Розвиток творчих здібностей на уроках української мови

ПРИДНІСТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. Т.Г. ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ: РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

ВИКОНАЛА

СТУДЕНТКА 403 ГРУПИ

КАШТАНОВА А.Є.

КЕРІВНИК

СТ. ВИКЛАДАЧ

ДУБИК А.О.

ТИРАСПОЛЬ

2009

Зміст

Вступ

1. Психолого-педагогічний аналіз сучасного стану досліджень з проблеми розвитку творчих здібностей учнів

1.1 Поняття творчості

1.2 Проблемні задачі як засіб розвитку творчих здібностей учнів

2. Методи і прийоми роботи з учнями для розвитку творчих здібностей

2.1 Самостійна робота учнів

2.2 Розв'язок творчих задач

2.3 Лабораторні роботи

2.4 Науково-дослідницька діяльність учнів

3. Практична частина (розробка уроку)

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В період бурхливого науково-технічного розвитку, швидкого росту наукових знань і їх широкого застосування у виробництві однією з головних задач навчання стає розвиток творчого мислення, пізнавальних здібностей учнів, вміння самостійно поповнювати знання. Розв'язання цієї задачі органічно пов'язано з активізацією навчання, з розробкою систем методів і прийомів навчання, які спрямовані на формування пізнавальної активності учнів, засвоєння ними навчального матеріалу, розвиток інтелектуальних здібностей учнів і вміння працювати з сучасною технікою. Це означає, що розвиток змісту і організація процесу навчання повинні здійснюватись на основі діяльнісного підходу і гуманітаризації процесу навчання. Це, крім іншого, означає, що в методиці повинен бути здійснений кардинальний перехід від інформаційно-пояснювального підходу, орієнтованого на передачу готових знань, до діяльного підходу, спрямованого не тільки на засвоєння знань, а на розвиток пізнавальних сил і творчих здібностей учнів, на розвиток і виховання так званого "планетарного мислення". Адже діяльність є основним фактором розвитку і самовизначення особистості. На розвиток творчих здібностей учнів орієнтують всі відомі європейські освітні центри.

З метою збереження і розвитку творчого потенціалу нації, формування в суспільстві сприятливих умов для становлення особистості та підтримки обдарованої молоді 24 квітня 2000 року Президентом України видано Указ № 612 "Про додаткові заходи щодо державної підтримки обдарованої молоді".

В наш час змінюються погляди на освіту і процес навчання. Вносяться корективи до програм з різних предметів. Механічне заучування матеріалу стало поступатись осмисленню основних ідей та законів. Новими формами збагатилась позаурочна робота з предметів: державного та міжнародного рівня стали проводитись конкурси учнівських наукових робіт, конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт, турніри, олімпіади, конкурси, тощо. Все це є досить актуальним і потребує нашої уваги.

1. Психолого-педагогічний аналіз сучасного стану досліджень з проблеми розвитку творчих здібностей учнів

1.1 Поняття творчості

Проблема творчості стала в наші дні самою актуальною, тому що саме творчі люди створюють нове, неповторне у всіх сферах людської діяльності. Розвиток креативності учнів в процесі шкільного життя та подальшого навчання у ВУЗі здобуває одне з найважливіших значень.

Слово «творчість» в останні десятиліття входить до множини найбільш вживаних слів фахівцями різних галузей. Але, як свідчить практика, використовується воно не завжди коректно. Очевидно, що проблема розвитку творчих здібностей учнів не може бути розв'язана без чіткого розуміння поняття творчості.

Генезис поняття творчості:

У психологічній літературі відмічаються перші спроби створення теорії творчості. В часі вони припадають на межу між XIX та XX століттями. Одним із перших авторів теорії творчості був С. О. Грузенберг. Бурхливий розвиток природничо-математичних наук, який повів за собою розвиток техніки (згадаймо хоча б період промислової революції в Європі), показав світу факти справжньої творчості і в даній сфері діяльності людини. Витвори техніки, технологій вже настільки впливали на життя людей, їх свідомість, що не могли не привернути до себе уваги тих, хто вважав, що творчість характерна лише для гуманітарної сфери. Особлива увага до творчої діяльності людини в галузі науки та техніки з'явилась після запуску в жовтні 1957 року першого штучного супутника Землі, а згодом і польоту в квітні 1961 року першого космонавта. Ці практичні здобутки людей стали цінним підтвердженням можливостей їх творчих здібностей, що спонукало до більш активних пошуків, спрямованих на розкриття механізму самої творчості.

В наш час поняття творчість є категорією цілого ряду наук: філософії, психології, педагогіки та ін.

У Філософському словнику дається таке означення творчості: "Творчість - процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні і духовні цінності" [24, с. 405].

Звідси виходить, що лише завдяки творчій діяльності людей можливий розвиток науки, техніки, мистецтва, освіти, державності і всього іншого. Саме завдяки творчості можливий будь-який прогрес.

Психолог А. Г. Спіркін розглядає творчість як "мислительну і практичну діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних цінностей, встановлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а також методів дослідження і перетворення матеріального світу та духовної культури..." [22, с. 322]. Як бачимо, дане визначення творчості вже прямо стосується вищого (творчого) рівня пізнавальної та наукової діяльності.

"Творчість, - пише М. М. Амосов, - це створення нових моделей та втілення їх через функціональну активність в матеріальні речі або ж у матеріальні моделі - книги, малюнки і т. д" [2, с. 158].

