Розділ 5 - «ЦІННІСНА СЕМАНТИКА РЕФЛЕКСИВНОЇ СВІДОМОСТІ» - містить низку аналітичних есе, в яких презентовано авторські концепції Людини Рефлексивної (в системі композиторського стилю). Перший щабель „генеалогії” музичної рефлексії ХХ сторіччя посідає творчий метод Д. Шостаковича, духовного лідера генерації композиторів-шестидесятників. Після нього, починаючи з середини 70-х років, тенденція до авторського симфонізму з філософським звучанням („голосу світової скорботи”, за І. Ільїним) стає ознакою відродження духовності в соціокультурному просторі буття людини.

Підрозділ 5.1 - «Рефлексивний стиль (на прикладі симфонічної творчості Д. Шостаковича)» - виявляє динаміку поступового проникнення авторського Я в драматургію творів одного з рефлексивно мислячих митців першої половини ХХ ст. Шлях формування образу автора як типу рефлексивної свідомості відбувався за рахунок потенціалу авторської „мовної” рефлексії: конкретних прийомів та закономірностей рефлексивного „вторгнення” в типову для симфонічного жанру конфліктну фабулу. В музикознавчій практиці ці моменти отримали різні метафоричні назви (голос, або слово автора, персонаж, авторський монолог, авторський коментар, авторське ставлення, або позиція), за якими можна вбачати прояви метасвідомості автора.

Вкажемо на етапи становлення рефлексивної свідомості митця, що різняться моделями спілкування автора зі своїми героями (смислообразами симфонічних концепцій). Так, дискретне включення образу автора приблизно співпадає за хронологією з раннім періодом; спостерігається у творах програмного характеру з чітко вираженою сюжетною логікою, де на перший план виноситься дія. Авторське Я не персоніфіковане в конкретній темі і присутнє фрагментарно як прихований план - через коментарі, ліричні відступи, репліки в момент зупинки дії: якщо на першому плані - драма, подія, „прихований” автор не „втручається” в розвиток художніх подій. Сюжетний час не дає можливості виявити присутність образу автора. Потрібна часова дистанція для подальшого осмислення (ось чому особистісно забарвлені епізоди мають бути по закінченні сюжетного часу: наприклад, після генеральної кульмінації, як в перших частинах Сьомої та Восьмої симфоній; або в наступних частинах циклу - як, у ІІІ ч. Першої симфонії, ІІ ч. Сьомої та ІV ч. Дев'ятої симфоній). Молодість не шукає рефлексії: у такому разі „голос” автора є лише одним з багатьох художніх прийомів, який композитор обрав для маніфестації усвідомленого ставлення до світу подій, їхньої оцінки (за схемою „дія - реакція”). Натомість на наступному етапі цей прийом переростає в принцип мислення, разом з досвідом мудрості він набуває функції credo.

Інший етап втілення образу автора в музиці Шостаковича характеризує наскрізна модель, пов'язана з актуальною присутністю в інтонаційній драматургії творів монограми DSCH, або автоцитат. Якщо в дискретній моделі авторські роздуми були другим планом як пунктир, то тепер вони стають центральною лінією драматургії твору. Починаючи з П'ятої симфонії, слухач сприймає психологічний світ рефлексій автора як „іншу реальність”. Через це темпи дійових частин циклу уповільнюються, часопростір трансформується, монологічність висловлювання має спрямованість на діалог з Іншим - все цє є ознаками рефлексійного сюжету, де головним героєм виступає авторське Я („гамлетівська” головна партія П'ятої симфонії, основна тема Першого скрипкового концерту - типові Я-образи, маніфестанти голосу автора).

Цікавим прикладом виявлення авторських роздумів є Дев'ята симфонія, в якій речитатив (носій Я-образу) структурно розростається до самостійної частини циклу (№ 4), хоча йому не передує кульмінація (як в І ч. Сьомої симфонії). Крім того, жанрові ознаки пасакалії (унісон тромбонів і туби) та речитатива набувають етико-філософського узагальнення - це діалог всесвітньої скорботи та людського голосу. Тож дискретну модель втілення образу автора в художньому часопросторі симфоній Д. Шостаковича характеризує опора на діалогічну структуру спілкування Я-свідомості зі світом („Я бачу світ”, „Я відтворюю картину світу”).

