Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені П.І.ЧАЙКОВСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства

МУЗИКА ЯК АНАЛОГ ОСОБИСТОСТІ: ДО ПРОБЛЕМИ РЕФЛЕКСИВНОЇ СВІДОМОСТІ

ШАПОВАЛОВА ЛЮДМИЛА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 159.9:78

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії музики Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського Міністерства культури і туризму України

Науковий консультант - доктор мистецтвознавства, професор

Котляревський Іван Арсенійович,

завідувач кафедри теорії музики,

Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського Міністерства культури і туризму України (Київ)

Офіційні опоненти - доктор мистецтвознавства, професор

Медушевський В'ячеслав В'ячеславович, професор кафедри теорії музики, Московська державна консерваторія ім. П.І.Чайковського

Міністерства культури Російської Федерації

доктор мистецтвознавства, професор

Кияновська Любов Олександрівна, завідуюча кафедри історії музики; Львівська національна музична академія ім. М.В.Лисенка Міністерства культури і туризму України

доктор філософських наук, професор,

Левчук Лариса Тимофіївна, професор кафедри етики, естетики і культурології, Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться «_16_» _квітня_ 2008 року о _16_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.005.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук у Національній музичній академії України ім. П.І.Чайковського (01001, м. Київ-1, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства, доцент І.М.Коханик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

рефлексія музика модус

Актуальність теми. Музика як об'єкт самопізнання - наскрізна тема гуманістичної культури, яка для глибокого розкриття потребує залучення широкого контексту гуманітарних сфер діяльності людини: насамперед історичного та теоретичного музикознавства, філософії музики, культурології, онтології творчості та психології музичного сприйняття, духовно-релігійних практик. Серед множинних проявів Буття людського духу в культурному просторі чільне місце належить рефлексії - одному з найпоширеніших символів homo sapiens. Натомість специфіку проявів рефлексії в музиці практично не вивчено.

Рефлексія як глибинна функція мислення є неодмінною складовою музичної творчості. Відсутність спеціальних музикознавчих досліджень стосовно рефлексії в музиці призвела до актуалізації тих наукових дискурсів, де так чи інакше були порушені проблеми когнації творчості як рефлексивного акту. Такі знакові явища самосвідомості культури ХХ ст., як релігійна філософія П. Флоренського, „Самопізнання” М. Бердяєва, „Діалектика міфа” О. Лосєва, „Психологія мистецтва” Л. Виготського, концепція автора в науковій спадщині М. Бахтіна, симфонізм Д. Шостаковича і А. Шнітке, поезія Арс. Тарковського, кінотворчість А. Тарковського, наукова публіцистика С. Аверінцева, неопатристичний синтез („людина в розширеній онтологічній перспективі”, за І. Мейендорфом) унаочнюють динаміку тлумачення рефлексії від вільної метафори до усталеної категорії самопізнання, певного ступеня Духовного Процесу (за С. Хоружим).

Затребуваність окресленого в роботі проблемного кола питань визначається не лише потенціалом рефлексійних властивостей музичної творчості, але й необхідністю узагальнення історично усталених темо-образів та знаків-символів світового мистецтва, які для сучасної людини складають «символаріум» культури рефлексії. Отже, в єдиному культуротворчому просторі філософи, письменники, поети та композитори творили теурґію духовної рефлексії.

Попри загальновідомі впливи на самосвідомість ХХ ст. покаянної російської літератури (зокрема, творчість Ф. Достоєвського) музика не залишалась на периферії формування нових концепцій „внутрішньої людини” (за біблійним виразом). Рефлексивний зміст музики відтворювався митцями через пізнання себе як частки світу, або в дзеркальній інверсії - через показ світу як универсуму власної душі. Розростання Я однієї душі до космічного універсуму, усвідомлення своєї єдності з ним - ці рефлексійні настанови притаманні творчості Г. Малера, А. Брукнера, О. Скрябіна, С. Рахманінова, М. Мясковського, молодого Д. Шостаковича.

Поштовхом до написання роботи, її надзавданням стала спроба системного узагальнення семантичного кола рефлексії у двох значеннях: 1/ як музичного феномена; 2/ як категорії пізнання (музичної універсалії).

В сучасному музикознавстві створилися певні передумови культурної самоідентифікації музичної рефлексії: по-перше - через вияв її історичних прототипів в класицистично-романтичну добу; по-друге - від усвідомлення накопиченого досвіду романтичної рефлексії - до кристалізації рефлексивного стилю доби ХХ ст. (Для прикладу назвемо симфонічні твори Д. Шостаковича та його послідовників Г. Уствольської, А. Шнітке, В. Сильвестрова, В. Бібіка, чиї концепції творчості близькі за змістом до філософської рефлексії).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі теорії музики Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. Її проблематику узгоджено з темою № 16 «Музичне мислення: історія та теорія» перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського на 2001-2006 рр. Тема дисертації перезатверджена на засіданні вченої ради Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського (протокол засідання № 3 від 31 жовтня 2007 р.).

Об'єктом дослідження є рефлексія як феномен музичної творчості у контексті двох культурних традицій (вітчизняної та західноєвропейської) доби Новітнього часу. Саме тоді був сформований новий образ Людини Рефлексивної, духовне буття якої віддзеркалює специфічний модус свідомості (у формах філософського споглядання, інтроспекції, роздумів, самозанурення, автоспілкування).

Предмет дослідження складає рефлексивна свідомість - особливий рід інтонаційного мислення та його результат - рефлексивний образ, який є аналогом людини, яка мислить, страждає і через це пізнає світ (homo cognitio). Змістом процедури самопізнания є рефлексивна семантика - історично усталений тип ліричної свідомості, який містить психічно-онтологічну єдність суб'єкта, відбиває її в аспекті внутрішньої мови/мовлення автора, і який націлений на розуміння особистості митця в моменти вищих злетів його творчої самоздійсненості.

