Виразність читання як основна складова формування навички читання

Виразність читання як основна складова формування навички читання

(реферат)

Виразному читанню, як одному з основних видів мовленнєвої діяльності, притаманні всі її функції: виховна, комунікативна, пізнавальна, естетична. Виразне читання є не лише цінним загальноосвітнім умінням, це важливий засіб виховання і розвитку мовленнєвої та етичної культури учнів.

Уміння виразно читати розглядається як комплексне інтелектуально-емоційне утворення, яке охоплює низку інших умінь. Оволодіння ним є складним і поступовим процесом. Спеціальні дослідження дозволяють зробити висновки про те, що у багатьох випадках діти читають монотонно, не дотримуються пауз, їм важко визначити логічний наголос, передати емоційне ставлення до прочитаного. Вказівки вчителів «Читай виразно!», «Читай правильно і красиво!», «Читай, як я прочитала!» малоефективні.

Сучасні методисти вважають, що виразне читання школярів об'єднує два напрямки - розвиток техніки мовлення і підвищення культури мовлення та оволодіння емоційно-логічними засобами виразності. Ознайомлення з відповідною літературою дозволяє визначити типові методичні прийоми інтонування учнями текстів: на основі наслідування, врахування особливостей жанру твору, аналізу тексту, його структури, орієнтації на слухача, усвідомлення мовцем задачі читання.

Складність формування в учнів виразного читання зумовлена передусім залежністю цієї якості від багатьох умов, які прямо чи опосередковано на неї впливають. Методичними умовами формування у молодших школярів виразного читання є:

- розвиток чіткої, правильної вимови усіх звуків, володіння диханням

голосом, дикцією;

- засвоєння норм літературної вимови;

- оволодіння прийомами інтонування;

- розвиток уяви, емоційності читання;

- розуміння смислу прочитаного, мотивів і почуттів дійових осіб.

Протягом усіх років навчання учитель має знаходити можливість для розвитку техніки мовлення дітей. З методики виразного читання відомі такі рекомендації щодо оволодіння правильним диханням. Зокрема слід дотримуватись таких вимог:

- дихати непомітно, безшумно, глибоко вдихати носом і ротом (у приміщенні).

- вдих робити під час мотивованої паузи;

- не переповнювати легені повітрям;

- непомітно поповнювати повітряний запас до останку;

- спокійно, плавно, повільно видихати повітря;

- враховувати довжину фрази, використовувати запас повітря економно; під час пауз робити добір.

На уроках читання можна виконувати нескладні тренувальні вправи:

1) вдих на рахунок «1-3»(про себе), затримка повітря на «1-3»(про себе), рахунок на «1-3»вголос;

2) повільно на видиху вимовляти голосні, ніби «вистрілюючи» в повітря, кілька разів промовляти приголосні;

3) вдих, пауза, видих з вимовою слів по складах: по-ди-вив-ся;

4) читання речень на одному видиху (поступово збільшується кількість слів);

5) читання віршів: із вдихом перед кожним рядком; два рядки на одному вдиху; із збільшенням рядків.

Щоб реалізувати зазначені вправи, необхідно включати в роботу над текстами систему спеціальних завдань, яка охоплює основні компоненти інтонаційної виразності мовлення. Зокрема, вона має бути спрямована на досягнення:

- логічної виразності, що переконливо передає зміст тексту;

- образної виразності, що відтворює образність мови;

- емоційної виразності, що передає певні почуття, ставлення до зображеного;

- стильової виразності, яка відображає особливості читання творів різних жанрів.

Отже, виразне читання має бути органічною частиною і результатом глибокого опрацювання всіх аспектів сприймання учнями художнього твору.

У початкових класах правильне інтонування тексту випливає з поглибленого аналізу прочитаного, виховання в учнів естетичних почуттів, розуміння емоційного стану дійових осіб, врахування жанру твору. У підручниках з читання, починаючи з 2 класу, майже до кожного твору серед завдань є

«Прочитай виразно…». Воно містить орієнтири, що підказують дітям, як підготуватися до виразного читання даного твору.

