Болонський процес в Україні

Болонська система і Україна: за і проти

Абітурієнт, приходячи до університету, потрапляє в зовсім нові умови життя. Він адаптується до них для того, щоб не лише вижити у новому середовищі, а й повноцінно функціонувати. Він потрапляє у повністю відмінні обставини. Нові люди, нове місто, новий навчальний заклад (та й ще і який - університет!), не буде помилкою сказати, що він потрапляє у зовсім новий світ. Світ неповторний, сукупність неповторних процесів і подій, які є лише тут і більше ніде, лиш у цій просторово-часовій точці і ніде більше не повторяться. Студент переживає справжнє народження цього світу і його розвиток. Світ студента - світ науки, всіх і всього, що і хто з нею пов'язані - викладачів, студентів, обслуговуючий персонал гуртожитку і т.д. Але що є найважливішим в житті студента? Заради чого він живе? Заради навчання, набуття знання про природу і людей, набуття вміння використовувати ці знання, уміння і навички. Але хіба лише для цього? Чи цим обмежене його життя? Ні! Він живе і діє для самовираження і самовдосконалення, для розкриття всіх своїх здібностей. І навчання в університеті, і взагалі вся освіта має бути прилаштована саме для того, щоб він міг це зробити.

Наша країна намагається вже 15 років крокувати в Європу. Терновий і суперечливий шлях! Не всі усвідомлюють, що є “Європа” і яким є “європейське”. Багато хто сприймає все “made in EU” “європейським” і кращим, незважаючи на очевидні вади європейських систем. Те ж саме відбувається і в освіті. Але мало хто усвідомлює, що дійсно європейськими є принципи буття і діяльності, методологічні засади життя Європи. І саме їх треба творчо використати для модернізації держави.

Система освіти України зараз намагається перейти до Болонської системи, принципово нового підходу до навчання. Вона викликала загальнодержавну запальну дискусію. Сама ідея цієї системи - об'єднання всіх освітніх систем Європи у єдину спільноту, створення спільного глобального простору взаємного визнання освітнього рівня, кваліфікації спеціалістів, методів освіти. Це - прекрасна ідея, яка спрямовує людство до об'єднання і дає можливість створити світ без обмежень - ідеал людини, що мислить космічно і глобально, якій суперечать містечковість і національні обмеження.

На базі чого проводиться об'єднання? На основі спільних ідей і методів освіти. Як відомо нам, студентам, це ідеї особистісної орієнтованості, гуманізму, єдності і цілісності навчально-виховного процесу. Тобто освіта має розвивати у людині мислячу, творчу, самобутню особистість, прищеплювати їй гуманістичні цінності. Різні ланки освіти (дитсадок, школа, ліцей, ВНЗ) мають органічно переростати одна в одну, а робота людини у одній з ланок - впливати на її подальший поступ. Результати роботи учня у школі мають безпосередньо впливати на його подальше навчання, зараховуватися йому, як його навчальний рейтинг, що полегшувати йому вступ і навчання у вищих навчальних закладах.

Чи ж це добре? Беззаперечно! Всі ці ідеї спрямовані на благо, a priori позитивні. Як це мають розуміти і підтримувати колишні студенти і абітурієнти!

Адже пригадаймо, як ми, студенти, вступали у ВНЗ! Вся шкільна робота, якщо і зараховувалася, то суттєво не впливала на результати вступних екзаменів. Абітурієнти часто, за кілька місяців абияк вивчивши матеріал, могли отримати на співбесіді чи на іспитах благословення на навчання, хоч часто навіть і не замислювались, куди вступати, головне - кудись. Потім все прояснюється - “нема нічого таємного, що не постало б явним” - хто вартий, а хто ні, хто просто проводить час у вузі, а для кого це сенс подальшого буття - але ж вони тоді займали дорогоцінні місця конкурсу. А скільки ж людей, дійсно гідних і відповідних щаблеві знань і самого вузу, не вступило через такий баласт?