Матеріалом дослідження слугували визнані взірці концептуальних жанрів вітчизняної та західноєвропейської музичної культури (симфонія, соната, концерт, літургійний цикл, Lied), які відповідають критеріям творчості рефлексивного типу та складають узагальнений образ Людини Когнитивної.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у системному викладі теорії рефлексії через показ homo cognitio як смислової моделі світу, чий узагальнений образ став чинником принципово нової парадигми в контексті музичного мистецтва ХХ ст. Обґрунтування концепції рефлексивної свідомості здатне підняти аналіз музичного твору до рівня філософсько-аналітичної герменевтики, в смисловому просторі якої висвітлюється цінність музики як аналога людини. Тож в межах антропології музики виникає її ґрунтовна засада - онтологізм, на підставі якого об'єднуються всі інші модуси homo sapiens (завдяки когнитивній функції свідомості).

Постановка проблем музичної рефлексії в запропонованій роботі здійснюється завдяки музичному увиразненню свідомості автора, віддзеркаленню її буття в структурі Я-образу, який в свою чергу маніфестує рефлексивний спосіб світоспоглядання митця.

Складність означеного кола проблематики обумовила першорядність наступних наукових завдань:

- розробка методологічних засад та поняттєвого апарату теорії рефлексії в музиці на підставі категоріального синтезу історичного і теоретичного музикознавства, філософсько-поетичної рефлексії та досвіду християнської антропології, зокрема патристики та літургійного співу;

- визначення структури рефлексивного образу та його специфіки;

- характеристика рефлексивного модусу свідомості митця (на прикладах композиторської практики Новітнього часу);

- типологізація основних модусів рефлексії в музиці;

- аналіз рефлексії як „внутрішньої мови” (через семіотичний опис семантико-комунікативних принципів) у композиторській творчості ХХ ст.;

- створення авторської методики аналізу рефлексії в музичній культурі ХХ ст. через розкриття механізмів смислоутворення та герменевтичний опис ціннісної семантики музики;

- апробація запропонованої методики аналізу рефлексивної семантики на матеріалі загальновизнаних та маловідомих творів російських та українських композиторів другої половини ХХ ст. (Д. Шостаковича, Г. Уствольської, А. Шнітке, В. Сильвестрова, В. Бібіка, Ю. Алжнєва);

- обґрунтування синергійної природи музики, згідно якої музика в житті людини виконує місію духовного возз'єднання землі і неба, дольного і горнєго, людини і Творця.

Методологія дослідження. Для досягнення поставленої мети та виконання основних завдань дослідження застосовано комплекс наукових методів, а саме:

- системний - зумовлений усебічним дослідженням музичного мислення як когнитивного акту;

- культурологічний - дозволяє виявити міжвидову специфіку рефлексії, що фокусує в собі своєрідний метод художнього світоспоглядання, та застосовувати досягнення суміжних гуманітарних наук (філософії, психології та онтології творчості, духовно-релігійного досвіду та християнської антропології);

- онтологічний - має на меті висвітлити онтокультурний смисл музичної рефлексії як специфічного досвіду Богоспілкування та його найвищого ступеня - синергії;

- семіотичний, завдяки якому виокремлюється семантико-структурний інваріант рефлексивного образу (свідомості) та розкривається ментальна структура мовної рефлексії;

- історико-типологічний, пов'язаний з історико-стильовою інтерпретацією рефлексивних образів у контексті розвитку західноєвропейської музики Нового часу;

- жанровий, на основі якого розглядаються прояви рефлексійної свідомості в системі музичних жанрів (соната, симфонія, хоровий та інструментальний концерт, Lied, літургія);

- етимологічний, завдяки якому випрацьовується низка визначень рефлексії як феномена музичної творчості та категорії пізнання;

- функціональний, що спирається на розуміння музичного твору як багаторівневої структури, де внутрішня форма є носієм художнього смислу;

- аксіологічний, за яким стоїть не лише естетичний, але й етичний вибір в діяльності інтерпретаторів та науковців.

Ступінь розробки теми. Проблеми рефлексії не представлені у музикознавстві в системному вигляді. Проте окремі спостереження та вирази щодо розробки заявленої теми самопізнання зустрічаються в спеціальних дослідженнях з філософії (В. Ганзен, О. Лосєв, М. Мамардашвілі, Л. П'ятигорський, В. Налімов, М. Фуко, В. Шкода), літературної поетики (В. Бєлінський, М. Бахтін, В. Маринчак, В. Непомнящий, Б. Пастернак, Б. Успенський), загальної психології, семіотики та психології творчості (Л. Баткін, Л. Виготський, О. Леонтьєв, В. Петровський).

Музикознавчий дискурс тлумачення терміну (нерідко з метафоричним відлунням) представлений іменами М. Бонфельда, Н. Герасимової-Персидської, Л. Закса, О. Зінькевич, В. Медушевського, М. Сабініної, І. Юдкіна.

Наукова новизна одержаних результатів полягає:

- в обґрунтуванні загальних та спеціальних пізнавально-наукових позицій, системний зв'язок яких складає ядро цілісної теорії рефлексії в музичній творчості;

- у виявленні структурно-семантичного інваріанту рефлексивного образу (свідомості митця) в композиторській практиці ХХ ст.;

- у розкритті онтологічної дистанції світської та релігійної сфер культури через характеристику суб'єктів рефлексії на прикладі концептуальних жанрів (симфонії, сонати, концерту, літургійного циклу) з урахуванням множинності проявів рефлексивної свідомості в певних історико-стильових контекстах.

В запропонованому дослідженні вперше:

- розкрито специфіку рефлексивної образності як нового типу музичної семантики;

- запропоновано історичну та аналітичну поетику музичної рефлексії, яка узагальнює всі структурні рівні ієрархії цілого: від інтонеми до принципів музичної драматургії твору;

- здійснено аналіз рефлексії як семіотичного об'єкта в системній ієрархії формо-жанро- та стилеутворення на прикладах композиторської практики ХХ ст.;

- висвітлено онтологічну дистанцію світської та релігійної самосвідомості культури в аспекті парадигмальної зміни ціннісно-пізнавальних настанов (онтодіалог, соборність, синергія);

- окреслено предметне коло ціннісної семантики рефлексії (на прикладі ключових символов та знаків: душа-дух, смерть, ерос творчості, сон, храм, син, дім) Не в повному об'ємі, а лише як перший досвід вивчения метафізичного виміру музичного смислу. ;

- обґрунтовано шлях до синергійної концепції, згідно якої музика є способом духовного переображення людини.

