Естетичне виховання у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди

Кафедра загальної педагогіки

Естетичне виховання у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського

Курсова робота з загальної педагогіки

Студентки III курсу 343 групи

Факультету іноземної філології

Заочної форми навчання

Мосейчук Валерії Олегівни

Науковій керівник

Пасько Леонід Борисови

Харків - 2009



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ l. Теоретичні обґрунтування естетичного виховання у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського

1.1 В.О. Сухомлинський. Його вклад в сучасну педагогіку

1.2. Зміст та структура естетичного виховання. Основні поняття , «виховання» , «естетика», «естетичне виховання»

1.3Принципи і методи естетичного виховання

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ l l. Експериментальна робота з організації естетичного виховання на прикладі педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського

2.1 Підготовка вчителя до введення естетичної культури у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського.

2.2 Способи організації урока « подорож до джерела слова» у середніх класах у педагогічній спадщини В.О. Сухомлинського.

2.3 Методична модель уроку "Література рідного краю" під час вивчення творчості Володимира Сосюри та Василя Стуса.

Висновки до другого розділу

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність і доцільність дослідження.

Закон України «Про освіту» визначає, що мета освітнього процесу в державі -- всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства. У національній програмі «Освіта (у XXI столітті)» йдеться про необхідність утвердження ідеалів правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей. На цих же позиціях вибудувана найновіша освітянська доктрина, яку сьогодні обговорюють в Україні. Актуальними питаннями сьогодення є питання естетичного виховання і розвитку естетичної культури підростаючого покоління. Особистісна орієнтація сучасної освіти передбачає прилучення молодої людини до естетичного досвіду людства, до творчої діяльності, що є основою естетичного розвитку особистості. У зв`язку з цим важливого значення набуває осмислення конкретних питань естетичного виховання і естетичної діяльності та базових теоретичних засад формування естетичної культури особистості на прикладі педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського.

У ХХI столітті визначено основну мету освіти, спрямованої на естетичне виховання та всебічний розвиток людини, як найвищої цінності суспільства, формування її духовних смаків, ідеалів та розвитку художньо-творчих здібностей.

Проблема естетичного виховання у естетико-педагогічному аспекті широко репрезентована у спадщині видатних українських педагогів та діячів освіти Е. Водовозової, П. Каптерева, С. Лисенкової, С. Русової, Е. Михеєвої, К. Ушинського. Ю. Борев, О. Буров, В. Вансаалов, Л. Волович, І. Долецька, М. Каган, Л. Коган, В. Розумний, В. Скатерщиков, Є. Квятковський, М. Лайзеров, А. Макаренко, О. Семашко, В. Сухомлинський, В. Шестакова, зробили значний внесок у розробку теорії естетичного виховання. Насамперед вони визначили основні поняття, на які потрібно спиратися при побудові системи естетичного виховання.

Особливе значення педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського набуває сьогодні,за умов підвищеної моральної вимогливості. Духовна криза суспільства, його маральний та економічний занепад змушує переосмислювати установленні уявлення про деяке моральне та естетичне виховання нашої молоді.

За останні роки опубліковано багато праць, в яких вирішуються питання значення творчості та пізнавальної діяльності в естетичному вихованні молодших школярів. Але не менш важливе продовження естетичного виховання у школярів середніх та старших класів у загальноосвітніх навчальних закладів.

У процесі становлення особистості з найдавніших часів особливе значення мало естетичне виховання у підлітків. Здатність відчувати, сприймати, розуміти, усвідомлювати і творити прекрасне - це ті специфічні прояви духовного життя людини, що свідчать про її внутрішнє багатство.

Вивчення досвіду роботи загальноосвітніх навчальних закладів свідчить про наявність низького рівня естетичного виховання .У сучасній молоді спостерігається однобокий розвиток особистості, що не дає можливість сприймати природні та соціальні реалії, діяти та творити відповідно до загальнолюдських ідеалів гармонії та краси. Через це виникає суперечність між необхідністю вдосконалення процесу організації естетичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладів і недостатньою розробленістю способів,які є науково обґрунтованими ,дієвими, придатними до практичної реалізації.

Вказуючи на все вищезазначене, я вважаю доречним досліджувати тему “Естетичне виховання у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського ”.

Об'єкт дослідження -- естетичне виховання у школярів.

Предмет дослідження - організація виховної роботи з естетичного виховання на прикладі педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського.

Метою дослідження є виявлення важливості формування особистості через красу та естетику, теоретичне обґрунтування змісту, форм та методів та способи реалізації естетичного виховання у сучасних загальноосвітніх навчальних закладах на прикладі педагогічною спадщиною В.О. Сухомлинського.

У ході дослідження було зроблено припущення про те, що естетичне виховання або виховання через почуття та красу природи, дуже важливе в середніх та старших, як формування і закріплення цінностей .

Відповідно до об'єкта,предмета та мети дослідження визначено основні його завдання:

1. Нагадати біографію та вклад В. О. Сухомлинського в сучасну педагогіку

2. Уточнити на основі аналізу літературних джерел з педагогіки, психології, філософії поняття «естетичного виховання»

3. Визначити основні принципи і методи естетичного виховання у педагогічній спадщини В.О. Сухомлинського .

4. Виявити педагогічні умови успішної підготовки вчителя до організації естетичного виховання.

5. Розробити способи організації урока з приклада педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського.

6. Розробити методичну модель урока.

Для вирішення поставлених у дослідженні завдань, отримання вирогідних даннів і перевірка гіпотез було застосовано комплекс методів педагогічного дослідження: теоретичні, емпіричні, статистичні.



РОЗДІЛ l. Теоретичні обґрунтування естетичного виховання у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського

1.1 В.О. Сухомлинський. Його вклад в сучасну педагогіку

Однією з найяскравіших сторінок у великій книзі педагогічної творчості України стало життя і діяльність Василя Олександровича Сухомлинського(1918 - 1970). Він створив власну самобутню,оригінальну систему освіти , навчання і виховання дітей. Особлива заслуга Василя Сухомлинського полягає в тому, що він одним з перших вітчизняних педагогів вдало об'єднав ідею всебічного розвитку особистості з ідеєю гармонійного розвитку суспільства. Він постійно наголошував -- навчально-виховний процес покликаний зберегти функціональну єдність, якою природа наділила кожного з нас: душу, дух, тіло.

