Вплив ЗМІ на виховання дитини

47

Зміст

Вступ

Розділ 1. Засоби масової комунікації в системі соціального формування особистості

1.1 Розвиток системи масової комунікації

1.2 Соціально-педагогічні проблеми впливу ЗМІ на дітей та молодь

1.3 Вплив телебачення на формування особистості дитини

1.4 Медіаосвіта у сучасних школах

Висновки до розділу 1.

Розділ 2. Вплив засобів масової інформації на соціальне виховання дитини

2.1 Зарубіжний досвід громадського контролю над ЗМІ

2.2 Телебачення у структурі навчально-виховної діяльності в зарубіжних країнах

2.3 Вплив засобів масової інформації та інших джерел на формування здорового способу життя серед підлітків

Висновки до розділу 2 .

Загальні висновки

Список використаних джерел

Додаток



Вступ

Ускладнення соціально-економічних та культурних потреб суспільства змінює роль та співвідношення різних інститутів виховання в системі соціалізації молодого покоління. Поряд із зростанням їх кількості змінюється їх якісний склад. Так, нині важливим фактором соціалізації молоді стають засоби масової інформації (ЗМІ).

Масова комунікація - це процес розповсюдження соціальної інформації за допомогою різних технічних засобів (друк, радіо, телебачення, кіно та відеотехніка), це особливий вид соціального спілкування, що здійснюється в масштабах суспільства і є важливою передумовою суспільного розвитку та організації. Масова комунікація соціально обумовлена. За допомогою її засобів набувають масового тиражування духовні цінності та соціальні норми, які в систематизованому вигляді відбивають пануючі світоглядні уявлення, суспільний настрій. Розповсюдження інформації за допомогою масової комунікації є засобом політичного, економічного та інших впливів на свідомість (мислення) та діяльність (поведінку) людей [10].

Зміст повідомлень, одержуваних через засоби масової інформації, формується з урахуванням особливостей та закономірностей психологічного впливу в діапазоні від звичайного інформування до навчання, переконання та навіювання. Техніка масової комунікації орієнтується на задоволення потреб і запиту різних соціальних верств населення. Розповсюдження інформації, її ритм і масштаб визначаються характером розвитку та функціонування тієї чи іншої соціальної системи. Ці системи утворюють комплекси технічних засобів, які виробляють, зберігають, приймають і передають газетну, теле-, радіо-, відеоінформацію.

Тому метою даної роботи є : вивчення впливу засобів масової інформації на соціальне виховання дитини, на її внутрішній світ та поведінку.

Завдання:

1. Дослідити процес розвитку системи масової комунікації та суть функції ЗМІ у суспільстві.

2. Вивчити вплив ЗМІ на соціалізацію молоді, соціально-психологічні механізми впливу ЗМІ та соціально-педагогічні функції управління ними.

3. Вивчити вплив сучасного телебачення на внутрішній світ та поведінку дитини.

4. Дослідити позитивний досвід використання ЗМІ у навчальних та виховних цілях.

5. Визначити вплив ЗМІ та інших джерел на формування здорового способу життя серед підлітків.

Об'єкт дослідження - специфіка впливу засобів масової інформації на соціальне виховання дитини.

Предметом дослідження є особливості системи соціально-педагогічних заходів спрямованих на становлення та реалізацію духовного потенціалу дитини під впливом ЗМІ.

Гіпотеза - на сьогоднішній день сучасне телебачення має досить значний вплив на соціальне виховання дитини, на її внутрішній світ та поведінку.

Методи дослідження: аналіз вивченої літератури, аналіз зарубіжних досліджень та спостережень.

Дослідження проблеми українськими та зарубіжними авторами: Апостолова Г.В. - про наслідки використання електронної техніки для розвитку здібностей дитини [1], Здіорук С.І. - про психічне обґрунтування використання ЗМІ з метою профілактики нарко-, токсикоманії та алкоголізму [8], Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбнік С.Р. - про функції ЗМІ в суспільстві, соціально-психологічні механізми впливу ЗМІ, соціально-педагогічні функції управління ЗМІ [10], Х'юсманн Л., Ерон Л. - дослідження особливостей життєвого шляху шанувальників телебачення [29] та інші.

Робота складається з двох розділів: 1 - засоби масової інформації в системі соціального формування особистості, 2 - вплив засобів масової інформації на соціальне виховання дитини; висновків до розділів; загальних висновків; списку використаних джерел та додатків.



Розділ 1. Засоби масової інформації в системі соціального формування особистості

1.1 Розвиток системи масової комунікації

Все більше в сучасному суспільстві стверджується думка про те, що людство знаходиться на початку розвитку “третьої” (поряд з усною та писемною) системи культури - культури засобів масової комунікації суспільства. У той же час, з точки зору соціологічної науки, люди, що складають аудиторію масової комунікації, розглядаються як особистості, котрі “включаються” в мережу реальних суспільних відносин завдяки функціонуванню технічних засобів. Масова комунікація дозволяє їм встановлювати та підтримувати зв'язок з більш широким соціальним середовищем, кордони якого знаходяться далеко за межами їх безпосереднього оточення. Масова комунікація не може здійснюватись в тому випадку, коли люди, що складають її аудиторію, не мають спільних соціальних почуттів, спільного соціального (політичного, громадянського, національно-культурного, життєвого) досвіду. Саме цей досвід в своєму інтегрованому вигляді залучає людей до процесів спілкування за допомогою засобів масової комунікації. Вирішальне значення у вирішення ефективності та значущості для людини цих процесів має те, наскільки практика реального суспільного життя особистості співвідноситься із змістом одержаної інформації [10].

Масова комунікація - це процес розповсюдження соціальної інформації за допомогою різних засобів (друк, радіо, телебачення, кіно та відеотехніка), це особливий вид соціального спілкування, що здійснюється в масштабах суспільства і є важливою передумовою суспільного розвитку.

ЗМІ - спеціальні соціальні інститути, які займаються збором, обробкою, розповсюдженням та збереженням інформації.

Інформація - документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, в державі та навколишньому середовищі.

Соціалізація - це процес і результат засвоєння і послідуючого активного відтворення індивідом соціального досвіду.

Соціальне виховання - це система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на становлення та реалізацію духовного потенціалу людини, групи, суспільства; на гуманізацію відносин в соціумі.

