Фізичне виховання молодших школярів засобами народних рухливих ігор

Народна педагогіка знає немало ігор, які сприяють фізичному розвитку дітей: «гуси-лебеді», «піжмурки», «третій зайвий», «мисливці і качки», «квач», «курки», «естафета» та інші. Поставлена мета в них досягається через різноманітні рухи: ходьбу, стрибки, біг, кидання чи перенесення предметів. Рухливі і спортивні ігри виховують силу, спритність, витривалість, відвагу, рішучість, ініціативу, товариську взаємовиручку, привчають долати психічні й фізичні навантаження, гартують організм, створюють у дітей бадьорий і веселий настрій.

Спортивні поєдинки дуже захоплюють молодь. У них беруть участь не тільки діти, а й дорослі. На Україні рідко які свята обходяться без силових змагань та різних випробувань. Кожний старається змалку навчитися плавати. Там, де є річка, озеро чи ставок, плавати й пірнати повинні вміти всі діти. А коли хлопці пасуть корів десь на вигоні, то граються м'ячем, влаштовують такі ігри, як «свинка» та інші. Добре сприяють фізичному загартуванню їзда на самокаті чи велосипеді, плавання на човнах, а також їзда верхи на коні [81, 27].

Діти охоче вчаться стріляти з лука, стрибати в довжину і ширину через різні природні перепони -- струмки, рівчаки, а також через скакалку, спритно лазити по деревах, піднімати тягар, боротися, далеко кидати якийсь предмет, у тому числі й камінчики в річці так, щоб вони підстрибували по водяному плесі, бігти за обручем чи паперовим вітряком, котити дерев'яні коліщата, запускати до хмар паперового змія, монтувати водяний млин.

Якщо батьки дуже зайняті роботою, то спортивні ігри й розваги діти організовують самі, без дорослих. Великою радістю для дитини є гра в сніжки, ліплення снігової баби, катання на санках, лижах і ковзанах. У забезпеченні фізичного виховання дітей у сім'ї велику роль відіграють батьки. Саме вони є прикладом для своїх дітей у ставленні до фізичної культури [63, 29].

Прекрасна традиція зародилась і поширилась у сім'ї, коли і мати, і батько самі вранці роблять ранкову зарядку й залучають до неї дітей, катаються разом з ними на лижах і велосипедах, беруть участь у походах і прогулянках. У таких сім'ях, як правило, цікавляться успіхами своїх дітей на уроках фізкультури, заохочують їх до занять спортом у дитячо-юнацьких спортивних школах.

Важливим чинником, який визначає характер виховання дітей у сім'ї, звичайно, є праця. Народна педагогіка справедливо вважає, що сила й витривалість виявляються і розвиваються насамперед у праці («Без діла сидіти, то можна й одубіти»). Який би то силач не був, але якщо він цурається праці, то його сила нічого не варта. Про такого в народі кажуть: «їсть, п'є та байдики б'є», «В роботі «ох», а їсть за трьох». Життя трудової сім'ї завжди спрямовує зусилля дитини в русло праці [83, 136.

До відкриття раціональних засобів фізичного виховання, як і інших його напрямів, народна педагогіка йшла емпіричним шляхом, через спроби й помилки, Геніальне і бездарне уживалося в педагогічній творчості, як воно часом уживається в пошуку науковому. Тому не все в народній педагогіці є прогресивним. Це стосується, зокрема, тугого сповивання немовлят, Щоб «дитина росла струнка, мала рівненькі ручки й ніжки», попереднє розжовування їжі матір'ю при годуванні дитини, вдавання до ворожок і шептунів при захворюванні дитини.

Заради справедливості зазначимо, що й сам народ до таких негативних моментів у вихованні, хоч і в якийсь час поширених, ставиться критично. «Ворожка -- на той світ доріжка»,-- застерігає народна мудрість тих, хто при захворюванні вертається за лікарською допомогою до різних чаклунів. Етнопедагогіка розкриває справжню причину хвороб. Люди часто хворіють, бо глядітись не вміють»), і радить при лікуванні покладатися на природні можливості нашого організму («Сон -- найкращі ліки», «Виспишся - помолодшаєш») [59, 190].

У підході до фізичного виховання родинна етнопедагогіка спиралась на раціональне зерно народної медицини, в основі якої лежав нагромаджений протягом віків народний досвід, відкриті народом ефективні засоби й прийоми лікування, які передавались з покоління в покоління.

Однією з характерних рис народної практики фізичного виховання було її певне профілактичне спрямування, застереження батьків від можливих промахів. Так, народна педагогіка стежить за тим, щоб у шлюб не вступали люди з кровними зв'язками, що шкідливо позначається на потомстві або взагалі призводить до бездітності. З таких самих міркувань осуджуються і занадто ранні шлюби [58, 53]. «То дуже погано, коли діти дітей родять»,-- кажуть у народі. Народна педагогіка різко виступає проти куріння («Хто цигарки палить, той у гріб спішить»), пияцтва («Горілка з ніг людей збиває», «Від нива болить спина, від горілки -- серце»), статевої розпусти («У гуляки діти вовкулаки», «Розпусник гуляє -- гнилу душу має») та інших шкідливих явищ, які згубно впливають на здоров'я дітей та родинні взаємини.

З метою здійснення нормального фізичного розвитку дитини етнопедагогіка звертала увагу на необхідність додержання режиму дня, харчування та сну, рівномірного чергування роботи й відпочинку.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДНИЦЬКО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА

2.1 Формування фізичної діяльності учнів засобами українських народних рухливих ігор

Аналіз психолого-педагогічної та фізкультурно-спортивної літератури засвідчує, що народні ігри в системі фізичного виховання застосовуються епізодично. При цьому недостатньо враховуються соціально-культурні та психофізіологічні можливості дітей молодшого шкільного віку. Також немає чіткості в класифікації рухливих ігор за характером рухової діяльності. Основна увага в плані підходу до питань розвитку моторики у дітей із застосуванням цих засобів як з боку науковців, так і практиків здебільшого зосереджується на іграх з ходьбою, бігом, стрибками та метанням [90, 23].

Діти молодшого шкільного віку бажають швидше відчути себе дорослими. І це бажання реалізується в усіх формах щоденного буття дитини - в іграх, у спілкуванні з ровесниками, в побутових взаєминах, в отриманні відповіді на питання, які ставить перед нею життя, у проявах самостійності при вирішенні тих чи інших проблем.

