Комунікативна культура як основа професійної підготовки майбутнього вчителя

16

Міністерство освіти та науки України

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна

Реферат

з курсу «Основи педагогіки»:

«Комунікативна культура як основа професійної підготовки майбутнього вчителя»

Виконав:

студент 3-го курсу

групи ГМ-32 Шевченко М.В.

Перевірив: Донцов А.В.

Харків 2008

План

Вступ. Актуальність проблеми. 3

1. Сутність і структура комунікації. 5

2. Функції професійно-педагогічної комунікації 8

3. Комунікативна діяльність педагога 14

Висновки. 16

Список літератури 17

Вступ. Актуальність проблеми.

На освіту нині суттєво впливають зміни у сучасному суспільстві. На даний час не тільки педагогічна спільнота, але й суспільство загалом розуміє, що володіння інформаційно-комунікаційними технологіями є одним із базових елементів сучасної освіти. Зокрема, протягом останніх десятиліть у багатьох країнах світу та в Україні змінилась суспільна парадигма - від технократичної до індустріальної, від індустріальної до інформаційної. На сучасному етапі розвитку суспільства інформація набуває ознак стратегічного продукту.

Протягом останнього десятиліття розвинені країни Європи та світу, серед яких Австрія, Велика Британія, Канада, Нова Зеландія, Німеччина, Франція, деякі країни Східної Європи: Угорщина, Румунія, Молдова, Литва, Латвія та ін. - розпочали ґрунтовну дискусію, яка й досі триває на міжнародному рівні, навколо того, як дати людині належні знання, уміння та компетентності для забезпечення її гармонійної взаємодії з технологічним суспільством, що швидко розвивається (1).

Освіта надто повільно змінює свої пріоритети в період стрімкого розвитку ІКТ і все ж уміння працювати з інформацією стає одним із необхідних і важливих компонентів сьогодення. Саме тому важливою стає здатність вчителів змінюватися, активно діяти, швидко приймати рішення, самовдосконалюватися, саморозвиватися впродовж усього життя. В умовах формування інформаційного простору і переходу до інформаційного суспільства підвищуються вимоги до рівня інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів-предметників.

Проблема з'ясування сутності сучасної комунікативної культури, її суспільних функцій, особливостей формування має не лише важливу теоретичну, але й надзвичайно важливу практичну значимість. Культура спілкування, комунікативні зв'язки - неодмінна складова цивілізованого суспільства. Для України, яка перебуває на стадії радикального трансформування суспільних структур та інститутів, потреба в узгодженій взаємодії всіх суб'єктів суспільного життя, потреба у взаєморозумінні, виважених діалогових стосунках, консенсусах і злагоді належить до найактуальніших проблем.

Для вчителя головною проблемою є урівноваження конфліктів в учнівському колективі, для запобігання конфліктів учнів з вчителем, а вирішення деяких особистих проблем учнів. В рефераті ми розглянемо сутність, структуру, функції комунікативної культури для виявлення рівня впливу комунікативної культури на становлення особистості учня та здорових відносин у колективі.

1. Сутність і структура комунікації.

Основною функцією комунікації є досягнення соціальної спільності при збереженні індивідуальності кожного її елементу (1).

Структура комунікації включає:

1) двох учасників, наділених свідомістю і що володіють нормами деякої семіотичної системи, наприклад, мови;

2) ситуацію (або ситуації), яку вони прагнуть осмислити і зрозуміти;

3) тексти, що виражають сенс ситуації в мові або елементах даної семіотичної системи;

4) мотиви і цілі, що роблять тексти спрямованими, тобто те, що спонукає суб'єктів звертатися один до одного;

5) процес матеріальної передачі текстів. Таким чином, тексти, дії по їх побудові і, навпаки, дії по реконструкції їх змісту і сенсу, а також пов'язані з цим мислення і розуміння, складають зміст

У основі ділової комунікації лежать загальноприйняті етичні вимоги до спілкування, які орієнтовані на визнання неповторності і цінності кожної особи. Ці вимоги: ввічливість, коректність, тактовність, скромність, точність, запобігливість. Всі ці поняття є основоположними для повноцінного спілкування, але в умовах ділової комунікації від ступеня володіння перерахованими якостями залежить багато в чому успіх проведення переговорів, укладення оборудки, організація якісної і плідної роботи підприємства. Ділове спілкування - це процес взаємозв'язку і взаємодії, в якій відбувається обмін діяльністю, інформацією і досвідом. Ділове спілкування відрізняється від спілкування в широкому сенсі тим, що в його процесі ставляться цілі і конкретні завдання, які вимагають свого рішення (7).