Тисячу років тому людина володіла чотирма засобами комунікації - усне мовлення, музикою, живописом і писемністю. Потім, наростаючи за темпами, відбувається процес "розмноження" засобів комунікації. В 15 столітті заявляється друкована книга, в 17 столітті - газети і журнали. В 19 ст. починається новий революційний етап - винайдено радіо, телефон, кіно, грамзапис. В 20 ст. темпи "розмноження" наростають лавиноподібно - широко розповсюджується телебачення, магнітозапис, відео, комп'ютерні системи, оперативна поліграфія (ксерокс і т. д.) космічний зв'язок. При чому до кінця 20 ст. на перше місце вийшли електронні засоби масової комунікації, значно потіснивши письмові. Подальші тенденції розвитку ЗМК можна прослідкувати в постіндустріальних суспільствах, де формується абсолютно нова система ЗМК. Так, в США створюється телебачення, яке пропонує кожній сім'ї до 500 каналів і запропонує можливість взаємодії глядачів з телестанціями між собою. Це телебачення отримало назву інтерактивного (тобто телебачення взаємодії).[ 29]

В сучасному світі людина з раннього дитинства опиняється в оточенні техносфери, вагомою частиною якої являються засоби масової комунікації, що грають важливу роль в житті людини. При чому, на перші місця вийшли так звані електронні засоби.

Сучасні ЗМК, особливо телебачення набувають планетарного характеру, звертаються до багатомільйонної аудиторії, створюють новий тип культури - аудіовізуальний.[30]

На жаль,глобальна інформатизація несе з собою не лише блага і зручності, а й нові проблеми. Одна з таких проблем - проблема інформаційної нерівності між людьми, країнами і регіонами в новому інформаційному середовищі. Проблема інформаційної безпеки, що включає в себе аспекти пов'язані не тільки з інформаційною і комп'ютерною значимістю, але і зовсім нові, в числі яких - технології дії на масову свідомість (маніпуляція свідомістю), що використовується як за допомогою ЗМІ, так і глобальних комп'ютерних мереж.

Дегуманізація суспільства і проблема морального виховання, адже лише моральне виховання і може дати людині надію на безтурботне майбутнє. Наведені глобальні проблеми мають глобальний вплив на людину.

Національно свідомі працівники засобів масової інформації у своїй діяльності дотримуються принципів загальнолюдської моралі, суть якої полягає в тому, що завжди правильно чинить той, хто захищає свою мову, культуру.

В Україні не опрацьовані схеми контролю за безпекою інформаційного простору. Для проведення моніторингу мовного режиму 791 вітчизняних телерадіокомпанійна відповідність чинному законодавству Національна рада не має відповідного кадрового матеріально - технічного забезпечення. [22]

Так, кабельну мережу столиці України нині заполонили телепрограми трьох найбільших телекомпаній Росії. За даними Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, із 380 кабельних мереж лише 85 телеорганізацій працюють в режимі правового поля України.

Державний статус української мови зафіксовано в Конституції та шести законах України про діяльність ЗМІ. Вітчизняне законодавство передбачає російською мовою та мовою інших національних меншин лише в місцях їх компактного проживання. Натомість більшість вітчизняних комерційних телерадіоканалів ігнорує чинне законодавство України про мовний режим в ефірі. Український телерадіоефір сьогодні тотально зросійщений.

У ліцензіях на мовлення, виданих Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, фіксується як правило, 70% обсяг українського мовлення. А фактично на комерційних засобах мовлення обсяг україномовних програм ледь досягає 10-20%. Відсутність в Україні єдиної концепції розвитку медіа-простору та інформаційного правового кодексу, двозначності у законодавчому полі дозволяють керівникам ЗМІ легко уникати відповідальності за вихід у ефір російською мовою.

Завдяки інформаційному впливу російських ЗМІ наша держава не здатна ефективно вирішувати головні завдання: виховувати національну і політичну ідентичність своїх громадян. Завдяки потужній інформаційній парасольці Росія домагається зміни на свою користь уявлення громадян нашої країни про місце і роль України на світовому та європейському співтоваристві. Натомість українські телеглядачі та радіослухачі ідентифікують себе як жителі однієї з областей Росії, але не суверенної держави. Окрім цього, російські телепрограми несуть українцям елементи імперського світогляду. Так, чимало телепрограм російського виробництва героїзують агресію колишнього СРСР в Афганістані, виправдовують російську експансію в Чечні.

Мільйони українських телеглядачів мають "втішатися" кримінальними розборами серед героїв російських серіалів "Бандитський Петербург", "Менти", "Маросейка" та інші, де культивуються насильство і антигуманізм.

Високий рівень зросійщення вітчизняного медіа-простору неначе сигналізує світовому співтовариству про зовнішньополітичну орієнтацію України, ставить під сумнів її європейський вибір.

Оскільки культура, духовні надбання розвиваються методом нагромадження, а не революцій, враховуючи тривалий час нашого перебування на узбіччі вселюдного прогресу, в лабетах несвободи тоталітарно-імперської системи та вразливість української культури щодо експансії інших культур, шляхи оздоровлення культурної ситуації, формування духовного світу особистості в українському суспільстві полягають, на мою думку, насамперед в оволодінні тими духовними цінностями нашого народу, які були недоступними, штучно обмеженими або сфальсифікованими в комуністичні часи. [22]

Протягом всієї історії радянської аудіовізуальної культури не існувало проблеми негативної дії образів насилля в телемовленні. Ситуація корінним чином змінилася з переходом до ринкових відносин, входженням в світовий аудіовізуальний ринок і глобалізацією аудіовізуального простору. По-перше, різко збільшилась кількість телеканалів які, прагнучи посилить свої позиції на ринку глядацьких аудиторій, перевагу надають фільмам. По-друге, щоб мінімізувати собівартість телемовлення, ставка робиться на дешеві картини.

