7

Педагогіка вищої школи

Реферат

«Особливості педагогіки вищої школи в Німеччині»

Зміст

ВСТУП

МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ СЬОГОДНІ

ЗАКЛАДИ ВИЩОЇ ОСВІТИ

ДОСТУП ДО ВИЩОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЧНИЙ РІК І ЕКЗАМЕНИ

КВАЛІФІКАЦІЇ

НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ-ІНОЗЕМЦІВ

НАУКОВА СПІВПРАЦЯ

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНІ ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ

ВСТУП

Сьогодні вища освіта Німеччини, як і інших країн Європи, переживає кризу. Підґрунтям такої кризи є, безперечно, економічні та соціально-політичні чинники. Принаймні, на них вказують всі аналітики, вчені, громадські діячі. Але, якщо проаналізувати стан сучасної вищої освіти, звернувшись до внутрішніх, факторів, можна розглянути дану проблему під іншим, суттєво новим кутом зору і зробити певні важливі висновки.

Для аналізу національних особливостей вищої освіти в Німеччині недостатньо лише опису її сучасного стану, проблем та перспектив розвитку. Для того, щоб чітко зрозуміти різні аспекти даного питання, необхідно перш за все розглянути деякі ключові моменти в історії німецької вищої освіти на різних етапах розвитку німецького суспільства.

Головною з цих причиною такого активного потоку запозичень з німецької мови виявилась саме освіта в Німеччині, яку прагнули здобувати кращі російські студенти і високий авторитет якої був визнаний у всій Європі.

МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Історично освіта на заселених німцями територіях була справою Церкви і Держави. Ще з часів раннього середньовіччя саме вони визначали її зміст та обсяг, несли тягар відповідальності за організацію та матеріальне забезпечення. Сучасна земельно-федеративна структура системи освіти є одним з видимих спадків старих часів.

Найстаріший університет Німеччини (м. Гейдельберг, 1385 р.) створений відповідно до паризької моделі, за якою імператор чи папа надавали корпорації викладачів і студентів право вивчати теологію, право, медицину і філософію латиною, задовго до введення наприкінці 17-го ст. обов'язкової освіти у частині земель. Поділ країни на мікрокнязівства та релігійні сварки швидко привели до появи в Німеччині майже 40 університетів (на 1700-й рік), які готували державних чиновників. Пізніше кількість закладів зменшилося через злиття чи ліквідацію, а їх діяльність занепала внаслідок застарілих програм. Так звані "нові" університети з'явилися впродовж 18-го ст. У них почали вивчати ще й природничі науки та викладати німецькою (Halle, 1694 р.; Gottingen, 1737 р.; Erlangen, 1783 р.).

Найглибші реформи вищої освіти, названі “неогуманістичними”, відбулися у Німеччині в ХІХ сторіччі. 1809 року в Берліні було створено університет за новою концепцією. Ця подія пов'язана з ім'ям Вільгельма фон Гумбольдта, який короткий час керував освітою в уряді Пруссії. В основу діяльності цього навчального закладу, що й досі вважається моделлю класичного університету, він поклав наступні принципи: широка автономія при державному фінансуванні, самоврядування групи керівників кафедр (ординаріїв), наукові дослідження без вузького практичного спрямування, відмінність від шкільної та суто професійної підготовки. Реалізація цих принципів вивела тогочасну Німеччину на позицію світового лідера в царині вищої освіти та докторантури, а нова модель університету набула широкого розповсюдження в усьому світі.

Другим наслідком реформ ХІХ ст. стало створення технічних навчальних закладів для розвитку прикладних наук, що не викладалися ні в "нових" університетах, ні в університеті Гумбольдта. Вони довго боролися за отримання університетського статусу. Після Другої світової війни в ранг закладів вищої освіти також перейшли вищі фахові школи, але їх дипломи лише нещодавно наблизилися до університетського рівня.