Високий рівень комунікативної культури визначається наявністю у|в,біля| суб'єкта спілкування ряду особових якостей:

· емпатія - уміння бачити мир|світ| очима інших, розуміти його так само як вони;

· доброзичливість - пошана, симпатія, уміння розуміти людей, не схвалюючи їх поступки|;

· автентичність - здатність бути самим собою в контактах з іншими людьми;

· ініціативність - здатність йти вперед, встановлювати контакти, готовність братися за якісь справи в ситуації, що вимагає активного втручання, а не просто чекати, коли почнуть діяти інші;

· ухвалення відчуття - уміння виражати свої відчуття і готовність приймати емоційну експресію з боку інших.

У не меншому ступені ділова комунікація залежить від соціально - психологічних умінь. І якщо ввічливість, тактовність, скромність, коректність - якості швидше природжені, ніж придбані, то психологічним аспектам комунікативної культури можна навчитися (5).

Це один з тих аспектів, яким повинен навчитися студент, що планує займатися педагогічною діяльністю.

Пріоритети виховної, розвивальної діяльності вчителя дозволили визначити ті інваріантні характеристики, без яких неможлива сьогодні професійна культура педагога. Так, на думку К. Роджерса, у гуманістичній педагогіці пріоритетний оптимістичний погляд на дитину, опора при роботі з нею на позитив. «Людина, - писав Роджерс, - є не те, що вона є, а те, чим вона може стати. Ресурс розвитку людини закладений у ній самій». Педагога, котрий дотримується цих ідей, допомагає дитині у процесі розвитку, полегшує складну роботу зростання, К Роджерс назвав «фасилітатором» (той, що підтримує). Педагог-фасилітатор відкритий до діалогу, він прагне побачити світ очима дитини, зрозуміти його. У складних умовах фасилітатор намагається підтримати розвиток дитини, він відкритий для співпереживання дитини й відкрито висловлює свої почуття (6).

Педагог-фасилітатор - творча особистість, креативність якої постійно зростає. Як правило, творчі особистості відрізняються різнобічним світоглядом, досвідом творчості у суміжних з професійною діяльністю галузях, здатністю захоплювати, що допомагає досягнути взаєморозуміння, співтворчості з вихованцями (5).

2. Функції професійно-педагогічної комунікації

Професійно-педагогічна комунікація є складним видом педагогічної діяльності, спрямованої на навчання, виховання й розвиток особистості, і потребує відповідальності. Основними її функціями є термінальні, тактичні, операціональні (9).

Термінальні (лат. terminalis -- межа, край) функції педагогічної комунікації (функцй-цілі). Пов'язані вони зі стратегічними напрямами педагогічної діяльності, відображають її сутнісні цілі та завдання. Цю групу утворюють:

-- навчальна функція професійно-педагогічної комунікації (передбачає оволодіння суб'єктами комунікації комунікативними знаннями, їх постійне оновлення, комунікативну рефлексію з метою ефективного діалогу в педагогічній діяльності, сприяє поглибленню, розширенню та закріпленню знань, умінь і навичок);

-- виховна функція професійно-педагогічної комунікації (сприяє формуванню комунікативних, моральних якостей, які забезпечують нормативну поведінку людини, для успішної адаптації до певного соціокультурного, освітнього середовища). її реалізація передбачає формування ціннісного ставлення, переконань, комунікативної культури;

-- розвивальна функція професійно-педагогічної комунікації (створює унікальні можливості для розвитку комунікативних, особистісних якостей суб'єктів комунікації, оволодіння етичними нормами і правилами поведінки, розкриття морального змісту подій, фактів, учинків, опанування оцінних і самооцінних критеріїв, збагачення комунікативного досвіду; сприяє поступовому і послідовному переходу на якісно нові рівні культури педагогічної комунікації);

-- життєзабезпечувальна функція професійно-педагогічної комунікації (створює умови для особистісної самореалізації, задоволення інформаційних і комунікативних потреб суб'єктів комунікації через збагачення культури вербальної та невербальної комунікації, розширення можливості доступу до інформації, яка постійно оновлюється, використання інформаційних і комунікативних ресурсів комп'ютерних технологій);

