Використання гри як методу виховання

ВИКОРИСТАННЯ ГРИ ЯК МЕТОДУ ВИХОВАННЯ

План

1. Досвід використання вчителями початкової ланки освіти

2. Авторські пропозиції

Висновки

1. Досвід використання вчителями початкової ланки освіти

Важливими засобом виховання є ігри. Ігри потребують ґрунтовної інформативної підготовки дітей, під час якої вони знайомляться з правилами етикету. На основі цих знань і виробляються уміння та навички поведінки. Такі ігри у своїй діяльності використовує Яцюк Н.Р. - вчитель початкових класів м. Тернополя на різних предметах, а особливо на уроці "Я і суспільство", де мова йде про правила поведінки, про права і обов'язки громадян, про правила етикету, про різні життєві ситуації, які дитина обґрунтовує і робить власний висновок.

Інтелектуальні ігри часто використовує вчитель-методист Цапко Л.А, яка через різноманітні турніри на зразок "Що? Де? Коли?", "Брейн-ринг", "Розумники і розумниці", "LG - Еврика" тренує кмітливість, швидкість реагування, пам'ять, уміння узагальнювати.

Характерно, що у використанні ігрової діяльності в організації навчально-виховної роботи початкової школи вчителі спираються на досвід відомих вітчизняних педагогів. Зокрема, прикладом для багатьох вчителів є створена у школі В.О. Сухомлинського кімната казок, яка має цілеспрямовано організоване ігрове матеріальне середовище. У класних кімнатах багатьох шкіл організовано ігрові куточки, в яких зосереджені казкові персонажі - Мудра Сова, Хитра Лисиця, Хитрий Вовк, Ведмідь, Коза і семеро козенят, Гуси-Лебеді, Сірий Зайчик. Знайомі з дошкільного дитинства ігрові персонажі допомагають дітям звикнути до нового для них середовища і до навчально-пізнавальної діяльності.

Заступник директора Рівненської державної спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №15 з поглибленим вивченням іноземних мов О. Сорокіна зазначає, що життя змушує вчителів віднаходити способи передачі знання учням легко і радісно, захоплююче, оптимістично, без тиску на вихованців, без примусу.

Грою, її елементами та ігровими ситуаціями активізується виховна функція навчально-пізнавальної діяльності. Так, створюючи ігрову ситуацію, вчитель Копачівської ЗОШ Київської обл. Л.І. Романенко привертає увагу дітей до традицій рідного краю:

- Ви знаєте, що в нашій місцевості є гарний звичай: коли люди закінчують якусь важливу роботу, вони роблять великий букет-квітку або вінок. Для сьогоднішнього уроку звірята, з якими ви найчастіше зустрічалися на уроках, всі разом виплели віночок з квітів. (Прикріплює збоку в куточку дошки вінок).

Зайчик: Я приніс зелену травинку.

Лисичка: Я вплела білу ромашку.

Їжачок: Я додав блакитну волошку.

Ведмежатко: Я приніс червоний мак. Вовчик: Вийшло гарно як!

Вчитель: Діти, вам теж подобається цей віночок? Чим можна його прикрасити?

Учні: Різнокольоровими стрічками.

Вчитель: Так. Щоб це зробити, треба виконати завдання, які підготували для вас учні "Лісової школи". Вони тут (показує на закриту частину дошки) чекають зустрічі з вами. Далі, уявно спілкуючись із звірятами, діти продовжують роботу.

Отже, в процесі гри досягається організаційна, дидактична, розвивальна і виховна мета навчання.

Змістовий компонент ігор, який використовується вчителем у процесі навчально-пізнавальної діяльності, цілеспрямовано інтегрується із змістом навчального матеріалу. Наведемо приклад зазначеної інтеграції з досвіду роботи Н.В. Миколенко - вчителя ЗОШ №7 м. Бровари Київської обл. Коли опрацьовуються твори В. Сосюри "Любіть Україну", В. Сухомлинського "Мова...", М. Рильського "Мова" учитель пропонує дітям відгадати інтелектуальні ігри і виконати пізнавальні завдання за їх змістом.

Криптограма.

Розгадайте криптограму за номером 7036519.

Прочитайте слово і складіть з ним речення.

Н.В. Миколенко, аналізуючи свій досвід, зазначає, що за змістом гра повинна відповідати дидактичній меті уроку, саме за цієї умови підвищується результативність використання ігрової діяльності у навчанні молодших школярів.

П.Г. Копосов - вчитель ЗОШ №17 м. Біла Церка для опрацювання таких розділів програми з української мови, як "Слово" та "Частини мови", розробив "Казкову граматику", яка використовується у навчальному процесі. На думку автора досвіду, на етапі первинного сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу найбільш ефективною є ігрова форма його викладу.

"Казкова граматика" пропонується дітям у віршованому вигляді, а її ключові частини подані у формі лічилок:

Книжка, дошка, кабінет,

Печиво, повидло, мед,

Чоботи, штани, кашкет,

Знайте, діти, наперед

Кожен з них - це є предмет.

