Словесні методи навчання

Успіх навчання при даних методах залежать від уміння учня розуміти зміст матеріалу в словесному викладі.

Словесні методи навчання жадають від учителя логічної послідовності і доказовості в поясненні, вірогідності матеріалу, образності й емоційності викладу, літературно правильної, чіткої мови. До словесних методів навчання відносяться насамперед такі види усного викладу знань учителем, як розповідь, бесіда, шкільна лекція. В перші роки роботи радянської школи до словесних методів навчання відносилися негативно, необґрунтовано розцінюючи їх як пережиток минулого. Надалі, починаючи з 30-х років, словесні методи, навпаки, стали переоцінюватися, навчання здобувало словесний, вербальний характер, унаслідок чого спостерігався відомий відрив навчання від життя.

Сучасна дидактика надає великого значення словесним методом навчання, одночасно відрізняючи неприпустимість їхньої ізоляції від інших методів і гіперболізації їхнього значення. Слово мудрого і шановного наставника, що відповідає найважливішим педагогічним вимогам, не тільки відіграє роль справжнього світоча знань для учнів, але і робить на них незгладимий емоційний вплив, має величезне значення, що виховує, є важливим засобом формування наукового світогляду, поводження, позитивних якостей особистості всебічно розвитої людини.

Різні види словесного викладу матеріалу вчителем повинні задовольняти наступним основним педагогічним вимогам:

1.Науковості й ідейності спрямованості, що полягають у строго науковому підході до добору матеріалу й оцінці його ідейно-політичної значимості.

2.Логічній послідовності і доказовості, що забезпечує систематичний характер знань, їхня усвідомленість.

3.Ясності, чіткості і дохідливості, що сприяють міцному засвоєнню знань, створенню необхідної основи для правильних узагальнень і висновків.

4.Образності, емоційності і правильності мови вчителя, що полегшують процес сприйняття й осмислювання досліджуваного матеріалу, що викликають інтерес і залучають увагу учнів, що діють не тільки на розум, але і на їхні почуття.

5.Обліку вікових особливостей учнів, що передбачає поступове ускладнення усного викладу матеріалу вчителем на послідовних етапах навчання і посилення абстрактного мислення учнів.

При усіх видах усного викладу знань варто прагнути до сполучення їх з іншими методами (застосовуючи в ході викладу демонстрації, ілюстрації, вправи і т.п.) і забезпеченню максимальної активності учнів (шляхом попереднього ознайомлення їх з темою, короткого розкриття мети і плану викладу, постановки в ході викладу, проблемного характеру викладу, постановки в ході викладу питань, що змушують працювати думка учнів). Має велике значення темп і тон викладу матеріалу вчителем. Занадто швидкий темп утрудняє сприйняття і розуміння почутого, при дуже уповільненому темпі губиться інтерес і увага учнів; зайво голосне і занадто тихий, монотонний виклад також не дають гарних результатів. Бувають дуже доречні веселий жарт, гостре слово, улучне порівняння.

Словесні методи займають ведуче місце в системі методів навчання. Були періоди, коли вони були майже єдиним способом передачі знань. Прогресивні педагоги ( Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський і ін. ( виступали проти абсолютизації їхнього значення, доводили необхідність доповнення їх наочними і практичними методами. В даний час їх нерідко називають застарілими, “неактивними”. До оцінки цієї групи методів треба підходити об'єктивно. Словесні методи дозволяють у найкоротший термін передати велику за обсягом інформацію, поставити перед тими, кого навчають, проблеми і вказати шляхи їхнього вирішення. За допомогою слова вчитель може викликати у свідомості дітей яскраві картини минулого, сьогодення і майбутнього людства. Слово активізує уяву, пам'ять, почуття учнів.

Методи навчання з'явилися як узагальнення величезного досвіду вчителів, набутого в процесі викладання фізики в школі. Тому в них знайшли відображення всі методи пізнання і логічного мислення, які стали теоретичного основою кожного методу навчання.

Словесні методи навчання основані на спілкуванні вчителя та учнів за допомогою мови (вербальні форми). Слово вчителя є одночасно не тільки носієм інформації, але і організуючим та стимулюючим чинником.

