Сучасна музична освіта

Реферат

на тему: «Сучасна музична освіта»

Історія свідчить, що зміна освітньої парадигми відбувається в момент епохальних соціокультурних зрушень, визначаючи становлення нових якостей суспільної свідомості і практики, нового типу культури і наукового мислення. При цьому інтенсивність соціокультурних змін залежить від того, наскільки здатна до реформації система освіти. Істотною, субстанційною, самодостатньою основою соціального життя є вищі духовні цінності -- Істина, Добро, Краса, які людський дух осягає в процесі своєї еволюції за допомогою освіти. Відтак, освіта, створюючи триєдину сутність людини, стає специфічною функцією соціального життя, особливою сферою гуманітарної соціокультурної практики, що забезпечує передачу й відтворення духовного досвіду поколінь. У цьому смислі освіта -- це не тільки інституційна система, а й сфера, в якій здійснюється становлення особистості впродовж усього людського життя, в світовому і вітчизняному інформаційному просторі. Разом з тим освіта є специфічною галуззю професійної діяльності, наукове обгрунтування якої полягає в комплексному гуманітарному знанні про людину під час її становлення і самореалізації в природі, культурі та соціумі. Саме це комплексне знання підлягає освоєнню в ході професійної підготовки сучасного музиканта -- виконавця і педагога.

З аналізу сучасного стану вітчизняної освіти можна зробити висновок про взаємодію двох різноспрямованих факторів. Так, зовнішній пов'язаний із драматичною зміною ціннісних орієнтирів, зниженням рівня фінансування, погіршенням матеріального забезпечення освітніх закладів; внутрішній свідчить про те, що рушійною силою розвитку сучасної освіти є інноваційний рух, який набуває дедалі більшої масштабності.

З цього приводу академік П. Щедровицький зазначає: “Під інноваціями починають розуміти особливу організацію діяльності і мислення, що охоплює всю сферу освіти і підготовки кадрів. Найелементарніша інновація володіє величезним системним ефектом у плані впливу на інші компоненти навчального процесу, загальну структуру навчального змісту і діяльність педагогічних колективів”.

Педагогічні нововведення сьогодні здійснюються під час усіх освітніх процесів -- самоосвітнього, дослідницького, управлінського, психологічного тощо. Інноваційні педагогічні ідеї розвиваються відповідно до нової освітньої парадигми, сутність якої полягає передусім у зміні самого ставлення людини до світу: не оволодіння світом, а осмислення людиною свого місця в цілісній світобудові. Монологізм у викладенні замінюється діалогом, суб'єкт -- суб'єктними відносинами, а далі перспектива цілісного інтегративного розуміння змісту навчально-виховного процесу. Гуманізація освіти включає наукову рефлексію в контекст культури, а принцип діалогічного ставлення до світу відкриває діалог культурних світів; у ширшому масштабі йдеться про екологізацію свідомості людини в культурі. Тому найбільш екологічною стає концепція особистісно орієнтованого виховання й освіти, яка випливає з духовного потенціалу української ментальності. Така концепція утверджує творчі, живі, взаємодіючі відносини вихователя і вихованця. Щоб здійснилися найкращі можливості учня, ці відносини мають грунтуватися на баченні актуальності і потенціалу особистості вихованця, на сприйнятті його цілісності і значущості як особистості. Отож, особистісно орієнтований тип освіти ми розглядаємо як подальший розвиток ідей і досвіду розвиваючого навчання, як становлення якісно нової освітньої системи, через яку відбувається трансляція культури в нові покоління.

Величезного значення у зв'язку з викладеним вище набуває проблема взаємовідносин особистості з мистецтвом, зокрема, з музикою. Музичне мистецтво стає одним із найважливіших інструментів визначення художньо-творчої і духовно-ціннісної спрямованості особистості.

Музика є універсальною динамічною моделлю життя і загальнолюдського духовного досвіду. В музичній діяльності -- композиторській, виконавській, слухацькій -- ми знаходимо своєрідні канали залучення до духовного надособистісного буття через розчинення індивідуального у всезагальному. Така інтеграція досвідів схожа з ефектом духовної синестезії, коли актуалізуються не лише сукупність відчуттів, а й архетипи і досвіди різних культур (1). Осягнення сутності такої моделі в музичній діяльності (сприйняття, виконання, викладання) є проявом музичних здібностей і високого духовного потенціалу особистості, що формується в усіх ланках музичної освіти. Це зумовлює практичну потребу у підготовці в системі вищої музичної освіти фахівця якісно нового типу, зокрема й на факультетах музичного мистецтва в університетах культури і мистецтв. Тим часом стан вітчизняної музичної освіти є неоднозначним: з одного боку маємо досить високі досягнення вітчизняної музичної школи на світовому рівні; з іншого, спостерігається “техногенність” і неодухотвореність музикантів сьогоднішнього покоління -- випускників музичних училищ, університетів культури і мистецтв та музичних академій. Проте, високий технічний рівень виконання сучасних музикантів, конкурсні регалії не можуть замінити глибоко осмислену, “пережиту” концепцію і проникненість, особистісний тон вираження.

