Предмет і завдання педагогіки

Реферат

Предмет і завдання педагогіки

План

1. Педагогіка як наука про виховання.

2. Предмет педагогіки, її основні категорії.

3. Методологія педагогіки.

4. Структура педагогіки. Зв'язок її з іншими науками. Завдання педагогіки.

5. Різноманітність течій зарубіжної педагогіки.

1. Педагогіка як наука про виховання

Виховання як суспільне явище характеризується такими основними властивостями, які виражають його суть: а) виникло з практичної потреби пристосування підростаючого покоління до умов суспільного життя і виробництва, заміни ними старших поколінь; б) категорія вічна, необхідна і загальна; в) на кожному етапі суспільно-історичного розвитку за своїм призначенням, змістом і формами має конкретно історичний характер; г) здійснюється за рахунок засвоєння підростаючим поколінням основних елементів соціального досвіду, у процесі і результаті залучення його старшим поколінням у суспільні відносини, систему спілкування і суспільне необхідну діяльність.

У вихованні особливе місце займають: виробничі відносини, мова народу, політика, наука, право, мистецтво, релігія, антисуспільні явища.

Педагогіка -- це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвиток особистості людини.

Назва науки походить від грецьких слів "пайди" -- діти і "аго" -- веду, тобто "дітоводіння". (У стародавній Греції "пайдагогос" спочатку називали рабів, які супроводжували дітей до школи).

Стадії розвитку педагогіки можна розглядати в такому порядку: народна педагогіка -- духовна педагогіка -- світська педагогіка. З появою кожної наступної стадії проходить процес її взаємодії, взаємодоповнення, взаємозбагачення.

Народна педагогіка -- галузь педагогічних знань і досвіду народу, що проявляється у домінуючих серед нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання. О.В.Духнович у підручнику "Народна педагогия в пользу училищ и учителей сельских" (1858 р.) вперше вводить термін "народна педагогіка".

Нещодавно в педагогічній науці з'явився термін "етнопедагогіка" (Г.Н.Волков). Якщо поняття "народна педагогіка" включає в себе емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільності, то поняття "етнопедагогіка" пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій.

Педагогіка народознавства -- напрям у сучасній педагогіці, шкільній практиці, який забезпечує практичне засвоєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів. Народознавство у вузькому значенні (етнографія) -- наука про культуру, побут народу, його походження і розселення, національні традиції, звичаї, обряди. У широкому розумінні народознавство означає сукупність сучасних наук про народ, його національну духовність, культуру, історію, а також здобутки народного і професійного мистецтва, які відображають багатогранність життя народу, нації.

Родинна педагогіка, як складова частина народної культури, включає відновлення у правах, використання її виховних можливостей, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню у дітей найглибших почуттів: любові до матері і батька, бабусі і дідуся, повагу до пам'яті померлих і т.п.

Педагогічна деонтологія -- народне вчення про виховні обов'язки батьків перед своїми дітьми, учителів -- перед учнями, вихователів -- перед вихованцями, вироблених народом етичних норм, необхідних для виконання покладених на них педагогічних функцій.

Педагогіка народного календаря репрезентує виховання дітей та молоді послідовним циклом залучення їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів українського народу.

Козацька педагогіка -- це частина народної педагогіки, яка сприяла формуванню у підростаючого покоління українців синівської вірності рідній землі, незалежній Україні. Основні завдання козацької педагогіки: готувати фізично загартованих, мужніх воїнів-- захисників народу від чужоземного поневолення, виховувати у підростаючих поколінь український національний характер, національні і загальнолюдські цінності, формувати високі лицарські якості, пошану до старших людей, милосердя, прагнення допомогти іншим, виховувати громадян, які б розвивали культуру, економіку га інші сфери життєдіяльності народу, власної самостійної держави на світовому рівні.

Першим ступенем козацької педагогіки було сімейне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської педагогіки. Специфічна роль батька: цілеспрямоване загартування своїх дітей, формування в них лицарської честі, гідності, підготовка до подолання життєвих труднощів, до захисту рідної землі, вільного життя. Другий ступінь козацького виховання можна назвати родинно-шкільним. У козацьких, братських та інших школах найвищий ступінь мали родинні, духовні та материнські цінності, які переростали в загальнонаціональні (заповіді волелюбних батьків і дідів, традиції, звичаї та обряди тощо) і включали в себе релігійно-моральні цінності. Потім молодь, яка прагнула знань, училася у вітчизняних колегіумах і академіях, у відомих європейських університетах, тобто отримувала підвищену і вищу освіту (третій ступінь). По закінченню вищих навчальних закладів юнаки одержували (в сотнях, полках, у Запорізькій Січі) систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове загартування, національно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл.

Духовна педагогіка -- галузь педагогічних знань і досвіду по вихованню і навчанню людської особистості засобами релігії.

