1

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

«ЗНАЧЕННЯ СПОРТИВНИХ І РУХЛИВИХ ІГОР У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ УЧНІВ СПЕЦІАЛЬНОЇ МЕДИЧНОЇ ГРУПИ»

зміст

• ВСТУП 3
• 1. ЗНАЧЕННЯ СПОРТИВНИХ І РУХЛИВИХ ІГОР У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ 5
• 2. ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ СПЕЦІАЛЬНОЇ МЕДИЧНОЇ ГРУПИ, МІСЦЕ РУХОВИХ СПОРТИВНИХ ІГОР 7
• ВИСНОВКИ 14
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 15

Вступ

Останні роки спостерігається збільшення кількості студентів, що мають відхилення в стані здоров'я. Сьогодні це число становить близько 25% і більше від загального числа школярів та студентів.

Адаптація цих студентів до інтелектуальних, фізичних і нервових навантажень стає актуальною проблемою, що вимагає у навчальних закладах різного типу свого рішення протягом всіх років навчання.

Загальне зниження психосоматичного здоров'я учнів та студентів повинне привести до комплексного системного шляху зміцнення здоров'я, заснованому на глибокій диференціації, виборі лікувальних педагогічних технологій, форм організації навчального процесу, дозуванні навчальних навантажень з урахуванням багатьох факторів.

Важлива роль у рішенні цієї проблеми належить фізичному вихованню. Необхідними елементами фізичного виховання школярів та студентів, які мають відхилення в стані здоров'я, є вхідний контроль і рейтингова технологія фізичного розвитку, адаптована до особливостей відповідно сформованих груп студентів.

Фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної культури і становить органічну частину загального виховання, покликану забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей та професійно-прикладних навичок людини.

Правильна фізична освіта повинна підготувати кожну людину так, щоб вона не боялась жодної роботи, напруження сил, що сприятимуть набуттю фізичної самостійності. Вона повинна сприяти засвоєнню кожною окремою особою тих навичок, які виявляться для неї найкориснішими.

У період від 3 до 5 років діти активно граються у різноманітні ігри. Тут важливо допомогти дитині обрати ту гру, яка своїм змістом спрямовувала б до високих ідеалів подання допомоги тим, хто п потребує, врятування від небезпеки, перемога дружби над ворожнечею. Дослідники підкреслюють, що діти, які не навчились гратися у віці 3-5 років, не можуть брати участі у дитячій грі й надалі.

Виховати людину успішно можна тільки відповідними методами, що за привабливістю приховують саме виховання і навчання. Одним з таких методів є ігровий. Ігри виступають як засіб фізичного виховання і як метод організації дитячого колективу.

Через ігрову діяльність школяр чи студент входить у світ знань, на позитивному емоційному тлі починає вивчати азбуку науки, оволодіває духовними цінностями. У грі моделюється свого роду мікросуспільство, в рамках якого діти одержують початкову підготовку в галузі суспільної поведінки. Граючись, діти відчувають радість від реалізації своїх фізичних і розумових сил, що є невід'ємною умовою розвитку.

Спортивні рухливі ігри - це особливий вид ігор, які не стільки дають пізнавати світ, скільки підготовлюють школяра фізично до цього світу.

1. Значення спортивних та рухливих ігор у фізичному вихованні

У період від 3 до 5 років діти активно граються у різноманітні ігри. Тут важливо допомогти дитині обрати ту гру, яка своїм змістом спрямовувала б до високих ідеалів подання допомоги тим, хто п потребує, врятування від небезпеки, перемога дружби над ворожнечею. Дослідники підкреслюють, що діти, які не навчились гратися у віці 3-5 років, не можуть брати участі у дитячій грі й надалі.

Уже в первісному суспільстві громадське виховання залишало значне місце самостійності дитини, її майже ніколи не били. Тому з раннього віку, як свідчать історико-педагогічні дослідження, діти, особливо хлопчики, стають значною мірою самостійними: з 3-4 років починають ставити капкани на птахів, вміють керувати човном, в 6-8 -- ловлять рибу, полюють, проявляючи при цьому чудову витримку і винахідливість (лежачи на спині, на долоні руки тримають годинами кілька зерен, доки не прилетить птах, аби в цей момент затиснути його в руці). Велике значення в той час мають ігри. Хлопчики граються у війну, влаштовують змагання. Дітей вчили кидати в ціль, ховатись уміло і непомітно, підкрадатись, міняти місце, добре бігати і стрибати. Дорослих юнаків ставили на відкритому місці й одночасно з чотирьох сторін метали у них тупі стріли, від яких вони повинні були ухилятися. З малих літ дітей привчали і до лука. До 13-14 років більшість юнаків ставали самостійними мисливцями, які не боялися виступити навіть проти великого звіра.

