Педагогічна діяльність і теорія Йоганна Генріха Песталоцці

ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ І ТЕОРІЯ ЙОГАННА ГЕНРІХА ПЕСТАЛОЦЦІ

Йоганн Генріх Песталоцці (1746-1827) - швейцарський педагог-демократ, присвятив своє життя вихованню й навчанню дітей народу. У його час Швейцарія переходила від феодалізму до капіталістичних відносин, що супроводжувалося зубожінням значної частини селянства. Збезземелені селяни, що заробляли жалюгідні гроші непосильною працею на мануфактурах і виникаючих у Швейцарії бавовнопрядильних фабриках, були змушені віддавати туди й своїх дітей, яких власники підприємстві також безжалісно експлуатували. Все своє життя Песталоцці прагнув поліпшити положення трудящих і їхніх дітей.

ЖИТТЯ Й ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕСТАЛОЦЦІ

Песталоцці народився в м. Цюріху, у родині лікаря. Рано втративши батька, він виховувався матір'ю й відданій родині служницею із селян. Освіту одержав у рідному місті в початкової, потім у латинській середній школі й, нарешті, у вищому навчальному закладі гуманітарного напрямку.

Передова студентська молодь, до якої належав Песталоцці, організувала кружок патріотів, що перебував під впливом ідей французьких просвітителів, і в першу чергу Руссо. Члени кружка займалися викриттям посадових осіб, які зловживали владою й пригноблювали народ, вони домагалися проведення у Швейцарії буржуазно-демократичних реформ. Цюріхська влада піддали короткочасному арешту декількох активних членів кружка, у тому числі й Песталоцці.

Вийшовши з в'язниці, Песталоцці, не завершивши своєї освіти, оселився в селі, у маєтку Нейгоф, щоб організувати зразкове сільське господарство, що могло б наочно показати селянам, як поліпшити своє положення. Але цей утопічний задум, природно, скінчився невдало, і Песталоцці став шукати нові шляхи застосування своїх сил на користь народу.

В 1774 р. у Нейгофе він організував «Установу для бідних», у якому зібрав кілька десятків бідних дітей різних віків, у тому числі й дошкільного. Песталоцці навчав їхньому читанню, листу й рахунку. Діти працювали на сільськогосподарській фермі, у прядильній і ткацькій майстернях. Песталоцці самовіддано віддався роботі в притулку, згодом він писав: «Я жив роками в колі більш ніж п'ятдесятьох злиденних дітей: я ділив з ними в бідності мій хліб; я сам жив як жебрак, для того щоб навчити жебраків жити по-людськи».

Організувати «Установу для бідних», Песталоцці припускав, що в результаті з'єднання навчання із працею в дітей розів'ються фізичні й розумові сили й згодом вони зможуть створити собі необхідні життєві умови.

Прагнення Песталоцці домогтися поліпшення життя шляхом виховання й навчання дітей, не коливаючи основ існуючого ладу й права приватної власності, було, звичайно, утопічним, але сама ідея створення виховних установ, у яких навчання дітей сполучалося б з їхньою працею в сільському господарстві й промисловості, була дуже важливої й перспективною.

Виховання дітей у Нейгофському притулку мало, однак, істотні недоліки. З'єднання навчання із продуктивною працею носило чисто механічний характер: діти пряли й одночасно стежили за тим, що вчитель писала на дошці. При такій організації занять вони не могли одержати глибокі знання. Крім того, Песталоцці помилково думав, що його установа для бідних зможе існувати на засадах самооплатності, тобто збуту на ринках виробів дитячої праці. Але в умовах ринкової стихії й конкуренції це було б можливо тільки, якби діти працювали з надзвичайною напругою всіх фізичних сил. Песталоцці ж був принциповим супротивником експлуатації дитячої праці, отже, ця ідея теж виявилася незбутньою.

Після того як Песталоцці вичерпав на зміст притулку свої особисті засоби, він був змушений закрити його в 1780 р.