Разом з тим, як справедливо зауважує В.Г. Ражніков, у музичних вузах ще панує клановий концептуалізм, образне кліше, особистісна безликість та безадресність стосовно сутності музичної творчості. Це породжує суперечності між особистісною і продуктивною природою музичної художньої творчості та неособистим, нетворчим, а інколи відчуженим викладанням. Особистісно орієнтована концепція, яка грунтується на взаємопов'язаних діалогічних відносинах, означає, що персоналізація педагогічної взаємодії в процесі індивідуального навчання передбачає використання особистісного досвіду під час взаємодії викладача та студента, тобто діалоги та трилоги: студент -- музичний твір -- викладач. Соціальний контекст, що задає координати цієї взаємодії, створює умови для взаємного особистісного розвитку та творчої самореалізації в ньому (2).

Внаслідок вказаних суперечностей, що існують у практиці професійної підготовки музикантів (виконавців і педагогів) актуальними стають моделі навчального процесу, які грунтуються на проведених принципах особистісно орієнтованого підходу. Це: принцип культуровідповідності; діалогу; міжпредметних зв”язків, творчої організації навчального процесу, а також принцип врахування специфіки професійної діяльності музиканта та індивідуальних якостей його особистості.

1. Принцип культуровідповідності. Особливої значущості в цьому разі набуває здатність до культурної ідентифікації, тобто усвідомлення своєї належності до певної культури, інтеріоризації цінностей (сприйняття їх як своїх), вибору і здійснення культуровідповідного способу життя, поведінки, самодетермінації, за словами М. Бахтіна “в горизонті Великого і Малого часу культури”. Полем культурної самоідентифікації та самодетермінації майбутнього фахівця є українська національна культура, тому і культурне ядро змісту його виховання становлять універсальні загальнолюдські, загальнонаціональні та регіональні цінності. Така орієнтація педагогічного процесу є дуже важливою для циклу спеціальних дисциплін. Однією з головних засад у цьому контексті є інтонаційний підхід до проблеми формування фольклорного тезаурусу. Відповідно до нього творчо-виконавський процес має характеризуватися глибоким проникненням у “специфіку” образного строю народної музики, найтоншими нюансами її мелодики, гармонії, ритму, що досягається на основі систематичного інтонаційного вслуховування в світ живого фольклору, емоційного сприйняття народного музикування. Як свідчать дані експерименту, проведеного в студентських музичних колективах вищих навчальних закладів культури, переважна більшість студентів (58,8 відсотка) не володіє засобами інтонаційної виразності в широкому діапазоні національних, фольклорних традицій. Студенти не вміють цілісно, емоційно осягати естетичну своєрідність національно-стильових закономірностей, виявляти джерела національної пісенної творчості, втіленої в творах української класичної музики. Тим часом лише глибоке проникнення в інтонаційно-образну сутність етномузичних традицій дає змогу осмислити сутність національного менталітету. Звідси й розуміння сутності головної тенденції української художньої свідомості, яка поєднує високу емоційність, чутливість та ліризм і виявляється в естетизмі української обрядовості, у славетній пісенності, у своєрідному м'якому гуморі.

Отже, виникає гостра потреба у створенні спеціальних курсів, в яких семантична інформація є формою виявлення світоглядного змісту народної музичної творчості, духовних поривань нації та основних психологічних тенденцій розвитку української художньої свідомості.

2. Принцип діалогу. У музичній педагогіці він має характер духовного спілкування вчителя з учнем та їх обох із музичним твором. Принцип діалогу визначається передусім єдністю спільних прагнень викладача і студента до накопичення досвіду і виконує функцію основи взаємонавчання. Ситуація діалогу і співтворчості є тим імпульсом, тією першоосновою, на якій розвивається вся система навчання. Сумісний пошук істини-ідеалу в осягненні музичного феномена сучасна музична педагогіка розглядає як усну традицію навчання. Важливими компонентами цієї традиції вчені (зокрема, Л. Надирова) називають опору на безпосередньо пережитий у співбутті досвід і значущість традицій для передачі невербальної мови культури. Зауважимо, що традиція виявляє культурно-історичну спадкоємність і стійкість засобів, в яких втілюється зміст традиції. Усна традиція у вихованні музиканта не є ідентичною вербальному коментарю, це безпосередній, живий характер способу передачі. Основними культурними типами музичної творчості і навчання є фольклор, професійне мистецтво усної, а також письмової традицій.