У творах пізнього періоду творчості образ автора „переростає” межі дискретної та наскрізної моделей: змінюються творчі орієнтири, ставлення до світу стає більш інтровертним, водночас мудрим. Останню модель образу автора визначено як „режисерську” (за аналогією з „авторським” кіно, „режисерським” театром - явищами, що народжувались саме в той час, у 70-ті роки), оскільки авторська самосвідомість є головним суб'єктом творчості пізнього періоду, її присутність повсякчасна і неодмінна. Показовим є відмова від монограми DSCH, проте частішим стає цитування великих попередників (рефлексії на поезії Данте, М. Цвєтаєвої, Мікеланжело Буанаротті, на теми з творів Бетховена, Малера тощо). Д. Шостакович завдяки рефлексивному методу мислення подолав романтичну концепцію людини як вінця всесвіту, порушив глибинні етичні проблеми буття в онтологічному осмисленні. Отже, його геніальна інтуїція створила підґрунтя для духовного переображення нових поколінь композиторів, які продовжили лінію показу homo cognitio в музичній культурі останньої третини минулого століття.

Сублімація авторської рефлексії в знаках і символах музичної мови підносить образ автора до найвищого стильового рівня узагальнення. Якщо стиль - це людина, то її стиль у творчості набуває функції аналога особистості; це уможливлює саме процедура рефлексійного акту мислення у процесі творчого самоздійснення особистості, що й було висхідною ідеєю виконаного дослідження.

Підрозділ 5.2 - «Я-образ, або рефлексивний герой» (на прикладі Третьої сонати для фортепіано Г. Уствольської)» - присвячений сонатному мисленню Г. Уствольскої, одного з культових митців духовної культури Росії другої половини минулого століття. Зміст Третьої сонати для фортепіано є маніфестацією духовної боротьби особистості, що підпорядкована не соціуму, а внутрішній свободі в собі. Особистість митця, який сповідував релігійну шкалу цінностей. Цей сенс обумовив виявлення трансцендентних станів душі людини релігійної: звідси теми волі, споглядання, духовної напруги, пошуків істини=любові. З аналізу тематичної семантики походить відкриття духовної рефлексії в часопрострі світського жанру. Так, музична драматургія твору (1953 р.) містить усталену формулу („шлях духовного схождення”), завдяки якій стає наочною онтологічна дистанція між homo animus та homo cognitio.

Домінантними ознаками рефлексійної драматургії є її герой, не схожий на романтика, та наявність двосвіття. Так, в експозиції тема 1 (=Я-образ) - це голос автора, його уособлення, який спілкується з чужим світом, шукає спасіння в Іншому. Теми 2, 3 - не просто „чужа свідомість”, але щось більше за свідомість (натяк на Божественний Логос). Про це свідчить непересічний спосіб драматургічного розвитку (розробка) і його результат - синергійна кода. Тож на прикладі Третьої сонати для фортепіано Г. Уствольської виявлено надзавдання синергійного зв'зку Творця і людини-митця. Релігійна свідомість та онтологічний вимір творчості „розірвали” картезіанське коло, відроджуючи літургійну традицію соборного увлаштування музичної культури з її христоцентричним змістом, сакральним часопростором, виходом „за межі себе” (ego) заради Богопізнання, молитовного передстояння.

У підрозділі 5.3 «Рефлексивний тип драматургії (на прикладі творів В. Сильвестрова та В. Бібіка») - наведені типові приклади музичної драматургії рефлексивного типу в вітчизняній музиці останньої третини ХХ ст.

В. Сильвестров та В. Бібік першими в українській музиці, послідовно втілюючи образи роздумів автора, закріпили медитативну модель тематичної організації. Мовленнєвий мелос, монологічність замість подієвих функцій форми, зміна внутрішньої природи драматичного конфлікту, кода-просвітлення призвели до зміни модусу ліричної свідомості музики: виявляючи авторську рефлексію, трансформували принципи звукомислення. Медитативність вплинула на концепцію жанру, принципи формотворення; тож інструментальні концерти для флейти з оркестром (ор.51) та для альта з камерним оркестром (ор.53) можна без перебільшення вважати камерними симфоніями, оскільки в них відтворена „драма свідомості” сучасного митця. Те саме стосується і „Метамузики” В. Сильвестрова.

