Вплив сім'ї на виховання дитини

4

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аспект впливу взаємовідносин в сім'ї на успішність дитини молодшого шкільного віку

1.1 Психологічні особливості молодшого школяра

1.2 Структура пізнавальної сфери молодшого школяра

1.3 Соціалізація дитини в сім'ї та вплив сімейних стосунків на виховання і навчання дітей

Розділ 2. Практичне дослідження взаємовідносин в сім'ї

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління -- формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Визнаючи школу провідною ланкою виховання молоді, треба зазначити, що без єдності зусиль з сім'єю, ефективність виховання буде низькою. Адже саме в сім'ї найбільше виховується людина укладом спільного життя: побутом, працею, традиціями, звичаями. Саме в сім'ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло. правда і кривда, корисне і шкідливе, тобто її морально етичні принципи на яких споконвіку грунтується педагогічний досвід народу. Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей та підлітків, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління. Єдність сім'ї і школи відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного розвитку особистості та у вихованні школяра. Значення батьківського авторитету, роль педагогічного колективу та позашкільної системи освіти є найважливішою необхідністю у навчально-виховному процесі сучасної початкової школи. Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно вважати, що вихованість наших учнів результат копіткої щоденної роботи, а також тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки. Дані досліджень засвідчують, що виховує не сам виховний процес як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає і активно переосмислює людські цінності і орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе. Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших з них відносять вміння належно організувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньосімейні проблеми і встановлювати правильні стосунки з дітьми. Надзвичайно важливого значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки саме вони відображають загальні тенденції сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності родини, її морального фону. Дуже важливим для виховання дитини є вміння батьків бачити в її друзях, близьких знайомих та б сторонніх людях передусім позитивні сторони. Необхідно формувати в них критичне ставлення до тих, хто керується антигуманними поглядами та нормами моралі. Сьогодення вплинуло на зміст взаємодії батьків з дітьми. Актуальність дослідження. На сучасному етапі розбудови національної системи освіти вирішення питань, пов'язаних із визначенням методологічних орієнтирів, єдності в діяльності батьків та школи у навчально-виховному процесі учнів початкової школи, є досить вагомим. Метою дослідження є вивчення особливостей впливу взаємовідносин в сім'ї на успішність дитини молодшого шкільного віку.

Додатковими завданнями дослідження є:

1. узагальнення психологічних особливостей молодшого школяра;

2. вивчення структури пізнавальної сфери молодшого школяра;

3. виділення соціалізації дитини в сім'ї та впливу сімейних стосунків на виховання і навчання дітей;

4. аналіз практичного дослідження взаємовідносин в сім'ї.

Об'єктом дослідження є вплив взаємовідносин в сім'ї на успішність дитини молодшого шкільного віку. Предметом дослідження є взаємовідносини в сім'ї.

Робоча гіпотеза дослідження: Взаємовідносини в сім'ї значною мірою впливають на на успішність дитини молодшого шкільного віку.

Теоретичне значення дослідження базується на узагальненні теоретичних відомостей провплив взаємовідносин в сім'ї на успішність дитини молодшого шкільного віку.

Практична цінність проведеного дослідження полягає у тому, що дані дослідження можуть бути використані під час написання дипломних, бакалаврських, магістерських та інших наукових робіт, у процесі більш детального та ґрунтовного вивчення даної теми іншими.

Дослідження складається з двох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.

Розділ 1. Теоретичний аспект впливу взаємовідносин в сім'ї на успішність дитини молодшого шкільного віку

1.1 Психологічні особливості молодшого школяра

Молодшими школярами вважають дітей віком від 6 - 7 до 10 - 11 років, які навчаються у 1--4 класах сучасної школи. Цей віковий період завершує етап дитинства. Опановуючи новий для себе вид діяльності -- навчання, молодші школярі ще багато часу й енергії віддають грі. У цих видах діяльності розгортаються їх стосунки з ровесниками і дорослими, особистісне психічне життя і психічний розвиток, формуються психічні новоутворення, завдяки чому діти виходять на новий рівень пізнання світу і самопізнання, відкривають нові власні можливості і перспективи.

Головною особистісною характеристикою молодшого школяра є прийняття і усвідомлення своєї внутрішньої позиції, що дає підстави вважати цей вік зрілим дитинством. Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов'язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність -- вчиться -- і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра дошкільника була необов'язковою і батьки могли будь-коли її припинити, з різних причин вважаючи, що дитині вже досить гратися, то навчання є обов'язковою діяльністю, до якої дорослі ставляться з особливою повагою [1; 45].

Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім'ї. З цього приводу Д. Ельконін зазначав те, що саме тому, що навчальна діяльність є суспільною за своїм змістом (у ній відбувається засвоєння усіх надбань культури та науки, нагромаджених людством), суспільною за своїм сенсом (вона є суспільно значущою і суспільно оцінюючою), суспільною за своїм виконанням (виконується відповідно до суспільно вироблених норм), вона є провідною у молодшому шкільному віці, тобто у період її формування.

У молодшому шкільному віці відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової. Шкільне життя вимагає систематичного та обов'язкового виконання дитиною багатьох правил. Вона повинна вчасно приходити в школу, дотримуватися правил шкільного життя, виконувати завдання на уроці та вдома, долати труднощі в навчальній роботі тощо. Дотримання цих правил вимагає вміння регулювати свою поведінку, підпорядковувати довільну діяльність свідомо поставленим цілям.