Як і в інших розвинених країнах, перші десятиріччя після Другої світової війни стали у ФРН часом уведення обов'язкової середньої освіти й переходу від елітарної до масової вищої, що призвело до утворення потужної структури зображеної на схемі. У різних землях обов'язкова освіта триває 9 чи 10 років, а її початок найчастіше припадає на вік 6 років. Дошкільна підготовка необов'язкова, але у віці 5 років вона охоплює майже всю вікову групу (не дивно, адже "дитячий садок" був винайдений саме в Німеччині!). Початкова освіта триває 4 роки, хоч у кількох землях -- 5 чи 6 років. Після цього короткого періоду однакового навчання всіх дітей настає момент селекційного скеровування у три нееквівалентні потоки різної тривалості й призначення. Вибір - за батьками дитини, школа лише рекомендує потік. Але, як правило, критерієм відбору на той чи інший потік є оцінки. Тривалість навчання та напрямки скеровування випусників трьох потоків німецької середньої освіти вказані на схемі.

Соціальні зміни останніх 20 років та підвищення суспільного значення вищої освіти зумовили скорочення непрестижного потоку Hauptschule (закінчення якого утруднює доступ до вищої освіти) й поступове розширення загальної освіти у гімназіях, орієнтованих на підготовку учнів до університетів.

Вища освіта ФРН має чітку бінарну структуру, складаючись з університетів ("наукових вищих шкіл") та політехнічних інститутів ("вищих фахових шкіл"). До речі, роль останніх постійно зростає. Вищою освітою Німеччини опікуються як федеральний уряд, так і уряди земель. Нове будівництво вони виконують спільно, а решта справ перебуває у віданні земель відповідно до згаданого рамкового закону про вищу освіту 1975 р. Поточна діяльність державних і приватних ВНЗ регулюється законами земель. Регулярно збирається конференція міністрів освіти земель, є також Спілка ректорів ВНЗ. Більшість серйозних документів вони створюють спільно. Є також комісія з наукового планування. Заклади вищої освіти фінансуються землями на 94%, центром -- на 6% (1993 р.). Близько 7,8% фінансування університетської науки здійснює приватний сектор економіки.

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ В НІМЕЧЧИНІ СЬОГОДНІ

У 1960 році лише 8% людей одного року народження почали навчання у вищому навчальному закладі, сьогодні кожен третій претендує на місце у вузах. Щоб задовольнити потреби молоді, почали будувати нові навчальні заклади, були впроваджені нові навчальні дисципліни, навчання більше орієнтується на майбутню професійну практику. Але ці заходи не могли іти в крок зі зростанням кількості студентів, це привело до того, що становище з вищою освітою розвивалося несприятливо, також і тривалість навчання є занадто довгою.

У 1997 році німецькі студенти вийшли на демонстрації з протестом проти умов навчання. Цей виступ сприяв усвідомленню суспільством великого значення науки і освіти для держави в XXI столітті, необхідності ґрунтовних реформ у системі освіти. Сьогодні уся Європейська спільнота вирішує проблеми функціонування вищої освіти у XXI столітті, академічної свободи, сприяння міжнародної мобільності, визнання дипломів, атестатів, глобалізації освіти, адаптації освіти до нових умов роботи, специфіки країн у сфері комплексної глобалізації.

У Німеччині усім цим проблемам приділяється величезна увага з боку держави, політичних лідерів, приватних спеціальних фондів сприяння фундаментальним дослідженням, програмам розвитку обдарованої молоді, висококваліфікованих кадрів. Атестат зрілості, або матура, дає право на вступ до наукової вищої школи. Але кількість абітурієнтів настільки зросла, що не для всіх, хто хоче навчатися у вищому навчальному закладі, є місце для навчання згідно з їх бажанням.

Федеральна структура Німеччини основним законом від 1949 року визначила основні принципові напрями розвитку науки і системи освіти, відповідальними за цей процес стали федеральні землі. Вони вирішували проблеми принципів побудови системи вищої освіти, її планування і фінансування.

