3

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи проведення комбінованих уроків

1.1 Поняття про форми організації навчання

1.2 Урок - основна форма організації навчання

1.3 Дидактична характеристика основних структурних елементів комбінованого уроку

1.4 Підготовка вчителя до уроку

2. Методика проведення комбінованих уроків у початковій школі

2.1 Реалізація диференційованого навчання в умовах комбінованого уроку

2.2 Конспект комбінованого уроку з навчання грамоти

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Швидкий розвиток науки, зростання обсягів нової інформації потребують від школи підготовки активних, самостійних людей з розвиненими творчими здібностями.

Практичний досвід переконує нас у недостатній ефективності традиційного уроку для розв'язання названих вище проблем, тому науковці та педагоги-практики беруть за мету створення нових форм і методів навчання.

Очевидно, одним із можливих варіантів розв'язання проблеми може стати застосування різноманітних форм проведення комбінованих уроків.

Мета нашої роботи дослідити особливості комбінованих уроків, як особливої форми організації навчально-пізнавальної діяльності.

Мета передбачає виконання наступних завдань:

1. Розглянути можливості комбінованих уроків у початковій школі в реалізації цілей навчання.

2. Вказати деякі методичні аспекти їх проведення.

3. З'ясувати актуальність проведення комбінованих уроків в початковій школі.

Об'єктом роботи є комбінованих урок у початковій школі.

Предмет - вплив комбінованих уроків на навчально-виховну діяльність молодшого школяра.

1. Теоретичні основи проведення комбінованих уроків

1.1 Поняття про форми організації навчання

Форма - спосіб існування і виявлення змісту, його внутрішня організація. Форми належать до діяльнісного компонента процесу навчання і тому тісно пов'язані з методами. Форми організації навчання - зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

В школі має місце урочна і позаурочна форми навчання, в кожній з яких використовується фронтальна, групова та індивідуальна форми організації навчальної роботи (їх ще називають загальними формами організації навчання).

Конкретними формами організації навчання є: урок, практикум, семінарські і факультативні заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові консультації, домашня робота учнів (їх ще називають спеціальними формами організації навчання).

Кожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість всіх її елементів, ознак. Так, для уроку найбільш характерними є такі ознаки: дидактична мета, обсяг навчального матеріалу, постійний склад учнів, керівництво з боку вчителя із урахуванням їх індивідуальних можливостей, послідовність різних видів діяльності вчителя й учнів, оволодіння учнями системою знань, умінь і навичок, регламентований час, певне місце за розкладом.

Доцільність застосування тої чи іншої форми визначається конкретною дидактичною метою, змістом і методами навчальної роботи. Класифікація форм організації навчання здійснюється за різними критеріями: кількістю учнів, місцем проведення навчання, тривалістю навчальних занять, дидактичними цілями.

За кількістю учнів форми поділяють на колективні, групові, парні та індивідуальні. За місцем проведення навчання розрізняють шкільні (уроки, робота в майстернях, лабораторіях, на пришкільній ділянці) і позашкільні форми (домашня робота, екскурсії). За тривалістю навчання розрізняють класичний урок (45 хв.), урок-пара (90 хв.). За дидактичними цілями форми класифікують на: форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого навчання (урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного навчання (практикуми, праця в майстернях, на пришкільних ділянках). Всі організаційні форми навчання тісно між собою взаємопов'язані: одні вирішують завдання успішного засвоєння знань (урок, екскурсія), інші - забезпечують творче застосування цих знань на практиці (практикуми, виробнича практика).

Вибір форм організації навчання залежить від основних завдань освіти і виховання, особливостей змісту предмета, конкретних цілей заняття, навчальних можливостей учнів, способів керівництва вчителем пізнавальною діяльністю учнів.

Історія розвитку школи знає різні системи навчання: індивідуально-групова (середньовіччя), класно-урочна (виникла в XVI-XVII ст.), взаємного навчання (XVIIІ ст.), індивідуалізованого навчання (ХХ ст.), лабораторно-бригадне навчання (20-ті р. ХХ ст., радянська школа), «план Трампа» (США, ХХ ст.), навчання методом проектів (ХХ ст.).

Класно-урочна система є найбільш поширеною формою організації навчання в багатьох країнах. Її суть полягає в тому, що навчальна робота здійснюється з групою учнів постійного складу, приблизно однакового віку і рівня підготовки (клас), на протязі певного часу і за встановленим розкладом (урок).

Класно-урочна система має низку переваг в порівнянні з іншими формами, зокрема індивідуальними: керівна роль учителя, чітка організаційна структура, раціональне використання часу, застосування різних методів і прийомів навчання, забезпечення пізнавальної активності учнів, послідовного і систематичного вивчення матеріалу. Водночас, дана форма має деякі вади: орієнтація на «середнього» учня, обмежені можливості у здійсненні індивідуальної роботи, наслідувальний характер навчальної діяльності учнів.

1.2 Урок - основна форма організації навчання

Будь-який урок характеризується цілями і змістом, методикою проведення, особливостями школи, учителя й учнів. З метою чіткої організації навчального процесу уроки необхідно класифікувати, виявити їх особливості і функціональні можливості. Основною класифікаційною одиницею уроків є поняття «тип». Уроки класифікують на типи в залежності від тих чи інших ознак.

В основі класифікації уроків за С. Івановим - основні етапи навчального процесу:

підготовка до вивчення теми;

первинне сприйняття навчального матеріалу;

осмислення навчального матеріалу;

закріплення знань шляхом повторення;

закріплення через застосування знань на практиці;

формування навичок в процесі вправ і тренування;

контроль і перевірка;

підведення підсумків, узагальнення результатів навчання.

Відповідно до названих етапів С. Іванов виділяє такі типи уроків: вступні; первинного ознайомлення з матеріалом; формування понять, засвоєння законів і правил; застосування знань на практиці; формування навичок (тренувальні уроки); повторення та узагальнення; контрольні; комбіновані.

І. Казанцев обґрунтовує типологію уроків за основним способом їх проведення і виділяє такі типи: урок з різними видами занять; урок-лекція; урок-бесіда; урок-екскурсія; кіноурок; урок самостійної роботи учнів у класі; лабораторне і практичне заняття.