Зміна соціальної ролі дитини, поява нових обов'язків позначається на стосунках з однолітками і вчителями. Спочатку вона захоплена тільки навчанням, мало вступає в контакт з однолітками і певний час відчуває себе чужою, хоч ще недавно у дитячому садку постійно спілкувалася з ними. Стосунки молодших школярів з однолітками регламентовані переважно нормами «дорослої» моралі, тобто успішністю у навчанні, виконанням вимог дорослих. Характерною ознакою взаємин молодших школярів є те, що їхня дружба заснована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів (сидять за однією партою, живуть в одному будинку, в одному мікрорайоні тощо).

Життя в школі, безумовно, пов'язане з особистістю вчителя. Його позиція стосовно дитини відрізняється від позиції батьків чи вихователя з дитячого садка, який певною мірою перебирав на себе функції батьків. Стосунки школяра з учителем складаються тільки в процесі навчальної діяльності, є жорстко регламентованими організацією шкільного життя, а відповідно -- більш діловими і стриманішими. У зв'язку з цим дуже важливими для педагога є знання особливостей дошкільника, щоб уже в перші дні навчання допомогти йому повноцінно включитися в нове життя.

Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація (пристосування до нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей і особливостей) та інтеграція (включення у групу ровесників). Школяр потрапляє в зовсім нову для нього групу ровесників-однокласників, яка через відсутність спільно розподіленої навчальної діяльності є дифузною (взаємопроникненою). Цією групою керує педагог. Порівняно з вихователем дитячого садка він є більш референтним (авторитетним) для дітей, оскільки, використовуючи арсенал оцінок, впливає на їхні стосунки з іншими дорослими, передусім з батьками, формує ставлення дорослих до дитини та її ставлення до себе як до іншого». Фактором розвитку особистості молодшого школяра є не стільки навчальна діяльність, скільки ставлення дорослих до успішності, дисциплінованості, старанності дитини [16; 176].

Отже, вступ дитини до школи, перехід від сімейного виховання до системи шкільного навчання і виховання є важливим і складним процесом, який супроводжується суттєвими змінами в її житті й розвитку.

Провідною діяльністю молодшого школяра стає навчальна діяльність, яка з першим кроком до школи опосередковує систему його стосунків з навколишнім світом. Але мине чимало часу, поки молодший школяр опанує її. Це не відбувається стихійно, як у минулому під час оволодіння грою, а потребує його великих особистісних зусиль, допомоги дорослих, насамперед педагога.

Компонентами навчальної діяльності є навчальні завдання, навчальні дії, дії контролю, дії оцінки. Пов'язана зона передусім із засвоєнням молодшими школярами теоретичних знань. Під час вирішення навчальних завдань навчальні дії дітей спрямовані на оволодіння загальними способами орієнтування у відношеннях між відомими та невідомими величинами, явищами, складовими предметів, ситуацій, процесів тощо. Дії контролю та оцінки дають їм змогу перевірити правильність виконання навчальних дій, оцінити успішність розв'язання всього навчального завдання.

Навчальна діяльність у початкових класах підпорядкована певним закономірностям. Одна з них полягає в тому, що весь процес викладання відбувається у формі розгорнутого представлення дітям головних компонентів навчальної діяльності, в яку вони активно включаються.

В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія.

У цьому віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення, організації діяльності). їх інтелектуалізація, внутрішнє опосередкування відбуваються завдяки первинному засвоєнню системи понять. Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди. Протягом усього молодшого шкільного віку дитина вчиться керувати своєю поведінкою, психічними процесами, адже вимоги до неї з перших днів перебування у школі передбачають досить високий рівень довільності. Тому молодший школяр долає свої бажання і здатен керувати своєю поведінкою на основі заданих зразків, що сприяє розвитку довільності як особливої властивості психічних процесів і поведінки.

Виконуючи завдання з різних навчальних предметів, діти шукають найзручніші способи, обирають і зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби реалізації. Чим більше етапів власних дій може передбачити школяр, чим старанніше він може зіставити їх варіанти, тим успішніше контролюватиме розв'язання завдань. Необхідність контролю та самоконтролю, словесного звіту, самооцінки в навчальній діяльності створюють сприятливі умови для формування у молодших школярів здатності до планування і виконання дій по думки.

Поряд із засвоєнням змісту наукових понять дитина оволодіває способами організації нового для неї виду діяльності -- навчання. Планування, контроль, самооцінювання набувають іншого змісту, бо дія в системі наукових понять передбачає чітке виокремлення взаємопов'язаних етапів.

Навчатися вчитися є одним з основних завдань молодшого школяра, що передбачає засвоєння такий дій, як самооцінювання, змістом якого є фіксування відповідності чи невідповідності результатів засвоєних знань, опанованих навичок вимогам навчальної ситуації; самоорганізація у вивченні навчального матеріалу, підготовці до контрольних і самостійних робіт, виконанні творчих завдань тощо, що передбачає уміння планувати час, організовувати свою діяльність, контролювати й оцінювати її результати; усвідомлення мети і способів навчання у школі та вдома, що є передумовою осмисленої, цілеспрямованої й ефективної навчальної діяльності.

Засвоєння цих дій означає те, що молодший школяр із об'єкта навчання стає його суб'єктом, хоч самодостатнім у цій діяльності він стане пізніше.

У дітей молодшого шкільного віку виникає усвідомлення власних дій, психічних станів. Особливість їх навчальної діяльності полягає в тому, що школярі повинні обґрунтовувати правильність своїх висловлювань і дій. Багато прийомів такого обґрунтування показує вчитель. Необхідність розрізняти зразки суджень і самостійні спроби в їх побудові сприяють формуванню у молодших школярів уміння ніби збоку розглядати й оцінювати власні думки та дії. Це вміння є основою рефлексії, тобто, осмислення своїх суджень і вчинків з точки зору їх відповідності задуму та умовам діяльності; самоаналіз. Свідченням її є здатність бачити особливості власних дій, робити їх предметом аналізу, порівнювати з діями інших людей. Якщо дошкільник здебільшого орієнтується на індивідуальний досвід, то молодший школяр починає орієнтуватися на загальнокультурні зразки, якими він оволодіває у взаємодії з дорослими та ровесниками.

