Аксіологічна мотивація розвитку освіти та культури України

14

Василь Крижко

Аксіологічна мотивація розвитку освіти та культури України

Соціальні революції як мотиватори розвитку суспільних структур

Події кінця 2004 - початку 2005 років засвідчили величезний морально-ціннісний потенціал українського народу. Народ категорично виступив проти тоталітаризму та різних форм приниження людської гідності. На часі питання розбудови громадянського суспільства з тими цінностями, до яких закликає Президент України Віктор Ющенко та соціальна програма уряду ”Назустріч людям”. Нова влада України запропонувала не декларативно піднести рівень життя громадян України та рівень соціальних послуг з боку держави до такого індексу, що відповідає нормам людської гідності. Суспільство України є відкритою системою, і зміни на рубежі 2004-2005 років засвідчили його готовність до подій (радикальних якісних змін) у відповідності до синергетичних принципів, за якими мета всяких змін, подій полягає в реалізації кожною системою ідеалу її раціональної сутності. Ідеал нашого суспільства - самоактуалізована, самодостатня, креативна, збагачена етнічними та загальнолюдськими цінностями особистість з позитивною громадянською орієнтацією.

Перестороги ”застрявання” в минулому

Соціологічнідослідження свідчать, що для України ще й досі є актуальною серйозна небезпека духовного спустошення не лише сучасників, але й майбутніх поколінь співвітчизників. Такий стан зумовлений природними наслідками зміни ціннісної парадигми, породженої цивілізаційним конфліктом (розпад СРСР, орієнтація на Європу). А така зміна на рівні суспільної і індивідуальної свідомості практично завжди відбувається за викривленою моделлю закону ”заперечення заперечення”. Злам старих ідеологічних догм створив у системі ціннісних орієнтацій особистості громадян України певний вакуум, який зараз намагаються безладно заповнити або одвічними загальнолюдськими цінностями (через віру, церкву), або цінностями ”суспільства споживання”, переносячи їх на український ґрунт без урахування специфіки нашої історії та ментальності. За подібних умов наступ антикультурних явищ призводить до того, що картина світу та система ціннісних орієнтацій, які складаються у свідомості наших співвітчизників, ще далекі від тих моделей, які сприяють позитивному розвитку особистості та суспільства. Саме тут освіта і культура можуть виступити генеральними атракторами щодо визначення нового та прийнятних шляхів прощання з минулим.

Ціннісно-смислова філософія майбутнього - це стратегія заперечення та прагнення ідеалу

Американський соціолог О.Тоффлер вважає [9], що економіка минулого винагороджувала людину за такі риси характеру, як підкорення єдиній центральній владі, здатність до розуміння того, як функціонує бюрократія, здатність змиритися з довічною механічною та одноманітною працею. Нова ж економіка та більш різнорідна й демократична культура будуть винагороджувати людей, перш за все, за пізнавальні здібності, швидке пристосування до змін, яскраву індивідуальність та підприємництво, здатність виступати посередниками та прибічниками згоди.

Г. Волинка [11], аналізуючи зарубіжну філософію ХХ століття, зазначає: ”…У різних колах європейського суспільства поширюється дивний феномен, який можна було б назвати життєвою дезорієнтацією… Система цінностей, що організовувала людську діяльність… втратила свою очевидність, привабливість, імперативність. Західна людина захворіла яскраво визначеною дезорієнтацією, не знаючи більше, згідно з якими зірками жити”.

Філософ В.Воловик [3] посилається на зростаючу тенденцію ”синдрому дива”, який послаблює волю до життя, прагнення змінити щось на краще. На його думку, ця риса проявляється у традиційній для українців марній мрійливості, необґрунтованих сподіваннях на зміни в житті, очікуванні месії [3, с.137]. Очевидно, пише О. Вишневський, що ”через десять років життя ставитиме до українця зовсім інші вимоги, ніж ті, які ставило донедавна і до яких наша виховна традиція пристосувалась. Незалежно від історично сформованих виховних поглядів, у найближчому майбутньому нам потрібен буде не мрійник, не емоційна та самозречена істота, а практичний, ініціативний діяч, господар з міцним характером, вольовий, цілеспрямований, з глибокою вірою в цінності, яким служить” [2].