Найбільш поширеною у педагогічній теорії і практиці є класифікація уроків за дидактичною метою. За цією ознакою виділяють такі типи уроків:

· уроки оволодіння новими знаннями;

· уроки формування і вдосконалення вмінь і навичок;

· уроки узагальнення і систематизації знань;

· уроки комплексного застосування знань, умінь і навичок;

· уроки перевірки і корекції знань, умінь і навичок;

· комбіновані уроки.

В «чистому» вигляді будь-який тип уроку (крім комбінованого) важко спостерігати. Запропонована класифікація є зручною, дозволяє складати календарні і тематичні плани занять, «бачити» динаміку процесу навчання, формування знань, умінь і навичок. Але вона не відображає виховні завдання і характер пізнавальної діяльності учнів. Співвідношення уроків різних типів залежить від характеру навчальної дисципліни, дидактичних цілей і завдань. Для чіткої організації навчального процесу на уроці важливо правильно визначити структуру уроків кожного типу. Структура уроку - внутрішня будова, послідовність його етапів. Розрізняють мікро- і макроструктуру уроків. Макроструктура - послідовність етапів будь-якого типу уроку. Мікроструктура - внутрішня будова кожного етапу уроку (методи, прийоми і засоби навчання).

Ці етапи створюють «рамки», в яких відбувається процес навчання. Усі компоненти не просто формальні етапи, кожний із них визначає дидактичну ціль. Вона в свою чергу визначає систему об'єктивно необхідних, послідовних дидактичних підзадач (дидактичних підцілей у конкретних умовах), розв'язання яких веде до досягнення дидактичної цілі, а отже, до реалізації частини процесу навчання.

Мікроструктура є дуже мобільною. Вона може змінюватись навіть у межах одного етапу уроку залежно від конкретної ситуації і наявності наочності різних видів, технічних засобів навчання, підготовки учнів, їх уміння самостійно працювати над навчальним матеріалом. Мікроструктура дозволяє гнучкіше використовувати всю структуру того чи іншого типу уроку.

Макроструктура комбінованого уроку.

І. Організація класу.

ІІ. Перевірка засвоєних знань, умінь, навичок.

ІІІ. Актуалізація опорних знань.

IV. Постановка цілей і завдань уроку. Мотивація діяльності учнів.

V. Сприймання і усвідомлення знань (Засвоєння нових знань, умінь і навичок).

VІ. Осмислення, узагальнення і систематизація знань.

VІІ. Застосування засвоєних знань, умінь і навичок.

VІІІ. Домашнє завдання.

ІХ. Підсумок уроку.

Урок як процесуальна сукупність дидактичних компонентів має загальну дидактичну мету (ДМ), за допомогою якої прогнозується кінцевий результат уроку (КРУ). Дидактична мета уроку і його структура визначають тип уроку. Для досягнення реального результату формулюють конкретні дидактичні завдання (ДЗ). Дидактична мета уроку конкретизується на основі врахування провідної ідеї змісту навчального матеріалу, а завдання передбачають розкриття основних понять чи виконання практичних дій, що є складовими окремих компонентів змісту матеріалу і загальної дидактичної мети.

Кожне дидактичне завдання уроку обумовлює вибір методів навчання (МН). Структура методу є сукупністю елементів (прийомів, дій, операцій), послідовність яких залежить від змісту навчального матеріалу (ЗНМ). Засвоєння ЗНМ за допомогою конкретного методу навчання здійснюється в межах певної форми організації навчання (ФОН). Таким чином, щоб визначити шлях від дидактичної мети до формування реального результату кожного етапу, необхідно проаналізувати взаємодію таких елементів: ЗНМ, МН, ФОН. Названі компоненти процесу навчання взаємообумовлюють один одного та характеризують цикл взаємодії вчителя й учнів. Всі дидактичні компоненти утворюють складну динамічну систему, яка розвивається і підпорядковується дидактичному завданню окремого етапу, а в межах цілого уроку - загальній дидактичній меті. Без знання цих залежностей неможливо планувати, організовувати урок, аналізувати його результати.

Деякі дидакти вважають, що структура уроку є постійною, незмінною. На думку інших учених, вона є гнучкою. Кожний тип уроку відповідно до основної дидактичної мети має свою, тільки йому властиву, макроструктуру, яка в залежності від змісту навчального матеріалу, підготовленості учнів, особливостей обладнання може частково змінюватись. Ефективність будь-якого уроку визначається не стільки його макроструктурою, скільки мікроструктурою, до складу якої входять різні методи і прийоми, форми колективної та індивідуальної роботи. Так, наприклад, усвідомлення нового навчального матеріалу можна забезпечити через застосування проблемного викладу, евристичної бесіди, самостійної роботи з книгою, демонстрацію кінофільму та ін. Доцільність тих чи інших типів і структур уроку необхідно оцінювати за кінцевими результатами навчання, а не за його структурною досконалістю і завершеністю.

Урок оволодіння новими знаннями

Урок цього типу іноді називають уроком засвоєння нових знань. Важливим завданням уроку є свідоме оволодіння учнями системою наукових понять, законів чи іншими формами знань, способами виконання дій. Основними критеріями засвоєння знань є сформованість світогляду, уміння формулювати різні визначення пояснювати їх, наводити приклади, переказувати матеріал своїми словами, застосовувати знання на практиці (за зразком чи в змінених умовах). Урок оволодіння новими знаннями має таку структуру:

Перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань.

Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності.

Сприймання і первинне усвідомлення нового матеріалу, осмислення зв'язків і відношень в об'єктах вивчення.

Узагальнення і систематизація знань, застосування їх в різних ситуаціях.

Підведення підсумків уроку і домашнє завдання.

Урок формування і вдосконалення вмінь і навичок

Використання цього типу уроку передбачає формування в учнів навчальних умінь і навичок, їх удосконалення і закріплення на основі виконання системи вправ. Найбільш загальна структура уроку:

Перевірка виконання д/з, актуалізація і корекція опорних знань і практичного досвіду учнів.

Повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивація учіння учнів.

Вивчення правил і способів дій (вступні вправи).

Первинне застосування набутих знань (пробні вправи).

Застосування учнями знань і дій в стандартних умовах з метою засвоєння навичок (тренувальні вправи).