Рефлексія змінює пізнавальну діяльність молодших школярів, їхнє ставлення до себе й до оточення, погляд на світ, змушує не просто приймати на віру знання від дорослих, а й виробляти власну думку, власні погляди, уявлення про цінності, значущість учіння. В цьому віці вона тільки починає розвиватися.

Зі вступом дитини до школи її самосвідомість набуває нового рівня, проявляється як внутрішня позиція. Учень починає самовизначатися як суб'єкт навчальної діяльності, у нього формується Я-образ -- результат усвідомлення глибинної суті людини, що дає змогу відрізнити себе від інших людей (такої, яка успішно або не успішно навчається, яку хвалять чи карають, з якою хочуть або не хочуть товаришувати). У молодшому шкільному віці значно розширюється сфера соціальних контактів дитини, що неминуче впливає на її первинну Я-концепцію -- сукупність настанов щодо себе.

Школа сприяє самостійності учня, його емансипації від впливу батьків, надає йому широкі можливості для вивчення навколишнього (фізичного і соціального) світу. Дії школяра, порівняно з діями дошкільника, набувають набагато важливішого для нього значення, оскільки він уже змушений сам відповідати за себе. У молодшому шкільному віці вже оцінюють інтелектуальні, соціальні й фізичні можливості дитини. Внаслідок цього школа стає джерелом вражень, на основі яких починається розвиток самооцінки дитини. Тут її досягнення та невдачі набувають офіційного характеру, постійно фіксуються і стають публічними. Це ставить перед необхідністю прийняти дух оцінного підходу, який з тієї пори пронизуватиме все життя.

На думку Л. Виготського, саме в молодшому шкільному віці починає складатися самооцінка дитини, яка опосередковує її ставлення до себе, інтегрує досвід її діяльності та спілкування з іншими людьми. Це є найважливішою властивістю особистості, що забезпечує контроль за власною діяльністю з точки зору нормативних критеріїв, організацію своєї поведінки відповідно до соціальних норм.

Особистість молодшого школяра характеризується специфічними особливостями спонукальної сфери. Через розвиток пізнавальної потреби, під впливом нової провідної діяльності у дітей згадуваного віку формується більш стійка структура мотивів, у якій мотиви навчальної діяльності стають провідними [16; 198].

Успішна навчальна діяльність спонукається як зумовленими нею мотивами, так і мотивами, породженими внутрішньою позицією школяра. У дітей зі сформованою на успішне навчання внутрішньою позицією пов'язані з виконанням обов'язків учня заняття викликають позитивні емоційні переживання, натомість втрачають привабливість справи, які цікавили їх у дошкільному дитинстві.

Однак іноді в молодших школярів (особливо у першому класі) сильнішими залишаються ігрові мотиви. Це виявляється, зокрема, у відволіканні, неуважності їх під час виконання завдань, зосередженості у грі. Для формування у них навчальної мотивації необхідна спеціальна педагогічна робота. Особлива увага вчителя повинна бути спрямована на пробудження у дитини почуття гордості за себе як школяра, переживання безпосередньої емоційної привабливості школи, розвиток вміння учитися, пізнавальних інтересів, прагнення оволодіти навчальними навичками не гірше, ніж однолітки.

Складніше, коли у молодшого школяра яскраво виражені негативне ставлення до школи та небажання вчитися, активний опір навчанню. Найчастіше це буває, якщо дошкільник не був привчений обмежувати свої бажання, долати труднощі. Оскільки школа вимагає від учня постійного долання перешкод, то в нього виникає активна протидія навчанню. Небажання вчитися проявляють також діти, в яких сім'я сформувала страх перед школою або легковажне ставлення до навчання у ній. Зіткнення з реальністю у цих випадках породжує сильне розчарування, негативне ставлення до школи.

Важливе значення для мотивації учіння має дієвість внутрішньої позиції школяра. Наприкінці молодшого шкільного віку, а часто й раніше, мотиваційна функція внутрішньої позиції вичерпується, втрачає свою спонукальну силу. Тому виконання обов'язків школяра все менше приваблює дитину.

1.2 Структура пізнавальної сфери молодшого школяра

У молодшому шкільному віці продовжують розвиватися основні пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам'ять, уява, мислення і мовлення). Наприкінці його вони перетворюються на вищі психічні функції, яким властива довільність і опосередкованість. Цьому сприяють основні види діяльності дитини цього віку у школі і вдома: навчання, спілкування, гра, художня діяльність, праця та ін.

Зі вступом до школи дитина має достатній рівень розвитку гостроти зору, слуху, розрізняє форми і кольори предметів. Однак процес навчання пред'являє нові вимоги до її сприймання, оскільки для засвоєння навчальної інформації необхідна довільність і усвідомленість перцептивної діяльності.

Учні сприймають різноманітні соціальні зразки, відповідно до яких повинні діяти. Спершу їх приваблюють зовнішні яскраві ознаки предметів, вони ще не можуть зосередитися і детально розглянути інші їх особливості, побачити в них суттєве. Знаючи це, педагог повинен розвивати в учнів сприймання, розкриваючи прийоми огляду чи прослуховування, порядок виявлення особливостей предметів. Завдяки таким старанням розвиваються довільність, усвідомленість, вибірковість (за змістом, а не за зовнішньою привабливістю) сприймання. Вже у 1 класі школяр виробляє вміння сприймати предмети відповідно до потреб та інтересів, які виникають у процесі навчання, і свого попереднього досвіду. Наприкінці молодшого шкільного віку спостереження стає спеціальною діяльністю, розвивається спостережливість як риса характеру [5; 48].

