Педагогічне спілкування

3

ПЛАН:

ВСТУП

1. ПРОФЕСІЙНЕ ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ

2. ГОЛОВНІ ОЗНАКИ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

3. СТИЛІ СПІЛКУВАННЯ

4. СТРУКТУРА ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Одним із цікавих досліджень, яке виявило роль педагогічного спілкування, був експеримент, що увійшов у історію педагогіки як «ефект Пігмаліона». Що він являв собою?

Американські психологи Розенталь і Джекобсон проводили психологічне обстеження школярів, визначаючи рівень їхнього розумового розвитку. По закінченню роботи вони повідомили вчителям, що в класі є учні з високим інтелектуальним потенціалом, і назвали прізвища цих дітей. Під час експерименту, вибір того чи іншого учня відбувався випадково, зі списку, тобто вчителям повідомляли прізвища дітей, які насправді мали різні успіхи і здібності, але дослідники приписували їм значно вищий, ніж у інших потенціал розвитку, спираючись на наукові відомості. Минув час і сталося незвичайне. Психологи повторно обстежили учнів і виявили певні успіхи у їхньому розвитку, але найбільше в тих, на кого було вказано раніше. Чому так сталося? Адже прізвища було названо випадково. Чим зумовлений такий прогрес? Поставимо себе на місце вчителів. Дізнавшись про неабиякі можливості своїх вихованців, вони звичайно звернули увагу на цих дітей. Навіть якщо рівень знань дитини був вельми не високий, учитель замислювався, чому він не помітив у неї здібностей, уважніше придивлявся до неї, а це змінювало його ставлення до учня і характер стосунків у цілому. Вчитель, як Пігмаліон у класі, через атмосферу уваги і піклування, доброзичливої вимогливості і любові, створював умови для ефективного розвитку дитини.

1. ПРОФЕСІЙНЕ ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ

Отже виявилося, що здатність учителя організовувати спілкування, стала підґрунтям продуктивної діяльності учня. Тому, педагогічне спілкування, як професійно-етичний феномен, потребує від учителя спеціальної підготовки не лише для оволодіння технологією взаємодії, а й для набуття морального досвіду, педагогічної мудрості в організації стосунків з учнями, батьками, колегами у різних сферах навчально-виховного процесу. Як професійне за своїм змістом і сферою функціонування, воно може бути професіональним і не професіональним за якісними ознаками. Професійне педагогічне спілкування на рівні майстерності взаємодії забезпечує через учителя трансляцію учням людської культури, допомагає засвоєнню знань, сприяє становленню ціннісних орієнтацій під час обміну думками, забезпечує формування власної гідності у дитини.

Професійне педагогічне спілкування - комунікативна взаємодія педагога з учнями, батьками, колегами спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків .

Непрофесійне педагогічне спілкування, навпаки, породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення динаміки мовлення і в результаті появі стереотипних висловлювань у школярів, бо у них зменшується бажання думати і діяти самостійно. Зрештою, виникає стійке негативне ставлення до вчителя, навчання. Почуття пригніченості предметом у школі - насправді ж учителем - у деяких учнів триває впродовж багатьох років. Замість радості пізнання і спілкування з являється відчуженість.

За якими ознаками ми судимо про професіоналізм у спілкуванні? Аналізувати педагогічне спілкування слід з різних боків, тому ще це явище багатогранне. Розгляньмо ситуацію. Мати прийшла до класного керівника і починає з обуренням скаржитися на вчителя математики, який «увесь час ставить синові двійки, що змушує її вживати заходів, аж до відвідання міськвно. Подивимося, як діє класний керівник за цих обставин. Насамперед він розуміє, що мати не вірить у справедливість школи, обурена бездушністю вчителів щодо переживань її сина. Він вирішує спочатку заспокоїти жінку. Якщо розглянути цю ситуацію спілкування з перцептивного боку (як сприймають і розуміють партнери один одного), то ми бачимо, що на негативну реакцію вчитель реагує продумано, нейтралізуючи її. Отже, продуктивність взаємодії забезпечена адекватністю сприймання і розуміння партнера.