На ІІ Всеукраїнському з'їзді працівників освіти, де аналізувалися внутрішньополітичні процеси в Україні, вони були визначені як достатньо стабільні і прогнозовані для суспільства, що перебуває у транзитному стані, радикально переглядає систему усталених цінностей та орієнтирів свого розвитку. Там же філософ В.Кремень відзначив: ”Орієнтація на людину, фундаментальні цінності, рішуча демократизація освіти - ось ті підвалини, на яких має базуватися освіта третього тисячоліття. Гармонійно розвинена особистість має стати головною метою і змістом усієї системи освіти. Замість пріоритету держави в освітянському просторі на перше місце має бути поставлена саме людина. Найважливіші цінності освіти - не тільки дитина, а й педагог”. Створення умов самодостатнього життя особистості, за В.Огнев'юком [7], супроводжується втратами та переорієнтацією цінностей. Конституція України [Ст. 21, 22, 23, 24, 27, 28, 29, 30, 34, 35, 36, 43, 45, 48, 53, 54] проголошує вищою цінністю в ієрархії демократичних цінностей особистість людини, її свободу і права.

Пошуки нової ціннісної системи коодинат - диверсифікація прагматичних теорій

Система освіти детермінується суспільними цінностями. Автори монографії ”Україна: проблеми самоорганізації” [10] наголошують на неможливості зміни, реформування змісту освіти без утвердження нової системи цінностей. До пріоритетних викликів національної освіти відносять проблему мінімізації асиметрії між значенням матеріальних і духовних цінностей.

Важливо, на наш погляд, відновити й розвивати на нових засадах принцип суб'єктивно-особистісної орієнтації педагогіки, наповнюючи його зміст, технології ідеями життя як найвищої цінності, доброчинності, технологіями життєтворчості. Особистість повинна вміти самостійно будувати своє життя, визначаючи його стратегію відповідно до своїх уявлень про щастя, добро, любов. Л.Сохань узагалі характеризує нову школу як школу культури життєвого самовизначення.

Вітчизняний соціолог Є.Суїменко стверджує, що людині потрібна система координат, певна карта її природного та соціального світу, без якої вона може заблукати і втратити спроможність діяти цілеспрямовано та послідовно. Потреба в системі ціннісних координат дуже велика. Наприклад, хіба не варта подиву та обставина, що людина часто з легкістю стає жертвою ірраціональних доктрин економічного, політичного або іншого виду?

Проте лише такої карти недостатньо для керівництва до дії. Людині необхідна також мета, що вказує їй, куди вона повинна йти. На Третій міжнародній науково-практичній конференції в Острозькій Академії (1998 рік), присвяченій проблемам моралі, святий отець УПЦ Богдан Кутуза відзначав: ”Там, де всі істини рівноцінні, там вони і фальшиві, оскільки їх цінність не забезпечена нічим, а самі вони не опираються ні на що міцне і постійне. Все це не може не привести людину до розгубленості в хаосі ідей і думок, хоч на перших порах сама ситуація може спокусити видимістю свободи”. У матеріалах цієї конференції вказується: ”Ми всі визнаємо, що наша держава страждає тяжким захворюванням, діагноз якому - духовний занепад людини. А тому нам необхідно повернути первісний зміст поняття ”духовність” ... Духовний занепад людини - це втрата здатності любити, втрата людської совісті як природного морального закону, хоча тільки розум і совість ще спроможні розбудити свідомість кожної людини для того, щоб те найкраще, що віками живило наш праведний народ, було піднято на поверхню життя з чистих скарбниць християнської віри” [7].