У молодшому шкільному віці, особливо у 1--2 класах, провідною залишається мимовільна увага. На перших порах учнів приваблюють лише зовнішні аспекти предметів, подій, явищ, що заважає проникнути в їх суть, ускладнює самоконтроль за навчальною діяльністю.

У молодших школярів уже формується довільна увага. Цьому сприяє чітка організація їх дій за зразком, а також дій, якими вони можуть керувати і які можуть контролювати. Наприклад, перевіряючи виконане завдання, виправляючи допущені особисто та однокласниками помилки, діти поступово вчаться керуватися своєю метою, а їх довільна увага стає провідною. Одночасно з нею функціонує та розвивається мимовільна увага.

Пов'язана вона не з яскравістю і зовнішньою привабливістю предмета, а насамперед із потребами та інтересами, що виникають у навчальній діяльності.

Протягом перших років навчання у школі увага дітей ще не стійка. В 1--2 класах її стійкість вища при виконанні зовнішніх дій і нижча при виконанні розумових. Тому в їх навчальній діяльності мають чергуватися розумові заняття із заняттями зі складання схем, малювання, креслення.

Молодшим школярам ще важко розподіляти увагу. Особливо це помітно під час написання диктантів, коли необхідно одночасно слухати, пригадувати правила, використовувати їх і писати. Якщо вчитель добирає навчальні завдання, які передбачають одночасне виконання дітьми кількох дій, уже наприкінці 2 класу можна спостерігати позитивні зрушення в розподілі їх уваги.

На початку молодшого шкільного віку у дітей ще не сформовані навчальні вміння та навички, що заважає їм швидко переходити від одного виду навчальних занять до іншого. Це свідчить про недостатній розвиток такої важливої властивості уваги, як переключення. Однак з удосконаленням навчальної діяльності вже наприкінці 1 -- на початку 2 класу учні легко переходять від одного етапу уроку до іншого, від однієї навчальної роботи до іншої.

Молодший шкільний вік є сенситивним періодом для розвитку пам'яті, коли особливо динамічно змінюється співвідношення мимовільного й довільного запам'ятовування. Інтенсивно розвивається довільна пам'ять, хоча мимовільна теж активно використовується. Довільне запам'ятовування буває найпродуктивнішим тоді, коли запам'ятовуваний матеріал стає змістом діяльності школярів. Під впливом навчання у цьому віці активно формується логічна пам'ять, яка відіграє основну роль у засвоєнні знань.

Опановуючи мнемічні дії, школярі спочатку оволодівають мислительними операціями, які потрібні для запам'ятовування і відтворення матеріалу, а потім вчаться використовувати їх у різних ситуаціях. Цей процес здебільшого починається у старшому дошкільному віці і завершується у молодших класах.

Основна тенденція розвитку уяви молодших школярів полягає в переході від репродуктивної її форми (простого комбінування уявлень) до творчої (побудови нових образів). У формуванні творчої уяви велику роль відіграють їх спеціальні знання.

У початкових класах збагачуються й урізноманітнюються витвори уяви дитини, збільшується швидкість утворення образів фантазії. Однак ще непросто дається створення учнями образів об'єктів, яких вона безпосередньо не сприймала, у процесі засвоєння географічних, історичних понять, розв'язування математичних задач.

Протягом молодшого шкільного віку уява дітей зазнає змін. Спочатку уявлювані образи розпливчасті, але згодом вони стають точнішими і чіткішими. У 1--2 класах діти відображають кілька ознак предмета (переважно несуттєві), а в 3--4 -- зосереджують увагу на значно більшій їх кількості, серед яких переважають суттєві. Перетворення образів уяви на початку молодшого шкільного віку незначне, а до 3--4 класу, коли учень отримує значно більше знань, образи стають більш узагальненими та яскравими. На початку навчання для виникнення образу необхідна опора на конкретний предмет (наприклад, опора на картинку при описі чи розповіді), далі розвивається опора на слово, яке є передумовою мисленого створення нового образу (написання твору за розповіддю вчителя, прочитаною книгою). Завдяки розвитку здатності керувати своєю розумовою діяльністю уява дитини теж стає більш керованою, а її образи пов'язуються із завданнями, які ставить перед молодшим школярем зміст навчальної діяльності.

У дітей молодшого шкільного віку переважає наочно-образне мислення. Під час розв'язування задач вони спираються на реальні предмети або їх зображення. У них поглиблюється і розширюється мислення, що виявляється в глибшому розумінні змісту засвоєних понять, опануванні нових та оперуванні ними. Процес навчання стимулює розвиток абстрактного мислення, особливо на уроках математики, оскільки від дій з конкретними предметами школяр переходить до розумових операцій з абстрактними числами.

Зі вступом дитини до школи відбувається перехід від безпосереднього чуттєвого сприймання світу до сприймання, вираженого в абстрактних поняттях. Те, що вона раніше фіксувала у своєму мисленні як об'єкт із певним набором ознак, отримує наукове осмислення.

Протягом молодшого шкільного віку в дітей формуються такі мислитель ні операції, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування та узагальнення [7; 81].

Крім того, у молодших школярів активно вдосконалюються навички усного мовлення: розширюється словниковий запас, вони оволодівають складними граматичними структурами. Основними ознаками розвитку інтелекту молодшого школяра є якість знань, вміння застосовувати їх на практиці, орієнтування в матеріалі, самостійне набування знань, знаходження нових способів навчальної роботи, темп і легкість засвоєння нового матеріалу, міцність запам'ятовування, самостійне формулювання запитань тощо.