Найстійкіше усна традиція виявляється у виконавських школах, виступаючи засобом збереження і передачі досвіду культури (не лише школи виконавської, а й школи у науковому пізнанні, що грунтуються на усній традиції в її широкому розумінні). Музично-педагогічні школи завжди прагнули до всеохоплюючого підходу в навчанні та вихованні.

Варто зазначити, що тенденція до згасання усної традиції навчання збіглася із зростанням соціоцентристських процесів, які відбуваються в культурній динаміці. Однак в педагогічній практиці існували і модернізовані форми відтворення усної традиції: відеозаписи майстер-класів, концертів видатних музикантів тощо. Своєрідним прикладом відтворення усної традиції музичного навчання є впровадження концепції Д. Кабалевського в практику викладання музики в загальноосвітніх школах 70-х років ХХ століття. Якщо взяти до уваги те, що музиканти-педагоги усної традиції були блискучими виконавцями, чудовими методистами, психологами, вихователями, дослідниками, то сучасний музикант має бути майстром і співучасником творення художнього образу (1).

3. Принцип міжпредметних зв”язків. Він грунтується на універсальному зв'язку явищ культури, науки, асоціацій у людській свідомості. Оптимальним варіантом цього принципу є міжпредметні зв'язки між моделями навчання. Завдяки цьому реалізуються принцип творчої організації навчального процесу (співтворення педагогом і учнем нового досвіду, нового особистісно-професійного знання), а також принцип врахування специфіки професійної діяльності музиканта та індивідуальних якостей його особистості, єдність афективного, наукового, раціонального і художньо-творчого компонентів. Отже, сама природа музичного феномена вимагає глибоко особистісного ставлення до музики, що веде до проникливого діалогу із самою музикою та з учнями під час музичної діяльності.

В цілому згадані раніше провідні принципи побудови моделей навчального процесу, які використовуються на факультетах музичного мистецтва у вищих навчальних закладах культури і мистецтв, реалізуються в синтезі, забезпечуючи професійну підготовку музиканта -- виконавську і педагогічну. Загальнокультурний контекст, соціокультурна динаміка і специфіка музичної діяльності виявляють актуальність інноваційних моделей навчання, які відповідно до особистісно орієнтованого типу музичної освіти спираються на ідеї інтегративності, діалогу, паритетних суб'єкт -- суб'єктних відносин.

Порівняльно-педагогічні дослідження практики навчання, виконані в Інституті теоретичної педагогіки та міжнародних досліджень (Російська Академія освіти), дають можливість створити цілісне уявлення про світовий досвід інноваційних пошуків щодо побудови навчального процесу вищої школи. Російські вчені вважають, що завдяки інноваційним дослідженням навчальний процес збагачується різними видами пошукової діяльності. Це: дослідницька (постановка проблеми, висунення та перевірка гіпотез, генерація ідей тощо); ігрова -- в предметно-змістовому та соціально-психологічному аспекті; рефлексивна -- в гносеологічному та емоційно-особистісному плані. Такі види пошукової діяльності спрямовані на активізацію розвиваючого потенціалу навчання, на партнерські взаємовідносини педагога і учня, особистісну включеність усіх учасників навчання в цей процес, особистісно-професійну здатність педагога до гнучкої взаємодії з учнями, що загалом відповідає сутності і змісту особистісно орієнтованого виховання й освіти.

Пошуковий підхід реалізується в моделях навчання на основі дискусії, дослідження і гри.

Як свідчить досвід вищої школи США, модель навчальної дискусії оптимально реалізується в невеличких групах (групова терапія, мозковий штурм, акваріум). Голландські вчені Ван Урс і Карпей вирізняють соціосеміотичний підхід в інноваційній моделі навчальної дискусії. На факультеті музичного мистецтва модель на основі навчальної дискусії можна застосовуватись в ході спеціальної, психолого-педагогічної підготовки особистості музиканта.

Дискусійна модель за своєю природою є діалогічною. Її реалізація сприяє розвитку дивергентного мислення, толерантності і комунікативної компетентності. Експериментальне дослідження процесу формування духовного потенціалу студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв показало, що оптимальним в рамках цієї моделі є використання методу синектики (мозкової атаки) на основі метафоричного мислення, а також методу художньо-педагогічної інтерпретації.

Навчальна модель на основі дослідження спирається на безпосередній досвід учня. Для педагога важливими є участь у роботі і мінімальна екстраполяція власного досвіду в пошуковий процес студента. Дослідницька модель відповідає вимогам, що їх висувають до професійної підготовки фахівця. Він має бути здатним самостійно застосовувати методи наукового пізнання в усіх видах музичної діяльності: значний дослідницький потенціал притаманний методам герменевтичного контексту, ідеальних типів і монтажу (художнього синтезування).