Сучасна дитина приходить у школу з великими потенціальними можливостями. Але для того, щоб вони перетворились у реальні сили, в особисті властивості і, щоб на їх базі вона "навчалась бути людиною", педагогічний процес слід так організувати, щоб він був цілеспрямованим, виховним, навчаючим, формуючим. Це дасть змогу підготувати дитину до життя в суспільстві, зробити її здатною до пізнання світу і самої себе як особистості, до творчої праці, до прилучення і збагачення культури. Діти повинні розвиватися в ситуації гнучкості програми, свободи, активного мислення, дискусії, творчості, діяння. Ігровий метод в цьому плані найбільш успішний, бо діти відчувають радість і задоволення від самої гри [62, 54]. У жодній порі свого життя людина не виявляє стільки рухливості, як під час ігор та забав у дитячому віці.

Важко переоцінити значення ігор у справі формування фізично здорового, етично стійкого та інтелектуально розвинутого члена суспільства. Завдяки їм можна виховати у дитини всі ті властивості, які ми шануємо у людей і які нам хотілося б прищепити за допомогою найрізноманітніших рухливих ігор. В залежності від змісту гри дитина змушена оцінювати загальну обстановку та самостійно вирішувати, що й коли їй треба робити. Захоплена грою, дитина гартується в терпінні, наполегливості, розвиваючи при цьому фізичні якості (сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість). Гра веселить, радує, а здорова радість конче необхідна для всебічного розвитку тіла і душі [56, 19].

Головне завдання класовода і вчителя фізичної культури полягає в тому, щоб зміцнювати здоров'я дітей шкільного віку та сприяти їх загальному фізичному розвитку. Критерієм цього завдання служать комплексні програми середньої загальноосвітньої школи з фізичної культури, в яких розроблено навчальні нормативи, які визначають оптимальний рівень засвоєння навичок і вмінь та розвитку фізичних якостей. У них також подаються контрольні вправи, які застосовуються вчителем для оцінювання рухової підготовленості школярів різних класів.

Сучасна реформа освіти на Україні (створення гімназій, ліцеїв, шкіл з гуманітарним, фізико-математичним нахилами тощо) дає змогу вступати до школи за віком з різницею в 10-14 місяців. Деякі батьки віддають дітей до школи раніше шестирічного віку і намагаються їх бачити у так званих престижних школах. До цих шкіл іде відбір тестуванням: перевіряють мовлення, пам'ять, логічне мислення, математичні нахили тощо. Одні діти (хоча деякі не досягли шести років) проходять це тестування і стають учнями таких шкіл, інші не витримують цього випробування, але їх батьки чекають ще рік (відповідно удосконалюючи підготовку) і знову приводять дитину до цієї школи. У результаті, в одному класі навчаються 5 років 4-5 місяців і 6 років 8-10 місяців. Така різниця у віці значно ускладнює роботу і вчителя фізичної культури і учня. Згідно фізіології людини ці діти мають відмінності не тільки у руховій підготовленості, але й у фізичному розвитку.

У результаті неможливості виконати деякі фізичні вправи згідно вимог шкільної програми у частини учнів формує комплекс неповноцінності, який спричиняє індиферентність, байдужість, відсутність зацікавленості до їх виконання. Втрачається інтерес до фізичної культури, і поступово формується стійке ігнорування і небажання виявляти рухову ініціативу, яка проявляється в пасивності на уроках фізичної культури або в безпричинних пропусках їх, шукаючи для цього відповідні виправдання [85, 20].

Досвід роботи з дітьми під час різних педагогічних практик і наше дослідження переконує, що ставлення до уроків фізичної культури великою мірою залежить від темпераменту молодшого школяра, так діти із збудливим типом нервової діяльності (холеричний темперамент) зазвичай бойові, задиркуваті, швидко і легко збуджуються, дуже рухливі й емоційні. Вони із задоволенням ходять на уроки фізичної культури. Дітям з таким темпераментом особливо необхідні оптимальні фізичні навантаження (якщо, звичайно, цьому не перешкоджає слабке здоров'я), де вони могли б витрачати свою надзвичайну енергію і тим самим ставати урівноваженими й спокійнішими. Такі діти без особливої психічної травми переносять словесні покарання. Але при вилученні їх на деякий час з гри, або при зауваженні, що "ти більше не будеш грати" - вони надто переживають. При поверненні у гру -- швидко забувають своє позбавлення свободи, яке проявляється в надмірній руховій активності.

Діти із сильним урівноваженим типом нервової діяльності (сангвінічний темперамент) менш рухливі. Але, як правило, вони життєрадісні та енергійні і з задоволенням займаються на уроках фізичної культури. Такі учні швидко й охоче захоплюються спортивними заняттями, досить посидючі й легко переборюють труднощі. Без плачу і зривів переносять застосоване об'єктивне до них покарання [37, 92].

Ще спокійніші діти, у яких переважає стримана, часом чітко виражена загальмованість поведінки (флегматичний темперамент). Вони старанні, працездатні, але надто повільні в рухах. Така рухова їх уповільненість може призвести декого із них до негативного ставлення у навчанні. Особливо спостерігається це ставлення в колективних іграх із суперництвом, де діти перших двох темпераментів без бажання беруть їх у свої команди, або відводять їм другорядні ролі у грі.

Діти із слабким типом нервової діяльності (меланхолічний темперамент) володіють дратівливістю, часом плаксивістю. Школярі цього типу часто інертні, боязкі, сором'язливі, не здатні витримувати більш-менш сильні фізичні і нервові навантаження, замикаються в собі. У них найбільш прогресує негативізм до уроків фізичної культури [37, 93].

Проведене нами дослідження також засвідчує, що неабиякий вплив на негативне ставлення до уроків фізичної культури має однотипність їх змісту. Тобто, проведення уроків за однією і тією ж схемою: біг, розминка (комплекс загально-розвиваючих вправ на кожному уроці однакові), техніка вивчення певної вправи (старт, стрибок, метання, прикладні вправи тощо), в кінці уроку проведення рухливої гри. Спостерігаючи за такими уроками, ми прийшли до висновку, що діти проявляють свою рухову активність тільки у грі, а до інших фізичних вправ відносяться пасивно, їм не цікаво декілька разів виконувати одноманітні рухові дії (це за останній період стало загальним явищем), тим більше, якщо вони не пов'язані із звичним для них середовищем і фактично носять абстрактний характер.