Наукове значення роботи. Вперше розкрито зміст рефлексії у двох значеннях: 1/ як реалії музичної творчості митців останньої третини ХХ ст., що призвела до парадигматичної характеристики звукообразного мислення; 2/ як категорії музикознавчої свідомості в сучасних умовах домінування наукового синтезу, новітніх дискурсів теоретичного музикознавства. Крім того, розроблено та апробовано систему понять та категорій аналізу рефлексії, яка слугує методологічним підґрунтям для поєднання різних концепцій людини в християнській культурі (аспекти духовного аналізу музики).

У роботі створено якісно нову методику аналізу суб'єкту музики (рефлексивного художника), яка інтегрує вже існуючі характеристики homo sapiens, завдяки чому музика постає аналогом особистості. Це уможливлює антропологічний вимір музикознавства (який є традиційним дискурсом культурології) З цієї причини сучасний зміст фундаментальної дисципліни „аналіз музичних творів”, який кардинально оновлюється під впливом новітніх тенденцій вивчення антропології культури, провокує до нової назви - «когнитивне музикознавство», на відміну від попереднього етапу розвитку теоретичного музикознавства (кінець 70-х - 90-і рр. ХХ ст.), який проходив під егідою музичної семіотики.. Запропоновану методику аналізу рефлексивного світоспоглядання в музиці можна використовувати як матрицю для екстраполяцій на інший жанрово-стильовий матеріал, не задіяний в роботі.

У дисертації надано характеристику нового типу музичної драматургії, який отримав назву „шлях духовного сходження”; його композиційний „профіль” збагачує музичний логос світської музики генетичними зв'язками з семантичними „кодами” релігійної культури, літургійним часопростором.

Типологію суб'єктів рефлексії вповні розкрито на прикладі образу автора та типів міжособистісних відносин („Я - світ”; „Я - Інший”; „Я - Я”). Для подальшої розробки теорії рефлексії в музичній творчості актуальними є дослідження виконавської та слухацької рефлексії, а також наукової рефлексії видатних науковців в галузі мистецтвознавства.

Практичне значення роботи. Одержані результати тривалий час слугують теоретико-методологічним підґрунтям для вивчення рефлексивних феноменів в композиторській практиці, а також у педагогиці вищої школи. Окремо слід вказати на роль рефлексії в контексті української музичної культури. Крім того, рефлексивний підхід до музичного твору як суб'єкта культури слід враховувати при написанні навчальних посібників з проблем аналізу музики, при розробці навчальних курсів з методології наукових досліджень, музичної інтерпретації.

Введення в музикознавчий обіг понять та категорій теорії рефлексії („свідомість”, „суб'єкт музики”, „онтологія особистості”, „образ автора”, „метафізика образу”, „двосвіття”, „міжособистісне спілкування”) дозволить: затвердити нові культуровідповідні функції музикознавства в системі гуманітарних наук; визнати значущість християнських прообразів в контексті світської музичної культури, що підсвідомо впливали на музичну творчість через духовну рефлексію митців, як в минулому, так і в наш час; закріпити зміст рефлексивної творчості видатних митців ХХ ст., її ціннісної семантики та мови в посібниках нового типу, у такий спосіб посприявши порозумінню суб'єктів соціокультурної комунікації в ім'я збереження достеменних духовних традицій.

На цьому підґрунті складаються відповідні умови виховання молодого покоління слухачів на засадах духовного зростання: через усвідомлення духовної семантики музики, її пафосу та етосу - онтологічних параметрів культурної самоідентифікації.

Апробація результатів дослідження проходила на міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних і практичних конференціях: „Шуберт і український романтизм”. Міжнародний музичний фестиваль (Харків, 1993); „Ф. Мендельсон-Бартольді та традиції музичного професіоналізму”. Міжнародний симпозіум музичного фестивалю „Харківські асамблеї” (Харків, 1994); „Ференц Ліст і проблеми синтезу мистецтв”. Науковий симпозіум VІ Міжнародного музичного фестивалю „Харківські асамблеї” (Харків, 1997); „Церковна музика: аспекти дослідження”. Наукова конференція до 2000-річчя Християнської ери (Київ, НМАУ ім. П. І. Чайковського, 1997); „Трансформація музичної освіти. Культура та сучасність”. Міжнародний семінар-огляд (Одеса, 1999); „Рахманінов та українська музична культура” (Харків, 1998); „Музыкальная культура христианского мира”. Міжнародна наукова конференція (Ростов н/Д., 2000); „Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва”. Міжвузівська науково-методична конференція професорсько-викладацького складу (Харків, 1999); „Пушкин в конце ХХ века”. Міжнародна наукова конференція до 200-ліття з дня нарождення (Харків, 1999); „Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва: мистецтвознавство, педагогіка та виконавство”. Міжвузівська науково-методична конференція професорсько-викладацького складу (Харків, 2000); „Текст музичного твору: практика і теорія”. Всеукраїнська науково-практична конференція (Київ, НМАУ ім.П. І. Чайковського, 2000); „Музичний твір як творчий процес”. Всеукраїнська науково-практична конференція (Київ, НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2001); „Іван Арсенійович Котляревський та його наукова школа”. Всеукраїнська наукова конференція на честь 60-річчя І. А. Котляревського (Київ, НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2001); „Аура слова в музичному творі”. Міжнародна науково-практична конференція (Київ, НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2002); „Музика М.І.Глінки: досвід зустрічі Сходу і Заходу”. Науковий симпозіум VIII Міжнародного музичного фестивалю „Харківські асамблеї” (2002); „Традиція і сучасність в українській культурі”. Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 125-річчю від дня народження Гната Хоткевича (Харків, ХДІМ ім. І. П. Котляревського, 2002); „Семантика музыкального языка”. Міжнародна наукова конференція (Москва, РАМ ім. Гнєсіних, 2002); „Діалог традицій у музичному мистецтві на межі тисячоліть”. Наукова конференція до 35-річчя Донецької державної музичної академії ім. С.С. Прокоф'єва (Донецьк, 2003); „Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві” (Харків, ХДАК, 2003); „Французька музика в культурі слов'янських країн”. Міжнародна науково-практична конференція Х Міжнародного музичного фестивалю „Харківські асамблеї” „Гектор Берліоз. Музичний Париж як центр європейської культури ХІХ століття” (Харків, 2003); „Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва на сучасному етапі”. Науково-теоретична конференція (Харків, 2003); „Феномен художньої цілісності в композиторській, виконавській та музично-теоретичній творчості”. Міжнародна наукова конференція (Київ, НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2004); „Проблемы музыкального образования на современном этапе” (Москва, РАМ ім. Гнесіних, 2004); „Мистецька освіта: традиції, сучасність, перспективи”. Ш Всеукраїнська науково-практична конференція (Луганськ, 2005); Всеукраїнська наукова конференція „Еволюційні процеси в музичному мистецтві: від минулого до майбутнього” (Донецьк, Академія мистецтв України, ДДМА ім. С. С. Прокоф'єва, 2005); Міжнародна наукова конференція „Смислоутворення в музиці” (Київ, НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2005); „Музичний світ В. А. Моцарта: шляхи осягнення”. Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 250-річчю від дня народження В. А. Моцарта (Харків, ХДАК, 2006); „Логос історії музики”. Міжвузівська науково-практична конференція (Київ, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, 2007).