Монтаж як художній метод грунтується на синтезі образних рішень, що складає силу його впливу інтуїтивно-чуттєве цілісне осягнення смислу музичного твору, так зване “вершинне переживання”, катарсіс. Монтаж можна визначити як мозаїчний, вертикальний, горизонтальний, поліфонічний, асоціативний спосіб організації музичного матеріалу. Монтаж сприяє невербально-образному діалогу “в просторі заняття музикою, активізуючи уяву, ідентифікацію, синтезування, дивергентне мислення” (1).

“Ідеальний тип” -- це цілісний образ, створений уявою з окремих точно встановлених рис. Метод ідеальних типів дає змогу дослідити ціле на основі взаємодії його складових. У педагогіці метод ідеальних типів виявляє себе в моделюванні педагогічної діяльності, в розвитку “Я -- концепції” педагога. В музичній педагогіці можлива проекція цього методу в моделюванні виконавського образу музичного твору (1).

Метод створення культурного контексту широко використовується в практиці музичного виховання. Він виявляє спільність мови культури і мови мистецтва, дає можливість поєднати об'єктивні знання з досвідом художнього сприйняття конкретної особистості. У разі застосування дослідницької моделі відбувається “переозначення” смислу музичного твору із суб'єктивно даного в особистісно-значущий. Цей метод сприяє формуванню культурної самоідентифікації особистості музиканта як одного з провідних принципів особистісно орієнтованої освіти.

Загальна стратегія дослідницької моделі навчання реалізується в специфічних методах гуманітарного знання, серед яких -- інтерпретація тексту як соціокультурного феномена. Співбуття тексту, на думку Бахтіна, завжди постає як співбуття, завжди -- на межі двох свідомостей, двох суб'єктів.

Ігрова модель навчання дає змогу активізувати творчий потенціал для оволодіння знаннями, застосовувати їх у реальному житті. На факультеті музичного мистецтва модель на основі гри може застосуватися під час вивчення предметів будь-якого циклу. Метод імітаційного моделювання грунтується на ідентифікації з конкретною людиною, станом, ситуацією.

Моделі навчального процесу, розглянуті вище, реалізують принципи особистісно орієнтованої освіти у взаємодіючій єдності, корелюючи з уявленнями загальносвітової методології про особистість як цілісну систему, що для інтегративного гармонічного зростання і саморозвитку потребує інтегративного середовища.

Сучасна музична освіта має максимально залучати перспективні інформаційні технології “мультимедіа”, які дають змогу одночасно представляти текстову, графічну та аудіоінформацію. Впровадження гіпертекстових технологій у процес викладання спеціальних дисциплін сприяє створенню “синестезійної” інноваційної моделі. Синестезія є вельми продуктивною в музиці, якщо грунтується на комплексній дії аналізаторів. Це сприяє поглибленню ідентифікації, розвитку творчої уяви, асоціативних зв”язків і артистизму.

У процесі проведеного нами лонгітюдного дослідження щодо формування духовного потенціалу студентів музичних спеціалізацій Київського національного університету культури і мистецтв в ролі найбільш ефективних інноваційних технологій було обрано проективну техніку та арт-терапію. Система арт-терапевтичних занять, побудованих на одночасному поєднанні різних способів самовираження (музика і спів, рух і танець, драма, поезія, композиція) дає змогу вирішити виховні коригувальні, психотерапевтичні, діагностичні та розвиваючі завдання. Інтеграція цього напряму з психологією і педагогікою, на думку багатьох вчених, дасть можливість створити таку гуманістичну методологію, яка б гармонічно поєднувала досягнення науки і досвід мистецтва.

Таким чином, особистісно орієнтований підхід викликає до життя інноваційні моделі, що забезпечують умови для духовно-творчого саморозвитку особистості музиканта в системі закладів музичної освіти. В особистісно орієнтованому освітньому процесі використовуються методи, які враховують індивідуальні властивості особистості, забезпечують її ціннісно-смисловий розвиток, формують здатність до моральної саморегуляції і творчої самореалізації.

Список використаної літератури

1. Надырова Л.Л. Струны общности: теоретические основы развития эмпатии у студентов музыкально-педагогических факультетов. - Владимир: ВГПУ, 1999. -- 318с.

2. Ражников В.Г. Динамика художественного сознания в музыкальном обучении: Дисс. в форме науч. докл.д-ра пед. наук. -- М., 1993. -- 60с.

3. Щедровицкий П. Новшества и инновации // Учительская газета. -- 1995. -- № 22-23.