Метою виховання, на думку Сократа, повинно бути пізнання самого себе.

Хоча найважливішим завданням виховання Арістотель вважав розвиток розуму, але рекомендував починати з виховання фізичного.

Не випадково у школі педагога-гуманіста Вітторшо да Фельтре, що була названа ним "Будинком радості", велика увага приділялась фізичному розвиткові вихованців 3 цією метою тут використовувались рухливі Ігри, їзда верхи, боротьба, фехтування, стрільба з лука, плавання Велике значення надавалось загартуванню

На думку Мішеля Монтеня, фізичне виховання повинно робити вихованця сильним, витривалим, загартовувати його і таким чином розвивати в ньому Душевну велич і міцність духу

Ще в епоху Київської Русі дітей з семи років навчали стріляти з лука, володіти списом і арканом, їздити верхи, а з дванадцяти років -- мистецтву ведення бою.

У січових козацьких школах перехід з одного класу в інший супроводжувався народними дитячими забавами, іграми, іншими різноманітними фізичними вправами. Важливе місце відводилося також навчанню учнів плавати, веслувати, керувати човном, переховуватись від ворога під водою тощо. Все це підносило дух учнів, підвищувало віру у свої сили і можливості, оптимізм.

Як і завзяте козацтво, молодь на свята народного календаря, у процесі народних ігор змагалася у силі, спритності і прудкості, винахідливості, точності попадання в ціль тощо. Традиційними були різноманітні змагання на конях.

Отже, козацька молодь систематично розвивала свої природні задатки, вдосконалювала тіло і душу. Підлітки і юнаки охоче брали приклад з дорослих, які однаковою мірою піклувалися про своє інтелектуальне, моральне, духовне і фізичне удосконалення.

У народі з покоління в покоління передаються казки, легенди, думи, оповідання про людей, наділених незвичайною фізичною силою, -- богатирів Іллю Муромця, Кирила Кожум'яку, Добриню Никитича, Микулу Селяновича, Івася Коновченка (Удовиченка), Федька Ґанджу Андибера, Котигорошка. Велич богатирів у тому, що їхня надзвичайна фізична сила поєднується з моральною довершеністю. Усі вони завжди на перше місце ставлять громадські справи, борються зі злом, відстоюючи інтереси народу. Тому й народ їм завжди глибоко симпатизує. Цікаво, що в українському народному епосі богатирями були не тільки чоловіки, а й жінки, народною уявою. Наприклад, створено такі прекрасні образи жінок-богатирок, як Настасія Микулична -- дружина богатиря Добрині, Настасія-королівна -- дружина богатиря Дуная, Маруся -- козацька дочка. Це переконливо свідчить про однаковий підхід народної педагогіки до фізичного виховання юнаків і дівчат.

Фізична і розумова діяльність завжди перебувають у тісному зв'язку ("Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє"), однаково репрезентуючи позитивні ознаки особистості. Піднесення рівня фізичного розвитку поліпшує розумову діяльність людини ("У здоровому тілі -- здоровий дух"), її працездатність ("Щоб працювати, треба силу мати").

Особливо чітко простежується зв'язок фізичного виховання з трудовим. Народна педагогіка високо підносить значення фізичного розвитку, тому що він створює добрі передумови для повноцінної й активної трудової діяльності.

2. Фізичне виховання учнів спеціальної медичної групи, місце рухових спортивних ігор

Для учнів спеціальної медичної групи проводять уроки І фізичної культури в позаурочний час двічі на тиждень по 45 хв. за окремою програмою. Крім того, вони обов'язково відвідують загальні для всіх уроки фізичної культури, беруть участь у підготовчій і заключній частинах уроку, а під час проведення основної частини виконують вправи, вивчені на заняттях у спеціальній медичній групі, або допомагають вчителеві.

