15

План

1. Історія Болонського процесу. Вища освіта.

2. Хронологія подій Болонського процесу.

3. Впровадження Болонського процесу на Україні.

Список використаної літератури

1. Історія Болонського процесу. Вища освіта

Однією з найважливіших сфер розвитку євроінтеграції є сфера вищої освіти, де вона набула форм Болонського процесу. На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками. Крім того, значна кількість міжнародних організації підтримують ідеї процесу та сприяють його реалізації.

Болонський процес (БП) - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року. Болонський процес офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації. Передумовою її створення стало підписання Великої Хартії європейських університетів (Magna Charta Universitatum).

Згідно з цілями БП до 2010 року освітні системи країн-учасниць Болонського процесу повинні бути змінені, щоб сприяти:

§ полегшеному переїзду громадян з метою подальшого навчання чи працевлаштування у Зоні європейської вищої освіти;

§ зростанню привабливості європейської вищої освіти;

§ розширенню Європи та забезпеченню її подальшого розвитку як стабільного, мирного, толерантного суспільства.

Слід зазначити, що БП не передбачає створенння повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв'язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами.

19 травня 2005 року у норвезькому місті Берген на Конференції міністрів країн Європи Україна приєдналася до Болонського процесу, зобов'язавшись внести відповідні зміни у національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти до 2010 року.

Історія Болонського процесу офіційно почалася з підписання Болонської декларації у 1999 році, проте її передісторія сягає 1954 року, коли було підписано Європейську культурну конвенцію, в якій наголошується на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них культури.

Ідеї освітньо-культурного об'єднання європейських країн загалом та університетів зокрема отримали своє продовження у Великій Хартії університетів (Magna Charta Universitatum), що стала фінальним результатом пропозиції, адресованої Болонським університетом у 1986 році усім найстаршим європейським університетам. Ідея Великої Хартії була сприйнята з ентузіазмом.

Протягом зустрічі у Болоні у 1987 році делегати 80 Європейських університетів обрали 8 членів правління, серед них: Президента Конференції Європейських Ректорів, професора Карміні Романци; ректора Болонского Університету Фабіо Роверси Монако; ректора Університету Парижу, професора Жака Соопелса; ректора Університету Лювен, професора Роджера Діллеманса; ректора Університету Утрехт, професора Ван Гінкель; ректора Університету Барселони, професора Джозефа Бріколя; професора Джузеппе Капуто; Президента університетської комісії Парламентської Асамблеї Ради Європи, професора Мануэля Нуньеса Енкабо.

Велика Хартія, проект якої був створений у січні 1988 року у Барселоні, була підписана всіма ректорами, що зібралися у Болоні 18 вересня 1988 року для відзначення 900-ї річниці Болонського університету, що вважається найстаршим університетом Європи. "Європа вже існує, її мешканці поділяли спільні інституції, до яких належать і університети, протягом століть. Університети є інтелектуальними центрами минулого та майбутнього, що мають спільні цілі та методологію здобуття знань - чи то практичних, чи теоретичних", - з такою промовою виступили представники Болонського університету на святкуванні.

Процес, що наштовхнув на ідею створення Великої Хартії, був особливо важливим. Хартія не була представлена політичною владою, а була розроблена у стінах Університетів. Вона спирається на фундаментальні цінності європейських університетських традицій, проте сприяє зміцненню зв'язків між вищими навчальними закладами в усьому світі, долучаючи до процесів, започаткованих у ній, неєвропейські університети.

Болонський процес (БП) - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти (також у документах зустрічається аналогічне поняття: європейський простір вищої освіти) до 2010 року.

Незвичайність цього процесу полягає у тому, що він не є чітко структурованим і проводиться 45 країнами, що беруть у ньому участь, у співпраці з чисельними міжнародними організаціями, включаючи і Раду Європи.

Згідно з цілями БП до 2010 року освітні системи Європейських країн повинні бути реорганізовані таким чином, щоб:

§ учасникам освітнього процесу було легко переїжджати з однієї країну у іншу (у Зоні Європейської вищої освіти) - з метою подальшого навчання чи працевлаштування;

§ привабливість Європейської вищої освіти зросла настільки, щоб мешканці неєвропейських країн також приїжджали на навчання/роботу у Європу;

§ Зона Європейської вищої освіти сприяла розширенню Європи, а висока якість та значна база знань забезпечувала подальший розвиток Європи як стабільного, мирного, толерантного суспільства.

