Значення комунікативних якостей мовлення у професійній діяльності вчителя початкових класів

Реферат

Значення комунікативних якостей мовлення у професійній діяльності вчителя початкових класів

План

1. Мовлення вчителя як показник його культури

2. Професійні особливості мовленнєвої діяльності вчителя початкових класів

3. Вправи на розвиток умінь передкомунікативної орієнтації

4. Вправи на розвиток умінь контактувати

Список використаних джерел

1. Мовлення вчителя як показник його культури

Складовою педагогічної майстерності вчителя є його мовлення.

Це інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна розв'язати різні педагогічні завдання: зробити складну тему уроку цікавою, а процес її вивчення - привабливим; створити щиру атмосферу спілкування у класі, встановити контакт з учнями, досягти взаєморозуміння з ними; сформувати в учнів відчуття емоційної захищеності, вселити в них віру в себе.

Володінню мовлення як засобом професійної діяльності потрібно вчитися. Класичним прикладом цього є досвід А. Макаренка. Молодий педагог, відчувши свою безпорадність у спілкуванні з вихованцями, почав серйозно працювати над своїм голосом, дикцією, диханням. Відомі його висновки: «Я став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився говорити «Іди сюди» з 15 -- 20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів на обличчі, в постаті і в голосі. І тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде або не почує того, що треба» [3, 247]. Видатний педагог вважав, що вчитель повинен так говорити, щоб діти відчули в його словах волю, культуру, особистість.

Мовлення вчителя є показником його педагогічної культури, засобом самовираження і самоутвердження його особистості. Ця думка В. Сухомлинського продовжує, розвиває висновки А. Макаренка. Сухомлинський розробив своєрідний кодекс мовлення вчителя. Він вважав, що слово вчителя не повинно бути брутальним, непристойним, фальшивим і нещирим. Особливо наголошував на своєрідній психотерапевтичній функції слова вчителя, вважаючи це обов'язковою умовою спілкування - діалогу між учителем і учнями. Вислови «душа дитини» і «слово вчителя» він ставив поряд [4, 82].

Культура мовлення учителів, засвоєння норм літературної мови - тривалий процес, який починається з дитинства, а вивчення й застосування функціональних можливостей мови триває впродовж усього свідомого життя. Адже того, що засвоєно з уст матері, в житті замало. Коли дитя йде до школи, критерієм істини для нього в багатьох випадках стає слово вчителя. І не лише бездоганне знання свого предмета, не лише педагогічна майстерність, досконалість методичних прийомів, а й словесно - естетичний рівень подання знань формує юну особистість. Тому дуже прикро, коли цей рівень не досконалий, коли вчитель байдужий до свого мовлення і до мовлення учнів. З цього починаються «дивні», «несподівані» помилки дикторів, редакторів, авторів посібників, творчих і керівних працівників, інженерів, вихователів дитячих садків, молодих матерів та інших.

Кожен учитель повинен володіти здоровим, неупередженим відчуттям мови, постійно стежити за змінами, які відбуваються в нормах вимови, наголошування, слововживання, у зв'язку з глибшим вивченням загальнонародної мови, тенденцією до взаємозбагачення національних мов, вирівнюванням діалектів. Треба вміти самому і навчити дітей уважно читати наукову, технічну, публіцистичну, художню літературу.