Концепції проаналізованих творів розкривають нову грань особистості автора, який перебуває на шляху подолання духовної кризи (уособлюючи портрет свого історичного сучасника); подолання трагедії прочитується як документ особистої рефлексії автора (традиція рефлексивного методу Д. Шостаковича). Суб'єктивно-психологічне переживання конфлікту особистості митця зі світом та філософське осмислення „як вийти з кризи” надає можливість закріпити тип рефлексивної драматургії як різновид драми (точніше, монодрами) з притаманними для неї ознаками: висхідним Я-образом - фокусом авторської свідомості, подвійною експозицією, саморозвитком, монологічністю, композиційним профілем „сходження”, кодою-просвітленням.

Висновок. Всебічний аналіз симфонічної спадщини Д. Шостаковича, продовжений на матеріалі маловивчених творів Г. Уствольської, В. Сильвестрова, В. Бібіка, Ю. Алжнєва, дозволив кожен раз по-новому „розгортати” дискурс рефлексивної свідомості, утворюючи ціннісну семантику в її новаціях та художніх одкровеннях (в тому числі в фольклорі, в суміжних видах мистецтва, зокрема, у кінодраматургії А. Тарковського - 6. 2).

В аспекті онтології творчості рефлексія має переживатися/усвідомлюватися як інтонаційна форма психічного ототожнення образа автора (Я-образу) та ліричного суб'єкта музики (Я = Я), на підставі чого спілкуються інші учасники музичної комунікації. Для успішної виконавської діяльності також необхідним є закон конґруентності, спілкування, об'єднання багатьох осіб (виконавців, реципієнтів) в єдине герменевтичне коло (зокрема, проаналізовані в роботі твори В. Сильвестрова, В. Бібіка, Ю. Алжнєва потребують саме цього). В свідомості слухача, в свою чергу, відбувається онтологічне розщеплення світосприйняття на об'єктивний та суб'єктивний плани: на „світ-Я” та „світ не-Я”.

Розділ 6 - «ЗНАКИ ТА СИМВОЛИ АВТОРСЬКОЇ РЕФЛЕКСІЇ» - складається з підрозділів, зміст яких обумовлено розгортанням різних площин онтології творчості. Необхідність появи тих чи інших, обраних для аналізу феноменів рефлексивної культури, скерована культурологічними завданнями дослідження. Адже рефлексійні риси творчості набули знаковості не лише в музичній культурі ХХ ст., але й в інших сферах духовного Буття людства (в філософії, духовно-релігійних практиках, в театрі, кіно, навіть в медицині та психотерапії).

Так, у творчості С. Рахманінова та О. Бородіна - підрозділ 6.1. «Метафізика сновидінь» - представлені одні з перших зразків вокальної мініатюри (в контексті романтичної культури), де знайшли відображення авторські рефлексії в знаковій формі сновидінь.

У пункті 6.1.2 - «Рефлексія на фольклор» - на прикладі хорового концерту № 2 Ю. Алжнєва „Дівич-сон” показано одну з сучасних версій взаємодії двох традицій - композиторської системи мислення та фольклору. Відштовхуючись від традиційного погляду на весільний обряд, автор відтворює в музиці його знакову систему, увиразнює її до рівня поетичних узагальнень Життя як Любові. Сон - це інша реальність, де сходяться явне та уявне, минуле й майбутнє.

Трансформації культурного простору в контексті хорових концертів Ю. Алжнєва простежуються на рівні глибинних настанов. Композитор сприймає фольклор як мета-мову, як знакову систему з великим енегрійним потенціалом. Ключ до неї містить улюблене автором поняття „праінтонація” - це такий інтонаційний комплекс, що відтворює в конкретних ритмо-мелодичних, ладо-гармонічних та темброво-фактурних елементах музичної мови образ фольклору як пракультури (Традиції). Отже, музика стає „текстом культури”, в якому присутній і автор. Причетність образів Концерту до цілого Роду підносить неопантеїзм музики Ю. Алжнєва та його праінтонацію до символів національної культурної пам'яті.

У пункті 6.1.3 - «Ерос творчості» - розглядаються романси С. Рахманінова, присвячені Любові - символу онтолічної повноти Буття, який за платонівською традицією отримав в роботі назву „ерос творчості”. Проаналізовані зразки втілення музичної символіки еросу, функція якого в межах драматургії романсу - відтворення етапів синергійного воззєднання двох осіб в онтологічній єдності, показу переображення людини („Тут тільки Бог та я”).