Зразки завдань для відпрацювання різних складових уміння виразно читати:

- прочитай слова мишенят з різною інтонацією (казка «Колосок «);

- знайди у другому абзаці речення, яке виражає здивування, прочитай його з відповідною інтонацією («Наше відкриття» О. Буценя);

- прочитай текст і знайди у ньому авторську підказку щодо інтонації читання;

- читаючи вголос, зверни увагу на слова, що підказують силу голосу, темп та інтонацію читання. («Дрібний дощик «Ю. Ярмиша);

- яку інтонацію читання підказують слова ой, гей ? («Співанка про місяці» М. Підгірянки);

- Прочитай останній абзац тексту і знайди вислів (або речення), яке слід вимовити з різною силою голосу («Ловля летючих риб» М. Трублаїні);

- прочитай цей абзац так, ніби ти учасник розмови;

- прочитай вірш мовчки, розглянь, які в ньому розділові знаки; якою інтонацією це слід передати при читанні (наприклад, інтонація розповідного, питального, спонукального речення, перелічування ознак тощо);

- прочитай частину тексту, знайди у ньому роздум (опис, висновок тощо); поміркуй з якою інтонацією його треба читати;

- знайди уривок тексту (або речення, вислів), який треба прочитати з почуттям суму (обурення, радості);

- знайди і прочитай уривок тексту, який виражає найбільше напруження

(хвилювання, здивування). Як його краще прочитати?

Організовуючи слухання учнями виразного читання своїх товаришів, доцільно використовувати прийом зіставлення різних варіантів звучання твору. У 4 класі доступним є зіставлення таких варіантів читання, які показують різне місце логічного наголосу, передають різне місце логічного наголосу, передають різне ставлення до описуваної події. Ефективним прийомом у 3-4 класах є спостереження учнів за зміною передачі смислових відтінків тексту, залежно від розвитку сюжету, зміни настрою дійових осіб.

У багатьох творах, що читають діти, розкривається динаміка емоційного стану героїв. У 3-4 класах це такі твори, як «Для чого людині серце» А.Дімарова, «Про що розповіли Незабудки» І. Калинця, «Кінь утік» В.Сухомлинського, «Перебите крило» Є. Гуцала, «Ловись, рибко!»Я.Стельмаха, «Краще з друзями разом» А. Костецького, «Ми розбили склянку з чаєм» О. Сенатович, «Чорна кішка, або магічне число сім» В. Чемериса та ін. Читаючи їх, діти вчаться розпізнавати почуття, які переживають дійові особи, передавати ці емоції під час читання. Спеціальні дослідження показали, що учні початкових класів можуть розрізняти до двадцяти емоційних станів дійових осіб. Якщо дитина розуміє стан героя, його почуття, це стимулює її до точної передачі свого ставлення до зображуваного. При цьому слід уникати штучного інтонування, «підроблювання» голосу; інтонація читання має бути природною.

Підготовка учнів до читання в особах має певні особливості. Для формування цього уміння доцільно добирати добре структуровані тексти з діалогами і авторськими підказками щодо вибору тону читання, його емоційної забарвленості. Наприклад, у 2 класі цей прийом вводиться вже у першій темі підручника «Наче вулик, наша школа» під час опрацювання оповідання О. Буценя «У новій школі». Воно побудоване на діалозі двох дівчаток, тут легко розрізняти слова автора і дійових осіб. Учні одержують завдання: «Підготуйся до читання оповідання в особах. Зверни увагу, де слова Галі, а де - Нюри. Поміркуй, з якою інтонацією слід читати запитання; варіант вказівок для читання в особах: «Підготуйся до читання в особах. Скільки треба читців? Знайди у тексті слова, що підказують, з якою інтонацією слід читати слова дідуся, мами, тата, Дениска, Мар'янки»(«Той ще не музика, що в дудку дме» А. Григорука); «Підготуйся і прочитай діалог руденького хлопчика з дідусем. Зверни увагу на виділені речення»(«Руденький» В. Нестайка).

Уміння молодших школярів користуватися паузою є найважливішою ознакою виразності читання. Для оволодіння цим умінням рекомендуються такі види завдань:

- спостереження під керівництвом учителя за роллю паузи в кінці і в середині речення (з опорою на розділові знаки);

- зіставлення варіантів читання речення, коли неправильне додержання пауз порушує розуміння змісту;

- знаходження речення, після якого має бути найдовша пауза;

- знаходження речення, перед яким треба зупинитися;

- визначення тривалості паузи в кінці віршованого рядка;

- зазначення пауз у передачі настроїв героїв, описі подій (з допомогою вчителя);

- розмітка в межах строфи або абзацу тривалості пауз (довга - ///, середня-//, коротка- /) з урахуванням розділових знаків та емоційного стану дійових осіб;

- читання твору ланцюжком, коли читець закінчує читати на довгих паузах.

