Історія освіти в Україні

З 1984 року педінститути й університети почали проводити цільовий прийом по напрямках педрад шкіл, органів освіти на факультети, що готують педагогічні кадри. Проте, реалізація цього починання мала не завжди позитивний результат. Напрямки для цільового надходження нерідко видавалися формально, а недосконала діагностика спрямованості і спроможностей абітурієнтів не завжди дозволяла приймати на навчання тільки тих, хто схильний до педагогічної діяльності. Проте, система заходів щодо фахової орієнтації молоді дозволив зберегти протягом 80-х років високий конкурс поступаючи на педагогічні спеціалізації.

Після здобуття незалежності (1991) у суверенної Україні початку формуватися власна політика в області вищої освіти. Вона орієнтована на досягнення сучасного світового рівня, відродження самобутнього національного характеру, корінне відновлення утримання, форм і методів навчання, збільшення інтелектуального потенціалу країни.

В даний час в Україні діє 15 класичних університетів. У 90-е роки продовжувала спостерігатися тенденція реорганізації значних педагогічних інститутів країни в університети. Так, у 1992 році на базі Івано-Франківського педінституту був відкритий Прикарпатський університет. Луцький педінститут у 1993 році перетворений у Волинський університет. У 1994 році організований Східноукраїнський університет, при якому функціонує Луганський педінститут. У 1995 році Черкаський і Сумський педінститути стали державними університетами.

Довгі роки традиція підготування спеціалістів у формі екстернату була відроджена в 1995 р.

Протягом останнього років була переборена державна монополія в області вищого утворення. Відкрито вузи з різноманітними формами власності: комерційні, приватні, спільного, міжнародні, що надають можливість одержання вищої освіти великій кількості випускників середніх і середньо-спеціальних навчальних закладів.

Розвиток платного і безкоштовного вищої освіти, з одного боку, відчиняє можливість підготування спеціалістів на комерційній основі по договорах; з іншого боку, різко зменшує кількість місць для поступающих на держбюджетній основі й обмежує доступ у вузи тих, хто не має можливості оплатити своє навчання.

Корінні перетворення в утриманні вищої освіти пов'язані з розробкою і впровадженням у 1988-93 р. нових навчальних планів, у яких реалізований диференційований підхід до підготування спеціалістів для педагогічної, виробничої і науково-дослідної діяльності. Існування цих планів наблизило вища освіта до вимог, запропонованою товариством і освітою до сучасного спеціаліста.

Володіючи значним науковим потенціалом і будучи головними заснуваннями утворення, університети традиційно є найбільшими центрами підготування спеціалістів. Вони покликані забезпечувати кадрами самих різноманітних профілів науково-дослідні, політичні, культурні і правові інститути товариства, адміністративні, що планують, директивні органи держави, промисловість, сільське господарство, медицину, органи освіти.

Університети, розташовуючи значним рядом головних учених-педагогів, комплексом науково-дослідних і утворювальних підрозділів, є значними культосвітніми центрами. Вони проводять велику роботу по поширенню знань і досягнень в області природних і гуманітарних наук серед учнівської молоді, викладачів середніх і середньо-спеціальних навчальних закладів, службовців і інженерно-технічної інтелігенції.

Для 90-х рр. характерна тенденція, пов'язана з підготуванням в університетах висококваліфікованої педагогічної інтелігенції. На шляху до досягнення цієї цілі зроблено вже чимало: у державні документи і навчальні плани закладені ідеї гуманізації і гуманітаризації педагогічного університетської освіти, помітним стало місце культурологічних, що загально розвивають дисциплін в утриманні освіти.

Університети, поряд із педагогічними інститутами, займають головне місце в розвитку й удосконалюванні середнього, середньо-спеціального і вищої освіти, підготуванню викладачів для середніх шкіл, училищ, технікумів і вузів. Головну роль грають університети в системі безупинного навчання, після вузівської підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, вчителів і керівників шкіл, робітників різноманітних галузей державного господарства.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Батышев С.Я. Актуальные проблеми подготовки работников высокой квалификации. М., 1979.

Глузман А.В. Университетское педагогическое образование: опыт системного исследования. К., Видавничий центр «Просвiта», 1997.

Ефименко Г.Г., Красников В.М., Новоминский А.Н. Высшая школа Украинской ССР. Успіхи, проблемы рызвития. К., 1978.

История Украинской ССР. «Наукова думка», К., 1984, Т.2-10

Украинская Советская Энциклопедия. Главная редакция УСЭ, К., 1985.

Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. - Луцьк: Вежа, 2000.