1.3 Соціалізація дитини в сім'ї та вплив сімейних стосунків на виховання і навчання дітей

Особливо значною роль сім'ї у становленні особистості дитини є на первинному етапі її соціалізації. Так, наприклад, на першій стадії (до одного року) дитина розвивається за віссю «довіра -- недовіра». Ступінь розвитку почуття довіри до інших людей і світу загалом залежить насамперед від якості материнської турботи, причому не так від кількості їжі чи ласки, які здатна надати мати, як від особливостей спілкування, здатності матері передати відчуття стабільності, тотожності переживань, того, що вона є людиною, якій можна довіряти.

На другій стадії (1--3 роки) дитина розвивається за віссю «автономія -- сором і сумнів». Насамперед формується здатність до самоконтролю тілесних виявів, встановлюється певне співвідношення виявів впертості і добровільності дій. Особливості такого співвідношення залежать від готовності батьків поступово надавати дитині можливість самостійно контролювати свої дії, ненав'язливо обмежуючи її в тих сферах життя, які є потенційно або реально небезпечними для дитини і оточуючих. Переживання сорому проявляються як лють, спрямована на себе, коли дитині забороняється бути самостійною, коли батьки постійно або роблять усе за дитину, або очікують, що вона робитиме самостійно те, що поки що не спроможна робити. У результаті у дитини може сформуватися невпевненість у собі, слабка воля [13; 92].

Третя стадія (3--6 років) визначається розвитком дитини за віссю «ініціативність -- провина». При цьому ініціатива додає до автономії здатність брати на себе зобов'язання, планувати, розв'язувати нові завдання, набувати нових корисних навичок. Чи переважатиме у дитини ініціатива, значною мірою залежить від того, як батьки ставляться до и волевиявлення, визнають і задовольняють її право на допитливість, фантазію, творчість. Почуття провини у дитини викликають батьки, які не заохочують її до самостійності або надмірно карають. Таким чином, сім'я, особливості взаємодії батьків і дитини багато в чому забезпечують (чи не забезпечують) успіхи дитини на подальших етапах її соціалізації.

До характеристик, що визначають особливості соціалізації в сім'ї, зараховують:

1. соціально-демографічну структуру сім'ї (соціальне становище членів сім'ї, професійний статус батьків, стать, вік, кількість членів сім'ї, наявність різних поколінь);

2. превалюючий психологічний клімат, емоційну настроєність сім'ї;

3. тривалість і характер спілкування з дітьми;

4. загальну і, зокрема, психолого-педагогічну культуру батьків;

5. зв'язок сім'ї з іншими спільнотами (школою, родичами тощо);

6. матеріально-побутові умови.

В Україні, наприклад, типовою є нуклеарна сім'я з невеликою кількістю дітей (52,1 % -- з однією дитиною), із професійно зайнятими батьками, що підтримують здебільшого ділові контакти з родичами. У неповних сім'ях виховують 1,5 млн. дітей. Внаслідок зменшення реальних прибутків родини переважна їх більшість не має можливості створити для дітей сприятливі умови життя.

Отже, сучасна українська сім'я часто не має змоги повною мірою реалізувати свій виховний потенціал. Це спричинюється як особливостями суспільного виховання, так і негативними змінами всередині сім'ї: зниженням її стабільності, малодітністю, послабленням традиційної ролі батька, трудовою зайнятістю жінки та ін.

На особистість дитини особливо впливає стиль її стосунків з батьками, що лише частково зумовлюється їх соціальним становищем. Як відомо, існує кілька автономних психологічних механізмів соціалізації, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей. Це насамперед ідентифікація і наслідування, у процесі яких діти засвоюють соціальні норми поведінки, ціннісні орієнтації, беручи приклад з батьків, прагнучи стати такими, як вони. При цьому наслідування супроводжується певними очевидними діями, тоді як ідентифікація передбачає ототожнення дитини з батьками на основі сильного емоційного зв'язку з ними.

Крім того, батьки впливають на своїх дітей через механізм підкріплення: заохочуючи поведінку, що вважається правильною, і караючи дитину за порушення правил, батьки поступово вкорінюють у її свідомість систему норм.

Батьки можуть використовувати різні засоби заохочення -- соціально-психологічні (наприклад, похвала) чи матеріальні (винагороди, привілеї). При цьому похвала батьків, з якими дитина перебуває у дружніх стосунках, як правило, більш дієва, ніж похвала батьків байдужих, холодних. Ефект заохочення залежить також від того, як діти сприймають його. Якщо в разі очікування винагороди діти дотримуються вимог батьків, то у противному разі вони можуть не дотримуватись цих вимог. Аналогічно діти оцінюють похвалу. Якщо їх хвалять за все, що б вони не зробили, похвала перестає бути засобом заохочення.

Тому якщо потрібно покарати дитину за певну провину, це слід робити одразу після неї. При цьому необхідно батьки повинні бути суворими, але не жорстокими. Надто суворе покарання, як правило, викликає в дитини страх і озлобленість, вона починає уникати людини, що суворо поводиться з нею, а в разі загострення стосунків може втекти з дому. Дослідження свідчать: правила поведінки, що нав'язуються через суворе покарання, діти засвоюють найменшою мірою. Покарання буде більш дієвим, якщо пояснити дитині, за що її карають. Експериментально встановлено, що дитина швидше підкориться, якщо їй спокійно і дохідливо пояснити, чому вона має це робити, ніж без пояснень покарати за неслухняність [9; 37].