Якщо вчитель ставить за мету навчити учнів користуватися при читанні паузами, доцільно, щоб кожен вид завдань вони багаторазово виконали на текстах різних жанрів.

Важливе значення для сприймання твору має мелодика звучання - його підвищення або пониження, а також сила і тривалість звучання. Перше читання вголос може супроводжуватися відстукуванням ритму, наступне - з опорою на партитуру.

У школах успішно використовується методика хорового читання віршів з рухами. Дітям складно виразно читати пейзажну лірику. Щоб поезія пройшла крізь почуття і розум дитини, необхідно допомогти їй осягнути роль кожного слова у вірші, створити умови для активного сприймання і читання. З цією метою доцільно для підготовки виразного читання ділити текст на дрібні смислові частини і розбирати кожну з них колективно. При цьому у дітей є можливість не лише читати, а й представляти кожне слово через інтонацію і рухи, жести, ритм, передаючи текст наче наочну картину, у якій поєднуються різні емоційні настрої і ритм. Цей підхід позитивно впливає на артистизм дітей, свободу самовираження у колективній декламації.

Формування уміння виразно читати передбачає визначення логічного наголосу. Воно охоплює:

- розпізнавання учнями на слух логічних наголосів у читанні читця;

- самостійне знаходження слів, які слід прочитати з логічним наголосом;

- читання речень так, щоб слово з логічним наголосом було яскраво виділено інтонаційно;

- зіставлення мети висловлювання з місцем логічного наголосу у реченні. Художній твір є основою уроку читання, організація роботи з яким є складною справою для кожного педагога. Це зумовлено тим, що в кожному класі протягом навчального року діти ознайомлюються з творами різними за жанром, за обсягом, складністю. Це в свою чергу потребує від учителя творчого підходу до кожного уроку читання. Але від того, наскільки цілеспрямовано вчителеві вдається врахувати особливості сприймання учнями певного віку жанру, змісту, активізувати емоції, мислення, значною мірою залежить результат опрацювання твору, позитивного впливу його на всебічний, а особливо мовленнєвий розвиток дитини.

Враховуючи художній жанр, вікові індивідуальні особливості сприймання його учнями певного віку, вчитель має вибрати ті види роботи над текстом, які б допомогли зрозуміти прочитане, уявити, засвоїти предмети і явища, картини в тому порядку й повноті, як прагнув того автор, подивитися на речі його очима, мислити його думками, переживати разом з ним, тобто дати дитині можливість виявити власний емоційно-естетичний відгук на зображене, не захоплювати позатекстовими асоціативними нашаруваннями, які можуть призвести до розладу авторської образно-емоційної структури.

Різноманітна тематика текстів у «Читанках» подана творами різних жанрів: оповіданнями, віршами, казками, байками,нарисами, легендами, переказами, малими фольклорними формами. А тому в учнів треба виробити уміння працювати з текстами творів різних жанрів.

Вводячи в оббіг термін «оповідання», необхідно забезпечити його тлумачення. Зрозуміло, що його роз'яснення потрібно вести з урахуванням віку дітей. Оповідання - це невеликий художній твір. Художній тому, що в ньому дається словесний малюнок подій, пов'язаних з життям і діяльністю людей, або словесно малюється природа. Словесне змалювання виявляється у тому, що в оповіданні читач знаходить опис зовнішності героя, його поведінки. Завдяки цьому створюється загальне уявлення про діючу особу. Так, в оповіданні «Лісовою стежкою» О. Донченко описує дівчинку Улянку такими словами:«… На початку жовтня… лісовою стежкою… ішла дівчинка років тринадцяти. На ній була картата новенька кофтина, синя спідниця й біла хустинка, як терен-цвіт. І ця хустинка різко відтіняла чорні брови дівчинки, її смагле обличчя й світлі очі. Такі світлі й зелені, що в темряві вони, мабуть блимають, як світлячки. ЇЇ кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидався на жовту лісову грушу, яка вистигла проти сонця аж на верхівці дерева… Йшла вона легким безшумним кроком, наче пливла над стежкою».

