Методи навчання у сучасній дидактиці

12

РЕФЕРАТ

Методи навчання у сучасній дидактиці

Зміст

1. Суть метода навчання у педагогіці

2. Підходи до класифікації методів

3. Групи дидактичних методів та їх основні функції

Список використаних джерел

1. Суть метода навчання у педагогіці

Завдання сучасної школи - сформувати всебічно розвинену особистість. Згідно закону України «Про Освіту», метою освіти є: «Всебічний розвиток особистості як найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня…» [1].

На наш погляд, досягнення цієї мети можливе лише за умов оптимального вибору методів навчання. Оскільки основною діяльністю школяра є навчання, тому лише за допомогою використання раціональних методів навчання відбувається засвоєння учнями знань, умінь та навичок, а також формування світогляду, розвиток здібностей, реалізація навчальної, виховної та розвивальної функцій навчання. Метод - це інструмент в руках вчителя, який служить не тільки для введення тих чи інших істин в голову дітей, а й для керівництва за спостереженням й мисленням дітей під час вивчення ними предметів і явищ навколишнього середовища. Отже, ми переконуємося у провідному значенні методів навчання в організації навчально-виховного процесу.

Поняття «метод» (від гр. meta - шлях до мети і odos - слідкувати) - упорядковані способи взаємопов'язаної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на розв'язання навчально-виховних завдань.

У дидактиці метод навчання - це певний спосіб цілеспрямованої реалізації процесу навчання, досягнення поставленої мети. Правильний підбір методів відповідно до мети та змісту навчання, вікових особливостей учнів сприяє розвитку їхніх пізнавальних здібностей, озброєнню їх уміннями й навичками використовувати здобуті знання на практиці, готує учнів до самостійного набуття знань, формує їхній світогляд.

Метод - мистецтво вчителя спрямувати думки учнів у потрібне русло та організувати роботу за планом. У структуру методу входять: зміст навчання, шляхи досягнення мети, активність учнів, методичні прийоми, мета, способи, завдання, інструменти, засоби, правила, педагогічна майстерність учителя.

Метод - головний інструмент педагогічної діяльності, лише з його допомогою виробляється продукт навчання, здійснюється взаємодія вчителя та учнів.

2. Підходи до класифікації методів

У 20-х роках ХХ століття пошуки нових, оригінальних методів навчання не увінчалися успіхом. Дидакти, учителі-практики повернулись до використання класичних методів. Методи навчання - багатоякісні педагогічні явища, тому постала потреба їх класифікувати.

Класифікація методів навчання - це впорядковна за певними ознаками система методів; групування методів навчання за певними ознаками та встановлення між ними зв'язків.

У 40-60 роках існувала спрощена класифікація, яка складалася із трьох груп методів: - словесні, - наочні, - практичні. Пізніше були ще спроби класифікувати методи навчання.

У сучасній дидактиці відомі десятки класифікацій. Методи навчання класифікували І.Лернер, М.Скаткін, М.Данилов, Б.Єсипов, С.Петровський, В.Паламарчук, М.Махмутов, А.Лексюк, Г.Ващенко, Ю.Бабанський, І.Харламов та інші.

Різні виділяють в педагогіці підходи до класифікації методів начання:

а) за джерелом передачі і характером сприйняття інформації: словесні, наочні, практичні (С.П.Петровський, Е.Я.Галант);

б) в залежності від основних дидактичних завдань, які вирішуються на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок, застосування одержаних знань, творчої діяльності, закріплення, перевірки знань, умінь і навичок (М.О.Данилов, Б.П.Єсипов);

в) у відповідності з характером пізнавальної діяльності учнів із засвоєння змісту освіти виділяють такі методи, як пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі (М.М.Скаткін, І.Я.Лернер).

3. Групи дидактичних методів та їх основні функції

Найбільш поширеною в дидактиці останніх років, є класифікація методів навчання, яку запропонував видатний дидакт Ю.Бабанський. За його підходом доцільно виділяти три групи методів навчання:

І група - організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

ІІ група - стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності;

ІІІ група- контролю і самоконтролю навчально-пізнавальної діяльності.