Н. Роджерс, яка займається експресивною терапією, прагнення людини творити пояснює тим, що "творчість подібна волі, спробувавши її одного разу, ти вже ніколи більше не зможеш жити без неї. Це трансформуючий, цілющий процес. <... > Коли накладаються обмеження на нашу творчість, ми хворіємо, стаємо напруженими, тупіємо" [18].

1.2 Проблемні задачі як засіб розвитку творчих здібностей учнів

У сучасних умовах проблемі творчості і творчих здібностей особистості приділяють увагу педагоги, соціологи, психологи. Вітчизняні психологи переконливо довели, що задатки творчої здібності властиві будь-якій людині, будь-якій дитині. Не менш важливим є висновок психолого-педагогічної науки про те, що творчі здібності необхідно розвивати з раннього віку. Якщо ж дитину з перших років не привчати до творчої діяльності, то втрати від цього важко буде виправити в наступні роки. Отже, розвитку творчих здібностей дітей слід приділяти увагу з раннього дитинства. Над проблемою розвитку творчих здібностей працювали багато науковців. Різні аспекти цього питання розглядалися у працях Л. Виготського, Г. Костюка, Т. Кудрявцева, Л. Леонтьева, А. Пономарьова, М. Левітова, В. Сидоренка.

Учені стверджують, що найбільш сприятливі умови для розвитку творчих здібностей створюються у процесі праці. Основна праця дітей - навчання. Цілком закономірно, що для виховання в учнів творчих рис їх навчання треба зробити творчим. На жаль, у нашій школі переважає репродуктивне навчання. Цей процес часто являє собою передачу інформації від учителя до учнів. Учитель подає готові знання, а учні пасивно їх запам'ятовують, і чим точніше на наступних уроках вони відтворюють одержані в готовому вигляді знання, тим краще вони „встигають ”. Але репродуктивно набуті знання й уміння не знаходять застосування на практиці. Учителі рідко залучають дітей до розв'язання творчих задач, створюють проблемні ситуації, організовують творчі експерименти.

Процес навчання у школі має бути спрямований не тільки на набуття учнями певних знань та вмінь, а й на формування в них інтересу і здібностей до певної діяльності, зокрема навчальної. На уроках і практичних заняттях з української мови до того ж здійснює підготовка школярів до вибору професії, трудової діяльності взагалі. Учні мають постійно вчитися застосовувати на практиці свої знання і вміння.

Разом з теоретичними задачами вчитель повинен використовувати і практичні задачі, які можна виконати у матеріалі. Це, безумовно, правильно, оскільки практична перевірка теоретичного рішення забезпечує закріплення його у пам'яті, формує в учнів упевненість у важливості і необхідності теоретичних знань та своєї праці. Але, на жаль, використання творчих задач ще не набуло широкого застосування у практиці навчання. Інколи вчителі додатково пропонують учням, які раніше за інших виконали завдання, окремі вправи.

У формуванні знань і вмінь важливу роль відіграє систематичний контроль за діями і операціями учнів із зазначенням помилок і досягнень. Але успішність пошуку правильних засобів виконання тих чи інших дій залежить не тільки від зовнішнього контролю та оцінки, але й від самоконтролю. На засвоєння нових умінь великий вплив мають попередній досвід та знання. Чим більша в учня база попередніх знань та вмінь, тим швидше він оволодіє новими вміннями та пристосується до роботи в нових умовах, до вирішення нових творчих задач. Творчий характер задачі для учня залежить від його підготовки до розв'язання подібних задач. Тому одна і та ж задача для одного учня є творчою, а для іншого - ні. Більш того, для одного і того ж учня певна задача в різний час може мати різний рівень складності. Якщо учень не володіє необхідним мінімумом інформації або не може використати на практиці раніше засвоєну інформацію, то задача для нього стає не творчою, а просто непосильною. Задача не є творчою і в тому випадку, якщо учень добре володіє алгоритмом її розв'язання.

Для опанування раціонального способу розв'язання творчих задач важливе значення має послідовне виконання певних розумових дій. А для цього необхідно навчити школярів аналізувати задачу, чітко виділяти в ній дані, відомі та невідомі елементи і умови, розчленовувати процес розв'язання на окремі етапи з використанням відповідних алгоритмічних, напівевристичних, евристичних прийомів тощо. Приступаючи до розв'язання творчої задачі, учень повинен добре зрозуміти та наочно уявити її зміст, визначити її приналежність до одного з відомих класів задач.

Таким чином, для розвитку в учнів творчих здібностей учитель повинен максимально активізувати їх розумову діяльність. Як уже зазначалось, проблемні ситуації є одним з важливих засобів формування і розвитку творчих здібностей учнів. Для цього необхідно згадати раніше засвоєні та придбати нові знання та вміння, ліквідувати невідповідність між науковими та практичними знаннями й уміннями. Учитель використовує проблемні ситуації, для розв'язання яких учням необхідно застосовувати набуті знання та вміння в нових конкретних умовах. Цей методичний прийом дозволяє залучати до розв'язання проблеми весь клас. Тобто учням необхідно вибрати з набутої системи знань ті, які дозволять успішно вирішити поставлену задачу. Аналіз проблемної ситуації, використання раніше засвоєних та нових знань (довідкова література) дозволяє учням успішно розв'язувати проблемні задачі, а отже, розвивати їхні творчі здібності.