Мета доволі амбіційна і не пов'язана виключно із Болонським процесом. Проте в середині процесу розвиваються та застосовуються необхідні інструменти досягнення цих цілей.

БП заснований на міжурядовій угоді. Міністрами, відповідальними за вищу освіту у своїх країнах, було підписано декілька документів, проте ці документи не є офіційно об'єднувальними (якими є міжнародні угоди). Вибір, чи підтримувати принципи БП, є проявом волевиявлення кожної окремої країни, хоча ефект "взаємного міжнародного тиску" не можна недооцінювати.

БП не передбачає створення ідентичних систем вищої освіти у європейських країнах до 2010 року. Навпаки, одна із найбільш цінних рис Європи - баланс між несхожістю і єдністю. Скоріше БП намагається створити зв'язки, що направлені полегшити перехід людини з однієї освітньої системи до іншої. Тому при забезпеченні подібності систем дипломів, характерні особливості кожної окремої системи освіти повинні бути збережені. Якщо ж ні, то який же сенс у поїздці на навчання до іншої країни, якщо освіта там така ж сама? Розвиток всередені БП повинен слугувати полегшенню "трансляції" однієї системи освіти до іншої і, таким чином, збільшити мобільність студентів і викладачів та підвищити можливості працевлаштування по всій Європі.

Існує декілька рівнів застосування БП: міжнародний, національний, інституційний.

Щодо міжнародного рівня, існує декілька видів співпраці і декілька структур, що розвивають БП. Серед структур, що спостерігають за розвитком БП можна зазначити такі:

§ Група по перевірці виконання БП (Bologna follow-up group (BFUG)) складається із:

ь усіх країн-учасниць,

ь Європейської комісії (European Commission),

ь а також Ради Європи.

§ Асоціація Європейських університетів (The European University Association (EUA)).

§ Національні спілки студентів Європи (ESIB - The National Unions of Students in Europe).

§ Європейська асоціація закладів вищої освіти (European Association of Institutions in Higher Education (EURASHE)).

§ Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО (the European Centre for Higher Education (UNESCO-CEPES)).

§ Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти (the European Association for Quality Assurance in Higher Education (ENQA)).

§ Освітня Міжнародна Пан-Європейська структура (Educational International Pan-European Structure).

§ та Союз конфедерацій промисловців та роботодавцій Європ (UNICE) у якості консультативних членів.

До цього ж, організовуються чисельні семінари по всій території Європи, що проходять під офіційним знаком "Болонські семінари". На них обговорюються різноманітні документи щодо БП, перепони на шляху його впровадження, можливості для співпраці. Ви зможете знайти оновлений календар подій на веб-сайті Болонського Секретаріату у Великобританії (UK Bologna Secretariat). Результати Болонських семінарів та інших подій, що вже відбулися можна переглянути на сайті Болонья-Берген (2003-2005) та на сайті Берлінської конференції міністрів (2001-2003).

Кожні два роки організовується Конференція міністрів, де збираються міністри, відповідальні за вищу освіту в усіх країнах-учасницях, щоб оцінити прогрес та встановити керівні принципи та пріоритети наступного періоду. Наступна конференція буде відбуватися у Лондоні у 2007 році. Попередні конференції проводилися у Болоньї (1999), Празі (2001), Берліні (2003), Бергені (2005).

На національному рівні здебільшого задіяний уряд, міністри, відповідальні за вищу освіту, ректори конференцій та університетських організацій, студентські спілки, а також, у деяких випадках страхові агенції, роботодавці. Багато Європейських країн вже змінило своє законодавство у відповідності з цілями БП, а інші готуються зробити це. В залежності від країни та ступеня розвитку її системи вищої освіти деякі країни вводять Європейську кредитно-трансферну систему (ЕCTS), обговорюючи структуру своїх наукових ступенів та кваліфікацій, фінансування та управління вищою освітою, програми мобільності тощо.

На інституційному рівні задіяні заклади вищої освіти, їхні факультеті та відділення, студенти, викладацький склад та багато інших діячів. Пріоритети різняться в залежності від країни на закладу. Проте важливо відзначити, що без впровадження на інституційному рівні, мало чого можна досягти у БП.