Творче перенесення знань і навичок в нові чи змінені умови з метою формування вмінь (творчі вправи).

Підсумки уроку і повідомлення д/з.

Урок узагальнення і систематизації знань

Цей тип уроку використовують після вивчення важливих розділів програми. Його основним завданням є приведення засвоєних на попередніх уроках теоретичних положень в систему.

Структура уроку повинна відповідати логіці процесу систематизації знань: від узагальнення окремих фактів до формування понять, їх систем і від них - до засвоєння провідних ідей і теорій науки. Урок узагальнення і систематизації має такі структурні етапи:

1. Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності учнів.

2. Відтворення і корекція опорних знань.

3. Повторення й аналіз основних фактів, явищ, подій.

4. Узагальнення і систематизація понять, засвоєння системи знань і їх застосування для пояснення нових фактів і для виконання практичних завдань.

5. Засвоєння провідних ідей і основних теорій на основі широкої систематизації знань.

6. Підсумок уроку і повідомлення д/з.

Урок комплексного застосування знань, умінь і навичок.

Використання цього типу уроку передбачає виконання учнями складних комплексних завдань, які охоплюють матеріал кількох розділів чи тем навчальної програми. Основною дидактичною метою уроку є реалізація засвоєних понять і теорій в інтелектуальній чи практичній діяльності учнів.

Структура уроку:

Перевірка д/з, відтворення і корекція опорних знань, навичок й умінь, необхідних учням для самостійного виконання практичного завдання.

Мотивація навчальної діяльності (усвідомлення учнями практичної значущості знань, умінь та навичок). Пояснення - який характер самостійного завдання, як підходити до його виконання, які повинні бути його результати, як оформити звіт.

Осмислення змісту і послідовності застосування практичних дій: що в них відомо, знайомо. Що необхідно вирішити творчо, які узагальнені способи виконання дій можна застосовувати в даній ситуації в дещо зміненому вигляді, які треба використати інструменти, прибори, апарати.

Самостійне виконання учнями завдання під контролем і за допомогою вчителя.

Узагальнення і систематизація учнями результатів роботи (після виконання - учні аналізують отримані результати, відображають їх у вигляді таблиць, графіків, діаграм).

Звіт учнів про способи й результати виконання роботи і теоретична інтерпретація отриманих результатів. У звіті - вказується тема, завдання, вихідні теоретичні дані, розкривається хід роботи, аналізуються отримані результати.

Висновки уроку і д/з.

Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок

Контроль і корекція здійснюється на кожному уроці; але після вивчення великих розділів програми вчитель проводить спеціальні уроки контролю і корекції, щоб виявити рівень оволодіння учнями комплексом знань, умінь і навичок. Таку перевірку називають тематичним обліком знань.

Структура уроку:

Мотивація навчальної діяльності учнів і повідомлення теми, мети і завдань уроку.

Перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять, уміння розкривати зовнішні і внутрішні зв'язки в предметах і явищах.

Перевірка глибини осмислення знань і ступеня їх узагальнення (письмове опитування, самостійна робота, складання і заповнення узагальнюючих таблиць).

Застосування учнями знань в стандартних умовах.

Застосування учнями знань в змінених (нестандартних) умовах.

Перевірка, аналіз й оцінювання результатів виконаних завдань.

Підсумки уроку і повідомлення д/з.

Комбінований урок

Я. Коменський вперше застосував та обґрунтував тип уроку, в основі якого - формальні ступені (рівні) навчання: підготовка до засвоєння нових знань; оволодіння новими знаннями й уміннями; їх закріплення і систематизація; застосування на практиці. Названі етапи уроку можуть бути скомбіновані в будь-якій послідовності, що робить урок гнучким і забезпечує можливість для досягнення різних навчально-виховних завдань. Крім цього, комбінований урок, його етапи узгоджуються із закономірностями процесу навчання, динамікою розумової працездатності учнів. В масовій практиці доля комбінованого типу уроку становить біля 80% від загальної кількості уроків, що проводяться в школі. Водночас, в умовах комбінованого уроку вчителю бракує часу не тільки на організацію засвоєння нових знань, але й на всі інші види пізнавальної діяльності.

Комбінований урок, як комбінація структурних елементів вже відомих нам типів, передбачає досягнення двох або більше дидактичних цілей. Наприклад, комбінований урок, в якому поєднується перевірка раніше засвоєного матеріалу і оволодіння новими знаннями (дві дидактичні цілі), може мати таку структуру:

Перевірка виконання д/з.

Перевірка раніше засвоєних знань методом: а) фронтальної бесіди; б) індивідуального усного опитування чи короткочасної письмової роботи з тестовими завданнями.

Мотивація учіння школярів, повідомлення теми, мети і завдань уроку.

Сприйняття і усвідомлення учнями нового навчального матеріалу.

Осмислення, узагальнення і систематизація знань.

Підведення підсумку уроку і повідомлення д/з

Роль уроку у початковій школі важко переоцінити.

1.3 Дидактична характеристика основних структурних елементів комбінованого уроку

Перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань.

Мета етапу - одержати уявлення про якість засвоєного учнями матеріалу, виділити опорні знання. З перших хвилин уроку школярів необхідно включити в активну навчальну діяльність (енергійний, діловий початок, постановка проблемних запитань, завдань, розв'язання пізнавальних задач та ін.). Це створює умови для активності і самостійності учнів на протязі всього уроку. Зміст домашнього завдання, його результати доцільно перевіряти фронтально, при активній участі всіх учнів класу. Особливу увагу під час перевірки необхідно приділити складним завданням. Результати письмових робіт вчитель оцінює, зазвичай, після уроку. На початку уроку іноді використовують короткочасні письмові роботи, тестові завдання і програмоване опитування. Письмове опитування доцільно поєднувати з усним.

З перевіркою домашнього завдання тісно пов'язана актуалізація і корекція опорних знань. Це створює міцну основу, фундамент для засвоєння нових знань. Цей етап протікає по-різному. В залежності від логіки процесу навчання в різних типах уроків використовуються такі методи і прийоми: бесіда, письмова робота, короткий запис відповідей, заповнення таблиць, повторення матеріалу за підручником, використання науково-популярної і довідкової літератури, аналіз схем і таблиць та ін. Актуалізація і корекція триває від 5 до 7 хвилин.