Що це? - Вареник.

Хто це? - Письменник.

Поверне предметам їх назви іменник.

Казкове оформлення навчально-пізнавальної діяльності сприяє усвідомленню учнями взаємозв'язків між окремими частинами мови, забезпечує можливість первинного синтетичного та подальшого аналітичного ставлення до пізнавального змісту. П.Г. Копосов на підставі власного педагогічного досвіду робить висновок: ігрова діяльність посідає важливе місце в розвитку молодшого школяра протягом його навчання в школі. Включення в структуру уроків різноманітних ігор або їх елементів, сприяє активному, перетворюючому засвоєнню знань і способів їх здобуття, допомагає досягти значних результаті у навчанні дітей зазначеної вікової категорії.

2. Авторські пропозиції

Дидактичні ігри можна включати у систему уроків. Це передбачає попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання, де їх використання найбільш своєчасне й ефективне порівняно з іншими методами. Педагогічні дослідження дали можливість виділити оптимальні способи використання ігрової діяльності в системі уроків:

* весь урок будується як сюжетно-рольова гра (наприклад, деякі уроки навчання грамоти, що мають на меті ознайомити дітей з новими звуком і літерою; уроки-мандрівки; уроки ознайомлення з навколишнім, розвитку мовлення тощо);

* під час уроку як його структурний елемент;

* під час уроку кілька разів створюються ігрові ситуації (за допомогою казкового персонажа, іграшки, незвичного способу постановки завдання, елементів змагальності тощо).

Головні умови ефективності застосування дидактичних ігор - органічне включення в навчальний процес; захоплюючий сюжет, наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов'язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до школярів (його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей). Коли якусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, бо зникає новизна. У цьому разі не слід залишати незмінними ігрові дії, в зміст треба вносити щось нове: ускладнювати правила, змінювати предмети, включати елементи змагання, починати гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину.

Пояснення вчителя під час проведення гри має бути лаконічним і зрозумілим, пробуджувати інтерес. Чим молодші учні, тим доцільніше не тільки пояснювати, як грати, а й показувати, як це робити. (Зрозуміло, участь класовода залежить від змісту гри.). Наприклад, гру «Відгадай», мета якої -- розвиток зв'язного мовлення, вміння точно й коротко описати предмет, доцільно почати з розповіді-зразка, щоб діти зрозуміли, як розповідати про характерні ознаки предмета.

Деякі вчителі вважають, що дидактичні ігри найдоцільніше проводити наприкінці уроку, оскільки в цей час діти найбільше стомлені. Це не завжди правильно, нерідко саме ігрова ситуація може бути найкращим початком уроку. В ігровій формі можна ефективно ознайомити дітей з новим способом, пожвавити процес тренувальних вправ. Діти із задоволенням виправляють помилки Незнайка, «розмовляють» з Чомучкою, учаться в «лісовій школі» або діють разом з казковим героєм, виконуючи тренувальні вправи. В іграх-вправах молодші школярі знаходять виходи з числових лабіринтів, розв'язують ребуси, складають загадки. Усе це не тільки пожвавлює навчальний процес, а й запобігає втомі.

Наведемо добірку ігор разом з етапами та вимогами до їх проведення, які можна використати вчителям початкових класів на уроках (на прикладі уроків природознавства).

«ХТО ДАЛІ ПРОЙДЕ»

У грі можуть брати участь 5-6 учнів, решта -- спостерігає. Учасники гри стають уздовж стартової лінії. Ведучий пропонує кожному пригадати найбільше назв дерев і кущів.

Зміст гри: кожен з учасників, йдучи (по черзі) вперед від лінії старту, повинен голосно вимовляти при кожному кроці назву дерева або куща. Зупинятися не можна. Як тільки учасник гри, зробивши крок, не назве дерева, він повинен зупинитися і присісти. В гру включається інший учень. Виграє той, хто пройде далі за всіх. Ведучий супроводжує кожного учасника і стежить, щоб він не сповільнював кроку. Гра проходить жваво. Вона тренує пам'ять дітей, допомагає запам'ятати назви дерев і кущів, які вони побачили на екскурсії.

«ВИЗНАЧ ОРІЄНТИР»

Гра проводиться на лісовій галявині. Учасники гри стоять у такому місці, звідки відкривається простір для огляду. Вчитель заздалегідь встановлює 15-20 орієнтирів, відстань до яких повинні визначити учні.

Кожний учасник гри має аркуш паперу й олівець. Учитель оголошує: «Орієнтир № 1» (наприклад, дуб). Усі учасники записують, скільки за їх розрахунками кроків до цього орієнтира. Вчитель називає інший орієнтир, а діти визначають кількість кроків до нього. Коли всі орієнтири перелічено, учні кроками вимірюють відстань до кожного орієнтира і записують. Виграє той, хто найточніше визначить відстань до предметів.