Відомий психолог сучасності С.Гроф вважає, що ”...наука - найбільш могутній інструмент отримання відомостей про світ, у якому ми живемо, а духовність необхідна як джерело сенсу всього нашого життя” [4].

Самоцінність людини вимірюється її культурою

На Міжнародних науково-практичних читаннях ”Цінності у вихованні підростаючого покоління: проблеми, пошуки перспективи” (Київ, 1996 рік) Т.Бутківська визначила цілі освіти як культурні цінності науки, мистецтва, моралі, права, перетворення людини природної в людину культурну. Найважливішою цінністю сьогодення є вміння орієнтуватися в ситуації вибору, робити правильний вибір в умовах невизначеності й неоднозначності.

Цінності спрямовують, організовують, орієнтують поведінку людини на визначені цілі. Людина пізнає світ через призму цінностей. Цінності регулюють соціальну поведінку людей. Перед молодою людиною постає дилема: бути таким, як усі, чи бути самим собою? Як людині розумно розпорядитися собою в мінливій аксіологічній тріаді: ”хочу - можу - треба”, адже реально існує і повністю протилежна за напрямком тріада.

Т.Ватсон, президент компанії IBM, писав, що коли організація хоче домогтися успіху в сучасному мінливому світі, вона повинна бути готовою змінити в собі все, за винятком базисних цінностей. До речі, у США широко використовується соціально-педагогічна програма ”SELF-ESTEEM” (”Поважай себе”). Ця програма, починаючи з дошкільного віку, спрямована на розвиток почуття власної гідності, на розвиток особистості дитини. Вона містить такі компоненти: ”особиста безпека”, ”індивідуальність”, ”належність”, ”цілі та цінності життя”, ”компетентність”, ”здатність до самоідентифікації”.

Почуття самоповаги, приймаючи форму гонору та пишання, відіграє велике значення в житті людини. Повноцінна особистість починається на тому етапі розвитку людини, коли в неї виникають цілі та цінності життя, спрямовані на позитивне майбутнє. Свого часу А.Ейнштейн писав, що справжня цінність людської природи визначається мірою свободи від самого себе.

Дослідження ціннісних орієнтацій сучасників у наш добу набуває стратегічного характеру, оскільки від того, які позиції будуть визначати ”дух народу” у найближчі десятиліття, залежить самозбереження українців як поліетнічної спільноти - як у фізичному, так і в духовно-культурному плані. Про ”національний характер”, ”нapoд”, ”народний дух” тощо говорили Ш.Монтеск'є, І.Кант, Г.Гегель, А.Шопенгayep, Ф.Ніцше, М.Вебер, Ж.Лакан, А.Лоренцер, Г.Ващенко, В.Парето, П.Сорокін та ін. На думку С.Лацарус, Г.Лебона, В.Вундта - ”дух народу” це таємнича субстанція, яка залишається незмінною, забезпечує єдність національного характеру при всіх індивідуальних відмінностях і виражається в мові, міфах, звичаях, релігії, мистецтві.

У доповіді Жака Делора, представленій ЮНЕСКО Міжнародною комісією з ”Освіти для ХХІ віку”, означені чотири наріжних камені сучасної освіти: 1) вчитися жити разом; 2) вчитися, щоб знати; 3) вчитися творити; 4) вчитися жити. Особливий інтерес у зв'язку з цим викликає стан духовної сфери тих наших співвітчизників, на яких завжди покладалася підвищена відповідальність за духовно-моральне здоров'я народу: працівників освіти, представників творчої інтелігенції. Немає сумніву, що в цьому переліку педагогічні професії посідають центральне місце, оскільки вони передбачають безпосередній вплив кожного педагога на формування конкретної особистості учня. Отже, оперативне створення ”картини” ціннісних орієнтацій сучасного педагога з перспективою її цілеспрямованого культивування може і повинне вважатися актуальним міждисциплінарним завданням виняткового соціального значення.

