Моральне виховання школярів
Питання етичного розвитку і вдосконалення людини. Етика, мораль, моральність: поняття та сутність. Організація етичного виховання школярів. Характеристика молодшого шкільного віку. Форми, методи, прийоми морального виховання в процесі учбової діяльності.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 15.07.2009 |
| Размер файла | 35,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
28
Зміст
Вступ
1. Етика, мораль, моральність: поняття, сутність
2. Організація етичного виховання школярів
2.1 Характеристика молодшого шкільного віку
2.2 Форми, методи і прийоми етичного виховання в процесі учбової діяльності
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Питання етичного розвитку, виховання, вдосконалення людини хвилювали суспільство завжди і у всі часи. Особливо зараз, коли все частіше можна зустріти жорстокість і насильство, проблема етичного виховання стає усе більш актуальною. Недоліки і прорахунки етичного виховання обумовлені життєвими протиріччями, що загострилися. Частина школярів уражена соціальним інфантилізмом, скептицизмом, небажанням брати активну участь в суспільних справах, відвертими утриманськими настроями. Хто як не вчитель, що має можливість впливу на виховання дитяти повинен приділити цій проблемі найважливішу роль в своїй діяльності. Саме тому школа, а зокрема вчитель, вирішуючи завдання виховання, повинні спертися на розумне і етичне в людині, допомогти кожному вихованцеві визначити ціннісні основи власної життєдіяльності. Цьому допоможе етичне виховання, що органічно вплетене в учбово-виховний процес і становить його невід'ємну частину.
Досліджувана нами проблема знайшла віддзеркалення у фундаментальних роботах А.М. Архангельського, Н.М. Болдирева, Н.К. Крупської, А.С. Макаренка, В.А. Сухомлінського, І.Ф. Харламова і ін., в яких виявляється єство основних понять теорії етичного виховання, вказуються способи подальшого розвитку принципів, вмісту, форм і методів етичного виховання. Такі дослідники як А.А. Калюжний, Т.Ф. Лисенко освітлюють в своїх роботах також проблеми підготовки майбутніх вчителів до етичного виховання школярів, що особливо важливе.
Проте вирішення завдань етичного виховання в процесі формування учбової діяльності не досить досліджене. Все вищевикладене зумовило актуальність і вибір теми дослідження: «Форми, методи і прийоми морального виховання школярів».
Метою нашого дослідження є теоретичне обґрунтування і можливості етичного виховання в процесі учбово-виховної діяльності.
Об'єкт дослідження - учбово-виховна діяльність молодших школярів.
Предмет дослідження -- етичне виховання початкових класів, що вчаться, в учбово-виховному процесі.
Для досягнення поставленої мети і перевірки висунутої гіпотези необхідно вирішити наступні завдання:
1. Здійснити аналіз наукової літератури з проблеми дослідження;
2. Розглянути характеристики молодшого шкільного віку;
3. Розкрити особливості етичного виховання в молодшому шкільному віці;
4. Виявити ефективні умови і особливості формування етичної свідомості, мислення, відчуттів молодших школярів в учбово-виховній діяльності;
5. Вивчити методи, форми і прийоми етичного виховання молодших школярів в учбовій діяльності;
6. Виробити аналіз, а потім і узагальнення різних поглядів на дану проблему в літературі.
1. Етика, мораль, моральність: поняття, сутність
На початку дослідження необхідно розкрити єство базових понять, якими ми оперуватимемо впродовж всієї роботи. Ключовими поняттями в даному дослідженні є: структура моралі, загальнолюдські цінності, етичні знання, розвиток етичних знань. У історії розвитку людського суспільства мінявся підхід до розгляду моральних цінностей.
Термін «етика» був введений Аристотелем. Це грецьке слово «ethos» - звичай, характер, образ думок. Предметом етики у Аристотеля було вчення про доброчесності, добродійну поведінку [18, 32].
Разом з поняттям етики з часу завоювань Олександра Македонського використовується поняття мораль. Це слово латинського походження і має вужче значення в порівнянні з поняттям етики. Мораль, за поняттями древніх римлян, є віддзеркаленням міри приєднання до «своєї» культури.
Під етикою розуміють науку, область знання, предметом якої є мораль. З поняттями «мораллю» і «моральність» справа йде складніше. Тут існує два основні підходи. Ці поняття раніше не розділялися у філософії. Але сучасні автори їх розводять.
Під мораллю розуміється специфічне суспільне явище, визначуване сукупністю об'єктивних умов життя суспільства, це форма суспільної свідомості, сукупність норм і принципів, якими люди керуються в своїй поведінці. «Моральність» же трактується як вужче поняття, як область суб'єктивно-індивідуальної моральності, сфера моральної свободи особи.
Етичне виховання передбачає засвоєння людиною суспільних норм. Більшою мірою це рівень буденної свідомості, діти просто сприймають, запам'ятовують за допомогою вчителя моральні норми, привласнюючи їх, тим самим, переводячи в область суб'єктивно-індивідуальної моральності. Етичні ж знання, виходячи з визначення етики передбачають теоретичний рівень осмислення, обґрунтування абсолютного і загального характеру моральних законів. Таким чином, на наш погляд, ефективніше застосування терміну етичні знання, ніж етичні норми.
Роль моралі в суспільстві величезна. Важливим моментом є те, що ученими визнається мораль як один з основних механізмів управління, регулювання суспільного життя. Наприклад, Л.М. Архангельський виділяє три функції моралі: гносеологічна (відбивна), регулятивна і гуманістична (виховна). Е.А. Якуба -- функції соціальної орієнтації і регулювання. Також виділяються функції гносеологічна, виховна, революційно-критична, апологетична (С.Ф.Анісимов, В.П. Кобляков), функція передбачення (А.І. Тітаренко), функція формування соціального суб'єкта (Т.С. Лапіна). Таким чином, мораль має всеосяжний характер і здійснює основні функції:
1.Функція соціальної орієнтації або соціального регулювання;
2. Пізнавальна (відбивна), революційно-критична і апологетична;
3. Мораль як система цінностей, спонук і обмежень особи виховна і ширше - функція формування соціального суб'єкта.
Кажучи про структуру моралі, необхідно сказати, що мораль конкретного суспільства відбивається, по-перше, у сфері суспільної свідомості, по-друге, у сфері суспільної діяльності і, по-третє, у сфері суспільних стосунків (І.Л. Зеленкова). Для виявлення умов етичного розвитку людини, необхідно знати структурну ієрархію етичної свідомості. Елементарною формою вимоги є етичні норми. За допомогою пред'явлення норм в суспільстві наказує або ж забороняється поведінка певного типа. Наступний рівень моральної свідомості - етична якість. Коли у індивіда сформувалися певні етичні якості, конкретні розпорядження або заборони певних дій в свідомості не фіксуються, оскільки людина здатна самостійно приймати рішення.