Важливою умовою дії механізмів впливу є авторитет батьків. Розрізняють такі види авторитету: формальний, що визначається особливостями соціальної ролі; функціональний, що спирається на компетентність, ерудицію, досвід; особистий, що залежить від особистісних якостей.

Авторитет батьків залежить від частоти і якості контактів з дитиною; інформованості про справи дитини; ступеня розуміння і рівня вирішення питань, що турбують дитину; активності в самовдосконаленні і вдосконаленні оточення.

Аналізуючи досвід сімейного виховання, А. Макаренко дійшов висновку: багато хто з батьків не розуміє значення свого авторитету для дітей. Іноді поведінка батьків призводить до формування помилкового авторитету, основними видами якого є: авторитет пригноблення (при цьому діти виростають або затурканими, безпорадними, або самодурами, відплачуючи за пригноблене дитинство); авторитет чванства (коли батьки постійно вихваляються своїми заслугами, є зарозумілими у ставленні до інших людей. При цьому діти часто виростають хвалькуватими, не вміють критично ставитись до власної поведінки); авторитет підкупу, коли слухняність дитини «купується» подарунками, обіцянками. При цьому може вирости людина, привчена викручуватись, пристосовуватись, яка прагне одержати якомога більше вигод тощо.

Справжній авторитет, в сою чергу, грунтується на любові, повазі до особистості дитини в поєднанні з високою вимогливістю до неї.

Сімейна соціалізація не зводиться до безпосередньої взаємодії дитини і батьків. Так, ефект ідентифікації може нейтралізуватись механізмом рольової взаємодоповнюваності (наприклад, у сім'ї працьовитих батьків незважаючи на добрий взірець дитина може й не бути працьовитою, якщо сім'я не мала потреби виявляти цю якість).

Важливим є також механізм психологічної протидії, коли дитина, волю якої жорстко обмежували, може виявляти підвищений потяг до самостійності, а дитина, якій усе дозволяли, може вирости несамостійною. І хоча неможливо однозначно виявити залежність конкретних властивостей особистості дитини від властивостей її батьків або ж від методів їхнього виховання, проте така залежність існує. При цьому різні сфери розвитку дитини пов'язані з різними проявами сімейних взаємин. Так, більшість дослідників виявили, що когнітивний розвиток дитини найсильніше корелює з особливостями її навчання у процесі спілкування в підсистемі «батько -- дитина», а поведінкова сфера найбільшою мірою пов'язана з поведінкою батьків один щодо одного при спільній сімейній взаємодії.

Ефективність виховання і навчання дітей головним чином залежить від створення в сім'ї належних умов. Головною умовою є міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання і навчання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створення і захисті домашнього вогнища тощо. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їх вчинків, радіють успіхам та співчувають невдачам.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, вони люблять їх, цікавляться їхніми навчальними та поза навчальними справами, поважають їх людську гідність, але водночас належним чином вимогливі до своїх дітей.

Негативний вплив на успішність та виховання дітей мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення тощо) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) фактори. Неповна сім'я є найвагомішою серед об'єктивних причин, яка виникає через те, що в даних сім'ях процес визховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу перебувають без нагляду.

Головними причинами неуспішності учнів молодших класів внаслідок впливу взаємовідносин в сім'ї є:

1. непослідовний, педагогічно необґрунтований вплив батьків, які керуються виключно власним досвідом, якого свого часу набули, коли їх виховували батьки із застосуванням авторитарного стилю, погроз і покарання, вседозволеності або потурання примхам;

2. пасивність батьків у вихованні і навчанні своїх дітей внаслідок об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність тощо) та суб'єктивних (відсутність спільної точки зору на виховання, розлад між батьками , часті конфлікти тощо) причин;

3. антипедагогічні, аморальні умови виховання дітей внаслідок поведінки батьків (пияцтво, злодійство, розпуста тощо).

Розділ 2. Практичне дослідження взаємовідносин в сім'ї

В дослідженні брали участь учні 4 Б класу сш № 3 м. Вінниці. Їм було запропоновано намалювати свою сім'ю. Метою даного дослідження був аналіз симптомокомплексів малюнка, завдяки чому можна було зробити висновки про взаємовідносини в сім'ях. Порівнюючи результати малювання із середнім балом успішності навчання у школі (див. додаток), ми можемо зробити висновки про залежність успішності навчання учнів молодших класів із взаємостосунками в їх сім'ях.

Так, наприклад, малюнок Амонс Віссаріона свідчить про те, що його сім'я має певні проблеми стосовно взаємин батьків із дітьми та дітей між собою, оскільки сестра зображена на малюнку в стороні від решти членів. Така особливість зображення може бути показником ворожості в сім'ї. Середній бал Анонс Віссаріона - 7.

Малюнок Шевчук Каріни свідчить про наявність тривоги в сім'ї. Оскільки лінією основи обрано нижню частину аркуша, а також деякі лінії є подвійними. Середній бал успішності в навчанні Шевчук Каріни - 8,2.

Малюнок Косіч Світлани свідчить про тривожність автора малюнка (багаторазове стирання намальованого), а також про те, що дівчинка виховується в неповній сім'ї, оскільки батька на малюнку вона не намалювала. Середній бал успішності дівчинки становить 8,8.

Малюнок Аксьонова Олексія відзначається проявом певних проблем у сім'ї, де виховується учень. Його середній бал успішності в навчання становить 6,2. Такими самими рисами характеризується малюнок Богданова Володимира, середній бал успішності в навчанні якого становить 6,8; малюнок Казюри Павла, середній бал успішності в навчанні якого становить 4.