2. Методи і прийоми роботи з учнями для розвитку творчих здібностей

2.1 Самостійна робота учнів

Сформована пізнавальна активність учнів є необхідною, але не достатньою умовою розвитку творчої особистості. Другою важливою умовою ефективності навчального процесу та розвитку в учнів творчих здібностей є самостійна робота.

На сучасному етапі розвитку освіти відбувається значне підвищення ролі самостійної роботи учнів. Пов'язано це з відомими причинами :

а) великим потоком інформації;

б) коротким проміжком часу, який дається на опанування цієї інформації;

в) зменшенням кількості навчальних годин з літератури, що призводить до скорочення навчальних програм [4].

У зв'язку з цим педагогічні колективи працюють над тим, щоб учні навчились самостійно працювати, систематично поновлювати свої знання, орієнтуватись в потоці наукової інформації. Диференціація вивчення наук дає можливість систематично залучати учнів до самостійної пізнавальної діяльності на різних етапах навчання.

Вся система роботи з вивчення наук спрямовується на формування в учнів уміння самостійно ставити проблеми, розв'язувати їх, шукати шляхи практичного застосування здобутих результатів.

Сьогодні учні отримують інформацію з різних джерел. При навчанні необхідно створювати такі умови, щоб у учнів виникала особиста зацікавленість в отриманні знань, незалежно від того, ким вони стануть в майбутньому. Важливо не тільки "передати знання", а навчити вчитись. Саме цьому сприяє організація самостійної роботи учнів в процесі навчання. Самостійно здобуті знання самі цінні, бо вони сприймаються свідомо з самого початку, при цьому не має значення, що все це відбувається з прихованою допомогою вчителя. Кожен вчитель повинен стимулювати учнів самостійно і наполегливо пізнавати явища та закони, щоб вони змогли в майбутньому аналізувати світ через призму своїх знань.

Самостійна робота має ще одну важливу навчально-виховну функцію - вона допомагає розвинути в учнів творчі здібності, інтерес до досліджуваних явищ навколишнього світу. Без самостійної роботи учнів важко підтримувати інтерес до вивчення предметів.

Самостійність, як характеристика діяльності учнів у певній учбовій ситуації являє собою здібність досягати мету діяльності без зовнішньої допомоги. Специфічність такої форми діяльності полягає у зближенні психології мислення і психології навчання.

Організація самостійної роботи учнів має відповідати таким основним методичним та дидактичним вимогам:

1) посильність самостійної роботи для учнів;

2) дотримання принципу свідомості при її виконанні;

3) організація самостійної роботи за визначеною схемою;

4) підготовка учнів до виконання самостійної роботи:

- чітке інструктування учнів щодо цілей та завдань роботи,

- надання учням теоретичної бази, необхідної для початку самостійної роботи (для цього застосовується лекційна форма навчання),

- озброєння їх необхідними навичками для її виконання,

- постановка перед учнями завдань, розв'язання яких потребує розумових зусиль;

5) безпосереднє спостереження вчителем за виконанням самостійної роботи, надання дітям допомоги у разі потреби;

6) прищеплення учням навичок самоконтролю під час роботи;

7) здійснення індивідуального підходу до учнів у процесі організації самостійної роботи [4].

Очевидно, що ефективність самостійної роботи залежить від досвіду вчителя, максимально чіткої організації і контролю, раціонального планування часу і відповідно матеріально-технічного забезпечення навчального процесу.

Зрозуміло, що всі навички, які сформуються в учня під час самостійної роботи, знання, які він здобуде, творчі здібності, які він розвине, допоможуть йому в подальшому навчанні та у житті.

2.2 Розв'язок творчих задач

Відомо, що важливим засобом формування інтелектуально розвиненої творчої особистості є творчі задачі. Це неординарні задачі, в яких сформульовано певну вимогу, що виконується на основі знання законів, але відсутні прямі чи непрямі вказівки на ті явища, закономірностями яких слід скористатися для розв'язування цих задач.

О. Я. Понамарьов пропонує в розв'язанні творчої задачі виділяти дві основні фази:

1) фазу інтуїтивного пошуку та отримання інтуїтивного ефекту, інтуїтивного розв'язання (тобто фазу, яку в минулому іноді називали "психологічним" розв'язанням);

2) фазу його вербалізації, формалізації (тобто ту, яку відповідно зв'язували з "логічним" розв'язанням) [16, с. 194].

Домінуючим у процесі творчості є психологічний (інтуїтивний), а логічній складовій цього процесу надається другорядне, обслуговуюче місце. Насправді ж це не зовсім так.

Логічний компонент є надзвичайно важливою ланкою у процесі творчості. Формалізований результат інтуїтивного розв'язання попередньої задачі може виступати як спосіб розв'язання наступної задачі. Результати експерименту дають підстави стверджувати, що на першому етані розв'язання нової задачі суб'єктом завжди спочатку робляться спроби щодо використання продукту, який був отриманий під час розв'язання попередніх задач. Отриманий раніше результат розв'язання задачі вже може виступає як можливий спосіб розв'язання наступної задачі [7].

Основною навчальною літературою в школі є підручники і задачники, що містять багато корисних вправ і задач. Розв'язуючи їх, учні можуть закріпити свої знання та набути певних навичок. Однак більшість таких задач, на жаль, потребують формального розв'язування, що з часом спричиняє зниження інтересу до вивчення предмету.