У спеціальній медичній групі можуть навчатися учні з дуже слабким здоров'ям, а також ті, хто раніше не виконував фізичних вправ. Ці діти потребують особливої уваги та індивідуального підходу на кожному уроці.

На заняттях з учнями спеціальної медичної групи треба додержуватись загальноприйнятої структури шкільного уроку фізичної культури, однак він складається не з трьох, а з чотирьох частин.

У вступній частині уроку (3-4 хв.) вчитель організовує учнів, пояснює завдання уроку, повідомляє теоретичні відомості, сприяє виробленню правильної постави. Засобами вступної частини є гімнастичні шикування й перешиковування, ходьба, стройові вправи, дихальні вправи, а також підрахунок частоти пульсу і дихання.

У підготовчій частині (10-15 хв.) проводяться загально-розвивальні вправи, ходьба з різними положеннями рук, танцювальні вправи, ігри з елементами стройових вправ, а також підготовчі й підвідні вправи.

В основній частині (25-28 хв.) навчають одного з основних рухів і включають ігри малої і середньої рухливості (для школярів 7-8 років тривалість її скорочується).

У заключній частині, яка триває до 5 хв., діти виконують дихальні вправи і вправи на розслаблення. Завдання цієї частини - знизити фізіологічне навантаження і привести організм дітей у відносно спокійний стан. У цій частині уроку вчитель підбиває підсумки і дає домашнє завдання.

Усі частини уроку спрямовані на розв'язання освітніх, виховних і оздоровчих завдань, органічно поєднані між собою і становлять єдине ціле.

Дітей спеціальної медичної групи насамперед необхідно навчити різних типів дихання: грудного, черевного і змішаного (повного). У роботі з школярами із захворюванням органів дихання використовують дихальні вправи з видихом із звуковою вимовою голосних і приголосних через рот, літер.

Одним з основних завдань фізичного виховання дітей з ослабленим здоров'ям е навчання їх правильного дихання, формування навичок довільного керування диханням. Порушення функції дихання, особливо при фізичних навантаженнях, утруднює діяльність системи кровообігу, знижує насиченість крові киснем і призводить до порушення обміну речовин. Дихальні вправи полегшують роботу серця, сприяють нормалізації нервової регуляції дихання і усуненню порушень в діяльності дихальної системи, збільшують життєву місткість легенів, сприяють дифузії газів у легенях і насиченню крові та тканин киснем, поліпшенню постави, позитивно впливають на загальний стан здоров'я учнів.

Під час усного рахунку, розв'язання задач, виконання трудових процесів і нових складних фізичних вправ, що вимагають більшої уваги, дихальні рухи дітей гальмуються, дихання стає поверхневим, не ритмічним, що посилює кисневу недостатність і прискорює стомленість. Такі самі зміни дихання відбуваються під час навчання дітей нових трудових дій і фізичних вправ; дихання затримується ще до початку виконання вправи, що негативно позначається на якості руху. Мимовільне гальмування дихання спостерігається біля дошки, під час письма, читання, при відповідях, на змаганнях та в інших складних для учня ситуаціях. Довільна регуляція дихання знімає втому, нормалізує ритм і глибину дихання та підвищує працездатність організму школяра.

Необхідність використання довільної регуляції дихання в період росту і формування організму зумовлене також тим, що механізми саморегуляції у дітей і підлітків не завжди надійно й економне забезпечують пристосування організму до умов шкільного життя, що постійно змінюються. Сучасні досягнення фізіології дихання відкривають перспективи дальшого розвитку теорії і практики довільного керування диханням, що з успіхом можуть застосовуватись для адаптації і оптимізації розумової та фізичної працездатності школярів з відхиленням у стані здоров'я та їхньої кращої професійної підготовки до трудової діяльності.

Структура довільного керування диханням людини передбачає:

1) затримку дихання (довільне апное) та імперативний стимул (точка зриву);

2) довільне регулювання дихання (зміна ритму, глибина і об'єм легеневої вентиляції) та облігатний рівень легеневої вентиляції:

а) дихання при заданому постійному рівні вентиляції;

б) довільна гіповентиляція;

в) довільна гіпервентиляція;

г) керування диханням у стані спокою;

д) керування диханням під час виконання фізичних вправ на місці та в русі;

е) керування диханням під час виконання силових вправ і статичних зусиль;

3) довільне регулювання газового стану альвеолярного повітря, оксигенація крові;

4) довільне регулювання через дихальну систему емоційного стану і розслаблення м'язів, зняття рухової домінанти;

5) застосування довільного дихання для боротьби з гіпоксією і прискорення процесів відновлення.