При цьому сутнісним атрибутом людини вважається не стільки її соціальний, скільки духовний елемент, який виявляється в орієнтації на вищі цінності: істину, добро, красу, визначенні її загальної гуманістичної спрямованості як особистості та суб'єкту діяльності.

Виявлення особистісних та професійно-педагогічних орієнтацій сьогодні ускладнюється ще й тим, що вивчення закономірностей і ”технологій” організації внутрішнього світу людини як особистості, що реалізує себе в основному в професійній діяльності, в даний час, по суті, тільки починається. І хоч уже накопичено великий процедурно-діагностичний матеріал і навіть проведено спеціальні дослідження ціннісно-мотиваційної сфери особистості у професійній діяльності, ця тема вимагає особливої уваги та нових досліджень.

Освіта - моральна підвалина чи вершина моральності суспільства

Відродити непорушні цінності - важливе завдання суспільства. І особлива роль у цьому належить освіті. Школа (загальноосвітня, вища) сьогодні є головною моральною підвалиною суспільства, вона повинна бути спрямована у майбутнє. Від неї багато в чому залежить, яким буде наше суспільство завтра, куди воно піде, як буде жити далі. Саме тому в сучасних умовах головним завданням повинно бути втілення моральності в школу виховання, де кожен має стати не тільки освіченим, а й особистістю - мислячою, творчою, моральною, яка вміє жити у світі плюралізму та терпимості, за будь-якої суспільної гуманістичної системи.

На II Всеукраїнському з'їзді працівників освіти відзначалося, що національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування в дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури.

Олександр Любар переконаний: якщо педагогічні працівники являють собою страту (термін П.Сорокіна), що формує, завдяки винятковій місії вчительства, усвідомлене ставлення українців до цивілізованого стану України як у світі, так і всередині країни, то, природно, моделювання системи цінностей учительства - це насамперед діагностичний і прогностичний момент у визначенні найближчого майбутнього України. Україна є європейською державою, і її школа, вчителі, педагоги завжди мали тісні освітні зв'язки з народами-сусідами, оскільки діяльність української школи є складовою загальноєвропейського освітнього процесу, а Україна гідно представлена в європейському освітньому колі; через те, що вітчизняна школа, освіта і педагогічна наука мають тісні зв'язки з освітніми системами та педагогічною культурою європейських та інших народів, українська освіта використовує їх кращі надбання та інтегрується в європейський та міжнародний освітній простір.

Європейський простір сучасної освіти

Позаяк ідеться про сучасну освіту, вважаємо необхідним пояснити наше розуміння цього поняття. Європа - український вибір, а освіта Європи - конгломератизована Болонською декларацією ”Європейський єдиний простір вищої освіти” 1999 року. Це вже конкретний крок до реальної глобалізації освіти, про що все частіше йдеться у працях В.Кременя, К.Корсака, В.Андрущенка, М.Михальченка та інших. Методологія та практика аналізу сучасних педагогічних парадигм та поняття ”сучасна освіта” досить повно розкриті в Національній доктрині розвитку освіти України, досліджені в працях В.Лутая, Б.Гершунського, П.Матвієнка, С.Огієнка та інших. Разом з тим поняття сучасності здатне до трансформацій під впливом, тиском політичних та соціальних чинників. Так, уже у травні 2005 р. за участю Президента України В.Ющенка у Полтаві відбувся Всеукраїнський форум ”Турбота про вчителя - надія на майбутнє”, на якому було прийнято програму розвитку освіти в Україні на 2005 - 2010 роки. Але ж це ”ареал” Національної доктрини?! Так, але відбулися соціально-політичні зміни надзвичайного характеру, що спричинило необхідність корекції аксіологічних та змістовних змін. Корекції, яка здійснюється не в ”ручному режимі” Кабміну чи МОНу, а відкрито, прозоро, за активної участі освітян та стейкголдерів.