Як запобігти цьому ? Відомо, що є різні шляхи розвитку пізнавального інтересу учнів. Один з них - формування вміння учнів знаходити задачі навколо себе: у побуті, природі, повсякденному житті, кінофільмах, і т. д.

Методика навчання розв'язуванню задач є невід'ємною складовою дидактики різних предметів.

Методи, за допомогою яких людина приходить до яскравих ідей, не з'ясовані, але загальновизнано, що в цьому процесі використовуються аналогії, асоціації, стреси.

Метод проб і помилок полягає в тому, що учень, зіштовхуючись із проблемою, шукає її розв'язання, перебираючи різноманітні варіанти, порівнює їх, пробує, помиляється, знаходить або не знаходить розв'язання. Реалізація цього методу вимагає багато часу, а помилки можуть обходитись занадто дорого. Тому метод застосовується тільки для найпростіших задач. До методу проб і помилок належать й інші несистематизовані прийоми розв'язання задач.

Методи психологічної активізації творчості дозволяють уникнути інерційності методу проб і помилок. Інерція мислення - серйозний бар'єр у пошуку нового, обмежує сферу пошуку розв'язання, асоціативні здібності, творчі можливості. Розглянемо деякі методи з цієї групи.

Метод «мозкового штурму» ґрунтується на принципі відділити процеси генерування та оцінки ідей. Психологічно учень не схильний до критики своїх ідей і, остерігаючись оцінки ідей, може стримати їх народження. Для уникнення цього групі учнів, схильних генерувати ідеї, ставлять проблему та створюють необхідні умови. Висловлені ідеї фіксуються для доопрацювання.

Такий прийом, як "мозковий штурм" повинен:

- активізувати мислення школярів;

- привернути увагу всіх учнів класу до проблеми, поставленої учителем;

- створити на уроці атмосферу психологічного комфорту, коли легко думається;

- указати один з шляхів до винахідництва, до застосування на практиці отриманих знань;

- показати необхідність знань, їх широту, глибину;

- сформувати інтерес до фізики, який потім може стати стійким.

Суть прийому полягає в наступному. Учням пропонується конкретне завдання. Як правило, завдання може бути виконано кількома способами. Учнів знайомлять з методом виконання завдання "мозковим штурмом".

При організації "мозкового штурму" широко використовують ігрові моменти з урахуванням вікових особливостей школярів. Можна, наприклад, обговорення проводити в формі засідання експертного бюро, ради директорів, в якій можуть брати участь всі школярі. Вдалі відповіді повинні заохочуватись оцінками, призами тощо.

Збірників задач і завдань для "мозкового штурму" поки що немає , але вчитель може сам складати такі завдання з урахуванням інтересів учнів класу. Міжпредметні зв'язки обумовлюють глибину мислення та широту знань учня. Цікаво розв'язувати одну і ту ж задачу на початку навчання та в старших класах, що дає можливість оцінити дослідження учнів [1].

Метод синектики. У застосуванні до процесу навчання може являти собою мозкову атаку, що виконується сильними учнями. При цьому конструктивна критика допустима. Особливість методу полягає в тому, що, учні розв'язують проблему прийомами, які ґрунтуються на різноманітних видах аналогії. Використовуючи тільки початкову інформацію, вони діють за даною замкнутою схемою, проводячи аналіз, синтез й оцінку, доки не буде знайдене найкращий з можливих розв'язків.

Метод фокальних об'єктів полягає в тому, що об'єкт, який розглядається, тримають у фокусі уваги й наділяють його властивостями інших об'єктів, які не мають нічого спільного з ним. При цьому можуть виникати незвичайні комбінації, які потім розвивають способом вільних асоціацій. Таким чином, метод дозволяє поглянути на об'єкт під незвичайним кутом.

Методи аналогій. Розв'язання завдань часто відбувається за аналогією й це можна з успіхом застосовувати для стимулювання нових ідей. Створення нового може бути підказане аналогічними ситуаціями, що трапляються в інших галузях знань. Різновидами методу аналогій є емпатія, тобто особиста аналогія й метод евристичних прийомів.

Метод контрольних запитань. Коректна постановка проблеми або правильно й точно сформоване питання дозволяє пошук розв'язання або відповіді зробити більш ефективним. Сутність методу полягає в тому, що учень відповідає на контрольні питання за списком. Розглядаючи свою проблему в зв'язку з цими запитаннями, він може одержати або наштовхнутися на варіант її розв'язання.

Алгоритм розв'язання творчих задач являє собою комплексну програму алгоритмічного типу, яка ґрунтується на законах розвитку систем і призначена для аналізу й розв'язання творчих завдань. Основою алгоритму є програма послідовних операцій щодо аналізу поставленого завдання й перетворення його в чітку схему. Аналіз схеми призводить до виявлення суперечності, а її усунення дає розв'язання поставленого завдання.

Для розвитку творчого мислення, самостійності, ініціативи, кмітливості доцільно використовувати не лише завдання чи вправи, запропоновані навчально-методичною літературою, а й складені учнями самостійно під контролем учителя. Науково-теоретичною основою методики складання вправ є органічний взаємозв'язок процесів складання та розв'язування задач, конкретизована модель взаємозв'язку вихідних фактів, абстрактної моделі-гіпотези, теоретичних висновків та експерименту у пізнанні, що найповніше відповідає діалектиці навчально-пізнавального процесу.