«ВЕРШКИ І КОРІНЦІ»

Гра проводиться під час осінньої екскурсії на шкільну навчально-дослідну ділянку з метою навчити дітей розрізняти овочеві рослини за листям і бадиллям.

Зміст гри: учитель роздає учням листки й бадилля різних рослин (картоплі, моркви, буряків, редьки, помідорів та ін.). Окремо в мішечку або в кошику лежить коріння цих рослин. Учитель виймає його і запитує: «Корінець, корінець, де твій вершок?» Діти, в яких є листки або бадилля цієї рослини, піднімають його і показують усім дітям. Виграє той, хто більше разів вгадає.

З метою активізації уваги й інтересу учнів у педагогічному процесі навчання грамоти можна використати дидактичні ігри, наприклад:

* складання "живих" слів - учням роздають набір букв на відповідне слово. Діти, викликані учителем, стоять поряд, тримають кожен свою букву, і залежно від того, яке слово назве учитель, міняються місцями. Решта учнів читає утворене слово;

* складання "живих" речень - аналогічно, використовуючи картинки зі словами;

* відгадування слів за ребусом - учень має на дошці одну чи декілька картинок або використовує картинки з малюнками, додаючи до них окремі склади чи букви. Переможець той, хто швидше прочитає утворені слова;

* придумування слів за поданим початком:

* придумування слів за поданим закінченням;

* гра в склади - дітям роздають картки зі складами, які частиною двоскладового слова. Вчитель пояснює, що із складів треба утворити слово і покласти їх на парту. Програли ті, хто не зміг скласти слів.

* різні ігри з картинками - спочатку читання окремих слів, а пізніше речень. Учням роздається декілька карток зі словами чи реченнями, вони беруть один в одного і читають. Програю той у кого залишилося найбільше карток.

* гра на швидке читання слів - назва предметів, імена, надруковані на картках, учитель показує учням на кілька секунд. Учень, який перший прочитав слово, одержує картку. Виграв той, у кого більше карток. Ця гра сприяє виробленню навичок швидкого читання.

Система правил кожної дидактичної гри дає змогу не лише визначити зміст освіти, що реалізується в грі, а й дозувати його, розподіляти за окремими навчально-ігровими циклами. Тому дидактичну гру можна трактувати, як форму навчання, де засвоєння змісту освіти під керівництвом вчителя опосередковано їхньою ігровою взаємодією, що регулюється певними, встановленими правилами гри, порядком і режимом.

Маючи зовсім невеликий досвід роботи у школі хочемо запропонувати вчителям більше звертатися до використання ігор, до створення ігрових ситуацій, бо саме для молодшого шкільного віку вони дуже потрібні, тому що дитина навчаючись, розвивається.

Будучи на практиці (відвідуючи уроки), нерідко можна не побачити жодного моменту, чи фрагменту навчальної гри, а через такий підхід не здійснюється триєдина мета уроку. Вчителі повинні краще структуризувати і класифікувати ігри, а також пам'ятати, що в ході здійснення ігрових ситуацій формується особистість дитини, характер, розвиваються суспільні риси, дружнє ставлення одне до одного.

Висновки

Відродження нашого суспільства, його успішний розвиток на сучасному етапі значною мірою залежить від творчості та активності людей, їх ініціативи, тих умов, які створюються для розвитку кожної особистості. При цьому велика увага повинна приділятися підростаючому поколінню.

Вирішення цієї проблеми значною мірою залежить від вчителя, діяльність якого повинна бути спрямована на створення у навчально-виховному процесі сприятливих умов для розвитку потенціальних творчих можливостей учнів, їх творчої сутності.

Дослідження, проведені в цій сфері, свідчать, що одним з шляхів вирішення поставленого питання є використання в навчанні ігрових методів. Охоплення шкільним навчання шестирічних дітей зумовлює необхідність систематичного використання гри в урочний час із різноманітним цільовим призначенням.

Провідні педагогічні функції гри: адаптація першокласників до школи; можливість вивчення індивідуальних особливостей і можливостей дитини; створення сприятливих умов для фізичного, розумового і соціального розвитку; забезпечення емоційного благополуччя; формування загально-навчальних умінь і навичок; підвищення пізнавальної активності; сприяння формуванню пізнавальних інтересів і творчому застосуванню знань; прогнозування труднощів, з якими можуть стикнутися діти. Корекційна робота з учнями, які відчувають труднощі у пізнавальній та інших сферах і чутливих до розумових та нервових навантажень.

Отже, запровадження ігрових прийомів і методів у навчально-виховний процес початкової школи сприяє розкріпаченню навчальної діяльності, збільшенню свободи школяра, набуттю дитиною на творчо-діяльнісній основі індивідуального, унікального досвіду, формуванню й розвитку в підростаючої особистості, творчого ставлення до пізнання.

Таким чином, аналізуючи використання гри та ігрових ситуацій в педагогічній практиці, можемо зробити висновок, що вони дають змогу реалізувати широкий спектр цілей розвивального і навчально-виховного характеру.