Труднощі починаються з першої хвилини перебування в класі. Потрібно підготувати учнів до роботи. І як запитати: «хто черговий чи хто чергьвий?» (черговъй), «яке було домашнє завдання чи завдбння?» (завдбння). Або: «Що було дано, завдано чи задано додому?» (задано!). А як правильно сказати: «розкрийте, розгорніть чи відкрийте зошити (книжки)?» (відкрийте); «покладіть, положіть чи поставте ручки?» (положіть, краще - покладіть); «витріть, стеріть чи зітріть дошку, чи з дошки» (витріть дошку, але зітріть з дошки!); «підніміть, підійміть, здійміть чи піднесіть руку?» (піднесіть!); «слідкуйте чи стежте по тексту чи за текстом?» (слідкуйте за текстом!); «слухайте перше питання чи запитання?» (запитання!); «переверніть чи перегорніть сторінку?» (перегорніть!) і багато інших. Потрібно зробити зауваження - і чуємо: «не мішай!» (не заважай!); «не списуй у товариша» (від товариша); «у тебе не чітка уява про події» (уявлення); «відповідь невірна» (неправильна); «тихше!» (тихо); «замовчте!» (замовкніть) та інші. А ось підсумовують і дають домашнє завдання: «короче кажучи» (коротко кажучи), «другим разом» (іншим разом), «це підготує хтось другий» (інший), «слідуючий урок» (наступний) і т.д. Стереотипів у вчительській мовній практиці є чимало, але вони повинні бути точними, відповідати сучасним нормам.

Трапляються труднощі не лише у застосуванні стереотипів, а й у використанні специфічної лексики, професіоналізмів, термінів (загальнонаукових і спеціальних). Адже багато слів змінило наголос за час, відколи їх засвоїли вчителі старшого покоління: родовий відмінок, просте речення, дефіс, вчення, генезис, догмат, епілог, живопис, знахідка, зубожілий, буржуазія, йекскэрс, каталог, індустрія, компроміс, металургія, повстання, позначка, поміщиця, ракурс, сегмент, центнер, цемент, адресний (від адрес) і адресний (від адреса), безпредметний, єретик, вигнанець, експерт і т. д. Близько звучні слова (наприклад, професійний і професіональний, диференційний і диференціальний, пропорційний і пропорціональний, гармонійний і гармонічний, декораційний і декоративний, ситуаційний і ситуативний) можуть бути термінами різних галузей знань, і «довільність» їх використання неприпустима, а можуть бути тотожними за семантикою, але відмінними за активністю функціонування (порівняно застарілі: офіціальний, емоціональний, диференціональний; нормативні: офіційний, емоційний, диференційний тощо).

У школі готується майбутній громадянин - творець матеріальних і культурних цінностей, людина активної позиції. Логічна, точна мова, уміння вибрати темп, тон мовлення, інтонацію бесіди, здатність не лише словом, а й його змістом, естетикою вплинути на слухача повинні бути внутрішньою потребою нашого учителя.

2. Професійні особливості мовленнєвої діяльності вчителя

початкових класів

Мовлення вчителя - це мовлення, пристосоване для розв'язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, спілкуванні. Можна говорити про професійні особливості мовленнєвої діяльності вчителя початкових класів, а саме:

Ця діяльність спеціально організується вчителем, він керує нею залежно від умов педагогічного спілкування.

Кінцевим результатом її є досягнення гуманістично спрямованої мети, пов'язаної з вихованням учнів.

Добір мовних і мовленнєвих засобів здійснюється залежно від потреб, завдань взаємодії вчителя з учнями; їх ефективність прогнозується.

Мовленнєва діяльність педагога в реальній ситуації спілкування будується на відтворенні (рефлексії) стану, поведінки, реакції учнів, вона регулюється змістом зворотної інформації, яку отримує вчитель.

Мовлення вчителя є предметом його педагогічного аналізу й самоаналізу, постійного самовдосконалення.

Мовлення вчителя буває у двох різновидах - у монолозі (монологічне мовлення) і в діалозі (діалогічне мовлення). Форми цього мовлення різноманітні. Найпоширенішими формами монологічного мовлення вчителя є розповідь, шкільна лекція, коментар, пояснення, розгорнуті оціночні судження. Діалогічне мовлення вчителя широко представлене в різного роду бесідах з учнями, які будуються у формі запитань та відповідей.

Педагогічна ефективність мовлення вчителя багато в чому залежить від рівня володіння мовою, вміння здійснювати правильний вибір мовних засобів. Педагогічна ефективність комунікативної поведінки вчителя передусім залежить від того, який стиль спілкування з учнями взагалі притаманний йому, які в нього установки на взаємодію з учнями, якою мірою він відчуває психологічні особливості ситуації мовлення.