У наступні роки Песталоцці написав соціальний роман «Лінгард і Гертруда», де в літературній формі висловив свої заповітні мрії про викорінювання народних нещасть за допомогою правильно поставленого виховання. Роман, ідеї якого були співзвучні настроям передових людей, зробив ім'я письменника дуже популярним. В 1792 р. Песталоцці в числі 18 видатних іноземців був визнаний гідним Законодавчими зборами революційної Франції почесного звання французького громадянина як людина, що служила справі Волі.

Коли у Швейцарії в 1798 р. відбулася буржуазна революція, уряд знову організованої республіки доручило Песталоцці керівництво дитячим притулком у містечку Станц, де незадовго до цього було подавлене спровоковане контрреволюціонерами селянське повстання й залишилося багато сиріт.

У будинку колишнього монастиря було зібрано близько 80 дітей у віці від 5 до 10 років, стан їх як у фізичному, так і в моральному відношенні було дуже важким. Песталоцці один, без усяких помічників, з величезним ентузіазмом узявся за діло, але його успішна виховна робота була, однак, перервана владою через півроку: у приміщенні притулку вони розмістили госпіталь.

Для Песталоцці це було більшим ударом, але, мріючи про широку виховну діяльність в інтересах народу, він все-таки прийнявся за розробку раціональної методики початкового навчання дітей у народній школі. Свій експеримент він став проводити в школі для малолітніх дітей м. Бургдорфа, де вчилися хлопчики й дівчинки у віці від 5 до 8 років. У цьому по суті дошкільній установі Песталоцці розробив теорію елементарної освіти, а також методику вивчення дітьми форм предметів, розвитку в них елементарних математичних подань і мови. Міські влада підтримали Песталоцці, і з осені 1800 р. у Бургдорфе під керівництвом Песталоцці був відкритий інститут, у якому об'єдналися середня» школа з інтернатом і установа для підготовки вчителів. Незабаром цей інститут був переведений у французьку частину Швейцарії, у містечко Ївердон (німецька назва - Їфертен), де проіснував до 1825 р. і придбав світову популярність.

У середній школі Ївердонського інституту Песталоцці було понад - 109 учнів із заможних верств населення. Крім швейцарців, у ньому були учні з Росії, Німеччини, Франції, Англії, Італії, Іспанії й інших країн. Його відвідували вчені, письменники й інші видатні люди того часу. Однак успіх цього навчального закладу мало радував Песталоцці, що мріяли працювати із селянськими дітьми. На свої особисті засоби, отримані за видання його творів, Песталоцці відкрив в 1818 р. школу для бідних, що повинна була готовити й народних учителів. Але гроші були невеликі, і школа незабаром припинила своє існування. Песталоцці повернувся в Нейгоф, де написав свій останній добуток «Лебедина пісня», у якому шкодував про несправджені надії вивести народ з темряви й бідності. Він так і не зрозумів щирих причин своїх невдач. Уважаючи, що виховання й освіта можуть змінити життя трудівників і тому вони повинні бути надбанням» всіх людей, Песталоцці не думав, однак, про яких-небудь інші способи знищення соціальної нерівності й установлення таких суспільних відносин, при яких могли бути забезпечені дійсні можливості для розвитку здатностей дітей трудящих.

Крім названих вище робіт «Лінгард і Гертруда» і «Лебедина пісня», Песталоцці були написані, які здобули широку популярність книги «Як Гертруда вчить своїх дітей», «Книга матерів», «Лист до друга про перебування в Стонце».

МЕТИ Й ЗАВДАННЯ ВИХОВАННЯ

Демократ по своїх поглядах, Песталоцці хотів для самого останнього бідняка уможливити правильний розвиток фізичних, розумових і моральних здатностей. Він уважав, що загальна мета виховання - прояв у дітях щирої людяності, що досягається шляхом гармонійного розвитку в кожної дитині всіх його природних сил і здатностей. У народній школі Песталоцці відводив велике місце підготовці дітей нижчих станів до майбутній їм діяльності, але разом з тим підкреслював, що це завжди повинне бути підлегле вищої мети - формуванню людини.