Дві політичні події суттєво вплинули на розвиток освіти Німеччини - відновлення країни після світової війни і возз'єднання Західної і Східної Німеччини. Ці процеси вимагали інноваційних дій в реформуванні освіти. Велике реформування освіти відбувається на початку XXI століття в зв'язку з тим, що в 2005 році половина сьогоднішніх професорів піде на пенсію, а тисячі русистів Східної Німеччини поповнили армію безробітних, змушені терміново перекваліфіковуватись в зв'язку зі зменшенням попиту на російську мову як іноземну.

Після об'єднання Німеччини Комісія Федерації і федеральних земель розробила програми, спрямовані на координацію зусиль в галузі освіти і наукових досліджень, на взаємообмін інформацією між окремими землями.

Уже протягом тривалого часу ведуться дискусії про реформу системи вищої освіти, яка насамперед повинна скоротити тривалість навчання. Сьогодні студент до закінчення університету з одержанням професійної кваліфікації проводить у ньому в середньому приблизно 14 семестрів, тобто 7 років. У порівнянні з іншими країнами це занадто довго. Часто до початку навчання у вузі молоді німці завершують багаторічне виробниче навчання або відбувають службу в армії. Зумовлений цим пізній початок роботи за фахом є значним недоліком порівняно з претендентами з інших країн - особливо з точки зору постійно зростаючої міжнародної мобільності у межах Європейського ринку.

Вища освіта Німеччини охоплює 1,8 млн. студентів, 40 тис. професорів, 70 тис. викладачів з науковим ступенем. На 2010 р. очікується, що кількість абітурієнтів зросте на 25%.

В галузі наукових досліджень розробляються точні критерії для оцінки результатів, які забезпечують більшу їх транспарентність. Конкуренція стає важливим елементом у системі наукових досліджень.

Слід зазначити, що наукові організації Німеччини працюють в тісному співробітництві, відсутнє розмежування вузівської і невузівської, в тому числі промислової, науки. Це дозволяє уникнути дублювання досліджень, одночасно полегшуючи передачу технології не лише з одного наукового закладу в інший, але й, що є більш важливим, з наукових закладів, в тому числі вузів, до промислових фірм, полегшуючи і прискорюючи тим самим процес впровадження винаходів і реалізації наукового потенціалу країни.
Німецьку систему підготовки студентів неможливо порівняти з англо-американською. Щоб зробити німецькі університети привабливішими для іноземних студентів і збільшити шанси випускників для роботи за кордоном, університетам надається право присуджувати ступені бакалавра і магістра. Це відповідає Європейському контексту, де існує тенденція до універсалізації структури освіти з метою еквівалентності дипломів у межах європейського співробітництва.

Поступово відбувається реструктуризація системи вищої освіти і наукових досліджень. Крім створеного ще у сімдесяті роки загального вузу розвивається друга група в структурі освіти - спеціальні навчальні заклади. Спеціальні вищі школи не є аналогами спеціальних (професійних) вузів колишньої ФРН їх планують інтегрувати в якості відповідних факультетів в склад університетів, а спеціальні професійні вузи створювати або з професійних училищ (кращих з них), або з вищих технічних шкіл, що існували в НДР.

Система спеціальних навчальних закладів дає академічну освіту практичного напрямку, має модуляризовані цикли і курси, але спектри дисциплін мають обмежений характер. За останні 10 років відбулися значні кількісні і якісні зміни. Кількість "класичних" німецьких студентів зменшується, а кількість "неповнокурсників" постійно зростає. Мотивація студентів до навчання за неповнокурсною системою пов'язана з фінансовими й особистими проблемами. Для того, щоб запобігти нерівності в навчанні за двома різними системами, Наукова рада, яка була створена ще у 1957 р., пропонує транспарантне і чітке структурування кількості курсів, які обов'язково мають доповнюватись модульними системами і системами балів. Такі неповні курси існують у системі навчання різних країн світу і дають змогу студентам поєднувати роботу і навчання, допомагати родині і виконувати різні професійні обов'язки. Ця реформаторська ініціатива оцінюється як гнучка ланка між навчанням і роботою.