У системі творчих задач, розглядуваних в шкільному курсі, особливе місце посідають винахідницькі задачі. Проте такі задачі недостатньо подані в навчально-методичній літературі для вчителів. Але думка про необхідність їх розгляду при вивченні деяких предметів для розвитку творчих здібностей учнів висловлювалась неодноразово.

Винахідницьки задачи - це найскладніші для середнього учня завдання, але вони найповніше формують головну творчу здібність ( за Дж. Гілфордом - дивергентне мислення, що характеризується швидкістю, гнучкістю, оригінальністю та точністю ).

Мислення звичайно починається з проблеми або питання, з подиву або вагання, з протиріччя. Подолання суперечності формує сміливість мислення, реалістичний підхід до розв'язування даної задачі.

Серед задач, що розвивають творчі здібності учнів, найпоширенішими є дослідницькі завдання. Практично у всіх навчально-методичних посібниках та збірниках задач можна знайти такі завдання, в яких необхідно на абстрактному чи конкретному рівні оцінити результати, довести правила, пояснити написане. Дослідницькі завдання досить часто застосовують в процесі навчальної діяльності. Вони сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів, дозволяють створювати ігрові ситуації на уроках та після них.

Чітко розмежувати винахідницькі та дослідницькі завдання складно, оскільки досить часто вони є комбінованими. Дослідницькі завдання у більшості випадків використовують на завершальному етапі одержання знань - етапі закріплення.

Дослідницькі творчі завдання допомагають краще діагностувати здібності учнів, виявляти обдарованих, які проявляють інтерес до предмету і всіляко сприяти розвитку цього інтересу.

2.3 Лабораторні роботи

Сучасне методичне забезпечення лабораторних занять з різних предметів розраховано на середнього учня і не відповідає вимогам до організації розвиваючого процесу, перш за все тому, що воно позбавлено варіативності.

В організації лабораторних і практичних занять головне зуміти піти назустріч інтелектуальним силам дитини, викликати їх до діяльності, створити сприятливе педагогічне середовище для їх становлення і одночасно формувати особистість дитини, її знання, світогляд. При організації лабораторних занять слід шукати шлях до того, щоб не вкладати знання в голови, а вміння в руки дітей, а щоб діти намагалися самі оволодівати знаннями через пошук, встановлення залежностей, закономірностей. Тобто лабораторні роботи повинні бути спрямовані не лише на засвоєння того чи іншого матеріалу і на формування найпростіших експериментальних навичок, а й на формування здатності до самостійного пізнання, творчості, перетворення знань.

За змістом і організацією лабораторні заняття повинні забезпечувати принцип вільного вибору. Отже треба дати можливість кожній дитині повірити в свої сили через відчуття вільного вибору з урахуванням свого самооцінювання. У виборі варіантів діяльності прихована не лише можливість для самооцінювання, а простір для самостійної творчої думки, умовиводів, міркувань. У таких педагогічних умовах кожна дитина здатна до подолання труднощів, максимального розкриття своїх здібностей.

Багаторівневі лабораторні роботи спрямовані на те, щоб діти оволодівали знаннями в результаті цілеспрямованих пошуків на рівні, який вони обрали для себе, щоб надавати можливість дитині навіть із слабо сформованими навичками навчальної діяльності працювати на будь-якому рівні складності і творчості, якщо вона має відповідне бажання.

Лабораторні роботи розділяються на три рівні :

1. Репродуктивний рівень. Основна мета роботи визначається як виконання завдань та спостереження чи вивчення якогось правила. Для учнів складається досить детальна інструкція, яка містить у собі зміст, методику і технологію ( послідовність ) виконання роботи.

2. Рівень самостійної діяльності. Основна мета роботи визначається як з'ясування, виявлення та дослідження функціональної залежності між частинами мови, оцінюванням точності виконаної вправи, достовірності одержаного результату. Перед виконанням лабораторної роботи на цьому рівні учні висловлюють попередню гіпотезу, а після обробки результатів роботи - обґрунтовують висновки. Дидактичний матеріал для такої роботи скорочений і носить не інструктивний, а рекомендувальний характер.

3. Творчій рівень. Мета роботи визначається як дослідження явища чи залежності між явищами, які у явному вигляді на уроці не вивчаються. Це можуть бути завдання, наприклад по визначенню одних і тих самих частин речи, відмін, відмінков, зв'язків у словосполученні чи реченні декількома способами та порівняння цих способів між собою, чи по практичному застосуванню знань з попередніх уроків чи класів тощо. Головною відзнакою завдань цього рівня є те, що вони не містять методичних рекомендацій, а тільки висловлюють мету роботи, перелік обладнання, яке виділяється учню, та вказують рекомендовану літературу.

Безумовно, кожен наступний рівень містить в собі елемент завдання попереднього рівня. Учень може вибирати для виконання роботу будь-якого рівня.

2.4 Науково-дослідницька діяльність учнів

Методичними радами різних навчальних закладів вироблено Положення про науково-дослідницьку роботу учнів. Згідно цього положення учні повинні займатись науковою роботою. Вибір напрямку дослідження більшою мірою визначається профілем навчання.