Основні положення дисертації. За темою дисертації опубліковано 1 монографію, 28 статей (з них - 20 в спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України), тези міжнародних конференцій (2).

Структура дисертації. Робота має вступ, сім розділів, висновки та додатки. Список використаної літератури містить 397 покажчиків. Загальний обсяг дисертації без додатків - 392 с., у тому числі основного тексту - 359 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження та його актуальність, визначені мета і завдання, базова методологія дослідження. Робоча гіпотеза полягає у виявленні нового типу музичної семантики, який відбиває процес авторського мислення, що в антропологічному вимірі означає спосіб самоздійненості особистості, яка пізнає світ. До того ж новий тип рефлексивного світоспоглядання - це не стільки почуття, скільки філософська думка, говоріння, промовляння себе, «внутрішня мова/мовлення» автора (термін Л. Виготського). Отже, сенс мовної рефлексії складає процес усвідомлення свідомості як такої.

Проблеми рефлексії як феномена музики розкрито в двох загальних дискурсах. Перший, семіотичний, - вказує на роль рефлексії як системи знаків та символів авторського висловлювання (= споглядання, розмірковування, інтроспекції, роздуми, рефлексії). Музика навчилась моделювати процедуру мислення, власне розумовий акт не відразу, поступово формуючи іманентні засоби для відбиття ментальних ознак самосвідомості. Авторське Я рефлектує у ліричних монологах, інструментальних речитативах, у часопросторі повільних частин сонатно-симфонічного циклу; впізнається в автоцитатах та монограмах, в медитативній манері інтонування. У варіантно-поліфонічному розгортанні музичного тематизму уособлюється „потік свідомості” автора, що мислить та страждає (приклади наводяться в розділах 3-6).

Культур-антропологічний дискурс передбачає такий вимір пізнання музичного твору, який вказує на роль автора як особи (Я) в комунікативних процесах діяльності художньої свідомості (створення музичного твору, його відтворення виконавцями, слухацьке сприйняття та розуміння, науковий опис). Чи дійсно особистість митця обумовлює тип творчості, її тенденційність та ентелехію, що складають відповідну картину світу? Однак досі в категоріальній системі музикознавства ключові дефініції „особистість”, „свідомість”, „самосвідомість”, „спілкування” існують у статусі запозичених. Їх розробка з урахуванням специфіки інтонаційного мислення - крок до створення теорії особистості в музичній культурі як складової загальної антропології культури.

Розділ 1 - «ЛІТЕРАТУРНО-ФІЛОСОФСЬКІ ДЖЕРЕЛА РЕФЛЕКСІЇ» - містить стислий огляд літературно-поетичної та філософської інтерпретації героїв та ситуацій, які постають історичними прообразами музичної рефлексії.

На підставі аналізу текстових фрагментів, запозичених із літературно-поетичних й філософських джерел рефлексії (зокрема, творчості Г. Сковороди, Й. Ґете, Г. Геґеля, М. Лермонтова, Л. Толстого, М. Бердяєва, О. Лосєва, П. Флоренського та ін.) розкрито смисловий об'єм терміну в контексті західноєвропейської культури Нового часу, доведено необхідність дослідження загальнохудожніх та наукових засад рефлексивного способу мислення для подальшої екстраполяції на площину та об'єкти музичної творчості. На прикладах літературних героїв (Фауст, Печорін, Наполеон, Кутузов) та феноменології людини (Г. Сковорода, Г. Геґеля, М. Бердяєв, О. Лосєв) розкрито тяжіння самосвідомості культури до наскрізного лейтмотиву буття людського духу - самопізнання.

Розділ 2 - «МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕФЛЕКСІЇ В МУЗИЧНІЙ ТВОРЧОСТІ» - присвячений викладу теорії рефлексії в музиці. Відповідно до визначених завдань розкрито найскладніші механізми функціонування музичної рефлексії, конкретні форми її екзистенції в діапазоні:

від розробки основних дефініцій теорії рефлексивної свідомості („рефлексія”, „свідомість”, „суб'єкт рефлексії”, „особистість”, „метафізика образу”, „онтологія творчості” тощо) до опису рівнів моделювання рефлексивної творчості, її ознак та проявів (Я-образ як носій художньої свідомості автора, мова/мовлення, драматургія типу „шлях духовного сходження”, рефлексивний стиль мислення).

У підрозділі 2.1. - «Загальнонаукова інтерпретація терміну „рефлексія”» - наводяться визначення, які належать авторитетним науковцям, в чиїх текстах можна знайти посилання до термінології, що нас зацікавила: це роботи М. Бонфельда, Н. Герасимової-Персидської, О. Зінькевич, М. Сабініної, І. Юдкіна. Велику цінність мають праці В. Медушевського, онтологічну концепцію якого розроблено в дисертації на матеріалі музичної рефлексії.

Розглянуто визначення рефлексії як об'єкту інтерпретації різних гуманітарних наук. Так, рефлексія - поняття гносеології, оскільки відображення є об'єктивною властивістю матерії. Ось чому філософи вважають її однією з найвищих функцій людської свідомості.

Рефлексія як загальне поняття психології бере до уваги безпосереднє знання суб'єкта про власні психічні стани. В класичній психології воно означає особливе джерело знання, внутрішній досвід на відміну від зовнішнього (Дж.Локк); саморефлексія - процес подвійного, дзеркального взаємовідображення суб'єктами один одного.