Гра складає "зону найближчого розвитку дитини". Л.С.Виготський писав: "У грі дитина завжди вище свого середнього зросту, вище своєї звичайної повсякденної поведінки; вона у грі ніби на голову вища самої себе. Гра в конденсованому виді містить у собі, як у фокусі збільшуваного скла, всі тенденції розвитку; дитина у грі ніби намагається зробити стрибок над рівнем своєї звичайної поведінки" [15, 65]. У грі діти забувають вікову різницю. Холерик привчається до зосередженості і дотримання загальних правил гри, меланхолік навчається самостійності й активності, а флегматик має можливість відчути радість успіху, задоволення у досягненні мети.

Діти молодшого шкільного віку віддають пріоритет саме тим іграм, які у своєму змісті розкривають близькі для них символи та рухові дії.

Проведене нами опитування показало, що молодші школярі 1 і 2 класів надають перевагу сюжетним іграм з нескладними правилами (21,9%) та іграм з правилами без сюжетів (43,6%). В учнів 3 класу переважають ігри з правилами без сюжетів (69,9%), ігрові вправи з орієнтацією на досягнення результату (46%), а у хлопчиків - спортивні ігри (64,5%).

Отже ми бачимо, що в 8-9-річних дітей сюжет або роль у грі повністю відходить на задній план. З цього віку молодші школярі полюбляють ігри із суперництвом, які відповідають їхнім психофізичним потребам.

Діти, у яких довжина тіла переважає над вагою (низький і середній рівень фізичної працездатності), не перебірливі в рухливих іграх і можуть брати участь у будь-якій запропонованій їм грі.

Проведені попередні бесіди-інтерв'ю з дітьми початкової школи засвідчили, що всі діти люблять гратися. Разом з тим матеріали опитування школярів засвідчило їх недостатню обізнаність з народними рухливими іграми. Так, тільки 2,8% молодших школярів знають не більше 10 рухливих ігор, 6,2% - 7-9 ігор, 44,4% - 4-6 ігор, 32,2% - 1-3 гри, 13,8% учнів утримались від відповіді.

На запитання, звідки діти знають народні ігри, відповіді були різними, але з них переважали такі: навчили в дошкільному закладі (32,6%), грали в школі на свята за народним календарем (20,9%), на уроках фізкультури (14,3%), навчили дідусь або бабуся (14,3%). Окрім того, 15,7% школярів взагалі не знають, що таке народні ігри. При опитуванні, в які рухливі ігри грають діти у свята за народним календарем, виявилося, що лише, на свято Андрія Первозванного (13 грудня -"Калита") і на свято Явдохи Плющихи (14 березня, прихід весни, "Дуб", "Подоляночка", "Гарбуз", "Огірочки", "Мак"). Такі відповіді свідчать про низький рівень обізнаності з національними рухливими іграми дітей молодшого шкільного віку.

Одночасно ми ознайомились зі станом професійної готовності педагогів до оновлення змісту системи фізичного виховання молодших школярів через національні ігри.

З матеріалів опитування ми почерпнули такі дані: учителі початкових класів застосовують народні ігри на великих перервах, або після уроків на спортивному майданчику (6,6% - через 1-3 дні, 13,7% - через 4 і більше днів). Для цього використовують лише чотири літературно-методичних джерела: журнал "Фізичне виховання в школі" (32,8% учителі фізичної культури, 3,5% - початкових класів), журнал "Початкова школа" (12,6% і 17,8%), методичні рекомендації для вчителів та вихователів початкової школи "Учитель і психодіагностика" (1,8% і 19,3%), навчальний посібник "Українські народні ігри та забави" (39,7% і 12,2%).

При виборі народних ігор за характером рухової діяльності учителі надають перевагу таким основним видам рухів (ігри з ходьбою, бігом, метанням і стрибками), включаючи їх у систему фізичного виховання для розвитку фізичних (сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість), розумових і морально-вольових якостей.

Бесіди з педагогами підтвердили наші припущення про досить низький рівень обізнаності вчителів фізичної культури і початкових класів з національними іграми і використанням їх за характером рухової діяльності в системі фізичного виховання для забезпечення всебічного розвитку молодших школярів.

Разом з тим освітяни висловили свої побажання щодо розв'язання цієї проблеми. Так, на їхню думку, необхідно першочергово розробити методичні посібники, удосконалити програми, методичні рекомендації з питань використання народних ігор і включити їх. в „програму курсів підвищення кваліфікації вчителів, в обговорення на науково-практичних конференціях і методичних заняттях вчителів початкових класів.

Матеріали констатуючого експерименту (спостереження, бесіда) засвідчили низький рівень знань освітян з проблем використання народних засобів виховання в системі гартування дітей. Це пояснюється, в першу чергу, недостатністю науково-методичного забезпечення етнопедагогічного спрямування.

2.2 Організація і зміст експериментального дослідження

Вітчизняні та зарубіжні спеціалісти вважають, що рухливі ігри є найбільш адекватною формою занять фізичними вправами і сприяють підвищенню рухової активності дітей. Тому оздоровчо-виховні можливості народних ігор споконвіку були в центрі уваги представників психолого-педагогічних шкіл світу. З метою їх ефективного використання розроблялись методичні рекомендації. При цьому в переважній більшості брались до уваги виховні можливості ігрового змісту або основні рухові дії у грі (ходьба, біг, стрибки, метання).

Це спонукало нас до систематизації національних рухливих ігор за характером рухової діяльності, яка за своїм змістом була б спрямована на підвищення фізичної працездатності, на розвиток фізичних якостей, для покращання рухової підготовленості та набуття життєво необхідних навичок і вмінь. Разом з тим при виборі рухливих ігор враховувався інтерес учнів до тих, які відповідають анатомо-фізіологічним можливостям організму дитини та їх психологічному сприйманню

Розробка такої класифікації зумовлюється:

1. Змістом шкільної програми. Згідно вимог шкільної програми зміст фізичного виховання в школі включає формування основних життєво необхідних умінь і навичок. Найефективніший шлях вивчення фізичних вправ лежить через ігрову діяльність. Тому доцільно застосовувати ігри, через які цілеспрямовано вивчаються конкретні рухові дії.

2. Одне з основних завдань фізичного виховання передбачає освітній характер. Воно полягає у засвоєнні спеціальних знань у галузі фізичного виховання та формування рухових умінь і навичок. Рухливі ігри за своїм змістом сприяють вирішенню цього завдання.

Ігри з елементами стройових вправ своїм змістом і діями спрямовані на організацію учнів на уроці і можуть використовуватися в будь-якій частині його. Вони стимулюють виховання в учнів організованості, дисциплінованості та уваги, навичок колективних дій.