Вимоги до комунікативних якостей мовлення вчителя зумовлені на сам перед функціями, які воно виконує в педагогічній діяльності. Головними серед них можна назвати такі:

1. Комунікативну - встановлення і регулювання взаємовідносин між учителем і учнями, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку учнів, її мета -- допомогти вчителеві налагодити взаємодію зі своїми вихованцями, побудувати виховання і навчання на засадах співробітництва і співтворчості. Мовлення вчителя доконує роль регулятора відносин «учитель - учень», виступає як засіб досягнення найвищого результату їхнього розвитку - взаєморозуміння між педагогом і його вихованцями.

2. Психологічну - створення умов для забезпечення психологічної свободи учня, прояву індивідуальної своєрідності його особистості. Психологічна функція мовлення вчителя тісно пов'язана з функцією комунікативною, але має дещо інші завдання. Можна сказати, що ці завдання певною мірою психотерапевтичного характеру - створення умов для забезпечення психологічної свободи, вияву індивідуальної своєрідності. Йдеться передусім про ситуації, коли виникає потреба психологічно захистити учня: піднести його авторитет, зняти страх перед можливою невдачею, заохотити зусилля для досягнення успіху. Мовлення вчителя в цих ситуаціях може бути тим інструментом, за допомогою якого знімається непевність учня в собі, ініціюються його активність, точність, вселяється віра в можливості самореалізації, досягнення позитивних результатів в діяльності. Вибір мовленнєвих моделей учителем тут здійснюється не з позиції «ти повинен», «зобов'язаний», а з позиції «ти маєш право».

3. Пізнавальну - забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації учнями, формування в них особистісного, емоційно-ціннісного ставлення до знань. Відомо, що є пряма залежність між комунікативними особливостями мовлення вчителя і характером пізнавальної діяльності учнів у процесі вивчення нового матеріалу. Мовлення вчителя може допомогти зробити цю діяльність активною, цікавою для школяра, а може утруднити сприймання, поставити учня в позицію пасивного спостерігача на уроці. Під час викладу нового матеріалу мовлення вчителя має відповідати низці педагогічних вимог, а саме: бути логічним, доступним, чітким, правильним, переконливим. І річ тут не тільки в тому, щоб забезпечити активне сприйняття його учнями. Педагогічна доцільність мовлення вчителя на певному етапі уроку полягає в тому, щоб не тільки передати учням знання, а й сформувати в них емоційно-ціннісне ставлення до них, викликати потребу керуватися цими знаннями в житті, зробити їх основою власних переконань. Основним засобом діяльності вчителя при цьому є мовлення.

4. Організаційну - забезпечення раціональної організації навчально-практичної діяльності учнів. Йдеться про роль мовлення вчителя у розв'язанні таких завдань уроку, як організація ефективного навчального слухання учнів, забезпечення оптимального темпу пізнавальної діяльності, творчого робочого самопочуття учнів на уроці. Важливо створити на уроці кожному учневі умови для успіху. У розв'язанні цих завдань велике значення має мовлення вчителя, стиль його комунікативної поведінки на уроці. Якщо вона будується на засадах конкретності, поваги до учня, розуміння його індивідуальності, то краще забезпечується його розвиток і навчання, бо він відчуває себе особистістю, в діяльності якої зацікавлені вчителі, інші учні. Як ми переконалися, функції мовлення вчителя в педагогічній діяльності різноманітні і важливі. Зневажливе ставлення до цього питання може призвести до негативних наслідків у спілкуванні вчителя зі школярами.

Спостереження за навчально-виховним процесом у школах, спілкування з досвідченими вчителями й тими, які починають свою професійну діяльність, виявили, що проблема сформованості комунікативності в педагога на сьогодні, без сумніву, - одна з найактуальніших для закладів освіти.