-- функція соціалізації особистості (передбачає підготовку до встановлення взаємних стосунків із суб'єктом комунікації, колективом, соціальним середовищем через оволодіння правилами вербальної та невербальної поведінки в стандартизованих комунікативних ситуаціях; вибір найдоцільніших засобів комунікації для досягнення мети у конкретній комунікативній ситуації; відкритість і довіру між комунікативними партнерами; усвідомлення і подолання бар'єрів комунікації; вибір оптимального стилю спілкування і керівництва колективом; подолання перешкод у взаєморозумінні; врегулювання конфліктних ситуацій; усвідомлення власного місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків).

Процес комунікації залежить від професійної ролі педагога, яка програмує певний шаблон соціальної, професійно спрямованої поведінки (“учитель -- учень”). У зв'язку з цим особливе значення має його здатність урізноманітнювати рольові професійні позиції, позбавлятися “масок”, уходити в роль іншого.

Тактичні функції професійно-педагогічної комунікації (функції-засоби). Реалізація їх підпорядкована загальній стратегії комунікації. Кожна з цих функцій виконує відповідну інструментальну роль:

-- інформативна функція професійно-педагогічної комунікації: забезпечення повноцінного обміну повідомленнями, тобто прийом, передавання інформації (про нові знання і властивості, ознаки предметів і явищ довкілля, технології і норми здійснення конкретного виду комунікативної діяльності, моделі, стратегії, технології комунікативної поведінки, засоби педагогічної комунікації та ін.), сприйняття, осмислення її змісту; вибір адекватних вербальних і невербальних засобів передавання змісту інформації; формування в суб'єктів комунікації особистісного, емоційно-ціннісного ставлення до інформації; розуміння внутрішнього стану партнера з педагогічної комунікації; цілісний аналіз процесу педагогічної комунікації на основі сформованої системи знань, вивчення, усвідомлення й аналізу своїх комунікативних здібностей, умінь;

-- експресивна функція професійно-педагогічної комунікації: забезпечення доступного, цікавого, емоційно-виразного і яскравого передавання інформації, формування відповідних комунікативних умінь і навичок, стимулювання у партнера необхідних емоційних станів (“обмін емоціями”). Вплив учителя на емоційну сферу учня може бути настільки значним, що його погляди та ідеї, підсилені емоціями і переживаннями, за одних обставин можуть спонукати до творчості, пошуку, за інших -- заповнити свідомість учня, позбавити його здатності до раціонального аналізу;

-- смислоутворювальна функція професійно-педагогічної комунікації: привнесення сенсу в усі аспекти комунікації, розкриття загальнолюдських, загальнокультурних смислів, професійної та індивідуальної значущості комунікативних дій;

-- діагностична функція професійно-педагогічної комунікації: забезпечення ефективності комунікації, яка залежить від ступеня опанування її суб'єктами (зокрема вчителем) інформації про стан, рівень знань, вихованості, розвитку партнера з комунікації, ступінь його поінформованості, готовності до обміну інформацією. Вона передбачає постійний зворотний зв'язок, який дає змогу “зчитувати” й аналізувати інформацію, характеризувати емоційно-вольові стани через зовнішні їх прояви, бачити невідповідність між невербальними комунікативними актами і їх психологічним змістом, робити певні висновки;

-- індивідуалізаційна функція професійно-педагогічної комунікації: утвердження єдиних стандартів і правил роботи з інформацією, задоволення індивідуальних особливостей попиту на інформацію залежно від здібностей, інтересів, бажань, потенційних можливостей суб'єктів комунікації шляхом використання різноманітних джерел інформації, штучних засобів її збереження і передавання, розвитку її форм;

-- спонукальна функція професійно-педагогічної комунікації: пошук шляхів переведення партнера з комунікації у позицію суб'єкта, спонукання його до активності, спрямовування на виконання певних комунікативних дій, самореалізацію через вербальні, невербальні засоби комунікації, використання телекомунікаційних технологій для передавання та приймання інформації;