Треба, щоб уже на початку навчання діти засвоїли деякі правила.

1. Дихати треба через ніс. Це найдоцільніше природне дихання. Проходячи через носові ходи, зовнішнє повітря очищається від пилу і зігрівається. Зворотний струм повітря з легенів зволожує слизову оболонку носа, оберігає її від пересихання. Посилюється благотворний вплив дихання на розвиток дихального апарату і центральної нервової системи. Наводимо орієнтовні вправи для розвитку носового дихання:

а) в. п.-- основна стійка. Великим і вказівним пальцями по черзі закривати праву і ліву ніздрю («закривати і відкривати клапани»). Тривалість вдиху і видиху 4-6 с.;

б) в. п.-- те саме. Під час вдиху вказівні пальці рухаються по краях носової поверхні. Під час видиху вказівними пальцями виконувати постукування по крилах носа (видих тривалий);

в) в. п.-- те саме. Кінчиком язика давити на тверде піднебіння. Вдих і видих виконувати через ніс;

г) в. п.-- те саме. Спокійний вдих. Під час видиху постукати по крилах носа і вимовляти склади «ба-бо-бу».

2. Вдих виконувати плавно й безшумно. Для цього дітям рекомендують вдихати повітря тоненьким струмочком без напруження. Наприкінці вдиху обов'язково необхідно зберігати можливість деякого його продовження.

3. Видих виконувати активно і до кінця. Поступово надходження повітря під час вдиху змінюється його стрімким виведенням під час видиху.

4. Тип дихання має бути повним. У дихальному акті бере участь грудна клітка і діафрагма.

5. Виключити зайве напруження дихання під час довільного керування ним. (Дихання не повинно завершуватись задишкою, станом дискомфорту і напруження).

6. Під час виконання дихальних вправ увагу треба зосереджувати на ділянці живота, грудної клітки, на фазах вдиху і видиху.

7. Враховувати гігієнічні умови виконання вправ. Дихальні вправи доцільно виконувати в провітреному приміщенні, на свіжому повітрі. Виховувати у дітей нетерпимість до задушливого повітря в приміщенні.

8. Забезпечувати оптимальну структуру дихання, вирішуючи рухові завдання:

а) узгоджувати фази дихання і руху за анатомічною ознакою;

б) враховувати рефлекторний вплив дихання на частоту рухів і силу скорочення м'язів.

9. Дотримуватись принципів адекватності дихання вимогам даного моменту, тобто забезпечувати надходження до організму потрібної кількості кисню і виведення вуглецю; добиватися відповідності довільної гіпервентиляції вентиляторній реакції на дану м'язову роботу. Слід пам'ятати, що хвилинний об'єм дихання, який відповідає даному віку, є межею раціонального збільшення вентиляції; межа мінімального рівня легеневої вентиляції в стані спокою знаходиться на 20-30 % нижче від її нормального рівня; глибина дихання під час м'язової роботи не повинна перевищувати 40-50 % величини життєвої місткості легенів.

Навчання дітей правильного дихання починають з теоретичних відомостей про дихання та значення його для життя і здоров'я людини. Розповідають про механізм дихання, його основні показники, зміни під час фізичних навантажень. На прикладах найтиповіших вправ демонструють узгодженість дихання з рухами. Ознайомлюючи дітей з новими способами дихання, одночасно з поясненням техніки його виконання показують, як правильно дихати. Під час виконання вправи рекомендується нагадувати про характер дихання, замість лічби підказувати -- «вдих», «видих».

Процес формування навичок довільного дихання може бути умовно поділено на три періоди. У першому періоді (8-10 занять) застосовується система підготовчих вправ із поступовим розширенням дихальних функцій, для подолання дискоординації між різними групами дихальної мускулатури, засвоєння навички повного дихання.

У другому періоді навчання (12-14 занять) засвоюються певні рухові цикли під час виконання вправ на місці і в русі. Дітей навчають контролювати ритм і глибину дихання на основі вдосконалення пропріоцептивної чутливості дихальних м'язів.