Ще більш узагальнено моральна свідомість відбивається в понятті «Етичний принцип», в якому позначаються вироблені в моральній свідомості суспільства вимоги, що стосуються етичного єства людини, його призначення і які служать підставою для приватних норм поведінки (І.С. Кон, І.Л. Зеленкова, А.А. Гусейнов).
Нарешті, найбільш абстрактний шар моральної свідомості відбивається в понятті "Етичній цінності". Узагальнені уявлення про щось віддається перевага називаються цінностями, на них орієнтовані норми і принципи, що підпорядковують поведінку людини.
Поняття цінності є вищим результатом розвитку потреб людини. Цінності є найбільш високим рівнем мотивації поведінки в порівнянні з потребами, які складають її нижчий, елементарний рівень. "На перший план виступає не те що безумовно необхідне, без чого не можна існувати (це завдання вирішується на рівні потреб), не то що вигідно з точки зору матеріальних умов буття (це рівень дії інтересів), а то, що повинне, що відповідає уявленню про призначення людини, його гідності, ті моменти в мотивації поведінка, в якій виявляється самоствердження і свобода особи" [22, 16]. В порівнянні з інтересом, який є твердженням одиничного у всякій загальній справі, цінність -- це затвердження загального в діяльності індивіда.
Існує поняття вищої цінності, яка володіє властивостями безумовності (абсолютності), тобто незалежною від скороминущих обставин і універсальності, тобто має бути прийнята кожною особою. Цю вищу цінність також називають ідеалом [30, 230].
На мій погляд саме засвоєння загальнолюдських ідеалів і цінностей, розуміння їх абсолютного і універсального характеру повинні стати перспективною метою у виховній роботі з дітьми. Особливе значення при цьому отримує система ціннісних орієнтацій. Ціннісні орієнтації індивіда мають вирішальне значення в регуляції його поведінки. Якщо в системі ціннісних орієнтації існує непослідовність, протиріччя в ієрархії цінностей, то людина здатна зрадити своїм високим ідеалам під зовнішнім тиском або із-за егоїстичних інтересів. І навпаки, цілісна, осмислена ієрархія цінностей забезпечує послідовність в поведінці, вірність вибраної мети, не дивлячись на обставини [2, 203].
Вміст ціннісних орієнтацій (світоглядні, етичні переконання, глибокі і постійні прихильності, етичні принципи поведінки) є елементом саморегуляції діяльності особи. Завдяки тому, що мораль пронизує всі сфери життєдіяльності людини, будь-які дії мають певне етичне значення. Тому етична діяльність це не якась окрема ізольована
Слова «моральність», «мораль», «етика» близькі по сенсу. Але виникли вони в трьох різних мовах.
Мораль історично конкретна, вона змінюється з розвитком суспільства. Немає моралі, єдиної для всіх часів і народів. У міру зміни суспільно-економічних формацій мінялися уявлення про моральність, норми, що личать, і вдачі поведінки в суспільному середовищі.
Далечінь тлумачив слово мораль як «етичне учення, правила для волі, совість людини» [19, 345] Він рахував: «Етичний - протилежний тілесному, плотському, духовний, душевний. Етичний побут людини важливіший за побут речового» [19, 558].
А Ніцше вважав: «Бути моральним, етичним, етичним - означає надавати покору спрадавна встановленому закону або звичаю» [18, 289].
«Мораль - це зазнайство людини перед природою» [6, 735]. У науковій літературі вказується, що мораль з'явилася на зорі розвитку суспільства. Визначальну роль в її виникненні зіграла трудова діяльність людей. Керуючись моральними нормами, особа тим самим сприяє життєдіяльності суспільства. Мораль підтримується силоміць громадської думки і зазвичай дотримується через переконання. При цьому мораль оформляється в різних заповідях, принципах, приписуючих, як слід поступати.
З роками розуміння моральності змінилося. Так, наприклад, в словнику Ожегова С.І. бачимо: «Моральність -- це внутрішні, духовні якості, якими керується людина, етичні норми, правила поведінка, визначувана цими якостями» [3, 414].
Виховання - це двосторонній процес, заснований на взаємодії вихователя і виховуваних [19, 25].
Поняття етичне виховання Подласий П.І. розкриває як цілеспрямована і систематична дія на свідомість, відчуття і поведінку вихованців з метою формування у них етичних якостей, відповідних вимогам суспільної моралі [28, 163].
Основні завдання етичного виховання:
1. формування етичної свідомості;
2. виховання і розвиток етичних відчуттів;
3. вироблення умінь і звичок етичної поведінки [4, 163].
«Етична свідомість - активний процес віддзеркалення дитям своїх етичних стосунків, станів. Суб'єктивною рушійною силою розвитку етичної свідомості є етичне мислення - процес постійного накопичення і осмислення етичних фактів, стосунків, ситуацій, їх аналіз, оцінка, ухвалення етичних рішень, здійснення відповідальних виборів [26, 266].
Етичні відчуття, свідомість і мислення є основою і стимул-реакцією прояву етичної волі.
У психологічній літературі поняття про мотив трактується по-різному. Я вважаю, що завдання вчителя формувати у молодшого школяра саме стійкі усвідомлювані причини поведінки, тому користуватимемося визначенням, яке дає Немов Р.С.: «мотив - це внутрішня стійка психологічна причина поведінки людини» [31, 366].
Для правильної організації своєї роботи вчителеві необхідно знати, як формується мотивація особи. Існує два механізми.
1. Полягає в тому, що умови учбової і трудової діяльності і взаємин, що стихійно склалися або спеціально організовані вихователем, вибірково актуалізують окремі ситуативні спонуки, які при систематичній актуалізації поступово переходять в стійкі мотиваційні утворення. Це механізм формування «від низу до верху».
2. Механізм же зверху «вниз» полягає в засвоєнні виховуваним що пред'являються йому в готовій формі спонук, ідеалів, вміст спрямованості особи, які за задумом вихователя повинні у нього сформуватися і які сам виховуваний повинен поступово перетворити з що зовні розуміються у внутрішньо прийняті і такі, що реально діють.
Повноцінне формування мотиваційної системи особи повинне включати обоє механізму [21, 186].
Етична поведінка характеризується тим, що воно в кожного визначається свідомим вибором тих або інших дій. Поведінка етична, якщо людина зважує, продумує свої дії, поступає із знанням справи, вибираючи єдино можливу, вірну дорогу вирішення проблеми, що стоїть перед ним.