Разом з учителем-керівником учень визначається у темі своєї роботи, причому тему дослідження може запропонувати вчитель, учень, а іноді навіть саме життя, практика. Особливо цінними виявляються роботи, над якими учні працюють декілька років, поступово заглиблюючись у проблему, відкриваючи для себе нові факти, що були раніше недоступні для розуміння.

Визначившись у темі, учень починає пошук відповідної літератури. Досвід показує, що переважна більшість учнів, навіть старшокласників, не вміє опрацьовувати інформацію, записувати її мовою, доступною для широкого кола слухачів. Деякі, навпаки, не утруднюючи себе, передруковують з відповідних комп'ютерних файлів уже готові реферати. Вчитель повинен мати це на увазі, щоб не перетворити науково-дослідницьку роботу на тяжку повинність або несерйозну справу. Тим більше, що сама ця робота за своїм призначенням має містити елементи власного дослідництва: виготовлення моделі, власного експерименту, комп'ютерної обробки отриманих результатів тощо [7].

Наступним етапом є складання плану роботи, написання теоретичної частини, виконання експерименту. Після цього починається етап захисту.

Треба зауважити, що захист роботи та реферативна доповідь зовсім не одне й те саме. Доповідачу ставлять запитання, іноді навіть каверзні. Учні класу при цьому виступають в ролі рецензентів, що більш складно, ніж опанування. Така форма захисту формує чіткість, зв'язність, швидкість мислення, а крім того такі якості особистості, як вміння вести дискусію, відстоювати свою думку, впевненість в собі.

Підсумком наукової діяльності учня є оцінка. Це може бути бал, який вчитель йому виставить у класному журналі, а може бути почуття поваги з боку інших дітей, і, нарешті, відзнака, отримана на конкурсі-захисті. Але чи можна виразити оцінкою всі ті вміння, яких набув учень, займаючись своєю науковою проблемою? Він отримав навички роботи з науковою літературою, планування своєї дослідницької роботи, навчився висувати проблеми, готувати та проводити експеримент, захищати свою думку, будувати систему доказів. Кажучи інакше, здійснив вагомий крок у своєму інтелектуальному розвитку. Та і виховний ефект таких робіт надзвичайно високий. Дитина отримує поштовх, відчуття успіху, а, як відомо, успіх породжує натхнення [7].

3. Практична частина (розробка уроку)

Розробка уроку зв'язного мовлення для 8 класу загальноосвітньої школи

Тема: Джерела писемності. Розвиток зв'язного мовлення. Лист. Адреса.

Мета: познайомити дітей з джерелами писемності; ознайомити учнів із правилами написання листів, підписування конвертів; формувати вміння та навички правильно визначати зміст та композицію листа, вибирати потрібні слова та словосполучення, правильно писати адресу на конверті; розвивати навички свідомої дисципліни; виховувати мовленнєву культуру учнів.

Обладнання: конверти, аркуші.

Хід уроку

1. Оргмомент.

2. Перевірка домашнього завдання (фронтально).

3. Актуалізація опорних знань учнів.

«Мозковий штурм». За дві хвилини записати все те, що має відношення до писемності. Наприклад: мова, папір, літера, письмо, документ, лист, папірус, мовознавство, малюнкове письмо, алфавіт, графіка...

4. Повідомлення теми й мети уроку.

5. Робота за темою.

1) Розповідь вчителя (про телеграми й листи без літер).

У наш час легко і просто передавати думки, мову на відстань. Особливо письмо. Саме воно дає можливість долати просторову і часову відстань. Ми можемо докладно описати події, своє життя, передати міркування на сотні і тисячі кілометрів. А чи завжди було письмо? Коли і як воно виникло?

Потреба передавати думки на відстань існувала споконвіку. Для задоволення її використовувались сигнали, до яких людини нерідко вдавалась навіть у часи існування й поширення письма. Перегорнімо хоча б сторінки нашої історії.

У часи, коли українська людність зазнавала спустошливих нападів татарських людоловів, для попередження про набіг використовувалась мова сигнальних вогнів. Козацька варта, що день і ніч чатувала на високих могилах у степу, побачивши татар чи зачувши тупіт орди, запалювала спеціально підготовлені бочки із смолою.

Для передачі думок на відстань використовувались предмети. Індіанці, оголошуючи війну, надсилали супротивникові томагавк. Сигналом миру служила люлька: її на знак примирення по черзі палили представники ворогуючих племен.

Для передачі повідомлень використовувалось своєрідне намисто (вампум) - нанизані на стрічку морські черепашки. Поширеним було вузликове письмо - кіпу: зміст послань у ньому передавався через кількість прив'язаних до мотузки чи палиці шнурів і вузлів на них; форму, розташування, їх колір.

„Мова” сигналів і предметів не давала змоги передавати думки, повноцінно спілкуватися. Для цього була потрібна писемність. І першим кроком до неї стало малюнкове письмо - піктографія. Малюнками передаються навіть абстрактні поняття: рогата змія означає „життя”, людина або тварина вниз головою - „смерть”, з'єднані руки - „дружба”, дві змії - „небезпека” і т.ін. Малюнкове письмо віджило, але залишки його можемо побачити й сьогодні. Це всім відомі знаки дорожнього руху.