Перша група методів - методи організації навчально-пізнавальної діяльності - це сукупність методів, які спеціально спрямовані на передачу і засвоєння учнями знань, умінь і навичок. До них належать такі методи навчання:

а) словесні (розповідь, пояснення, бесіда), наочні (ілюстрація, демонстрація, самостійне спостереження), практичні (вправи);

б) передачі та сприймання навчальної інформації (індуктивні, дедуктивні);

в) самостійного мислення школярів у процесі оволодіння знаннями, формуванням умінь і навичок (репродуктивні, проблемно-пошукові).

Розповідь - послідовне розкриття змісту нового матеріалу.

Пояснення - словесне тлумачення понять, слів, термінів.

Бесіда - питально-відповідальний метод навчання. Відноситься до найдавніших і найпоширеніших методів дидактичної роботи. ЇЇ майстерно використовував ще Сократ. Провідною функцією даного методу є мотиваційно-стимулююча. Бесіда - це діалог між вчителем і учнем, який дає можливість за допомогою цілеспрямованих і вміло сформульованих питань спрямувати учнів на активізацію отриманих знань.

Види бесід:

вступна - проводиться з учнями як підготовка до вивчення нового матеріалу.

Повідомлююча бесіда - базується в основному на спостереженнях, що організовуються вчителем на уроці за допомогою наочних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків.

Бесіда-повторення - використовується для закріплення навчального матеріалу.

Контрольна - для перевірки засвоєних знань. За характером діяльності учнів у процесі бесіди можна виділити три основні види: репродуктивна, евристична, катехізисна.

Репродуктивна бесіда - спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу.

Евристична - коли вчитель уміло поставленими запитаннями скеровує учнів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи при цьому наявні знання.

Катехізисна бесіда - спрямована на відтворення відповідей, які вимагають тренування пам'яті. У процесі бесіди важливо спочатку ставити запитання, а потім викликати для відповіді учня. Запитання повинні бути короткі і точні, задаватися в логічній послідовності, будити думку учня; відповіді - повні, свідомі й аргументовані, точні і ясні, літературно правильно оформлені.

Основне джерело в перерахованих методах навчання - слово вчителя. Мовна культура педагога - одна з важливих умов його професіоналізму. «Гарно вміє пояснити, - можна зрозуміти», - часто говорять учні про вчителів, які досконало володіють методами навчання.

Ілюстрація - допоміжний метод при словесному методі, її значення полягає в яскравішому викладенні та показі власної думки. Засоби ілюстрації (картинки, таблиці, малюнки тощо) є нерухомими, вони мають «оживати» в розповіді вчителя. Дидакти не рекомендують вивішувати або виставляти засіб ілюстрації заздалегідь, щоб не привернути до нього увагу учнів, щоб ілюстрація не була достроковою до того моменту, коли для вчителя настане час скористатися наочним посібником.

Метод демонстрації передбачає демонстрування чогось. При використанні цих методів необхідно: забезпечити всебічний огляд об'єкта, чітко виділити головне, детально продумати пояснення, залучити учнів до самостійного знаходження потрібної інформації.

Метод самостійного спостереження - інструктаж вчителя, вивчення або повторення раніше вивченого, спостереження, висновки учнів, висновки вчителя і оцінка виконаної роботи.

Вправи - багаторазове повторення певних дій або видів діяльності для їх засвоєння, яке опирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коректуванням. Вправи бувають:

- підготовчі, мета яких підготувати учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці;

- вступні сприяють процесу засвоєння нового матеріалу на основі відрізнення споріднених понять і дій;

- пробні - перші завдання на застосування тільки що засвоєних знань; - тренувальні, спрямовані на засвоєння учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, за інструкцією, за завданням);

- творчі - за своїм змістом і методами виконання наближаються до ситуацій, які можуть виникнути в житті кожної людини;

- контрольні - мають основним чином навчальний характер (письмові, графічні, практичні).

