Вплив батьків на формування самооцінки

Міністерство освіти і науки України

Херсонський Національний технічний університет

Реферат

на тему «Вплив батьків на формування самооцінки»

План

Вступ

1. Відносини між батьками та дитиною як вирішальний чинник розвитку самооцінки особистості

2. Вплив стилю сімейного виховання на самооцінку дитини

3. Помилки батьків та способи покращення ними самооцінки дитини

Висновок

Додаток

Література

Вступ

Великий вплив на всі аспекти життєдіяльності та поведінку людини, має така якість особистості як самооцінка.

Самооцінка - оцінка себе, своєї діяльності, свого становища в певній групі чи організації та в колі друзів, а також ставлення до оточуючих і не менш важливим є критичне ставлення до своїх здібностей і можливостей.

Термін „самооцінка” прирівнюють до терміну „самоповага”. Самооцінка показує, як людина оцінює себе щодо окремої властивості, а самоповага - загальна оцінка.

Самооцінка формується з дитинства у процесі спілкування за такими етапами: увага збоку дорослих, співробітництво з ними, відчуття поваги з їхнього боку, взаєморозуміння.

Взаємостосунки дитини з батьками на кожному з етапів самооцінки, залежатимуть від її ставлення до себе.

З самого народження, навіть до того, людина стає об'єктом ставлення до себе інших людей, перш за все батьків. Ставлення до дитини навколишніх передує її само відношенню, усвідомлення її іншими людьми - її самоусвідомленню.

В процесі життя і взаємодії з оточуючими дитина засвоює значущі для неї точки зору інших людей і, присвоюючи їх, формує самосвідомість.

Великий вплив на формування самооцінки дитини має поведінка батьків: надмірна любов та увага можуть викликати патологічне самоспостереження та іпохондрію у дитини; вседозволеність, надмірна турботливість має безпосереднє відношення до виникнення неврозів у дітей.

Ставлення до дитини, що складається у батьків, передує розвиткові власного образу Я і ставлення до себе. Свій образ і відношення батьки транслюють дитині або в прямій словесній формі, або в опосередкованій формі - прикладом своєї поведінки. Це вони роблять або свідомо, з виховною метою, або неусвідомлене.

1. Відносини між батьками та дитиною як вирішальний чинник розвитку самооцінки особистості

Вирішальний чинник розвитку особистості - соціальні відносини між дитиною й батьками. Для дитини характерні дві потреби: потреба в задоволеній потреба в безпеці. Потреба в задоволенні охоплює всі основні біологічні потреби, але не є основною у формуванні особистості. Головною для розвитку дитини є потреба в безпеці: потреба бути любимим, бажаним і захищеним від небезпеки або ворожого світу. Задоволення цієї потреби повністю залежить від батьків, бо їх тепло і любов до дитини є запорукою формування її здорової особистості. Якщо ж батьки демонстрували по відношенню до дитини нестійку поведінку, понадміру опікали її або віддавали перевагу іншим дітям, у дитини розвивається базальна ворожість, почуття обурення й образи. Ці почуття не можуть бути допущені у свідомість і витісняються, викликаючи базальну тривогу - почуття самотності, недостатньої безпеки, безпорадності перед обличчям потенційно небезпечного світу. Щоб подолати ці почуття, оптимізувати відношення до себе й між особові стосунки, дитина вдається до різних захисних стратегій, які К. Хорні називає невротичними потребами.

Сучасні дослідження в межах психодинамічного напряму аналізують не процес реальної міжособової взаємодії, а його інтрапсихічну динаміку. Згідно з теоретичними уявленнями вчених цього напряму, емпатичні, люблячі батьки пере живаються на певній стадії розвитку дитини як інтеріоризовані, функціонально визначені частини її "Я". Процес індивідуалізації дитини від батьків у цьому випадку результує в здоровий нарцисизм "Я", психічні структури якого представлені інтерналізованими аспектами значущих інших. Саме вони забезпечують емоційне само прийняття і впевненість у собі. Батьківська неприязнь або умовне прийняття, навпаки, сприяють розвитку реально ослабленого й безпорадного "Я", що переховується під маскою нереалістичного грандіозного "Я", що демонструється. У цьому випадку реальне "Я" постійно відчуває потребу бути любимим і прийнятим, а позитивна самооцінка забезпечується шляхом спеціальних маневрів: уникнення спокус, приховання правди, передбачення обвинувачень зі спробою самовиправдання, раціоналізації, заміщення, перекладання відповідальності за свої вчинки на інших, зменшення почуття провини через знаходження недоліків в інших людях і т.п. Причому ці маневри стають одночасно і засобом інтрапсихічної регуляції та самозахисту, і засобом регуляції зовнішнього реального спілкування.