Ґрунтовно переробляються структура і зміст освіти, які мають відповідати вимогам суспільства, культурного й економічного життя, вирішуються кадрові питання в сфері наукових досліджень і освіти, відбувається диференціація структури кадрів відносно нових завдань і функцій (однакова квота для чоловіків і жінок, боротьба з утиском прав жінок, створення жіночих коледжів і університетів). Диференціація спрямована на збільшення гнучкості процесу навчання в університетах країни (нові форми навчання, курси з неповним тижнем введення мультимедійного і наукового підвищення кваліфікації), університетам надається максимальна автономія при регулярному оцінюванні якості викладання і досліджень.

Ще Вільгельм фон Гумбольдт, засновник Берлінського університету, проголосив принцип єдності досліджень і викладання, згідно з яким студенти під час навчання в університеті беруть участь у наукових дослідженнях. Ця концепція є моделлю розвитку особистості впродовж навчання, її залучення до наукової, творчої роботи.

Новим у реформуванні освіти Німеччини є створення великої кількості приватних навчальних закладів як альтернатива державним університетам, щоб краще відповідати вимогам економічних структур і реагувати на попит ринків праці.

В процесі реформування освіти важливими залишаються питання внутрішнього погляду на систему освіти в різних представників німецького суспільства, надання менеджменту знань найвищого пріоритету. Фонд освіти німецького народу фінансується федеральним урядом, федеральними землями, допомагає творчій молоді, надає спеціальні стипендії, видає "книжкові гроші", забезпечує контакти між студентами і професійною сферою.

ЗАКЛАДИ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Після об'єднання у 1992/93 навчальному році в Німеччині стало 365 закладів вищої освіти різного рівня: 100 звичайний і один загальноосвітній університети, 6 педагогічних, 16 теологічних, 52 мистецьких і 191 технічних і спеціалізованих ВНЗ. З них у недержавний сектор входили 6 університетів, 17 теологічних закладів, 2 мистецьких коледжі, 35 вищих фахових шкіл. Плата за навчання у них часто висока.

Усі ці заклади поділяються на наступні групи:

- університети (класичні, технічні, загальноосвітні), а також спеціалізовані заклади університетського рівня (вищі школи для підготовки вчителів, теологів, лікарів тощо) (група А). У закладах цієї групи навчається 1,4 млн. студентів;

- вищі фахові школи зі спеціалізованою фаховою підготовкою, в яких навчається 445 000 студентів (група В);

- вищі школи (коледжі) мистецтв і музики: 45 закладів і 30 000 студентів (група С).

Основою системи вищої освіти є група А. Вчительські заклади університетського рівня з'явилися після 1945 р., вищі фахові школи - з 1970 р. Після 1970 року. було зроблено невдалу спробу створити загальноосвітні університети шляхом поєднання змісту і методів викладання у класичних університетах та вищих фахових школах. Трохи пізніше почали діяти спеціалізовані вищі школи для підготовки чиновників середнього рівня (30 закладів і 52 000 студентів у 1993 р.).

УНІВЕРСИТЕТИ (Wisseschafliche Hochschulen) об'єднують заклади трьох типів.

Більшість має класичну структуру та такі завдання: проведення наукових досліджень, навчання, підготовка кадрів вищої кваліфікації, присудження хабілітацію (докторат-2) для заміщення посад завідувачів кафедр. Стандартне навчання триває щонайменше чотири роки.

У землі Північний Рейн-Вестфалія зберігся релікт періоду змін вищої освіти країни 70-х років -- "загальноосвітній" університет, що поєднує в своїх програмах завдання усіх трьох груп закладів (А-С).