Вимоги до вправ і їх виконання: - точно знати, яка мета вправи, яких результатів треба домогтися; - стежити за точністю їх виконання, щоб не закріплювати помилок, якщо вони виникають, слідкувати та перевіряти результати вправ, усвідомлювати, які успіхи вже досягнуті і які недоліки треба усунути; - число вправ залежить від індивідуальних особливостей школярів і має бути достатнім для утворення навички; - вони не можуть бути випадковим набором однотипових дій, в основі їх має бути система, чітко спланована послідовність дій, зокрема поступове ускладнення; - їх не можна переривати на тривалий час; - результати виправлення потрібно аналізувати.

Практичні методи навчання не несуть нової навчально-пізнавальної інформації, а служать лише для закріплення, формування практичних умінь при застосуванні раніше набутих знань. Більшість дітей активніше сприймають практичні методи, ніж словесні. Проте і словесні, і наочні, і практичні методи діяльності вчителя тісно переплітаються між собою.

Індуктивний метод навчання: Термін «індукція» походить від латинського inductio - зведення, вид узагальнення. У практичній педагогіці індукція втілюється у принципі: від часткового до загального, від конкретного до абстрактного.

Дедуктивний метод навчання, як вважають вчені-дидакти, активніше розвиває абстрактне мислення, сприяє завсоєнню навчального матеріалу на основі узагальнень.

Репродуктивні методи навчання передбачають активне сприймання і запам'ятовування навчального матеріалу, який повідомляється вчителем та іншими джерелами інформації, тобто це засіб повторення готових зразків або робота за готовими зразками.

Проблемно-пошукові методи навчання визначають порівняно вищий щабель процесу навчання. Проблемно-пошукова методика, на відміну від репродуктивної, пояснювально-ілюстративної, має спиратися на самостійну, творчу пізнавальну діяльність учнів.

Друга група методів навчання - методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності. Це методи, які спеціально спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, стимулюють пізнавальну активність, одночасно сприяють збагаченню школярів навчальною інформацією. Їх умовно можна поділити на дві групи:

а) методи формування пізнавальних інтересів учнів: формування пізнавального інтересу (використовуються прийоми, які викликають позитивні емоції - образність, цікавість, здивування, моральні переживання); стимулююча роль навчального матеріалу (створення ситуації новизни, актуальності, зв'язку матеріалу з життям); використання пізнавальних ігор; аналіз життєвих ситуацій; створення ситуації успіху в навчанні;

б) методи стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні - пояснення учням суспільної і особистої значущості учіння: пред'явлення вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; заохочення їх до сумлінного виконання своїх обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в необхідних випадках вказівка на недоліки, зауваження з тим, щоб викликати більш відповідальне ставлення до навчання. Головне у цьому методі - привчити дитину жити не тільки за стимулом «хочеться», а й за стимулом «треба, необхідно». Основними правилами цього методу є: «Це згодиться в житті», «Без цього не можна бути освіченою та культурною людиною», «У майбутньому це стане тобі необхідним».

Третя група методів навчання - методи контролю і самоконтролю навчально-пізнавальної діяльності. Це сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок. До цієї групи методів належать методи усного і письмового контролю. Оцінювання має ґрунтуватись на позитивному принципі, що, насамперед, передбачає врахування рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач.

Методи усного контролю: Етапи усного опитування: постановка вчителем питань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми; підготовка учнів до відповіді і викладення своїх знань: корекція і самоконтроль викладених знань по ходу відповіді; аналіз і оцінка відповіді. Позитивним в усному опитуванні є його гнучкість. Як недолік - займає багато часу; збуджує нервову систему; сміливіші учні «виграють»; різна трудність запитань ставить учнів, які на них відповідають у різні умови; результати перевірки не зберігаються.