Рефлексія - поняття філософіі. Г. Геґель першим надав визначення свідомості через категорію духу. Рефлексивна філософія походить від Р. Декарта, маючи своє продовження в ХХ ст. (К. Ясперс, Е. Левінас, П. Рікер). Звідси в некласичній філософії ХХ ст. з'являється метафізичне тлумачення рефлексії як «інтуїції глибинної реальності Я та Абсолютного Духу в нас» Дидье Ж. Философский словарь. - М.: Международные отношения, 2000. - С. 383-384.. Тож рефлексія є поняттям онтології, бо вона властива високоорганізованому індивіду - носієві „внутрішньої суб'єктивності” (за Г. Геґелем), людині, яка народжена на Образ, але щоб дійти до Подоби, має пройти шлях пізнання (від перед-особистості - до абсолютної особистості в онтотрансцензусі).

На підставі вищезазначених загальнонаукових дефініцій надалі пропонуються тлумачення рефлексії, надані з позицій культурно-історичної пам'яті мистецтва.

У підрозділі 2.2 - «Визначення рефлексії в музичній науці» - репрезентовано низку авторських дефініцій рефлексії в системному колі різних аспектів когнації музичної творчості. Так, в широкому розумінні рефлексія - це духовна форма самосвідомості митця, зафіксована в структурі музичного твору та відтворена його інтерпретаторами. Вказаний смисл належить ціннісній семантиці музики.

Розуміння рефлексії в аспекті внутрішньої мови/мовлення автора містить більш вузьке, комунікативно-знакове значення терміну: це план інтонаційно організованої мови, власне процес мислення суб'єкта рефлексії та супутніх психологічних станів. Ця дефініція окреслює предмет мовної рефлексії, яка буде послідовно розглядатися в подальшому викладі концепції роботи.

Запропоновані дефініції, послідовно опрацьовані в аналітичних розділах та підрозділах дослідження, розкривають власне музичні смисли та значення рефлексії з урахуванням історико-стильової множинності та контекстуальності її проявів.

Підрозділ 2.3 - «Homo cognitio: досвід моделювання метаструктури свідомості (в чотирьох дискурсах)» - присвячений обґрунтуванню концепції Людини Рефлексивної, яка пізнає себе та світ через усвідомлення власної свідомості. Системне вивчення метаструктури свідомості враховує досвід чотирьох дискурсів, взаємодія яких дозволяє виявити екзистенцію музичної рефлексії.

Психологічний дискурс пропонує декілька визначень людської особистості як такої (з праць У. Джемса, Е. Берна) та в аспекті психології мистецтва (Л. Виготського, М. Бахтіна). За думкою О. Леонтьєва, слід було розірвати замкнене Декартом коло свідомості. Він також вказує на три закони свідомості: закон єдності, закон тотожності та потік свідомості.

Вже в наш час В. Зінченко виокремлює два шари в структурі свідомості: буттєвий та рефлексію. А. Агафонов вказує, що функція відбиття (віддзеркалення) в психологічному сенсі є розумінням смислової проекції відображеної реальності. Це твердження дуже важливе з точки зору онтології музичної творчості, оскільки ще Л. Виготський звертав увагу на подвійну природу свідомості. (Дзеркало, двійник, двосвіття - класичні теми герменевтики).

Власне для музичної творчості мають значення ряд предметний, пов'язаний з чуттєвою сферою людського всесвіту, та вербальний, які разом визначають смислообрази саме музичної рефлексії (самосвідомості). Крім того, слід підкреслити, що рефлексійний шар охоплює значення (знаки-символи) не окремо, а, як правило, в системі цілісної культури.

Стосовно визначення свідомості у філософському дискурсі були використані праці тих авторів, які пропонують сучасні концепції людини в площині культурної антропології: це проблеми самопізнання в дослідженнях М. Бердяєва, О. Лосєва, М. Мамардашвілі та В. П'ятигорського, В. Ганзена, А. Агафонова, В. Суханцевої, які окреслили герменевтичне коло «людина - культура - світ».

Засаднича ідея, віддзеркалена у назві дисертації, потребує доказу на рівні сучасної метафізики: на яких підставах музика є аналогом людини? Пошуку відповіді на це риторичне питання присвячені аналітичні розділи дослідження (5, 6). Проте не можна було розраховувати на успіх, якщо не спиратися на концепцію В. Ганзена, у розвиток якої А. Агафонов пропонує підхід до людини як „смислової моделі світу”. Запозичені визначення філософського змісту рефлексії стали базовими для розбудови її музично-наукової інтерпретації.

Філософія та музика споріднені саме за функцією духовного самопізнання людини, тяжінням до Образу та Подоби. Це підтверджують праці з патристики (тексти Отців Церкви), християнських філософів ХХ ст. (о. П. Флоренського, В. Лосського, І. Мейєндорфа, Х. Яннараса, С. Хоружого та ін.), а також матеріали конференцій з проблем особистості в сучасному християнському світі, в музичній культурі та освіті, що проходили в мм. Москва, Київ, Харків, Ростов-на-Дону в останнє десятиріччя.

Семіотичний дискурс. Музична рефлексія як семіотичний об'єкт складає власну систему семантичних значень та комунікативний синтаксис. На рівні сприйняття рефлексії як музичного тексту вона впізнається в звукоінтонаційному часопросторі через сукупність принципів та прийомів, серед яких: Я-образ, подвійна експозиція, уповільнені темпи, оберненість часу, типи музичної драматургії - двосвіття, шлях духовного сходження (детальніше про це йдеться у підрозділі 3.2).

Можна констатувати, що рефлексія виробила історично зумовлені знаки та символи, які складають царину музичного Логосу (іманентні форми музичного мислення). Об'єктивно діючи в психо-онтологічній структурі особистості митця, рефлексія віддзеркалює не лише Я-свідомость автора, але й загальний контекст соціокультурного буття.

Культур-антропологічний дискурс репрезентують думки та висловлювання щодо рефлексії видатних культурологів та музикознавців М. Бахтіна, Л. Баткіна, М. Фуко, В. Медушевського, Н. Герасимової-Персидської, І. Юдкіна.