Вчитель - майстер широкого профилю В.О. Сухомлинський був висококультурною та духовную людиною , володів 8 іноземними мовами. Творча спадщина Василя Сухомлинського -- багатогранна і надзвичайно щедра. Він -- автор понад 40 книг, понад 600 статей, 1200 казок та оповідок для дітей. Його праці перевидавалися величезними тиражами, «Сто порад вчителю», «Як виховати справжню людину», «Народження громадянина», «Павлинська народна школа», «Розмова з молодшим директором школи», «Батьківщина в серці», «Батьківська педагогіка», а його головна книга «Серце віддаю дітям» побачила світ 30 мовами світу.

Народився 28 вересня 1918 року в селі Восилівці у незаможної сім'ї . Його батько був теслярем і столяром. В середині 30-х років , 17-річним юнаком він розпочинає свою практичну педагогічну діяльність, яку вдало поєднував з успішним навчанням у Полтавському педагогічному інституті. З перших днів Великої Вітчизняної війни він із зброєю в руках захищав Вітчизну від фашистських загарбників .У 1942 був тяжко поранений . Після видужання,працював учителем і директором середньої школи в Удмуртській республіці.

Навесні 1944 року В.О.Сухомлинський повернувся в щойно визволений від фашистських окупантів Онуфріївский район Кировоградськой області. З 1948 року і до останніх днів він натхненно і невтомимо працював директором Павлинської середньої школи. Ці 23 роки стали найпліднішим періодом його науково - практичної та літературно - публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію , де видобував скарби педагогічної мудрості.

У 1955 захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи - керівник навчально - виховного процесу».

1958 - заслужений вчитель УРСР.

1968 - нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці, член - кореспондент АПН СРСР.

1970.20.09 - помер В.О. Сухомлинський.

Василь Олександрович, як ніхто інший у вітчизняній педагогіці, мужньо ставив і розв'язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв'язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам'яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. В його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність -- це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи.

Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури -- основне завдання гуманістичного виховання.А сприйняття й осмислення прекрасного -- основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного.

Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей». На мій погляд, ця теза має стати програмною для нашого вчительства і для наших державотворців.

Звернення до педагогічної спадщини В.Сухомлинського, розгляд його педагогічної системи, наявність наукових шкіл та їх активна діяльність як наукова, так і просвітницька, свідчать про плідність і перспективність цього напряму досліджень не лише в структурі історико-педагогічної науки, а й значущість для розв'язання актуальних проблем сучасної освітньої та виховної практики.

1.2 Зміст та структура естетичного виховання. Основні поняття , «виховання» , «естетика», «естетичне виховання»

Поняття “виховання” в широкому розумінні розглядається як передача й організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури. Виховання притаманне людству на всіх етапах його розвитку. Вже первісні племена здійснювали виховання дітей, використовуючи різноманітні засоби для передачі людям досвіду дорослих, досвіду попередніх поколінь.

Особливо значна роль виховання :

1) це процес у якому чітко визначено мету, завдання, конкретні методи їх реалізації;

2) воно дозволяє педагогічно цілеспрямовано організувати різноманітні види діяльності (педагогічно - пізнавальну, трудову, ігрову, суспільну, естетичну тощо) і спілкування людини, що забезпечує всебічний розвиток особистості, формування її моральної, естетичної, політичної культури, розумового і фізичного розвитку, трудового виховання.

Виховання значним чином впливає на взаємодію особистості і середовища, бо середовище - це те оточення, яке людина сприймає, на яке реагує, з яким вступає в контакт. Виховання здатне змінити ставлення індивіда до оточуючого середовища, людей, речей, умов життя і діяльності.

А виховання моральних, інтелектуальних, естетичних почутів у їх тісному взаемозв'язку має практичну цілеспрямованість: навчити молоду людину керувати своїми бажаннями, свідомо обмежувати їх, бути володарем бажань,виховувати в собі благородні людськи потреби.

У «Листі про педагогічну етику» В.О. Сухомлинський пише «Виховання -- найтонше душевне доторкання людини до людини . І, якщо ми хочемо, щоб вихованець наш виріс справжнім громадянином, який розуміє обов'язок і відповідальність, уміє бути добрим і непохитним, ласкавим і суровим,люблячим і непримиренним до зла, ми повинні доторкатися до нього сердечно [5,600]». В його педагогічній системі велика роль відводиться вихованню естетичній культури школярів.

Естетика (від грец. здатний відчувати ) -- наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про суть і форми відображення дійсності і перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва у розвитку суспільства.

Дослідження наукової літератури з естетичного виховання дає можливість дійти висновку про те, що існують різні підходи щодо визначення поняття “естетичне виховання”. Численні тлумачення цих понять зумовлені багатогранністю цього процесу.

Естетичне виховання - складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямовання на формування естетичних почуттів ,смаків , суджень, здібностей особистості на розвиток ії здатності сприймати і перетворювати дійсність за законими краси в усіх сферах діяльності людини. Естетичне виховання спямоване на виховання в людині гуманістичних якостей, інтересі і любові до життя в його різноманітних проявах.

Школа несе велику відповідальність перед суспільством за підготовку молоді до життя і праці в колективі, за формування світогляду, особистості кожної молодої людини. Виховання, без сумніву, є ведучим і визначальним фактором розвитку і формування особистості в наших умовах, де основною метою всього суспільства є забезпечення умов для всестороннього розвитку людини. Головною метою навчально-виховного процесу В.О.Сухомлинський вважав всебічний розвиток особистості.

Особистість - це конкретна, жива людина, яка, як член суспільства, перебуває в певних відношеннях з іншими людьми. Щоб стати особистістю, людина повинна досягти певного рівня психологічного розвитку і бути спроможною сприймати себе, як єдине ціле, відмінне від інших людей.

