Сутність педагогічного гуманізму А. Макаренка і В. Сухомлинського

Реферат з педагогіки

на тему:

Сутність педагогічного гуманізму А. Макаренка і В. Сухомлинського

Гуманізація освіти, нові вимоги до особистості педагога передбачають посилення уваги саме до різних характеристик професійної культури педагога. Але щодо професійної культури педагога, як і будь-якого фахівця, ще не склалося чітке розуміння сутності аналізованого феномена.

Посилена увага до розвитку індивідуально-ділового потенціалу учасників суспільного виробництва активізувала дослідження проблем формування характеристик особистості, пріоритетних для її соціального та професійного самовизначення: гнучкості, мобільності, пошукової активності, комунікативної культури, готовності до самопізнання, саморозвитку, самоактуалізації. Разом з тим аналіз філософської, соціологічної, психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що ще не вироблене чітке трактування поняття "професійна культура". Автори по-різному визначають сутність і структуру культури спеціалістів, нерідко вживаючи як синоніми поняття "культура праці", "культура виробництва", "професійна культура".

Певною мірою це можна пояснити тим, що протягом тривалого часу питання культури й праці досліджувались паралельно. При цьому праця була переважно предметом аналізу економістів. Суто економічний підхід відбився в тому, що традиційно культура праці визначається умовами, організацією та якістю результатів праці, тобто оцінювали головним чином об'єкт, а не суб'єкт праці. Чи не здається вам, шановний читачу, що це досить нагадує поширений раніше технократичний підхід і до трактування педагогічної культури?

Термін "професійна культура особистості" у понятійному апараті педагогіки порівняно новий. Не випадково ані в жодному зі спеціалізованих педагогічних словників, ані у Великій радянській енциклопедії ми не знаходимо цього поняття або хоча б згадування про нього при розкритті структури поняття "культура особистості".

Уперше із широким використанням поняття професійної культури ми зустрічаємося в дослідженнях, пов'язаних з виробничою педагогікою (Батышев С.Я. Подготовка рабочих кадров. -- М., 1984. Ломов В.М. Человек и автоматы. -- М., 1984. Соколова Г.Н. Труд и профессиональная культура. Опыт социологического исследования. -- Минск, 1980).

Г. Соколова провела системний аналіз співвідношення професійної культури, культури праці й культури виробництва, виділивши три функціональних рівні.

1-й рівень -- соціотехнічний -- являє собою гармонізацію елементів у системі "людина -- техніка". Культура на цьому рівні являє собою сукупність соціально-економічних законів розвитку технічних нормативів, що відбивають рівень розвитку техніки й технології, тип виробництва, ступінь механізації й автоматизації праці.

2-й рівень -- соціонормативний -- припускає гармонізацію відносин у системі "людина -- людина" і включає сукупність норм, що відбивають рівень організації праці та зрілість внутріколективних відносин.

3-й рівень -- інтеграція елементів культури в систему на рівні значень і цінностей, що надають сенс трудовій діяльності людини. Про це можна судити з того, наскільки глибоко людина інтеріоризує (освоює й засвоює) їх. Основні показники прояву цього рівня: ефективність участі в праці; продуктивність і якість праці; ступінь розкриття творчого потенціалу; задоволеність повнотою реалізації свого професійного потенціалу, своїх здібностей і потреб, можливістю виразити себе як особистість; ступінь усвідомлення суспільної цінності праці та своєї соціальної значимості як суб'єкта культурного розвитку.

Спробуємо перевести трирівневу систему в галузь педагогіки. У цьому випадку перший рівень характеризує сукупність соціально-економічних чинників, що визначають місце і значимість освіти в загальній структурі культури суспільства, тобто об'єктивні умови, за яких складається і, як нині, модернізується система освіти. Це загальнодержавний рівень педагогічної культури.

Другий рівень характеризує гармонізацію відносин усередині педагогічної системи (регіону, республіки, краю, області, району) і виявляється у стилі взаємин між керівними органами освіти й освітніх установ, між адміністрацією й педагогічним колективом, між навчальним закладом і структурами соціального середовища. Цей рівень виявляється у зрілості міжособистісних стосунків, рівні творчого розвитку педагогічної системи з урахуванням нових технологій і регіонально-національних особливостей культурних традицій.