Принциповим було введення онтологічної атрибуції особистості - світської та релігійної, завдяки чому відбулося розведення відповідних історико-культурних модусів рефлексії - картезіанської та християнської картин світу. Звідси походить необхідність християнського дискурсу.

Стосовно значення ідей М. Бахтіна, які були яскравим відбиттям християнської антропологіі (хоча і в прихованій формі), можна констатувати, що завдяки М. Бахтіну концепт оберненості на себе як на Іншого, а також концепт свідомості як відношення стали атрибуцією, конституційними ознаками рефлексії. Інший при цьому є частиною Я, належить йому; спілкування з ним стає, по суті, ще однією формулою самопізнання: Я = Інший, на відміну від формули «Я - Я», яка виникає завдяки оберненості свідомості на власне Я.

Отже, після М. Бахтіна настанова на Іншого стає визнаною методологічною домінантою в тлумаченні творчого процесу.

У розділі 3 - «СТРУКТУРА РЕФЛЕКСИВНОГО ОБРАЗУ В МУЗИЦІ» - розглядаються основні параметри самопроявів рефлексії з урахуванням специфіки музичного мислення. Рефлексивний образ в музиці - це історично усталений т и п музичної семантики, що відбиває повноту буття суб'єкта в аспекті самопізнання через досвід внутрішньої мови/мовлення автора. Вже в контексті романтичного мистецва ХІХ ст. рефлексія набула місію маніфестації особистого досвіду митця, що потім переходить в сублімацію художнього акту іншого Я (виконання твору, слухацького сприйняття).

Найвагоміші передумови формування мовної рефлексії в музиці: по-перше, медитативна сфера інтонування, подпорядкування мелоса мовленнєвому типу висловлювання, самодостатність стійких формул, їх повторюваність та варіантне розгортання, в ритміці - структурна асиметрія. По-друге, загальна тенденція до індивідуалізації композиційного процесу, подібного до „потоку свідомості”.

Найвищий смислоутворюючий синтез здійснюється на рівні стилю як авторського слова. Рефлексивний тип мислення є моделюванням свідомості митця. В цьому полягає онтологічна відмінність рефлексивного образу від інших (драматичних, емотивних, репрезентативних, наративних тощо); він має природу дзеркального відбиття, структурної подібності, конґруентності, що означає двоплановість драматургії, „прорив” в метафізичний вимір, обумовлює власний хронотоп (оберненість часу, часові „зсуви” тощо).

Типовою для рефлексивного образу є подвійна експозиція - наслідок функції відображення (властивість, яку закладено в ментальну структуру людської свідомості). Звідси різниця між типами рефлексійного спілкування суб'єктів („Я - Світ”; „Я - Інший”) та саморефлексії („Я - Я”). Відносини автора та свідомості музики як суб'єкта рефлексії „вбудовані” в глибинний - метафізичний - рівень рефлексивного смислоутворення. Семантика міжособистісних відносин, авторське ставлення до цінностей людського життя вповні розкривають специфіку рефлексивної творчості - це спілкування Я-свідомості автора з культурою як суб'єктом (за виразом М. Бахтіна) з Іншим, що входить в свідомість на правах трансцендентного досвіду.

У підрозділі 3.1. - «Щодо суб'єктів рефлексії» - надано типологію суб'єктів рефлексії. Специфіку рефлексії як предмету музики розкриває зустріч двох свідомостей: автора (Я-образу) і власне суб'єктів музики (носіїв Я-образу - тем-образів, мотивів-символів, монограм, цитат і автоцитат). В такому сенсі рефлексія виявляється універсальним, неодмінним механізмом функціонування мистецтва. Адже творчість - це еквівалент авторської свідомості; натомість слухач в процесі сприйняття того чи іншого твору відчуває себе причетним до цього акту, спів-чуває автору, оцінюючи Я-образ, „привладнюючи” його як власність своєї душі. Інакше кажучи, рефлексія є умовою спілкування художника зі своїм твором та його адресатом за межами творчого акту. У разі, коли слухацьке Я здатне «вмістити» у собі рефлексію автора як „семантичний код”, твір виступає для слухача у функції аналога особистості.

Отже, з точки зору онтології творчості саме художня свідомість автора виступає суб'єктом І роду.

Суб'єктом ІІ роду постає рефлексивний образ, витворений за принципом подвоєння авторської свідомості: ментального, духовного Я та звукоствореного простору художньої реальності, в якій перебуває авторське Я.

Суб'єкт ІІІ роду - це інтерпретаторська рефлексія, феномен „Я-слухання” в процедурі спілкування з музичним твором; останній для реципієнта є носієм, „дзеркалом” чужої свідомості (Інший-в-мені). Слухацька рефлексія не є спеціальним предметом цього дослідження, тому розлядається в ній частково, проте залишати вивчення авторської рефлексії поза увагою тих, для кого творить автор-митець, було неможливим.

Рефлексії тих, хто спілкується з Я-образом (виконавець, слухач), виступають у функції alter ego автора, продовжують його.

Рефлексія (в її семіотичному тлумаченні) виникає у реципієнтів-інтерпретаторів на етапі переходу від зовнішньої мови, соціально закріпленого рівня комунікації до внутрішньої мови/мовлення автора. І виконавець, і слухач мають пройти шляхом автора, щоб зрозуміти смисл нарождених музичних образів та осягнути його творчість як об'єкт власної рефлексії. Отже, рефлексія - це феномен психічного ототожнення двох планів свідомості: предметного (відображення композитором об'єктивного світу, соціуму) та ментального (суб'єктивного, особистого досвіду душі), за яким стоїть цілокупна Я-свідомість автора.

Яким є художнє відкриття рефлексії як феномена музичної творчості? На нашу думку, воно полягає в структурованості процесу усвідомлення власної свідомості (в повноті душевного досвіду людини-творця, духовного пошуку Істини). Для цього музика мала виробити механізм авторського висловлювання - мовну рефлексію (=промова, внутрішній монолог, себе-вимовляння). Вочевидь, музика лише тоді стала спроможною сформувати власні рефлексії, коли навчилась мислити, роз-мірковувати, про-мовляти себе іманентними засобами; виробила свій музичний Логос - обернену сторону рефлексивної свідомості - поза впливами інших джерел рефлексії (поетично-літературних текстів, ритуалу, програмності). Медитативне мислення трансформувало функціонування всієї системи музичної мови. Більш того, музика як рефлексія уособила певний модус художньої свідомості, сформувала власний хронотоп (єдність системної організації часопростору музичного твору), метафізичні смислообрази та поняттєві виміри. І все це - задля показу образу homo cognitio.