Педагогічні вищі педшколи готують учителів для нижчих рівнів освіти та спеціалізованих шкіл. Злиті з університетами, збереглися як окремий вид лише у трьох землях (Баден-Вюртемберг, Шлезвінг-Гольштейн, Тюрінгія).

ВИЩІ ФАХОВІ ШКОЛИ (Fachhochschulen) мають чимале значення, готуючи спеціалістів з інженерії, бізнесу, менеджменту тощо. Наукові дослідження в них звужені й не претендують на фундаментальність.

МУЗИЧНІ І МИСТЕЦЬКІ ВИЩІ ШКОЛИ готують фахівців з усіх видів мистецтв і музики. Для отримання диплома необхідно скласти складний двостадійний фаховий екзамен.

ДОСТУП ДО ВИЩОЇ ОСВІТИ

Для вступу у ВНЗ необхідно мати атестат повної середньої освіти, який буває трьох типів:

- "загальний"(allgemeine), який дає доступ до всіх ВНЗ;

- фаховий (fachgebundene), що дає доступ до певних факультетів;

- застосовний лише для вступу у вищі фахові школи і на відповідний факультет загальноосвітнього університету.

Перші два види вимагають закінчення гімназії чи прирівненого до неї профзакладу з тривалістю навчання 13 років. Третій отримують після навчання тривалістю 12 років у профшколах. Музичні, мистецькі та спортивні ВНЗ проводять фахові екзамени. Для деяких напрямів інженерної вищої освіти від вступників вимагають певного часу праці на виробництві. Існує також можливість вступу у ВНЗ без формального атестата на основі конкурсних іспитів і обов'язковості певного стажу праці за даною спеціальністю.

Стаття 12 Конституції гарантує громадянам ФРН право вибору як освіти, так і місця її отримання, що й пояснює повну відсутність обмежень на вступ на більшість курсів ВНЗ. Якщо ж вони десь і вводяться, то лише з причин повної неможливості задоволення всіх запитів студентів для наступних напрямків: медицина, ветеринарія, стоматологія, архітектура, економічні науки. Для допуску на ці спеціальності запроваджено відбір на основі середніх шкільних оцінок, враховуються час, що минув після закінчення абітурієнтом школи, соціальні аспекти, проводяться співбесіди і письмові тести. Останні стали обов'язковими для вступників на медичні спеціальності.

АКАДЕМІЧНИЙ РІК І ЕКЗАМЕНИ

Академічний рік має 28 тижнів в університетах і 38 тижнів -- у вищих фахових школах.

Час навчання в ВНЗ ФРН поділяється на дві (основну і головну) стадії: Grundstudium i Hauptstudium. Перша (найчастіше 4 семестри) складається із загальних обов'язкових предметів і включає заключні проміжні екзамени (перехід на другий щабель). Друга стадія надає студентам ширші можливості вибору предметів і закінчується екзаменами з присудженням диплома чи звання магістра, або держекзаменами (Staatsprufung). При переході на другу стадію є можливість певної зміни напряму навчання.

Екзаменами закінчується кожен предмет. Після завершення програми виконується письмова робота (Hausarbeit), а також складаються усні чи письмові екзамени з головних дисциплін. Оцінки у ФРН ставляться за шестибальною шкалою: 1 -- дуже добре; 2 -- добре; 3 -- задовільно; 4 -- досить (прохідний бал); 5 -- недосить; 6 -- незадовільно.

На обох стадіях застосовують різні види занять: лекції, контрольні роботи (Ubungen = завдання), практичні заняття, екскурсії. Вся програма, як і кількість тижневих годин регулюється протягом навчання. На лекціях викладають базові дисципліни курсів, з яких пізніше складають проміжні чи заключні іспити. Під час семінарів, контрольних і практик вимагаються усні чи письмові роботи. Студент на них отримує курсовий сертифікат (Leistungnachwirse), необхідний як під час заключного екзамену, так і під час переходу на наступний рівень навчання. Він є головним засобом контролю якості навчання впродовж навчального року. Відвідування всіх видів занять є обов'язковим. Екскурсії проводяться для набування фахового досвіду. Студенти старших курсів залучаються до різного виду репетиторської роботи з молодшими студентами (з отриманням платні).