Третій рівень -- це прояв професійної культури особистості конкретного педагога, що характеризується компетентністю, широтою кругозору, гуманними відносинами з усіма суб'єктами освітнього процесу, творчою активністю, почуттям комфортності й задоволеності реалізацією свого особистісного та професійного потенціалу.

Проведений аналіз дозволяє зробити висновок: педагогічна культура суспільства, локальної освітньої системи і професійна культура педагога творять логічно категоріальну систему, оскільки співвідносяться між собою як єдність загального, особливого й одиничного.

Звичайно, педагогічна культура суспільства не може не впливати на розвиток професійної культури педагога. Ставлення до освіти на конкретному етапі соціально-історичного розвитку, престиж учительської праці, матеріально-економічне благополуччя вчителя стимулюють особистісне зростання педагога та його професійної культури.

Те ж саме можна сказати про вплив культури відносин усередині педагогічної системи на самоактуалізацію, самореалізацію потенціалу професійної культури педагога й позитивне ставлення вчителя до своєї професії, усвідомлення ним своєї гуманної ролі.

Але може виникнути питання: чи можливий розвиток професійної культури педагога, тобто одиничного прояву загальної структури педагогічної культури, без підтримки перших двох функціональних рівнів? Звичайно, без такої підтримки розвиток і прояв культури особистості педагога стикається з певними об'єктивними перешкодами. Але, як показує історія педагогічної думки і практики, саме передові гуманні ідеї педагогів, що відрізняються високим рівнем професійної культури: творчою активністю, новаторською сміливістю, переконаністю у своїх починаннях, відданістю своєму педагогічному призначенню, вірою в можливості дитини і свого впливу на її розвиток, -- саме вони забезпечили прогрес педагогічної думки й народження нових педагогічних технологій.

Ідеї гуманізму у вітчизняній педагогіці не нові. Вони в основі педагогічних ідей К. Ушинського й Л. Толстого, К. Вентцеля й С. Шацького, А. Макаренка й В. Сухомлинського. На наших очах розвивався рух педагогів-новаторів: Ш. Амонашвілі, О. Газмана, А. Тубельського, В. Караковського та ін.

Найчастіше новаторський досвід і прогресивні ідеї виявляються не у зв'язку зі сприятливими умовами дії 1-го й 2-го функціональних рівнів педагогічної культури, а всупереч несприятливим умовам. Причому характерно, що саме в переломні періоди історичного розвитку виявляються інноваційні процеси в педагогіці. Саме вони й визначають методологію подальшого розвитку не тільки освітнього процесу, але й культури суспільства в цілому.

Симптоматичні щодо цього висловлення Джона Дьюї про роль освіти в розвитку культури суспільства. Сказані більше півстоліття тому, вони звучать актуально: "Люди давно вже зрозуміли, що освіту певною мірою можна свідомо використати для усунення інших недоліків суспільства: якщо вивести молодих людей на дорогу, вільну від нині існуючих вад, освіта стане інструментом здійснення кращих сподівань людства. Але ми, безсумнівно, ще далекі від усвідомлення потенційних можливостей освіти як конструктивного засобу поліпшення суспільства, від розуміння того, що вона -- розвиток не тільки нинішніх дітей та юнацтва, але й того майбутнього суспільства, у якому вони будуть жити… Освіту можна будувати з оглядкою на минуле, або з думкою про майбутнє… її можна розглядати або як процес пристосування майбутнього до минулого, або як використання минулого як матеріалу для становлення майбутнього".

Саме так розуміли суть освіти педагоги-новатори. Високий рівень професійної культури і творча активність ініціаторів педагогічного пошуку роблять їх маяками, світло яких іноді важко пробивається крізь туман упереджень, нерозуміння й відсталості. Але це світло маяка допомагає знайти правильний шлях професійного самовдосконалення тим, хто цей шлях шукає.

З позицій педагогіки є доцільним провести структурний аналіз не тільки сутності професійної культури особистості, але й процесу її становлення, тим більше, що одна із цільових настанов освітнього процесу -- підготовка учнів, студентів до соціально-професійного самовизначення. Тому корисно розглянути не тільки професійну культуру сформованого педагога, але і шлях руху.