-- прогностична функція професійно-педагогічної комунікації: передбачення можливих комунікативних бар'єрів під час взаємообміну інформацією, змін, що можуть статися із суб'єктом комунікації, аналіз їх тенденції, моделювання наступного процесу комунікації (планування змісту, вибір засобів, технологій комунікації на основі змісту і цілей взаємодії, зокрема навчальної, виховної);

-- культурологічна функція професійно-педагогічної комунікації: відкриття можливостей для учасників комунікації не тільки продемонструвати рівень культури усного й писемного мовлення, невербальних проявів, знання норм етикету, а й брати за взірець, наслідувати особистісно значущі особливості поведінки, вимови партнера з комунікації;

-- психотерапевтична функція професійно-педагогічної комунікації: використання засобів комунікації (вербальних, невербальних) з метою надання психологічної допомоги, запобігання конфліктам, нівелювання або компенсування їх негативних впливів. “Слово, -- писав В. Сухомлинський, -- найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Слово обертається найнесподіванішими вчинками навіть тоді, коли його немає, а є мовчання. Там, де потрібне гостре, пряме, чесне слово, іноді ми бачимо ганебне мовчання. Це найогидніший вчинок -- зрада. Буває й навпаки: зрадою стає слово, яке повинно берегти таємницю. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне -- приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити й вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і зародити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі...”

Операціональні функції професійно-педагогічної комунікації (функції-прийоми). Виявляються вони у процесі реалізації тактичних цілей, які, як правило, пов'язані з відповідною комунікативною стратегією:

-- функція вимірювання та оцінювання в професійно-педагогічній комунікації: пошук, удосконалення форм і технік вимірювання (визначення величин) важливих для педагогічної комунікації показників (рівня сформованості комунікативних умінь, наявності комунікативних здібностей, критеріїв оцінювання якості і кількості інформації, каналів її передавання, способів кодування, декодування, приймання інформації та ін.) та їх оцінювання (формулювання висновків про стан процесів, подій, явищ на основі здійснених певних узагальнень);

-- методична функція професійно-педагогічної комунікації: співвіднесення мети і засобів, технік педагогічної комунікації з її результатами, визначення їх ефективності, відповідності комунікативної діяльності нормативним еталонам, виявлення недоліків у побудові процесу педагогічної комунікації, прогнозування його розвитку, розроблення нових стратегій і тактик, прийомів власної комунікативної діяльності і діяльності суб'єкта комунікації;

-- управлінська функція професійно-педагогічної комунікації: управління комунікативною діяльністю суб'єктів комунікації, інформаційними потоками; запобігання труднощам, які виникають при переході інформації із зовнішнього у внутрішній план суб'єктів комунікації, а також унаслідок перекручування інформації при опосередкованій педагогічній комунікації. Це зумовлює необхідність знання інформаційних потоків (“учитель -- учень”, “учень -- учитель”), суб'єктів педагогічної комунікації, уміння аналізувати інформаційні потоки, знаходити причини їх нетотожних переходів, способи їх коригування та використання;

-- координаційна функція професійно-педагогічної комунікації: взаємне орієнтування, узгодження дій суб'єктів комунікації з метою організації спільної комунікативної діяльності;

-- контактна функція професійно-педагогічної комунікації: встановлення контакту (стану обопільної готовності суб'єктів комунікації до безпосереднього або опосередкованого електронними засобами приймання і передавання повідомлення); активізація прагнення суб'єктів комунікації до контакту між собою та з ініціатором комунікації; створення умов для пізнавання особистісних якостей партнерів з комунікації; організація спільних переживань, формування групового “ми”; створення позитивної, сприятливої атмосфери;

-- самостверджувальна функція професійно-педагогічної комунікації: усвідомлення суб'єктом комунікації власного “Я”, відчуття особистої значущості, формування адекватної самооцінки, рівня домагань особистості;

-- формоутворювальна функція професійно-педагогічної комунікації: зовнішнє оформлення вербальних висловлювань, невербальних проявів залежно від особливостей, умов комунікації, особистісних якостей її суб'єктів.

3. Комунікативна діяльність педагога

Знання функцій, орієнтація на поліфункціональність професійно-педагогічної комунікації дають змогу вчителю організувати власну комунікацію як цілісний багатогранний процес, знаходячи у ньому множинний смисл (освітній, виховний, розвивальний та ін.), розуміючи її варіативність (відсутність жорсткої детермінації моделей, тактик, стилів, засобів комунікації), інтегративність (кожен комунікативний акт є проекцією багатьох систем), багаторівневість (необхідність стимулювати активність суб'єкта комунікації, здійснювати самоконтроль і самооцінку комунікативної діяльності, співвідносити власні дії з діями співрозмовника, аналізувати, коригувати, прогнозувати подальшу комунікативну діяльність тощо).