Тепер проаналізуємо інший бік спілкування. Класний керівник запропонував матері учня сісти, уважно слухає її. Звернувся до дітей, які чекали: «У мене важлива справа». Цим він показав, що поділяє занепокоєння жінки і готовий до серйозної розмови, прагне допомогти їй . Таким чином інтерактивний бік спілкування (взаємодія між партнерами) також свідчить про те, що педагог спрямований на співробітництво, і цим оптимізує сприятливу атмосферу розмови.

Розглядаючи комунікативний бік спілкування (обмін інформацією), ми звернемося до того, як відповідає вчитель на претензії. Не завдаючи шкоди авторитету колеги, він бере вину на себе: «Так ми винні. Якщо у дитини не виходить, ми зобов'язані їй допомогти». І саме після цього отримує зворотну позитивну реакцію матері: «Перший раз зустрічаю такого вчителя !» Звичайно ця репліка свідчить про складний характер жінки. Вчитель усвідомлює, що не слід звертати увагу на протиставлення класного керівника, всім важливо підтримати готовність матері взяти участь у взаємодії: «Давайте разом щось робити. Я поговорю з учителем математики, ми знайдемо і консультантів і серед учнів».

Логіка демонстрування вчителем різних граней спілкування забезпечує вагомість його слів: вони лягають у підготовлений ґрунт. Досягнуто цілковитої згоди, інцидент вичерпано завдяки тому, що вчитель уміло продемонстрував бажання взаємодіяти на рівнях всіх граней спілкування (перцептивного, інтерактивного, комунікативного). Він створив умови для спільного розв'язання проблеми і забезпечив позитивний психологічний клімат у подальших стосунках.

Повноцінне педагогічне спілкування є не лише багатогранним, а й полі функціональним. Воно забезпечує обмін інформацією і співпереживання, пізнання особистості і самоутвердження, продуктивну організацію взаємодії. Обмін інформацією і ставлення реалізує комунікативний бік спілкування, пізнання особистості і самоутвердження - перцептивний, а організація взаємодії - інтерактивний.

2. ГОЛОВНІ ОЗНАКИ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

Орієнтація на полі функціональність спілкування дає змогу вчителеві організувати взаємодію на уроці і поза ним як цілісний процес: не обмежуватися плануванням лише інформаційної функції, а створювати умови для обміну ставленнями, переживаннями, допомагати кожному школяреві гідно самоутверджуватися в колективі, забезпечуючи співробітництво і співтворчість у класі. Спілкування педагога з учнями є специфічним, тому що за статусом вони виступають з різних позицій: учитель організовує взаємодію, а учень сприймає її, і включається в неї . Треба допомогти учневі стати активним співучасником педагогічного процесу, забезпечити умови для реалізації його потенціальних можливостей, тобто забезпечити суб` єкт - суб'єктивний характер педагогічних стосунків.

Суб'єкт - суб'єктивний характер педагогічного спілкування - принцип його ефективної організації, що полягає у рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній установці, активності педагога та учнів, взаємопроникненні їх у світ почуттів та переживань, готовності прийняти співрозмовника, взаємодіяти з ним .

Головними ознаками педагогічного спілкування на суб'єкт - суб'єктивному ґрунті є :

1. Особистісна орієнтація співрозмовників - готовність бачити і розуміти співрозмовника; самоцінне ставлення до іншого. Враховуючи право кожного на вибір, ми повинні прагнути не нав'язувати думку, а допомогти іншому обрати власний шлях розв'язання проблеми.

2. Суб'єкт - суб'єктивний характер спілкування передбачає рівність психологічних позицій співрозмовників. Хоча вчитель і учні не рівні соціально, для забезпечення активності учня, через яку ми можемо сподіватися на розвиток його особистості, слід уникати домінування педагога і визнавати право учня на власну думку. Учні хочуть щоб з ними радилися, зважали на їхні міркування, і завдання вчителя - враховувати цю проблему .

3. Проникнення у світ почуттів і переживань, готовність стати на точку співрозмовника. Це є спілкуванням за законами взаємної довіри, коли партнери вслухаються, розділяють почуття, співпереживають.

4. Нестандартні прийоми спілкування, що є наслідком відходу від суто рольової позиції вчителя.

Залежно від того, реалізовано принцип суб'єкт - суб'єктивної чи суб'єкт об'єктивної взаємодії спілкування, постає як функціонально - рольове або особистісно-орієнтоване.