Піктографія удосконалювалась, у ній широко використовувались умовні знаки. На зміну малюнковому письму ішло і згодом прийшло ієрогліфічне письмо. У ньому кожний знак - ієрогліф передає слово або його частину. У наш час ними пишуть у Японії й Китаї. Ієрогліфічне замінило буквене письмо. Винайдення літер - невеличких простих фігурок, що відтворюють звуковий склад слів, - велике досягнення людства. Вважають, що букви першими створили фінікійці, удосконалили греки.

Творцями слов'янської азбуки - кирилиці стали Кирило і Мефодій. Сучасний український алфавіт склався на її базі. З неї вилучили зайві для української мови літери і додали необхідні - г, ї, й. Такою існує наша азбука з кінця ХІХ ст.

2) Запитання до учнів.

- Що таке лист?

- З якою метою пишуть листи?

- Чи можна назвати їх творчістю кожної людини?

3) Читання листа (наприклад з підручника).

-Кому він адресований?

-Про що в ньому розповідається?

- На які частини його можна поділити?

4) Розповідь вчителя.

Лист - це особливий вид творчості. Потреба в листуванні виникла в зв'язку з необхідністю спілкування на відстані.

Уміння написати листа означає вміння визначити його зміст і композицію, вибрати потрібні слова і словосполучення, правильно написати адресу на конверті.

Здебільшого листи складаються з таких частин:

ПОЧАТОК: звертання до того, кому адресовано лист.

ОСНОВНА ЧАСТИНА: зміст листа.

КІНЦІВКА: форми ввічливості: з повагою, на все добре, до скорої зустрічі; повторні поздоровлення; підпис, число.

4) Робота з конвертом.

Звернення уваги на малюнок конверту. Запам'ятовування правильності написання адреси (подається нижче).

6. Закріплення вивченого матеріалу.

Бесіда.

- Які види поштових відправлень ви знаєте?

- Що означає цифровий індекс в адресі?

- Які слова в запису адреси прийнято скорочувати?

- Де і в якій формі пишуться на конверті прізвище, ім'я та по батькові адресата?

- Де і як пишеться на конверті зворотна адреса?

7. Домашнє завдання.

Написати листа друзям або вчителеві про свій літній відпочинок та навчання у школі. Можна користуватися опорними словами та словосполученнями: добрий день, хочу дізнатися, Ваше, здоров'я, цікаво проводжу, допомагати мамі, успіхи, спортивна секція, гурток.

Висновки

Сучасне життя - це практично безперервний потік інформації, причому в більшості випадків невпорядкованої, хаотичної. Людина має не лише сприймати її, але й певним чином систематизувати. Така вимога висувається й до мислення - воно мусить бути логічним, оскільки без належного обґрунтування ті чи інші думки не будуть достатньо переконливими для оточуючих. Здатність задовольнити всі ці вимоги є результатом тривалої наполегливої праці, що має починатися ще зі шкільних років. Тому завдання школи, вчителя саме полягає в тому, щоб навчити дітей змістовно, граматично правильно і стилістично вправно висловлювати свої думки в усній та писемній формах, чітко і переконливо, обгрунтовувати своє бачення питання, розвивати основні навички мислення, виробляти власне розуміння життя та ставлення до нього.

Над цією проблемою працюють методисти останнім часом і переконати в тому, що потрібно постійно збагачувати словниковий запас й удосконалювати граматичний лад усного і писемного мовлення школярів, виробляти вміння зв'язано висловлюватись, розвивати етику мовленнєвого спілкування; вчити учнів контролювати правильність і доцільність своїх висловлювань, розвивати важливі мислительні вміння: спостерігати явища і факти, виділяти їх ознаки (істотні і неістотні), порівнювати (знаходити схоже і відмінне), абстрагувати, класифікувати, узагальнювати, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки, робити самостійні висновки; сприяти розвитку комунікативних умінь та навичок учнів.

У своїй роботі над цією проблемою вчителеві треба обирати такі форми і методи, які зрозумілі, доступні дітям певного віку, викликають зацікавленість та бажання працювати, проявляти свої вміння, здібності.

Треба працювати над розвитком логічного мислення на кожному уроці: з цією метою в побудову уроку обов'язково треба включати спеціальні вправи на формування умінь і навичок розумової праці: планування роботи, пошуку раціональних шляхів її виконання, критичного оцінювання результатів.

Треба співпрацювати з учнями свого класу організовую з дотриманням таких вимог:

- на уроці кожна дитина має якомога більше говорити;

- вчитель має показувати кожному учневі, що він його зрозумів;

- діти мають вчитися аргументувати свої версії та робити логічні висновки.

Динамізм, притаманний сучасному розвиткові цивілізації, зростання соціальної ролі особистості, гуманізація та демократизація суспільства, інтелектуалізація праці, швидка зміна техніки і технології в усьому світі - все це зумовлює необхідність перетворення освітньої системи.

Національна державна програма "Освіта" (Україна XXI століття) передбачає відродження національної освіти, спрямування її на формування творчої особистості, забезпечення пріоритетного розвитку людини, надання можливостей кожному громадянину України постійно вдосконалювати свою освіту, підвищувати професійний рівень.

В реалізації цих завдань головне місце відводиться школі.

В умовах радикальних реформ освіти на перший план виступає формування не тільки традиційних знань, умінь і навичок, але і розвиток мислення, творчих здібностей, дослідницьких навичок.