Зміст, форми й засоби реалізації конкретних функцій залежать від фахової спрямованості педагога, типу навчального закладу (загальноосвітня школа, професійний навчальний заклад). Так, прийоми встановлення контакту (контактна функція) вчителя початкових класів і вчителя-предметника старшої школи мають істотно відрізнятися, інакше педагогу не уникнути міжособистісних конфліктів. Суттєві відмінності матимуть зміст, емоційна насиченість висловлювань і невербальних проявів (функція формоутворення) учителів математики, літератури, географії. Під час реалізації соціалізуючої функції у навчальному закладі слід враховувати наявність в учнів певного досвіду соціальних стосунків, життєвих стереотипів і норм.

Прогнозувати успіх комунікації можливо не завжди, оскільки він нерідко залежить від багатьох непередбачених обставин. Тому вчитель має діяти водночас у кількох вимірах: безпосередньо спілкуватися з партнером, спостерігати за собою і своїми діями, утримувати під контролем свідомості мету спілкування, оцінювати доцільність її досягнення або необхідність зміни. Співвіднесення прогнозованого перебігу подій з фактичним є підставою для внесення коректив.

Комунікативна діяльність педагога -- це процес постійного пізнання ситуації, умов комунікації, соціального оточення, себе, протилежної сторони. В іншому разі він діятиме наосліп, методом спроб і помилок. Тільки на основі оперативного дослідження, аналізу ситуації він знаходитиме адекватні засоби для забезпечення педагогічно доцільної комунікації (9).

Висновки.

Емоціональне благополуччя - одна з головних умов благо приємного психологічного клімату колективу. Кожна людина в будь-якому віці потребує співчуття, поваги, взаєморозуміння, визнання. За благо приємний клімат, на думку Н. Нікеєвої потрібно боротися - боротися з пустими балачками, ханжеством (8, с.193).

Тому проблема, що була поставлена на початку реферату, потребує великої уваги зі сторони науковців із психології для вирішення спілкування між вчителем та учнем. Тобто вчителю необхідна підготовка для виконання однієї зі своїх ролей - забезпечення здорового спілкування між учнями та вчителем. Як було показано у рефераті, комунікативна функція - є важливою складовою урівноваження конфліктів в учнівському колективі, для запобігання конфліктів учнів з вчителем, а також вирішення деяких особистих проблем учнів.

Таким чином, для виховання здорового психологічного стану колективу необхідно виховувати у майбутньому вчителі основи етики, моралі, естетики, культури спілкування, бо це є основої комунікативної культури, що є об'єднуючою ланкою у стосунках між людьми. Саме комунікативна культура вчителя є однією з основних ланок у формуванні особистості учня і колективу в цілому. Також якісна комунікативна культура сприяє кращому засвоєнню матеріалу учнями, пробудженню інтересу до якогось предмету тощо.

Список літератури:

1. http://slovari.yandex.ru/

2. http://www.training.com.ua/

3. О.Б. Даутова, Н.Л. Лапина Диалог как принцип образования (http://209.85.129.132)

4. Соколов А. В. Эволюция социальных коммуникаций: Учеб. пособие. - СПб.: ЛОПИ, 1995. - 163 с.

5. Сарновська С.О. Сучасна соціальна комунікативна культура (філософсько-методологічний аналіз) (http://disser.com.ua/)

6. Роджерс, Карл Р. Свобода учиться : перевод с : англ. / Карл Р. Роджерс и Джером Фрейберг ; Пер. С.С. Степанова и Е.Ю. Патяева ; Науч. ред. А.Б. Орлов. - М. : Смысл, 2002. - 527 с.

7. Литвинова С.Г. Формування інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів-предметників (http://www.nbuv.gov.ua)

8. Аникеева Н.П. Психологический климат в коллективе. _ М.: Просвещение, 1989. - 224 с.

9. О.Б. Даутова, Н.Л. Лапина Диалог как принцип образования (http://209.85.129.132)

10. http://eric.ed.gov/