«Етична поведінка особи має наступну послідовність: життєва ситуація - породжуване нею етично - плотське переживання - етичне осмислення ситуації і мотивів поведінки, вибір і ухвалення рішень - вольова стимул-реакція - вчинок. У життєвій практиці, особливо в екстремальних умовах, завжди реалізуються в єдності всі названі компоненти» [15, 265].
Найважливішим засобом етичного виховання є використання створених в культурі на різних етапах історичного розвитку етичних ідеалів, тобто зразків етичної поведінки, до якої прагне людина.
Специфічною особливістю процесу етичного виховання слід вважати те, що він тривалий і безперервний, а результати його відстрочені в часі.
Істотною ознакою процесу етичного виховання є його концентрична побудова: вирішення виховних завдань починається з елементарного рівня і закінчується вищим. Для досягнення цілей використовуються види діяльності, що все ускладнюються. Цей принцип послідовності реалізується з врахуванням вікових особливостей учнів [4, 386].
Процес етичного виховання динамічний і творчий: вчителі постійно вносять до нього свої корективи, направлені на його вдосконалення.
Проаналізувавши це питання, я прийшла до виводу, що основними критеріями моральності людини можуть бути його переконання, моральні принципи, ціннісні орієнтації, а також вчинки по відношенню до близьких і незнайомих людей. Вважаю, що етичним слід рахувати таку людину, для якої норми, правила і вимоги моралі виступають як його власні погляди і переконання, як звичні форми поведінки.
Розробляючи питання педагогіки, етичне виховання висував на перший план німецький педагог Іоган Гербарт. Він писав: «Єдине завдання виховання можна цілком виразити в одному лише слові: моральність».
Поняття етичне виховання всеосяжно. Саме тому видатний педагог В.А. Сухомлінський, розробивши виховну систему про всесторонній розвиток особи, сповна обґрунтоване вважав, що її системообразующа ознака - етичне виховання. «Серцевина етичного виховання - розвиток етичних відчуттів особи». Він говорив: якщо людину учать добру - учать уміло, розумно, наполегливо, вимогливо, в результаті буде добро. Учать злу (дуже рідко, але буває і так), в результаті буде зло. Не учать ні добру, ні злу - все одно буде зло, тому що і людиною його треба зробити» [14, 29].
По І.Ф. Харламову вміст моральності полягає в наступному:
У відношенні до Батьківщини (патріотизм) - любов до своєї країни, історії, звичаїв, мови, бажання стати на її захист, якщо це буде потрібно.
У відношенні до праці (працьовитість) - передбачає наявність потреби в творчій трудовій діяльності і її, розуміння користі праці для себе і суспільства, наявність трудових умінь і навиків і потреба в їх вдосконаленні.
У відношенні до суспільства (колективізм) - уміння погоджувати свої бажання з бажаннями інших, уміння координувати свої зусилля із зусиллями інших, уміння підкорятимуться і уміння керувати.
У відношенні до себе - пошана себе при пошані інших, висока свідомість громадського обов'язку, чесність і правдивість, етична чистота, скромність.
У людинолюбстві або гуманності.
Результатом етичного виховання є етична вихованість. Вона матеріалізується в суспільно коштовних властивостях і якостях особи, виявляється в стосунках, діяльності, спілкуванні. Про етичну вихованість свідчить глибина етичного відчуття, здібність до емоційного переживання, мук совісті, страждання, сорому і співчуття. Вона характеризується зрілістю етичної свідомості: моральною утвореною, здатністю аналізувати, судити про явища життя з позицій етичного ідеалу, давати їм самостійну оцінку [17, 30].
«Етична вихованість - це стійкість позитивних звичок і звичних норм поведінки, культура стосунків і спілкування в умовах здорового дитячого колективу...» [15, 269].
Етичним слід рахувати таку людину, для якої норми, правила і вимоги виступають як його власні погляди і переконання, як звичні форми поведінки.
Л.А. Грігоровіч розглядає вміст етичного виховання через гуманність.
«Гуманність - це інтегральна характеристика особи, що включає комплекс її властивостей, що виражають відношення людини до людини. Як якість особи гуманність формується в процесі взаємин з іншими людьми: уважності і доброзичливості; умінь зрозуміти іншу людину; у здібності до співчуття, співпереживання; терпимості до чужих думок, віруванням, поведінці; у готовності прийти на допомогу іншій людині» [18. 104].
Особливою виховною силою володіє приклад гуманного відношення вчителя до учнів. Інший засіб виховання гуманності - морально-етичне присвячення (вивчення біографій великих людей, їх творчої діяльності, життєвих принципів, етичних вчинків). Важливою умовою виховання гуманності є організація колективної учбової, суспільно корисної діяльності, особливо таких її видів, де учні поставлені в ситуації безпосереднього прояву турботи про інших, надання допомозі і підтримка, захисту молодшого, слабкішого. Окрім гуманності у вміст етичного виховання входить виховання свідомої дисципліни і культури поведінки. «Будучи складовою частиною моральності, дисципліна заснована на особистій відповідальності і свідомості, вона готує молодшого підлітка до соціальної діяльності» [18, 105].
Дисциплінованість як особова якість має різні рівні розвитку, що знаходить своє віддзеркалення в понятті культури поведінки. Воно включає:
· «культуру мови (уміння вести дискусію, розуміти гумор, використовувати виразні мовні засоби в різних умовах спілкування, володіти нормами усної і письмової літературної мови);
· культуру спілкування (формування навиків довіри до людей, ввічливості, уважності в стосунках з рідними, друзями, знайомими і сторонніми людьми, уміння диференціювати свою поведінку залежно від навколишнього оточення - удома або в суспільних місцях, від мети спілкування - ділове, особисте і так далі)
· культуру зовнішності (формування потреби дотримувати особисту гігієну, вибирати свій стиль, уміння управляти своїми жестами, мімікою, ходою);
· побутову культуру (виховання естетичної поведінки до предметів і явищ повсякденному життю, раціональна організація свого житла, акуратність у веденні домашнього господарства і тому подібне)» [18. 105].
Культура поведінки молодших школярів значною мірою формується під впливом особистого прикладу вчителів, батьків, а також традицій, що склалися в школі і сім'ї.
Якщо педагоги, психологи і інші учені різних часів визнавали величезну роль моральності в розвитку і формуванні особи, тим більше значення має ця проблема в системі сучасного виховання. На етичне формування особі надають дію багато соціальних умов і біологічні чинники, але вирішальну роль в цьому процесі грають педагогічні, як найбільш керовані, направлені на вироблення певного роду стосунків.