Особливу роль в активізації людини мають такі функції спілкування, як організація та удосконалення суспільного життя й діяльності, формування і розвиток міжособистісних відносин. Основна проблема в усвідомленні ролі і форми спілкування ЗМІ та людини полягає в тому, щоб точно визначити ту специфічну властивість, котру мають підготувати його учасники, і ту роль та ролеві стосунки, котрі це спілкування установлює унаслідок своєї природи. Саме завдяки своїй природі спілкування завжди має конкретно-ситуаційний характер і відбувається відповідно до того, як складаються відносини між його учасниками. Конкретно-ситуаційний характер спілкування визначає і своєрідність процесу комунікації людей (згода-незгода, зіставлення поглядів та уявлень, вироблення спільної думки/платформи і т.д.), і це в кінцевому підсумку призводить до формування колективності взаємних відносин. Звідси походити одне з головних і завдань журналістики: впливаючи на громадську думку і свідомість, створити певну єдність розуміння цілей і проблем суспільства на даному історичному етапі. До числа позитивних факторів слід віднести високий рівень розуміння аудиторією соціально-політичної інформації, яка передається ЗМІ. Цей процес прямо пов'язаний із характером і способом комунікації, роллю комунікативних систем у життєдіяльності суспільства. Типові відносини між людьми (суб'єкт - об'єктивні відносини) передбачають процеси комунікації як у формі живого індивідуального спілкування, так і смисловими інтерпретаціями текстів, що повідомляються ЗМІ.

Розуміння, а точніше процес розуміння, включає два нерозривно пов'язаних компоненти: комунікацію і смисл. Причому, трансляція смислів може здійснюватися за допомогою різноманітних комунікативних засобів - як мовних, так і не мовних. Розуміння тісно пов'язане з актом зіставлення отриманої інформації і знаннями людини. Таким чином, розуміння - акт пізнавальної діяльності, можливість продовження діяльності, елемент у процесі комунікації. А в процесі комунікації розуміння передбачає, за відомим висловом М. Бахтіна, "зустріч суб'єктів", взаємодію реальних позицій та їхніх можливостей, оскільки розуміння є завжди розуміння кимось, чогось, поданого в "тексті" (у широкому семіотичному значенні цього терміну), за яким стоїть хтось конкретний, тобто його творець (журналіст).

Цей процес містить у собі мотиваційно-смислову сферу розуміння теорії комунікації: текст стані зрозумілим, осмисленим лише тоді, коли він набуде комунікативної функції. Томові смисл з'являється лише в процесі пізнання, якщо включитися до практичного здійснення цієї дії.

Отже, за нашими уявленнями та за даними соціології журналістики, які базуються на вивченні масової аудиторії, функції ЗМІ сьогодні такі: інформаційно-пізнавальна, ціннісно-орієнтаційна, комунікативно-естетична, соціально-організаторська та функція психологічної регуляції.

Окремі дослідники виділяють ще такі функції як "пропагандистська", "виховна", "гедоністична", але і, у цьому разі вони, на наше переконання, дифузійні, акумульовані функціями, вказаними нами вище: пропагандистська є складовою ціннісно-орієнтаційної та соціально-організаторської, виховна - психологічної регуляції, гедоністична - комунікативно-естетичної. Зрозуміло, що наш підхід спирався на соціальну психологію сприйняття аудиторією ЗМІ, яка потребує й історичного генетичного підходу. Наприклад, як еволюціонує, змінюється в соціально-політичному контексті кожний засіб масової інформації, яку його місце в ієрархії ЗМІ на даний момент, як координується діяльність ЗМІ, чому не втрачається потреба в усіх засобах масової інформації тощо.

Мі маємо право запитати: яких принципів у розповсюдженні інформації дотримуються журналісти у своїй практиці та які ж функції можуть виконувати ЗМІ? Коротко прокоментуємо вісім з їх, що їх вирізняє швейцарський професор Роджер Блюм..

Психологічними елементами інтересу аудиторії є актуальність як показник значущості того, що повідомляється суспільству, його відповідності стану громадської свідомості.

В умовах демократизації та гласності помітно підвищився критичний тонус преси, радіо, телебачення. Це закономірно й об'єктивно. Проте не експонування власних хиб та прорахунків, на жаль, малі і ще мають місце в новій біографії суспільства, а тверезий, реалістичний, виважений погляд на стан справ - вісь що визнане стиль діяльності журналістики в демократичному суспільстві.

У діяльності засобів масової інформації в цьому напрямі реалізується одна з найважливіших соціальних функцій - доля у формуванні громадянського суспільства в Україні. По суті, преса, радіо та телебачення і є тим "віковим майданом", де, долаючи відстані, люди обмінюються думками, де соціальні групи висувають свої інтереси одна до одної та до влади, обстоюють їх, де діють механізми публічного соціального контролю та його санкцій - моральна підтримка чи осуд з боку спільноти [11].

Реалізація засобами масової інформації функції формування і вияву громадської думки передбачає відкритість і доступність інформації, без цього не буває інформаційного обміну. А природа громадської думки така, що вона неодмінно має пройти стадії обміну., обговорення, перейти від суми індивідуальних точок зору до надіндивідуальної, узагальненої реакції на явища, стати силою, здатною впливати і на індивідуальну свідомість, і на діяльність соціальних інституцій.

Базовою функцією стосовно до громадської думки є інформованість населення з актуальних питань внутрішнього та міжнародного життя. Інформованість є інтегральною категорією і складається із взаємодії трьох основних складових: доля суб'єкта в створенні, передачі та розповсюдженні інформації, а також діяльність об'єкта пропагандистського впливу по прийому, засвоєнню і використанню отриманої інформації.

Техносфера, що породжує нові компоненти індустрії дозвілля і портативні засоби трансляції інформації, створює умови для розвитку людини, в тому числі збагачення словникового запасу, оволодіння широким кругом інформації. Але в той же час об'єктивно вона формує слухача, глядача, тобто споживача. Чи стане він активним суб'єктом культури, залежить від багатьох додаткових умов [31]

Як показують дослідження, той набір ЗМК (програми ТБ, радіо, конкретні газети і т.д.), якими користається людина, створює специфічний для нього інформаційний світ. Він істотно розрізняється навіть у жителів одного міста. Так, за даними Л.И. Васильченко, отриманим ще в середині 70-х рр. XX ст. у Тарту естонські і російські школярі, користаючись різними джерелами, мали дуже різні інформаційні світи, що багато в чому визначало і розбіжності в їх ціннісних орієнтаціях і стилі життя.

Самозміна людини в процесі соціалізації під впливом ЗМК йде в різних аспектах і має як позитивний, так і негативний вектор.