Основи самооцінки заставляються досить рано, приблизно в 5 років. Звичайно, що веде роль у її формуванні належить батькам маляти.

Якщо вони: - задоволені відносинами один з одним; - спілкуються між собою дружелюбно й щиро; - підтримують і схвалюють дитини; - привчають його наполегливо вирішувати виникаючі перед ним завдання то, швидше за все, така дитина виросте із завищеною самооцінкою. Якщо ж навпаки, - маля постійно зіштовхується зі зневагою до себе; - батьки намагаються поставити його в залежне положення; - йому не вистачає відчуття власної цінності і значимості то в такої дитини буде сформована занижена самооцінка, то є навколишній світ представляється дитині або привітним, або трохи ворожим. Зложившись один раз, певна самооцінка "працює на само відтворення". Позитивно настроєний, упевнений у собі людина легше впорається із труднощами, а інший раз і не помітить їх зовсім. Занижена самооцінка буде "радити" своєму хазяїнові ухилятися від рішення будь-яких проблем і не брати на себе занадто багато відповідальності.

З самого народження, навіть до того, людина стає об'єктом ставлення до себе інших людей, перш за все батьків. Ставлення до дитини навколишніх передує її само відношенню, усвідомлення її іншими людьми - її самоусвідомленню.

В процесі життя і взаємодії з оточуючими дитина засвоює значущі для неї точки зору інших людей і, присвоюючи їх, формує самосвідомість.

Великий вплив на формування самооцінки дитини має поведінка батьків: надмірна любов та увага можуть викликати патологічне самоспостереження та іпохондрію у дитини; вседозволеність, надмірна турботливість має безпосереднє відношення до виникнення неврозів у дітей.

Ставлення до дитини, що складається у батьків, передує розвиткові власного образу Я і ставлення до себе. Свій образ і відношення батьки транслюють дитині або в прямій словесній формі, або в опосередкованій формі - прикладом своєї поведінки. Це вони роблять або свідомо, з виховною метою, або не усвідомлено.

Образ і самооцінка, навіювані дитині, можуть бути позитивними (дитині говориться, що вона добра, відповідальна, розумна, здібна тощо) та негативними (черства, нездібна, зла тощо). Часто батьки вдаються ще до одного різновиду навіювання - містифікації. Містифікація - це навіювання батьками того, що їм необхідно, у що вони вірять. Одна з форм містифікації - приписування, які можуть бути позитивними і негативними.

Звичайно, негативні судження батьків про своїх дітей можуть мати під собою реальний ґрунт в поведінці або рисах дитини, однак, транслюючись в її свідомості, у вигляді називання речей своїми іменами, батьківських вироків, ці батьківські оцінки починають визначати самосвідомість дитини зсередини. Дитина або погоджується з цією думкою свідомо чи не усвідомлено, або розпочинає боротьбу проти неї.

Сприйнятлива, уважна, любляча поведінка батьків у стосунках з дитиною породжує позитивне самосприйняття; несприйнятлива, неповажна, байдужа поведінка веде до не сприйняття самого себе, переживання своєї малоцінності і непотрібності.

В результаті у дитини формуються певні установки як до себе, так і до інших людей. Умови виховання приводять до формування в її самосвідомості однієї з чотирьох установок:

- я хороший - ти поганий;

- я хороший - ти хороший;

- я поганий - ти поганий;

- я поганий - ти хороший.

Існує думка про те, що вже первинно само відношення передбачає діалогізм - ставлення до себе і його будова не може бути зрозумілою без ставлення до іншого.

Батькам важливо зайняти правильну позицію по відношенню до успіхів та невдач дитини. Якщо дитина невпевнена в своїх силах та можливостях, важливо підбадьорити її, запевнити, що при докладанні певних зусиль вона ліквідує свій неуспіх. А коли з'являються перші перемоги, слід обов'язково їх відмітити. Якщо дитина самовпевнена, хвалькувата, необхідно позитивно оцінювати її успіхи, відмітити і недоліки.

Батькам не потрібно пов'язувати окремий вчинок з загальною оцінкою особистості дитини. Наприклад, якщо дитина сказала неправду, не можна говорити, що вона брехлива. Негативні вислови батьків про своїх дітей закріплюються в свідомості і трансформують самооцінку. Тому роль сімейного виховання дуже важлива у формуванні самооцінки. Адже уявлення про себе складається задовго до того, як дитина прийшла до школи.