З цього опису легко зрозуміти, що йдеться про сільську дівчинку. Письменник дуже добре і вміло змалював зовнішній вигляд і поведінку героїні, використовуючи художні засоби (епітети, порівняння). У художньому творі справді художньо змальовано картини. Навколишня природа наділяється такими рисами, які властиві людям. У цьому переконують приклади. У творі О. Буценя «Чи є зима?»перша частина починається словами:«Був холодний осінній ранок. Визирнуло сонце з-за хмари, скоса кинуло промінці на землю. Зазирнув один з них у нірку до старої черепахи, розбудив її». Справді, цікаво: «сонце визирнуло», «промінь зазирнув, розбудив». Незвично. У повсякденному житті так не говорять. Але ж так намальовано схід сонця. У цій незвичності малюнку - сутність художнього відтворення природи.

Оповідання, представлені в читанках для 2-4 класів, умовно поділяють на дві групи: оповідання, у яких діють люди, та оповідання про природу і діяльність у ній людей. Першу з них при початковому ознайомленні з твором варто читати самому вчителеві. Другу - можна доручати самим учням, але не раніше, як у 3 класі.

Цю диференціацію оповідань слід ураховувати і при введенні у навчальний процес мовчазного читання. Твори, насичені драматичними подіями (оповідання про людей), краще сприймаються в голосному причитуванні. Оповідання про природу, які не мають виразного емоційного змісту, припустимо давати дітям для мовчазного первісного читання. При аналізі не відкидаються можливості застосовувати питання, що спонукають дітей до репродуктивної відповіді. Слід ширше застосовувати запитання, які змушують учнів думати, порівнювати, зіставляти, оцінювати, робити висновки. Не треба боятися, коли діти дають неправильну характеристику персонажа. Дати йому належну оцінку вчитель ще встигне. Куди важливіше провести з класом розмову про те, як діти розуміють його дії, чому саме так, а не інакше уявляється поведінка героя.

Специфіка читання оповідання зумовлена двома формами змалювання автором художньої дійсності: розповіддю та оповіддю. Розповідь - це художній твір, в якому зображення подій і вчинків персонажів ведеться від третьої особи. Під третьою особою розуміють самого автора. Він розповідає про те, що його найбільше вражає, хвилює. Авторська розповідь може мати такі форми викладу думок:

- за допомогою авторської мови;

- за допомогою діалогічної мови - розмови двох осіб без застосування авторської ;

- за допомогою авторської і діалогічної мови.

У всіх випадках твір треба глибоко проаналізувати, оживити перед внутрішнім зором всі картини й образи, розкрити й осмислити експресивність. Якщо виклад твору ведеться авторською мовою, то експресивність передається тільки з позиції одного автора. Якщо виклад здійснюється діалогічною мовою без слів автора, то експресивність треба передавати відповідно до кожної особи, співрозмовника. У випадку, коли присутня і діалогічна, і авторська мова, то читець бере на себе весь світ думок, почуттів, переживань і автора, і дійових осіб.

Оповідь - своєрідна манера розгортання подій і змалювання образів у художньому творі від першої особи. Щоб правильно прочитати оповідь, необхідно для себе пізнати образ оповідача, обставини, в яких він перебуває, його ставлення до тих подій і людей, про яких він (вона) оповідає.

Казка відома дітям з дошкільних років. Її привабливість - сюжетності, таємничості, фантастичності. Діти з захопленням грають у вовків і лисиць, з інтересом відтворюють повадки улюблених казкових персонажів. Однак це не може служити підставою для того, щоб вважати, що учні розуміють специфіку казки як літературного жанру. Від них не слід домагатися наукового визначення казки, адже діти не усвідомлюють його змісту, хоч, можливо, й запам'ятають формулювання. У початкових класах мова може йти лише про набуття загальних уявлень про казку і її відмінностей від інших творів.

Дітям не слід говорити, що казкові події видумані. Умовність казки вони самі відчувають. Вона їм подобається. Текст багатьох казок піддається причитуванню в особах. Учнів слід залучати до діалогу. У процесі такої роботи створюються умови для розкриття особливостей казки - розповіді про якусь незвичну подію. В основі казки - видумка, фантазія, адже насправді звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Проте дітей це не бентежить, вони цікавляться казкою саме тому, що звірі розмовляють зрозумілою мовою. Діти усвідомлюють, що в житті вовк і лисиця не дружать, а в казці вони - нерозлучні друзі. Це й переконує в тому, що казки з участю звірів - фантастичні. Поряд зі звірами діють явища природи: Зима, Мороз, Сонце. А це також фантастика. Діти молодшого шкільного віку свідомо сприймають умовність казки, а тому чітко відрізняють фантазію від реальності. До фантазії вони ставляться як до гри. Тому нема потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий персонаж видуманий. У казці йдеться про добро і зло, про погане і гарне. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях, а не на розвінчуванні незвичності казкових ситуацій.