Методи письмового контролю: Позитивне: за короткий проміжок часу можна багатьох перевірити; результати перевірки зберігаються; виявляються і деталі, і неточності у відповіді учнів. Негативне: забирає багато часу у вчителя для перевірки письмових робіт; приводить до зниження грамотності учнів, якщо вчителі не дотримуються вимог єдиного орфографічного режиму.

Основними функціями оцінювання навчальних досягнень учнів є:

- контролююча, що передбачає визначення рівня досягнень окремого учня (класу, групи), виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу, що дає змогу вчителеві відповідно планувати та викладати навчальний матеріал;

- навчальна - зумовлює таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення сприяє повторенню, уточненню та систематизації навчального матеріалу, удосконаленню підготовки учня (класу, групи);

- діагностично-коригуюча допомагає з'ясувати причини труднощів, які виникають в учня під час навчання, виявити прогалини у знаннях і вміннях та корегувати його діяльність, спрямовану на усунення недоліків;

- стимулюючо-мотиваційна стимулює учнів покращити свої результати, розвиває відповідальність, формує мотиви навчання;

- виховна передбачає формування вміння відповідально й зосереджено працювати, застосовувати прийоми контролю та самоконтролю, розвиток якостей особистості, активності, охайності.

Таким чином, запропонована класифікація методів навчання є найбільш повною та всебічною. Користуючись нею, кожен педагог визначає ті найоптимальніші методи, які дають можливість учням свідомо сприймати навчальну інформацію, бути активними у процесі навчання.

Перед наукою стоїть завдання створити ефективні дидактичні системи, які базуватимуться на застосуванні таких типів, технологій, форм і методів навчання, які забезпечуватимуть інтенсивне оволодіння системою знань, формування умінь і навичок, і на цій основі суттєво підвищуватимуть рівень самостійної творчої діяльності учнів, створюватимуть умови для більш повного й ефективного використання інтелекту кожного. Аналіз педагогічної практики переконує у недостатній ефективності традиційного типу навчання щодо вирішення названих завдань через традиційний метод організації викладання.

Суперечності між вимогами, що постають перед спеціалістами в сучасних умовах та рівнем їхньої готовності до професійної діяльності, вимагають утвердження якісно нових суб'єктивних відносин у навчанні. Наполегливо працюють у напрямі вирішення цієї проблеми відомі педагоги-новатори Ш.Амонашвілі, С.Лисенкова, В.Шаталов, В.Караковський, Є.Ільїн, М.Гузик та інші.

Одним із способів вирішення даної суперечності є, на наш погляд, зміна технології навчання внаслідок включення у навчально-виховний процес дидактичних ігор. А.С.Макаренко писав: «Є ще один важливий метод - гра…Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає… В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки… дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж відповідальність, як і в роботі, - звичайно, у грі гарній, правильній…» [6]. А.С.Макаренко, запроваджуючи гру в життя колективу, створював життєрадісний, оптимістичний, мажорний тон і стиль, що сприяли подоланню труднощів, баченню перспективи.

Значення гри неможливо вичерпати й оцінити розважально-реактивними можливостями. У тому і є її феномен, що будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости в навчання, у творчість, у модель типу людських відносин і проявів у праці.

Гру як метод навчання використовували з давніх-давен. У сучасній школі, що робить ставку на активізацію та інтенсифікацію навчального процесу, ігрова діяльність використовується в таких випадках: - як самостійні елементи в технології для засвоєння поняття, теми і навіть розділу навчального предмета; - як елемент більш загальної технології; - як урок або його частини. Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних дидактичних ігор. Дидактична гра дає істотну ознаку - чітко поставлену мету навчання й відповідні їй педагогічні результати, які можуть бути обгрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю. Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, що виступають як засіб спонукання, стимулювання до навчальної діяльності. Реалізація ігрових прийомів і ситуацій при визначеній формі уроків відбувається за такими основними напрямами: - дидактична мета ставиться перед учнями у формі ігрового завдання; - навчальна діяльність підкоряється правилам гри; - навчальний матеріал використовується в якості її засобу; - у навчальну діяльність вводиться елемент змагання, що переводить дидактичне завдання в ігрове; - успішне виконання дидактичного завдання пов'язується з ігровим результатом.

