Мета сучасної вищої школи

Міністерство освіти і науки України

Черкаський державний технологічний університет

Контрольна робота

З дисципліни "Університетська освіта"

Варіант 13

Виконала: студентка 3-го курсу ФЕФ

Ковтун Ю.М.,

група ЗФКск-903,

залікова книжка №09123

Перевірив: ст. викладач Ключка С.І

Черкаси, 2009р.

Мета сучасної вищої школи

Арістотель ще в ІУ ст. до нашої ери писав: "Виховання - це найважливіше з усіх, що сприяють збереженню державного ладу засобів, якими сьогодні, на жаль, нехтують, - це виховання юнацтва у дусі, що відповідає державному ладу" - залишається і нині одним з важливих і деякою мірою суперечливих понять.

Визначний соціолог О.Г. Харчев відзначав, що "у педагогічній літературі виховання, як правило, трактується як свідомий соціальний вплив на індивіда з метою підготовки його до виконання тієї чи іншої спільної ролі, вироблення у нього необхідних для цього якостей".

Сьогодні необхідність удосконалення сфери освіти зрозуміла майже всім. Адже лише система освіти здатна принципово, системно та організовано, технологічно обґрунтовано виконувати функцію суспільства з підготовки молодого покоління до самостійного (трудового) життя. Підготовка пов'язана з розвитком особистості, відтворенням та збагаченням як індивідуального досвіду, так і суспільного духовного потенціалу народу, нації та людства. Докорінно змінюється стратегія підготовки фахівців з вищою освітою. Головним для спеціаліста стає самостійний пошук і відбір наукової інформації, яка необхідна йому для подальшого вдосконалення професійної діяльності. Саме тому у всьому світі актуальною є проблема розвитку в майбутніх фахівців з вищою освітою бажання і вміння вчитися самостійно протягом усього життя. Важливо зрозуміти той факт, що конкурентоспроможність фахівця з вищою освітою базується не на сумі засвоєних під час навчання знань, а на вмінні їх творчо застосовувати.

Мета вищої освіти сьогодні - це підготовка фахівців, здатних забезпечити перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства через новаторство у навчанні, вихованні та науково-методичній роботі; виховання в молоді довіри до динамічних знань та усвідомлення потреби розвитку своїх творчих здібностей.

Але високий професіоналізм фахівця повинен поєднуватися з розумінням наслідків своєї діяльності для суспільства, з відповідальністю перед ним і навіть перед людством загалом. Сучасна людина технічно спроможна скоїти щось жахливе навіть у масштаби всієї планети. Стає зрозуміло, що підготовка фахівця з вищою освітою - це насамперед становлення його як особистості, людини гуманної, відповідальної, з громадянськими та моральними якостями.

Значно підвищилася і соціальна роль освіти: від її спрямованості і ефективності багато в чому залежать перспективи розвитку людства. В останнє десятиліття суспільство змінює своє відношення до всіх видів освіти. Докорінно змінюється стратегія підготовки фахівців із вищою освітою, так як вона розглядається як головний, ведучий чинник соціального і економічного прогресу. Причина такої уваги полягає в розумінні того, що найважливішою цінністю і основним капіталом сучасного суспільства є людина, здатна до пошуку і освоєння нових знань, прийняття нестандартних рішень.

Все реальніше останніми роками почали усвідомлювати, що розвиток людства за допомогою тільки економічного зростання і збільшення технічної могутності є небезпечним і обмеженим. Майбутня еволюція суспільства більше визначатиметься рівнем культури і мудрості людини. На думку Еріха Фромма, розвиток визначатиметься не стільки тим, що людина має, скільки тим, ким вона є і що вона може зробити з тим, що має .

Традиційно наша вища школа орієнтує студента не на здобуття, а на отримання знань через викладачів, що зумовлює переважно безініціативний, пасивний стан його особистості. Але в умовах постійного оновлення наукової інформації, головним для спеціаліста стає самостійний пошук і відбір інформації, яка необхідна йому для подальшого вдосконалення професійної діяльності. Набуті знання дуже швидко старіють, якщо їх не оновлювати. Саме тому актуальною є проблема розвитку у майбутніх фахівців із вищою освітою бажання та вміння вчитись самостійно протягом усього трудового життя. До того ж освіченим стає той фахівець, який не лише постійно поповнює свої знання, а й виявляє творчість у розв'язанні професійних проблем.

В Законі України «Про вищу освіту» (розділ VII; стаття 41), зазначено, що навчально-виховний процес забезпечує можливість: здобуття особою знань, умінь і навичок у гуманітарній, соціальній, науково-природничій і технічній сферах; інтелектуального, морального, духовного, естетичного і фізичного розвитку особи, що сприяє формуванню знаючої, вмілої та вихованої особистості.

Сучасний навчально-виховний процес потребує інтелектуалізації, насичення проблемністю, збільшення самостійної роботи студента і скорочення пасивних форм діяльності. Самостійна діяльність студента передбачає участь волі, інтелекту і моралі, що сприяє виникненню потреби самоосвіти, самовдосконалення .