БП офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації. 21 країна підписала декларацію 19 липня 1999 року у Болоні (звідси і назва всього Процесу). Декларація встановлює такі цілі:

§ встановлення системи зрозумілих та подібних наукових ступенів;

§ встановлення системи, заснованої на двох основних циклах: студентському та післядипломному;

§ введення системи кредитів ЕCTS;

§ сприяння мобільності шляхом подолання перешкод для забезпечення руху студентів, вчителів, дослідників, адміністративного складу;

§ сприяння європейській співпраці у забезпеченні якості;

§ сприяння необхідним європейським вимірам у вищій освіті.

Ці цілі є сутністю БП і значно розвинулися з того часу. Проте підписанню Болонської декларації передував інший документ, прийнятий такими країнами: Францією, Німеччиною, Італією, Великою Британією - Сорбонська декларація. Ця декларація забезпечила необхідний поштовх до створення Болонської декларації і визначила вже у 1998 році основні цілі Зони європейської вищої освіти.

Після підписання Болонської Декларації була організована контролююча структура. Було сформовано Групу по перевірці виконання БП (Bologna follow-up group (BFUG)), що вже згадувалася нами. Було вирішено, що зустрічі міністрів повинні відбуватися кожні 2 роки, і перша відбула ся у Празі у 2001 році.

Тим часом був обраний головний доповідач Bologna follow-up group. Ним був пан Педро Лоурті (Pedro Lourtie), який пізніше став представником міністра освіти в Португалії. Його завданням було проведення моніторингу впровадження цілей Болонської декларації і звітування з цього питання міністрам освіти у Празі (звіт).

У подальшому різні країни організували так звані "Болонські семінари", що стосувалися різних важливих тем. Європейська асоціація університетів (що була сформована у березні 2001 року з двох мереж Європейських університетів) створила так званий ІІ Звіт щодо тенденцій у вищій освіті (Trends II report). Цей документ торкається питань втілення Болонської декларації на інституційному рівні. Також було прийнято Послання Саламансьої конвенції 2001 року. Національні спілки студентів Європи (ESIB - The National Unions of Students in Europe) прийняли Гьотебурзьку студентську декларацію - студентське послання для Саміту міністрів у Празі.

У травні 2001 року в Празі до БП приєдналися нові країни: Хорватія, Кіпр, Ліхтенштейн та Турція. Міністри прийняли так зване Празьке комюніке, яке встановлює основні напрямки роботи на наступні 2 роки, до наступної Конференції міністрів з питань БП у Берліні у 2003 році.

Важливо зазначити, що Празький саміт вніс декілька нових елементів у БП:

§ студенти були визнані повними рівноправними партнерами у процесі прийняття рішень, а ESIB стала консультативним членом Bologna follow-up group (разом із Радою Європи, Європейськом асоціацією університетів та EURASHE);

§ було наголошено на соціальному вимірі БП;

§ була висвітлена ідея того, що вища освіта є суспільною продукцією і суспільною відповідальністю.

Між 2001 та 2003 роками була організована навіть більша кількість "Болонських семінарів". Пан Павел Згага (бувший Міністр освіти Словенії, один з тих, хто підписав Болонську декларацію) був обраний Головним Доповідачем (його доповідь на Берлінській конференції міністрів можна знайти тут); Європейська асоціація університетів розробила ІІІ Звіт щодо тенденцій у вищій освіті (Trends III report), а також розпочала Проект якості культури у закладах вищої освіти та запустила Спільну кваліфікаційну програму (joint masters programme); Національні спілки студентів Європи (ESIB) завершили декілька студентських оглядів щодо впровадження Болонської декларації; Європейська комісія підтримала декілька Європейських проектів (the Tuning project, the TEEP project), пов'язаних із забезпеченням якості тощо.