1. Більшість методистів вказують на те, що використання на уроках творчих задач дозволяє не лише підвищити рівень знань учнів за рахунок активізації їх навчально-пізнавальної діяльності, а й сприяє розвитку їх творчих здібностей. Можливість та доцільність використання творчих задач на уроках підтверджується педагогічною практикою. Правильний підбір та методика постановки таких задач надає навчальному заняттю природності та досконалості. Результатами виконуваних досліджень, що має місце при розв'язуванні такого типу задач, стає новий для суб'єктів навчання та розвитку ідеальний продукт у вигляді нових знань. Звідси виходить, що діяльність учнів під час розв'язування творчих задач є творчою і, звичайно ж, сприяє розвитку їх творчих здібностей. Якщо ще в школі учень опанує різні методи розв'язку творчих задач, то це неодмінно допоможе йому при навчанні у ВУЗі, адже опановані прийоми і методи можна застосовувати до різних наук.

2. Позаурочна та самостійна робота має значні можливості для організації творчої діяльності учнів, яка сприяє розвитку їх творчих здібностей. На цих заняттях можна здійснювати постановку та розв'язання будь-якого типу творчих задач та виконувати інші роботи творчого характеру. Види занять, які існують у позаурочній та самостійній роботі, більшою мірою можуть задовольнити запити учнів як щодо вибору об'єктів творчості, так і щодо вибору форми роботи (індивідуальної чи групової).

3. Набуті учнем навички і розвинуті здібності на лабораторних роботах у школі та все, що включає в себе науково-дослідницька робота учнів, це беззаперечна основа для успішної роботи з написання рефератів, курсових, дипломів, що знадобляться ученикові при навчанні у ВУЗі.

Список використаних джерел

1. Аксельруд В.В. "Мозговой штурм" в системе прийомов, активизирующих познавательную деятельность школьников в процессе обучения физике // Методичні знахідки ( математика та фізика ) : Зб.ст./ Під. ред. А.А.Давидьона. - Чернігів : ОІУВ, 1992.- Вип. 2.- С. 25-29.

2. Амосов Н.М. Алгоритмы разума. - К.: Наукова думка, 1979. - 221 с.

3. Амосов Н.М. Искусственный разум. - К.: Наукова думка, 1969. -154с.

4. Буряк В.К. Самостоятельная работа учащихся на уроках физики. М.: Изд-во " Прометей" МПГУ им.Ленина, 1991, 134 с.

5. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: Пси-хол. очерк: Кн. для учителя. - 3-е изд. - М: Просвещение, 1991. - 93 с.

6. Грузенберг С.О. Психология творчества. - Минск, 1923.

7. Давиденко А.А. Науково-дослідницька діяльність учнів - членів Малої академії наук України: Посібник для вчителів та учнів. - Чернігів, РВВ ЧОІППО, 2001.-38с.

8. Державний стандарт базової і повної середньої освіти // Освіта України.- № 1-2. 20 січня 2004.- с. 1-13.

9. Дружинин В. Н. Психология общих способностей. - СПб.: Издательство "Питер", 2000. - 368 с.

10. 3ербіно Д.Д. Наукова школа: лідер і учні. - Львів: Євро світ 2001. -208 с.

11. Креч Д., Крачфилд Р., Ливсон Н. Факторы, определяющие решение задач. - В кн.: Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. В. Петухова. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. - С. 289.

12. Лейтес Н.С. Способность и одаренность в детские годы. - М.: Знание, 1984. - 80 с.

13. Лернер И.Я. Дидактические основы методов обучения. - М.: Педагогика, 1981.- 186с.

14. Лук А.Н. Психология творчества. - М.: Наука, 1978. - 128 с.

15. Лук А.Н. Творчество // Наука и жизнь. - 1973. - № 1. - С. 76-80; № 2. -С. 79-83.

16. Пономарев Я.А. Психология творчества и педагогика. - М.: Педагогика, 1976. - 280 с.

17. Пономарев Я.А. Психология творчества. - М.: Наука, 1976. - 303 с.

18. Роджерс Н. Творчество как усиление себя // Вопросы психологии. -1990.-№1.-С. 164-168.

19. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. - М.: Педагогика, 1973.-424 с.

20. Селье Г. От мечты - к открытию: Как стать ученым: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1987.-368с.

21. Словник іншомовних слів / За ред. О. С. Мельничука. - К.: Головна редакція УРЕ, 1974. - 776 с.

22. Спиркин А.Г. О творческой силе человеческого разума. - М.: Мысль,1979.-389 с.

23. Теплов Б.М. Способность и одаренность. - В кн.: Психология индивидуальных различий. Тексты. / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. -М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С. 129-139.

24. Философский словарь / Под ред. М.М. Розентшш. - Изд. 3-е. - N4.: Политиздат, 1972. - 496 с.

25. Фрейд 3. Психология бессознательного: Сб. произведений. - М.: Просвещение, 1990. - 448 с.

26. Шарко В. Чернявський В. Вивчення теми „Електромагнітна індукція" за модульною технологією // Фізика та астрономія в школі.- 1998.-№ 4- с. 20-25.

27. Энгельмейер П.К. Теория творчества. - СПб., 1910. - 208 с.

28. Якобсон П.М. Процесс творческой работы изобретателя. - М.: Изд- во ЦСВОИ, 1934.-135 с.

29. Пономарев Я.А. Фазы творческого процесса // Исследование проблем психологии творчества. - М.: Педагогика, 1983. - 326 с. С. 3-26.