Моя робота присвячена вивченню морального виховання школярів. Тому, розглянувши основні поняття, завдання, вміст етичного виховання і ідеї відомих учених про нього, доцільно розглянути характеристики молодшого шкільного віку. Чому і присвячений другий розділ мого дослідження.
Отже, проблему етичного виховання досліджували і філософи, і психологи, і педагоги - учені. Але і зараз вона актуальна.
Працюючи над проблемою етичного виховання молодших школярів я вивчила педагогічну для психологотипу літературу з даної проблеми, розглянула єство, вміст і основні поняття етичного виховання, а також характеристики молодшого шкільного віку, розкрили особливості етичного виховання в молодшому шкільному віці, вивчили методи, форми і прийоми етичного виховання молодших школярів в учбовій діяльності, виробили аналіз, а потім і узагальнення різних поглядів на дану проблему в літературі і прийшла до наступних виводів:
Етичне виховання - цілеспрямований двосторонній процес формування моральної свідомості, розвитку етичних відчуттів і вироблення навиків і звичок етичної поведінки. Воно включає формування етичної свідомості, виховання і розвиток етичних відчуттів, вироблення умінь і звичок етичної поведінки. Поведінка етична, якщо людина зважує, продумує свої дії, поступає із знанням справи, вибираючи вірну дорогу вирішення проблеми, що стоїть перед ним. Етична поведінка особи має наступну послідовність: життєва ситуація - породжуване нею етично-плотське переживання - етичне осмислення ситуації і мотивів поведінки, вибір і ухвалення рішень - вольова стимул-реакція - вчинок.
Найважливішим засобом етичного виховання є використання створених в культурі на різних етапах історичного розвитку етичних ідеалів, тобто зразків етичної поведінки, до якої прагне людина. Основними критеріями моральності людини можуть бути його переконання, моральні принципи, ціннісні орієнтації, а також вчинки по відношенню до близьких і незнайомих людей. Вважаю, що етичним слід рахувати таку людину, для якої норми, правила і вимоги моралі виступають як його власні погляди і переконання, як звичні форми поведінки.
2. Організація етичного виховання школярів
2.1 Характеристика молодшого шкільного віку
Молодший шкільний вік - етап розвитку дитяти, яке відповідає періоду навчання в початковій школі. Хронологічні кордони цього віку різні в різних країнах і в різних історичних умовах. Після 1943 кордон молодшого шкільного віку знизився з 8 до 7 років, з 1984 - до 6 років. Ці кордони можуть бути умовно визначені в інтервалі від 6-7 до 10-11 років, їх уточнення залежить від офіційно прийнятих термінів початкового навчання.
Дитя, що поступило в школу, автоматично займає абсолютно нове місце в системі стосунків людей: у нього з'являються постійні обов'язки, пов'язані з учбовою діяльністю. Близькі дорослі, вчитель, навіть сторонні люди спілкуються з дитям не лише як з унікальною людиною, але і як з людиною, що узяла на себе зобов'язання (неважливо вільно або з примусу) вчитися, як всі діти в його віці.
Учбова діяльність дитяти розвивається так само поступово, через досвід входження в неї, як і всі передуючі діяльності (маніпуляційна, наочна, ігрова). Учбова діяльність є діяльністю, направленою на самого учня. Дитя вчиться не лише знанням, але і засвоєнню цих знань [23, 63].
Вчившись способам листа, рахунки, читання і так далі, дитя орієнтує себе на самозмінення - він опановує необхідні, властиві культурі, що оточує його, способами службових і розумових дій. Найістотніше в учбовій діяльності - це рефлексія на самого себе, відстежування нових досягнень і змін, що сталися. “Не умів - умію”, “Не міг - можу”, “Був - став”, - ключові оцінки результату поглибленої рефлексії своїх досягнень і змін.
Розглянемо зразкові переліки основних вимог стосовно молодших школярів:
От їх вимагається:
-- «знати, що вони громадяни своєї країни;
-- уміти виховувати в собі волю і мужність, твердий характер і цілеспрямованість, доброту і вимогливість, здатність не піддаватися спокусам наживи, споживача, куріння, вживання спиртного, наркотичних і токсичних засобів;
-- любити Батьківщину, людей, здатних своєю працею беззавітно служити народові і міцно тримати своє слово;
-- дружити з хлопцями всіх національностей вірно і віддано; бути принциповим, вимогливим і чистим в дружбі;
-- боротися з проявами в собі і своїх товаришах пихатості, самовдоволення, жорстокості, байдужості до людей і справи;
-- берегти свою людську гідність і честь; все добро, створене народом, охороняти і відновлювати пам'ятники культури;
-- допомагати всім, що попав в біду, і не вимагати винагороди за добрий вчинок; проявляти доброту і дбайливість про людей в повсякденному житті;
-- творити в навчанні, в мистецтві, в будь-якій справі, в якій відчуваєш здібність і тягу до творчості» [26, 274].
У цьому віці з'являється також маса соціальних для психологотипу новоутворень. Число чинників, що впливають на самооцінку, помітно розширюється. У дітей у віці від 7 до 12 років продовжує формуватися прагнення на все мати свою точку зору. У них також з'являються думки про власну соціальну значущість - самооцінка. Вона складається завдяки розвитку самосвідомості і зворотного зв'язку з тими з тих, що оточують, чиєю думкою вони дорожать. Висока оцінка зазвичай буває у дітей в тому випадку, якщо батьки відносяться до них із зацікавленістю, теплотою і коханням. Молодший шкільний вік - завершення розвитку самосвідомості.
Дитя в молодшому шкільному віці починає думати про підстави того, чому він думає так, а не інакше. Виникає механізм корекції свого мислення з боку логіки, теоретичного знання. Отже, дитя стає здатний підпорядкувати намір інтелектуальної мети. Діти не лише краще запам'ятовують, але і здатні роздумувати про те, як вони це роблять.
7 - 11 років - третій період розумового розвитку по Піаже - період конкретних розумових операцій. Мислення дитяти обмежене проблемами, що стосуються конкретних реальних об'єктів. Егоцентризм, властивий мисленню дошкільника, поступово убуває, чому сприяють спільні ігри, але не зникає повністю. Конкретно мислячі діти часто помиляються, прогнозуючи результат. Внаслідок цього діти, одного дня сформулювавши яку-небудь гіпотезу, швидше відкинуть нові факти, чим змінять свою точку зору. На зміну децентрації приходить здатність зосередитися на декількох ознаках відразу, співвідносити їх, враховувати одночасні декілька вимірів стану об'єкту або події. У дитяти розвивається також здатність в думках просліджувати зміни об'єкту.