Школа покликана створити необхідні умови для людини усвідомлення себе як особистості і своїх можливостей, для набуття досвіду соморегуляції поведінки, виявлення творчого ставлення до навколишнього середовища . І.П. Павлов назвав емоції темною силою «Фізіологічна основа емоцій криється в інстинктах ,що зближують людину з твариною. Але людина піднялася над світом тварин саме тому, що ії емоції облагороджені специфічною культурою, людським пізнанням, працею, суспільними відносинами.»[3,501]

Найважливіше завдання естетичного виховання -- навчити дитину бачити красу навколишнього світу та відчувати в ній духовне багатство, доброту, сердечність і на основі цього утверджувати прекрасне в собі. Естетична освіта покликана « Збагатити уявлення учнівської молоді про красу людини, розкрити потенціал ії фізинних, психічних, духовних і творчих сил»[6,123].

Краса -- пише педогог - могутнее джерело моральної чистоти, духовнього богатства, фізичної краси. «У світі є не тільки потрібне, корисне, а й красиве. З того часу, коли людина стала людиною , з тієї миті, коли вона задивилася на квітку і вечірню зорю, вона стала вдивлятися в саму себе. Людина осягла красу.Краса - це глибоко людське! Краса існує незалежно від нашої свідомості й волі, але вона відкривається людиною і осягається нею, живе в її душі, - не було б нашої свідомості - не було б і краси. ...Краса - це радість нашого життя»[ 2,409].

Зміст естетичного виховання, орієнтованого на формування естетичної культури школярів, передбачає: розвиток у школярів здібності сприймати в природі, в праці, в творах мистецтва, оточуючій дійсності, поведінці людей, які бажають насолоджуватися цим прекрасним.

Структурними компонентами естетичного виховання є естетичне сприйняття, естетичне ставлення, естетичне почуття, естетичне судження, естетичний ідеал, естетичний смак, естетична діяльність. Вони визначаються розумовою, моральною, емоційною, духовною діяльністю людини і зумовлюють істотні зміни в її світосприйнятті, переконаннях, поведінці, сприяють естетичній діяльності особистості, розвитку її творчих сил та здібностей відповідно до об'єктивних законів розвитку краси.

Естетичне сприйняття є початковим моментом у формуванні естетичного ставлення до дійсності, тобто первісним пізнанням явищ. Виражається воно в загальній спостережливості, в здібності помічати прекрасне і звертати на нього увагу. Що саме сприймається і як - визначається особистісними особливостями школяра. Хоча естетичні враження виникають тільки в результаті безпосереднього контакту людини із значущими об'єктами, досвід показує, що цього ще не достатньо: бачити просто навколишнє та бачити його красу - речі різні. На мою думка саме в цьому і полягає вміння вихователя показати і навчити бачити прекрасне в усьому. Тому важливе налаштування на виявлення та фіксацію саме естетичних ознак, на сприйняття з метою оцінити естетично.

Естетичне сприйняття нерозривно пов'язане з естетичними почуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення людини до прекрасного.Естетичні почуття виражаються у хвилюванні людини, насолоді. Це досить складне явище, яке відбиває багатство індивідуального духовного життя особистості. Де не має естетичної насолоди, там не має і художнього сприймання, а є лише ознайомлення, спостереження.Тому естетичні почуття, естетична насолода несе в собі величезну силу впливу на особистість.

Школярі середньої та старшої школи повинні не тільки сприймати прекрасне, але й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей, тобто необхідно формувати естетичне судження.

Таким чином, формування естетичних смаків і ідеалів - обов'язкова умова виховання всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Основи естетичних поглядів і переконань людини закладаються в шкільні роки. Тому формування естетичних почуттів дітей, їх емоційної культури - одне із важливих завдань системи освіти і виховання.

Я виділила такі головні ідеї педагога В. Сухомлинського:

- любов до дітей, віра в творчи сили дитини. («Кожна дитина повинна бути щасливою») ;

- виховання через розум, серце, руки дитини;

- всебічний розвиток особистості кожної дитини;

- теорія виховання справжньої людини;

- система навчання через образно-чуттеве та естетичне сприймання.

1.3 Принципи і методи естетичного виховання

В.О. Сухомлинський надавав особливо великого значення в естетичному вихованні учнів казці, музиці, живопису. Він дбав про те, щоб його вихованці діставали світлі мажорні враження, які вже самі по собі повинні ставати могутніми засобами виховання людини. Це досягалося за допомогою яскравих полотен, доступних дітям за змістом і формою, виразно прочитаної народної казки, краси рідної природи. Особливо сильний вплив на формування духовного світу дитини справляє пісня, музика. Осягаючи світ музичних ритмів, дитина навчається передавати за допомогою музики свої враження, розкриває свою емоційну культуру, творчі здібності.

Особливе значення в естетичному виховання школярів належить урокам художньої літератури (читання) - як за відведеним на них часом, так і за впливом на загальний розвиток дітей. Слово - найбільш зрозумілий засіб вираження ідей митця ( на відміну від звуків, фарб і т.д.), що робить літературу найдуховнішим універсальним видом мистецтва. Українські письменники Б. Грінченко, М. Коцюбинський, Олена Пчілка, Леся Українка, І. Франко вважали художню літературу одним з найефективніших засобів естетичного виховання дітей.

Великого значення в естетичному вихованні учнів В.О. Сухомлинський надавав зовнішньому вигляду і оформленню класів. Кожна картина, кожне унаочнення повинні допомогти учням сприйняти слова вчителя, глибше усвідомити матеріал, який вивчається.

Багато уроків Василь Олександрович проводив у спеціальній «Кімнаті казок», щоб якомога глибше поринути з дітьми в атмосферу чарівного світу казок, бо саме казці педагог відводив особливе місце в естетичному вихованні учнів. Адже усвідомлення суті моральних ідей досягається не гучними словами й фразами, а емоційністю, глибиною розкриття істини і показом величі людського розуму.

Без відчуття краси слова для дитини недосяжні потаємні грані його смислового значення. А переживання краси немислиме без фантазії, без особистої участі учня у співтворчості з учителем, який передає казку. Казка, на думку В.О. Сухомлинського, -- активна творчість, яка охоплює всі сфери духовного життя дитини, її розум, почуття, уяву, волю. Казка невіддільна від краси, сприяє розвиткові естетичних почуттів, без яких немислиме благородство душі, чуйність, героїчний вчинок тощо. Завдяки казці дитина осягає світ не лише розумом, але й почуттями, в казці вона знаходить реальну форму виявлення своїх духовних сил.