Повідомлення теми, мети, завдань уроку

Залучити учнів до цілеспрямованої навчальної діяльності можна за умови, якщо що вони чітко знають, усвідомлюють, що саме будуть вивчати на уроці, якого результату повинні досягнути. Тему будь-якого уроку можна повідомити на початку уроку чи при переході до роботи над новим матеріалом. Мету і завдання уроку можна «донести» до учнів у формі проблемного завдання, евристичного запитання, пізнавальної задачі, які попередньо необхідно записати на дошці або плакаті. Важливим завданням учителя на цьому етапі є «переведення» дидактичної мети і завдань уроку у внутрішній план, мотиви діяльності кожного учня. Виховні завдання учням не повідомляються. Повідомлення теми, мети і завдань уроку сприяє підвищенню організаційної чіткості і цілеспрямованості уроку.

Мотивація навчальної діяльності учнів

Під мотивацією розуміють застосування різних способів формування в учнів позитивних мотивів і ставлення до навчання. Мотивацію як етап уроку виділяють умовно, бо вона здійснюється на протязі всього заняття, на кожному з його етапів, різними способами залежно від дидактичної мети, логіки процесу засвоєння знань, типу уроку. Основними способами мотивації є: показ практичного значення знань, наведення цікавих прикладів, створення ситуацій успіху, повідомлення учням теоретичної значущості навчального матеріалу, постановка далеких і близьких перспектив у навчанні. До важливих засобів формування в учнів мотивів та пізнавальних інтересів належать: чітка організація і логіка процесу навчання, авторитет учителя, стиль спілкування, залучення учнів до самостійного здобування знань та ін.

Сприймання і первинне усвідомлення нового навчального матеріалу, осмислення зв'язків і відношень об'єктів вивчення

Сприймання тісно пов'язане з увагою, мисленням, пам'яттю і мовою учнів, тому воно вимагає комплексного застосування словесних методів навчання, спостереження, проведення дослідження і практичної роботи, використання методів ілюстрування і демонстрування. Ефективне засвоєння навчальної інформації забезпечується також поєднанням усного викладу із самостійною роботою учнів з підручником чи наочними посібниками, таблицями, схемами. Успішна навчальна діяльність учнів на цьому етапі передбачає уміння зосереджуватися на змісті матеріалу, уважно слухати усний виклад, робити короткі записи у формі плану, тез, конспектів. Результатом цього етапу є осмислення зв'язків і відношень в об'єктах вивчення, розкриття їх сутності. Основні прийоми, що забезпечують осмислення: аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація, порівняння, розв'язання евристичних і пізнавальних завдань тощо.

В сучасній школі деякі вчителі (Н. Гудзик) здійснюють виклад матеріалу великими одиницями (повідомляють найбільш суттєве, основне, яке і підлягає засвоєнню), що передує самостійній роботі учнів з підручником.

З метою підвищення ефективності усного викладення застосовують такі способи активізації розумової діяльності учнів: створення проблемних ситуацій, фіксація основних елементів знань у вигляді опорних схем; застосування системного підходу під час вивчення складних об'єктів; постановка пізнавальних запитань і завдань.

Узагальнення і систематизація знань

Під цими процесами розуміють мисленнєве виділення будь-яких властивостей, які належать певному класу предметів, приведення в єдину систему засвоєних на уроці понять, виявлення її окремих компонентів і взаємозв'язків між ними. Такими системами знань є наукові теорії (поняття, вихідні положення, факти і наслідки).

Цей етап має місце в різних типах уроків і здійснюється на різних рівнях: на рівні однієї теми, декількох тем, цілого розділу. Основними прийомами поурочного узагальнення і систематизації знань є: порівняння і співставлення, перехід від одиничного до загального, складання систематизуючих таблиць, схем, графіків, діаграм, написання звітів.

Застосування знань в стандартних і змінених умовах

Основне завдання цього етапу - якісне засвоєння учнями знань і способів виконання дій, формування первинних навичок. Цього можна досягти за допомогою системи вправ: вступних, пробних, тренувальних, творчих. Послідовність виконання вправ створює умови для ефективної самостійної роботи. Для застосування знань використовуються також самостійні, письмові і практичні роботи.

Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання

Цей етап передбачає співставлення мети і завдань уроку з одержаними результатами, виявлення рівня засвоєння учнями нових понять, фактів, законів, способів дій. Для вчителя важливо оцінити роботу всього класу та окремих учнів, обґрунтувати виставлені бали і дати відповідні педагогічні рекомендації стосовно вдосконалення навчальної роботи.

Домашнє завдання не завжди може бути повідомлене в заключній частині уроку, а тоді, коли цього вимагає логіка навчального процесу. Виконання домашнього завдання передбачає удосконалення засвоєних знань, їх застосування, узагальнення і систематизацію. Важливим завданням учителя є: пояснити зміст роботи, прийоми і послідовність її виконання та оформлення результатів. Зміст багатьох домашніх завдань є логічним продовженням класної роботи. Домашні завдання не повинні перевантажувати учнів. У тому випадку, коли завдання складне, вчителю необхідно переконатися, наскільки учні зрозуміли його суть, оволоділи прийомами виконання.

З метою розвитку здібностей і творчості учнів необхідно індивідуалізовувати домашні завдання. Для цього виділяють або спеціально розробляють три варіанти завдань: перший (високий рівень складності) - вимагає творчого підходу і пізнавальної самостійності; другий (середній рівень складності) - передбачає розв'язання складних завдань, які містять вказівки чи підказки; третій (низький рівень складності) - передбачає виконання завдань переважно репродуктивного характеру. Ефективною формою індивідуалізації домашньої роботи є підготовка завдань на картках.

Результативність уроку в значній ступені залежить від комплексу соціальних і психолого-педагогічних вимог, які обумовлені завданнями школи, закономірностями і принципами навчання. Ці вимоги умовно можна поділити на такі групи: дидактичні (мета і завдання уроку, оптимальний зміст, методи і форми навчання, принципи навчання), психологічні (урахування особливостей психічних процесів учнів), організаційні (раціональне використання часу, обладнання), санітарно-гігієнічні (температурний режим, попередження розумової перевтоми учнів, різноманітність видів діяльності), виховні (виховання творчого ставлення до праці, свідомої дисципліни, культури розумової праці).