Довільна увага розвивається разом з іншими функціями і перш за все мотивацією учення, відчуттям відповідальності за успіх учбової діяльності [13, 29].
У першо-другому класах рівень довільної поведінки все ще невисокий, діти ще вельми імпульсивні.
Мислення у дітей початкової школи розвивається від емоційно-образного до абстрактно-логічного. Завдання школи першого рівня підняти мислення дитяти на якісно новий етап, розвинути інтелект до рівня розуміння причинно-наслідкових зв'язків. У шкільний вік дитя вступає з відносно слабкою функцією інтелекту (порівняно до функцій сприйняття і пам'яті, які розвинені набагато краще). У школі інтелект зазвичай розвивається так, як ні в яке інший час. Тут особливо велика роль школи, вчителі. Мислення дітей розвивається у взаємозв'язку з їх мовою. Словарний запас нинішніх четверокласників налічує приблизно 3500-4000 слів. Вплив шкільного навчання виявляється не лише в тому, що значно збагачується словарний запас дитяти, але перш за все в придбанні виключно важливого уміння усно і письмово викладати свої думки [29, 75].
Сприйняття молодших школярів відрізняється нестійкістю і неорганізованістю, але в той же час гостротою і свіжістю, «споглядальною допитливістю». Молодший школяр може плутати цифри 9 і 6, м'який і твердий знаки з буквою «р», але в той же час з живою цікавістю сприймає довколишнє життя, яке щодня розкриває перед ним щось нове.
Увага молодших школярів мимоволі, недостатньо стійко, обмежено за об'ємом. Тому весь процес навчання і виховання дитяти початкової школи підпорядкований вихованню культури уваги.
Пам'ять в цей період має переважно наочно-образний характер. Безпомилково запам'ятовується матеріал цікавий, конкретний, яскравий [16, 82].
У учнів молодших класів розвиваються елементи соціальних відчуттів, формуються навики суспільної поведінки (колективізм, відповідальність за вчинки, товариство, взаємодопомога і ін.) Виникають колективні зв'язки, формується громадська думка. Молодший шкільний вік надає великі можливості для формування етичних якостей і позитивних рис особи.
Починаючи з шестирічного віку, діти все більше проводять часу з однолітками, причому майже завжди одного з ними підлоги. Посилюється конформізм, досягаючи свого піку до 12 років. Популярні діти зазвичай добре адаптуються, відчувають себе серед однолітків комфортно і, як правило, здібні до співпраці [16, 76].
Як і раніше багато часу діти приділяють грі. У ній розвиваються відчуття співпраці і суперництва, набувають особового сенсу такі поняття, як справедливість і несправедливість, упередження, рівність, лідерство, підпорядкування, відданість, зрада.
З моменту, коли дитя пішло в школу, його емоційний розвиток більший, чим раніше, залежить від того досвіду, якого він набуває зовні удома. Нез'ясовні і вигадані страхи минулих років змінялися іншими, більш усвідомленими: уроки, стосунки між однолітками [14, 56].
Ми розглянули психосоціальну і педагогічну характеристику молодшого шкільного віку, але найбільш явні відмінності між дітьми пов'язані з їх підлогою і індивідуальними особливостями.
Для хлопчиків і дівчаток існують різні стилі поведінки, ігри, захоплення і так далі Відмічено, що хлопчики більш схильні до прояву агресивності, чим дівчатка, і це, зокрема, пояснюється тим, що володіння деякими, близькими до агресивних форм поведінки, заохочується у хлопчиків, а у дівчаток забороняється. Образ чоловіка як захисника і воїна входить в чоловічий соціально-особовий стереотип. Дівчаткам же з найранішого дитинства забороняється поводитися агресивно, оскільки в жіночий соціально-психологічний стереотип входять протилежні до агресивності якості: доброта, м'якість, співпереживання, співчуття і так далі
Особливу роль в особовому розвитку дитяти грає те, як діти сприймають і оцінюють своїх батьків. Найпомітнішу дію батьків на собі випробовують діти у віці від 3 до 9 років. Але між хлопчиками і дівчатками є відмінності. Так, у дівчаток психологічний вплив батьків починає відчуватися раніше і продовжується довше, ніж у хлопчиків. Далі у дитяти посилюється прагнення бути схожим на старших. Для хлопчиків об'єктом наслідування часто стає та людина, яка поводиться «як справжній чоловік». У дівчаток розвивається тенденція наслідувати тим, хто виглядає «як справжня жінка».
Кажучи про індивідуальні особливості дітей можна пригадати про явище акселерації, адже вже в дошкільному віці близько 8% дітей мають «розкид» фізіологічного розвитку за показниками біологічного віку в 2-3 роки! [8, 42].
Інший аспект: один учень приходить в школу доглянутий, удома цікавляться його успіхами, допомагають здолати труднощі - все це створює у дитяти стан внутрішньої упевненості і захищеності, з ним і вчителеві легко знайти контакт. А в того, що сидить поруч може бути інше місце існування в сім'ї: невлаштованість побуту, скандали між батьками все це впливає на засвоєння моральних і етичних цінностей, від цього залежить його реакція на шкільні події.
Окрім проблем, пов'язаних з умовами розвитку дитяти в повній сім'ї, існують проблеми виховання в неповній сім'ї або усиновленого дитяти.
Головним мірилом, що визначає положення дитяти в групі однолітків, стає оцінка вчителя, успіхи в навчанні. Саме він може допомогти дитяті в його психологічному і соціальному становленні. У цей період вчитель стає для дитяти фігурою, що визначає його психічне полягання не лише в класі, на рівні і в спілкуванні з однолітками, його вплив тягнеться і на стосунки в сім'ї [9, 126].
В період молодшого шкільного віку в особі дитяти відбуваються якісні зміни, пов'язані із зростанням самосвідомості. Дитя починає відчувати, усвідомлювати себе особою. Він ще не особа в сприйнятті дорослих, але вже особа у власному сприйнятті. Опанування комплексу етичних вимог і умінь сприяє його особистому розвитку.
2.2 Форми, методи і прийоми етичного виховання в процесі учбової діяльності
Процес виховання здійснюється в різних формах за допомогою всіляких методів, прийомів і виховних засобів. Поняття форма виховання в педагогічній літературі визначають так - це спосіб організації виховного процесу.
Форми організації виховного процесу в найзагальнішому вигляді відображають стосунки, які складаються між вихователями і вихованцями.