Особливо слід зазначити в зв'язку з цим те, що останнім часом набирає силу тенденція перетворення ЗМК у сферу самореалізації людини. До давно існуючого переписування читачів з газетами і журналами додалися передачі радіо і телебачення з прямою участю слухачів і глядачів. Розвиток електронних систем породило зовсім новий вид комунікації і самореалізації -взаємодія людини з визначеними його по тим чи іншим причинам партнерами, що дозволяє йому знайти однодумців і виразити себе в спілкуванні з ними. Так, наприклад, уже сьогодні до мережі Інтернету підключені мільйони абонентів - від учених до кінофанатів. Серед них групи екологістів, фанатів та інші електронні клани, що виникають у новому електронному середовищі.

Крім того, у людини, що знаходиться в комп'ютерній віртуальній реальності, створюється враження, що він безпосередньо бере участь у їм же породжених подіях. Більш того, саме він головний учасник подій. Це створює зовсім нові можливості для самореалізації і самоствердження, може вести до тих чи інших самозмін у дітей, підлітків, юнаком.

Виховання як відносно соціально контрольована соціалізація протягом тривалого часу використовувало лише друковані засоби масової комунікації. В другій половині XX сторіччя стали використовувати можливості кіно, і головним чином телебачення, у процесі навчання.

Система виховання донедавна не ставила перед собою ціль підготовки підростаючих поколінь до взаємодії з усіма способами масової комунікації. У нинішніх умовах, оволодіння людиною умінням використовувати той пізнавальний і інший потенціал, що вони несуть, здобуває велике значення. У зв'язку з цим особливим аспектом соціального виховання стає так називане медіа освіта, характеристику якого у вітчизняній науці дав А.В. Кульок.

1.2 Соціально-педагогічні проблеми впливу ЗМІ на дітей та молодь

Неможливо переоцінити вплив сучасних засобів масової інформації на формування підростаючого покоління. Адепти нової соціологічної теорії “інформативного суспільства” відводять цим засобам визначальне місце в системі відносин сучасного суспільства, оскільки вони перетворилися на необхідний елемент повсякденного життя людини, стали органічною частиною середовища його проживання. У зв'язку з прогресуючою “технологією життя”, початком “комп'ютерного віку” у країнах Заходу не припиняється потік літератури, яка розглядає проблеми виховання молоді в цих умовах. Нові технології, насамперед мікроелектроніка, глибоко впроваджуються у виробництві, все активніше застосовуються у всіх типах навчально-виховних закладів, а також у сферах дозвілля дітей та молоді [10].

Сучасне суспільство як ніколи насичене новітньою мікропроцесорною технікою. Радіо - і телеприймачами користуються у найвіддаленіших куточках нашої планети. Зараз навряд чи знайдеться сім'я, в якій не було б телевізора. Так, за даними французьких спеціалістів, у Франції в кожній сім'ї є телевізор, а у кожній четвертій вже по два телевізори. США в цьому відношенні випередили Францію. Там у кожній п'ятій квартирі нараховується три апарати, а в Японії навіть чотири телевізори вже не рідкість.

У ФРН на початку 80-х років відеомагнітофони мали 25 відсотків всіх сімей, до початку 90-го року, за оцінками спеціалістів, їх кількість зросла на 50 відсотків. Як показало репрезантивне опитування проведене за завданням Міністерства освіти і науки ФРН, ще у 1982 році серед володарів відеомагнітофонів 10 відсотків становили юнаки і підлітки від 14 до 29 років [6].

Вік комп'ютера, незважаючи на ряд переваг, що він надає, породжує урбаністичне дитинство, негативно впливає на психологічний, емоційний та фізичний розвиток дітей. Проведення дітьми значної частини свого дозвілля вдома, біля телевізора веде за собою погіршення стану здоров'я, зниження інтересу до читання, спорту, до активних форм використання вільного часу, що призводить до формування пасивності, байдужості тощо.

Аналізуючи молоде покоління післявоєнного періоду, деякі західні педагоги, зокрема німецький професор Р. Вінкель (Західний Берлін), називають покоління молодих, що вступило в життя після 70-х років, “покоління електроніки і засобів масової інформації”, на відміну від покоління “економічного буму” 50-х - початку 60-х років (“діти споживання”), періоду після 60-х років (“діти кризи”). Покоління 70-х і наступних років, за Вінкелем, це - “не діти”. Жодне з поколінь не відчувало стільки страху, жахів, незгод, скільки довелося відчути сучасному поколінню молоді.

Більшість авторів поділяє думку, що сучасне покоління - “інше”, і воно є дуже “важким”, але причини цих труднощів трактуються неоднозначно. Для одних ці причини криються у важких соціально-психологічних умовах, в яких жили і росли діти (страх перед загрозою термоядерної війни, втрати смислу життя, розчарування, депресії, наркоманія та інші соціальні лиха). Інші звинувачують насамперед саме дорослих, які винайшли нові технології, засоби масової інформації і цим не лише позбавили дітей радості дитинства (Н. Постман), а й спричинили зникнення самого поняття “дитинство”.

У вік електронних засобів масової інформації втратили відмінність періоди дитинства і дорослого життя. Поява телевізора перетворила, як стверджується, культуру в “емоційне споживання” кадрів, які змінюються на екрані кожні три секунди.

Підраховано, що за перші п'ятнадцять років підліток проводить біля телевізора 16 годин за тиждень, причому в кожній програмі він бачить як мінімум три сцени насильства. За свідченням нейропсихологів, це справляє надмірний вплив на праву півкулю, пов'язану з однобічним візуальним сприйманням зовнішнього світу, куди і переміщується активність дитини. В той же час виключається ліва півкуля, де розміщені центри мислення і мови.

Дослідження, проведені у ряді країн з метою вивчення ступеня “споживання” дітьми телепередач, показали, що перші контакти з телебаченням діти мають уже у віці двох років. У віковій групі трирічних вже 60 відсотків дивляться телепередачі більш або менш регулярно. Як свідчать вчені, занадто великою є участь у регулярному перегляді телепередач дітей у віці від трьох до шести років.

Опитування, проведені серед школярів різних типів західнонімецьких шкіл, свідчать про те, що 90 відсотків учнів дивляться відеофільми, причому деякі з них - до 20 фільмів на тиждень, в тому числі заборонених для їх віку. Дослідженнями виявлено тісну залежність між тривалим сидінням перед телевізором й поганою успішністю в школі. Все це, природно, не може не викликати протесту з боку батьків, учителів та інших людей, які усвідомлюють, якої шкоди завдає відео індустрія підростаючому поколінню [10].