Виховання, уважав Песталоцці, повинне носити природний характер, тобто будуватися відповідно до дитячої природи. При цьому він не ідеалізував, як Руссо, дитячу природу, а думав, що природним силам і задаткам дитини властиве прагнення до розвитку. «Око, - говорив Песталоцці, хоче дивитися, вухо - чути, нога - ходити й рука - вистачати. Але також і серце хоче вірити й любити. Розум хоче мислити». Завдання виховання полягає в тім, щоб шляхом правильно складеної системи вправ сприяти цьому розвитку. Забезпечити гармонійний розвиток дитини в повній згоді з її природою Песталоцці розраховував за допомогою розробленої їм теорії елементарної освіти, що включає фізичне, трудове, моральне, естетичне й розумове виховання (придбання елементарних знань), причому всі ці сторони виховання Песталоцці вважав за необхідне здійснювати в тісному зв'язку й взаємодії.

В основі теорії елементарної освіти лежить вимога починати виховання дитини з найпростіших елементів, поступово й послідовно підходити до усе більше складному.

ФІЗИЧНЕ Й ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ

Ціль фізичного виховання, по Песталоцці, полягає в тім, щоб розвити всі природні фізичні задатки дитини, виробити в нього відповідні вміння й навички й таким шляхом забезпечити загальний підйом його фізичних сил. Песталоцці справедливо вказував - що фізичне виховання сприяє формуванню людської особистості, розвитку його розуму, моральних почуттів і вольових якостей.

В основі фізичного виховання дітей, уважав Песталоцці, лежить їхнє природне прагнення до рухів, які здійснюються за допомогою руху суглобів. Ці рухи розвиваються в іграх, у всіх різноманітних проявах фізичних сил дитини. Початку фізичного виховання, по Песталоцці, заставляються ще в родині, коли мати, допомагаючи маляті вставати, робити перші кроки, проводить із ним тим самим природну домашню гімнастику. Виробленню в дитині вміння самостійно робити всі рухи суглобів сприяє також його участь у найпростіших видах домашньої праці (дівчинка з доручення матері заколисує дитини, допомагає одягатися й взуватися сестричці або брату, заслуговуючи цим подяка своїх ближніх, - при цьому вона розвивається одночасно й у фізичному, і в моральному відношенні).

Для повноцінного фізичного розвитку дитини, уважав Песталоцці, необхідний рухливі ігри. Він справедливо вимагав, щоб навчання й гра взаємно доповнювали друг - друга й учителя вміли використовувати дитячі ігри у виховних цілях.

На основі природного фізичного виховання, отриманого дитиною у родині, Песталоцці будував всю наступну систему шкільної «елементарної гімнастики». Він пропонував учителям вправляти й розвивати фізичні сили дитини шляхом виконання нею тих найпростіших рухів, які він робить коли ходить, їсть, п'є, піднімає ваги, тобто рухів, які він робить повсякденно в побуті, нескладному самообслуговуванні. Песталоцці мріяв про створення особливої абетки вмінь, у якій фізичні вправи, якось: нести, кидати, штовхати, боротися, махати й т.д., будуть включені в найпростіші види трудової діяльності. Він сподівався, що дитина, яка опанувала подібну абетку, розів'ється фізично, стане спритною і одночасно придбає деякі трудові вміння, які вона надалі з успіхом використовує в житті. Таким чином, Песталоцці тісно зв'язував фізичне виховання із трудовим, котрому надавав великого значення не тільки в справі фізичного, але й морального розвитку дитини. Він підкреслював, що посильна трудова діяльність сприяє розвитку в дітей людського достоїнства, працьовитості, наполегливості, сумлінності й інших позитивних моральних якостей.