Розповідь - це короткий в часі виклад навчального матеріалу, який знайомить учнів з цілком новим (або майже новим) матеріалом; переважає констатація фактів чи опис явищ.

Розповідь-пояснення використовується під час навчання учнів у початковій школі. За метою виділяються такі види розповіді: розповідь-вступ, розповідь-повість, розповідь-висновок. Ефективність зазначеного методу залежить го-ловним чином від уміння вчителя розповідати, дохідливості та доступності інформації, від поєднання його з іншими методами навчання.

Метод розповіді припускає усний оповідальний виклад змісту навчального матеріалу. Цей метод застосовується на всіх етапах шкільного навчання. Міняється лише характер розповіді, його обсяг, тривалість.

До розповіді, як методові викладу нових знань, звичайно пред'являється ряд педагогічних вимог:

-розповідь повинна забезпечувати ідейно-моральну спрямованість викладання;

-містити тільки достовірні і науково перевірені факти;

-включати достатню кількість яскравих і переконливих прикладів, фактів, що доводять правильність висунутих положень;

-мати чітку логіку викладу;

-бути емоційною;

-викладатися простою і доступною мовою;

- відбивати елементи особистої оцінки і відношення вчителя до фактів, що викладаються, подіям.

Бесіда відноситься до найдавніших і найпоширеніших методів дидактичної роботи. Провідною функцією даного метода є мотиваційно-стимулююча. Бесіда - це діалог між учителем та учнем, який дає можливість за допомогою цілеспрямованих і вміло сформульованих питань спрямувати учнів на активізацію отриманих знань. Учені виділяють індуктивну та дедуктивну бесіду.

Навчання відбувається на основі спілкування між вчителем та учнями шляхом взаємного обміну питаннями і відповідями між вчителем та учнями. Ефективність бесіди досягається тоді, коли:

1.вона організовується на основі знайомого учням матеріалу;

2.питання добираються таким чином, щоб відповіді були однозначними;

3.питання ставляться у взаємозв'язку;

4.досягається чітка відповідь.

Бесіда забезпечує добрий зворотній зв'язок, але потребує багато часу для оволодіння новим навчальним матеріалом.

Саме з допомогою їх учитель активізує діяльність учнів, ставлячи їм запитання для розмірковування, розв'язання проблемної ситуації.

Бесіда ( діалогічний метод навчання, при якому вчитель шляхом постановки ретельно продуманої системи питань підводить учнів до розуміння нового матеріалу або перевіряє засвоєння ними уже вивчене.

Бесіда відноситься до найбільш старих методів дидактичної роботи. Її майстерно використовував Сократ. В залежності від конкретних задач, змісту навчального матеріалу, рівня творчої пізнавальної діяльності учнів, місця бесіди в дидактичному процесі, виділяють різні види бесід.

Широке поширення має евристична бесіда (від слова “еврика” ? знаходжу, відкриваю). У ході евристичної бесіди вчитель, спираючись на наявні знання і практичний досвід, підводить дітей до розуміння і засвоєння нових знань, формулюванню ними правил і узагальнень.

Для повідомлення нових знань використовуються бесіди, що повідомляють. Якщо бесіда передує вивченню нового матеріалу, її називають вступною або вступом. Ціль такої бесіди полягає в тому, щоб викликати в учнів стан готовності до пізнання нового. Закріпляючі бесіди застосовуються після вивчення нового матеріалу.

У ході бесіди питання можуть бути адресовані одному учневі (індивідуальна бесіда) або учням всього класу (фронтальна бесіда).

Однієї з різновидів бесіди є співбесіда. Воно може проводитися як із класом у цілому, так і з окремими групами учнів. Особливо корисно організовувати співбесіду в старших класах, коли учні виявляють більше самостійності в судженнях, можуть ставити проблемні питання, висловлювати свою думку по тих або інших темах, поставленими вчителем на обговорення.

Успіх проведення бесід багато в чому залежить від правильності постановки питань. Питання задаються учителем усьому класові, щоб всі учні готувалися до відповіді.