Важливо звернути увагу на особливості чарівних або героїко-фантастичних казок, їх відмінність від «звіриного епосу». Чарівні казки мають складнішу будову, вони довші, складаються з багатьох епізодів, пригод, відзначаються особливою вигадливістю, мають потужний фантастичний елемент. Носії добра і справедливості в цих казках виходять переможцями над будь-якими силами. Уважне і доброзичливе ставлення людини до природи оплачується сторицею і навпаки. Працюючи над змістом цих казок, учитель залучає цю привабливу істину з метою виховання в дусі бережливого ставлення до всього живого.

Під час ознайомлення учнів зі соціально-побутовими казками учителю варто наголосити на відсутності у змісті дивовижних істот, надприродних сил, чудесних перетворень, на тому, що у таких казках значно більше елементів дійсності, реальних життєвих подій.

Немає потреби усі дані одразу подавати учням початкових класів. Їм достатньо того, що фантастичність цього жанру вони зрозуміють на казках про звірів, явища природи. Коли ж за програмою дійде черга до вивчення казок про людей, учитель зверне увагу дітей про те, що героями казок можуть бути й люди. Але і в цьому випадку лишається фантастичність оповіді. З часом вчитель назве дітям інші ознаки казки: казки бувають народні та авторські.

На третьому році навчання увагу учнів можна привернути до особливостей будови казки. Зачин казки відкривається переважно словами:«Жив-був» чи «Жили були», «Жив собі» або «Давно, давно це було». Діти без труднощів усвідомлюють одну з важливих особливостей багатьох казок - повторення однотипних дій чи ситуацій. Повторюючи їх автор казки досягає послідовного розгортання подій. З повтором пов'язана поява нових обставин або нових дійових осіб казки. Повтор епізодів визначає структуру казки.

Неодмінною частиною казки є її кінцівка. У ній - результат усього здійсненого героями казки. Кінцівка більшості казок є своєрідна: «Ось і казці кінець, а хто слухав - молодець», «І стали вони жити-поживати та добра наживати».

Таким чином, у початкових класах не дається визначення казки як жанру. У процесі читання казок розкриваються їх своєрідні риси: фантастичність, змалювання незвичайних подій з участю звірів, явищ природи і людей, специфічний зачин, типово казковий виклад з повтором однотипних дій, кінцівка. В кінцевому результаті учні легко виділяють казку як жанр.

Під час аналізу казки учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність, боягузтво, чванливість, пихатість. Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб діти свідомо розуміли текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій персонажів, а отже, й виразно читали. У роботі над казкою широко застосовують прийоми інсценізації і драматизації.

Легенда - народне сказання або оповідання про якісь події чи життя людей, оповите казковістю, фантастикою.

Переказ - це невелике усне оповідання про визначні історичні події та їх героїв.

Легенди і перекази доступні для сприймання учнів 3-4 класів. У підручниках з читання пропонуються легенди і перекази про героїчне минуле нашого народу, про походження назв міст, птахів, рослин, а також біблійні легенди. У них міститься значний пізнавальний і виховний потенціал. Діти щиро переживають горе і нещастя людей, дізнаються про традиції українського народу, про рослинний і тваринний світ.

Легенди за змістом подібні до фантастичних казок. Але їх сюжети більше зорієнтовані на достовірність зображуваного. Багато легенд ґрунтується на біблійних сюжетах. Тому перед вивченням легенди дітей треба ознайомити з тими чи іншими біблійними іменами, сюжетами, подіями.

Значна частина сюжетів легенд походить від давніх міфологічних вірувань і уявлень. Це можуть бути легенди про перетворення людини на різні предмети чи тварини, про переселення душ у тварини і рослини. Це легенди про походження калини, верби, папороті. Такі легенди легше сприймаються дітьми, бо вони дуже схожі до казок. Дитяча уява не повинна загострюватися на розвінчанні фантастичності у таких легендах. Діти повинні провести паралель, що, наприклад, калина така ж красива, як і молода дівчина. За допомогою таких легенд про перевтілення людей у рослини діти повинні навчитися поважати і любити красу природи. Доцільно перед вивченням таких легенд розповісти учням про ту чи іншу рослину.

