3

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: «Психологія і педагогіка»

на тему: "Вікові особливості характеру"

Виконала: студентка 1 курсу, Е-09-ЗН групи (ЗФН скороченого терміну навчання)

спец. Економіка підприємства

Клименко Ірина Валентинівна

КИЇВ - 2009

Зміст

Вступ

1. Поняття та структура характеру

1.1 Поняття про характер

1.2 Структура характеру

2. Особливості формування характеру

2.1 Вікова періодизація

2.2 Формування характеру в ранньому дитинстві і в молодшому віці

2.3 Формування характеру в юнацькому віці

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У психології поняття характер, означає сукупність стійких індивідуальних особливостей особи, що складаються і виявляються в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поведінки.

Кожна людина відрізняється від будь-якого іншого своєю індивідуальною психологічною своєрідністю. У цьому сенсі, простими словами і говорять про характер даної людини, який ми використовуємо для визначення індивідуальності - того, що відрізняє дану людину від всіх інших, що робить його унікальним.

Характер визначається і формується протягом всього життя людини. Спосіб життя включає образ думок, відчуттів, спонукає дії в їх єдності. Тому у міру того, як формується певний спосіб життя людини, формується Я, сама людина. Велику роль тут грають суспільні умови і конкретні життєві обставини, в яких проходить життєва дорога особи.

Характер проявляється в діяльності й спілкуванні (як і темперамент) і містить у собі те, що надає поводженню людини специфічний, характерний для нього відтінок (звідси назва “характер”). Характер людини - це те, що визначає його значимі вчинки, а не випадкові реакції на ті або інші стимули або сформовані обставини. Вчинок людини з характером майже завжди свідомий і обміркований, може бути пояснений і виправданий, принаймні з позицій діючої особи. Говорячи про характер, ми звичайно вкладаємо в уявлення про нього здатність поводитися самостійно, послідовно, незалежно від обставин, проявляючи свою волю й наполегливість, цілеспрямованість і завзятість. Безхарактерна людина в цьому змісті - та, хто не проявляє подібні якості ні в діяльності, ні в спілкуванні, пливе за течією, залежить від обставин.

1. Поняття та структура характеру

1.1 Поняття про характер

Кожній людині крім динамічного боку, що виявляється в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших - лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні до них риси виявляються настільки виразно й постійно, що становлять собою типовий вид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психологічні особливості особистості називаються рисами характеру. Ці риси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнення цілей. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, ай тим, як вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.

Отже, характер -- це сукупність стійких інднвідуальних психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

Термін "характер" (від грецьк. charakte'r -- "риса", "прикмета", "відбиток"). Введений він для позначення цих властивостей людини другом Арістотеля Теофрастом, який у "Характеристиках" описав з позицій мораліста 31 тип людських характерів --людей хвалькуватих, базік, нещирих, нудних у розмові, улесливих та ін. Пізніше філософи та психологи засадовими стосовно пояснень і класифікації людських характерів робили або особливості будови та функцій тіла, або морально-етичні особливості суспільних стосунків людей, або їхні розумові властивості та досвід.

Характер найбільше пов'язується з темпераментом, який, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження.

Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах.

Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і поводить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе, які манери їй властиві.

Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачати, як людина поводитиме себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними характерами. Історія знає багатьох політичних, громадських і військових діячів, які завдяки силі позитивних рис свого характеру сприяли прогресу суспільства, натомість особи з негативними рисами характеру або слабохарактерні спричинили його занепад.

1.2 Структура характеру

Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське "Я" як єдине ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сутності. І. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, відстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів. Якщо ви аналізуєте особистість, писав він, -- ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, химерну, ніжну тощо. Але якщо окремі частини уявити відокремлено, без їх взаємозв'язку, то характеру людини, звичайно, визначити не можна. Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси висуваються на перший план, а які -- ледве виявляються, затираються.

Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.

У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

* спрямованість;

* переконання;

* розумові риси;

* емоції;

* волю;

* темперамент;

* цілісність;

* визначеність;

* силу.

Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.

Переконання -- знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принциповості, непідкупності та правдивості, вимогливості до себе. Людина з твердими переконаннями здатна докласти максимум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Безпринципним людям, кар'єристам ці риси характеру не властиві.

Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапаються за будь-яку справу, діють під впливом першого імпульсу. Розумова ж інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності у прийнятті рішень або у поверховому підході до справ без урахування їх важливості.

Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, "товстошкірість", нечутливість до страждань інших, нездатність співпереживати. Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтації, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.

Воля в структуркхарактеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, здатним досягати поставленої мети. Безвільні ж люди -- слабохарактерні. Навіть при багатстві знань і досвіду вони нездатні наполягати на справедливості, виявляють нерішучість, боязливість.

Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву. Характер -- це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різноманітне за змістом Індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом. Одні й ті самі переконання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно щодо сили, врівноваженості та рухливості дій.

Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер -- це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний структурний компонент характеру -- спрямованість, інтелект, емоції, воля, темперамент -- інтегративне виявляється певною мірою в кожній рисі характеру, як і в характері загалом. Тому не можна говорити про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру. Характер як своєрідне стійке, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.

Повнота характеру -- це всебічний розвиток основних його структурних компонентів -- розумових, моральних, емоційио-вольових. Розсудливість вчинків такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.

Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова та діла або в її відсутності у вчинках. У безхарактерних людей помітно виявляються розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх проявів від ситуацій, а не від внутрішніх установок особистості.

Особливо важливою в характері є його визначеність. Твердість і незалежність особистості в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за досягнення окреслених цілей свідчать про визначеність її характеру. Визначеність характеру у людини як суб'єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості доручення. На людину з визначеним характером можна покладатися, доручаючи їй важливі справи -- вона виконає доручення відповідно до його мети, змісту справи та способів виконання. Про людей з невиз-наченим характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті.

Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх долати. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.

Справжню людину -- активного діяча, колективіста, патріота, інтернаціоналіста, гуманіста -- характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єдність характеру не виключає того, що в різних ситуаціях у однієї й тієї самої людини по-різному виявляються зазначені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою та надмірно вимогливою, непохитною та поступливою, щедрою та скупою. При цьому єдність компонентів характеру залишається і саме у цьому виявляється.

2. Особливості формуваня характеру

2.1 Вікова періодизація

Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна й передбачувана. Кожен вік -- своєрідний ступінь психічного розвитку з притаманними йому відносно стійкими якісними особливостями.

Відомо, що вікові психологічні особливості зумовлені конкретно-історичними умовами розвитку, спадковістю, певною мірою -- характером виховання, особливостями діяльності та стосунків з іншими людьми, що впливає передусім на специфіку переходу від одного вікового періоду до іншого. Власне тому, що навчання й виховання організовує діяльність дітей поетапно, керує нею на основі накопиченого досвіду, прагнучи враховувати наявні психофізіологічні можливості, періоди психічного розвитку дитини виявляються тісно пов'язаними із ступенями навчання й виховання.

Критеріями визначення основних періодів індивідуального психічного розвитку повинні бути якісні й суттєві ознаки, взяті в їх системному зв'язку, що виявляє характерні для кожного віку цілісні новоутворення. Такими є ті психічні й соціальні зміни в житті дитини, які визначають її свідомість і діяльність, ставлення до середовища, увесь хід розвитку на даному етапі.

У вітчизняній психології прийнято визначати основні періоди психічного розвитку підростаючого покоління за психолого-педагогічними критеріями, що включають характерну для кожного віку соціальну ситуацію розвитку, передусім зміст і форми навчання й виховання, провідну діяльність у її співвідношенні з іншими видами діяльності, відповідний рівень розвитку свідомості й самосвідомості особистості.

Такими періодами є: ранній (від народження до трьох років) і дошкільний (з трьох до семи) вік; молодший шкільний вік (з семи до десяти років); середній шкільний, або підлітковий вік (із десяти років до п'ятнадцяти); старший шкільний, або ж юнацький вік (із п'ятнадцяти років і до досягнення зрілості). У кожному періоді виділяють стадії й фази, що не мають однозначних назв. Кожному періоду відповідають також характерні особливості фізичного розвитку індивіда.

Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості запропонував Платон (охоплює життєвий цикл розвитку людини від народження до смерті). У ній розкривається зміст виховання та діяльності особистості на кожному з вікових періодів.

Видатний чеський педагог Я.А. Коменський розробив чітку для свого часу вікову періодизацію і систему шкіл. Він намітив чотири ступені в системі народної освіти (дитинство, отроцтво, юність, змужнілість), кожний з яких був розрахований на шість років.

Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична класифікація, пов'язана з розвитком школи і дошкільних закладів.

У психології шкільний вік поділяють на: молодший (6--7 -- 11--12 років); середній, або підлітковий (12--15 років); старший, або юнацький (15-- 18 років). Межі вікових періодів відносно рухомі, тому що природний потенціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні ознаки, які називають віковими особливостями характеру.

Молодший вік. Важливими показниками готовності дитини до навчання є навички до розумових зусиль, зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя і виконувати його завдання. Пізнавальна діяльність відбувається переважно в процесі навчання, пам'ять наочно-образна, мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного.

Підлітковий вік. Позначений бурхливим ростом і розвитком організму. Нові переживання вносить у життя підлітка статеве дозрівання, хоча воно й не є визначальним. Сприймання перебуває у стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність пам'яті. Для підлітка характерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його житті відіграють різні форми спілкування, посилюється прагнення дружити. Підлітковий період потребує певної диференціації в організації життя хлопців і дівчат.

Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дій­сності, дуже велика активність, прагнення до праці -- фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчити підлітків діяти дружно, займатися громадською роботою, працювати організовано. Треба мати па увазі те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зумовлює негативізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки колективу. Вони дорожать оцінкою колективом їхньої трудової, навчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй поведінці і Іде відіграє значну роль у формуванні їхнього характеру.

Юнацький вік. Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшокласника стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується науковими термінами, увиразнюється і конкретизується. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. В них формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.

Всередині кожної вікової групи існують значні відмінності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання дитини, їх називають індивідуальними особливостями (темперамент, характер, здібності та ін.).

2.2 Формування характеру в ранньому дитинстві і в молодшому віці

Деякі риси характеру, що є сталими протягом усього життя людини, виявляються вже у дітей раннього віку. Це значить, що витоки характеру людини і перші ознаки його стабілізації варто шукати на самому початку життя.

Основну роль у формуванні і розвитку характеру дитини відіграє її спілкування з оточуючими людьми. У характерних для неї вчинках і формах поведінки дитина насамперед наслідує близьких дорослих людей. За допомогою прямого навчання через наслідування та емоційні підкріплення він засвоює форми поведінки дорослих.

Сенситивним періодом життя для становлення характеру можна вважати вік від 2-3 до 9-10 років, коли діти багато й активно спілкуються як з оточуючими дорослими людьми, так і з ровесниками, відкриті для сторонніх впливів, охоче їх приймають, слідуючи всім і в усьому. Дорослі люди в цей час користуються безмежною довірою дитини, мають можливість впливати на неї словом, вчинком і дією, що створює сприятливі умови для підкріплення потрібних форм поведінки.

Стиль спілкування дорослих один з одним, спосіб поводження з дитиною дуже важливі для становлення її характеру. Особливо це стосується поводження батьків з дитиною, у першу чергу - матері. Те, як діють мати і батько щодо дитини, через багато років стає способом поводження її зі своїми дітьми, коли дитина стає дорослою і обзаводиться власною сім'єю.

Раніше за інші у характері людини закладаються такі риси, як доброта, товариськість, чуйність, а також протилежні їм якості: егоїстичність, черствість, байдужість до людей. Є дані про те, що початок формування даних рис характеру йде вглиб дошкільного дитинства, до перших місяців життя і визначається способом поводження матері зі своєю дитиною (пригадаємо першу стадію особистісного розвитку за Е. Еріксоном).

Ті властивості характеру, що найбільш яскраво виявляються в праці, - працьовитість, акуратність, сумлінність, відповідальність, наполегливість, інші "ділові" якості - утворюються дещо пізніше, у ранньому і дошкільному дитинстві. Вони формуються і закріплюються в іграх дітей і доступних їм видах домашньої праці. Сильний вплив на їх розвиток робить адекватна віку і потребам дитини стимуляція з боку дорослих. У характері дитини даного віку зберігаються і закріплюються в основному такі риси, що постійно одержують підтримку (позитивні підкріплення).