Питання повинні бути короткими, чіткими, змістовними, сформульованими так, щоб заставляли учня думати. Не слід ставити подвійних або що наштовхують на угадування відповіді питань. Не слід формулювати альтернативних питань, що вимагають однозначних відповідей типу “так” або “ні”.

У цілому, метод бесіди має наступні переваги:

- активізує учнів;

- розвиває їхню пам'ять і мову;

- робить відкритими знання учнів;

- має велику виховну силу;

- є гарним діагностичним засобом.

Недоліки методу бесіди:

- вимагає багато часу;

- містить елемент ризику (школяр може дати неправильну відповідь, що сприймається іншими учнями і фіксується в їхній пам'яті);

- необхідний запас знань.

Лекція в 9¬12-х класах служить для пояснення важкої та складної теми; її типовими ознаками, перенесеними з вищої школи, є тривалість запису плану та рекомендованої літератури, уведення та характеристика нових понять, розкриття та деталізація матеріалу, завершальні висновки вчителя, відповіді на запитання.

Основне джерело в перерахованих методах - слово вчителя. Мовна культура вчителя - одна з важливих умов його професіоналізму. «Добре вміє розповідати», «можна заслухатись» - часто говорять учні про вчителів, які досконало володіють методами навчання.

Лекція - тривалий в часі виклад навчального матеріалу вчителем, який не переривається запитаннями учнів. Лекція повинна бути високо науковою, емоційною і чітко спланованою. Вона дає можливість подати учням систематичні знання в компактній формі при їх порівняно великому об'ємі.

На лекції важко здійснювати контроль засвоєння знань, оскільки відсутній зворотній зв'язок.

Лекція ( монологічний спосіб викладу об'ємного матеріалу. Використовується, як правило, у старших класах і займає весь або майже весь урок. Перевага лекції полягає в можливості забезпечити закінченість і цілісність сприйняття школярами навчального матеріалу в його логічних опосередкуваннях і взаємозв'язках по темі в цілому. Актуальність використання лекції в сучасних умовах зростає в зв'язку в застосуванням блокового вивчення нового навчального матеріалу по темах або великих розділах.

Шкільна лекція може застосовуватися також при повторенні пройденого матеріалу. Такі лекції називаються оглядовими. Проводяться вони по одній або декількох темах для узагальнення і систематизації вивченого матеріалу.

Застосування лекції як методу навчання в умовах сучасної школи дозволяє значно активізувати пізнавальну діяльність учнів, втягувати їх у самостійні пошуки додаткової наукової інформації для вирішення проблемних учбово-пізнавальних задач, виконання тематичних завдань, проведення самостійних дослідів і експериментів, що межують з дослідницькою діяльністю.

Пояснення. Під поясненням варто розуміти словесне тлумачення закономірностей, істотних властивостей досліджуваного об'єкта, окремих понять, явищ.

Пояснення ( це монологічна форма викладу. До пояснення найчастіше звертаються при вивченні теоретичного матеріалу різних наук, вирішенні хімічних, фізичних, математичних задач, теорем; при розкритті корінних причин і наслідків у явищах природи і громадського життя.

Використання методу пояснення вимагає:

- точного і чіткого формулювання задачі, суті проблеми, питання;

- послідовного розкриття причинно-наслідкових зв'язків, аргументації і доказів;

- використання порівняння, зіставлення, аналогії;

- залучення яскравих прикладів;

- бездоганної логіки викладу.

Пояснення як метод навчання широко використовується в роботі з дітьми різних вікових груп. Однак у середньому і старшому шкільному віці, у зв'язку з ускладненням навчального матеріалу і зростаючих інтелектуальних можливостей учнів, використання цього методу стає більш необхідним, чим у роботі з молодшими школярами.

Дискусія. Дискусія як метод навчання заснована на обміні поглядами по визначеній проблемі, причому ці погляди відбивають власні думки учасників або спираються на думки інших осіб. Цей метод доцільно використовувати в тому випадку, коли учні мають значний ступінь зрілості і самостійності мислення, вміють аргументувати, доводити й обґрунтовувати свою точку зору. Добре проведена дискусія має велику навчальну і виховну цінність: учить більш глибокому розумінню проблеми, умінню захищати свою позицію, зважати на думку інших.