Класифікують форми виховання залежно від кількості вихованців, - охоплений весь клас, невеликі групи або окремі учні (фронтальна, групова, індивідуальна робота). Це найбільш поширена класифікація [22, 157].
Правомірна і класифікація форм організації виховної діяльності залежно від методів виховання:
1) словесні форми (збори, збори, лекції, доповіді, диспути, зустрічі і так далі);
2) практичні форми (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади і конкурси і тому подібне);
3) наочні форми (шкільні музеї, виставки різних жанрів, тематичні стенди і ін.) [12, 143].
На думку Н.І. Болдирева, в організації етичного виховання важлива його інструментовка. Вихователь може впливати на учня безпосередньо, віч-на-віч, але може і через його товаришів, через учнівський колектив [11, 82].
Під методами виховання розуміють способи дії вихователів на вихованців і організацію їх діяльності. Методи етичного виховання виступають як дороги і способи формування етичної свідомості, розвитку моральних відчуттів і вироблення навиків і звичок поведінки [29, 83].
Вибір методів етичного виховання багато в чому залежить від віку учнів і їх життєвого досвіду.
Характер методів етичного виховання змінюється і залежно від розвитку дитячого колективу. Якщо колектив ще не сформований, вихователь пред'являє в твердій і категоричній формі вимоги до всіх дітей. Як тільки помітну роль в колективі починає грати актив учнів, методика роботи міняється [4, 60].
Традиційні методи етичного виховання орієнтовані на щеплення школярам норм і правил суспільного життя. Важливим показником сформованості етичних якостей особи є внутрішній контроль. Сформовані навики контролю сприяють успішному розвитку етичних якостей особи в процесі навчання і виховання [6, 59].
У педагогічній літературі описується безліч методів і прийомів етичного виховання. Вочевидь, що вони не однаково направлені на формування мотивів етичної поведінки. Так, наприклад, по результатах методи дії можна розділити на два класи:
1. Впливи, що створюють етичні установки, мотиви, стосунки, що формують вистави, поняття, ідеї
2. Впливи, що створюють звички, що визначають того або іншого типа поведінки [8, 523].
І.С. Марьєнко назвав такі групи методів виховання, як методи привчання і вправи, стимулювання, гальмування, самовиховання, керівництва, пояснювально-репродуктивні і проблемно-ситуативні. В процесі етичного виховання широко застосовуються такі методи як: вправа і переконання [9, 534].
Вибір методів залежить від вмісту виховної діяльності, від її спрямованості. Так, в процесі етичної освіти на перше місце, природно, висувається переконання; у трудовому вихованні - вправа; у вихованні дисциплінованості і відповідальності разом з основними методами застосовуються також заохочення і покарання. [3, 144].
Найбільш послідовною і сучасною представляється, на мій погляд, класифікація, розроблена Щукіной Г.І., у якій виділяють такі групи методів:
· методи різносторонньої дії на свідомість, відчуття і волю учнів на користь формування у них етичних поглядів і переконань (методи формування свідомості особи);
· методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки;
· методи стимулювання поведінки і діяльності [7, 236].
Кожен з методів має свою специфіку і сферу застосування. Не дивлячись на простоту, що здається, всі без виключення методи вимагають високої педагогічної кваліфікації. Розглянемо найбільш складні за змістом і вживанню методи словесно-емоційної дії: розповідь, роз'яснення, етичну бесіду і метод наочно-практичної дії - приклад [7, 48].
У молодших класах часто використовується розповідь на етичну тему. Це яскравий емоційний виклад конкретних фактів і подій, що мають етичний вміст. Впливаючи на відчуття, розповідь допомагає вихованцям зрозуміти і засвоїти сенс моральних оцінок і норм поведінки.
В розповіді на етичну тему декілька функцій:
1. служити джерелом знань
2. збагачувати етичний досвід особи досвідом інших людей
3. служити способом використання позитивного прикладу у вихованні.
До умов ефективності етичної розповіді відносяться наступні:
1. Розповідь повинна відповідати соціальному досвіду школярів. У молодших класах він короткий, емоційний, доступний, відповідає переживанням дітей.
2. Розповідь супроводиться ілюстраціями, якими можуть стати твори живопису, художні фотографії, вироби народних умільців. Підсилює його сприйняття добре підібраний музичний супровід.
3. Обстановка має велике значення для сприйняття етичної розповіді. Емоційна дія навколишнього оточення повинна відповідати задуму і вмісту розповіді.
4. Розповідь справляє належне враження лише тоді, коли виконується професійно. Невмілий, недорікуватий розповідач не може розраховувати на успіх.
5. Розповідь обов'язково повинна переживатися слухачами. Потрібно поклопотатися, аби враження від нього зберігалися як можна довше [8, 35].
Роз'яснення - метод емоційно-словесної дії на вихованців. Важлива риса, що відрізняє роз'яснення від пояснення і розповіді, - орієнтованість дії на дану групу або окрему особу. Для молодших школярів застосовуються елементарні прийоми і засоби роз'яснення: «Поступати потрібно так», «Всі так роблять» і тому подібне
Роз'яснення застосовується:
а) аби сформувати або закріпити нову моральну якість або форму поведінки;
б) для вироблення правильного відношення вихованців до певного вчинку, який вже здійснений.
У практиці шкільного виховання роз'яснення спирається на навіювання. Навіювання, проникаючи непомітно в психіку, діє на особу в цілому, створюючи установки і мотиви поведінки. Як вже було відмічено, молодші школярі особливо вселяються. Педагог, спираючись на цю специфіку психіки, повинен використовувати навіювання в тих випадках, коли вихованець повинен прийняти певні установки [5, 137].
Необхідно відзначити, що при некваліфікованому вживанні розповідь, роз'яснення, навіювання можуть набувати форми нотації. Вона, як відомо, ніколи не досягає мети, а швидше викликає протидію у вихованців, бажання діяти всупереч. Нотація не стає формою переконання.
У роботі з учнями різних вікових груп широко застосовується етична бесіда. У педагогічній літературі вона розглядається і як метод залучення що вчаться для обговорення, аналізу вчинків і вироблення етичних оцінок, і як форма роз'яснення школярам принципів моральності і їх осмислення, і як засіб формування системи моральних вистав і понять, які у свою чергу виступають як основа для формування етичних поглядів і переконань.
Етична бесіда - метод систематичного і послідовного обговорення знань, що передбачає участь обох сторін - вихователя і вихованців.
Ефективність етичної бесіди залежить від дотримання ряду важливих умов:
Бесіда повинна носити проблемний характер.