Семантичні опозиції, що належать рефлексивній свідомості, унаочнюють «розгортання» її смислообразів у різних площинах психології та онтології творчості, пояснюють метафізику дзеркальних відображень (по-двоєнь) в образній структурі музичного твору:

зовнішнього внутрішнього

об'єктивного суб'єктивного

реального уявного

фізичного метафізичного

раціонального чуттєвого

онтологічного психологічного

душевного духовного

Символом двоїстої природи рефлексивної свідомості є також синергія - феномен, що, згідно християнської традиції культурної антропології, поєднує людину і Творця.

Рефлексивний сенс музики передбачає „зустріч” двох свідомостей (у 3-х потенційних модусах):

– спілкування автора зі своїм твором;

– виконавця зі слухачем;

– автора з реципієнтами (виконавцем та слухачем) - через механізм самоідентифікації з героєм музичного твору.

Для слухацького Я-сприйняття - це особисте зусилля, вчинок, навіть вибір, завдяки чому онтологічна дистанція між пафосом та етосом творчості стає більш наочною. Змістом слухацької рефлексії постає внутрішній, особисто опрацьований акт розшифровки авторскої концепції музичного твору. Будучи зафіксованою в структурі музичного образу, рефлексія стає для інших суб'єктів рефлексії „відбитком” Я-свідомості, авторським кодом, який доводиться розшифровувати.

Схема суб'єктно-об'єктних позицій спілкування в музичному творі:

1. Світ - Я =драма

2. Я - не-Я (=Інший) =діалог (внутрішній)

3. Я - Я =рефлексія

Міжособистісне спілкування автора з іншими суб'єктами рефлексії (2-а та 3-я позиції) відбувається за формулою „Я - Інший”, або „Я - Я”, що репрезентують принцип дзеркального подвоєння Я-образу (відрефлектованого досвіду автора).

У площині психології творчості виконавська „Я-концепція” вбудовується в досвід особистої рефлексії музиканта-інтерпретатора. Так само справжня слухацька рефлексія („Я-слухання”) постає як результат „зустрічі” слухача з Я-образом (репрезентом автора). Для слухацької свідомості музичний твір дорівнює «роз-горнутому» образу автора, а сприйняття та тлумачення авторського тексту - акту пізнання духовного досвіду митця.

Затребуваною стає рефлексійна настанова на спілкування двох свідомостей, на ідентифікацію Я та не-Я (= Інший). Тобто, якщо в свідомості кожного окремого реципієнта має місце співпадіння з семантичною структурою Я-образу, то ті, хто спілкуються із твором мистецтва, стають причетними до авторської рефлексії. Чужа свідомість, Я-слухання мов би займає місце автора, виходячи назустріч Іншому-в-собі, „зростає” до етосу рефлексивної творчості (в світських жанрах) чи до соборності (в церковних жанрах).

Художник та його співбесідник - потенційний Інший (я, ти, ми) - ідентифікуються („ототожнюються”) за принципом духовної спорідненості завдяки процедурі рефлексивного спілкування. Тож в дзеркалі рефлексивного підходу до вивчення музики унаочнюється перспектива когнитивного музикознавства як розділу культур-антропології; проблеми особистості, свідомості та самосвідомості стають фундаментальними з точки зору розбудови концепції homo cognitio за провідною світоглядною домінантою - самопізнанням. І якщо XIX сторіччя дослідники назвали добою романтичного героя, то ХХ століття (особливо його остання третина) ввійде в історичну пам'ять вітчизняної культури як часопис рефлексивного художника.

Підрозділ 3.2 - «Рефлексія та музична мова/мовлення» - розкриває семіотичний ракурс дослідження, в якому наукову рефлексію музикознавчої свідомості зосереджено на специфічних прийомах та принципах вимовляння автором „внутрішньої мови” (термін Л. Виготського). Серед них - медитативний тип інтонування (мовленнєва інтонація інструментального типу в її взаємодії з декламаційними витоками, мелодекламацією); варіантність та варіаційне проростання, підголосково-поліфонічний та полімелодичний розвиток. Формотворення стає індивідуалізованим, підкореним тематичному саморозвитку (як дихання біоорганізму).

Своєрідність музичної комунікації в часопросторі рефлексивної творчості розкрито через типологію міжособистісного спілкування. Формули спілкування митця: зі світом як персоною (Я - Світ), з Іншим-у-собі (Я - Інший), автоспілкування (Я - Я) дистанційовані в межах авторської мета-свідомості, буття якої є множинним (за визначенням М. Бахтіна). Звідси символіка дзеркала: 1+1+1…=1; її непересічна роль в багатьох рефлексивних концепціях мистецтва минулого та сьогодення.

У підрозділі 3.3 - „Речитатив з Concerto grosso № 1 А. Шнітке” - починається аналітична апробація основних положень запропонованої теорії рефлексії в музичній творчості. Твір А. Шнітке обрано першим типовим прикладом рефлексивного мислення доби ХХ ст. на підставі типовості відтворення образу авторських роздумів. Цей речитатив за жанрово-стилістичною формою є одним із найяскравіших звукоінтонаційних „автопортретів” сучасного Фауста. Процес мислення моделюється завдяки новим семантичним ознакам, серед яких: висхідна медитативна формула, з якої походить поштовх до варіантного розгортання тематичного процесу аж до крещендуючого „вибуху”, наслідком якого стає драматургія відкритого типу. Модуляція від самозанурення до активного протистояння злу окреслює композиційно-драматургічну „матрицю” духовного сходження героя, що свідчить про життєдайну силу авторських роздумів в геніальній версїї А. Шнітке, корифея медитативно-конфліктного симфонізму (в нашій термінології - рефлексивного художника).

Висновки. 1/ Рефлексія як образ музики є способом возз'єднання внутрішнього та зовнішнього, а також метафізичним дзеркалом, в якому відбивається світ як Ціле. 2/ Структура рефлексивного образу за онтологічною природою є по-двоєною, такою ж є процедура діятельності самої свідомості: по-двоювати, по-множувати, бути причетним до Іншого, синергійно з'єднувати людину та природу, Я та Іншого (містичну, уявну, ідеальну особу).