Підходи у підготовці майбутніх педагогів до професійного спілкування часто відстають від вимог часу. З огляду на це назвемо деякі з основних недоліків, які на сьогодні, як відзначають учителі, що керують педпрактикою, характеризують професійне спілкування деяких майбутніх педагогів. Так, 60-65 % студентів, відчували труднощі в налагодженні взаємин з учнями, у вивченні та розумінні дітей, в управлінні спілкуванням. Для деяких студентів-випускників характерна нечітка дикція, невиразність мовлення під час спілкування, скутість у рухах, невміння впливати на особистість, нерозуміння дітей.

Низький рівень комунікативності молодого вчителя проявляється в школі, де він починає свою професійну діяльність.

Від того, як учитель уміє спілкуватися з вихованцями на уроці і поза ним, як він розуміє їх, набагато залежить успіх виховання і навчання. Багато важить також і культура спілкування. Адже педагогу весь час доводиться працювати з людьми. Педагогічне спілкування сприяє правильному формуванню особистості школяра, поліпшує емоційний клімат навчання, дає змогу максимально розкрити особисті якості вчителя.

Відомий психолог О. Леонтьєв вважає комунікативними здібностями вчителя комплекс професійних умінь, якими він має володіти незалежно від індивідуальних рис.

Можна виділити такі комунікативні вміння:

-- сприймати й адекватно розуміти учнів за зовнішніми ознаками (мімікою, пантомімікою, мовною мімікою), визначати їхній внутрішній стан, «прочитувати психологію»;

вміння ставити себе на місце учнів;

співпереживати з дітьми, відчувати їхні проблеми як свої власні;

встановлювати з ними довірливі стосунки;

знаходити адекватні способи поводження з учнями, тобто такі, що не суперечать вимогам моралі і найкраще відповідають індивідуальним особливостям дітей;

встановлювати з учнями мовний контакт;

-- вміти «подавати себе» під час спілкування зі школярами, бути для них яскравою і привабливою особистістю;

--володіти своїми емоціями.

Процес педагогічного спілкування в початковій школі не обмежується безпосереднім зв'язком з учнями. Це і спілкування з батьками школярів, які чутливо реагують на шанобливе ставлення класовода до їхньої дитини і до них самих. Не можна формувати комунікативні якості не спираючись на знання психології дітей, їх батьків і оточення, тому важливо вміти сформувати у собі вміння передкомунікативної орієнтації і уміння контактувати.

Як можна вдосконалювати комунікативні вміння.

1. Педагогічного спілкування варто навчити студентів університету. Доцільно винести подібний курс на перший рік навчання, ще раз повернувшись до нього в період підготовки до педагогічної практики. Він може містити в собі:

--«педагогічні ігри» (один із студентів грає роль учителя, інші -учнів у тій чи іншій ситуації);

--мікровикладання - пробний урок, дуже короткий (5-10хв.) з групою учнів (5 чол.), іноді з відеозаписом і наступним аналізом в аудиторії (на кожному мікро уроці використовується один педагогічний прийом);

--міні курси - демонстрація фільмів з уроків досвідчених педагогів.

2. Значний педагогічний досвід набуватиметься під час відвідувань молодими класоводами уроків досвідчених колег з наступним обговоренням побаченого.

Самопідготовка вчителя. Молодому педагогу, котрого чекає зустріч з шестилітками, для самопідготовки можна запропонувати такі вправи.

3. Вправи на розвиток умінь перед комунікативної орієнтації

1) Розкладіть перед собою фотографії ваших майбутніх учнів (їх ви можете взяти в особистих справах). Спробуйте визначити, якими рисами характеру володіє та чи інша дитина. Чому ви зробили такий висновок?

Завітайте в дитсадівську групу на батьківські збори, вихованці якої будуть вашими учнями. Подивіться на когось з батьків і спробуйте вгадати його професію, службовий, громадський і сімейний стани, біографію та інше. Постарайтесь зрозуміти, що саме у його зовнішності спонукало вас до тієї чи іншої гіпотези. Чи ваші враження відповідні дійсності, ви можете перевірити у бесіді з вихователем.