Значна залежність самооцінки дитини від того, наскільки дружна і згуртована у неї сім'я. Діти з заниженою самооцінкою частіше виростають в неповних або неблагополучних сім'ях. В сім'ях із здоровим психологічним кліматом у ставленні між батьками та дітьми виростають діти з адекватною самооцінкою.

2. Вплив стилю сімейного виховання на самооцінку дитини

Сім'я є одним із основних факторів, які впливають на формування особистості дитини. Багатьма психологічними дослідженнями показано, що особистісні проблеми дітей - неврози, страхи, девіантна та делінквентна поведінка тощо - значною мірою зумовлені неадекватною дитячо-батьківською взаємодією або батьківською деривацією.

Велику роль у формуванні самооцінки дитини відіграє стиль сімейного виховання, сімейні цінності. Діти з завищеною самооцінкою виховуються за принципом кумира сім'ї, в обстановці некритичності і досить рано усвідомлюють свою виключність. В сім'ях, де ростуть діти з високою, але не завищеною самооцінкою, увага до особистості дитини (інтереси, смаки, друзі) поєднується з достатньою вимогливістю. Тут не практикують принизливі покарання і охоче хвалять, коли дитина цього заслуговує. Діти з заниженою (не обов'язково дуже низькою) самооцінкою користуються вдома великою свободою. Але ця свобода, по суті, - безконтрольність, наслідок байдужості батьків до дітей і один до одного. Батьки таких дітей включаються в їх життя тоді, коли виникають навчальні проблеми: мало цікавляться їх захопленнями, друзями, переживаннями.

В сім'ї дитина вперше засвоює поняття цінності. У дітей найбільший інтерес до тих якостей, якими цікавляться батьки. Наприклад:

- підтримання престижу (- А хто ще в класі одержав п'ятірку?);

- слухняність (- Ти сьогодні був чемний ?) тощо.

В самосвідомості молодшого школяра зміщуються акценти, коли батьків хвилюють не навчальні, а побутові моменти його шкільного життя (- В класі з вікон не дує ?; - Що вам давали на сніданок ?). Неприпустимим є байдужість до шкільного життя дитини, коли шкільне життя або не обговорюється, або обговорюється формально. Досить байдуже запитання - «Що сьогодні було в школі ?» - рано чи пізно приведе до відповідної відповіді: «Нічого особливого».

Цінності дітей і їх батьків співпадають, коли дитина приходить до школи, але до четвертого класу вони розходяться. Крім впливу батьків, приєднується вплив учителя, однокласників, друзів.

Залежність від поглядів батьків чітко проявляється і у рівні домагань та очікувань. При оптимальних відносинах у сім'ї і рівень очікувань щодо дитини високий, а рівень домагань - помірний; гіперопіка веде до пониження рівня очікувань, гіперконтроль і недостатнє сприйняття ведуть до підвищення обох рівнів, фрустрація потреб дитини формує низький рівень очікувань і високий рівень домагань.

Діти чітко усвідомлюють батьківські впливи і гостро реагують на суперечності між явним вербальним впливом і опосередкованим. Батько може твердити, що він любить дитину, цінує її, а своєю поведінкою демонструвати протилежне. Тут може виникнути подвійний зв'язок, який спричинює виникнення психічних порушень, аж до шизофренічних розладів.

Позитивне або негативне відношення з боку дорослих формує самооцінку. Діти, у яких занижена самооцінка, незадоволені собою. Це відбувається в сім'ях, де батьки часто лають дитину або ставлять перед нею завищені завдання. Крім того, дитина, яка бачить, що батьки не ладнають, часто звинувачує в цьому себе, і в результаті самооцінка знов-таки занижується. Така дитина відчуває, що не відповідає бажанням батьків. Існує й інша крайність - завищена самооцінка. Звичайно це відбувається в родинах, де дитину заохочують в дріб'язках, а система покарань дуже м'яка. Діти з неадекватною самооцінкою згодом створюють проблеми й собі, і своїм близьким. Тому із самого початку батьки повинні намагатися формувати у своєї дитини адекватну самооцінку. Тут потрібна гнучка система покарання й похвали. Виключається замилування й похвала при дитині, рідко даруються подарунки за вчинки. Крім самооцінки батьки задають і рівень домагань дитини - те, на що він претендує у своїй діяльності й відносинах. Діти з високим рівнем домагань, завищеною самооцінкою й престижною мотивацією розраховують тільки на успіх, і у випадку невдачі можуть одержати важку психічну травму. Діти з низьким рівнем домагань і низкою самооцінкою не претендують на багато ні в майбутньому, ні в сьогоденні. Вони не ставлять перед собою високих цілей і постійно сумніваються у своїх можливостях, швидко змиряються з невдачами, але при цьому часто багато чого домагаються. У кожній родині об'єктивно складається певна, далеко не завжди усвідомлена система виховання. Тут мається на увазі й розуміння цілей виховання, і прийомів виховання, і те, що можна й чого не можна допустити відносно дитини Можуть бути виділені 4 тактики виховання в родині й відповідні їм 4 типи сімейних відносин, що є передумовою й результатом їхнього виникнення: диктат, опіка, “невтручання” і співробітництво.