Як відмічають спеціалісти-медики, відверто непристойні відеофільми, фільми жаху тощо небезпечні для дітей з високою збудливістю. Пристрасть до таких відеофільмів провокує асоціальну поведінку, агресивність, жорстокість, вандалізм, злочинність. Це призводить до серйозних патологічних наслідків.

Нині індустрія розваг, на жаль, продовжує спрямовувати засоби масової інформації на формування у молоді соціальної, політичної і духовної адаптації, пасивності, примітивних смаків, інтересів і потреб, зневажливого ставлення до справжньої культури, до історії, сучасних досягнень людської цивілізації.

Невипадково у США навколо проблеми дозвілля молоді розгорнулася запекла боротьба. Зараз у дискусію про те, які розважальні програми можна назвати “підходящими” для 66,5 млн. американців у віці до 19 років вступила практично вся країна, батьки, популярні зірки телеекрану. Американська громадськість підняла голос протесту, закликала до прийняття рішучих заходів проти непристойних теле- і відеопрограм. Спеціалістами підраховано, що за 22 тисячі годин, які проводить біля телевізора американський школяр за всі роки навчання у школі, він 18 тисяч разів стає свідком різних убивств. За даними журналу “Піпл”, у фільмі “Рембо” демонструються 44 засоби вбивства, не враховуючи групових, які відбуваються під час численних вибухів. На думку “Національної Асоціації навчальних закладів”, більша частина самогубств, до яких вдаються підлітки США, пов'язана зі станом депресії, викликаною відеопродукцією.

Прогресивні сили світу, в тому числі й педагогічна громадкість, не можуть не думати про психологічні та моральні втрати та наслідки, особливо для дітей та молоді, сьогоднішньої практики “культурного імперіалізму” з його пропагандою масової культури, культури насильства, вседозволеності, низьких інстинктів людини, звичаїв злочинного світу. Використання культури як джерела наживи, як каналу, через який формується перекручене уявлення про світ, про життя негативно відбивається на духовному розвиткові молоді.

Німецький письменник Бертольд Брехт підкреслював, що при використанні творів культури для маніпулювання людською свідомістю відбувається процес, який він назвав “переплавкою духовних цінностей у товар” [27].

Серйозно турбує і те, що сучасна молодь більше уваги приділяє “агресивним формам культури”, які розповсюджуються зі швидкістю епідемії завдяки поширенню засобів масової інформації. А книга як джерело духовного розвитку відступає на другий план.

Так, в Україні, за даними соціологічних опитувань останніх років, у бюджеті вільного часу молоді книга займає лише п'яте місце, переважають сучасна музика, спілкування, телебачення, заняття за інтересами. У загальному обсязі читання старшокласників класична література займає лише 4,5 відсотка.

Відчудження молоді від книги - це тривожний симптом. За словами французького просвітителя Дені Дідро, “коли люди перестають читати, вони перестають міркувати”. Американські педагоги також стикнулися з таким серйозним фактом, як повна відсутність у дітей інтересу до читання. Причину такого явища вони вважають у тому, що у США довгі роки формувалося покоління, “яке не читає книжок”, а дивиться телевізор. Високорозвинена індустрія розваг надає молоді широкий спектр можливостей щодо проведення дозвілля, тому приділяти серйозну увагу читанню, підкреслюють вони, може лише той, хто з дитинства орієнтований на це. І сьогодні в країні налічується до 70 відсотків осіб, які, одержавши середню освіту, в подальшому майже нічого не читають.

Професор Д. Баске з ФРН говорить про “вторинну неграмотність” як про серйозну соціальну проблему країни. Під цим він розуміє такий стан, коли молоді люди, навчившись читати та писати, читають так мало, що по відношенню до літератури ведуть себе як неграмотні люди, не сприймаючи її.

В Австрії, згідно з проведеним опитуванням, у культурній сфері 55 відсотків населення країни, що мають обов'язкову шкільну освіту, протягом року не читали жодної книжки або в кращому випадку - одну, 67 відсотків населення Австрії, старші за п'ятнадцять років, протягом року не купують жодної книжки. Цей стан “напівграмотності”, як його характеризують в Австрії, широко розповсюджений і в інших країнах. Більше половини всіх книг, які читають у країні, припадає на частку лише 10відсотків населення.

Картину бездуховності, яка прогресує, можна доповнити ставленням людей до театру та інших культурно-видовищних закладів. Так, наприклад у Франції, 87 відсотків населення не ходить до театру, 78 відсотків юнаків та дівчат жодного разу не були на концертах. Ці дані відбивають загальну тенденцію, яка свідчить про те, що все менше людей читають серйозну літературу, найчастіше вони захоплюються розважальними журналами і бульварною пресою, а діти - беззмістовними коміксами з суперменами та обкладинками.

Звичайно, найбільше нарікань отримує школа за те, що вона погано вчить, не розвиває інтересу до книги, до серйозного читання. В цьому зв'язку не можна не пригадати слова видатного педагога В. О. Сухомлинського, який писав, що дитині необхідно прививати любов до книги з дитинства. Якщо читання не стає для неї духовною потребою, то у роки дозрівання душа підлітка буде порожньою і беззмістовною, а на світ божий, Бог знає звідки, полізе все погане.

Невипадково “бездуховність”, яка охопила все людство, виявлять саме у молоді в її емоційній глухоті до справжньої культури, нерозвиненості естетичних смаків, відсутності почуття милосердя, співчуття, творчої ініціативи, в утилітрованому ставленні до життя.

Проблема “дитина - телевізор” ще не вивчена достатньою мірою. Хоча в цьому напрямку у ряді країн і ведуться серйозні психолого-педагогічні та медичні дослідження, але справжньої науки, пов'язаної із впливом всіх засобів масової інформації на процес соціалізації дітей, духовне, емоційне та моральне формування, ще не створено. У комплексі мір важливе значення має особистісний приклад батьків, їх ставлення до проблеми “споживання” телепередач, посилення виховного впливу сім'ї в цьому плані. Як зауважив керівник американського товариства “За телебачення для дітей” Пеггі Чарен, якщо у ваших дітей буде достатньо знань та інтересів, то вам не доведеться турбуватися про те, що вони дивляться по телевізору. В той же час виявляється парадоксальна ситуація: чим вищий рівень освіченості в регіоні, тим рідше дивляться тут передачі по телебаченню. Багатьох глядачів вже не задовольняє зміст телепрограм. Щоб зберегти свої позиції, впливати на розум та почуття людей, телебачення перебудовується. Важливим напрямком перебудови є цілеспрямоване впровадження навчально-виховних програм. Таким чином, на місці стихійної “паралельної школи” (як за кордоном називають засоби масової інформації) виникає організована система педагогічного впливу.