Малюнок Соболєва Дмитра має спільні риси із згадуваним вище малюнком. Крім того, про те, що у хлопчика є певні проблем у спілкуванні з мамою, свідчить те, що себе він намалював збоку від неї, а маленького братика намалював у мами на руках. Середній бал успішності в навчанні Соболєва Дмитра - 7,8.

Малюнок Горбоноса Стефана зображує спільну діяльність членів сім'ї, що свідчить про сприятливу сімейну ситуацію. Але середній бал успішності хлопчика в навчанні становить 4,6. Даний випадок є виключенням у нашому дослідженні.

Малюнок Штуя Олександра має спільні риси із вище згадуваним малюнком (на ньому зображена спільна діяльність), але про тривогу хлопчика свідчить стирання ним окремих елементів малюнка. Середній бал успішності в навчанні даного учня становить 7. Малюнок Бадрака Андрія свідчить про сприятливу сімейну ситуацію, оскільки усі члени сім'ї зображені поруч. Середній бал успішності даного учня становить 10,2.

Аналогічними рисами наділені малюнки Карпенко Анастасії (середній бал успішності в навчанні - 7,2), Наліковської Марії (середній бал успішності Макаренко Марини (середній бал успішності - 10,6), Сафонюк Наталі (середній бал успішності - 9,25), Римарчук Ірини (середній бал успішності - 1,6), Басько Володимира (середній бал успішності - 8,2), Брендель Марини (середній бал успішності -8,6), Гумницької Галини (середній бал успішності - 8), Дідик Марини (середній бал успішності -10,6), Коваленко Ольги (середній бал успішності - 12,6), Костюка Ігоря (середній бал успішності - 8), Крижановської Алли (середній бал успішності - 7,6), Куценко Каріни (середній бал успішності - 10), Ольховського Кирила (середній бал успішності - 6,2), Римар Ілони (середній бал успішності - 9,8), Руденко Олександра (середній бал успішності - 8,6), Ткачик Анастасії (середній бал успішності -7), Федяєвої Ольги (середній бал успішності - 8,6), Цибульського Олександра (середній бал успішності - 7,8), Цикаленко Анастасії (середній бал успішності - 10,4), Шереметєвої Аліси (середній бал успішності - 9,6), Яценко Вадима (середній бал успішності - 8,8), Янкового Олега (середній бал успішності - 8). Очевидним є те, що результати учнів у навчальній діяльності перебувають у прямій залежності від взаємостосунків у сім'ях, де вони виховуються.

Висновки

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління -- формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання, а також головним чином впливає на успішність дитини у навчанні.

Молодшими школярами вважають дітей віком від 6 - 7 до 10 - 11 років, які навчаються у 1--4 класах сучасної школи. Цей віковий період завершує етап дитинства. Опановуючи новий для себе вид діяльності -- навчання, молодші школярі ще багато часу й енергії віддають грі. У цих видах діяльності розгортаються їх стосунки з ровесниками і дорослими, особистісне психічне життя і психічний розвиток, формуються психічні новоутворення, завдяки чому діти виходять на новий рівень пізнання світу і самопізнання, відкривають нові власні можливості і перспективи.

Головною особистісною характеристикою молодшого школяра є прийняття і усвідомлення своєї внутрішньої позиції, що дає підстави вважати цей вік зрілим дитинством. Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов'язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина починає усвідомлювати те, що вона виконує суспільно важливу діяльність -- вчиться -- і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра дошкільника була необов'язковою і батьки могли будь-коли її припинити, з різних причин вважаючи, що дитині вже досить гратися, то навчання є обов'язковою діяльністю, до якої дорослі ставляться з особливою повагою.

Провідною діяльністю молодшого школяра стає навчальна діяльність, яка з першим кроком до школи опосередковує систему його стосунків з навколишнім світом. Але мине чимало часу, поки молодший школяр опанує її. Це не відбувається стихійно, як у минулому під час оволодіння грою, а потребує його великих особистісних зусиль, допомоги дорослих, насамперед педагога.

У дітей молодшого шкільного віку виникає усвідомлення власних дій, психічних станів. Особливість їх навчальної діяльності полягає в тому, що школярі повинні обґрунтовувати правильність своїх висловлювань і дій. Багато прийомів такого обґрунтування показує вчитель.

Зі вступом дитини до школи її самосвідомість набуває нового рівня, проявляється як внутрішня позиція. Учень починає самовизначатися як суб'єкт навчальної діяльності, у нього формується Я-образ -- результат усвідомлення глибинної суті людини, що дає змогу відрізнити себе від інших людей (такої, яка успішно або не успішно навчається, яку хвалять чи карають, з якою хочуть або не хочуть товаришувати). У молодшому шкільному віці значно розширюється сфера соціальних контактів дитини, що неминуче впливає на її первинну Я-концепцію -- сукупність настанов щодо себе.

Особистість молодшого школяра характеризується специфічними особливостями спонукальної сфери. Через розвиток пізнавальної потреби, під впливом нової провідної діяльності у дітей згадуваного віку формується більш стійка структура мотивів, у якій мотиви навчальної діяльності стають провідними.

Успішна навчальна діяльність спонукається як зумовленими нею мотивами, так і мотивами, породженими внутрішньою позицією школяра. У дітей зі сформованою на успішне навчання внутрішньою позицією пов'язані з виконанням обов'язків учня заняття викликають позитивні емоційні переживання, натомість втрачають привабливість справи, які цікавили їх у дошкільному дитинстві.

У молодшому шкільному віці продовжують розвиватися основні пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам'ять, уява, мислення і мовлення). Наприкінці його вони перетворюються на вищі психічні функції, яким властива довільність і опосередкованість. Цьому сприяють основні види діяльності дитини цього віку у школі і вдома: навчання, спілкування, гра, художня діяльність, праця та ін.