Функціональне - рольове спілкування вчителя - суто ділове стандартизоване, обмежене вимогами рольової позиції. Головна мета - забезпечення виконання певних дій, особисте ставлення педагога та учня не враховується й не виявляється

Особистісно орієнтоване спілкування вчителя передбачає виконання нормативно заданих функцій з виявом особистісного ставлення почуттів . Головна мета впливу - розвиток учнів. Особистісне орієнтоване спілкування - складна психологічна взаємодія. Як видно з його визначення, вчитель, який організовує стосунки з учнями таким чином , спрямований не стільки на виконання нових завдань, скільки на розвиток учнів за допомогою цих дій, форм роботи .

Таким є психологічний портрет особистісно орієнтованого вчителя:

- Він відкритий і доступний для кожного учня, не викликає страху в дітей, даючи можливість їм висловлювати свої думки і почуття, відвертий у своїх поглядах ;

- Демонструє дітям цілковиту до них довіру, не принижує їхньої гідності ;

- Щиро цікавиться життям учнів, не байдужий до їхніх проблем, справедливий .

- Виявляє емпатійне розуміння - бачення поведінки учня його ж очима, вміє «постояти в чужих черевиках», відчуваючи внутрішній світ дитини.

- Надає учням реальну допомогу.

Як бачимо, найголовніше у вчителя - потенціал його цінностей, чи є в нього, за словами В. О. Сухомлинського, спрямованість на людину, здатність поважати іншого, любити.

3. СТИЛІ СПІЛКУВАННЯ

Про педагога - майстра говорять: у нього гарний стиль спілкування з дітьми. Що це таке? Стиль - це встановлена система способів та прийомів, які використовує вчитель у взаємодії. Вона залежить від особистісних якостей педагога і параметрів ситуації спілкування. Що до якостей, які визначають стиль спілкування педагога, то тут дослідники виділяють ставлення вчителя до дітей та володіння організаторською технікою.

Безумовно, в основі стилю спілкування вчителя - його загальне ставлення до дітей і професійної діяльності в цілому. Воно може бути: активно-позитивним, пасивно - позитивним, ситуативно-негативним, стійким негативним.

Якщо у педагога стабільно активне позитивне ставлення до дітей, він виявляє ділову реакцію на діяльність учнів, допомагає у важку хвилину, відчуває потребу у неформальному спілкуванні. Вимогливість у поєднанні із зацікавленістю в учнях викликає довіру, вони розкуті, комунікабельні.

Пасивно-позитивне ставлення вчителя визначається установкою: лише вимогливість та суто ділові стосунки можуть забезпечити успіх у навчанні. Звідси - сухий офіційний тон, брак емоційного забарвлення взаємин, що збіднює спілкування і гальмує творчий розвиток вихованців.

Отже, аналіз стилю свого спілкування, слід розпочинати з почуття, яке у вас викликають школа, учні, а також з готовності і вміння виявити своє позитивне ставлення, щоб одержати адекватну відповідь.

За В. А. Кан-Каліком виділяють 5 головних стилів спілкування:

1. Спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю. Основою для нього є активно - позитивне ставлення до учнів закоханість у справу що передається дітям спів роздуми та співпереживання що до цікавих і корисних заходів. За такими вчителями діти ходять слідом сповнюють їхнє життя радістю гордістю за успіхи у колективних справах.

2. Стиль педагогічного спілкування що ґрунтується на дружньому ставленні. Демонстрація дружнього ставлення - запорука успішної взаємодії. Цей стиль базується на особистісному позитивному сприйняті учнями вчителя який виявляє приязнь повагу до дітей. Це позитивний стиль спілкування проте в перспективі його розвитку слід мати творчий союз на підставі захоплення справою.

3. Часто - густо молоді вчителі не вміючи встановити дружніх стосунків на ґрунті самовіддачі, вдаються до обмеження спілкування формальними взаєминами і обирають стиль спілкування - дистанція. У цих педагогів в цілому може бути позитивне ставлення до дітей, але організація діяльності ближче до авторитарного стилю діяльності, що знижує загальний творчий рівень спільної з учнями роботи. Дистанція між учителем і учнем повинна бути, проте це не головний критерій стосунків. Дистанція залежить від рівня авторитету вчителя, визначається учнями, хоча й скеровується педагогом.