В.О. Сухомлинський наголошував, що створення казок -- одне з важливих джерел поетичної творчості, формування естетичних почуттів і водночас засіб розумового розвитку. Участь дитини у створенні казок великою мірою сприяє збагаченню її словникового запасу, розвитку творчого мислення. Казка виховує любов до рідного краю вже тому, що сама вона - творення народу, гра творчих сил народного духу, духовне багатство народної культури.

У Павлиській школі багато казок створювалося самими дітьми. Понад тисячу казок написано В.О. Сухомлинським. Твердячи, що фантастичні казкові образи відкривають дитині не лише красу, але й істину, що без казки і казкової ситуації всі пояснення для дитини мертві, бо мовчить її серце, Василь Олександрович неухильно дотримувався важливого педагогічного засобу -- естетична потреба не повинна задовольнятись до перенасичення. Там, де є перенасичення, починається снобізм, розчарування, нудьга, пошуки засобів “вбити” вільний час. Тому в “Кімнаті казок” В.О. Сухомлинський бував з дітьми не часто - раз -два на тиждень.

Велику увагу в естетичному вихованні учнів В.О. Сухомлинський приділяє живопису і музиці. «Музика тісно пов'язана з ліричною поезією і є немовби наступною сходинкою в духовному розвиткові людини. У вихованні музикою виражається єдність моральної, емоційної і естетичної сфер людини.»[3,553]

Серед різних видів мистецтва особлива виховна роль належить музичному вихованню, яке вводить дітей у світ музичного мистецтва, знайомить з музичною культурою різних народів, сприяє збагаченню індивіда знаннями законів музичного мистецтва, необхідними для розуміння його сутності, формуванню смаку, музичних здібностей, виробленню навичок і вмінь, які дозволять школярам бути активними слухачами, вмілими виконавцями. Торкаючись емоційної сфери людини, музика впливає на формування її моральних і естетичних смаків та ідеалів.

Так, К. Стеценко вважав, що музика - “ один з найвагоміших засобів естетичного виховання дітей, бо вона, як ніщо інше, здатна ушляхетнити людину, розвинути в ній благородні поривання, вплинути на психіку і настрій” [ 17, c.63 ].

Музика - це мова почуттів. Мелодія передає найтонші відтінки почуттів, недоступні слову. Музика починається там, де кінчається слово. І якщо словом обмежується проникнення вихователя в потаємні куточки юного серця, якщо після слова не починається тонше й глибше проникнення - музика, виховання не може бути повноцінним.

Твори образотворчого мистецтва утверджують в юній душі почуття величі й краси людини, підносять особистість в її власних очах. «..Щоб розуміти, переживати й любити живопис, людині треба пройти тривалу школу почуттів... в світі природи» [3,557 ].

На найкращих зразках живопису й музики у школярів виховується вміння цінувати справжню людську красу, нетерпимість до приниження людської гідності. Музика й живопис сприяють формуванню в дитини кращих людських якостей. Вони - могутній засіб виховання. В.О. Сухомлинський будує так, щоб сприймання творів мистецтва - музики, живопису чергувались «з виходами на прираду», де дитана може зримо, наочно відчути співзвучність тиші полів і лук, шелесту дібров і співу жайворонків.

Краса природи допомагає по-новому відчути красу мистецтва, а краса мистецтва виховує чуйність, сприйнятливість до краси природи. В “Школі радості” приділяється однакова увага як прослуховуванню музичних творів, так і осягненню “музики” природи.

Природу -- великий гуманіст розглядав як важливий засіб емоційного, естетичного, морального аспектів виховного процесу. Вона виховує в душі підлітків здатність відчувати,сприймати тонкощі, відтінки речей, явищ.Сухомлинський писав « пізнаючи відтінки краси природи, хлопчики та дівчатка переживали життєрадісне почуття повноти духовних сил, жадобу до пізнання все нових джерел естетичних багатств»[3;539]. І при цьому наполягав на повноцінному включенні природи і в навчальну, і у виховну роботу. Але згадаймо його застереження: природа не повинна лишатися простим фоном розумових зацікавлень. Саме тому він вбачав необхідність талановито й уміло, глибоко й продумано включати силу краси оточуючого світу в процес виховання розуму й почуттів. Його переконання, що вміння читати й розуміти мову природи виховується так само, як і вміння читати, і сьогодні апелює до нас у процесі виховання дитини в прекрасному світі гармонії.

Прилучення дитини до прекрасного починається в сім'ї. Оскільки остання є тим соціальним осередком, де дитина одержує свої перші життєві уроки, то зрозуміло, що перші естетичні враження, переживання, почуття започатковуються в сім'ї. “Тонкість відчування людини, емоційна сприйнятливість, вразливість, чуйність, чутливість, співпереживання, проникнення в духовний світ іншої людини - все це осягається передусім у сім'ї, у взаємовідносинах з рідними. Тут треба шукати емоційно-естетичний корінь благородної духовної потреби в людині”[ 3, 529].

Втіленням краси, досконалості, доброти для дитини передусім є мати. Це не лише тепло, а й світ сонця, любові, ласки. У Павлиській школі панувала обстановка культу матері, з перших уроків дітям прищеплювалась життєво важлива формула : “Люби й цінуй більше всіх у житті - Маму!”.

Отже, творчий доробок В.О. Сухомлинського має різноплановий багатоаспектний характер, основу якого становлять педагогічні погляди і переконання видатного вченого. Василь Олександрович приділяв багато уваги проблемі естетичного виховання дітей. Своїми педагогічними працями він довів, що поглиблення чуттєвого світу засобами мистецтва сприяє вихованню людини, цікавої і корисної суспільству.