КВАЛІФІКАЦІЇ

Заключний документ залежить від виду програми (спеціалізації). Одержанням диплома закінчуються курси інженерії, економіки, соціальних і природничих наук, магістерським посвідченням -- мистецькі і гуманітарні, хоч межі між цими документами досить нечіткі і в 50 університетах за одне й теж надають то один, то другий документ. Диплом чи магістерське посвідчення видають і після 1-2 років поглибленого додаткового навчання, яке відбувається після виконання програми другого циклу. Таблиця 17 дає чіткіше уявлення як про види кваліфікацій у ВНЗ Німеччини, так і про стандарти на тривалість програм для їх отримання.

Таблиця 1. Види кваліфікацій вищої освіти Німеччини (1994/95 навчальний рік)

ПРИМІТКА: 1. SP -- 1-ий держекзамен; Di -- диплом; MA -- Magister Artium; P -- професійна кваліфікація; D -- доктор.

2. Круглі дужки означають, що наведені мінімальні строки навчання для отримання даної кваліфікації, а їх відсутність -- що йдеться про середні, а не про мінімальні строки.

3. Для природничих і технічних спеціалізацій державні іспити складають ті, хто бажає надалі працювати в державному секторі.

* Лише для осіб, які бажають отримати право викладати в закладах середньої освіти.

Дипломний ступінь присуджують усі види ВНЗ після проведення екзамену і виконання письмової дипломної роботи, яка засвідчує вміння студента розглядати проблеми свого фаху. В дипломі вказують головну спеціалізацію. Для інженерних спеціальностей загальним є звання "Diplom-Ingenieur", для інших поряд зі словом "диплом" вказується фах: Diplom-Physiker. Диплом є базовим документом для початку праці, особливо в промисловості і бізнесі.

Звання магістра -- Magister Artium (M.A.) присуджується в мистецьких і гуманітарних спеціальностях після такої ж системи (екзамени і дипломна робота), як і для отримання диплома, але деталі процедури залежать від ВНЗ. У посвідченні магістра спеціалізація не вказується, наводиться лише уніфіковане "М.А".

Державні екзамени проводяться для бажаючих вступити на державну службу чи працювати у регульованих державою спеціальностях (медицина, фармацевтика, харчова хімія і промисловість). Іспити для вчителів контролюють землі, іншими фахами займається центральний уряд. До екзаменаційних комісій включають викладачів ВНЗ та урядовців. Стандарти однакові і для державних, і для академічних екзаменів. Правники та вчителі після складання першої групи держекзаменів 1-2 роки працюють, а потім складають другий держекзамен. Після цього вони стають повноправними державними службовцями.

Докторантура (аспірантура). Для вступу необхідно мати одну з указаних кваліфікацій (диплом, магістер чи держекзамен аналогічного рівня) або рівних їм закордонних, а також високі оцінки з профілюючих предметів. Робота виконується під опікою наукового керівника (Doktorvater) і має назву "дисертація". Її виконання і захист регулюються певним законодавством. Дисертація захищається усно, кваліфікація присуджується рішенням факультету чи департаменту і має назву Doctor philosophiae чи аналогічну (Dr.jur. тощо).

НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ-ІНОЗЕМЦІВ

ЗАПИТ. Для університетського рівня запит слід зробити за рік до початку навчання. Слід звернутися до німецької амбасади, бази ОРТЕЛІУС, служби академічних обмінів DAAD або Інституту Гете. Довідники для іноземців оновлюються у ФРН щороку.

У 1992 р. у ФРН навчалося 118 000 іноземців (27 500 з Європи). Для вступу потрібен національний атестат середньої школи, який надає доступ до університетської освіти. З приводу його визнання звертаються до того закладу в ФРН, який цікавить. Визнання документа здійснюється на основі рекомендацій Постійної конференції ректорів ВНЗ Німеччини.