У результаті використання рухливих ігор з елементами стройових вправ у школярів засвоюються такі поняття як стрій, шеренга, колона, коло, направляючий, замикаючий, команда попередня і виконавча.

Ігри з елементами загально-розвиваючих вправ ми розділили на дві групи. До першої групи увійшли ігри, які охоплюють всі великі групи м'язів і проводяться в першій частині уроку, щоб підготувати дитячий організм до максимальних фізичних навантажень і запобігти травматизму школяра. Це колективні ігри ("Мак", "Дрова", "Шевчик", "Ой вийтеся огірочки"), в яких є велика кількість рухів, але кожний рух повторюється багато разів та ігри-вправи, в яких діти імітують явища природи, звірів, птахів, працю людей. Наприклад, вправа-гра "Боротьба кажана з вітром".

До другої групи увійшли ігри, що тонізують м'язи тулуба, рук і ніг. Це ігри низької інтенсивності ("Кіт потягується", "Гуси на воді", "Пташка", "Мокрий кіт"). Вони застосовуються тоді, коли певна група м'язів отримала відповідне навантаження.

Ігри з ходьбою. Ходьба є природнім рухом і займає одне з провідних місць у фізичному вихованні дітей молодшого шкільного віку. Тому, в основному, необхідно використовувати рухливі ігри із різноманітними предметами (утримання на голові кубиків, мішечків із піском), ігри-вправи з ходьбою по накресленій лінії та ігри із зав'язаними очима.

Але в цій та в багатьох інших іграх з пов'язкою на очах тільки один гравець бере активну участь (Панас), інші є пасивними учасниками її. Тому в іграх такого роду варто задіяти більше гравців до активних рухових дій, тобто 2-3 гравці з пов'язкою на очах ловлять на обмеженій території учасників гри.

Ігри з бігом формують навички вільного бігу з дотриманням правильної постави, збільшують навантаження на м'язовий апарат і особливо на дихальну та серцево-судинну систему.

Ігри із стрибками характеризуються короткочасними швидкісно-силовими напруженнями м'язів ніг. Швидкісно-силові здібності проявляються в режимах м'язового скорочення і забезпечують швидке переміщення тіла і його ланок у просторі. Максимальним вираженням даних здібностей є так звана вибухова сила, під якою розуміється дія максимальних напружень в мінімально короткий проміжок часу.

На практиці педагоги обмежують використання силових вправ у молодшому шкільному віці. В цьому періоді діти набагато краще переносять швидкісно-силове навантаження при застосуванні вправ стрибкового характеру. Цінність ігор із стрибками полягає в тому, що вчитель може пояснювати техніку стрибка, не припиняючи ходу гри. Для розвитку швидкісно-силових якостей у дітей молодшого шкільного віку треба використовувати рухливі ігри із подоланням маси власного тіла -- стрибки в довжину, висоту, через предмети, які закріплені на місці або рухаються.

Ігри з метанням молодшим школярам виконувати досить важко, бо вони потребують певної координації рухового апарату, вміння розраховувати силу і точність кидка від відстані та розміщення цілі (рухома чи нерухома, горизонтальна чи вертикальна). Це складні рухові реакції. Тому ігри з метанням ми розділили на прості та складні.

До простих увійшли ігри, в яких метання виконується з місця на дальність ("Хто далі кине", "Влучний стрілець").

До складних віднесли ігри з реакцією дітей на об'єкт, що рухається, та реакція вибору. Для розвитку та удосконалення в дітей здатності швидко фіксувати очима предмет, що рухається, необхідно використовувати ігри з великими ("Квач з м'ячем") і малими ("Квочка", "На полюванні") м'ячами та з палицями ("Перепелиця", "У скраклі").

Перед проведенням гри з учнями радимо проводити 2-4 хвилини підготовчі до метання вправи: колові оберти рук у бічній площині, метання малого м'яча по черзі правою і лівою рукою з місця з-за голови, стоячи обличчям до напрямку метання, імітація метання малого м'яча, метання малого м'яча з-за голови через мотузку (натягнута на висоті 3-х метрів, відстань 6 і більше метрів), метання малого м'яча з-за голови у горизонтальну ціль (намальовано на підлозі, землі), метання малого м'яча з-за голови, стоячи обличчям до напрямку метання, в стінку (на дальність відскоку), кидки набивного м'яча (вага 1 кг) обома руками з різних вихідних положень. Щоб діти могли набувати необхідних умінь і навичок у метанні відстань у підготовчих вправах треба обмежувати, тобто, надавати можливість їм свідомо виконувати поставлені завдання.

Зоровий контроль за польотом м'яча і об'єктивний результат кидка дозволяють у грі отримати негайну інформацію і оперативно звірити свої м'язові відчуття і сигнали інших органів чуття, щоб внести потрібні .корективи при наступних кидках. Ця інформація дає змогу в подальшому вибирати відстань і ціль в іграх з метанням.

Головну причину захоплення іграми з м'ячем ми бачимо у різноманітності дій, які відповідають точності і відповідності рухів, а в парних і групових іграх -- в різноманітності ситуацій, що вимагають спритності реакції, вправності, кмітливості. Саме ця постійна новизна у вирішенні рухових завдань різного ступеня складності з оперативною і наочною інформацією про результати своїх дій робить заняття цікавими й високо емоційними. Дитина, яка грає, крім основних рухів - кидка і ловлі - виконує до 100-120 інших дій: нахилів, поворотів, випадів, присідань, пробіжок, щоб спіймати чи підняти м'яч або ухилитися від нього. В активну роботу в іграх з м'ячем включаються багато груп м'язів, що сприяють більш інтенсивній діяльності і розвитку серцево-судинної і дихальної систем, поліпшенню обмінних процесів в організмі.

В рухливих іграх дії з м'ячем обов'язково співвідносяться з бігом, стрибками, силовим єдиноборством і дають ще більш високе фізичне та психологічне навантаження тим, хто грає.

За допомогою ігор з метанням у дітей поліпшується просторова точність рухової орієнтації рук і плечового поясу, які позитивно впливають на розвиток координації рухів.

До ігор з елементами прикладних вправ для молодших школярів ми включили: лазіння - пересування по гімнастичній драбині, лаві (однойменний та різнойменний способи), канату; перелізання (різна висота перешкод); переповзання і пересування по підлозі (землі) в положенні лежачи на грудях або навкарачки. Вони є дійовим засобом розвитку плечового пояса, сили м'язів рук та ніг.