1.4 Підготовка вчителя до уроку

Ефективність уроку значною мірою залежить від підготовки вчителя. У підготовці вчителя до уроку виділяють такі етапи: попередній і безпосередній.

Попередня підготовка до уроку передбачає детальне ознайомлення із змістом та вимогами навчальної програми з предмета, роботу з підручником чи посібником, з психолого-педагогічною та методичною літературою, вивчення досвіду роботи інших вчителів, самоаналіз результатів власної діяльності. Цей етап розпочинається із створення календарно-тематичного плану, в якому встановлено терміни вивчення тем, визначено типи уроків, передбачено інші форми організації навчання.

Безпосередня підготовка вчителя до уроку передбачає, насамперед, створення поурочного плану-конспекту, який допомагає цілеспрямовано провести урок. Системний підхід до планування уроку вимагає дотримуватися такої послідовності дій:

1. Конкретизувати мету і завдання уроку з урахуванням необхідності комплексного розв'язання завдань освіти, виховання і розвитку учнів: а) урахувати навчальні можливості учнів, мотиви їх діяльності, інтереси і здібності, рівень розвитку; б) проаналізувати зміст теми в підручнику і виявити його освітні, розвивальні і виховні можливості; в) встановити зв'язки між попереднім і наступним навчальним матеріалом, проаналізувавши навчальну програму чи методичний посібник.

2. Визначити обсяг і зміст навчального матеріалу: а) виявити світоглядні положення та ідеї; б) встановити взаємозв'язки між різними компонентами навчального матеріалу (теоретичним, емпіричним, практичним); в) виявити міжпредметні зв'язки; г) при необхідності доповнити зміст новими фактами і практичними завданнями.

3. Вибрати оптимальні методи і прийоми навчання з урахуванням вимог дидактичних принципів, змісту навчального матеріалу, рівня пізнавальної діяльності учнів (репродуктивний чи пошуковий), забезпечити оптимальне поєднання методів навчання для розв'язання кожного дидактичного завдання.

4. Вибрати форми організації навчання (індивідуальна, парна, групова, фронтальна), визначити тип уроку, його макро- і мікроструктуру.

5. Вибрати дидактичний апарат уроку, встановивши його відповідність змісту матеріалу (підготовка приладів, схем, діаграм, малюнків, роздаткового матеріалу тощо).

6. Визначити зміст і методику виконання домашнього завдання, самостійної роботи за матеріалами уроку.

Підготовка вчителя до уроку завершується створенням конкретного плану-конспекту уроку, яким можна користуватися в наступні роки за умови внесення в його зміст необхідних коректив.

Професійна діяльність учителя, якій властива функція педагогічного аналізу (самоаналізу), дозволяє об'єктивно вивчити й оцінити результати процесу навчання, знайти причини вад у роботі і розробити на цій основі власне педагогічне рішення, що забезпечує перехід цієї діяльності у більш якісний стан. Щоб об'єктивно відобразити зміст уроку, який є діалектичним процесом, необхідно подолати низку утруднень, що супроводжують цю діяльність: 1) складність уроку як динамічної системи робить його малодоступним для об'єктивного аналізу; 2) всі компоненти уроку через їх взаємозв'язок і взаємозалежність важко спостерігати і контролювати; 3) урок неможливо вивчати, аналізувати ізольовано від інших уроків.

Відобразити урок як системний процес, знайти причини позитивних сторін і вад можна лише за умови характеристики уроку як складної динамічної системи, яка має декілька підструктур, що підпорядковані загальній меті. Тому таку систему доцільно аналізувати з позицій системного підходу. На уроці, незалежно від його типу, мають місце такі дидактичні компоненти: мета і завдання, зміст, методи і форми організації навчальної діяльності учнів, результати. Названі компоненти утворюють цілісну динамічну систему.

Через складність і багатоаспектність взаємодій, які мають місце в процесі навчання й аналітичної діяльності вчителя, особливого значення набуває його вміння аналізувати результати своєї праці. Як писав К. Ушинський, «усвідомлення себе в своїй діяльності є механізмом формування педагога» (215). Пригадаймо також, що практичний досвід таких педагогів, як А. Макаренко і В. Сухомлинський, здобув широку популярність, окрім всього іншого, також і тому, що вони зуміли його описати, глибоко, всебічно проаналізувати.

Самоаналіз пов'язаний із внутрішніми факторами особистісного розвитку і є дотичним до процесів самоспостереження, самоконтролю, самооцінки. Об'єктивними критеріями для оцінювання своєї роботи є результати педагогічної діяльності, тобто навчальні успіхи учнів, оцінка зі сторони представників дирекції школи, колег, учнів, суб'єктивні відчуття. Важливо також, щоб у вчителя був сформований професійний ідеал (взірець), який міг би слугувати еталоном для порівняння й оцінки власної діяльності та професійно-особистісних якостей.

Вибір цілей аналізу (самоаналізу) передбачає вивчення основних об'єктів педагогічної діяльності вчителя. До них слід віднести:

1) оцінку ступеня досягнення на уроці освітніх, виховних і розвивальних цілей;

2) визначення ступеня реалізації одного чи декількох принципів навчання;

3) оцінку правильності вибору засобів досягнення цілей уроку: а) змісту навчального матеріалу; б) методів і прийомів навчання; в) наочно-технічного обладнання;

4) визначення якості знань, умінь і навичок учнів, рівня сформованості загальних навчальних умінь.

Серед великої кількості об'єктів педагогічного аналізу (самоаналізу) найбільш важливими є основні компоненти педагогічної діяльності вчителя, які відображають його цільові, змістові, операційні і результативні сторони. До того ж, в центрі уваги вчителя повинні бути не стільки педагогічні явища, скільки зв'язки, взаємозалежності між ними.

Учителю необхідно аналізувати результати своєї праці в різних аспектах: дидактичному, психологічному, організаційному, виховному, санітарно-гігієнічному. Вчителю необхідно здійснювати самоаналіз на всіх етапах процесу професійної діяльності: 1) під час проектування уроку (планування); 2) безпосередньо на уроці; 3) після його проведення (ретроспективний аналіз).