Не можна допускати, аби етична бесіда розвивалася по заздалегідь складеному сценарію із заучуванням готових або таких, що підказали дорослими відповідей. Потрібно учити дітей з повагою відноситися до думок інших, терпляче і аргументовано виробляти правильну точку зору.
Не можна допускати також, аби бесіда перетворювалася на лекцію. Матеріал для бесіди має бути близький емоційному досвіду вихованців. Лише при опорі на реальний досвід бесіди на відвернуті теми можуть бути успішними.
В ході бесіди поважно виявити і зіставити всі точки зору. Правильне керівництво етичною бесідою полягає в тому, аби допомогти вихованцям самостійно прийти до правильного виводу. Для цього вихователеві потрібно уміти дивитися на події або вчинки очима вихованця, розуміти його позицію і пов'язані з нею відчуття.
У початковій школі етична бесіда має просту структуру. Тут переважна індуктивна дорога: від аналізу конкретних фактів, їх оцінки до узагальнення і самостійного виводу [11, 241].
Приклад - виховний метод виняткової сили. Його дія ґрунтується на відомій закономірності: явища, що сприймаються зором, швидко і без зусиль відображаються в свідомості, тому що не вимагають ні розкодування, ні перекодувало, якого потребує будь-яка мовна дія. Приклад діє на рівні першої сигнальної системи, а слово - другий. Коли говорять про приклад, мають на увазі, перш за все, приклад живих конкретних людей - батьків, вихователів, друзів. Але велику виховну силу має і приклад героїв книг, фільмів, історичних діячів, видатних учених.
Психологічною основою прикладу служить наслідуваність. Наслідуваність - діяльність індивіда. Інколи дуже важко визначити рису, де закінчується наслідування і де починається творчість. Часто творчість і виявляється в особливому, своєрідному наслідуванні [12, 42].
Молодші школярі наслідують тим, хто надає на них найбільш сильне враження. Згідно даним психологів, незмінну симпатію молодших школярів викликають люди сміливі, вольові, меткі, такі, що володіють великою фізичною силою, стрункою фігурою, приємною манерою спілкуватися, правильними рисами обличчя. При виборі моральних прикладів, враховуючи ці закономірності сприйняття особи, слід добиватися того, аби носії добрих початків були приємні і симпатичні, а носії пороків викликали неприязнь [22, 75].
Життя дає не лише позитивні, але і негативні приклади. Звертати увагу школярів на негативне в життя і поведінку людей, аналізувати наслідки неправильних вчинків, витягувати правильні виводи не лише бажано, але і необхідно. Вчасно до місця наведений негативний приклад допомагає утримати вихованця від неправильного вчинку, формує поняття про аморальний [4, 54].
Природно, що виховання залежить і від особистого прикладу вихователя, його поведінки, відношення до вихованців, світогляду, ділових якостей, авторитету. Відомо, що для більшості молодших школярів авторитет вчителя абсолютний, вони готові наслідувати йому у всьому. Але сила позитивного прикладу наставника збільшується, коли він своєю особою, своїм авторитетом діє систематично і послідовно, без розбіжностей між словом і справою, доброзичливо [8, 43].
У педагогічній літературі описується і такий метод формування свідомості особи, як диспут. Він є живою гарячою суперечкою на якусь тему, що хвилює вихованців. Диспути коштовні тим, що переконання, мотиви виробляються при зіткненні і зіставленні різних точок зору. Цей метод складний, використовується в основному в середніх і старших класах. У початковій школі його можна використовувати як прийом, наприклад, в етичній бесіді.
Були проаналізували способи формування етичного виховання молодших школярів. Потрібно відзначити, що в реальних умовах педагогічного процесу методи виховання виступають в складній і суперечливій єдності. Вирішальне значення тут має не логіка окремих «відокремлених» засобів, а гармонійно організована їх система. Зрозуміло, на якомусь певному етапі виховного процесу той або інший метод може застосовуватися в ізольованому вигляді. Але без відповідного підкріплення іншими методами, без взаємодії з ними він втрачає своє призначення, уповільнює рух виховного процесу до наміченої мети.
Отже, розглядаючи етичне виховання молодших школярів в учбовій діяльності, я прийшла до виводу, що школі належить пріоритетна роль в етичному процесі. Етичне виховання, засноване на діалозі, спілкуванні, співпраці, стає для молодшого школяра значимим і привабливим, а тому і ефективним, якщо педагог піклуватися про виконання наступних умов:
«Спиратися на позитивні вікові потреби і інтереси, що створюють ефект актуальності» [8, 27].
Забезпечує емоційну насиченість загальної діяльності, організовує спільні колективні зусилля і переживання, об'єднуючі її учасників.
Створює атмосферу емоційно-вольової напруги, ведучого до успіху.
Затверджує радісний, мажорний стиль життя дитячого колективу і кожної особи.
Враховує позитивну дію громадської думки (цікаво, поважно), що виконує функцію емоційного зараження.
Піклуватися про створення атмосфери доброзичливого взаєморозуміння» [24, 29].
Етичне виховання ефективно здійснюється лише як цілісний процес педагогічної, відповідної нормам загальнолюдської моралі, організації всього життя молодших школярів: діяльності, стосунків, спілкування з врахуванням їх вікових і індивідуальних особливостей. Результатом цілісного процесу є формування етично цілісній особі, в єдності її свідомості, етичних відчуттів, совісті, етичної волі, навиків, звичок, суспільно коштовної поведінки.
Висновок
Етичне виховання молодших школярів повинне стати одним з обов'язкових компонентів освітнього процесу. Школа для дитяти - те адаптивне середовище, етична атмосфера якого зумовить його ціннісні орієнтації. Тому поважно, аби етична виховна система взаємодіяла зі всіма компонентами шкільного життя: уроком, зміною, позаурочною діяльністю, пронизувала все життя хлопців етичним вмістом.
Саме тому школа, вирішуючи завдання виховання, повинна спиратися на розумне і етичне в людині, допомогти кожному вихованцеві визначити ціннісні основи власної життєдіяльності, знайти відчуття відповідальності за збереження моральних основ суспільства. Цьому допоможе етичне виховання, що органічно вплетене в учбово-виховний процес і становить його невід'ємну частину.
Важливе значення для етичного виховання школярів має не лише вміст, але і організація учбового і поза учбовим процесом. Для цього необхідно діяльність учнів будувати як колективну. Організація колективної і групової форм можлива на уроках по всіх предметах, але особливо на уроках праці, лабораторних, практичних, позакласних заняттях.
Список використаної літератури
1. Абрамова Г.С. Практична психологія. Підручник для вищої школи М., 2004.