Ігри з лазіння ("Стовп", "Скелелаз") мають в основному силовий характер і містять у собі різні способи пересування на приладах (в природі по деревах, висячих або лежачих колодах, горах) за допомогою рук і ніг або тільки рук. Такі ігри сприяють переважно розвитку сили м'язів плечового пояса та верхніх кінцівок.

Значне силове напруження плечового пояса спричиняє фіксацію грудної клітки, що може призвести до порушення механізму дихання та утруднення діяльності серцево-судинної системи. Тому для молодших школярів необхідно обмежувати час гри та подолання висоти снаряда (канат, драбина, стовп, колода, гімнастична лава).

Ігри з перелізанням можуть виконуватися як з місця, так і з розбігу ("Незграбний ведмідь", "Западня"). У першому випадку, в основному, розвивається сила, в другому - спритність.

В міру оволодіння технікою подолання окремих перешкод із них складаються різні комбінації (смуга перешкод). Одним із об'єктивних критеріїв таких ігор (ігри-естафети) є час, який витрачається на подолання цих перешкод.

Ігри з переповзанням ("Підвісний міст", "Тунель") мають велике прикладне значення. За технікою виконання ці вправи не складні, але пов'язані з витратою значних зусиль і містять у собі відносно високі вимоги до серцево-судинної і дихальної систем. Застосування цих ігор є дійовим засобом розвитку сили основних м'язових груп і особливо витривалості в учнів молодших класів.

Головним чином ігри з елементами прикладних вправ можна використовувати на уроках як ігри-естафети, які супроводжуються значним емоційним піднесенням. Для прикладу, гра "Дістати сало". У минулому в ніч на свято Андрія (13 грудня) дозволялись молодіжні бешкети - єдина ніч в році, коли люди прощають парубкам зроблені ними пустощі. Після цієї ночі хтось з господарів знаходив свого воза на даху клуні, хтось прокидався без плота біля хати, чиїсь ворота на річці плавали, комусь за ніч клуню так розберуть, що й сліду не лишать. Зрозуміло, що хлопчаки і парубки у забудькуватого хазяїна в цю ніч забирали сало, яке зберігалось про запас на горищі. Видно, звідси і пішла назва гри.

Ігри з рівновагою пов'язані в умінні зберігати стійке положення тіла у різних положеннях опори. Необхідною умовою для збереження рівноваги є розміщення центру ваги над площею опори. Природно, що, чим більша площа опори і нижче центр ваги, тим стійкіша рівновага. Ігри, які пов'язані з елементами рівноваги, можна розділити на статичні, динамічні і мішані.

Ігри з елементами рівноваги мають велике значення для молодших школярів. Вони є одним з важливих засобів всебічної підготовки дітей. Метою цих ігор є поліпшення загальної рухової координації. Ігри з рівновагою розвивають спритність, орієнтацію в просторі, сміливість, рішучість, уміння швидко використовувати потрібні рухи для збереження рівноваги і вміння застосовувати координаційні рухи в різних умовах.

Ігри з елементами акробатики -- це складні рухові дії, які потребують вміння школярів координувати свої рухи. Багато цих ігор містять в собі елементи рівноваги, коли під час виконання акробатичної вправи у грі або після неї потрібно дотримання рівноваги. Такі ігри сприяють удосконаленню функцій вестибулярного апарату і розвитку просторової орієнтації.

Головна мета застосування ігор з елементами боротьби (єдиноборств без кидкових прийомів) полягає в розвитку м'язової сили, одною з основних фізичних здібностей людини, яку можна визначити як здатність долати зовнішню опірність або протидію їй за допомогою м'язових зусиль.

Тому доцільно, на нашу думку, використовувати ігри з елементами боротьби, які вимагають від молодших школярів помірних навантажень і короткочасних швидкісно-силових напружень - ігри з динамічними вправами ("Буряк", "Тягти бука", "Ріпка") та ігри із суперництвом стрибкового характеру ("Бій півнів", "Кіт в мішку").

Ігри з елементами танцю сприяють формуванню правильної постави та легкої ходи. Вони побудовані на танцювальних елементах. Це кроки різних танців, які відрізняються один від одного ступенем координаційної складності, характером та манерою їх виконання. Музика посилює виразність і граціозність рухів, сприяє розвитку слуху і чуття ритму у дітей.

Ігри в танцях допомагають молодшим школярам засвоїти різні танцювальні позиції (положення, що фіксує початок і закінчення танцюваль-ного руху), ходьбу під музику або пісню, танцювальний крок на носках, крок з підскоком, приставний крок (виконується в танцювальному ритмі), крок з притулом, подвійний ковзний крок, крок галопом вбік і крок польки. Діти привчаються слухати музику та узгоджувати з нею свої рухи в грі.

Танці з іграми несуть в собі глибокі смислові навантаження і мають конкретно визначену мету. Шлях до здійснення мети лежить через виконання завдань, поставлених перед дитиною у грі. Ці завдання відзначаються винятковою різноманітністю. Вони поступово повинні ускладнюватися, але періодично повторюючись в іншому викладенні та в певній ігровій ситуації.

Таким чином досягається необхідна послідовність у посиленні впливу на фізичний розвиток та розумові здібності дітей молодшого шкільного віку.

Ігри з елементами танцю заспокоюють збуджений стан дитини, формують правильну поставу, гартують організм. Вони мають характерну рису - це надзвичайна багатогранність її педагогічного та естетичного впливу на вихованців. Тут молодші школярі відчувають на собі благотворну дію музики і слова, танцю і ритмічних рухів. Вони пробуджують у свідомості дитини потяг до прекрасного в музиці і в поезії, збагачують її духовний світ.

Ігри на воді є ефективним засобом фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку. Вони є одним з найцінніших видів фізичних вправ. І перш за все тому, що вміння плавати зберігає людині життя в екстремальних ситуаціях.

Ігри з молодшими школярами спочатку (перший етап навчання) проводяться на мілині, щоб позбутися страху води, а потім поступово переносяться на глибину для засвоєння триматися і ковзатися на воді, а також пересуватися під водою.

Плавання - не тільки прекрасний засіб активного відпочинку, а й засіб фізичного розвитку і гартування організму. Вода, як правило, має нижчу температуру ніж тіло. Загартовуюча роль рухливих ігор на воді посилюється завдяки механічній дії води. Навіть легка її течія і хвилі масажують поверхню тіла, зміцнюють периферичні нервові закінчення і судини шкіри.

Оздоровчий вплив рухливих ігор на воді надзвичайно великий. Поєднання їх з природними факторами гартує організм дитини і підвищує його загальну опірність до негативних впливів зовнішнього середовища.