Вплив телебачення на особистісні зміни вивчалися під час довготривалого дослідження особливостей життєвого шляху шанувальників телебачення. І таке дослідження було проведено. Л. Х'юсманн, Л. Ерон та ін. [29] вивчали поведінку мешканців США та Фінляндії з того моменту, коли їм було 8 років, до того часу, коли їм уже виповнилося 30 (з 1960 до 1982 року). Головні висновки полягали в тому, що кількість годин, протягом яких 8-річна дитина переглядала агресивні фільми, та рівень жорстокості побаченого нею у фільмах насильства були серйозними передвісниками тяжкості злочинів у 30-річному віці. Ні індивідуальна схильність до агресивності, ні соціально-економічний статус дитини не мали такого значення, як телебачення, у формуванні її майбутньої девіантної поведінки. Ті, хто часто дивиться агресивні фільми у віці 8 - 12 років, частіше карали своїх дітей [6, 27].

Результатами регулярного переглядання дітьми та підлітками сцен насильства на телеекрані є не тільки копіювання ними жорстокого стилю поведінки, а й втрата емоційної сприйнятливості до чужого болю, зміна уявлень про світ (реально приблизно 1% людей чинить насильство, а на телеекрані 50%), прийняття ролі жертви під час виникнення небезпечних життєвих ситуацій [27]. На сьогоднішній день виявлені умови, за яких екранне насильство підкріплюється та копіюється в реальному житті, а саме: якщо воно у фільмі винагороджується, якщо агресивну поведінку демонструє позитивний герой, якщо фільм красиво зроблений, має художню цінність. Певна частка досліджень впливу телебачення на особистість присвячена й деяким іншим аспектам її поведінки. Показано, що для окремих людей телебачення стає головною життєвою цінністю, заради якої вони відмовляються від спілкування з друзями та родичами, від участі в суспільному житті, прогулянок, занять спортом [19].

1.3 Вплив телебачення на формування особистості дитини

Телебачення є одним із засобів масової комунікації. Отже, інформація, яку воно поширює, має бути зрозумілою для якомога більших верств населення. Тому події роз'яснюються, інтерпретуються, за глядача роблять висновки, йому нав'язують порядок денний - про що знати, а про що ні.

Якщо телебачення розраховано на масового глядача, то воно повинно задовольняти якомога більшу кількість його представників. Тому на телебаченні домінують соціальні стереотипи.

Телебачення має задовольняти масового глядача. Отже, воно повинно орієнтуватися на його потреби. А потреби бувають різними: земними і високими, матеріальними і духовними. За А. Маслоу структуру потреб людини можна представити у вигляді піраміди: в її основі лежать фізіологічні потреби у їжі, сні тощо, над ними надбудовуються більш високі потреби в безпеці, любові, повазі, а ще над ними - мета потреби у досконалості, красі, правді, самореалізації. Звісно, щоб вижити, людина має передусім задовольнити потреби нижчого рівня, а вже потім - вищого. Перші притаманні всім, другі - багатьом, але не всім. Щоб вплинути на поведінку людини, необхідно задіяти такі її потреби, які б дали незаперечний ефект, тому телебачення експлуатує насамперед базові потреби людини.

Телебачення здійснює специфічний вид комунікації, а саме: опосередкований технічними засобами. Такий вид комунікації витісняє безпосереднє живе спілкування між людьми. З телевізором не заведеш розмови, не отримаєш від нього відповіді на власні запитання, не поділишся переживаннями. Фахівці застерігають: звичка спілкуватися з неживими предметами є небезпечною [3].

Надзвичайні можливості впливу телебачення на психіку та поведінку людини не могли не помітити люди, які «роблять гроші» - пройти повз невичерпне джерело прибутку просто неможливо. Телебачення є виробництвом особливого продукту, споживання якого ніколи не зникне, а саме - споживання видовищ. Те, що ми сьогодні бачимо на екранах наших телевізорів, є закономірним поєднанням природних характеристик телебачення з комерціалізацією цієї сфери товарних послуг. Фахівці з проблеми масової комунікації наділяють сучасне телебачення такими характеристиками: примітивізм, вульгаризація, одномірність, відсутність історизму у відтворені подій, деперсоналізація поведінки, стереотипність мислення героїв, спрощення смислу інформації, не диференційованість, грубість, упередженість під час оцінювання подій, сенсаційність і схематизм, потурання пристрастям і забобонам глядачів [6, 9]. Експлуатація привабливих для великої аудиторії цінностей насамперед має на меті збільшити прибуток від діяльності телебачення. Якщо впливати на підсвідомість людини та зняти табу з деяких морально заборонених тем, то це теж матиме ефект.

Еротика, жахи, відьми, маніяки, привиди, монстри, ніндзі, покемони, потойбічні сили, психічно хворі люди, всілякі пророки, психотерапевти, астрологи, контактери заполонили екран. Під впливом таких сцен емоційна сфера людини розгойдується, ставлення до дійсності стає більш раціональним, росте навіюваність, психічне зараження населення. Звісно, що глядач стає легковірним і слухняним, ним легко маніпулювати та керувати [19].

Аналогічні схеми стимуляції інтересу до товару застосовуються і в дитячій масовій літературі. Згадаймо «Гаррі Поттера». Низький художній рівень цього твору, схематичність сюжету, бідність мови у відображені внутрішнього світу героїв компенсується застосуванням деяких прийомів, завдяки яким дітей нелегко відволікти від книжки. Цей твір нагадує детектив, він увесь час тримає читача в напруженні, у ньому використано споконвічний сюжет «погоня та переслідування», герої досить легко оволодівають деякими магічними прийомчиками захисту від «поганих хлопців» (лише треба знати деякі таємничі слова - і можна одержати владу над іншими. Хто не мріяв у дитинстві стати сильним і не давати можливості іншим зазіхати на власне «Я»). Експлуатація природного інтересу дітей до страшного та невідомого (а саме через цей інтерес і розказування одне одному страшних історій діти й намагаються позбутися страху) довершує перелік факторів, які забезпечили високі рейтинги популярності «Гаррі Поттера».