Залежно від того, чи розглядаємо ми аналізоване явище як сутність чи як педагогічний процес його формування, воно виявляється одночасно пов'язаним з різнопорядковими системами. Як сутність -- із системою культури особистості, що стосовно професійної культури виступає в якості метасистеми, тобто системи більш високого порядку. Як процес розвитку і прояву професійної культури -- із цілісним освітнім процесом та із процесом предметної діяльності.

Аналізуючи сутність професійної культури сформованих працівників і спеціалістів, дослідники звертають увагу на компетентність, професійну майстерність, уміння й прагнення виявляти ініціативу та творчу активність у поєднанні з технологічною дисципліною та відповідальністю за результати й наслідки своєї праці. Симптоматичним є структурування в ряді праць культури праці на соціальний, професійний і моральний компоненти (блоки). У соціальному блоці відзначають уміння співробітничати, відповідальність за доручену справу, дотримання встановленого порядку й трудової дисципліни; соціальну активність і творчий підхід до справи; потребу в самоосвіті й самовихованні. Професійний компонент характеризується компетентністю, високим рівнем організації праці, раціональним розподілом робочого часу, ритмічністю, злагодженістю, технологічною дисципліною, економічною культурою. Моральний компонент виявляється у свідомості, сумлінності, самодисципліні, гуманному ставленні до партнерів, багатстві духовної культури.

Нерідко дослідники вводять поняття "професійно-моральна культура праці", прагнучи в самому терміні акцентувати увагу на єдності професійного й соціально-морального аспектів у прояві особистісної культури.

У структурі професійної культури можна виділити два блоки: професійно-організаційний (знання, уміння, досвід, майстерність) і соціально-моральний (ціннісні орієнтації, морально-вольові якості, що визначають ставлення до предмета, процесу, суб'єктів, засобів і результатів діяльності).

Професійна культура взаємопов'язана з усіма компонентами особистісної культури, у першу чергу з моральною, правовою, розумовою, естетичною, екологічною тощо. На її становлення і прояв впливає весь комплекс соціальних, економічних, педагогічних чинників. Звертаючи увагу на взаємозв'язок професійної культури з іншими компонентами культури особистості, Л. Коган у книзі "Людина та її доля" уводить поняття "професійна зрілість", яка, звичайно, неможлива без глибоких знань, умінь, досвіду в певній професійній діяльності. Однак про те, що цього недостатньо для професійної зрілості, свідчать, на думку Л. Когана, уроки Чорнобильської трагедії. Він нагадує думку академіка В. Легасова, що однією із причин цього всенародного лиха був вузький техніцизм. Причинами аварії були не тільки брак професійних знань, але і злочинна безвідповідальність, моральна глухота, догідництво й кар'єризм, тобто вияви професійної незрілості, які обумовлені низькою моральною, політичною, управлінською культурою. Професійна зрілість пов'язана із професійною етикою й естетикою, із громадянською й моральною вихованістю. Їхню єдність він і називає професійною культурою особистості.

Але при такому, здавалося б, детальному теоретичному обґрунтуванні структури професійної культури фахівця, що включає обидва блоки: професійно-організаційний і соціально-моральний -- на практиці доводиться зустрічатися з досить розповсюдженим явищем. Ми готові вибачити якомусь керівникові брутальність, небажання або нездатність стримати емоції, урахувати обстановку, визнаючи, що він прекрасний організатор. Ми можемо простити невихованість, лихослів'я, невміння спілкуватися будівельникові, інженерові, робітникові, часто оперуючи такими аргументами: але в нього золоті руки, він фахівець високого класу тощо.

Чи можлива така позиція в оцінці професійної культури педагога? Чи можна вважати, що професійно-педагогічна культура зводиться до його компетентності та професійної кваліфікації? У жодному разі! Компетентність у певній сфері знань, набута в процесі професійної освіти й удосконалення досвіду вчителя, -- це тільки один із компонентів його професійної культури, скоріше, предметна основа для становлення культури педагогічної діяльності. Професійна кваліфікація -- це якісний рівень готовності до реалізації своїх педагогічних функцій. І оскільки це якісний рівень, він, безумовно, характеризує професійну культуру педагога. Але чи лише від професійної компетентності залежить успішність професійної діяльності педагога?