Навчання - полягає в упорядкованій взаємодії викладача зі студентом, яка спрямована на розвиток особистості майбутнього фахівця, досягнення мети професійної підготовки. Змістом цієї взаємодії є цілеспрямована, послідовна передача (трансформація) суспільно-історичного, соціокультурного, професійного досвіду студентам у спеціально організованих умовах вищої школи .

Оптимальне співвідношення між проблемою виховання та навчання - фундаментальна проблема педагогіки у різні часи. Так, наприклад, Ж.-Ж. Руссо та К. Ушинський провідну роль віддавали вихованню, підпорядковуючи йому навчання. Ушинський зазначав, що «Без духовного розвитку людини все фактичне пізнання, зокрема математичні чи мікроскопічні дослідження не несуть користі, а можуть призвести навіть до шкоди самій людині і її оточенню».Сучасна педагогічна теорія розглядає навчання та виховання в єдності, яка не виключає специфіки навчання та виховання, з глибоким пізнанням їх сутності, функцій, організації, засобів, форм та методів.

Під вихованням у широкому смислі розуміємо цілеспрямований процес формування духовності, культури та фізичних сил особистості студента, підготовку його до життя, активної участі у трудовій діяльності як фахівця. На процес виховання студентської молоді впливають ректорат, деканати, кафедри, академічна група, а також їхні наставники та родина. Під вихованням у вузькому значенні слова розуміємо систематичний і цілеспрямований вплив на студентів вихователів-викладачів кафедр і перелічених структур університету . Національне виховання носить суспільний характер. Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання студентів, опанування ними основами наук, багатством національної та світової культури. Виховання має за мету формування рис і якостей студента згідно з його здібностями й інтересами у рамках державної політики виховання. Сутність виховання полягає в тому, що в процесі його формується світогляд, мораль, високі естетичні смаки та ставлення студента як особистості до навколишнього світу. Головна мета національного виховання - набуття молодим поколінням і студентами зокрема, соціального досвіду, успадкування ними духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незважаючи на національну належність, рис громадянина Української держави, розвинення духовності, прищеплення моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для всіх виховних заходів, а й для усього суспільства в цілому:

* забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних і власних інтересів;

* відхід від уніфікації у процесі виховання, від орієнтації на "усередненого" вихованця;

* формування національної свідомості та людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

* виховання правової культури - поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів;

* забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших за віком, культури та історії рідного народу;

* формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови;

* виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування нею власної світоглядної позиції;

* утвердження принципів загальнолюдської моралі - правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших чеснот;

* культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв'язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі;

* формування почуття господаря та господарської відповідальності, підприємливості та ініціативи, підготовка дітей до життя в умовах ринкових відносин;

* забезпечення повноцінного розвитку молоді, охорона та зміцнення її фізичного, психічного та духовного здоров'я;

* формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних стосунків;

* забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб, почуттів;

* вироблення екологічної культури людини, розуміння необхідності гармонії її відносин з природою;

* прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

* спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності.

Виховання студента, формування та розвиток його особистісних якостей відносяться до основних завдань вищого навчального закладу. Багато вузів планують свою роботу, спираючись на ідеї гуманізації, і спрямовують свої зусилля на формування нової гуманітарної культури та гуманітарного середовища у вузі. Саме формування такого середовища через навчальний процес та позанавчальну роботу забезпечує якісну підготовку спеціаліста.

Як наголошено в Національній доктрині розвитку освіти України, пріоритетним напрямком в її реалізації є формування особистості, яка усвідомлює свою приналежність до українського народу, сучасної європейської цивілізації; виховання людини демократичного світогляду, яка поважає громадські права і свободи, традиції народів і культур світу, національний, релігійний, мовний вибір кожної людини. Як зазначив український психолог Г. Костюк, по суті виховання - це керування індивідуальним становленням людської особистості, то виховувати означає проектувати поступове становлення якостей майбутньої особистості та керувати здійсненням накреслених проектів. Відповідно до яких ціннісних орієнтацій буде «накреслений» життєвий проект особистості залежить від соціально-педагогічних умов, у яких ця особистість формується. Формування інтересів, установок, цінностей відбувається і у вищій школі, при спрямовуючій ролі педагогів у навчально-виховному процесі. Навчально-виховний процес - багатогранний і досить складний; це сутність сучасної дефініції педагогіки, що визначає її як науку про навчання і виховання.

Отже, в результаті навчання та виховання у вищому навчальному закладі людина повинна володіти не лише необхідними професійними, а й відповідними світоглядними й громадянськими якостями. Яким же чином можна досягти цього? Одним з принципів реалізації Державної Національної програми «Освіта: Україна ХХI століття» є гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб.

Список використаної літератури

1. Бех Іван. Законопростір сучасного виховного процесу // Вища освіта України. - 2004. - №1. - с. 10-13.

2. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник. - Харків, 2002. - с. 126-174.

3. Подоляк Л.Г, Юрченко В.І. Психологія вищої школи. - К., 2006. - 315 с.

4. Про освіту. Закон України N 1060-XII від 23.05. 1991. Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 34.

5. Романенко М.І. Гуманізація освіти: концептуальні проблеми та практичний досвід. - Наукова монографія. - Д., "Промінь", 2001. - 160 с.