Песталоцці рішуче заперечував проти вузької професійної підготовки дітей трудящих, що звичайно зводилася до вироблення в них однобічних умінь і навичок. Він говорив про особливе «утворенні для індустрії», що давало б майбутнім робітником необхідні знання, розвивало б їхньої здатності, прищеплювало навички, необхідні для виробничої діяльності, сприяло вихованню в них високих моральних якостей. Песталоцці пропонував на базі «елементарної гімнастики» проводити особливу «індустріальну гімнастику».

МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ

Ціль морального виховання, по Песталоцці, полягає в розвитку в дітей діяльної любові до людей. Найпростішим елементом морального виховання він уважав любов дитини до матері. Турботи матері породжують у нього подяка й любов до неї, які, усе більше й більше зміцнюючи, приводять до встановлення тісного духовного зв'язку між ними. Завданням виховання є перенесення цього природне виникаючого почуття на навколишніх людей, спочатку членів родини, а потім і на інші.

Надалі моральне виховання дитини, уважав Песталоцці, здійснюється в школі, де відносини вчителі й учнів повинні будуватися на основі батьківської любові дорослого до дітей. Розширення й розвиток соціальних зв'язків дитини в атмосфері загальної доброзичливості, що намагається створити вчитель, повинне привести до того, що він усвідомлює себе частиною великого людського цілого й поширить свою діяльну любов на всіх людей.

Велике значення для морального виховання дітей Песталоцці надавав особистому прикладу вихователя й вправам самих дітей у моральних учинках, що вимагають від них самовладання й вольового загартування. Песталоцці розвивав у своїх вихованців моральні поняття про борг, про право, справедливість, виходячи з» простих, доступних їм спостережень, з їхнього знання навколишнього середовища.

Дуже коштовним у навчанні Песталоцці про моральне виховання була його вказівка на тісний зв'язок між фізичним розвитком дитини і його моральним ростом, вимога домагатися морального поводження дітей не тільки моральними наставляннями й бесідами, але більше вправою їх у моральних учинках. Однак, Прагнучи виховати в дітей гуманні почуття, Песталоцці не мріяв про те, щоб у них виникла думка про протест проти суспільного зла, бажання боротися з ним. Моральне виховання в Песталоцці було тісно пов'язане з релігійним. Він негативно ставився до церковників, викривав корисливе духівництво, але в той же час уважав релігію основою моральності.

ЗАВДАННЯ, ЗМІСТ І МЕТОДИКА ЕЛЕМЕНТАРНОЇ ОСВІТИ

Песталоцці різко критикував сучасну йому школу, у якій панували догматизм, механічне запам'ятовування й не тільки не розвивалися, але притуплялися розумові здатності дітей. Песталоцці ж уважав завданням навчання не тільки оволодіння дитиною певними знаннями, але й розвиток у неї розумових здатностей.

Визнаючи вихідним моментом пізнання сприйняття дитиною зовнішнього миру через органи почуттів, він уважав, що навчання повинне ґрунтуватися на конкретних життєвих спостереженнях, і оголосив наочність вищим принципом навчання. Однак первісні спостереження дитини, звичайно безладні, і придбані в результаті їхнього уявлення про зовнішній світ бувають неясними, невиразними. Навчання повинне впорядкувати й уточнити їх, довівши до ясних понять. Вихователь повинен учити дітей спостерігати, поступово розширюючи коло спостережень, повинен знайомити учнів із самими предметами і явищами, а не тільки розповідати про них. За словами Песталоцці, завдяки мистецтву навчання наші пізнання з безладних робляться певними, з певних ясними й з ясних - очевидними.

Прагнучи спростити процес навчання, Песталоцці встановив, що існують найпростіші елементи всякого знання, засвоюючи які людина пізнає мир. Указуючи, що всі предмети мають число, формуй назва, Песталоцці визначив як найпростіші елементи знання число, форму й слово, звів, таким чином, елементарне навчання до вміння дитини вважати, вимірювати й говорити. При цьому найпростішим елементом числа він уважав одиницю, найпростішим елементом форми - пряму лінію, найпростішим елементом слова - звук.

