна компетенція.

Таким чином, результати дослідження соціальної компетентності свідчать, що соціальна компетентність є найбільш „незахищеною” з боку існуючої системи професійної підготовки майбутніх викладачів вищої школи, що звісно не сприяє ефективній соціалізації особистості в сучасних умовах і потребує подальшого дослідження.

ВИСНОВКИ

У ході дослідження ми дійшли наступних висновків:

1. Аналіз соціально-педагогічної, психологічної, соціологічної та філософської літератури засвідчує, що на сьогодні не існує єдиного визначення поняття “соціальна компетентність ”, відсутні як діагностичні методики, так і методики формування соціальної компетентності майбутніх викладачів вищої школи. Соціальна компетентність - це набута здатність гнучко орієнтуватися в мінливих соціальних умовах та ефективно взаємодіяти з соціальним середовищем.

Основним завданням соціальної компетентності є досягнення самостійності та прийняття відповідальності за себе та свої вчинки. Формування соціальної компетентності обумовлено такими когнітивними процесами як самопізнання, самовідношення та самовизначення.

2. Розроблено і науково обґрунтовано структуру соціальної компетентності, визначено її компоненти: когнитивно-ціннісний, емоційно-мотиваційний, інтерактивно-комунікативний та поведінково-діяльнісний.

Змістом соціальної компетентності є наявність знань, умінь і навичок, необхідних для ефективної взаємодії із соціумом.

3. Науково обґрунтовано критерії і показники сформованості соціальної компетентності фахівця.

4. У ході дослідження доведено, що процес формування соціальної компетентності фахівця є ефективним.

Дане дослідження не вичерпує всіх проблем і завдань щодо формування соціальної компетентності фахівця, а відкриває шляхи до подальших наукових пошуків у педагогіці. Перспективними можуть бути дослідження механізмів формування соціальної компетентності в різних соціально-педагогічних умовах, визначення її завдань та змісту, розробка діагностичних методик визначення рівня сформованості соціальної компетентності.

Список використаних джерел

1. Архипова С.П. Професійна компетентність і професійність соціального працівника: сутність і шляхи розвитку. //Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2004. - №2.

2. Божович Л.И. Проблемы формирования соціального працівника: сутність і шляхи розвитку. //Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2004. - №2.

3. Гарашкина Н. Диагностика профессиональной компетентности. //Социальная педагогика. - 2003. - №4.

4. Гиндина Е.Д. Генетические основы эмоций и поведенческих особенностей у детей подросткового возраста. - М., 2005 - 24с.

5. Гудзовская А.А. Социально-психологическое исследование становления социальной зрелости. - Дис....канд. психол. наук. - Самара, 1998.

6. Дементьева И., Зубарева Н. Степень социальной ответственности подростков в полной и неполной семье. //Воспитание школьников. - 2003. - №10.

7. Дементьева Н.В. Методическое обеспечение индивидуальной социально-педагогической работы с детьми и подростками из неполных семей: Опыт адаптации международной программы Большие Братья /Большие Сестры. - Дис....канд. пед. наук. - Тамбов, 2003. - 200с.

8. Життєва компетентність особистості /Сохань Л.В., Єрмаков І.Г., Несен Г.М. - К.: Богдана, 2003. -520с.

9. Жуков Ю.М., Петровская Л.А., Растянников П.В. Диагностика и развитие компетентности в общении. Специальный практикум по социальной психологии. - М., 1990.

10. Зильберман С.В. Формирование моральной компетентности студентов в процессе изучения психолого-педагогических дисциплин. - Дис....канд. психол. наук. - Красноярск, 2004. - 206с.

11. Исламгалиев Э.Г. Профессиональная компетентность педагога: социологический анализ. - Дис....канд. социолог. наук. - Екатеринбург, 2003. - 176с.

12. Кажанова З.Н. Специфика формирования профессиональных компетенций в процессе адаптации студента к учебно-технологической среде ВУЗа. - Дис....канд. пед. наук. - Тамбов, 2004. - 209с.

13. Коновалова Т.Ю. Социально-психологическая компетентность руководителя ОВД и методы её развития. - Дис....канд. психол. наук. - М., 2004. - 235 с.

14. Лєпіхова Л. Соціально-психологічна компетентність у педагогічній взаємодії. //Вища освіта України. - 2004. - №3.

15. Лукичева М.А. Развитие социального интеллекта у студентов -будущих педагогов. - Дис….канд. психол. наук. - Череповец, 2004. - 150с.

16. Малая О.Г. Развитие социальной компетентности личности в условиях корпоративной культуры. - Автореферат дис….канд. психол. наук. - М., 2005. - 23с.

17. Мельник Е.И. Содержание коммуникативной компетентности педагога. //Психология и школа. - 2004. - №4.

18. Михайлов О.В. Формування соціальної зрілості студентів економічного профілю. - Автореферат дис....канд. пед. наук. - К., 2001. - 20с.

19. Новый иллюстрированный словарь /Петровская Л.И. и др. - М., 2003.

20. Петровская Л.А. Коммуникативность в общении. - М.: Наука, 1989. - 216с.

21. Поздняков А. Готовим учителя к формированию социальной зрелости старшеклассников. //Учитель. - 2003. - №4.

22. Психология подростка /Реан А.А. - М.: Олма-пресс, 2003. - 432с.

23. Психологический словарь-справочник /Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. - Минск: Харвест, 2004. - 576с.

24. Радул В.В. Становлення соціальної зрілості молодого вчителя (теорія і практика). - Автореферат дис....д-ра пед. наук. - К., 1998. - 36с.

25. Словарь по социальной педагогике /Мардахаев Л.В. - М., 2002. - 361с.

26. Татарницева С.Н. Методическая компетенция учителя и её формирование в процессе самостоятельной работы студента. - Дис....канд. пед. наук. - Тольятти, 2003. - 319с.

27. Толстых Т.И. Становление социальной зрелости учащихся юношеского возраста в условиях проектной деятельности //Психология и школа. - 2004. - №4.

28. Технологии социальной работы /Холостова Е.И. - М.:Инфра, 2003. - 400с.