4. Спілкування - дистанція є певною мірою перехідним етапом до такого негативного стилю, як спілкування - залякування. Вдаються до нього також ті молоді педагоги, котрі не в змозі організувати спільну діяльність, адже для цього потрібні певні професійні навики. Спілкування - залякування поєднує в собі негативне ставлення до учнів і авторитарність у способах організації діяльності.

5. Застерігаємо молодого вчителя і від обрання такого стилю спілкування, який поєднує в собі позитивне ставлення до дітей з лібералізмом. Такий стиль називають заграванням. У педагога є прагнення завоювати авторитет, він не байдужий до того, чи подобається дітям, але при цьому не прагне відшукати доцільних способів організації взаємодії, може вдатися до прийомів завоювання дешевого авторитету. Гонитву за дитячою любов ю засуджував А. С. Макаренко, бо вона - для задоволення честолюбства педагога, а не на користь дітям.

Спрямованість на дитину, її розвиток, захопленість своєю справою, професійне володіння організаторською технікою і делікатність - ось що стає запорукою продуктивного стилю у педагогічній практиці.

4. СТРУКТУРА ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

Щоб навчитися професійному спілкуванню, треба чітко уявляти структуру цього процесу, знати, які вміння забезпечують його здійснення, яким чином можна удосконалювати виховний вплив на дітей. За В. А. Кан-Каліком, є чотири етапи комунікації, що становлять структуру педагогічної взаємодії.

1. Моделювання педагогом майбутнього спілкування. Це перший етап, у якому закладаються контури майбутньої взаємодії: планування й прогнозування змісту, структури, засобів спілкування.

2. Початковий етап спілкування. Мета його - встановлення емоційного і ділового контакту у педагогічній взаємодії. В. А. Кан - Калік дає цьому етапові назву «комунікативна атака»; у цей час завойовується ініціатива, що дає змогу керувати спілкуванням.

3. Керування спілкуванням. Це свідома і цілеспрямована організація взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до визначеної мети. Здійснюється обмін інформацією, обмін оцінками з приводу цієї інформації, взаємооцінка співрозмовників. Створюється атмосфера доброзичливості, щоб дати учневі змогу вільно виявляти своє «Я», діставати задоволення від спілкування, підкріплення своїм соціально значущим потенціалом.

4. Аналіз спілкування. Головне завдання цього етапу - співвіднесення мети, засобів, результатів взаємодії, а також моделювання подальшого спілкування.

ВИСНОВОК

Чого чекає дитина від педагога, ким він є для неї? Здавалося б, усе просто: носій знань, приклад для наслідування. Та коли ми читаємо твори самих учнів про їхніх наставників, коли діляться спогадами про улюбленого вчителя першокурсники, серед багатьох теплих слів завжди рефреном звучить вдячне: «Вона розуміла нас, вірила в нас, кожному могла порадити». Потрапляючи з дому в клас, як невеликий осередок суспільства, кожна дитина різною мірою відчуває труднощі у налагодженні стосунків, засвоєнні пізнавального, морального, естетичного досвіду й чекає від учителя на допомогу у самовизначенні. Об`єктивно у кожної дитини є потреба усвідомлювати себе особистістю, тобто бути впевненою у повазі до себе, у власній значущості і звідси - у позитивній оцінці з боку довколишніх. І учень чекає від учителя передусім розуміння своїх потреб, прагнень, він вдячний над усе за створені умови для самоутвердження.

ЛІТЕРАТУРА

1. Педагогічна майстерність учителя. Навчальний посібник за ред. проф. В. М. Гриньової, С. Т. Золотухіної - Вид. 2-е, випр.. і доп. - Харків: «ОВС», 2006.

2. Педагогічна майстерність: І. А. Зязюн, А. В. Крамущенко - К.:Вища школа, 1997.

3. Психологія: Словник під ред. А. В. Петровського, М. Г. Ярошевського - М.,1990.

4. Макаренко А. С. Методика виховної роботи. - Київ, 1990.

5. Кан - Калик В. А. Основи професійного педагогічного спілкування - Грозний, 1979.