Ігри на лижах в молодшому шкільному віці перш за все направлені для набуття навичок і вмінь пересуватися ковзним кроком, спускам з пагорбів різної крутизни (в залежності від висоти) та підйому на них.

Під час ігрових занять на лижах дитина дихає свіжим, прохолодним повітрям, в результаті чого підвищується опірність простудним захворюванням верхніх дихальних шляхів. Чисте, морозне повітря гартує організм, надає бадьорості, підвищує працездатність і витривалість. При пересуванні на лижах працюють всі основні групи м'язів, що підсилює дихання і кровообіг. Велика динамічна робота ніг при ходьбі на лижах сприяє зміцненню та формуванню стопи, допомагає попередити розвиток плоскостопості. Гарна природа створює добрий настрій, позитивно впливає на нервову систему школяра.

Апробовуючи національні рухливі ігри за характером рухової діяльності ми пересвідчились у їх ефективності. Вони позитивно впливають на дитину, а відповідно сприяють вирішенню оздоровчих, виховних та освітніх завдань. Більшість їх містять у собі елементи суперництва або побудовані на суперництві (догнати, перегнати, перестрибнути, перекинути, попасти, спіймати тощо), тому основними факторами є фізична підготовленість, сила, швидкість, спритність, а це у свою чергу сприяє покращенню фізичної підготовленості молодших школярів.

Про що і свідчить схематична класифікація. У рухливих іграх за рухами має місце комплексний вплив на розвиток фізичних якостей, хоч відбувається це не в однаковій мірі (рис.2.2).

Рис. 2.2 Вплив рухливих ігор за рухами на розвиток фізичних якостей

1 - сила; 2 - швидкість; 3 - витривалість; 4 - спритність; 5 - гнучкість.

Так, в народних рухливих іграх найбільше переважає розвиток спритності - 92,3%, швидкості - 84,6% і витривалості - 61,5%, сила і гнучкість відповідно становлять - 38,4% і 30,7%.

Проведене нами дослідження показало, що поєднання різноманітних рухів і дій у грі сприяє нормальному розвитку організму, зміцнює його стійкість проти несприятливих умов зовнішнього середовища, позитивно діє на серцево-судинну, дихальну та інші системи організму, на покращання загального фізичного розвитку і здоров'я. Особливо сприяє кращому загартуванню організму проведення народних ігор на свіжому повітрі. Вони також є ефективним засобом активного відпочинку учнів після тривалої розумової праці.

За своїм походженням і суттю національні рухливі ігри орієнтовані на масове сприйняття та їх засвоєння, бо за змістом і формою рухи в них досить прості і доступні учням різних вікових груп початкової школи.

Класифікація рухливих ігор за характером рухової діяльності як показало експериментальне дослідження дає змогу констатувати, що вони у всіх відношеннях відповідають біологічній потребі дитячого організму в рухах. Сприяють набуттю необхідних вмінь і навичок, для розвитку фізичних і морально-вольових якостей. Гартують організм молодших школярів. Допомагають у подоланні негативного ставлення до уроків фізичної культури, формуванню мотивів і потреби у систематичних заняттях фізичними вправами.

2.3 Результати експериментального дослідження

Своє дослідження ми проводили під час проходження педагогічної практики в 3-х класах Червоненської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Золочівського району Львівської області. На початку навчального семестру та по його завершенні проводили тестування рівня розвитку фізичних якостей у дітей молодшого шкільного віку. Швидкість виявляли за допомогою тесту - біг 30 метрів, на час; силу - згинання і розгинання рук в упорі лежачи (віджимання від підлоги, разів); витривалість - біг 600 метрів, на час.

Після проведення тестування та оцінки результатів першого тестування фізичних якостей дітей ми обрали слабший, за загальним рівнем фізичного розвитку, експериментальний клас. І саме в ньому (3-Б) проводили, протягом семестру, уроки фізичної культури засобами рухливих ігор. В іншому, контрольному класі (3-А) вели фізичну підготовку дітей за допомогою рекомендованих для молодших школярів фізичних вправ. На уроках фізкультури, які проводилися два рази на тиждень по 45 хвилин, ми намагались виховувати у дітей фізичні якості комплексні.

Так, на одному уроці, в 3-Б класі ми застосовували рухливі ігри для розвитку одразу декілька фізичних якостей. Наприклад: швидкість та силу, витривалість та силу. В підготовчій частині уроку застосовувались ігри малої та середньої інтенсивності, які були спрямовані на підготовку організму дітей до основних навантажень ("Мак", "Дрова", "Шевчик", "Ой, вийтеся огірочки", "Дятел", "Зівака", "Кіт і миші"). В основній частині уроку - ігри середньої та великої інтенсивності; і з розподілом на команди та без поділу; використовуючи різноманітний інвентар ("Квач", "Квочка", "На полюванні", "Бій півників", "Баштан").

В заключній частині уроку - ігри середньої інтенсивності, на увагу, для відновлення організму дітей ("Кіт потягується", "Гуси на воді", "Фарби", "Пташка"). Для розвитку у дітей молодшого віку швидкості ми застосовували на уроках такі народні рухливі ігри "Вовк у канаві", "Горю-дуб", "Горобці і ворони"; витривалість - "Квач"; сила - "Хто сильніший?", "Скалолаз", "Перетягування". На уроках намагались ігри використовувати варіативне, поступово їх ускладнювали, що давало більшу стимуляцію у дітей до занять фізкультурою.

Проведене нами дослідження переконує, що успішному вихованню фізичних якостей молодших школярів сприяють родинні виховні заходи фізкультурно-оздоровчого спрямування, які ми проводили один раз на семестр. Вони дають можливість активізувати членів родини. Забезпечувати наступність поколінь і організовувати спільний відпочинок батьків і дітей. Формувати національну самосвідомість школяра, бажання знати і пам'ятати історичне минуле нашого народу, відроджувати традиції, звичаї.

Заслуговує на увагу в плані проблеми, що досліджувалась і традиційне в даній школі спортивне свято "Козацькі забави", яке проводиться 14 жовтня у день святкування українського козацтва у кожній паралелі початкових класів. У змаганні приймали участь тільки хлопці, бо в козацтві дівчат не було. Склад команди 8-10 учасників. Кількість команд, які змагалися одночасно залежить від наявності спортивного інвентарю. Конкурсні завдання будувалися на матеріалі поточних уроків: біг, стрибки, перетягування канату, влучення в ціль, повзання, які сприяють розвитку спритності, швидкості, сили, влучності, почуття рівноваги. Під час проведення козацького свята в залі була присутня символіка України: жовто-блакитний прапор та герб. Перед початком цього дійства прозвучав державний гімн. Для підведення підсумків конкурсів-змагань і нагородження переможців та учасників обиралося журі, до складу якого входили учителі, батьки, учні.