Пункт 6.1.4 - «„Смерті немає”: криптограма Альтової сонати Д. Шостаковича» - містить авторську концепцію останнього твору геніального майстра, означену в назві цього підрозділу дисертації. На Божій дорозі майстер спілкується з іншими свідомостями, утворюючи характерний тип полілогу, який за принципом дзеркала уособлює авторську надсвідомість, надаючи ілюзію вселюдського каяття. „Двоголосе” слово (за М. Бахтіним) в семантиці сонатної форми, образи головних тем експозиції та частин циклу (зокрема скерцо) трасформовані логікою оберненого часу - все це є націленим на показ життя як спогаду. Звідси цитування тем улюблених духовних двійників (Бетховен, Малер), трактовка циклу як сходження до Вічності. Показовими з точки зору рефлексивного світоспоглядання є такі ознаки музичної драматургії твору, як уповільнена сонатна форма, двосвіття, цитати та автоцитати, часові зсуви та відмова від сюжетного часу, синергійна кода.

Герой Альтової сонати йде до безсмертя, мовби сповідаючись, досвід його соборного Я дорівнює світовій скорботі. Це означає трансформацію сутності самого методу рефлексії: cogito відмовляється від anima, особистісне Я осягає Іншого (Богопізнання). „Смерті немає” означає, що драматург перетворюється на філософа. В фіналі, не зважаючи на загострену особисту рефлексію, панує cоборний дух: образ автора обертається самоздійсненістю героя, його alter ego, а по закінченні - осягає Вічность як Божий дар.

У підрозділі 6.2 - «Життя і доля: фильм Андрея Тарковського „Жертвопринесення”» - розглядається кінотворчість геніального митця Андрія Тарковського, для якого рефлексія була «нервом» художнього методу. В його режисерських концепціях авторська рефлексія на образи та символи людської культури (в тому числі біблійні) є настільки „оголеною”, що підноситься до уособлення стану вселюдського пробудження і каяття.

На наш погляд, рефлексивний підхід окреслює один з вирогідних шляхів до розуміння метафізичної тематики кінотворчості А. Тарковського: наприклад, дзеркало як культурний код, жертвопринесення як духовний подвиг художника, музичний ряд з темо-образів Баха, російської народної пісні, японський наспів. Поведінка героїв фільмів А. Тарковського завдяки авторській рефлексії зростає до символу біблійної внутрішньої людини в сучасних умовах, яка здобула у спадщину від попереднього покоління духовне оскудніння і має подолати кризовий стан.

Висновок. На прикладі обраної мета-структури свідомості та її семантично-комунікативної проекції на площину творчості можна стверджувати, що шлях рефлексивного героя в музиці композиторів ХХ ст. кристалізувався як перехід від „душевності до духовності” (за формулою А. Тарковського). Рефлексивний герой маніфестує поступове „зречення” пораненої anima та перевагу духовного подвигу, жаги Істини. Завдяки цьому в арсенал музичної мови ХХ ст. увійшла композиційна „матриця” драматургічного розвитку - „духовний шлях сходження”. Інакше кажучи, рефлексія є чимось більшим, ніж ще один спосіб розповісти про себе. Творчість для митців кінця ХХ ст. означає ту точку в топографії сучасної культури, де оголені її підвалини, і кінці змикаються з початком.

Розділ 7 - «ЛІТУРГІЯ: ШЛЯХ ДУХОВНОГО СХОДЖЕННЯ» - завершує концепцію запропонованого дослідження зверненням до літургії, оскільки вона є не лише символічним „кодом” уцерковленої культури, але й способом життя людини релігійної (homo credens). Надано когнитивно-онтологічний погляд на літургію, яка не є лише жанром церковної культури, оскільки генотип європейської самосвідомості формувався саме в царині Служби Божої. Саме в літургійному часопросторі вперше в історії культури було представлено досвід духовного шляху людини-творця до Абсолютної Особистості, що дзеркально обернеться в світській культурі пошуками загубленої Істини.

У підрозділі 7.1 - „Літургія як спосіб життя: homo credens” - розкрито зміст літургійної концепції в сучасних умовах секуляризованої культури, коли необхідними є зміна картезіанської парадигми світовідчуття та переоцінка історичних цінностей під егідою ідеї соборного возз'єднання (з урахуванням самоідентифікації кожної з історично усталених національних форм культури).