2. Артюхова І. С. Ценность воспитания// Педагогіка, 1999, №4.;
3. Божовіч Л.І., Конникова Т.Е. Етичне формування особи школяра в колективі. - М., 2000 р.
4. Болдирев Н.І., Гончаров Н.К. Педагогіка. - М., 1988 р.
5. Волков Б.С., Волкова Н.В. Дитяча психологія розвитку М.,2000.
6. Гиппенрейтер Ю.Б. Спілкуватися з дитям. Як? М., 2005.
7. Головей Л.А., Рибалко Е.Ф. Практикум по віковій психології. З Пб., 2006.
8. Грігоровіч Л.А. Педагогіка і психологія. - М., 2004 р.
9. Дубровіна І.В., Данілова Е.Е., Прихожан A.M. Психологія. М., 2004.
10. Ермакова Е. Курс етичного виховання «Етика». // Народна освіта. 2003. № 9-10.
11. Класному керівникові. Навчань.- метод. посібник / під ред. М.І. Рожкова. - М.: Гуманіст. Видавництво Центр ВЛАДОС, 2001.
12. Крайг Грейс. Психологія розвитку. СПб., 2002.
13. Кралов А.А. Практикум по загальній експериментальній і прикладній психології.СПб. 2000.
14. Лагодіна Е.Н. Проблеми етичного виховання дітей в Росії. - М.: Освіта, 2006.
15. Ліхачев Б.Т. Педагогіка. Курс лекцій: Навчань. Посібник для студентів пед. учебн. закладів і слухачів ІПК і ФПК. - М.: Прометей, Юрайт, 2006.
16. Маклаков А.Г. Загальна психологія. СПб. 2004. 450 з
17. Натанзон Е.Ш. Психологічний аналіз вчинків учня.- М., 2001.
18. Немов Р. С. Психологія. У трьох книгах. Кн. 1.: Загальні основи психології. - М.: Владос, 2000;
19. Немов Р. С. Психологія. У трьох книгах. Кн. 2.: Психологія освіти. - М.: Владос, 2000;
20. Никандров Н.Д. Проблема цінностей в російському суспільстві і меті виховання. // Школа. 2002. № 4.
21. Ожегов С.І., Шведова Н.Ю. Тлумачний словник російської мови, 2 видання -М: 2002.
22. Панфілова М.А. Ігротерапія спілкування. Тести і коректувальні ігри. М., 2001.
23. Педагогіка: Навчань. Посібник для студентів пед. ин-тов / під ред. Ю.К. Бабанського. - 3-е видавництво, доп. і перераб. - М., Освіта, 1999.
24. Педагогіка школы/ Під ред. Г.І.Щукиной. - М.: Освіта, 1998;
25. Рахимов А.З. Роль етичного виховання у формуванні особи. // Класний керівник. 2001 №6.
26. Реан А. А., Бордовськая Н. Ст, Розум С. І. Психология і педагогіка. - СПб.: Пітер, 2000;
27. Рожков М.І. Байбородова Л.В. Організація виховного процесу в школі: Навчань. посібник для студ. высш. навчань. закладів. - М.: Гуманіт. видавництво центр ВЛАДОС, 2000.
28. Сластенін В.А., Ісаєв І.Ф., Міщенко А.І., Шиянов Е.Н. Педагогіка. Уч. посібник для студентів педвузів. - М.: школа-прес, 2002;
29. Толкачева Л. Всех вище повинна стояти освіта етична. // Сільська школа. 2002. № 1.
30. Фрідман Л. М., Кулагина І. Ю. Психологичеський довідник вчителя. - М.: Освіта, 1991;
31. Харламов І.Ф. Педагогіка: Навчань. посібник.-4е видавництво, перераб. І доп.-М.: Гардаріки, 2002.
Подобные документы
Поняття та завдання морального виховання молодших школярів. Методи і прийоми виховання моральних цінностей у початкові школі. Показники та рівні моральної вихованості особистості молодшого школяра. Перевірка та оцінка ефективності педагогічних умов.
курсовая работа [50,7 K], добавлен 16.03.2017Роль морального виховання в розвитку особистості. Проблема, сутність морального виховання у психолого-педагогічній літературі (завдання, мета, принципи). Система моральних цінностей та сідомість людини. Форми і методи морального виховання особистості.
курсовая работа [42,0 K], добавлен 27.09.2008Поняття та завдання морального виховання. Роль позитивного прикладу в морально-етичному вихованні школярів. Виховання культури поведінки. Шляхи попередження та подолання моральних деформацій школярів. Виховання дисциплінованості та відповідальності.
курсовая работа [87,9 K], добавлен 16.01.2014Етика як основа морального виховання. Сутність, цілі, завдання та необхідність посилення морально-етичного виховання. Визначення морально-етичних властивостей особистості: гуманність, справедливість, відповідальність, культура мовлення та спілкування.
контрольная работа [25,7 K], добавлен 20.07.2011Проблема морального виховання у психолого-педагогічній літературі. Виховання школярів на засадах християнської моралі як частина морального виховання, його проблема і сутність. Християнська етика - чинник виховання моральних рис молодших школярів.
курсовая работа [55,1 K], добавлен 07.08.2009Особливості взаємодії школи і сім’ї з виховання дитини. Способи організації морального виховання у процесі навчальної діяльності. Розробка авторської програми взаємозв’язку сім’ї і школи щодо покращення морального виховання дітей молодшого шкільного віку.
курсовая работа [49,8 K], добавлен 23.01.2015Історичні умови становлення і розвитку морального-етичного виховання в Західній Україні. Вплив духовенства на розвиток музичного відродження. Шкільні закони другої половини ХІХ століття. Аналіз музично-педагогічної спадщини з морально-етичного виховання.
дипломная работа [78,4 K], добавлен 22.04.2010Психолого-педагогічні основи правового виховання молодших школярів, його сутність і завдання. Шляхи, умови та засоби формування правової поведінки учнів молодшого шкільного віку. Розробка експериментальної методики правового виховання молодших школярів.
дипломная работа [90,4 K], добавлен 07.08.2009Трудове виховання молодших школярів в умовах сім’ї в теорії педагогіки і психології. Перехід дитини з дошкільного в молодший шкільний вік і трудове виховання. Праця і її роль у всебічному розвитку особистості. Взаємозв’язок гри та трудового виховання.
дипломная работа [1,7 M], добавлен 23.09.2013Історичні і психолого-педагогічні основи морального виховання учнів, його місце та значення в практичній роботі вчителя на сучасному етапі. Можливості уроків образотворчого мистецтва в процесі морального виховання учнів молодшого шкільного віку.
курсовая работа [51,5 K], добавлен 19.09.2010