Загальний розвиток фізичних якостей школярів експериментального (3 - Б) та контрольного (3 - А) класів визначався по сумі усіх отриманих оцінок за результатами тестування. За 100% приймали найкращий результат контрольного 3 - А класу.

Результати тестування по завершенні навчального семестру дали нам змогу проаналізувати ефективність впливу рухливих ігор на розвиток фізичних якостей школярів..

Аналіз результатів показав, що у класі, в якому підготовка велась за допомогою рухливих ігор, такі фізичні якості, як швидкість, сила, витривалість, у комплексі, підвищилися на 11% від початкового рівня. Експериментальний, 3-Б клас, не тільки наздогнав інший клас, а ще й підвищивши рівень розвитку фізичних якостей, перевершив контрольний 3-А клас за комплексним рівнем фізичного розвитку (рисунок 2.2).



Рис. 2.2 Рівень фізичного розвитку школярів і контрольному та експериментальному класах на початку та наприкінці експерименту

1 - початок експерименту; 2 - кінець експерименту

Цей експеримент надав змогу простежити доказати, що рухливі ігри являють собою дуже необхідний та ефективний засіб виховання, розвитку фізичних якостей у дітей молодшого шкільного віку. Дитина у грі не сторонній, пасивний глядач, а діяч. За допомогою рухливих ігор молодші школярі засвоюють нові сфери життя. Саме за їх участю йде подальший розвиток інтелектуальних, емоційно-вольових та фізичних якостей людини

ВИСНОВКИ

1. Фізичне виховання -- складова частина навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі, спрямована на всебічне вдосконалення учнів, щоб підготувати їх до життя, суспільно корисної праці, і здійснюється в єдності з розумовим, моральним, естетичним вихованням і трудовим навчанням. Завдання школи -- не тільки підготувати високоосвічену, висококультурну молоду людину, а й створити необхідні передумови для її всебічного фізичного розвитку. Успішно розв'язати завдання фізичного виховання школярів можливо, якщо перетворити його на органічну частину навчально-виховного процесу, предмет спільного піклування педагогічного колективу, батьків, громадських органів, та проводити його на засадах використання традицій української етнопедагогіка.

2. Народна педагогіка ставить піклування про здоров'я та фізичний розвиток дітей на перше місце. Велике значення нормального фізичного розвитку зумовлювалось реальними життєвими потребами. У діяльності людини завжди постає немало таких проблем, для подолання яких потрібні чималі фізичні зусилля. Сила і витривалість, стійкість і спритність в народі високо ціняться. Ці риси батьки прагнули виховати в своїх дітей. Крім того, народ давно збагнув, що фізичне виховання нерозривно пов'язане з іншими сторонами формування особистості.

3. Значення фізичного виховання в народній педагогіці зумовлюється тим вагомим вкладом, яке воно вносить у зміцнення здоров'я підростаючого покоління та правильний його фізичний розвиток, збільшення тривалості життя, формування в молоді найважливіших морально-вольових якостей, прищеплення відповідних санітарно-гігієнічних навичок, здійснення підготовки до участі в продуктивній праці і до захисту рідної землі. Велика увага до фізичного виховання в родинній етнопедагогіці зумовлена високим гуманізмом народу.

4. Проведено комплексне дослідження історії, функціонування та шляхів використання українських національних рухливих ігор. За допомогою теоретичного і практичного аналізу з'ясовано ефективність впливу національних рухливих ігор на всебічний розвиток дітей початкової школи. У роботі виділяються основні функції, педагогічні умови і напрямки впровадження українських національних рухливих ігор у сучасну систему фізичного виховання школярів. Встановлено, що молодші школярі із всіх видів фізичних навантажень надають пріоритет рухливим іграм. Вчені вважають, що рухливі ігри є найбільш адекватною формою занять фізичними вправами і сприяють підвищенню рухової активності, компенсують рухову діяльність дітей початкової школи, а також ефективно впливають на розвиток, швидкості, спритності та витривалості.

6. Проаналізовано зміст, характер і значення національних рухливих ігор в календарній обрядовості українців. Ці ігри мають різноманітні форми відтворення традицій. Основними з них є ігри звичаєвого, обрядового, змагального та святкового характеру. Традиційні ігри в календарній обрядовості визначають необхідність забезпечення розвитку індивіда, колективу, держави, суспільства. Через систему традицій народ відтворює себе, свою духовну культуру, характер і свою психологію.

7. Обґрунтовано класифікацію українських національних рухливих ігор за характером рухової діяльності у відповідності до змісту шкільної програми загальноосвітніх шкіл: Теоретичний аналіз класифікації показує, що в цих іграх має місце комплексний вплив на розвиток фізичних якостей, але це відбувається не в однаковій мірі. Найбільше переважає розвиток спритності, швидкості і витривалості.

8. Експериментальнр доведено, що рухливі ігри являють собою необхідний і ефективний засіб виховання і розвитку фізичних якостей у дітей молодшого шкільного віку. За допомогою українських народних ігор молодші школярі знайомляться з традиціями, звичаями нашого народу, засвоюють нові сфери життя, що сприяє їх подальшому розвитку інтелектуальних, емоційно-вольових та фізичних якостей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Білітюк С. Рухливі ігри та фізичні вправи у дітей віком 7-10 років // Наукові записки ТДПУ: Педагогіка. - 2000. - №7. - С. 70-75.

2. Боберський І. Забави і ігри рухові. - Львів, 1904. - Ч.І. - 32 С.

3. Бойко А. Педагогічний потенціал національно-культурних традицій // Рідна школа. - 1999. - №10. - С. 12-15.

4. Борисенко А.С. Система фізичного виховання учнів початкових класів // Початкова школа. -2001. - №5. -С. 30-32.

5. Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів. - К.: Основи, 1989. - 192 с.

6. Былеева Л., Яковлев Л. Подвижные игры. - М.: Физкультура й спорт, 1965.-192 с.

7. Верховинець В. Весняночка. Ігри з піснями для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. - К.: Музична Україна, 1989. - 341 с.

8. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001. - 416

9. Вільчковський Е.С., Курок О.І. Народна рухлива гра - основний засіб фізичного виховання // Традиції фізичної культури в Україні: Зб. наук. статей / За заг. ред. С.В.Кириленко, В.А.Старкова, А.В.Цьося. - К.:ІЗМН, 1997.- С. 147-153.

10. Вільчковський Е.С. Вплив національних рухливих ігор на стан здоров'я, фізичний розвиток та рухову підготовленість дітей 5-6 років // ІІІ Міжнародна наук.-практ. конф.: Фізична культура, спорт та здоров'я нації. - Ч. 1. - К. - Вінниця, 1998. - С. 18-21.

11. Волков. Л.Основи спортивної підготовки дітей і підлітків: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 1993. - С.152.

12. Волкова Н.П. Педагогіка. - К.: Академія, 2001. - 576 с.

13. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. - К.: Оберіг, 1993. - 589с.

14. Выготский Л.С. Вопросы детской (возрастной) психологии //Собр. соч. в 6 т. - Т.4. - М.: Педагогика, 1984. - 432 с.

15. Выготский Л.С. Игра и ее роль в психологии развития ребенка // Вопросы психологии. - 1966.-№6. - С.64-76.

16. Глущенко А.Г. Вікові особливості молодших школярів і завдання фізичного виховання //Початкова школа. - 1976. №5. - С. 8 -14.

17. Гнатюк О.В. Основи здоров'я і фізична культура: Підручник / За ред. С.Д.Максименка. - К.: Форум, 2003. - С. 127.

18. Гнутель Я.Б. Виховна робота в сучасних умовах. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 1998. - 224 с.

19. Гребенников И.В. Педагогический всеобуч родителей: Методические рекомендации. - Днепропетровск: Проминь, 1982.- 190 с.

20. Гузеев Н.В. В школе продленного дня // Физическая культура в школе. - 1976. - №8. - С. 48-51.

21. Гураль И.В. Главное - привить любовь к физической культуре // Физическая культура в школе. - 1989. - №6. - С. 30-31.

22. Гусєв В.Г. Особливості фізичного виховання учнів 6-річного віку // Проблеми навчання і виховання. - 2004. - №1. - С. 13-15.

23. Даль В. Толковый словарь великоруського языка. - М,: Русский язык, 1979. -Т.2. - С.6-8.

24. Дейч О. Ігрова діяльність у вихованні молодших школярів // Поч. школа. - 2000. - №7. - С. 37-38.

25. Дёмина И. Игра в воспитании шестилеток // Нач. школа. - 1988. - №3. - С. 26-28.

26. Дидактические игры и упражнения по сенсорному воспитанию школьников / Под ред. Л.А. Венгера. -М.: Просвещение, 1978. - 120 с.

27. Дриганець О., Огниста К. та ін. Особливості фізичної підготовленості та методики проведення занять з дітьми старшого дошкільного та молодшого шкільного віку // Наукові записки ТДПУ: Педагогіка. - 1999. - №4. - С. 60-64.

28. Дубасенюк О.А. Основи теорії і практики професійної виховної діяльності педагога / За ред. А.В.Іванченко - Житомирський державний педінститут, 1994. - 187с.

29. Дубогай А.Д., Мовчан Л.М. Физкультура: Мы и дети. - К.: Просвещение, 1989. - 144 с.

30. Дьоміна І.Й. Виховуємо пам'яттю // Рідна школа. - 1988. - №12. - С. 50-52.

31. Жевага С.І. Здорові діти - щастя батьків // Рідна школа. - 1993. - №8. - С. 61-62.

32. Жилюк В. Підвищення рівня фізичної підготовленості школярів молодших класів в умовах уроку фізичного виховання за допомогою використання комплексів українських рухливих ігор // Матер. конф.: Молода спортивна наука України. - Львів., 1998. - С. 193-197.

33. Жуковський В. Використання міжпредметних зв'язків на уроках фізичної культури в початкових класах // Рідна школа. - 2004. - №7-8. - С. 48-49.

34. Закон України про фізичну культуру і спорт. - К., 1994.

35. Занимательные игры для детей от 3 до 6 лет / Под ред. О.М.Дьяченко. - М.: Просвещение. -1991. - 63 с.

36. Зеньковский В.В. Психология детства. - М.: Академия, 1996. - 347 с.

37. Ильин Е.П. Психология физического воспитания. - М.: Просвещение, 1987. - 161 с.

38. Калашников Г.А. Физкультурные мероприятия в режиме дня школы // Физическая культура в школе. - 1972. - №5. - С. 29-32.

39. Катаева А., Павлова А. Занятия или игра //Дошкольное воспитание. -1989. - №2. -С.12

40. Качашкина В.Н. Физическое воспитание в начальной школе. - М.: Педагогика, 1983. - 224 с.

41. Кловак Г.Т. “Рідну землю, де живем, Україною зовем” // Початкова школа. - 1992. - №1. - С. 53-58.

42. Козленко М.П. Фізичне виховання учнів молодших класів. - К.: Просвіта, 1987. - 148 с.

43. Козленко О. Виховання у школярів інтересу до фізкультури і спорту. - К.: Знання, 1990.- 148 с.

44. Козубовська І.В. Як учить народна мудрість // Рідна школа. - 1993. - №2. - С. 22-24.

45. Коломієць Ю. Використання українських традицій, звичаїв і обрядів у вихованні учнів молодших класів // Наукові записки ТДПУ: Педагогіка. - 1998. - №3. - С. 12-17.

46. Кононенко П.П. Українознавство. - К.: Заповіт, 1994. - С.280-304.

47. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. - 1996. - № 13.

48. Концепція національної системи фізичного виховання // Поч. школа. -- 1994. - №8.-С. 50-51.

49. Конькова Т.І., Третяк Л.В. До витоків народного виховання // Традиції і виховання у світовій народній педагогіці: Матеріали конф. - Ч.1. - Рівне, 1995. - С. 55-57.

50. Корнієнко С. Корекція фізичного розвитку молодших школярів у системі школа-родина // Поч. школа. - 2000. - №5. - С. 36-38.

51. Корнієнко С. Родинне дозвілля у початкових класах: Навч. метод. посіб. --Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2005. - 216 с.

52. Корнієнко С.М. Весела перерва. 1-4 кл. - Тернопіль, 2000. - 80 с.

53. Корнієнко С.М., Кодлюк Я.П. Батьківські збори у початкових класах: Навчально-методичний посібник. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2003. - 160 с.

54. Кос В.Р. та ін. Планування навчальної роботи з фізичної культури // Початкова школа. - 1992. - №1. - С. 48-53.