На 32-й Генеральній конференції ЮНЕСКО відзначалося, що сучасна освіта має підготувати людину до функціонування в складному і суперечливому соціумі. А це означає необхідність формування таких рис, як толерантність, сприйняття інших культур, релігій, цінностей, уміння спілкуватися з їхніми носіями, стати не просто громадянином світу, а й громадянином глобалізованого суспільства.

Ціннісні пріоритети вчителя та освіти

Із процесом підготовки сучасного вчителя безпосередньо пов'язаний оптимальний розвиток особистості, майбутнє людини й людства. Від рівня розвитку професійно важливих якостей педагога залежить не тільки соціально-моральне здоров'я країни, але й особисте щастя окремо взятої людини. Тому необхідно знайти педагогічно значущі резерви в підготовці сучасного вчителя. Основними векторами цього процесу є виявлення і зважена оцінка ціннісних пріоритетів сучасного педагога, моделювання системи освіти з урахуванням вимог третього тисячоріччя як тисячоріччя людини, а також розвиток аксіосфери вчителя - духовного центру соціуму.

Професійний менталітет учителя визначається наявністю особливого соціально-психологічного типу особистості, до структури якого імпліцитно включені як типові форми психічного відображення дійсності, так і специфічні системи ціннісних орієнтацій, соціальних установок, які індивідуально розкриваються у спрямованості на професійно-педагогічну діяльність.

Проблема професійно-педагогічних ціннісних орієнтацій переважно досліджується на рівні визначення та аналізу всього аспекту цінностей сучасного вчителя, шляхом порівняння з характеристиками з представників інших професій, спроб класифікації вищезгаданих орієнтацій педагога. Питання ціннісних пріоритетів педагога до цього часу розглядалися недостатньо, що, ймовірно, пов'язано зі складністю, міждисциплінарністю, поліфункціональністю, динамізмом самого явища ціннісної орієнтації.

Необхідне практичне обґрунтування аксіологічної підготовки сучасного вчителя, аксіологізації професійно-педагогічної діяльності, розробки інваріантного ядра ціннісно-орієнтованих якостей особистості вчителя, розгляд специфіки ціннісних орієнтацій у процесі його підготовки.

Представники різних філософських шкіл (натурфілософія, неокантіанство, позитивізм, феноменологія, екзистенціалізм тощо), різнобічно оцінюючи сутність цінності, в основному розглядали це явище як стрижень стратегії життя, що формує його зміст.

Аксіосфера педагога як об'єкт державної турботи

Галузь педагогічної аксіології визначає ціннісні основи педагогіки і дозволяє через ціннісні пріоритети в освіті підкреслити центральне положення людини, її внутрішнього світу в педагогічній системі. Природно, що стан освітньої сфери, її розвиток і перспективи в першу чергу залежать від аксіосфери вчителя (поняття запровадив М.Каган), саме тому ми вважаємо доцільним досліджувати основи педагогічної аксіології у площині ”педагог”. У зв'язку з цим необхідно підкреслити актуальність педагогічної аксіології, яка загострює увагу на проблемі ціннісних орієнтацій вчителя.

Від системи ціннісних орієнтацій учителя залежить загальна атмосфера освітнього процесу, відносини в системі ”учитель - учень”, ”учитель - учитель”, ”учитель - батьки” тощо, якість навчально-виховної роботи, духовний потенціал молодого покоління і багато чого іншого.

Педагог як цінність, як ідеал прекрасного

В. Журавський серед пріоритетних напрямків реалізації освітньої політики України визначає основні цінності та цілі, на які орієнтовані ці дії. Професія педагога постійно вимагає не лише вдосконалення, але й підвищення якості його підготовки, спрямованої на посилення емоційної складової професії, розвиток емпатії, спрямованості на іншу людину як вираження любові, доброти, милосердя. Тому стає зрозумілою увага вчених до питань розвитку духовного спілкування педагога, орієнтованого на цінність іншої людини, передачу моральних цінностей, становлення комунікативної культури.