Диктат проявляється в систематичному придушенні батьками ініціативи й почуття власної гідності у дітей. Зрозуміло, батьки можуть і повинні висувати вимоги своїй дитині, виходячи із цілей виховання, норм моралі, конкретних ситуацій, у яких необхідно приймати педагогічно й морально виправдані рішення. Однак ті з них, які воліють всім видам впливу наказ і насильство, стикаються з опором дитини, що відповідає на натиск, примус, погрози лицемірством, обманом, спалахами брутальності, а іноді й відвертою ненавистю. Але навіть якщо опір зломати, разом з ним відбувається ламання багатьох якостей особистості: самостійність, почуття власної гідності, ініціативність, віра в себе й свої можливості, все це - гарантія невдалого формування особистості.

Опіка в сім'ї - система відносин, при якій батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, відгороджують її від яких-небудь турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Питання про активне формування особистості відходить на другий план. Батьки, по суті, блокують процес серйозної підготовки їхніх дітей до реальності за порогом рідного будинку. Така надмірна турбота про дитину, надмірний контроль за всім її життям, заснована на тісному емоційному контакті, називається гіперопікою. Вона приводить до пасивності, несамостійності, труднощів у спілкуванні. Існує також протилежне поняття - гипоопіка, що припускає сполучення байдужного відношення батьківські з повною відсутністю контролю. Діти можуть робити все, що їм захочеться. У результаті, подорослішавши, вони стають егоїстичними, цинічними людьми, які не в змозі нікого поважати, самі не заслуговують поваги, але при цьому як і раніше вимагають виконання всіх своїх примх.

Система міжособистісних відносин у родині, що будується на визнанні можливості й навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей, може породжуватися тактикою “невтручання”. При цьому передбачається, що можуть співіснувати два світи: дорослі й діти, і ні тим, ні іншим не слід переходити намічену в такий спосіб лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків як вихователів. Співробітництво як тип взаємин у родині припускає опосередкованість міжособистісних відносин загальними цілями й завданнями спільної діяльності, її організацією й високими моральними цінностями. Саме в цій ситуації переборюється егоїстичний індивідуалізм дитини. Сім'я, де провідним типом взаємин є співробітництво, знаходить особливу якість, стає групою високого рівня розвитку - колективом. Багато батьків із завмиранням серця чекають так званого перехідного віку у своїх дітей. У когось цей перехід від дитинства до дорослішання відбувається зовсім непомітно, для когось стає справжньою катастрофою. Ще недавно слухняна й спокійна дитина раптом стає “колючою”, роздратованою, вона раз у раз вступає в конфлікт із навколишніми. Це нерідко викликає непродуману негативну реакцію батьків, учителів. Їхня помилка полягає в тому, що вони намагаються підкорити підлітка своїй волі, а це тільки озлобляє, відштовхує його від дорослих і, що найстрашніше, - ламає розвиток, роблячи її нещирою пристосованкою або як і раніше слухняним аж до втрати свого “Я”.

Самооцінка, яка склалася у дитини в сім'ї ще в дошкільному віці, суттєво позначається на тих установках, з якими вона приходить в школу, з її ставленням до успіхів та невдач у навчанні та спілкуванні.

3. Помилки батьків та способи покращення ними самооцінки дитини

Основними методами морального виховання в сім'ї називають заохочення і покарання. Коли покарання переважають над заохоченнями, це часом призводить до загальмування дитини, викликає опір дорослим, формування заниженої самооцінки. Заохочення викликає внутрішні сили дитини, допомагає розвиткові їх здібностей. Найефективнішим методом покарання М.Г. Стельмаховим вважає моральне осудження, яке повинно викликати почуття сорому та розкаяння, бажання виправитися. Отже сім'я для дитини є середовищем, у якому формується особистість дитини. В залежності від атмосфери сім'ї, характеру сімейних стосунків, освітнього рівня, Професії батьків, їх життєвого досвіду, знання педагогіки сімейного виховання розвиваються ті чи інші якості дитини. Саме у сім'ї формується сприймання дітьми ілюдей, навколишньої дійсності, самих себе, досвіду сімейного життя, ставлення до як найважливішої духовної цінності, здійснюється моральне, естетичне, трудове навчання, закладаються основи по ліричної культури, здоров'я дитини, професійне самовизначення.