На Берлінській конференції міністрів, що відбулася у вересні 2003 року, 7 нових країн було прийнято до БП (Албанія, Андорра, Боснія та Герцеговина, Ватикан, Росія, Сербія та Монтенегро і "бувша Югославська республіка Македонія"). Таким чином, загальне число країн, залучених до БП, склало 40. Було також вирішено, що всі країни-учасниці Європейської культурної конвенції можуть приймати участь у БП при заяві щодо вступу та задовільному плані по впровадженню Болонських цілей у своїй системі вищої освіти. Крім звітування про роботу у 2001-2003 рр. та визначення цілей подальшої роботи, Берлінське комюніке також визначає:

§ що дослідження є важливою частиною вищої освіти у Європі, а Зона європейської вищої освіти та Зона європейських досліджень є двома стовпами суспільства, заснованого на знанні. У подальшому необхідно звернути особливу увагу на навчання докторів наук, яке необхідно включити у БП;

§ що до часу їх наступної зустрічі міністри досягнуть успіхів у таких основних областях: забезпечення якості, двоциклова система, офіційне визнання наукових ступенів та визначення періодів навчання;

§ наступна Конференція міністрів відбудеться у Бергені у 2005 році. Групі по перевірці виконання БП (Bologna follow-up group) було запропоновано звернути особливу увагу на 2 цілі:

§ забезпечення якості - на це було видано мандат ENQA, EUA, ESIB, EURASHE;

§ структура кваліфікаційних рівнів.

У травні 2005 року на Конференції міністрів у Бергені було запрошено ще 5 країн (Арменія, Азербайджан, Молдова та Україна) у якості нових країн-учасниць БП. Таким чином, загальна кількість учасників БП зросла до 45. Було також прийняте рішення розширити коло консультативних членів БП за рахунок Пан-європейської структури міжнародної освіти (Education International (EI) Pan-European Structure), Європейської асоціації забезпечення якості вищої освіти (the European Association for Quality Assurance in Higher Education (ENQA)) та Спілки конфедерацій промисловців та роботодавців Європи (the Union of Industrial and Employers' Confederations of Europe (UNICE)). Бергенська зустріч підтвердила зміну дій із створення планів на майбутнє на практичне втілення у життя, а саме:

§ прийняття спільної структури кваліфікаційних рівнів Зони європейської вищої освіти з обов'язковою розробкою національних структур кваліфікаційних рівнів до 2010 року - початок робіт із даного питання назначено на 2007 рік;

§ прийняття директив та стандартів забезпечення якості, створення запиту до ENQA, EUA, ESIB, EURASHE щодо розробки подальших пропозицій, що стосуються запропонованої реєстрації агенцій забезпечення якості;

§ подальше наголошення на важливості соціального виміру вищої освіти, що включає академічну мобільність (але не лімітується нею);

§ необхідність взаємодії між Зоною європейської вищої освіти та іншими частинами світу ("зовнішній вимір");

§ зростаюча важливість адресації розвитку Зони європейської вищої освіти після 2010 року.

Після Конференції міністрів у Бергені (2005 р.) у БП беруть участь 45 країн:

§ з 1999 року: Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ісландія, Іспанія, Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словацька Республіка, Словенія, Угорщина, Чеська Республіка, Швеція, Швейцарія;

§ з 2001 року: Хорватія, Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина;

§ з 2003 року: Албанія, Андорра, Боснія та Герцеговина, Ватикан, Росія, Сербія та Монтенегро, "бувша Югославська Республіка Македонія";

§ з 2005 року: Арменія, Азербайджан, Грузія, Молдова, Україна.

Крім цих країн (що є членами Bologna follow-up group - BFUG) та Європейської комісії, у БП беруть участь такі міжнародні організації (у якості консультативних членів):

§ Рада Європи;

§ Асоціація Європейських університетів;

§ Європейська асоціація закладів вищої освіти (EURASHE);

§ Національні спілки студентів Європи (ESIB);

§ Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО (UNESCO-CEPES);

§ Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти (ENQA);

§ Освітня Міжнародна Пан-Європейська структура;

§ Союз конфедерацій промисловців та роботодавців Європи (UNICE).

2. Хронологія подій Болонського процесу

1997

11 квітня 1997 року, Лісабон, Португалія

Під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, які існують у системі вищої освіти Європи. Конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких згодом сформулювали і принципи Болонської декларації.