Весь процес початкового навчання Песталоцці будував на основі поступового й послідовного переходу від елементів до цілого, тобто індуктивним шляхом. Він пропонував завжди йти в навчанні від близького до далекого, від простого до складного, дотримуючи при цьому безперервність, тобто таку послідовність, при якій кожне нове поняття є невелике, майже непомітне додавання до колишніх знань, дуже добре засвоєним і які стали незгладимими.

Виходячи із цих дидактичних положень, Песталоцці розробив методику первісного навчання дітей рідній мові, рахунку й виміру. З останньої він зв'язував придбання ними навичок малювання й листа.

Методику елементарного навчання він прагнув, настільки спростити, щоб нею з успіхом могла користуватися будь-яка мати селянка, що займається зі своєю дитиною. Із цією метою він створив послідовні ряди вправ для розвитку мови дітей, вироблення в них уміння вважати й вимірювати.

При навчанні дитини рідній мові Песталоцці вважав за необхідне спочатку розвити в нього усне мовлення, а потім приступитися до навчання читанню.

Розвиток мови дітей, затверджував Песталоцці, починається зі слухових вправ зі звуками: наслідуючи мови матері, малята вчаться вимовляти спочатку голосні, а потім згодні, у різних складах. Потім вони вивчають букви й переходять до читання складів і слів, що позначають назви навколишніх їхніх предметів, а також явищ із області природознавства, географії, історії, з якими вони знайомляться в натурі або на картині. Подальшому розвитку мови дітей служать вправи, які складаються в додатку до іменників прикметників, що визначають їхні якості, і, навпаки, у пошуку іменників, що володіють якостями, позначеними даними прикметниками. Нарешті, діти вправляються в складанні розповсюджених пропозицій, у яких повинні втримуватися визначення ознак предметів і їхніх співвідношень. Вправи, складені Песталоцці, були, однак, одноманітними й стомлюючими, вони фактично зводилися тільки до перерахування зовнішніх ознак предметів і не сприяли всебічному розгляду їхніми дітьми. Але його вказівки про планомірний розвиток мови дитини, про розширення кола її подань і вправі його мислення були зовсім правильними.

Цікавої була запропонована Песталоцці методика навчання дітей виміру. При вивченні дитиною форми він пропонував брати спочатку пряму лінію, від якої переходити до кутів, квадрату, розподілу його на частині (половина, чверть і т.д.), а потім до кривих ліній і фігур (коло, овал). Вихователь повинен був показувати й називати дитині геометричні лінії й фігури, а дитина - спостерігати їх, засвоювати їхні властивості й назви, учитися їх вимірювати. Результати вимірів він повинен був замальовувати. Ці вправи були основою для навчання його листу.

При навчанні дітей рахунку Песталоцці прагнув уточнити й упорядкувати ті первісні подання про число, які дитина придбала виходячи зі свого особистого досвіду. За допомогою сполучення й роз'єднання одиниць (одиниця - елемент кожного цілого числа) і чисел першого десятка Песталоцці доводив до свідомості дитини відносини безлічі. Всі дії він пропонував спочатку робити на конкретному матеріалі (камінчики, горошинки, палички), щоб домогтися виразного подання дитиною числових співвідношень і навчити його основним арифметичним діям. Для первісного навчання арифметиці в школі Песталоцці - був створений спеціальний дидактичний матеріал у вигляді таблиць. Який його послідовники ввели в шкільну практику за назвою арифметичний ящик. Таким чином, якщо раніше навчання лічбі зводилося до завчання дітьми арифметичних правил, безвиразного розуміння ними дій над числами, те Песталоцці побудував свою методику на основі широкого застосування наочності. Крім того, він уважав, що розвивати математичні подання в дітей потрібно з раннього дитинства, це також є досить цінним.