Головною метою навчально-виховного процесу В.О. Сухомлинський вважав всебічний розвиток особистості. Положення про неповторність кожної дитини є немовби наріжним каменем, на якому побудована вся система поглядів В.О. Сухомлинського на проблеми навчання й виховання. Це дає змогу сформулювати фундаментальны принципи підходу до навчання й виховання:

-- принцип емоційної чутливості.Емоційна чуйність немовби відкриває очі на світ. Співпережевання навчає відчувати горе іншої людини в найнепомітніших відтінках суму,задуми, тривоги в очах. «Завдяки школи емоційної чутливості, яку проходили мої вихованці в роки дитинства, отротцтва та юності, вони помічали самітність дорослих, проймались до них співчуттям , ставали їх друзями.»[2;526,527]

-- принцип урахування нерівності розумових здібностей дітей.Навчання й виховання дітей із високими розумовими здібностями не викликає особливих труднощів. А що робити з дітьми, які мають знижену здатність до навчання? Як вчити і виховувати таких дітей? Впоратися з цим завданням можна, на думку В.О. Сухомлинського, лише за умови використання для навчання і виховання таких дітей особливих заходів, тонкого і делікатного індивідуального підходу.

- принцип індивідуалізації навчально-виховного процесу.Індивідуалізація навчально-виховного процесу - це, по суті, навчання і виховання кожного учня за індивідуальним планом. “Досвід переконує, - пише В.О. Сухомлинський у статті “Народний учитель”, - якщо в школі, скажімо, шістсот учнів, то це означає, треба шукати шістсот індивідуальних стежок.

- принципу врахування індивідуальних особливостей учнів. Природні задатки, нахили, обдарування складають зміст індивідуальних особливостей учнів.

-- принцип визначення кожного учня особистістю. Розкриваючи суть індивідуального, диференційованого підходу до навчання й виховання учнів, В.О. Сухомлинський постійно використовує поняття особистість дитини.

- принцип отримання позитивних почуттів від навчання. Головним завданням щодо реалізації цього принципу є збереження і розвиток у дитини почуття людської гідності. Це завдання В.О. Сухомлинський вважав одним із найважчих і найтонших завдань педагога і, судячи з того, як часто зустрічається поняття людська гідність у його працях, надавав йому дуже великого значення.Поважне ставлення до людської гідності, людської особистості учня є , говорячи словами В.О. Сухомлинського, найважливішим педагогічним інструментом, оскільки дає змогу зберегти всі гарні людські якості, що були закладені у дитини від народження - доброту, людяність, невгамовність, і не дає змоги розвинутися поганим властивостям - безвольній і мовчазній покірності, безсердечності, жорстокості.

Кінцевою метою такого підходу є, за словами В.О. Сухомлинського, творити дуже ніжну, тонку річ: «бажання бути хорошим, стати сьогодні кращим, ніж був учора».Переживання як позитивних, так і негативних інтелектуальних почуттів позначається на всьому духовному житті дитини.

- принцип навчання через подолання труднощів. У талановитих дітей успіхи у навчанні можуть породжувати почуття запаморочення від успіхів, зазнайство. Щоб запобігти цим небажаним явищам, - пише В.О. Сухомлинський, - слід уміло вести підлітка шляхом подолання труднощів.

-- принцип дослідницького підходу до предмета вивчення. Навчання - це важка розумова праця, і щоб ця праця була успішною, вона має бути цікавою, бажаною для учнів. При чому цікавим може бути не тільки предмет, а й спосіб пізнання. Одним із найефективніших способів пізнання, пише В.О. Сухомлинський у статті “Розумова праця і зв'язок школи з життям”, є дослідницький підхід до предмета вивчення

-- принцип обов'язковості самостійної розумової праці учнів у процесів навчання. Шкільна пошуково-дослідницька діяльність - один із аспектів самостійного добування знань учнями, якому В.О. Сухомлинський надавав великого значення.

-- принцип людяності, чуйності і тактовності по відношенню до учнів. Важливим чинником ефективності навчання В.О. Сухомлинський вважав людяність, любов, доброту, чуйність, сердечність, тактовність стосовно учнів.З цим положенням безпосередньо пов'язане наступне положення В.О. Сухомлинського про розуміння оцінки як інструмента виховання, а не покарання.

- принцип взаємозалежності колективу і особистості у навчанні.

- принцип залежності особистості учня від особистості вчителя.

- принцип розгляду навчально-виховного процесу як складної системи. Положення В.О. Сухомлинського про наявність числення складних взаємозв'язків і взаємозалежностей між окремими складовими частинами навчально-виховного процессу.

Висновки до першого розділу

Видатний педагог-новатор Василь Олександрович Сухомлинський створив органіцзованну систему впливу на вихованців, яка сприяє всебічному ровитку дитини. Методика гуманістичного виховання у Василя Сухомлинського являє в собі гармонійно поєднаних різноманітних способів та методів виховання. Він розробив свою універсальну систему естетичного виховання дітей через красу природи та гармонію дущі,розуму та тіла. Видатний педагог уміло поєднував у своїй діяльності теорію і практику виконання в області естетичного виховання, що є немаловажним на цей час. В.О. Сухомлинський надавав особливо великого значення в естетичному вихованні учнів казці, музиці, живопису. Він дбав про те, щоб його вихованці діставали світлі враження, які вже самі по собі повинні ставати могутніми засобами виховання людини. Це досягалося за допомогою яскравих полотен, доступних дітям за змістом і формою, виразно прочитаної народної казки, краси рідної природи.

В.О. Сухомлинський справедливо вважав, що естетика починається з краси переживань і не визнавав емоційного убозтва. Основном об'єктом свого педагогічного впливу він називав культуру почуттів, яаі є живлячим грунтом для високоморальних дитячих вчинків. «…Там, де немає чуйності,тонкості сприймання навколишнього світу, виростають бездушні, безсердечні люди»,-- попереджав педагог.[3,87]

Формування естетичних смаків і ідеалів - обов'язкова умова виховання всебічно і гармонійно розвиненої особи, нової людини. Основи естетичних поглядів і переконань людини закладаються в шкільні роки. Тому формування естетичних почуттів дітей, їх емоційної культури - одне із важливих завдань системи освіти і виховання.

Таким чином, аналізуючи та переосмислюючи творчу спадщину Сухомлинського, приходжу до висновку, що гуманістичні ідеї видатного педагого не лише належать минулому , вони знаходять втілення в сучасності і мають творче майбутнє.