І тут ми стикаємося з унікальною особливістю професійної культури педагога, відмінною від професійної культури багатьох фахівців. Ми вже звернули увагу на те, що в реальному житті далеко не завжди збігаються професійна й загальна культура особистості фахівця. Працівник виробничої сфери, який має високий рівень професійної культури, за своєю загальною культурою може опинитись на невисокому рівні. Професійна культура педагога немислима без високого рівня культури його особистості. Іншими словами: професійна культура педагога -- це й культура фахівця в певній галузі знань, і культура педагога, особистості, здатної не тільки транслювати знання, але і створювати сприятливе розвивальне освітнє середовище. Саме цей особистісний аспект професійної культури педагога набуває особливого значення в умовах гуманізації освіти, саме на його розвиток слід звернути увагу як практикуючих учителів, так і організаторів освітнього процесу.

Щоб оцінити, наскільки значима комунікативна культура педагога у структурі особистісного аспекту його професійної культури, спробуємо простежити процес формування культури фахівця.

Інваріантний блок, що являє собою основу й у той же час перший етап процесу формування професійної культури майбутнього фахівця, забезпечується впливом цілісного педагогічного процесу загальноосвітньої і професійної школи. Разом з тим на його становлення впливають чинники соціального середовища, стереотипи масової свідомості, характерні для цього етапу розвитку суспільства.

Перший етап процесу становлення майбутньої професійної культури починається з перших років освіти підростаючого покоління. Адже такі компоненти інваріантного блоку, як загальнотрудові й загальнонавчальні вміння, загальні орієнтовні основи діяльності, емоційно-ціннісне ставлення до праці, прагнення доводити справу до кінця, певною мірою доступні для засвоєння молодшими школярами.

Крім того, не секрет, що саме в цьому віці прищеплюються такі навички трудової культури, як старанність, охайність, звичка доводити будь-яку справу до кінця. Саме предметно-образний характер мислення молодшого школяра дозволяє викликати в нього почуття задоволення від успішно завершеної роботи. І якщо ці прояви трудової культури не вдається розвинути в молодшому віці, важко наздогнати згаяне пізніше.

Із дорослішанням школярів з урахуванням вікових можливостей учнів, розширення обсягу знань і життєвого досвіду відкриваються можливості для розвитку нових характеристик, що впливають на прояв трудової культури особистості як основи майбутньої професійної. Так, природничо-наукові знання впливають на розвиток екологічної культури; вивчення правознавства, основ економічних знань дозволяє готувати до моральної поведінки в умовах ринкових відносин; введення інформатики і комп'ютерних технологій до навчального процесу створюють основу формування комп'ютерної грамотності, що з переходом до інформаційного суспільства стає структурним елементом професійної культури незалежно від сфери діяльності.

Соціально-професійний блок уже ближчий до змісту професійної культури фахівця, але ще не відбиває специфіки її прояву в конкретній професії. Якщо інваріантний блок ми розглядаємо як те загальне, що характеризує культуру кожного, то в соціально-професійному блоці відбивається особливе, залежне від сфери трудової діяльності (промислове, сільськогосподарське виробництво, сфера послуг, наукова або художня діяльність) або від провідних тенденцій науково-технічного прогресу й соціального розвитку суспільства.

Так, якщо в 30-ті роки під впливом індустріалізації в країні нагальною потребою було забезпечення технічної культури особистості як умови продуктивності професійної діяльності, зараз набуває переважне значення розвиток інформаційної культури.

В умовах загострення екологічних проблем соціально необхідною стає екологічна культура як компонент професійної культури особистості, що виявляється й у дбайливому ставленні до природних ресурсів, і в природоохоронній діяльності, і в увазі до екології людської душі.

Актуальним виявом професійної культури в сучасних соціально-економічних умовах стає здатність до пошукової, творчої активності й потреба в такій активності, оскільки власна активність особистості в сучасних умовах -- гарант самореалізації й саморозвитку в соціальній і професійній сферах. До того ж сьогодні долається уявлення про творчість як сферу діяльності обмеженого кола людей, про елітарність творчості.

Одним з напрямів творчої активності стає діяльність щодо підвищення культури освітнього, виробничого або соціально-побутового середовища, що передбачає певний рівень знань у галузі ергономіки й дизайну.