Сучасна експериментальна психологія провела низку досліджень, які розкривають механізми впливу телебачення на людину, особливо на дітей. Оскільки існує тісний зв'язок між психологічним впливом ЗМІ на особистість і соціалізацію особистості у суспільстві, то спробуємо класифікувати вплив телебачення на психічні процеси, стани та властивості дитини.

Психомоторика. Після тривалого сидіння біля телевізора у відносно нерухомому стані в дитини може розвинутися стан неприродного збудження як компенсація попереднього стану гіподинамії. Вона деякий час не може зосередити свою увагу, не знає, «куди себе подіти».

Сприйняття. Зображення на екрані телевізора не сприяє формуванню просторового та кольорового зору [27]. Викликають занепокоєння також форма та стиль зображення людей і речей у імпортних мультфільмах: грубі, квадратні або інші неприродні риси обличчя людей.

Уява. У дошкільників активно формуються внутрішні образи та внутрішній план дій. Цьому сприяють казки і оповідання, які читає дорослий або ж сам малюк. Під час прослуховування казок дитина намагається уявити події, запам'ятати та пережити їх. Свіжість сприйняття світу, відсутність образів-шаблонів у цьому віці створюють яскраві уявлення. Отож, коли дитина сприймає вже сконструйовану на екрані реальність, споживає готові образи, її внутрішні образи пасивні та позбавленні індивідуальності.

Пам'ять. Німецькі психологи стверджують, що діти 3 - 5 років, які дивляться телевізор по 2 години на день і довго граються в комп'ютерні ігри, мають проблеми з розвитком пам'яті [27]. Той, хто робить новини на телебаченні, добре знає, як треба подавати інформацію. Яскраві емоційні образи витісняють із пам'яті словесну інформацію, яка подавалася до цього, а ось будь-яка наступна інформація після показу вражаючих сцен запам'ятовується так само добре, як і самі образи. Ці закономірності також виявлені експериментально [27].

Увага. Після перегляду телевізора діти протягом певного часу погано концентрують увагу та можуть почуватися не зовсім добре. Особливо сильно впливає на увагу телереклама. Під час її показу посилюється звук, а динаміка її подачі інша. Крім того, розробники реклами можуть використовувати спеціальні психологічні методи, які посилюють у людини тривогу, актуалізують потребу бути в безпеці (за А. Маслоу - це одна із базових потреб людини), викликають емоційне напруження, відчуття власної самотності. Часто «задіяні» в рекламі значущі для людини афілятивні потреби - тобто потреби бути у групі людей, у тісній і дружній компанії, а також гендерні стереотипи («тільки справжні чоловіки п'ють горілку», «романтичні та красиві жінки курять» тощо). Отже, реклама володіє широким спектром методів психологічного впливу на глядачів-споживачів. Ясна річ, що людина жваво відгукується на такий спрямований вплив. Навіть дуже маленькі діти реагують на рекламу [27].

Мислення. Часті нарікання викликає у психологів апеляції до стереотипів повсякденного мислення, поверхове висвітлення подій на телеекрані. Соціально-психологічними дослідженнями встановлена зворотна залежність між культурним рівнем людини й тим, якому способу отримання інформації людина віддає перевагу: чим вищий цей рівень, тим менше вона дивиться телевізор, тим більше вона слухає радіо і ще більше читає газети. У США друкованій пресі віддають превагу наукові та елітарні кола суспільства, а найзавзятішими телеглядачами є діти, домогосподарки, афроамериканці та пенсіонери [19]. Але чи може, власне, саме телебачення негативно впливати на розумовий розвиток людини? Доведено, що телебачення культивує усереднену точку зору, перегляд великої кількості телепередач уніфікує погляди, згладжує стадії розвитку людини. «Діти стають схожими на дорослих, а дорослі на дітей» [27].

Реклама підштовхує людину робити передчасні висновки та йти на необдумані вчинки. Діти, які регулярно споживають продукцію засобів масової інформації, мислять готовими асоціаціями, ставлять поверхові запитання, та й відповіді дають поверхові [1].

Як співвідносяться особливості мислення дітей та їхнє сприйняття телебачення? Діти мають небагатий досвід, їм важко порівнювати телевізійну інформацію з власними прикладами, тому надумані телеісторії сприймаються ними як реалістичні. У 5 - 7 років діти впевнені, що реклама говорить правду. Старші діти не такі вже довірливі. І тільки судження десятирічних дітей може бути аналогічне судженню дорослого щодо реалістичності інформації [27].

Ще одне. У сім років у дітей добре сформовані навички розуміння розповідних схем. Саме такого типу схеми часто трапляються в рекламі (тобто розповідь певної історії). Реклама займає невеликий проміжок часу, саме тому діти полюбляють прослуховувати невеличке оповідання - нескладно та зрозуміло. Але за цим оповіданням прихована реклама.

Мова та мовлення. Психологи Грінфілд Р., Ют І. та ін. (1984) встановили, що регулярний перегляд телевізора навчає дітей особливого стилю розмови, а саме: діти не використовують чітких посилань на предмет обговорення, мало пояснюють, вірячи в те, що співрозмовнику й так усе ясно. Д. Біглз-Рус та І. Гет (1983) дійшли аналогічного висновку: переказування дітьми історій, прослуханих по радіо, більш інформативні та містять менше незрозумілих слів, ніж тих самих історій, побачених по телебаченню [27]. Останні дослідження психологів у країнах ЄС показали, що кожна третя або четверта дитина дошкільного віку страждає на затримку розвитку мовлення або його порушення [1]. Спостерігається дивна ситуація - у батьків з'явилося більше вільного часу, але тим менше вони віддають його спілкуванню з дітьми [3]. Усе більше місця у структурі спілкування займає “німий ефір” (батьки разом із дітьми сидять біля екрана телевізора або одна із сторін біля комп'ютера) або спілкування лише за потребами: «Дай», «Відійди», «Не чіпай», «Так», «Ні» тощо [1].