Роблячи висновки з приклада педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського, я виділила найважливіше завдання естетичного виховання -- навчити дитину бачити красу навколишнього світу та відчувати в ній духовне багатство, доброту, сердечність і на основі цього утверджувати прекрасне в собі.



РОЗДІЛ 2. Експериментальна робота з організації естетичного виховання на прикладі педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського

2.1 Організація естетичної підготовки вчителя до практичної роботи на прикладі педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського

Одним із важливіших завдань розвитку освіти в сучасних умовах є формування духовної культури вчителя, невід'ємну складову частину якої становить його естетична підготовка.

Питання естетичної культури вчителя займають важливе місце в працях В.О. Сухомлинського. Він розглядав її у двох аспектах: як основу духовного життя особистості і як важливий компонент педагогічної майстерності, а також рекомендував здійснювати естетичну освіту і виховання вчителів у двох напрямках. Метою першого була підготовка естетично грамотної особистості самого вчителя, тобто формування його естетичної свідомості, та гармонізація різнопланових здібностей. Другий становила підготовка вчителя до естетичного виховання молоді через основні види діяльності учнів: навчання, спілкування, працю, а також естетичні компоненти побуту і природи.

В.О. Сухомлинський вважав, що лише навчившись уважно спостерігати і зосереджено слухати, вчитель може повноцінно відчувати багатство оточуючого світу, розпізнавати завнішні прояви внутрішнього емоційного життя учнів.

Другою складовою часиною естетичної діяльності вчителя Сухомлинський вважав науково-самостійною галузь до якої відносив процес формування естетичних суджень, смаків, ідеалів шляхом інтелектуальної самоосвіти. У з'язку з цим він наголошував на необхідності теоретичної підготовки вчителя у галузі естетики і мистецтва, потребі постійного розширення і поглиблення отриманних знань. Основу мистецтвознавчої підготовки вчителя, за думкою В.О. Сухомлинського, складали знання з літературознавства, музикознавства, теорія та історія образотворчого мистецтва, а також фольклористики і культури мови.

Провідне місце у змісті культури вчителя, займає його морально-естетична культура, яка полягає в умінні створювати і підтримувати в учбово-виховному поцесі школи атмосферу творчої співпраці. Повага до особистості учня, його людської гідності відзначає справжнього вчителя.

В.О. Сухомлинський отстоював «прово дитини на зону недоторканості у внутрішньому світі»[8 ,6]

Успіх виховання полягає не у викориненні вад, а у розкритті всього найкращого в дитині. Педагогу вижливо, з одного боку, бачити перспективу розвитку позитивних якостей особистості учня, з другого - постійно підтримувати та заохочувати притамане дітям прагнення бути кращими.

Після глибокого вивчення спадщини В.О. Сухомлинського, його принцип естетичного виховання можно уявити як струнку систему. Ця система включає високі вимоги до діяльності вчителя:

- любов до власної справи,

- високої кваліфікації,

- моральних якостей,

- вимога творчого підходу до навчання й виховання,

- систематичне піклування про всебічний розвиток дитей,

- любов до дітей і кожної окремо,

- повага до дитини, вміння бачитив в кожному особистість,

- віра в дитину, як запорука педагогічного успіху,

- глибоке психологічне знання дитини,

- бережливее ставлення до духовного світу і природи дитини,

- вміння розвивати у дитини почуття власної гідності,

- вміння включати дитину в коло інтересів, життя і турбот інших людей,

- бути другом, мудрим радником дитини.

Я виділила таку гуманно-естетичну методіку у вихованні:

-- виховання словом: роз'яснення учителем естеичних понять, ціностей, норм, правил естетичної поведінки; етичні бесіди; словесне виявлення довіри і недовіри; навіювання; переконання, роздуми; створення казкових образів гуманної поведінки і взаємовідносин.

-- виховання прикладом: відношення до людей, навколишньго світу, природи , України, людства.

--система методів організації діяльності і формування досвіду естетичної поведінки дітей: організація спеціальних педагогічних ситуацій, доручення, спонукання до творчо-корисної діяльності, створення ситуацій успіху.

-- самовиховання, саморозвоток учнів як вершина, мета виховання.

Перша порада із «Сто порад учителю» В. Сухомлинського стосується розуміння проблеми « Що таке покликання до праці вчителя? Як воно формирується?»[19,420-425]

Властивості педагогічної професії : а) «Ми маємо справу з найскладнішим , неоцінненим, найдорожчим, що є в житті ,-- з людиною .Від нас, від нашаго вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить ії життя, здоров'я, розум, характер, воля, громадянське та інтелектуальне обличча, її місце і роль у житті, її щастя »

Протягом тривалого часу пізнавати серцем усе, чим живе, що думає, з чого радіє й чим засмучується ваш вихованец. Це одна з найтонших речей у нашій педагогічній справі.

Вчителю важливо вміти втілювати у реальному педагогічному процесі гармонію мети і засобів, додержуватися пропорційності педагогічних впливів, придавати їм композиційну злагодженість і завершеність.

Елемент творчості обов'язково присутній і в тому, що В.О. Сухомлинський називав науковим передбаченням: « без наукового передбачення, без уміння закладати в людині сьогодні ті зерна, які зійдуть через десятиріччя, виховання перетворилося б у примітивний нагляд, вихователь - неграмотну няньку, педагогіка - у знахарство. Треба науково передбачити - в цьому суть педагогічного процесу, і чим більше тонкого, вдумливого передбачення, тим менше несподіваних нещасть » [3,327]. А мистецтво від ремесла відрізняється високим ступенем натхнення, творчості, інтуїції.

До змісту естетичної культури вчителя В.О. Сухомлинський відносив також естетику його зовнішнього вигляду, стиль одягу і зачіски. Простота, скромність та елегантність зовнішнього вигляду, починаючи з силуету і закінчуючи кольоровою гамою - все повино відповідати індивідуальності людини, підкреслювати красу і згладжувати недоліки. Відсутність зовнішньої яскравості має комп має компенсуватися плавністю ліній, зручністю, функціональністю.