Перед вивченням історичних легенд і переказів дітей слід ознайомити з тими чи іншими історичними фактами. Чимало цих творів пов'язано з назвами різних місцевостей, які можна вивчати після розповіді про цю місцевість. Такі легенди і перекази містять народне тлумачення їх незвичайного походження назв.

Установкою на достовірність і односюжетністю, нестійкою довільною формою легенда відрізняється від казки. Значним фантастичним, іноді міфологічним елементом легенди відрізняються від переказів, що характеризуються більшою реалістичною, фактичною правдивістю, позбавлені алгоризму. Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб школярі свідомо розуміли текст легенди, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви поведінки персонажів. Із відповідей на питання до змісту вчитель визначає, чи опанували діти сюжетну канву твору і змальованих картин. Працюючи над легендою і переказом, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домогтися усвідомлення змісту. Отримані відомості з прочитаних легенд учні можуть використати на інших уроках.

Епічним віршам властивий сюжет, розвиток подій. До сюжетних відносяться вірші «Помагай» П. Воронька, «Товариші» М. Пригари. Наявністю розвитку подій, в центрі яких діють особи, епічні вірші подібні до інших художніх жанрів, таких як оповідання, казки. Як і при розгляді прозових творів, в опрацюванні віршів після вступної бесіди і ознайомлення з текстом застосовується кількаразове повторне читання, аналіз головної думки і художнього її втілення. Працюючи над віршем, не слід забувати, що об'єкт аналізу - поетичний твір. У нього особлива форма, що зумовлює використання специфічних прийомів роботи над ним. Йому притаманні більша, ніж в оповіданнях, образність, своєрідна синтаксична будова речень, лаконічне змалювання образів. Це змушує вчителя бути особливо пильним до пояснень окремих слів і виразів, тлумачення смислу речень. Сюжетні вірші не позбавлені емоційного авторського ставлення до героя поезії чи об'єкта зображення. Відношення автора до описуваних подій наявна в кожному епічному вірші. Вони виявляються в осуді чи схваленні дій героїв. На неї слід орієнтуватися у визначенні провідної думки твору. У віршах для учнів молодших класів ставлення автора до зображуваного часто висловлюється побажаннями, рекомендаціями, адресованими всім, хто читає.

У ліричних віршах немає сюжетного розвитку. У них відтворено переживання поета чи почуття, властиві не тільки авторові твору, а й усім людям. Авторські переживання передаються або в змалюванні картин природи, або в розкритті політичних подій. У роботі над творами громадянської і пейзажної лірики важливо якнайповніше показати головну задуму, а також ті висновки,які витікають з описуваного. Як і при опрацюванні інших творів, аналіз поезій громадянського спрямування потребує заключного слова вчителя, яке повинно стати закликом чи порадою, виразом гордості за нашу Батьківщину, за свободолюбивий український народ.

Твори пейзажної лірики потребують своєрідного підходу до їх вивчення. Зумовлено це тим, що вірші такого типу невеликі за розміром і передаються в них не події з життя людей, а почуття, пов'язані із змалюванням явищ природи, переживань. Така поезія сприяє емоційному пізнанню дійсності. Під час читання ліричних віршів потрібно вводити дітей у світ художніх образів через почуття, а далі вести від почуттів до думок, до висновків.

Повноцінне сприймання молодшими школярами пейзажної лірики можливе за таких умов:

- активне збагачення тезауруса учнів, розвиток їхньої поетичної спостережливості;

- наявність настроєності на сприймання;

- формування поетичного слуху, асоціативної і творчої уяви;

- уміння аналізувати образно-емоційний зміст твору;

- давати естетичну оцінку поезії та відображеній у ній дійсності;

- активізація творчої думки учнів.

Байка захоплює мальовничим зображенням дійових осіб, зокрема тварин, птахів,риб. У дітей особливе ставлення до них: вони їх люблять у житті, а тому з цікавістю слухають розповіді про них. Тому перед роботою над байкою вчитель повинен розповісти про певну тварину. Мета таких бесід - настроїти дітей на слухання тексту.

Від казок байки відрізняються тим, що вони переважно віршовані. Успішній роботі над байкою допоможуть притаманні цьому жанру картинність описів, влучність виразів, образні характеристики персонажів.

Байка - твір художньої літератури, це - алегорична розповідь навчального характеру; персонажі байок - тварини, птахи, риби; дійовими особами можуть бути люди і предмети. Байка складається з двох частин: зображення подій чи розповіді про них і повчання (моралі).