Необхідно звернути увагу на актуальність проблеми, пов'язаної з розвитком професійного стилю сучасного вчителя, яка базується на позитивних стереотипах і сублімує творчий потенціал педагогічної праці. При цьому ціннісні орієнтації вчителя можуть виступати як постулати, необхідні для повноцінної діяльності, а розвиток умінь користуватися ними дозволить творчо вирішувати проблеми педагогічної діяльності.

Особливе значення має виявлення ціннісних переваг особистості у професійній сфері. Відповідь на питання про те, на які цінності орієнтується вчитель, дозволяє з'ясувати реальний стан сучасного педагога, силу його впливу на соціокультурні процеси в суспільстві, потенційні можливості вчительства як соціальної страти для майбутнього розвитку України.

Зважаючи на те, що в ціннісних орієнтаціях може акумулюватися весь життєвий досвід особистості, який детермінує відносини з навколишнім світом і діяльність людини, важливо звернутися і до проблеми формування аксіосфери вчителя з посиленням людиноцентричних тенденцій. Нарешті, вивчення професійно-педагогічних орієнтацій сучасного і майбутнього педагога надасть можливість прогнозувати ситуацію в освітній сфері, що має принципове значення для розвитку теорії і практики педагогічної науки.

Ресурси освіти і культури - фазові координати аксіології

Президент США Дж.Буш на презентації національної освітньої програми проголосив тезу про те, що сьогодні освіта визначається не тільки тим, які студенти досягають успіхів, але й тим, які нації процвітають в тісному світі вільного підприємництва. Він закликав думати про зміни, які трансформують світ... На його думку, упродовж нашої історії ми вважали ресурсами ґрунти та каміння, землі й багатства, накопичені в минулому. Але найбільше багатство лежить поміж нами - наш інтелект, геніальність, здатність людського розуму.

На думку О.Бодальова, це завдання буде дійсно вирішеним, якщо такі загальнолюдські цінності, як збереження планети Земля, благо Батьківщини, інша людина, робота, родина, створені людьми багатства культури, стануть власними цінностями людини, й у неї будуть сформовані високі потреби і здібності не тільки оберігати ці цінності, але й обов'язково примножувати.

Культура - це мова, яка об'єднує людство. Важливо допомогти кожному усвідомити, що без освоєння визнаних людством цінностей, змісту взаємодії, взаєморозуміння різних культур неможливе становлення інтелігента, інтелектуальної еліти демократичної незалежної України.

Література

1. Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України. Матеріали ІІІ Міжнародної наук. практ. конференції. - Острог, 1998. - 444 с .

2. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. - Львів, 1996.

3. Воловик В.И. Философия педагогики. - Запорожье: Просвіта, 2003. - 152 с.

4. Гроф С. Психология будущего: Уроки современных исследований сознания. - М.: ООО ”Издательство АСТ”, 2003. - 458 с.

5. Журавський В.С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні. - К.: Видавничий Дім ”Ін Юре”, 2003. - 416 с.

6. Любар О. Опанування майбутніми вчителями української педагогічної культури // Вища школа. - 2002. - №4-5. - С. 49.

7. Огневьюк В. Образование как сфера ”будущего времени” // Персонал. - 2003. - №9. - С.66.

8. Суїменко Є. Феномен незнання, або Дещо про освічене неуцтво // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1999. - №3. - С.216.

9. Тоффлер А. Футурошок. - СПб.: Лань, 1997. - 464 с.

10. Україна: Проблеми самоорганізації.: (В 2 т.) / В.Кремень, Д.Табачник, В.Ткаченко. К.: Промінь, 2003. - Т.2. Десятиріччя суспільної трансформації. - 464 с.

11. Читанка з історії філософії. У 6 кн. / Під. ред. Г.І.Волинки. - К.: Довіра, 1993. - Кн. 6.: Зарубіжна філософія ХХ ст. - 239 с.