Ці ж знання виявляються затребуваними у зв'язку з розвитком так званої проектної діяльності. Якщо раніше вона була справою інженерів, конструкторів, архітекторів, то нині розробка й реалізація проектів стає одним із продуктивних методів організації творчої діяльності учнів і студентів, тому оволодіння технологією проектної діяльності -- один із показників професійної культури педагога.

Поєднання компенсуючої, прогнозуючої й розвивальної функцій дизайнерської діяльності визначає місце дизайнерської освіти у структурі соціально-професійного блоку культури фахівця. Саме соціально-професійного, тому що в цей час сфера застосування знань з основ дизайну значно розширилася. Майбутньому інженерові, організаторові виробництва цей елемент освіти необхідний для грамотної взаємодії з художниками-конструкторами; економістові -- для обґрунтування оцінки доцільності дизайн-проекту; технологові, гігієністові, психологові -- для оцінки технологічності, функціональності, ергономічності проекту; учителеві -- для керівництва проектною діяльністю учнів.

Зрештою, соціальний блок професійної культури стосовно попередніх виражає прояв інваріантного (загального) і соціально-професійного (особливого) в одиничному, пов'язаному зі спеціальними знаннями, уміннями, морально-вольовими якостями, принципово значущими в конкретному виді професійної діяльності. Саме зі спеціальним блоком пов'язана професійна етика, що має особливе значення в професійній культурі лікаря, психолога, педагога. У свою чергу, професійна етика педагога виявляється в його комунікативній культурі, у культурі його педагогічного спілкування.

Відомий фахівець в галузі культури педагогічного спілкування В. Кан-Калік уводить навіть особливе поняття "комунікативна діяльність педагога". Беручи до уваги стадії педагогічного процесу, він визначає і специфіку змісту комунікативної діяльності на кожному етапі.

1. Моделювання майбутнього спілкування із класом у процесі підготовки до уроку (прогностичний етап). На цьому етапі комунікативна культура педагога виявляється у здатності обґрунтованого відбору й доцільного структурування навчального матеріалу.

2. Організація безпосереднього спілкування (початковий етап комунікації). Тут комунікативна культура педагога виявляється у здатності привернути увагу, налаштувати на продуктивну навчальну взаємодію, в умінні перебороти бар'єри, що виникають між позицією вчителя і настроєм вихованців. Основне завдання -- завоювати ініціативу.

3. Керування ходом спілкування (етап педагогічної взаємодії). Комунікативна культура виявляється у здатності вести діалог, підтримувати інтерес і активність учнів, орієнтуватися на зворотний зв'язок, бути гнучким, мобільним, відкритим і доброзичливим.

4. Аналіз того, що вийшло, і висновки на майбутнє (рефлективний етап). Комунікативна культура виявляється в самокритичності, здатності до рефлексії і прагненні вдосконалювати свою майстерність.

Підіб'ємо деякі підсумки

Педагогічну культуру ми можемо розглядати на трьох рівнях: як культуру взаємин держави й освіти, як показник рівня розвитку педагогічної культури на регіональному рівні, як культуру конкретного фахівця у сфері освіти.

Професійна культура на відміну від педагогічної культури характеризує рівень педагогічної культури конкретної особистості.

Особливість професійної культури педагога -- поєднання компетентності й професіоналізму в певній царині знань із власне педагогічною культурою особистості, готової не тільки до трансляції знань, але й до створення гуманного розвивального середовища в освітньому процесі.

Пріоритетним в умовах гуманізації стає комунікативний аспект особистісної культури педагога, його вияв у реальному педагогічному спілкуванні. Отже, культура педагогічного спілкування -- умова успішності освітнього процесу й комфортності педагога в його професійній діяльності.

Оскільки комунікативна культура являє собою структурний компонент професійно-педагогічної культури, доцільно проаналізувати, як відбувається становлення професійної культури педагога.

Список літератури

1. Кабши І.Ю. Розвиток художніх здібностей молодшого шкільного віку. // Радянська школа. - 1981 - №3-с. 18-22.

2. Легенський Ю.Г. Від ремесла до творчості // Час - 1990 - №5 - с. 38-50.

3. Лосюк П.В. Декоративно-прикладне мистецтво в школі // Радянська школа - 1979 - №10 - с. 19-30.

4. Програма середньої загальноосвітньої школи 1-3 ступенів // Освіта, 1991.

5. Концепція національної школи про позашкільні навчальні заклади.