Для здійснення самоаналізу доцільно використовувати таку узагальнену модель алгоритмічного типу:

1. Оцінювати результати навчання (усвідомленість теоретичних знань, їх міцність, уміння застосовувати на практиці, сформованість умінь і навичок тощо) і співвідносити їх із загальною метою уроку.

2. Співвідносити дидактичну мету з конкретними завданнями кожного етапу уроку.

3. Встановлювати відповідність між дидактичними завданнями уроку і структурою змісту навчального матеріалу.

4. Аналізувати методи навчання, форми організації діяльності учнів стосовно відповідності їх дидактичному завданню і змісту навчального матеріалу.

5. Встановлювати відповідність дидактичного завдання одержаним результатам кожного етапу уроку.

6. Співвідносити кінцевий результат уроку з проміжними результатами.

Такі алгоритмічні дії передбачають їх творче застосування в процесі самоаналізу, вільну послідовність (наприклад, п'ята позиція може бути першою, перша - єдиною тощо). Це залежить від індивідуальності педагога, його досвіду, майстерності, інтуїції.

2. Методика проведення комбінованих уроків у початковій школі

2.1 Реалізація диференційованого навчання в умовах комбінованого уроку

Диференціація навчання на уроці - проблема досить складна для вчителя-практика не стільки з точки зору диференціації змісту навчання, діагностики індивідуальних особливостей учнів, скільки з точки зору організації навчання учнів з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей, тобто з точки зору технології диференційованого навчання.

Розроблена нами технологія диференційованого навчання на уроці базується на поділі учнів класу на три індивідуально-типологічні групи за темпом навчання, рівнем навченості, научуваності, пізнавальної активності та самоорганізації; забезпеченні провідної ролі методу самостійної роботи на уроці; варіюванні чотирьох типів самостійної роботи: відтворюючої за зразком, реконструктивно-варіативної, творчої та евристичної відповідно до індивідуально-типологічних особливостей учнів.

Оскільки найуживанішим типом уроку є комбінований, який відтворює цілісний навчальний процес в усіх його ланцюгах, розглянемо особливості організації і керування навчальним процесом в умовах диференційованого навчання на його прикладі. На додаток до текстового опису (текстової технологічної карти) етапів комбінованого уроку в умовах диференційованого навчання пропонуємо графічну технологічну карту цього уроку.

I. Етап перевірки домашнього завдання

Оскільки в умовах диференційованого навчання домашнє завдання диференціюється, перевірка його виконання повинна бути теж диференційованою. Розпочати цей етап доцільно з фронтальної перевірки наявності домашнього завдання в усіх учнів з метою вилучення тих, що його не виконали, і утворення з них четвертої тимчасової типологічної групи за ситуативно-обумовленим чинником «ставлення до навчання». Як правило, ті учні, що не виконали письмове домашнє завдання, не вивчили і його теоретичну частину. Якщо не організувати виконання цими учнями хоч частини домашнього завдання найнижчого рівня і повторення навчального матеріалу підручника за опосередкованою або безпосередньою допомогою вчителя, поки йде опитування або перевірка якості виконання домашнього завдання учнями інших типологічних груп, вони, у кращому випадку, залишатимуться пасивними спостерігачами до кінця уроку.

Перевірка якості виконання домашнього завдання проводиться не завжди, але якщо завдання досить складне, то доцільно організувати диференційовану перевірку якості виконання завдання кожною або окремою типологічною групою. Варіантів диференційованої перевірки декілька. Візьмемо один з них. Працюють чотири типологічні групи. Четверта група (ті, що не виконали домашнього завдання) вже отримала завдання і працює самостійно. Принцип організації диференційованої перевірки трьох інших типологічних груп (3-я група - високий рівень вищезазначених показників, 2-а група - середній, 1-а група - низький) - почергове «відключення» груп від самостійної роботи з підручником, яка має на меті той чи інший спосіб повторення теоретичної частини домашнього завдання. Послідовність цих «відключень» зображена на графічній технологічній карті уроку.

II. Підготовка до нового етапу, до активного, усвідомленого засвоєння нових знань

Підвівши підсумки попереднього етапу роботи для учнів 1-ї, 2-ї, 3-ї-груп, вчитель відключає від роботи учнів 4-ї групи, проводить мотивацію навчальної діяльності всього класу і починає усне опитування за темою попереднього уроку. Починається опитування з учнів 3-ї групи (найвищий рівень). Це дає можливість учням 2-ї, 1-ї та 4-ї груп прослухати відповіді гарних учнів, що сприяє міцнішому запам'ятовуванню навчального матеріалу учнями з нижчим і низьким темпом навчання. Оскільки учням 3-ї групи немає сенсу слухати відповіді учнів 2-ї, 3-ї, 4-ї груп, вчитель «відключає» їх від фронтальної роботи і залучає до самостійної роботи за альтернативним підручником або іншим джерелом знань за темою, що обговорюється. Потім відповідають учні 2-ї групи і теж отримують завдання для самостійної роботи. Опитування учнів 1-ї і 4-ї груп проводиться за уваги учнів тільки цих двох груп або навіть індивідуально на фоні самостійно працюючого класу. Перевіряється також наявність письмового домашнього завдання або його частини, що виконувалися учнями 4-ї групи на попередньому етапі уроку, група розформовується: ті учні, що потрапили до неї «випадково», надалі працюють з учнями 2-ї або навіть 3-ї групи, ті ж учні, що з уроку в урок не виконують домашніх завдань, приєднуються до 1-ї групи. Завершується цей етап уроку фронтальним підведенням підсумків і постановкою завдань наступного етапу.

III. Етап засвоєння нових знань

На цьому етапі уроку ми вважаємо найприйнятнішим спосіб вирівнювання умов сприйняття нового матеріалу, запропонований А.О. Бударним, який полягає в більшій кількості повторювань пояснення нового матеріалу для учнів 2-ї та 1-ї груп. Кількість повторень залежить від ступеня складності матеріалу і відмінностей у навчальних можливостях учнів. Повторювані пояснення вчителя мають носити варіативний характер і проводитись на тлі груп учнів, які самостійно працюють з книжкою (спочатку 3-ї, а потім і 2-ї групи).