3/ Формули рефлексивних відношень „Я - Я” та „Я - Інший” нерідко містять у собі й модель монодрами „Я - світ”, яка при цьому висвітлює здатність самосвідомості до активної форми самоздійсненості людини (у відповідній структурі художнього втілення образу).

У розділі 4 - «САМОСВІДОМІСТЬ СВІТСЬКОЇ ТА ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ» - надається аналіз окремих історичних прототипів музичної рефлексії в музиці ХVIII - ХІХ століть. Завдання цього розділу значно ширше, ніж просто визначення історичних прообразів рефлексивного стилю музичного мислення (на прикладі класико-романтичної доби). Принципово важливим було висвітлити історико-стильові межі музики, яка здатна виступати у функції аналога homo cognitio в жанрах, генетично не пов'язаних зі словом чи іншою позамузичною „підказкою”.

На відміну від релігійної культури, в царині якої панують синергійні рушійні сили й соборний дух, хронотоп світської культури характеризує Божий світ та культуру як завужений, редукційний, психічний „ілюзіонізм” (термін П. Флоренського). Його вповні віддзеркалює homo animus за змістом творчості та способом спілкування (підрозділ 4.1 - «Щодо рефлексії світської»).

Вихід на онтологізм є дуже важливим для відродження достеменного змісту світської культури. Синтез різних проявів „культурного світовідчуття” (термін С. Аверінцева) здійснюється у свідомості людини на рівні особистої рефлексії, що підтверджує затребуваність обраної в роботі парадигми не лише в естетичному, але й в етичному плані.

Рефлексія як настанова творчості в момент зустрічі з Іншим (слухачем, глядачем) надає можливість вибору, а вибір - це вчинок, висхідна позиція креативного Я в кожному з суб'єктів рефлексії. В цьому можна вбачати етос музичної рефлексії, що вивчається в когнитивних дискурсах: ціннісно-семантичному (образ свідомості), культурологічному (Людина, яка пізнає), метафізичному (Богоспілкування).

У підрозділі 4.2 - «Моцарт. Бетховен. Шуберт» - проаналізовані прообрази авторської рефлексії в музиці класико-романтичного періоду. Так, принцип саморефлексії «Я - Я» по-новому організовує образний план експозиції музичної драматургії Adagio з фортепіанного концерту № 23 В. Моцарта. Показовим є винесення власне дії (подій в експозиції) за межі сюжета.

Драматургія сонат Бетховена пізнього періоду - вже не є драмою конфліктного типу (як у центральний період), оскільки під впливом авторської рефлексії набуває духовного виміру і через ряд ознак (всі теми сонатної диспозиції складають полілог авторської свідомості - Я-образ) відповідає моделі монодрами свідомості, яка оформиться значно пізніше в симфонічних концепціях „неоромантизму” 70-х років ХХ ст. (про це підрозділ 5. 3).

Отже, аналіз обраних творів геніальних творців виявив, що рефлексивний образ - це реакція на дію, а не сама дія; це не стільки репрезентація подій, скільки їхня оцінка, розмірковування автора щодо світу, в якому він проживає себе. Рефлексія як модус свідомості самої музики є завжди емоційно наповненою, а ступінь психологічної напруги настільки інтенсивною, що складається враження повного відтворення подій „тут і зараз” (за принципом драми).

Не випадковим є той факт, що в багатьох випадках рефлексивний сюжет музичної драматургії твору створює модель духовного зростання ліричного героя майже в тій самій мірі, що й драма, хоча й з деякою різницею: це не драма подій на великих історичних відстанях, а монодрама однієї людської душі (з дзеркальним „фокусом” відображення «Я = світ»). Так, логіка спогадів у генільному творі Шуберта-Гейне „Двійник” дозволяє зробити модуляцію з лірико-психологічного плану в драматичний, утворюючи своєрідний зразок монодрами (один з перших в романтичній культурі).

У підрозділі 4.3. - «Щодо рефлексії духовної» - наполегливо простежується думка, що християнська культура та самосвідомість митців рефлексивного типу є конґруентними за основними онтологічними параметрами: - це завжди „людина внутрішня”, homo religioso існує в умовах персоналістичного акту відтворення іншої свідомості, діяльності мислення поза чуттєвим досвідом. Звідси монологічність, висловлювання «від першої особи», діалогічність внутрішньої мови - вихід на зустріч з Іншим. Людина релігійна відрізняється від homo animus тим, що в молитовному предстоянні, в часопросторі літургійного співу вона пізнає синергійний онтотрансцензус (переходи свідомості з одного модусу у вищий); коли під дією мистецької синергії настає благодать - концентрація усіх душевних сил заради духовного переображення особистості. Отже, зміст онтологічної концепції музики складає саме Богопізнання та Богоспілкування, навіть коли воно приховується картезіанською картиною світу.

Висновки. 1/ Історичний погляд на динаміку смислоутворення рефлексивної семантики в музиці ХVІII - ХХ ст. розкриває філогенез образу homo cognitio. До-рефлексійні стани входять в семантику душевної людини (homo animus), яка йде до себе шляхами рефлексії (самопізнання): від психології душі, інтроверсії до духовного самоздійснення, збагаченого досвідом інтелектуально-розумової діяльності, від філософії серця - до відчуття соборної природи життєтворчості як синергії.

2/ Рефлексивні тенденції, що були знаковими вже для музичного романтизму (особливо пізнього), переходять у композиторську практику ХХ ст. Отже, в культурному просторі ХХ ст. рефлексія складає обширну сферу філософського логосу, музики роздумів. В якості її суб'єкта вона віддзеркалює певні міжособистісні відносини автора з потенційними інтерпретаторами. Натомість, музика як особлива реальність художньої свідомості формує власний хронотоп, певні метафізичні смисли, створені власними засобами мовної рефлексії (у синтезі з поезією чи без неї). Історичний досвід музичного мислення в картезіанській культурі Нового часу виявив, що шлях сходження людини до Істини мав певний алгоритм: від самовираженості homo animus через рефлексію homo cognitio - до Богопізнання та Богоспілкування (синергії).