Основним видом діяльності дошкільнят є ігрова діяльність. Спостерігаючи за своїми майбутніми учнями під час гри, спробуйте відповісти на запитання: хто з дітей користується найбільшою популярністю і повагою серед своїх товаришів і чому;найменшою і чому; вирізніть найбільшого індивідуаліста в групі; спробуйте виділити групу дітей, котрі дружать між собою. Що їх пов'язує? Якщо не вдасться цього зробити одразу, по спостерігайте за дітьми упродовж кількох днів. Перевірте свої враження у вихователя.

Відвідайте групу під час прийому дітей і визначте: який сьогодні настрій у дитини; вона в сім'ї одна чи з багатодітної родини; яка «техніка» прощання: кивок голови, помах рукою, поцілунок та ін.; хто з дітей попрощавшись з мамою піде першим.

4. Вправи на розвиток умінь контактувати

1) Поставте собі за мету: під час уроку вступати в контакт винятково (чи переважно) з несимпатичними для вас учнями. Коли ви навчитесь контактувати з ними так само вільно і невимушене, як і з іншими, ускладніть завдання: попросіть колегу прийти на ваш урок і за вашою поведінкою визначити, хто з учнів вам особливо симпатичний чи антипатичний. (Колега не повинен цього помітити).

У вас прекрасний настрій. Спробуйте поводитися у розмові так, щоб ваш співрозмовник, перервавши її, запитав: «Що це ти сьогодні такий пригнічений ?»

А тепер навпаки. Ви не в настрої. Нехай ваші співрозмовники в жодному разі цього не помітять.

Спробуйте записати на магнітофон, як ви вели урок, виховну годину, будь-яке інше спілкування з класом. При цьому поводьтеся природно. Обговоріть з близькими людьми свої враження.

Попросіть свого знайомого фотографа не пошкодувати плівки і сфотографувати вас у найрізноманітніших ситуаціях. Намагайтеся не позувати. Частіше стежте за собою.

Крім згаданих вправ, варто читати літературу з проблем спілкування.

Учитель початкових класів має знати, що для дитини, особливо молодшої, не існує абстрактних моральних категорій, істина для неї завжди конкретна. Так справедливість учень пізнає через ставлення до нього вчителя, однокласників. Його не тішить думка про те, що в житті існує справедливість, якщо такої немає в школі. Тому особистість педагога, відповідність її тим поняттям, які він прищеплює, - важливий фактор виховання.

Удосконалення комунікативних умінь процес нескінченний. Важливо, щоб воно відбувалося не заради самого процесу, а на благо людини, дитини. Тут кожен педагог може йти своєю стежкою до мети.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Антисуржик / за заг. ред. О. Сербенської. - Львів:Світ, 1994. - 149 с.

Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів:Світ, 1990. - 231 с.

Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови:Навчальний посібник. - Львів: Світ, 2003. - 432 с.

Бадер В. Розвиток мовлення школярів під час роботи над реченням. //Початкова школа. - 2000. - № 8, - с. 41 - 44.

Біляєв О. Про культуру мовлення вчителів-словесників, учителів загаломі не лише вчителів. // Урок української. - 2000. - №1, - с. 23-27.

Головин Б.Н. Основы культуры речи. --М.: Высш. школа, 1980.--336 с.

Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенська О., Терлак З. Словник-довідник з культури української мови. - Львів, 1996 - 367 с.

Ильяш М. И. Основы культуры речи. Киев - Одесса «Вища школа», 1984.-178с.

Караванський С. Секрети української мови. - К., 1994. - 152 с.

Одарченко П. Про культуру української мови: Збірник статей. - К.:Смолоскип, 1997. - 319 с.

Савенкова Л. Комунікативність учителя // Початкова школа.-1998.-№8,-с. 49-51.

Синявський О. Норми української літературної мови .-Львів, 1941. - 363 с.

Чак Є. Складні випадки вживання слів. - К., 1984. - 220 с.

Чак Є. Складні випадки українського слововживання. - К., 1979. - 128 с.