Таким чином, у структурі естетичної культури вчителя В.О. Сухомлинський розрізняв три взаємопов'язані компоненти: духовно-споглядальний або чуттєво-емоційну основу, науково-теоретичний або раціональну основу, а також практично-конструктивний або дійову основу. Конкретний зміст естетичної культури вчителя розкривається у творах видатного педагога через морально-естетичну діяльність, естетику його зовнішнього виду. Розкриваючи особливості структури і змісту естетичної культури вчителя у спадщині В.О. Сухомлинського можна зробити висновок, що вони тісно пов'язані з різними видами його діяльності - учбовою та позаучбовою діяльністю, самоосвітою та самовихованням. Ефективність професійної діяльності вчителя полягає за умови постійного самоудосконалення.

Василь Олександрович прагнув навчити педагогів бачити красу в усьому - в природі, праці, побуті, людських взаєминах. І не тільки бачити, а і створювати її, жити у світі краси, у гармонії внутрішнього світу особистості, у гармонічних стосунках з природою.

На мою думку тільки естетично-гармонійна людина зможе навчити вірному сприяттю оточуючого світу.

Естетична діяльність починається вже з небайдужого погляду на все що оточує людину, бо чуттєво-емоційна реакція є своєрідною естетичною оцінкою.

При розгляді в такому ракурсі педагогічна діяльність від початку і до кінця є естетичною, творчою, бо починається із сприймання вчителем кожного учня як неповторної особистості, яка наділена прекрасними задатками та прагненнями.

2.2 Способи організації урока « подорож до джерела слова» у середніх класах у педагогічній спадщини В.О. Сухомлинського

Головне завдання словесника, за його переконанням, -- це виховати в дитини любов до рідної мови. Вчитель повинен зробити рідне слово основою духовного світу дитини. Адже рідна мова -- одна-єдина на все життя, тому треба знати, берегти, збагачувати її. У своєму записнику В.Сухомлинський занотовує: «Дві рідні мови -- це так само безглуздо, якби ми намагалися уявити, що одну дитину народили дві матері. У дитини є одна мати. Рідна. До смерті. До останнього подиху».[1,123] Цими словами видатний педагог висловив своє педагогічне кредо.

Уся педагогічна діяльність вченого спрямовувалася на те, щоб «життєдайне джерело -- багатство рідної мови -- було відкрите для дітей з перших кроків їхнього життя»

Хто серцем відчуває слово й може передати найтонші відтінки людської думки і переживання, той піднімається на сходинку високої людської культури. І навпаки, низька мовна культура збіднює духовний світ людини. Із живої думки і слова «почалося становлення людини: мисль, втілена в слово, підняла нас над природою, над усіма речами і явищами, над епохами і століттями. Слово ввібрало в себе найтонші порухи наших почуттів; в ньому закарбувалася душа, звичаї, традиції, радості і болі народу -- всі його духовні цінності, творені століттями».

Оволодіння культурою слова є неодмінною передумовою успішного навчання і розумового розвитку дитини. Слово й думка нерозривно пов'язані. Коли учень учиться висловлювати думку, він обов'язково вдосконалює і мислення. Вираження думки словом дає змогу заглиблюватись у суть пізнаваного.

Сухомлинський радить вести дітей до невичерпного й вічно нового джерела знань -- у природу: в сад, у ліс, на берег річки, в поле. Звертати увагу на найтонші відтінки кольорів, звуків, рухів. Розкрити дітям людську працю як творчість. Усе це має відображатися в слові.

У Павлиській школі присвячувалися спеціальні уроки таким словам, як зоря, вечір, степ, поле, річка, дзюр-чить, мерехтить, гримить...

Потібно вимагати від учнів копіткої роботи над словом, його значенням та емоційним забарвленням.

Красу слова особливо можна відчути в поезії. Захоплюючись віршем чи піснею, діти чують музику слова, проймаються найтоншими емоційними відтінками рідної мови. Школяр дістає велику насолоду, повторюючи слова, що запали йому в душу. Сухомлинський прагнув, щоб діти відчували й переживали музику поетичного слова. На лоні природи в ті хвилини, коли хлопчики й дівчатка були зачаровані красою навколишнього світу, він читав їм вірші. «Одного разу ми вийшли в поле; перед нами відкрився чудовий вид на став, у глибині якого тріпотіло віддзеркалення верб. Я прочитав дітям рядки з вірша Тараса Шевченка:

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Між ярами, над ставами

Верби зеленіють...»

Діти повторювали за вчителем, творячи живий словесний образ. Насолоджуючись красою побаченого, намагалися висловитися так, щоб зазвучала мелодія слова. У такі хвилини душу дитини проймає поетичне натхнення. Діти шукають і знаходять слова для висловлення своїх почуттів, думок, переживань. Зворушити дитяче серце -- означає відкрити ще одне життєдайне джерело думки. «Сила цього джерела в тому, -- казав Сухомлинський, -- що слово відбиває не тільки предмет, явище, дає їм означення в людській мові, а й втілює глибоко особисті сприймання, почуття, переживання»[3,345].

У дитинстві кожна людина -- поет. Але вчитель слушно зауважував, що було б наївним думати, ніби поетичне натхнення приходить як чудесний дар. Душу пробуджує почуття прекрасного. Якщо це почуття не виховувати, учень залишиться байдужим до краси природи і слова. Поетична творчість -- найвищий ступінь мовної культури, яка виражає сутність людської культури. Педагог переконував, що поетична творчість доступна кожному і не є привілеєм особливо обдарованих, що вона -- таке саме закономірне явище, як малювання, адже малюють усі, через це проходить кожна дитина. «Та поетична творчість стає звичайним явищем у духовному житті дітей лише тоді, коли вихователь відкриває перед дітьми красу навколишнього світу й красу слова.

Особливу увагу вчитель має звертата на виразність, правильність мови. Юнаки й дівчата люблять висловлювати свої думки в бесідах з друзями і, висловлюючись, немовби прислухаються до кожного слова, зважують його повноту, змістовність, виразність. У цьому віці зростає інтерес до краси слова, посилюється емоційна насиченість мови.

В.Сухомлинський учив дітей замислюватися над словом: що воно означає і коли його краще вживати. Для цього вже в початкових класах учні мали записну книжечку -- «Словесну скриньку». До неї занотовували слова, які здавалися цікавими чи незрозумілими. Вчитель потім пояснював дітям значення або емоційне забарвлення слова. У «Словесну скриньку» вміщувалися також звороти, фрази, речення, що сподобалися учневі.