Світська педагогіка пройшла тривалий шлях становлення. Довгий час вона була складовою частиною філософії. Праці Я.А.Коменського (1592-1670) заклали основу для розгляду педагогіки як самостійної науки. За своєю структурою педагогіка розглядається як:

а) наука, яка має свої закономірності;

б) практика, яка вказує практичне застосування теоретичних положень;

в) мистецтво, яке вимагає творчого натхнення вчителя.

Таким чином, учительська діяльність проходить у відповідності з педагогічними закономірностями, і в той же час у ній проявляється мистецтво вчителя.

"Педагогічна практика без теорії -- те саме, що знахарство в медицині, -- писав К.Д.Ушинський у своїй статті "Про користь педагогічної літератури", відзначаючи, що педагогічна література є для вчителя "наймогутнішим засобом". "Всякий міцний успіх суспільства в справі виховання неминуче спирається на педагогічну літературу", -- робить висновок Ушинський.

Джерелами педагогіки є;

а) педагогічна спадщина минулого;

б) передовий педагогічний досвід;

в) народна педагогіка;

г) педагогічні дослідження.

2. Предмет педагогіки, її основні категорії

Предметом педагогіки є: а) дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів; б) теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання; в) вивчення передового педагогічного досвіду і створення на цій основі педагогічної теорії; г) розробка педагогічної техніки.

Виховання в широкому соціальному розумінні -- це весь процес формування особистості, що проходить під впливом оточуючого середовища, умов, обставин, суспільного ладу. Коли говорять "виховує життя", мають на увазі виховання в широкому розумінні слова. Оскільки дійсність нерідко буває суперечливою і конфліктною, то особистість може не тільки формуватися під впливом середовища, а й деформуватись під впливом антисоціальних явищ, чи, навпаки загартовуватись у боротьбі з труднощами, виховувати в собі несприйнятливість до них.

Виховання в широкому педагогічному розумінні -- це формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, кращому педагогічному досвіді.

Виховання у вузькому педагогічному значенні -- це цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).

Виховання у гранично вузькому розумінні -- це спеціально організований процес, спрямований на формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком. Він проходить через взаємодію вихователя і вихованця.

Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за своею суттю, змістом, характером. "Національне виховання, -- писала Софія І'усова, -- забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її сворчі сили не будуть покалічені, а, значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів..."

Національне виховання -- це виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності. Воно є конкретно історичним виявом Загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід'ємний складник їх соціалізації. Національне виховання духовно відтворює в дітях народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.

"Все, що йде поза рами нації, -- застерігав І.Я.Франко у праці "Поза межами можливого", -- се або фарисейство людей, що інтернаціональними Ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими "вселюдськими" фразами прикривати своє духовне відчуження від рідної нації".

На кожному етапі свого розвитку українське національне виховання Інтегровано вбирало в себе кращі здобутки світової культури, які акумулюються в народних традиціях і звичаях, що стверджують добро, любов, красу, справедливість в усіх сферах життя.

Правильно організоване національне виховання формує повноцінну цілісну особистість, індивідуальність, яка цінує свою національну і особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер.

Навчання -- це цілеспрямований процес взаємодії вчителя і учнів, у коді якого здійснюється засвоєння знань, формування вмінь і навичок.

Освіта -- це процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток їх творчих сил і здібностей.

У живому педагогічному процесі всі педагогічні категорії між собою взаємопов'язані і взаємообумовлені.

3. Методологія педагогіки

Методологія науки (від грецького "метод" і "логос") -- це вчення про принципи, форми і методи наукового пізнання.

Методологічна основа -- це науковий фундамент, з позиції якого дається пояснення основних педагогічних явищ і розкриваються їх закономірності. Розрізняють такі її рівні:

а) вищий рівень -- філософська методологія, яка відображає світоглядну інтерпретацію результатів наукової діяльності, форм і методів наукового мислення у відображенні картини світу;

б) другий рівень -- опора на загальнонаукові принципи, форми, підходи до відображення дійсності (системний підхід, моделювання, статистична картина світу);

в) третій рівень -- конкретна наукова методологія (сукупність методів, форм, принципів дослідження в конкретній науці);

г) четвертий рівень -- дисциплінарна методологія, що стосується частини науки (дидактика);

д) п'ятий рівень -- методологія міждисциплінарних досліджень. Фундамент української педагогіки становлять українська народна філософія, праці українських філософів Кирила Ставровецького, Григорія Сковороди, Сильвестра Гогоцького, Памфіла Юркевича, Дмитра Чижевського, Володимира Лосевича, Олександра Потебні, філософські ідеї Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Івана Франка тощо.

В основу філософської методології можна брати і певні ідеї української народної філософії: безкінечність світу, вічна змінюваність життя, людина -- в центрі світобудови, природа як матір -- її треба любити, земля -- наша годувальниця, хліб -- усьому голова, свобода -- найбільша цінність для людини, кожна людина має жити по праці та ін. Народна українська філософія утверджує культ людини, дитини і природи.