При вивченні байки не слід наголошувати на тому, що описувані в ній події умовні, оскільки діють звірі. Навпаки, описане в байці слід розглядати як реальне життя тварин, птахів, риб. Треба піддавати аналізу вчинки персонажів байки, особливості їх поведінки, ставлення один до одного. Умовність зображуваного стає зрозумілою, коли учні прочитують мораль. Тут вони переконуються у тому, що застереження автора байки поширюється на людей.

Є два погляди на те, чи треба читати байку всю, чи спочатку слід ознайомитись із викладом подій, а вже на завершення аналізу прочитати мораль. Один з них пропонує незалежно від розташування повчання, на завершення розмови про події і після характеристики персонажів. Інша думка зводиться до того, що треба читати увесь твір, адже без моралі важко збагнути його зміст. Слушність останнього твердження безперечна. Справді, прочитавши мораль, можна прослідкувати, як вона розкривається, на прикладі яких образів це робиться, на якому словесному матеріалі. Тому є всі підстави рекомендувати другий підхід. Він більш логічний, оскільки в читанках представлені байки, у яких мораль вставлена в сюжет байки.

Безпосереднє знайомство з твором можна почати з розгляду малюнка, який ілюструє хід подій, описаних у творі. Для першого ознайомлення припустимо запропонувати дітям мовчазне читання з виконанням певного завдання: поділити текст на дві частини або виділити місце в тексті, де автор малює, як діють персонажі твору. Мовчазне читання не виключає необхідності головного причитування тексту байки. Це робить учитель. Виразним читанням байки він створює цілісне уявлення про змальовані події героїв, що беруть у них участь.

Наступні етапи такі:

- вибіркове читання;

- відповіді на запитання;

- встановлення головної думки твору.

У формуванні уміння учнів виразно читати враховуються жанрові особливості творів, їх тональність, настрій. Якщо вчитель визначає спеціальне завдання уроку - вдосконалення вміння учнів читати виразно, то насамперед слід брати до уваги можливість конкретного твору. Він має бути цікавим за змістом, емоційно насиченим, доступним, особистісно значущим для дітей. Саме це є передумовою їхньої уваги та інтересу до смислового, образного та емоційного навантаження тексту. Не слід недооцінювати підготовку до виразного читання та перекладати її на рівень розуміння дитини. Важливо також, щоб учні поступово усвідомлювали, з якою метою вони хочуть виразно читати, що прагнуть донести слухачам, тоді читання набуває рис спілкування, звертання до особистості. У читанні будь-якого художнього твору присутні логічна, образна, емоційна і стильова виразність; її виявлення має свої особливості, які опосередковані змістом і жанром твору.

Молодший школяр читає в основному на уранці, тому важливе значення має уміння вчителя так організувати роботу над текстом, щоб максимально використати його навчальні, виховні і розвивальні можливості. Робота на уроці має складатися з таких компонентів:

- підготовка до сприймання (бесіда з опорою на власний досвід дітей, спостереження);

- словникова робота (вироблення в учнів навички сприймати слово з усіма його ознаками - звучанням, значенням, у тому числі й образним, будовою, формою, роллю в реченні. Всю словникову роботу в початкових класах потрібно будувати на практичній основі, спираючись на текст);

- перше сприймання (воно досить поверхневе, емоційне, і тому не варто його руйнувати аналізом, достатньо виявити, чи сподобався твір учням, що їх вразило, якими здалися персонажі);

- повторне, осмислене сприймання твору (потрібне для того, щоб воно стало повноцінним. Тут необхідно допомогти дітям відчути красу мови твору, картин природи, зрозуміти дії і вчинки самих персонажів, розібратися в послідовності подій, встановити причиново-наслідкові, часові і просторові зв'язки). Повторне осмислення передбачає кількаразове повертання дитини до тексту, але з різними завданнями. На цьому етапі формуються, розвиваються і поглиблюються знання, уміння й навички, зокрема, відпрацьовуються й виразне і правильне читання, мовчазне читання, а також читацька самостійність, що є складовою частиною уміння орієнтуватися у будь-якій доступній дитині книжці, підручнику, відповідати на запитання і самостійно їх ставити однокласникам на уроці, складати план, переказувати близько до тексту, коротко, вибірково; відтворювати прочитане.