Подорожі до джерел живого слова тривають і в підлітковому віці та в роки юності. Твориться скарбниця рідної мови, а одночасно проходить активний процес розумового, морального й естетичного виховання. Адже слово не тільки розгортає понятійну систему, а й впливає на діяльність емоційної сфери мозку. «Я не уявляю викладання мови, -- переконував В. Сухомлинський, -- без походів і екскурсій по рідному краю, без споглядання картин природи, без вияву почуттів у словах. На березі річки, в полі, біля нічного багаття, в курені під тихий шум осіннього дощу я вчу дітей висловлювати думку про те, що їх оточує. Радію, що моя любов до слова передається дітям, захоплює їхні думки й почуття. Вони відчувають красу, аромат, найтонші відтінки слова, творять свої оповідання-мініатюри про природу, складають вірші. Чутливість до краси слова -- це величезна сила, що облагороджує духовний світ дитини. У цій чутливості одне з джерел людської культури».[7,34]

Великого значення надається учнівським творам, бо «складання творів -- це загальнопедагогічна проблема, від розв'язання якої залежить розумовий розвиток дітей, багатство їхнього духовного життя». У Павлиші з перших днів перебування в школі дітей учили думати про те, що вони бачать, і говорити про те, що вони думають. Спостерігаючи явища природи, діти складали твори з натури.

Творчість словом -- це складний процес, який активізує розумову й психічну діяльність дитини, «це ні з чим не зрівнянний духовний стан, у дитини радісно б'ється серце, вона відчуває приплив енергії, переживає гордість творця».

Складати твори-мініатюри діти можуть навіть у період дошкільної підготовки, бо сприйняття довкілля в них досить гостре й активне. Саме дитяче мислення схильне до творчості. Треба вести учнів на берег річки, ставу, разом з ними спостерігати, як сідає сонце за горизонт, відсвічуються різними барвами вода, поле, луки; допомогти дитині знайти потрібне слово для висловлення думки, побудови фрази.

Упродовж навчального року учні початкової школи писали по п'ять-шість творів з натури, у 5--7-х класах -- по сім-вісім, у 8--10-х -- по три-чотири. Складати твори, за порадою вченого, діти повинні ще в період дошкільної підготовки, а починати записувати їх слід у третій чверті першого року навчання. У 5--7-х класах даються теми, пов'язані з програмними творами. У власних роботах школярі висловлюють свої думки, ставлення до життя, до людей, до навколишнього.

Добра обізнаність Сухомлинського з особливостями мовлення учнів дала йому змогу визначити оптимальний варіант творчих робіт з мови. Ось деякі теми творів, що їх писали учні.

5-й клас. Вранішня і вечірня зоря. За вікном осінній дощ. Багряний захід сонця. На сіножаті. Перший осінній заморозок. Птахи відлітають у вирій. Вечір у лісі. Лелеки. Для чого людина живе на світі. Друзів пізнають у біді. Світ через краплю води.

6-й клас. Під лежачий камінь вода не тече (твір за прислів'ям). Яка людина є для мене прикладом. Яких кольорів і відтінків набуває листя, що опадає. Як змінюється степ пізньої осені. У лісі взимку. Весняні струмки. Твір за картиною А.Куїнджі «Українська ніч». Чи можна виявити стійкість, мужність у мирний час. Що для людини найдорожче в житті.

7-й клас. День «бабиного літа». Зимовий день у лісі. Степ восени. Вечірня зоря зимового дня. Твір за картиною-портретом О.Венеціанова «Дівчина з волошками». Мої думки про людей, що загинули за свободу і незалежність своєї батьківщини. Шила в мішку не сховаєш. Куй залізо, поки гаряче (твори за прислів'ями). Для чого нам пЬтрібні знання. Нехай ніколи не буде війни.

8-й клас. Веселка. Цвітуть яблуні. Місячна ніч на Дніпрі. Жайворонок у блакитному небі. Як росте трава. На кого я хочу бути схожим. Мій улюблений герой у художній літературі і в житті.

9-й клас. Осінь у саду. Сонячний димовий день. Пам'ятний день мого дитинства. У чому щастя. Твір за картиною А.Куїнджі «Березовий гай». На кого я рівняюсь у житті (мій ідеал).

10-й клас. Бережи честь змолоду. Що я люблю і що я ненавиджу. Весняні краплі. Солов'ї у гаю. Перший день жнив. Степ літнього дня. Літній ранок. Твір за картиною В. Сєрова «Дівчина з персиками». Птахи відлітають у вирій.

В. Сухомлинський радив використовувати такий ефективний засіб навчання, як зразок письмового твору. Хай це буде «повнометражний» твір чи твір-мініатюра -- не має значення. Василь Олександрович спочатку разом з дітьми складав твір, допомагав створити образ, сформулювати думку, розгорнути сюжет, а згодом заохочував їх до творчості готовими зразками. Таких пейзажних етюдів у павлиського вчителя було дуже багато.

Довершувало систему учнівської творчості вироблення індивідуального стилю. Цьому сприяють по-перше, добре усвідомлений словник; по-друге, сформоване чуття слова, здатність повністю відтворити мовну ситуацію; по-третє, усвідомлення того, що ту саму думку можна висловити по-різному. Творчості необхідно вчити -- це стійке переконання видатного педагога на основі багатого вчительського досвіду.

Навчити правильно говорити -- це одна з ланок навчально-виховної роботи, від успіху якої великою мірою залежить духовне життя людини.

Сухомлинський вважав, що зацікавлення учнів рідною мовою сховане насамперед у самій мові. Слід тільки по-справжньому розкрити її красу. Він рішуче не погоджувався з думкою, ніби мова належить до «сухих» навчальних предметів. «Засушують» її бездарні вчителі своїми примітивними уроками, байдужістю до рідного слова і дітей. У таких горе-вчителів рівень грамотності й мовної культури їхніх учнів, як правило, низький; учні зневажливо ставляться до рідної мови, не знають жодного вченого-мовознавця, жодного вірша про рідну мову.