Компонентами методологічних рівнів е: а) загальні закони філософії, зокрема теорії пізнання; б) закони логіки, закономірності психології; в) закони і закономірності педагогіки; г) методи дослідження; д) вчення класиків педагогіки.

4. Структура педагогіки. Зв'язок її з іншими науками. Завдання педагогіки

Структура педагогіки відображає зв'язки і відносини, що склалися в ході історичного розвитку різних галузей педагогічних знань, визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль для педагогічної практики. До педагогічних наук належать:

Загальна педагогіка (загальні основи, теорія виховання, теорія навчання, школознавство).

Вікова педагогіка (дошкільна педагогіка, педагогіка школи, педагогіка дорослих -- вузівська, військова).

Професійна педагогіка (педагогіка профтехосвіти).

Спеціальна педагогіка (сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, олігофре-нопедагогіка, логопедія, виправно-трудова педагогіка).

Історія педагогіки.

Методики викладання окремих предметів.

Шкільна гігієна.

Останнім часом бурхливо стала розвиватися соціальна педагогіка як галузь педагогіки, яка вивчає закономірності і механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання у різних соціальних інститутах, а також соціальне орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.1

Науково-теоретичну структуру соціальної педагогіки складають:

агогіка -- наука про вивчення проблем попередження відхилень у поведінці дітей та підлітків;

герогіка -- вивчає соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку;

андрагогіка -- наука про освіту та виховання людини протягом всього її життя;

віктимологія -- наука про різні категорії людей, які стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та насильства.

Міжпредметні зв'язки педагогіки -- це її зв'язки з іншими науками, які дають можливість повніше пізнати педагогічні факти, явища і процеси.

Педагогіка пов'язана з такими науками як філософія, соціологія, етика, естетика, психологія, анатомія і фізіологія людини, логіка, ін.

Філософські науки (соціологія, етика, естетика та інші) допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, забезпечують оперативною інформацією про зміни в науці і суспільстві, корегуючи спрямованість виховання. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка -- ефективність тих виховних впливів, які призводять до змін у внутрішньому світі і поведінці людини. Кожен розділ педагогіки опирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини складають базу для розуміння біологічної суті людини -- розвитку вищої нервової діяльності, першої і другої сигнальних систем, розвиток і функціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем.

Об'єкти ЗВ'ЯЗКУ педагогіки з іншими науками: поняття (терміни), закономірності, концепції, предмети (об'єкти), процеси, критерії, методи.

Типи зв'язку педагогіки з іншими науками: взаємовплив, взаємодія, взаємопроникнення, інтеграція, міжнаукові, міждисциплінарні.

Форми зв'язку педагогіки з цими науками: а) опирається ті Ідеї інших наук (людина формується у діяльності -- 3 філософії); б) використовує методи дослідження з інших наук (анкетування -- з соціології), в) використовує результати досліджень інших наук (насамперед, з психології); г) проводить дослідження спільно з іншими науками; д) дає замовлення іншим наукам на дослідження певних явищ.

Завдання педагогіки на сучасному етапі:

а) вдосконалення змісту освіти;

б) розробка принципово нових засобів навчання, навчального обладнання;

в) підготовка підручників відповідно до вдосконалення змісту освіти;

г) комп'ютеризація учительської праці;

д) розробка нових і модернізація наявних форм і методів навчання;

е) виявлення шляхів посилення виховної ролі уроку;

є) вдосконалення змісту і методики виховання;

ж) вдосконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації і підготовки до праці;

з) розробка шляхів демократизації та гуманізації життя і діяльності школи.

5. Різноманітність течій зарубіжної педагогіки

В зарубіжній педагогіці багато різноманітних течій -- ознака свободи думок:

1) Філософські напрямки:

а) екзистенціалізм що проповідує вирішальну роль внутрішніх, спонтанних запитів, підкорення методів виховання і навчання екзистенції особистості (її "існуванню");

б) неотомізм, що пропагує ідеї надрозуму і Бога, закликає до виховання духовності;

в) прагматизм (досвід, справа), що вважає необхідним засвоєння знань тільки у процесі практичної діяльності;

г) неопозитивізм, що абсолютизує роль природничих наук, кількісних методів наукового пізнання (акцент на експериментальну методику), протистоїть ідеологізації навчального процесу;

2) психолого-педагогічний напрямок експериментальна педагогіка, психоаналіз (неофрейдизм);

3) соціальний напрямок: педагогіка "ноосфери", нового мислення, про яку вперше заговорив В.І.Вернадський.

Основними завданнями педагогіки ноосфери є:

а) гуманістичне виховання як формування загальнолюдського на основі національного;

б) екологічне та економічне виховання як підготовка до екологічною та економічного виживання;

в) розвиток творчих здібностей кожної людини у відповідності до її потенційних можливостей;

г) виховання засобами шедеврів світової культури; інтенсивне вивчення іноземних мов з метою вільного спілкування у світовому масштабі;

д) базова опцій тім;

е) комп'ютеризація освіти як інформаційна технологія освіти.