Дидактичну гру як метод навчання можна поділити на два види: метод ігрової ситуації і метод навчально-рольової гри.

Метод ігрової ситуації. В його основі лежить проблемна ситуація. Вона активізує пізнавальний інтерес у школярів, спрямовує розумову діяльність. Основне призначення цього методу - встановлення зв'язку теорії і практики з теми, що вивчалася або вивчається; вміння аналізувати, робити висновки, приймати відповідне рішення у нестандартних ситуаціях. Метод ігрової ситуації сприяє заохоченню учнів до захопливої діяльності на основі певної ситуації, що розігрується. У зміст ситуації закладено необхідну суму знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти учні. Ігрова ситуація сприяє посиленню емоційно-психологічного стану, збуджує внутрішні стимули до навчальної роботи, знімає напругу, стомленість.

Метод навчально-рольової гри: Нині спостерігається певний інтерес до використання цього меиоду у шкільній практиці. Рольова гра дає можливість відтворити практично будь-яку ситуацію в «ролях». Це дозволяє краще зрозуміти психологію дітей, стати на їхнє місце, з'ясувати, що ними керувало при прийнятті рішення. Завдяки рольовій грі відбувається психологічна переорієнтація школярів. Кожний починає розуміти, що він уже не просто учень, який відповідає перед учителем, а особа, яка має певні права й обов'язки та несе відповідальність у прийнятті рішення. Такий метод інтенсифікує розумову працю школярів, дозволяє швидше і краще засвоїти навчальний матеріал.

Вибір ігрових методів навчання залежить від багатьох чинників: змісту навчального матеріалу, дидактичних цілей, функцій, рівня підготовки та віку учнів, педагогічної майстерності вчителя тощо. Однак, варто зазначити, що в «чистому вигляді» один метод використовують рідко. Здебільшого це відбувається за рахунок поєднання кількох методів, один із яких провідний.

Отже, раціональне використання ігрових методів сприяє позитивній зміні рівнів активності учнів: від репродуктивного через пошуковий до творчого. Тут допомагає логічне використання даних методів від більш простих до складних. Ігрові методи впливають на розвиток логічного мислення, теоретичних знань і практичних умінь та навичок, самостійності та самоосвіти, колективного співробітництва.

Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога і учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм моментами змагання і непідробної цікавості.

При різноманітності методів навчання забезпечується активне сприйняття навчального матеріалу учнями з різноманітним видом пам'яті та характером розумової діяльності.

Ми розглянули теоретичні поняття дослідження ігрової діяльності у початковій школі, перейдемо до розляду методики її впровадження на уроках математики

Список використаних джерел

1 Ващенко Г. Загальні методи навчання: Підручник для педагогів. - К.:, 1997. - С. 366 - 380.

2 Губанова О.В., Левкина И.С. Использование игровых приемов на уроках // Начальная школа. - 1997. - №6.

3 Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. - 2001. - № 1. - С. 42.

4 Закріплення і повторення вивченого матеріалу. Урок-подорож з математики // Початкова освіта. - 2005. - № 32 (320). - С. 17 - 18.

5 Закон України «Про освіту» // Освіта. - 1996. - 25 квітня. - С. 4.

6 Калмикова Л., Харченко Н. Психолінгвістичні й лінгвометодичні підходи до змісту формування мовленнєвих умінь і навичок міркувати// Початкова школа. - 2003. - № 3. - С. 6 - 8.

7 Качеровська Т. Методи та форми ігрового проектування як технології навчання // Наука і освіта. - 2004. - № 4-5. - С. 137 - 142.

8 Мартиненко С., Хоружа Л. Методи навчання та їх класифікація // Відкритий урок. - січень 2006. - С. 3 - 4, 9.

9 Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. - Київ: Абрис, 1997. - С. 215- 221.