1998

25 травня 1998 року, Париж, Франція

Приняття Спільної декларації чотирма міністрами, що представляють Великобританію, Німеччину, Італію й Францію

1999

Березень 1999 року, Веймар, Німеччина

Зустріч генеральних директорів EC і керівництва Рад ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації й оцінки у вищій освіті

Травень 1999 року, Копенгаген, Данія

Публікація звіту "Тенденції у вищій освіті - I" за замовленням CRE, Конфедерації Рад ректорів країн, що входять в EU, і при фінансовій підтримці EC

18-19 червня 1999 року, Болонья, Італія

Перша зустріч європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту, і прийняття спільної декларації

2001

8-10 лютого 2001 року, Лісабон, Португалія

Семінар "Акредитація / Додання законної сили"

14-15 лютого 2001 року, Берлін, Німеччина

Національний семінар з питань Болонського процесу

16-17 лютого 2001 року, Гельсінкі, Фінляндія

Міжнародний семінар "Університетські ступені короткого циклу"

1-3 березня 2001 року, Упсала, Швеція

Неформальна зустріч європейських міністрів, відповідальних за освіту й наукові дослідження

2-4 березня 2001 року, Мальмьо, Швеція

Міжнародний семінар "Транснаціональна освіта"

10 березня 2001 року, Антверпен, Бельгія

Семінар фламандського співтовариства із проблем Болонського процесу

10-12 березня 2001 року, Антверпен, Бельгія

Семінар студентів Європи "Втілення в життя Болонської декларації"

13-14 березня 2001 року, Белград, Югославія

Національний семінар із проблем Болонського процесу

22-25 березня 2001 року, Ґетеборг, Швеція

Прийняття Ґетеборзької конвенції конференцією Асоціації національних студентських союзів у Європі

29-30 березня 2001 року, Саламанка, Іспанія

Конференція європейських вищих навчальних закладів й освітніх організацій, прийняття спільного документа

9 квітня 2001 року, Стокгольм, Швеція

Зустріч Групи керівництва в Болонському процесі

21 квітня 2001 року, Брюссель, Бельгія

Зустріч Ради Асоціації європейських університетів

26 квітня 2001 року, Брюссель, Бельгія

Зустріч у розширеному складі групи, що готовить рекомендації по Болонському процесу

Квітень 2001 року, Гельсінкі, Фінляндія

Публікація звіту "Тенденції у вищій освіті - II" при фінансовій підтримці EC й ETF

6-8 травня 2001 року, Хальмстад, Швеція

Зустріч генеральних директорів EC і керівництва Рад ректорів європейських країн

10-16 травня 2001 року, Братислава, Словаччина

Міжнародний семінар та 40-ва зустріч Ради Асоціації національних союзів студентів у Європі

17 травня 2001 року, Прага, Чехія

Зустріч у розширеному складі групи, що готовить рекомендації з Болонському процесу

18-19 травня 2001 року, Прага, Чехія

Зустріч європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту

Червень 2001 року, Рига, Латвія

8-ма спільна зустріч у рамках мереж ENIC й NARIC і прийняття документа "Визнання результатів (навчання) у Болонськом процесі"

5-8 грудня 2001 року, Тампере, Фінляндія

13-та щорічна конференція EAIE, у більшій своїй частині присвячена Болонському процесу

2002

1-2 березня 2002 року, Брюссель, Бельгія

Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи й розвиток для сільськогосподарських і пов'язаних з ними наук; компетенція випускників

2003

2003 рік, Грац, Австрія

Друга конференція представників європейських вищих навчальних закладів й освітніх організацій

2003 рік, Берлін, Німеччина

Третя зустріч європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту

2005

Травень 2005 року, Берген, Норвегія

Четверта конференція європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту

3. Впровадження Болонського процесу на Україні

Процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливають на таку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції. Тепер справа стоїть за національним та інституційним рівнем його впровадження.

На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Цілі варті досягнення, проте, на думку ректора НТУУ "КПІ" М.З.Згуровського (яку він висловив у своїй статті "Болонський процес - структурна реформа вищої освіти на європейському просторі"), існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:

§ Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

§ Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

§ Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

§ Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

§ Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого - вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

§ Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.

§ Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

§ Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

§ Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.

Список використаної літератури

1. Довідник школяра і студента, Всесвітня історія, БАО, Донецьк, 2006. - 493с.

2. Булонська декларація, К., 1999.

3. Велика Хартія Європейських університетів, К. 2005.