Завдання можуть мати різні формулювання. Залежно від особливостей твору, можна запропонувати учням завдання на підготовку до виразного читання:

- розрізняти розділові знаки, щоб правильно інтонувати (розповідна, питальна, оклична інтонації, перелік, передача невеликої і тривалої паузи);

- знаходити в тексті авторську підказку щодо тону читання і сили наголосу;

- виявляти внутрішній стан персонажів, їхні переживання, настрій, стан природи;

- враховувати жанрові особливості твору;

- звертати увагу на слова, в яких повторюються звуки, визначати, що вони передають;

- виділяти голосом слова, які передають головну думку, які повторюються.

Формуючи якості читання, не варто надавати перевагу якійсь одній із них. Тут необхідний тісний взаємозв'язок. Усвідомленість залежить від правильності і виразності читання, правильність - від темпу й усвідомленості, виразність - від усвідомленості, правильності, темпу.

Роботу над виразністю читання можна починати тільки тоді, коли в класі зникне поскладове читання взагалі, коли помилки стануть одиничними, а темп читання наблизиться до темпу розмовної мови. У виразному читанні дітей, крім визначення голосом розділових знаків, після роботи з учителем виділяються і логічні паузи та наголоси, мовчазне читання поліпшується. Значно збільшується швидкість голосного читання, а особливо мовчазного.

Швидкість забезпечує усвідомленість тексту. Занадто швидке і занадто повільне читання заважає усвідомленню. При швидкому читанні мозок дитини не встигає схопити зміст у цілому. А повільне читання призводить до того, що учень забуває прочитане, не може усвідомити речення, весь текст, бо частини змісту випадають з його пам'яті. Швидкість є, так би мовити, службовою частиною якостей читання.

У багатьох дітей артикуляційний апарат не розвинений. Погане мовлення породжує нерозбірливе читання, що неминуче знижує рівень розуміння прочитаного. Тому треба прагнути, щоб мовлення кожного учня було чітким, розбірливим, досить голосним і, звичайно правильним щодо норм орфоепії.

Виразне читання і мовлення учнів значною мірою віддзеркалює виразність мовлення самого вчителя. Уміння вчителя добре володіти своїм голосом не замінить фонозапис, бо виразність його читання - передумова інтересу дітей до уважного, вдумливого читання. Відомо, що молодші учні дуже чутко реагують на модуляції голосу вчителя, розрізняючи таким чином, що він схвалює, а що засуджує. Тому у навчанні дітей виразному читанню мають органічно поєднуватися виховні можливості природного наслідування учнями виразного мовлення вчителя із цілеспрямованим і систематичним розвитком в учнів уміння виразно читати текст на основі його розуміння.

Готуючись до виразного читання, школярі глибше, повніше усвідомлюють зміст і тональність твору, аналізують мотиви вчинків дійових осіб, їхнє мовлення. Ці дії сприяють розвитку в учнів логічного і образного мислення, мовлення, уяви, співпереживання дійовим особам.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1 Бєляєв О.М., Мельничайко В. Я., Пентилюк М. І., Передній Г.Р., Рожило Л.П. Методика вивчення української мови в школі. - К.: Рад. шк.., 1987.-245с.

2 Варзацька Л.О., Шевченко Л.М. Методика розвитку зв'язного мовлення молодших школярів. - К.:РНМК,1992. - 127с.

3 Василевська О.Л. Закріплення читацьких умінь // Розкажіть онуку.-2005.-№13-14.- С.30-35.

4 Воронцова Г.О. Формування творчої особистості засобами слова // Початкове навчання і виховання.-2006.-№31.-С.7-10.

5 Гудзик І. Розвиток комунікативної компетенції на уроках читання // Початкова школа.-2004.-№11.- С.25-28.

6 Едігей В.Б. Вчися читати, малюче! - К.: Гранд, 1995.-254с.

7 Козачок Л. Віршовані тексти - стимул до навчання // Початкова школа.-1999.-№12.- С59-64.

8 Кримовська М.С. Цікаві завдання з читання // Розкажіть онуку.- 2004.-№7-8.- С.80-82.

9 Куріпта В.І. Дидактична гра як метод формування навички читання у дітей 6-річного віку // Початкове навчання і виховання.-2005.-№29-30.- С.49-66.

10 Куріпта В.І. Нестандартні уроки читання 3-4 клас. - Харків: Основа,2007.- 160с.

11 Лаптєва Л. Читання - віконце у світ// Початкова школа.-1997.-№11.- С.11-13.