У початкових класах школи оформлюються риси характеру, що виявляються у відносинах з людьми. Цьому сприяють розширення сфери спілкування дитини з оточуючими за рахунок багатьох нових шкільних друзів, дорослих - учителів. Якщо те, що дитина як особистість набула в домашніх умовах, одержує в школі підтримку, то відповідні риси характеру в неї закріплюються і частіше за все зберігаються протягом життя. Якщо щойно одержуваний досвід спілкування з ровесниками, учителями, іншими дорослими не підтверджує як правильні ті характерні форми поведінки, які дитина набула вдома, то починається поступова ломка характеру, що звичайно супроводжується вираженими внутрішніми і зовнішніми конфліктами. Перебудова характеру, що відбувається при цьому, не завжди призводить до позитивного результату. Частіше має місце часткова зміна рис характеру і компроміс між тим, до чого привчали дитину вдома, і тим, чого від неї вимагає школа.

Правильна навчально-виховна робота в школі виправляє деякі негативні властивості темпераменту дітей. Так, сангвініку необхідно звертати увагу на організацію його діяльності. Організуючі увагу дитини, навчаючи її різних засобів виконання певної дії, вчитель повинен зосереджувати увагу сангвініка на одному занятті спочатку на короткий, а , потім на тривалий час. Це робить сангвініка ретельним у роботі. В організації занять із флегматиком необхідно врахувати його схильність до бездіяльності. Його уяву слід постійно активізувати спеціальними іграми та вправами, збуджувати його психічну активність постійними заняттями з ними, будити його думку. Це робить флегматика менш пасивним. Необхідно постійно відвертати увагу меланхоліка від сумних думок, фіксувати його увагу на чомусь цікавому, веселому. Необхідно допомогти йому вільно почуватися в дитячому колективі. Враховуючи його невпевненість, корисно використовувати заохочення, схвалення дій дитини. Це робить меланхоліка впевненішим у собі й більш товариським. Холерика треба вчити виконувати продуктивну роботу. Необхідно розвивати в таких дітей альтруїзм, почуття справедливості, увагу до почуттів інших людей. Корисно давати холерику .завдання, які деякою мірою перевищують його сили та здібності, щоб він зрозумів, що він не такий усемогутній, яким себе уявляє. Це робить холерика стриманішим.

На всі типи темпераменту позитивно впливають шкільна дисципліна, фізичне виховання та інші оздоровчі заходи. Робота над темпераментом тісно пов'язана з вихованням у людини волі й твердого характеру, які дають змогу не бути прислужником свого темпераменту, а вміти керувати ним. У підлітковому віці активно розвиваються і закріплюються вольові риси характеру, а в ранній юності закладаються базові моральні, світоглядні основи. До закінчення школи характер людини можна вважати в основному сформованим, і те, що відбувається з нею надалі, майже ніколи не робить характер невпізнанним для тих, хто спілкувався з людиною в шкільні роки.

2.3 Формування характеру в юнацькому віці

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особистості і передусім праця, як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис характеру.

Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до системи ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню^ Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки.

На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлен­ня характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тобто система нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів потребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.

Юнаки та дівчата старшого віку вже досягають фізичної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дисциплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.

Дослідженнями формування характеру доведено, що особливо дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьовитість. Але буде великою помилкою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнювати кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність.

Висновок

Що ж слід розуміти під характером? В першу чергу, це якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, властивості людини.

Сам характер, відбиває суспільні впливи, складає життєву спрямованість особистості, тобто її матеріальні і духовні потреби, інтереси, переконання, ідеали і т.д. Спрямованість особистості визначає мету, життєвий план людини, ступінь його життєвої активності. Характер людини припускає наявність чогось значимого для нього у світі, у житті, щось, від чого залежать мотиви його вчинків, мети його дій, що він собі ставить.

У різні часи різними способами і методами досліджували людський характер, намагалися розкрити чинники і сили, які впливають на нього, які його формують. Однак тільки сучасна наука об'єктивно наблизилася до розкриття цієї великої людської таємниці.

Список використаної літератури

1.Психологія: навч. Посіб. // за ред. Г.С. Костюка. - М.: Радянська школа, 1968. - 572с.

2.Вікова та педагогічна психологія: навч. Посіб. /О.В.Скрипченко., Л.В.Волинська, З.В.Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001. - 416 с

3.Гоноболін, Ф.Н. Психологія: підручник для студентів вищих учбових закладів / Ф.Н . Гоноболін. - М.: Освіта, 2004. - 389 с.

4. Основи психології / За ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. -- К.: Либідь, 1996. - 632с.

5. Немов Р.С. Психология: навч. Посіб. . -- М.: Владос, 1998. - 560с.