Підрозділ 7.2 - „Енергія та синергія” - є історіографічним нарисом, присвяченим богословському дискурсу, оскільки в патристичній літературі (Максим Ісповідник, Григорій Палама, о. Флоровський, В. Лосський, прот. Іоанн Мейендорф, Калліст Діоклійський (Уер), архим. Софроній) вповні розкрито зміст синергії (церк. „періхоресіс” - обмін природами), коли людина по благодаті отримує від Бога те, що Бог має по своїй природі. Музика як енергійно-комунікативний феномен найбільш дієво цьому сприяє: обмін енергіями наближує суб'єктів творчості один до одного, завдяки чому виникає феномен самоідентифікації музики і самосвідомості її творця.

На шляху схождення митця до Бога невід'ємними є моменти одкровення - Богоспілкування та Богопізнання. Саме в них міститься достеменне завдання рефлексивного художника; саме вони слугують онтологічною віссю возз'єднання людини з Богом. Цей процес є таїною й залежить виключно від особистого зусилля людини; творчий шлях рефлексивного художника, який знає падіння і злети, є подібним до духовного сходження.

Сутнісні моменти відмінностей двох сфер музичної культури Нового часу розглянуто у підрозділі 7.3 - „Онтологічна дистанція світської та літургічної культури”. Розглянуто рівні формування онтологічного змісту (елементи мови, часопростір, смисл) в контексті літургійного співу пізньовізантійської традиції.

Тож аналіз проявів рефлексії в музиці довів, що музичне мистецтво Новітнього часу було і залишається Божественним даром для набуття одвічних скрижалів життя - Краси, Віри та Любові. Заключною крапкою дослідження є визначення сучасного когнитивного процесу в музикознавстві, як шлях „від рефлексії - до синергії”. Ця формула окреслює онтотрансцензус самосвідомості митців ХХ ст. як ентелехію творчості так само, як і слухацького досвіду нашого сучасника в умовах духовного відродження українського суспільства на межі тисячоліть.

Висновки обґрунтовують теоретичний виклад рефлексії в музичній творчості. На підставі вивчення історично усталеної традиції самопізнання в контексті західноєвропейської та вітчизняної культур в дисертації було запропоновано концепцію Людини Когнитивної через моделювання творчості як рефлексії, як процедури діяльності самосвідомості.

У дисертації доведено, що рефлексійна концепція homo cognitio є однією з провідних парадигм музичної культури минулого та сучасності, своєрідним методом наукового мислення, зацікавленим „метафізичним дзеркалом”, укоріненість якого в самосвідомості сучасних музикантів забезпечує культуротворчу та когнитивну функції в межах мистецтвознавства та гуманітарної освіти.

1. Образ Людини Рефлексивної, яка пізнає світ крізь призму своєї свідомості, існує як суб'єкт музики та як семіотичний об'єкт водночас. Про це свідчить запропонована шкала визначень рефлексії. Розроблені в роботі аспекти вивчення її психолого-онтологічної, семіотичної, хронотопічної специфіки підтвердили гіпотезу дослідження.

2. Рефлексія в музиці розкривається як текст культури, як структурована система значень: від інтонеми, найменшої одиниці мовленнєвої форми висловлювання до музичної драматургії та стилю (аж до найвищої функції онтодіалога - Богоспілкування).

У якості модусу свідомості рефлексія створює свої моделі художньої типізації: „внутрішня мова”, „двосвіття”, „подвоєння”, „тотожність”, „ідентифікація”, „монодрама”. Зокрема Я-образ відтворює авторську свідомість, моделюючи психологію „внутрішньої людини” у возз'єднанні її душевних та духовних станів. Наслідком подібності музики до філософії є антропоцентрична картина світу. Проте видатні митці відчували її редукціонізм, обмеженість; ось чому в кращих творах видатних музикантів ХХ ст. (імена яких зустрічались на сторінках роботи) є відтвореною онтологічна вісь творчого Буття (глибъни духу, піднесеність людської душі, яка за Образом та Подобою здатна на молитовне предстояння, зустріч з Богом).