Великою заслугою Песталоцці в області педагогіки з'явилася його ідея про розвиток у процесі навчання здатностей дітей і підготовці їх до діяльності; але він переоцінював іноді роль механічних вправ у розвитку мислення, відокремлюючи розвиток мислення від нагромадження знань; ставав на шлях виправдання теорії формальної освіти.

Однак теорія елементарної освіти Песталоцці в цілому вплинула на подальший розвиток педагогічної теорії й практики, що знайшло відбиття в розширенні змісту навчання в початковій школі: туди були уведено елементи геометрії й малювання, початкові відомості по географії й природознавству.

РОЛЬ МАТЕРІ Й РОДИНИ В СПРАВІ ВИХОВАННЯ

Мати, на думку Песталоцці, краще всіх здатна осягнути, що почуває її дитина, до чого вона здатна, чого бажає. Знаючи це, вона може правильно, відповідно до його природних особливостей, виховувати маляти з дитинства. Година народження дитини - є перша година його навчання, - говорив Песталоцці. Він визначив завдання, зміст, розробив методику первісного виховання в родині. Песталоцці думав, що мати повинна з раннього віку розвивати фізичні сили дитини, прищеплювати йому трудові навички, виховувати в ньому любов до людей, вести його до пізнання навколишнього світу. Сімейне виховання повинне бути спрямоване на гармонійний розвиток всіх природних даних дитини.

Надаючи величезного значення сімейному вихованню, Песталоцці склав разом з одним зі співробітників Бургдорфського інституту спеціальний посібник «Книгу матерів, або Керівництво для матерів, як їм навчити своїх дітей спостерігати й говорити». Уважаючи, що першим об'єктом спостережень дитини повинне бути її власне тіло, Песталоцці в цій книзі показав, як за допомогою спеціальних вправ мати може навчити свою дитину спочатку показувати й називати частини тіла, їхня кількість, властивості, функції й т.д., а потім перейти до ознайомлення його із предметами, які його оточують будинку, у природі, у суспільстві.

Дуже цінним було прагнення Песталоцці систематизувати коло первісних уявлень дитини, розташувати їх по зростаючому ступені труднощів і навчити матерів поступово й послідовно знайомити дитину з її оточенням, розвиваючи на цій основі його розумові сили й здібності. Однак «Книга матерів» перевантажена зайвими подробицями, а вправи Песталоцці нудні й стомлюючі.

Бачачи в матері основного вихователя дитини, Песталоцці проте для дітей, які не можуть одержати в родині належного виховання, пропонував організувати при школах спеціальні класи. Робота в них повинна будуватися по типі первісного сімейного виховання й докорінно відрізнятися від того словесного навчання, що панувало у звичайних школах для малолітніх того часу. Організацією цих класів Песталоцці мав на увазі здійснити наступність між дошкільним і шкільним вихованням.

Песталоцці - чудовий педагог-ентузіаст, що присвятив себе вихованню дітей трудящих. Він глибоко співчував пригнобленому народу, але не міг знайти правильних шляхів для полегшення його нещасть. Прагнучи надати діючу допомогу селянам, він всі сили віддав справі виховання їхніх дітей. Педагогічна діяльність Песталоцці, його теорія гармонійного, природного розвитку сил і здатностей дітей, його теорія елементарної освіти, з'єднання навчання із продуктивною працею зробили величезний позитивний вплив на подальший розвиток теорії й практики суспільного й сімейного виховання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Пинкевич А.П., И.Г. Песталоцци, М., 1933, - 330 с.

2. Пинкевич А.П., Медынский Е.Н., И.Г. Песталоцци. Его жизнь, учение и влияние на русскую педагогику, М., 1927. - 240 с.

3. Ротенберг В.О., Й.Г. Песталоцці про з'єднання навчання із працею й підготовці до діяльності в промисловості, «Радянська педагогіка». 1962, №7.

4. Джуринський О.М. Історія педагогіки. Й.Г.Песталоцці. - К., 2002.

5. Рубинштейн М.М. Історія педагогіки в її основних рисах. - К., 2000.