Образ і самооцінка, навіювані дитині, можуть бути позитивними (дитині говориться, що вона добра, відповідальна, розумна, здібна тощо) та негативними (черства, нездібна, зла тощо). Часто батьки вдаються ще до одного різновиду навіювання - містифікації. Містифікація - це навіювання батьками того, що їм необхідно, у що вони вірять. Одна з форм містифікації - приписування, які можуть бути позитивними і негативними.

Адекватна самооцінка формується насамперед у сім'ї, а закріплюється - у соціальному оточенні (школі, інституті). Тому дуже важливо, щоб батьки хвалили дитину за гарні вчинки, а не будували механізм виховання на постійній критиці. Тоді дитина прагнутиме бути хорошою і закріпити добру думку про себе. Не відмежовуйте дитину від соціуму. Одна мама скаржилася на те, що донька постійно сидить вдома і навіть відмовляється ходити до школи, хоча добре вчиться, закінчує 11-й клас. Як виявилося потім, причина була в батьках, які несвідомо надміру опікувалися пізньою дитиною. Батькам дуже хотілося створити всі умови для того, щоб дівчина займалася винятково навчанням, припинила будь-які зв'язки з подругами, друзями. Як наслідок, дитина опинилася ніби у вакуумі, у неї почалася депресія. У підлітковому віці дуже важливим є спілкування з однолітками. А головна мета дорослих - допомогти дитині знайти своє місце в суспільстві. До того ж, у дівчинки виникли комплекси щодо підліткових вугрів, що відбило у неї бажання спілкуватися з хлопцями-однолітками. Підійшовши до проблеми комплексно (з дівчиною працювали дерматовенеролог і паралельно психолог), її вдалося розв'язати.

Поради батькам, зацікавленим у формуванні адекватної самооцінки у дітей:

- Занижена самооцінка виявляється найчастіше в тих дітей, яким здається, що батьки їх недолюблюють. Придивіться до свого малюка, можливо, йому не вистачає тепла, розуміння. Ваші обійми, поцілунки і голублення допоможуть йому впевненіше почуватися у цьому світі.

- Не оберігайте дитину від щоденних справ, не намагайтеся вирішити за неї всі проблеми, але й не перевантажуйте її. Нехай малюк допоможе з прибиранням, сам поллє квіти, отримає задоволення від зробленого і заслужену похвалу. Не потрібно ставити перед ним завдань, що йому не до снаги, до виконання яких він ще не доріс.

- Не перехвалюйте дитину, але й не забувайте заохочувати, якщо вона на це заслуговує. Якщо малюк давно вміє сам їсти ложкою, може, й не потрібно щоразу його за це хвалити. Однак якщо в нього вийшло поїсти охайно, не розмазуючи кашу по всьому столу, обов'язково відзначте це досягнення.

- Заохочуйте дитячу ініціативу.

- Не забувайте, що малюк уважно спостерігає за вами. Показуйте своїм прикладом адекватність до успіхів і невдач. Порівняйте: „У мами трохи не вдався пиріг, але пусте, наступного разу треба буде покласти більше борошна” / „Жах! Пиріг не вдався! От розтелепа я! Більше ніколи не буду його пекти!”

- Не порівнюйте малюка з іншими дітьми. Порівнюйте його з самим собою (тим, яким він був учора чи буде завтра).

- Не бійтеся щиро любити свого малюка і показувати йому свою любов!

Десять “Золотих правил” для батьків:

1. Не марнуйте часу дитини. У ранньому дитинстві мозок найкраще сприймає нове, накопичує знання. Отже, подбайте, щоб життя дитини не було нудним, одноманітним, безрадісним. Створивши сприятливе середовище, можна підвищити коефіцієнт розумового розвитку.

2. Формуйте самоповагу. Власний образ, закріплений свідомістю, є визначальним на роботі, при виборів друзів, у сім'ї. Висока самооцінка додає сміливості, впевненості. Вміння ризикувати. Діти повинні усвідомити, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих.

3. Навчіть дитину спілкуватися. Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків, приязне ставлення до оточуючих, зовнішня привабливість (одяг, манери), можливість спостерігати правильне соціальне спілкування (поведінка батьків, вчителів), висока самооцінка, достатній запас слів, вміння підтримувати розмову.

4. Пильнуйте, щоб дитина не стала “телеманом”. Сидіння перед телевізором гальмує у дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею визначається розвиток мови. Отже, з часом у дитини можуть виникнути ускладнення під час спілкування. “Телемани” швидше реагують, але миттєва реакція, позбавлення осмислення не завжди корисне.