Фантазія та творчі здібності. У науці відомі блокатори розвитку творчості людини. З цього погляду такі характеристики телебачення, як поверховість і спрощення інформації, однобокий підхід до проблеми, виховання у глядача пасивності, відсутність живого діалогу з ним, стереотипізація свідомості, відсутність оптимістичних соціальних перспектив, нагнітання негативних емоцій, які провокують страхи та невпевненість у собі, звикання до сцен насильства, є перепонами на шляху розвитку творчого потенціалу людини. Низка досліджень підтверджує наші положення [27].

· Діти з маленьких містечок, де не розвинена система телекомунікацій, проявляють меншу стереотипність поведінки й набагато вищі творчі здібності.

· Діти складають більш оригінальні продовження історій, початок яких вони прослухали по радіо, порівняно з тими, початок яких вони побачили по телевізору.

· Дошкільники, які багато дивляться телевізор, рідше грають з уявним товаришем, мають нижчий рівень уяви.

· Діти, які ростуть в умовах “німого ефіру”, мало здатні до активного творчого мислення, вони постійно чекають, що важлива інформація прийде ззовні, не продукують власні ідеї та судження, у них виникають стандартні зорові образи та емоції [27].

· У дітей, які дивляться телевізор понад 10 годин на тиждень, за оцінками експертів, на чверть знижується творчий потенціал [1].

· Регулярний перегляд телевізійних шоу, де використано з метою реклами нові іграшки, перешкоджає розвиткові уяви у дітей старшого дошкільного віку.

· Дітям заважає проявляти фантазію перегляд жорстоких мультфільмів і фільмів зі сценами насильства.

· Сцени жорстокості на телеекрані не мають стимулюючого впливу на дітей з багатою яскравою уявою - зворотне твердження є міфом.

Емоції. Сильне занепокоєння у психологів викликає поява в дітей страхів і розглядів емоційної сфери після перегляду телевізора. Найбільші нервові зриви трапляються з тими дітьми, які вірять у реальність насильства на екрані. За статистикою, 37% дітей у США (в обстежені брали участь діти, які відвідують дитячий садок, і школярі від першого до шостого класу) налякані або стривожені сюжетами теленовин [27]. Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей з нормальною здоровою психікою настає стан так званої “сенсибілізації”, тобто підвищення чутливості до несправедливості, співчуття до страждань інших. Однак якщо насильство бачити на екрані кожного дня (тим більше, люди часто дивляться телевізор у розслабленому стані, можуть при цьому їсти, пити), то в них за етапом сенсибілізації розвивається стан “десенсибілізації” - зниження чутливості: «Когось б'ють, над кимось знущаються - хіба це новина?» Тому не дивно, що чим більше людина відчуває пристрасть до фільмів жахів, тим менше вона проявляє емпатію до іншої людини. Інші факти: діти, які постійно споживають продукцію ЗМІ, мають примітивні почуття; напружене очікування розв'язки небезпечної ситуації в кіно викликає психологічне збудження, яке повільно знижується, а також може трансформуватися в певну дію.

Емоційно та драматизовано на екрані подаються новини. Часом складається враження, що деяким телеведучим, особливо політичним коментаторам, притаманна істеричність як риса характеру. Добре відомо, що істероїдні особи мають чудову властивість навіювати іншим будь-які істини. Можна так інтерпретувати, так перекрутити події, що істерик сам починає вірити в те, що вигадав, не кажучи вже про глядачів, які мало що знають про справжній стан речей. Доказ: часто діти впродовж довгого часу повторюють певні фрази з реклами, деякі дорослі відчувають нав'язливе, мимовільне прокручування подумки тексту реклами. Після етапу такої емоційної обробки людини настає етап неусвідомленого наслідування нею запропонованого рекламою стилю поведінки. Переривання змістових телепередач або високохудожніх драматичних чи трагічних кінофільмів рекламою викликає у глядача розчарування, роздратування, почуття ошуканості. Після таких епізодів навряд чи діти співчуватимуть героям.

Вольова сфера й регуляція поведінки. Якщо дитина любить довго дивитися телевізор, то вона привчається діставати задоволення, нічого при цьому не роблячи. Психологи стверджують, що більшість із 20 мільйонів безробітних Європи - це телеінваліди, байдужі та бездіяльні [1].

Щоб реклама була ефективною та стимулювала процес купівлі, механізм її дії будують, формуючи у споживачів умовні рефлекси. До стимулів, які викликають у більшості людей позитивні емоції, “прив'язують” товар, який потрібно прорекламувати. Після певної кількості повторень реклами на телебаченні у глядача формується умовний рефлекс, наприклад, коли він бачить у реальному вимірі автомобіль певної марки, то він відчуває не зовсім усвідомлені, але приємні відчуття. Це відбувається тому, що під час реклами цього автомобіля поряд із ним стояла красива жінка. Саме тому, дивлячись футбол, п'ємо пиво, граючи в теніс, вживаємо мінеральну воду тільки певної марки.

1.4 Медіаосвіта у сучасних школах

Медіаосвіта (від лат. тесііа - засобу) - вивчення вихованцями закономірностей масової комунікації. Його задачі: підготувати підростаючі покоління до життя в сучасних інформаційних умовах, до сприйняття інформаційних умовах, до сприйняття інформації (навчити людини розуміти її - «декодувати» повідомлення, критично оцінювати їхня якість), усвідомлювати наслідку її впливу на психіку, опановувати способами спілкування на основі невербальних форм комунікації за допомогою технічних засобів.

Медіаосвіта здійснюється як у школі, так і в інших виховних організаціях, а також в організаціях, спеціально створених для цієї мети (наприклад, у Франції - «Медіа-форум», «Активні юні телеглядачі»).

У школі медіаосвіта здійснюється як у рамках традиційних предметів (рідної мови, образотворчого мистецтва, історії, соціальних наук, екології й ін.), так і за допомогою введення спеціального предмета. У різних країнах він називається по-різному, але має приблизно однаковий зміст. Найбільше часто в нього включаються розділи: «Поняття про комунікацію», «Поняття про знакові системи і способи представлення інформації», «Масова комунікація і її закономірності», «Засоби масової комунікації і їхні особливості»,- «Реклама». Останнім часом з'явилася тенденція включати в медіаосвіту навчання комп'ютерної грамотності.