До характеристик, що визначають особливості соціалізації в сім'ї, зараховують:

1. соціально-демографічну структуру сім'ї (соціальне становище членів сім'ї, професійний статус батьків, стать, вік, кількість членів сім'ї, наявність різних поколінь);

2. превалюючий психологічний клімат, емоційну настроєність сім'ї;

3. тривалість і характер спілкування з дітьми;

4. загальну і, зокрема, психолого-педагогічну культуру батьків;

5. зв'язок сім'ї з іншими спільнотами (школою, родичами тощо);

6. матеріально-побутові умови.

Ефективність виховання і навчання дітей головним чином залежить від створення в сім'ї належних умов. Головною умовою є міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання і навчання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створення і захисті домашнього вогнища тощо. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їх вчинків, радіють успіхам та співчувають невдачам.

Головними причинами неуспішності учнів молодших класів внаслідок впливу взаємовідносин в сім'ї є:

1. непослідовний, педагогічно необґрунтований вплив батьків, які керуються виключно власним досвідом, якого свого часу набули, коли їх виховували батьки із застосуванням авторитарного стилю, погроз і покарання, вседозволеності або потурання примхам;

2. пасивність батьків у вихованні і навчанні своїх дітей внаслідок об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність тощо) та суб'єктивних (відсутність спільної точки зору на виховання, розлад між батьками , часті конфлікти тощо) причин;

3. антипедагогічні, аморальні умови виховання дітей внаслідок поведінки батьків (пияцтво, злодійство, розпуста тощо).

В практичному дослідженні взаємин в сім'ях брали участь учні 4 Б класу сш № 3 м. Вінниці. Їм було запропоновано намалювати свою сім'ю. Метою даного дослідження був аналіз симптомокомплексів малюнка, завдяки чому можна було зробити висновки про взаємовідносини в сім'ях, а також порівняти результати виконання малюнків із успішністю досліджуваних учнів у навчанні. Очевидним є те, що успішність учнів молодших класів у навчанні перебуває в прямій залежності від взаємостосунків у їх сім'ях. Виняток в досліджуваному нами випадку становив аналіз малюнка Горбоноса Стефана, на якому зображена спільна діяльність членів сім'ї, що свідчить про сприятливу сімейну ситуацію, але середній бал успішності в навчанні даного учня становить 4,6 бали.

Список використаної літератури

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология: Учебник для студ. вузов. -Екатеринбург: Деловая книга, 1999. - 246 с.

2. Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте. -- М., 1968. - 268 с.

3. Бондарчук О. І. Сім'я як осередок соціалізації дитини // Проблеми соціальної захищеності дітей в ринкових умовах. -- К.: АЛД, 1998. -268 с.

4. Гамезо М. В., Герасимова В. С. и др. Возрастная психология: личность от молодости к старости: Учебное пособие. -- М.: Педагогическое общество России, Изд. Дом «Ноосфера», 1999. - 324 с.

5. Дошкільна педагогічна психологія. -- К.: Вища школа, 1987. - 286 с

6. Занков Л. В. К проблеме обучения и развития // Вопросы психологии. -- 1974. -- № 3.

7. Зинченко В. П. Проблемы психологии развития // Вопросы психологии. -- 1991. -- № 4--5.

8. Зинченко В. П. Проблемы психологии развития // Вопросы психологии. -- 1992. -- № 5--6.

9. Костюк Г. С. Вікова психологія. -- К., 1978. - 368 с.

10. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. -- К., 1989.

11. Крутецкий В. А. Основы педагогической психологии. -- М.: Просвещение, 1972. - 278 с.

12. Кулагина И. Ю., Колюцкий В. Н. Возрастная психология: Полный жизненный цикл развития человека. Учебное пособие. -- М.: ТЦ «Сфера», 2001. - 374 с.

13. Макаренко А. С. Книга для родителей. -- М.: Педагогика, 1988.

14. Обухова Л. Ф. Возрастная психология. Учебное пособие. -- М.: Педагогическое общество России. -- 1999. - 385 с.

15. Развитие личности ребенка: Пер. с англ. / Под ред. А. Фонарева. -- М.: Прогресc, 1987. - 236 с.

16. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навчальний посібник. - К,: Академія, 2006. - 360 с.

Додаток

Середній бал успішності учнів 4 класу

Аксьонов Олексій - 6,2

Амонс Віссаріон - 7

Бадрак Андрій - 10,2

Басько Володимир - 8,2

Богданов Володимир - 6,8

Брендель Марина - 8,6

Васильєва Тетяна - 9,2

Горбонос Стефан - 4,6

Гумницька Галина - 8

Дідик Марина -10,6

Казюра Павло - 4

Карпенко Анастасія - 7,2

Коваленко Ольга - 12,6

Косіч Світлана - 8,8

Костюк Ігор - 8

Крижановська Алла - 7,6

Куценко Каріна - 10

Макаренко Марина - 10,6

Наліковська Марія - 9,8

Ольховський Кирило - 6,2

Поліщук Марія - 9

Римар Ілона - 9,8

Римарчук Ірина - 11,6

Руденко Олександр - 8,6

Сафонюк Наталія - 9,25

Соболєв Дмитро - 7,8

Ткачик Анастасія - 7

Федяєва Ольга - 8,6

Цибульський Олександр - 7,8

Цикаленко Анастасія - 10,4

Шевчук Каріна - 8,2

Шереметєва Аліса - 9,6

Штуй Олександр - 7

Яценко Вадим - 8,8

Янковий Олег - 8