5. Виховуйте відповідальність, порядність. Потрібно не лише пояснювати, що добре, а що - погано, а й закріплювати гарні навички. За приклад має слугувати гідна поведінка батьків.

6. Навчити дитину шанувати сім'ю. Добрі стосунки, любов і повага в сім'ї виховують краще за будь-які лекції.

7. Подбайте про гарне оточення. Якщо ви живете на соціально-психологічному смітнику, дітям важко буде вийти з нього. Оточення впливає на моральні орієнтири, поведінку дітей. Тому уважно придивіться, з ким дружать ваші діти, поцікавтесь репутацією школи, до якої вони ходять.

8. Будьте вимогливими. Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших, виховуються, як правило, в сім'ях, де до них ставлять високі вимоги. Але не будьте тиранами.

9. Привчайте дитину до праці. Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Не слід надмірно оберігати своїх синів і дочок від труднощів. Нехай вони зрозуміють, що шлях до успіху вимагає певних зусиль.

10. Не робіть за дітей те, що вони мажуть зробити самі.
Нехай вони все перепробують, нехай вчаться на власних помилках, звикають робити щось для інших. Якнайбільше спілкуйтесь з дітьми.

Діти вчаться жити у життя.

Якщо дитину постійно критикувати - вона вчиться ненавидіти. Якщо дитина живе у ворожнечі - вона вчиться агресивності. Якщо дитину висміюють - вона стане замкненою. Якщо дитина зростає у докорах - вона починає жити у почуттях провини. Якщо дитина зростає у терпимості - вона вчиться сприймати інших. Якщо дитину підбадьорюють - вона починає вірити в себе. Якщо дитину хвалять - вона вчиться бути вдячною. Якщо дитина зростає в чесності - вона вчиться бути справедливою. Якщо дитина живе у безпеці - вона вчиться вірити людям. Якщо дитину підтримують - вона вчиться цінувати себе. Якщо дитина живе у розумінні і доброзичливості - вона вчиться знаходити любов у цьому світі. За день кожна дитина повинна одержувати від батьків 7-8 словесних “поглажувань” (“Ти охайна, доню”, “Ти добре полагодив стілець, синку”, “Ми всі тебе любимо”.). Вирази, яких бажано уникати у спілкуванні з дочкою (сином):

< Я тисячу разів тобі казав (а), що...

< Про що ти тільки думаєш...

< Невже тобі важко запам'ятати, що...

< Скільки разів треба повторювати...

< Невже ти не бачиш, що...

< Всі люди (такі-то, так-то себе поводять), а ти...

< Ти стала такою (нудною, грубою, неуважною)...

< Ну що в тебе за друзі...

< Ну, на кого ти схожа...

< Що ти до мене причепилась...

< Ти така ж, як і твій батько (мати), теж...

Вирази, які треба вживати якомога частіше:

- Ти в мене така красуня...

- З тобою мені так легко...

- Я нікому так не вірю як тобі...

- Порадь мені, будь ласка...

- У мене нема нікого ближчого за тебе...

- Я б ніколи не зумів(ла) так добре зробити, як ти...

- Ти в мене найрозумніший...

- Які в тебе чудові друзі...

Закони розумно організованого сімейного виховання школярів:

1. Пам'ятайте, що навчання - один з найважливіших видів праці і що розумові сили і можливості дітей неоднакові.

2. Не потрібно вимагати від учня неможливого. Важливо визначити, до чого він здібний та як розвинути його розумові здібності.

3. Навчання не сприяє розвиткові учня, якщо воно вимагає від нього механічного заучування і не потребує напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення і дії.

4. Будьте милосердні до своїх дітей. Най простіший метод виховання, що не потребує ні часу, ні розуму - побити дитину і цим образити її, озлобити або й зламати. Відмовтесь від опіки, крику, насилля й наказового тону.

5. Розвивайте цікавість, інтелектуальні бажання, ініціативу і самостійність дитини в навчанні та всіх її справах.

6. Пам'ятайте, що орієнтовна тривалість виконання домашнього завдання: 1-й клас - до 1 год; 2-й клас - до 1,5 год; 3-4 класи - до 2 год; 5-6 класи - до 2,5 год; в 7-му класі - до 3 год; 8-11-і класи - до 4 годин.

7. Не хвилюйтесь, якщо ваша дитина отримає не таку оцінку, якої вам бажалося б, за виконану роботу. По-перше, оцінка відіграє виховну роль, а по-друге, це не остання оцінка.

8. Дайте дитині пережити радість успіху в навчанні.