Наприклад, при першому поясненні вчитель може назвати додаткові джерела інформації з теми, які можуть зацікавити учнів 3-ї групи і спонукати їх до самостійного пошуку знань; при другому поясненні для учнів 2-ї та 1-ї групи вчителю необхідно виділити вузлові питання, які нададуть можливість учням побачити не тільки окремі явища, а й зв'язок між ними; при третьому поясненні для учнів 1-ї групи (у нас це найнижчий рівень) треба застосувати серію навідних запитань, які б допомогли їм здійснити такі розумові операції, як аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування на відповідному рівні. За такої системи спостерігається не зменшення допомоги, що є умовою вироблення практичних навичок, а навпаки, її збільшення, що створює оптимальні умови для сприйняття і запам'ятовування нового навчального матеріалу учнями з різним темпом навчання, научуваності та навченості.

Проте таке варіювання не завжди потрібне. Якщо тема невелика за обсягом і не дуже складна, можна обмежитись простим повторенням пояснення для учнів з низьким темпом навчання і дати матеріал на самоопрацювання учнями з високим темпом навчання.

IV. Первинна перевірка розуміння нового матеріалу

Цей етап уроку проводиться фронтально. Диференційований підхід до учнів різних типологічних груп полягає в «адресності» запитань різного типу в умовах фронтальної роботи. Так, учням 1-ї групи призначаються загальні питання, що потребують відповіді «так» чи «ні»; спеціальні питання, що починаються зі слів: «де», «коли», «хто», «що» тощо, відповіді на які містяться безпосередньо в тексті підручника і не потребують складних розумових операцій на найвищому рівні. Учням 2-ї групи необхідно адресувати запитання альтернативного характеру, які потребують більш розгорнутої і аргументованої відповіді і стимулюють здійснення складніших розумових операцій на вищому порівняно з 1-ю групою рівні. Учні 3-ї групи дають відповіді на проблемні запитання, які потребують ще поширеніших і аргументованіших відповідей з елементами власних суджень і вимагають таких розумових операцій, як аналіз, синтез, доведення, порівняння, узагальнення, висновки тощо на найвищому рівні.

V. Первинне закріплення знань

VI. Закріплення знань

VII. Узагальнення та систематизація

Ми об'єднали розгляд цих етапів уроку тому, що вони, по-перше, будуються за одним принципом, а по-друге, їх не можна розглядати окремо, тому що за технологією диференційованого навчання між ними немає чітких спільних для всіх типологічних груп «кордонів». Основний метод роботи на цьому етапі уроку - метод керованої самостійної роботи.

Етап первинного закріплення знань починається з фронтальної роботи: вчитель дає зразок виконання завдання за темою уроку, викликає до дошки учнів (спочатку 3-ї групи), які під керівництвом вчителя виконують завдання за зразком. Потім учні 3-ї групи самостійно виконують відтворюючі завдання за зразком. Вчитель продовжує фронтально працювати з учнями 1-ї та 2-ї груп, потім учні 2-ї групи починають працювати самостійно, а з учнями 1-ї групи вчитель ще деякий час працює і тільки після цього дає їм завдання для самостійної роботи. Оскільки учні різних типологічних груп розпочинають виконувати самостійну роботу в різний час і для вироблення навичок їм потрібна різна кількість завдань (найменша для 3-ї групи і найбільша для 1-ї групи), то і завершать вони їх виконання у різний час. Результати роботи кожної групи контролюються окремо на тлі самостійно працюючих, двох інших груп. (Див. технологічну карту).

Наприклад, учням 1-ї групи для закріплення знань, формування навичок та умінь потрібно не тільки більше допомоги вчителя, а й більша кількість завдань репродуктивного характеру (відтворююча самостійна робота за зразком), що значно подовжує для них етап первинного закріплення знань, тобто роботу в «зоні найближчого розвитку». Учні цієї групи можуть виконувати незначну кількість завдань для другого типу самостійної роботи (реконструктивно-варіативної) за умови досить значної допомоги вчителя. Що стосується VII етапу «Узагальнення та систематизація», який передбачає продуктивну роботу учнів щодо впровадження нових знань у систему наявних, то, оскільки рівень навченості цих учнів дуже низький, тобто рівень наявних знань майже дорівнює нулю, «вводити» нові знання немає в що, тому залучати учнів цієї типологічної групи до участі в навчальній роботі, характерній для цього етапу уроку, - марна витрата часу, він не існує для них.

Проте підтягнути всіх до одного рівня неможливо, особливо, якщо індивідуальні особливості визначаються в більшій мірі статичними рисами особистості, тобто завжди будуть учні, здатні засвоїти знання тільки на репродуктивному рівні і завдання вчителя полягає в тому, щоб забезпечити їм цей посильний для них рівень знань.

Учні 2-ї типологічної групи виконують меншу порівняно з 1-ю групою кількість відтворюючих завдань за зразком, більше порівняно з цією ж групою реконструктивно-варіативних завдань з меншою мірою допомоги вчителя і незначну кількість евристичних та творчих завдань зі значною мірою допомоги вчителя.

Для учнів 3-ї типологічної групи, які мають високий темп навчання і не потребують великої кількості завдань відтворюючого характеру для вироблення навички, етап первинного засвоєння знань досить короткий, приблизно вдвічі коротший (за підрахунками Е. Старчара) порівняно з 1-ю групою. Етап закріплення знань теж коротший порівняно з 1-ю і 2-ю групами. Найдовшим є етап систематизації та узагальнення. Тому цим учням необхідно підготувати найбільшу кількість завдань евристичного або творчого характеру, використовувати цей час для виконання завдань олімпіадного рівня, які пов'язані з темою уроку, тощо.

Особливості керування навчальним процесом в умовах диференційованого навчання на цих етапах уроку полягають у загальній контрольованості результатів роботи кожної типологічної групи і кожного учня в її складі на кожному етапі уроку. Це досягається завдяки контрольному комплексу: КВ, СК, ВК, ВСК (контроль вчителя, самоконтроль, взаємоконтроль, внутрішній самоконтроль), а також розмежованості у часі завершення етапів роботи для кожної типологічної групи залежно від темпу навчання. До кожної типологічної групи учнів застосовується різна кількість видів контролю:

3-я група - ВСК; ВК; СК; КВ.

2-а група - ВК; СК; КВ.