3. В роботі апробовано основні смислові щаблі визначення специфіки рефлексії в музичному мистецтві:

- рефлексія - це історично усталений тип художньої свідомості рефлексійного митця;

- рефлексія - це інтровертна форма ліричної свідомості музики, яка дорівнює образу автора в межах монодрами (трагедії);

- рефлексія - це „точка відліку” в ціннісно-світоглядному моделюванні музичної творчості як метафізичного виміру буття людського духу, який здатний репрезентувати homo cognitio в контексті антропологічної картини світу;

- і, нарешті, рефлексія - це модус онтологічного зв'язку людини і Бога, завдання якого - Богопізнання. Саме в такому розумінні музика розкриває людству свій глибинний онтологічний смисл (=завдання), а саме: надавати духовну силу для життя й творчості - синергію.

З позицій рефлексивного підходу існує декілька щаблів пізнання музичної культури, кожен з яких входить до герменевтичного кола: 1/ як спосіб самопізнания homo animus - насамперед, переживання рефлексії, коли вона усвідомлюється як один із душевних станів (інтроспективна лірика, самозанурення, філософські споглядання); 2/ як перехід від фаустіанських сумнівів - до подолання духовної кризи; від поступового зречення психологічного ілюзіонізму (з його індивідуалістичним ego) до онтологізму Онтологізм - „міра глибинної орієнтованості Буття” (за В. Медушевським)., що передбачає соборне возз'єднання, онтотрансцензус (зміну модусу людської свідомості аж до синергії Богопізнання). Різноманітні вияви цієї динаміки утворюють типовий профіль музичної драматургії твору з назвою „шлях духовного сходження”.

3. Для дослідження рефлексії в контексті музичної творчості було обрано системний підхід, в межах якого парадигми музикознавчої свідомості проходили апробацію в царині християнської антропології. Історичний розвой культури Новоєвропейської доби доповнений фундаменталізмом теоретичного музикознавства розкривають сутність категоріального синтезу, здійсненого на базі рефлексивного підходу до феноменів музичної творчості (зокрема, авторської свідомості митця).

У жанрово-стильовому відношенні світ музичних рефлексій не має обмежень. Головне, що рефлексивний образ (і світської, і релігійної культури) здатний концептуально відтворити спосіб світоспоглядання митця й психологію його особистості, ще й онтологічні засади творчості - завдяки безпосередньому зв'язку з синергійною силою Буття.

4. Аналіз музичних творів виявив онтологічну дистанцію типів світської та релігійної особистості: якщо семантика образу homo animus розкривається через страждання, саморефлексію, то homo credens стверджує соборність, повноту переживання синергійного піднесення. Кращі взірці музичної творчості містять відповідь, як саме відбуваються відмова від рефлексії, осягнення соборної природи творчості, духовне піднесення митця „на образ Божий”. Інтонаційна „кардіограма” авторських концепцій homo cognitio виявляє укоріненість світської рефлексії в творчості митців різних часів і народів (Бетховена, Малера, Брукнера, Шостаковича, Уствольської, Шнітке, Сильвестрова, Бібіка) та об'єднує їх в єдине семантичне коло духовної рефлексії. Отже, запропонована методика аналізу рефлексії в музиці підтвердила, що обрана настанова на усвідомлення самої свідомості є парадигмальною для сучасного когнитивного музикознавства. І в такому сенсі вона є складовою антропології та культурології музики.

5. Християнський досвід Богоспілкування та творчість геніальних митців -різні сфери людського досвіду духовного пізнання, але вони є конґруентними за відчуттям синергійної сили Буття. Якщо ступінь психологічної напруги й духовного сходження (до благодатного очищення, зустрічі з Предвічним) дорівнює літургійному часопростору, тоді зміст музичної драматургії подібний до синергіі. Тобто структурована в музичному творі рефлексивна свідомість митця слугує чинником ідентифікації творчості та молитовного досвіду Богоспілкування (на підставі їхньої конгруентності). Звідси актуалізація дискурсу християнської антропології в контексті когнитивного музикознавства. Якщо онтодіалог постає звуженим до психологічної редукції, тоді світ відбивається у „темному” дзеркалі мистецької еgо-рефлексії (як в фільмі А. Тарковського „Жертвопринесення”: картина - ікона).