9. Здоров'я дитини - крихка кришталева куля й тримають її три Атланти: спадковість, спосіб життя й середовища. Організуйте правильний режим життя, харчування, навчання й відпочинку дітей.

10. Обов'язково помічайте й заохочуйте навіть малопомітні успіхи дітей у навчанні й поведінці, використовуйте для цього слова схвалення, поцілунки, різні види матеріального і морального заохочення.

11. Перевіряйте виконане домашнє завдання. Вашими оцінками мають бути такі: “я задоволена”, “незадоволена”, можна додати “дуже”.

Сприятливі умови виховання дітей виникають: коли сім'я повна; існує взаємоповага і любов між членами родини; наявні достатні соціально-побутові умови, які забезпечують повноцінність функціонування сім'ї та повноцінність розвитку дитини; є висока мотивація до виховання дитини, що спонукає до вироблення згідно з віком дитини загальної стратегії й тактики виховної діяльності на основі глибокої поваги до її особистості; розуміння самоцінності дитини. При цьому батьки мають високий рівень педагогічної культури, як правило, в родині панує загальний позитивний мікроклімат. Батьківська любов передбачає високий ступінь відповідальності не тільки за нормальний фізичний, а й за моральний розвиток дитини, допомагає їй зрозуміти цінності свого Я і свою недосконалість, яка відкриває шлях до розвитку. Усі ці умови сприяють формуванню в дитини адекватної самооцінки, яка регулюється не тільки її ставленням до себе, а й до інших. Несприятливі умови виникають у неблагополучних сім'ях, де батьки характеризуються антисуспільною поведінкою (лайки, бійки, приниження, фізичні покарання дитини); практично в таких родинах немає потрібних для нормального розвитку й виховання дитини соціально-побутових умов; батьки не зацікавлені у формуванні особистої педагогічної культури, не здатні аналізувати виховні дії й результати виховної діяльності. Але не всі діти, особливо дошкільного й молодшого шкільного віку, усвідомлюють складність свого сімейного становища. Спостереження засвідчують, що одні з них дуже чутливі до байдужості батьків, нестатків, грубощів, фізичних покарань, постійних конфліктів, другі ж через обмеженість свого життєвого досвіду ні на що інше не претендують. Але і ті, і ті знають, що таке страждання. Дехто втікає від нього на вулицю, починає вживати наркотики, красти, жебракувати, стає на шлях проституції. Умови напруження можуть спричинятися структурними змінами сім'ї (розлучення, народження другої дитини, якщо до цієї події батьки не підготували першу; новий шлюб, смерть когось із членів сім'ї тощо); несприятливими соціально-побутовими умовами; невмінням батьків налагоджувати між собою та між собою й дітьми довірливі стосунки; браком взаємоповаги й певної стратегії виховання дитини; невисоким (здебільше середнім) рівнем педагогічної культури батьків. Найчастіше розрядка напруження в таких сім'ях відбувається саме за рахунок дітей. Умови ризику виникають за наявності сукупності названих умов; у сім'ї немає любові і взаємоповаги між її членами або до конкретної дитини; немає потрібних соціально-побутових умов; натомість є аморальна особистісна поведінка хоча б одного з батьків (пияцтво, зрада, вживання наркотиків, лінощі, неробство тощо); низький рівень педагогічної культури батьків; життєдіяльність сім'ї неорганізована. Загальний мікроклімат постійно напружений. У таких родинах виховання маятникоподібне, тобто вимоги батьків непослідовні, а ще гірше-хтось із дорослих використовує дитину в своїх інтересах проти іншого. Через це в неї немає стійких орієнтирів поведінки, наслідком чого є формування рис пристосуванця. Ефективність сучасного сімейного виховання, доцільність характеру стосунків батьків і дітей значною мірою визначаються ціннісними орієнтаціями та пріоритетами в системі цінностей як у сім'ї в цілому, так і її окремих членів. Розшарування в суспільстві за рівнем претензій і за рівнем можливостей певною мірою співвідноситься з визнанням цінності дитини для сім'ї, а отже, і з виявленням до неї любові.

Висновок

Якщо батьки невиправдано підкреслюватимуть реальні та вигадані досягнення дитини, то це стане причиною формування в неї завищеної самооцінки та рівня домагань. І навпаки, недовіра батьків до можливостей дитини категорично придушить норму дитячого негативізму, можуть призвести до виникнення у дитини відчуття своєї слабкості, неповноцінності і заниженої самооцінки.