Болонська система передбачає введення поняття “рейтинг” - кількість зароблених балів протягом навчання, які зараховуються як показник роботи учня чи студента. Він зараховується на вступних екзаменах, позбавляючи людину і додаткового стресу, і особистого фактору в оцінюванні знань, впливу власних розладів і настрою викладача на його долю.

У самому процесі навчання нова система передбачає акцент на самостійну, творчу роботу студентів з метою розвитку їхнього пізнавально-осмислюючого апарату і вміння його застосовувати. Дійсно, людина сама вивчаючи предмет, не через суб'єктивну призму викладача, не у обмеженому обсязі лекції, а самостійно, вона набагато краще засвоїть його, сформує своє ставлення до викладених питань і власну позицію.

Але у чому основна проблема втілення Болонської системи? У співжитті старих і нових елементів. Як ви вважаєте, чи потребує самостійне вивчення матеріалу більшого часу, інших обставин, іншої атмосфери? Чи ні? Адже все можна залишити по-старому? Але ж нове потребує нового… Тоді радикальні зміни методів і акцентів освіти потребують не менш радикальних змін самої її організації та підходу до неї. Тобто потрібна всеохоплююча революційна реформа, спрямована не на Європу, а на покращення перш за все самої освіти. Бо якраз остання мета є пріоритетною.

Також, якщо придивитись, ми побачимо, що більшість проблем лежать не лише у вузі, а раніше. Адже переходячи із школи до університету, студент стикається із зовсім іншою пізнавальною атмосферою і вимогами до нього. Тож реформувати слід відразу всю освітню систему, адже відомо, що школа майже не виховує ні самостійне цілепокладання, ні пізнавальні методологію і мотивації, ні усвідомлення цінності науки і мудрості як таких. Тож ідеї Болонської системи мають бути покладені вже у молодших класах школи. Саме там слід починати навчати дітей до самостійної пізнавально-осмислюючої діяльності, зацікавити їх навчанням, покласти їм актуальні для них мотиви. А основною метою і водночас методом є… любов до мудрості.

Іншою і не менш суттєвою проблемою є суперечливість оцінювання у кредитно-модульній системі. Різні викладачі притримуються різних шкал оцінювання - якщо один викладач ставить 30 балів за реферат, інший - 5, один виставляє “автомат” за відмінну роботу протягом курсу предмету, а інший обов'язково вимагає підтвердження на екзамені. Очевидно, що кожен предмет має свою специфіку, яка потребує закріплення в системі оцінювання, але ж мають існувати певні загальні критерії. Адже і Болонська система передбачає зарахування балів кредиту “автоматом” на екзаменах. Також подібна різноманітність дезорганізує студентів. Адже там, де менше балів, потрібно докладати більше зусиль для їх накопичення, але не завжди такі предмети є профільними. Так звана “боротьба за бали” ускладнюється ще нестачею часу. Кожен студент знає, що таке час на семінарах. Коли нічого не знаєш, то час повзе, як удав, а як готовий, аж рвешся у бій, то завершується, що не встигнеш змигнути оком. Нестача часу (і чого він має міру!) та нерівномірні можливості студентів не дає останнім виявити свої знання.

Насамкінець…

Втілення Болонської системи має ще багато проблем і зауважень. Проблема її адаптації до національних ментальних особливостей, практичного втілення потребують детального наукового розгляду. Україна перебуває на зламі епох, і не всі ще визначилися, яким шляхом йтиме Україна. Ця тема потребує детального обговорення, до якого мають долучитися всі, кого вона хоча б трохи стосується. Ніхто не може лишатися байдужим. Лише через співпрацю, через новаторські ідеї молодого покоління, поєднані з надзвичайно великим досвідом і вміннями старшого покоління можна добитися дієвих змін… Нарешті хотів би зауважити, що наведений тут негатив в останню чергу стосується нашого Інституту. Навпаки. Наш інститут відрізняється виключною демократичністю і доступністю. І у цьому велика заслуга всіх, хто стосується нашого молодого Інституту історії та філософії педагогічної освіти.

Ave Universitas!

Володимир ВОЛКОВСЬКИЙ