1-а група - КВ.

За результатами цього контролю та з урахуванням його результатів на інших етапах уроку та індивідуальних досягнень окремих учнів виставляються оцінки за урок.

Перевага такої організації диференційованої самостійної роботи в умовах уроку зі «зміщеними» відповідно до індивідуально-типологічних особливостей етапами уроку полягає і в тому, що вчитель має змогу здійснювати систематично і цілеспрямовано індивідуальний підхід до учнів на тлі класу, який працює самостійно. Тобто така організаційна структура уроку надає можливість для поєднання технології диференційованого та індивідуалізованого навчання. (Див. технологічну карту у року).

VIII. Контроль і систематизація

IX. Підведення підсумків уроку

X. Інформація про виконання домашнього завдання, інструктаж про виконання

Домашнє завдання обов'язково диференціюється відповідно до індивідуально-типологічних особливостей учнів. Вчитель повинен забезпечити розуміння мети домашнього завдання, змісту та способів його виконання, тобто повинен створити умови для його успішного виконання всіма учнями відповідно до їхньої «зони найближчого розвитку».

Як показали результати експериментальної перевірки ефективності запропонованої нами технології диференційованого навчання в умовах уроку зі «зміщеними» етапами, вона має позитивний вплив на якість знань, навичок та умінь учнів, сприяє активізації їхньої пізнавальної активності, формуванню позитивних мотивів навчання, гуманізує, оптимізує навчальний процес, надає можливість для розвитку творчих здібностей учнів.

2.2 Конспект комбінованого уроку з навчання грамоти

Тема: Закріплення букви «зе». «У зоопарку».

Мета: Формувати дітей літературну вимову слів зі звуками [з [з];

Розвивати вміння здійснювати звукобуквені зіставлення;

Виховувати бережливе ставлення до тварин.

Обладнання: таблиця складів, слів; схеми слів, предметні малюнки (звірів), сигнали.

Хід уроку.

І. Організаційний момент.

Сьогодні Буслик хоче запросити нас у похід. Куди? Про це ви дізнаєтесь, якщо відгадаєте загадку.

Я ходив туди із татом.

Звірів бачив там багато.

Мавпу, лева, і слона,

Ще й веджмедя крокодила…

Всіх запам'ятать - несила.

(зоопарк)

Щоб потрапити в зоопарк потрібна перепустка.

ІІ. Артикуляційні вправи.

1. Положення язика при вимові звуків [з], [з], [с], [с].

2. Чистомовка:

Са-са-са - тут оса,

За-за-за - там коза.

3. Скоромовка.

Коза у лузі - лоза у тузі.

Бери лозу - жени козу.

4. Читання таблиці складів.

5.

Са со су се си сі
За зо зу зе зи зі

ІІІ. Вправи на звуко-буквені зіставлення.

У зоопарку живе живе маленьке зебреня. Але крім свого імені воно не знає інших слів. Допоможіть йому!

1. Добрати слова із заданим злиттям (зо, са, зі, зе, сі).

2. Читання слів (за таблицею).

Ліз	Казка
Ліс	Казати
Лізти	Косити
Злізти	Розказати

Гра «Знайди зайве слово» (ліс, косити).

Чому ці слова зайві?

3. Дібрати слова - «родичі» до слова ліс.

4. Звуковий аналіз слів.

Як поділяємо звуки?

Як поділяємо приголосні звуки?

Як позначаємо звуки в схемах?

Серед поданих схем вибрати необхідні до слів:

Зіна
Зорі

IV. Фізкультхвилинка.

V. Опрацювання тексту «У зоопарку» (с. 72).

1. Самостійне напівголосне читання.

2. Вибіркове читання тексту.

Про кого розповідається в 1 реченні?

Зачитати назви тварин, які були в зоопарку?

Як було Зіні в зоопарку?

Підібрати речення з тексту до малюнків, вміщених у букварі?

1. Розповідь про заповідники (предметні малюнки).

У тексті розповідалося про різних тварин, що живуть у зоопарку. А чому ці тварини живуть в зоопарку, а не на волі?

В зоопарку живуть переважно рідкісні тварини, які мешкають у далеких краях.

Крім цього, на Землі є такі тварини, яких залишилося дуже мало. Вони взагалі можуть вимерти і зникнути. Щоб цього не сталося, їх поміщають у заповідники, де вони живуть, як на волі, і охороняються.

Частини цих тварин живе в зоопарках.

В лісах України раніше майже не було лосів, козуль. А зараз їх стає все більше і більше. Ці тварини охороняються законом.

В Україні є великий заповідник Асканія-Нова, де живе багато рідкісних тварин. А найближче до нас Карпатський заповідник.

4. Читання тексту ланцюжком.

VI. Розвиток зв'язаного мовлення.

1. Загадка.

Влітку медом ласував,

Досхочу малини мав.

А як впав глибокий сніг,

Позіхнув і спати ліг. (Ведмідь).

До яких тварин належить ведмідь?

Чим покрите його тіло?

Якого кольору шерсті?

Які у нього лапи? Кігті? Зуби? Очі? Вуха?

Навіщо ведмедеві кігті?

Чим він живиться?

Що найбільше любить?

Як він зимує?

2. Бесіда за картиною «Природа».

Яка пора року?

Де відбувається подія?

Хто зображений на картині?

Що роблять діти?

Які у них личка?

Хто налякав дітей? Чим?

3. Складання речень за картиною.

В яких казках героєм був ведмідь?

4. Гра «З якої казки?»

5. Легенда «Звідки взявся ведмідь».

VII. Гра «Дід Буквоїд». (за таблицею)

К.З.М.Р.З.

З.РК. З.Р.

VIII. Ознайомлення з дитячим журналом «Буслик».

IX. Гра «Так - ні» (сигнали).

X. Підсумок уроку.

- Яку букву ми вивчали?

- Які звуки може позначати буква з?

- Що нового дізнались?

- Що було найцікавішим?

Висновки

Завдання сучасної дидактики - створення відповідного навчального (освітнього) середовища, здатного забезпечити умови здобуття освіти, надання можливості кожній особистості реалізувати свої нахили, потреби та здібності; формування творчої, освіченої, всебічно розвиненої особистості, конкурентоспроможної в нових економічних умовах.