Опіка в сім'ї - система відносин, при якій батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, відгороджують її від яких-небудь турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Питання про активне формування особистості відходить на другий план. Батьки, по суті, блокують процес серйозної підготовки їхніх дітей до реальності за порогом рідного будинку. Така надмірна турбота про дитину, надмірний контроль за всім її життям, заснована на тісному емоційному контакті, називається гіперопікою. Вона приводить до пасивності, несамостійності, труднощів у спілкуванні. Існує також протилежне поняття - гипоопіка, що припускає сполучення байдужного відношення батьків з повною відсутністю контролю. Діти можуть робити все, що їм захочеться. У результаті, подорослішавши, вони стають егоїстичними, цинічними людьми, які не в змозі нікого поважати, самі не заслуговують поваги, але при цьому як і раніше вимагають виконання всіх своїх примх.

Сприятливі умови виховання дітей виникають: коли сім'я повна; існує взаємоповага і любов між членами родини; наявні достатні соціально-побутові умови, які забезпечують повноцінність функціонування сім'ї та повноцінність розвитку дитини; є висока мотивація до виховання дитини, що спонукає до вироблення згідно з віком дитини загальної стратегії й тактики виховної діяльності на основі глибокої поваги до її особистості; розуміння самоцінності дитини. При цьому батьки мають високий рівень педагогічної культури, як правило, в родині панує загальний позитивний мікроклімат. Батьківська любов передбачає високий ступінь відповідальності не тільки за нормальний фізичний, а й за моральний розвиток дитини, допомагає їй зрозуміти цінності свого Я і свою недосконалість, яка відкриває шлях до розвитку. Усі ці умови сприяють формуванню в дитини адекватної самооцінки, яка регулюється не тільки її ставленням до себе, а й до інших. Несприятливі умови виникають у неблагополучних сім'ях, де батьки характеризуються антисуспільною поведінкою (лайки, бійки, приниження, фізичні покарання дитини); практично в таких родинах немає потрібних для нормального розвитку й виховання дитини соціально-побутових умов; батьки не зацікавлені у формуванні особистої педагогічної культури, не здатні аналізувати виховні дії й результати виховної діяльності.

Додаток

Тест „Драбинка”(„Десять сходинок”).

Хочете дізнатися самооцінку вашого малюка? Це дуже легко зробити за допомогою тесту „Драбинка”. Використовувати його можна, тільки-но дитині виповниться 3 роки. Намалюйте або виріжте з паперу драбинку з десятьма сходинками. Тепер покажіть її дитині та поясніть, що на нижньому щаблі стоять вередливі, мовчазні, невиховані хлопчики та дівчатка, на другому - більш спокійні та веселі, на третьому - ще ліпші, і так до дев'ятої. А ось на найвищій сходинці стоять найрозумніші, найдобріші, найвихованіші діти, які вміють дружити. Важливо, аби малюк правильно зрозумів розташування дітей на сходинках, тому можна в нього про це перепитати. А тепер запитайте, на якій сходинці стояв би він сам. Нехай намалює себе на цьому щаблі або поставить ляльку. Ось ви і виконали завдання, залишається зробити висновки.

* Якщо дитина ставить себе на першу, 2-гу, 3-тю сходинки знизу, то в неї занижена самооцінка.

* Якщо на 4-ту, 5-ту, 6-ту, 7-му, то середня (адекватна).

* А якщо - на 8-му, 9-ту, 10-ту, то самооцінка завищена. Для дошкільнят трохи завищена самооцінка вважається нормою. Про надто завищену самооцінку можна говорити, якщо дитина постійно ставить себе на 10-ту сходинку.

Що ж робити, якщо самооцінка вашої дитини неадекватна (надто завищена або занижена)? Рівень самооцінки може змінюватися, особливо в дошкільному віці. Кожне нове звертання до малюка, кожна оцінка його діяльності, реакція на успіхи чи поразки - все це впливає на ставлення його до себе. Тобто ми можемо допомогти дитині сформувати адекватну самооцінку.

Література

1. Овсянецька Л.П. До проблеми психологічної сутності домагань особистості // Філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: Прикарпатський ун-т ім. В. Стефаника, 1999. - Вил. 3. - № 1.

2. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. -376с.

3. Кон И.С. Психология юношеского возраста./ Проблемы формирования личности / Учеб. Пособие для студентов пед. ин. - тов. - М.: Просвещение, 1979. - 175 с.

4. Остапенко Г.В.Самооцінка в підлітковому віці. // Наука і освіта. -- 2004. -№3.-С. 130-132.

5. Чеснокова И.И. Проблема самосознания в психологии. - М., 1977.- 117с.

6. Бодалев А.А. Психология о личности. - М.: Издательство Московского университета, 1988. - 188с.

7.Журнал «Малятко»№36, від 03.05.2006

8. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи: Издательство "Питер", 1999. - 656с. (Серия мастера психологии).