Вступ на мистецькі чи спортивні фахи провадиться через тести навіть тоді, коли у рідній країні абітурієнта вже розпочали навчання за цими фахами. Для вступу на інженерні спеціальності вимагається (як від німців, так і від іноземців) певний обсяг вивчення головних дисциплін і спецпрактика.

Отримавши бланки анкет та інструкції від Akademisches Auslandsamt - cлужби справ студентів-іноземців, слід належним чином підготувати документи, виконавши необхідні нотаріально підтверджені переклади. Набір німецькі ВНЗ здійснюють двічі на рік. Зарахування відбувається на основі аналізу документів без вступних тестів чи екзаменів за винятком вказаних вище випадків.

ВИЗНАННЯ ЗАКОРДОННИХ КВАЛІФІКАЦІЙ. Німеччина підписала основні конвенції Ради Європи і ЮНЕСКО про визнання закордонних кваліфікацій. Вона має чи не найбільшій у світі досвід вивчення і визнання закордонних освітніх документів: відповідну спеціалізовану службу тут створено ще на початку ХХ ст. Зі складними випадками слід звертатися саме туди за адресою

Secretariat, Standing Conference of the Ministers of Education and Culture

Nassesstrasse 8, D-5300 Bonn 1

Telephone: 49-228-5010

Fax: 49-228-501486

Якщо атестат визнаний недостатнім, складається спеціальний тест для вступників (Feststellungsprufung) і мовний тест. Найчастіше тестування здійснюється після виконання програми двох семестрів у так званих Studienkollegs. Навчання там необов'язкове, але дуже рекомендоване для тих, хто всерйоз вирішив навчатися у ФРН. Там же можна одержати детальну інформацію про згаданий тест (його можна складати повторно).

У довідниках вказується, що вступники з екс-соціалістичних країн, де середня освіта триває 10-11 років можуть подавати заяви на початок програми німецького університету лише після року навчання в університеті рідної країни.

ОБМЕЖЕННЯ ВСТУПУ. У Німеччині немає істотних обмежень вступу до ВНЗ, але в умовах надміру заяв абітурієнтів їх вводять. У 1995 р. обмеження запровадили для всіх фахів медицини, архітектури, економіки, права, біології, бізнесу, лісової справи, фармакології, домашньої економіки, сестринства, харчових спеціальностей, психології. До загальнодержавних обмежень можуть додаватися місцеві вимоги.

ВСТУП У ДОКТОРАНТУРУ. Слід бути готовим до того, що прийом вимагатиме певної процедури, мета якої полягає у перевірці здібності апліканта повністю й успішно виконати програму. За даними співбесід та інших перевірок його можуть зобов'язати відвідувати якісь заняття чи семінари.

МОВНІ ВИМОГИ. Заняття в ФРН проводяться німецькою мовою, тому її знання обов'язкове. З 1996 р. використовується новий тест DSH = Deutsche Sprachprufung fur den Hochschulzugang auslandischer Studienbewerber, який замінив старі види тестів. Про деталі найкраще дізнаватися у відділеннях Інституту Гете у країні апліканта (заклади за кордоном, німецькі школи).

АПЛІКАЦІЯ. Запит (аплікація) подається безпосередньо в той заклад освіти, у якому іноземець хоче навчатися. Стандартизовані бланки й список необхідних документів можна отримати в амбасадах, консульствах, DAAD і самих закладах освіти. Документи слід подавати якнайраніше.

Після відправлення документів залишається лише чекати звісток з Німеччини. У випадку прийняття кандидатури, аплікант мусить виконати всі перелічені в отриманому від ВНЗ листі вимоги.

ФІНАНСОВІ ПИТАННЯ. Навчання в державних ВНЗ Німеччини безкоштовне. Єдина плата -- за систему послуг студентам (спорт, культурні заходи, їдальня, гуртожиток тощо). Передбачено невеликий внесок за участь у студентській спілці (46 і 20 марок).