У третьому періоді навчання (6-8 занять) учні закріплюють і вдосконалюють навички довільного керування диханням під час виконання найважливіших фізичних вправ і розумової діяльності. Успішне закріплення засвоєних навичок пов'язане з утворенням і використанням дихальних і рухових стереотипів на основі вдосконалення пропріоцептивної чутливості дихальних м'язів.

Учні з порушенням обміну речовин повинні виконувати вправи в помірному темпі, але порівняно тривало, доцільно робити вправи в опорі, з гантелями, набивними м'ячами тощо.

Дітям із захворюванням нервової системи треба створити на уроках спокійну обстановку, стимулювати впевненість у своїх силах, не зловживати елементами змагань, що викликають перенапруження нервової системи.

Для учнів з хронічними захворюваннями травного каналу, жовчного міхура, печінки необхідно обмежувати кількість стрибків, натомість широко використовувати вправи з вихідних положень лежачи на спині і сидячи. Для учнів із зниженим зором також слід виключати вправи, пов'язані із струсом тіла.

Індивідуального підходу потребують діти підготовчої медичної групи, які перенесли захворювання, а також діти з порушенням постави або незначними відхиленнями від правильної постави. Для цієї категорії дітей необхідно добирати спеціальні фізичні вправи, обмежувати тривалість проведення кожної вправи та кількість повторень.

висновки

Фізичне виховання ослаблених учнів не повинно обмежуватися уроками фізичної культури. Його слід підкріплювати додержанням правильного режиму дня з обов'язковими фізкультурно-оздоровчими заходами (ранкова гігієнічна гімнастика вдома, ранкова гімнастика до занять, фізкультурні хвилини і паузи під час проведення уроків та приготування домашніх завдань, ігри та фізичні вправи на великих перервах, фізкультурні заняття в групах подовженого дня). Крім того, цих учнів слід залучати до посильної позакласної роботи з фізичної культури: участі в масових фізкультурних виступах, святах, прогулянках, екскурсіях, спортивних вечорах тощо.

Виховати людину успішно можна тільки відповідними методами, що за привабливістю приховують саме виховання і навчання. Одним з таких методів є ігровий. Ігри виступають як засіб фізичного виховання і як метод організації дитячого колективу.

Через ігрову діяльність школяр чи студент входить у світ знань, на позитивному емоційному тлі починає вивчати азбуку науки, оволодіває духовними цінностями. У грі моделюється свого роду мікросуспільство, в рамках якого діти одержують початкову підготовку в галузі суспільної поведінки. Граючись, діти відчувають радість від реалізації своїх фізичних і розумових сил, що є невід'ємною умовою розвитку.

Спортивні рухливі ігри - це особливий вид ігор, які не стільки дають пізнавати світ, скільки підготовлюють школяра фізично до цього світу.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про фізичну культуру і спорт".

2. Должиков И.И. Учитель работает по своей системе // Физическая культура в школе. -- М, 1993. -- № 5. -- С.10.

3. Козлова К.П., Скібенко Н.В., Лезнік Н.В. Формування професійних умінь у майбутніх вчителів фізичної культури // Конференція: підготовка спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні // Упорядники: В.І.Завацький та ін. - Луцьк, 1994. - С. 99-100.

4. Куц О.С., Леонова В.А., Галайдюк М.А. Модель спеціалістів по спеціальності 7010201 і професійно-педагогічна діяльність // Конференція підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні. Матераіли П-ої Всеукраїнської науково-практичної конференції. -- Київ-Луцьк, 1996. -- С. 68-72.

5. Лесгафт П.Ф. Собрание педагогических сочинений. -- М.: ФиС, 1951. -- Т. 1.-- С. 295.

6. Матвеев Л.П. Тоерия й методика физической культури. -- М.: ФиС, 1991.

7. Сінгаєвський С.М., Сінгаєвська О.С. Оптимізація системи підготовки вчителя фізичної культури у педагогічному вузі // Конференція підготовки спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні // Упорядники: В.І.Завацький та ін. -- Луцьк, 1994. -- С. 241-243.

8. Сатиров Г.Н. О связи, коротую не расторгнуть //Физическая культура в школе. -- М., 1994. -- № 5. -- С.16.

9. Теория й методики физического воспитания / Под. ред. Ашмарина Б.А. -- М., 1990.