Бідні німецькі студенти можуть отримувати стипендію від уряду відповідно до закону, який встановлює і тривалість часу, на який вона надається. Деталі визначаються багатьма факторами. Половина суми надається в дарунок, половину потім необхідно поступово повернути. Заклади освіти не надають стипендій іноземцям, а про нечисленні винятки слід дізнаватися в DAAD і у відділеннях Інституту Гете. Найчастіше такі стипендії надаються не на початку занять, а в наступних семестрах і залежать від успіхів студента-іноземця.

НАУКОВА СПІВПРАЦЯ

Університети Німеччини входять до числа національних лідерів з наукових досліджень, хоч значний обсяг пошуків здійснюють лабораторії великих фірм та інститутів спілки Макса Планка. Університети та інші заклади підтримують контакти з багатьма закордонними закладами, відряджають власних працівників і приймають закордонних фахівців. Діють кілька програм сприяння обмінам вкладачів-науковців та студентів, постійно зростають видатки на стажування іноземців у Німеччині. Детальнішу інформацію про наукові обміни можна отримати в офіційних представництвах Німеччини за кордоном чи в обраному університеті.

ВИСНОВКИ

Таким чином, вища освіта в Німеччині на сучасному етапі є не лише відображенням всіх переваг і недоліків сучасного німецького суспільства, а й несе в собі славетні традиції класичної німецької освіти епохи Просвітництва. За тривалий період становлення німецької нації вища освіта Німеччини переживали часи злетів і падінь. На її стан впливали і гуманістичні ідеї видатних німецьких мислителів, і прагматизм науково-технічного прогресу, і згубна ідеологія нацизму. Представник німецької нації ввібрав в себе практично всі переваги й недоліки класичного жителя Західної Європи.

Німецька нація дала світові цілу плеяду видатних вчених, філософів, мислителів, державних діячів. Це не є випадковим: Отто фон Бісмарк свого часу говорив, що Німеччина своєю могутністю і славою зобов'язана в першу чергу своїй освіті.

Національною особливістю освіти в Німеччині завжди було виховання високоморальної особистості. Пріоритети надавались не навчанню, а моральному становленню і вдосконаленню особистості в процесі виховання в традиціях гуманістичної етики. Ідеалом німецької системи освіти була особистість, наділена такими рисами: самовизначенням, доброзичливістю, справедливістю, вольовими зусиллями, внутрішньою свободою вибору, самостійністю, вмінням розрізняти добро і зло, поважати порядок, правила, закони, дисципліну, підкорятися нормам, які існують в суспільстві, усвідомленням обов'язку перед іншими, державою, суспільством.

Криза, яку переживає сьогодні вища освіта Німеччини, пов'язана як із зовнішніми (економічними, соціально-політичними), так і з внутрішніми (психологічними) чинниками. Фіхте вважав, що шлях до морального відродження Німеччини пролягає через сферу морального виховання, головне в якому не накопичення знань, а розвиток розуму, ініціативності, самостійності і формування характеру високоморальної особистості.
Звернення до здобутків німецької класичної філософії, відродження гуманістичних принципів, втілення в життя теоретичних положень видатних німецьких психологів, є, на наш погляд, тим шляхом виходу з кризи вищої освіти не лише в Німеччині, а й по всій Європі, який намагаються знайти сьогодні провідні освітяни, педагоги, психологи, державні діячі.

ВИКОРИСТАНІ ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ

1. http://psyh.kiev.ua/nma-referats/fla-refers/id-91/lang-1/index.html

2. http://uk.wikipedia.org

3. http://germland.ru/systema-utvorennya-nimechchyny.html

4. http://ostriv.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=396&Itemid=1101

5. http://www.ed.net.ua/germany/edu_sys.htm

6. http://www.daad.org.ua/ukr/fachhochschulen1.htm