Рефлексія надає можливість зрозуміти співвідношення мистецтва та життя як такої системи, яка зберігає у своєї пам'ті закон синергії - помноження двох енергій, волі Божої та людської. Визнання духовного потенціалу рефлексії як акту філософської самоідентифікації особистості веде через самоусвідомлення, самовдосконалення до синергійної узгодженості, укоріненості homo credens в Образі та Подобі.

Для митця духовна рефлексія є запорукою онтологічної повноти творчого буття. Досвід особистісної рефлексії поєднує в єдине герменевтичний коло автора, виконавця та слухача. Ціннісна семантика рефлексії повертає свідомість до Першообразу, до краси Божого світовлаштування. І символом щасливого возз'єднання дольного і горнєго, людського і Божественного є синергія творчості.

Остаточна теза висновків роботи „від рефлексії - до синергії” свідчить про зміну духовних засад сучасного музикознавства. Категорія синергії здатна підсумувати духовні пошуки сучасного Фауста, який постає в рефлексивних концепціях митців ХХ ст. Музика як рефлексія (за М. Бонфельдом), відтворюючи теургічну функцію митця, увиразнює духовний світ людини у вертикальному (Богопізнання) та горизонтальному (міжособистісні відносини) вимірах. В цьому полягає етос і пафос рефлексійного досвіду буття і творчості людини-митця.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шаповалова Л. В. Рефлексивный художник. Проблемы рефлексии в музыкальном творчестве: Монография. - Харків: Скорпион, 2007. - 292 с.

2. Шаповалова Л. В. Альтова соната Д. Шостаковича (образ автора як тип рефлексії) // Проблеми сучасного мистецтва і культура: Педагогічна наука та мистецтвознавство на межі століть.- Харків: Каравела, 1999. - С. 76-84.

3. Шаповалова Л. В. Виконавська рефлексія як об?єкт інтерпретології // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогики та теорії і практики освіти: Зб. наук. праць. - Харків, ХДУМ ім. І.П. Котляревського, 2007. - С. 218-228.

4. Шаповалова Л. В. Знаки и символы рефлексии в музыке Валентина Сильвестрова // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: Зб. наук. пр. - Харків: ХДІМ, 2001. - Вип. 6. - С. 83-91.

5. Шаповалова Л. В. Личность как самосознание, или рефлексивный художник // Вестник международного славянского университета: серия искусствоведение. - Харьков, 2000. - Т. 3. - № 6. - С. 74-77.

6. Шаповалова Л. В. Логос музыки, или апология когнитивного музыковедения // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. пр. вищих навчальних закладів художньо-будівельного профілю України та Росії. - Харків, 2007. - Вип. № 4, 5, 6. - С. 89-93.

7. Шаповалова Л. В. Музыка. Сознание. Рефлексия // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогики та теорії і практики освіти: Зб. наук. праць. - Харків: Стиль-Іздат, 2003. - Вип. 11. - С. 266-271.

8. Шаповалова Л. В. На шляхах духовного синтезу (культура рефлексії у творчості А. Тарковського і А. Шнітке) // Теоретичні та практичні питання культурології. - Запоріжжя: ЗДУ, 1999. - Вип. 2. - С. 136-147.

9. Шаповалова Л. В. Образ автора как тип рефлексии // Культура України. - Харків: ХДАК, 2000. - Вип. 6. - С. 97-104.

10. Шаповалова Л. В. Онтология личности и путь духовного восхождения: на примере Третьей сонаты для фортепиано Г. Уствольской // Науковий вiсник НМАУ ім. П.І. Чайковського. Музичний твір: проблема розуміння. - К., 2002. - Вип. 20. - С. 138-148.

11. Шаповалова Л. В. О рефлексии светской и духовной // Музичне мистецтво і культура. - Вип. 1. - Одеса, 2000. - С. 23-30.

12. Шаповалова Л. В. Принципи рефлексійної драматургії (на прикладі концертного жанру в творчості В. Бібіка) // Наукові записки Тернопільського педагогічного університету ім. В. Гнатюка: Серія Мистецтвознавство. -Тернопіль, 2000. - № 1 (4). - С. 44-48.

13. Шаповалова Л. В. Про деякі історичні прототипи музичної рефлексії в європейській музичній культурі: Моцарт - Бетховен // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти. - Харків: ХДІМ ім.І.П. Котляревського, 2001. - Вип. 7. - С. 164-171.

14. Шаповалова Л. В. Рефлексивный художник: о духовном опыте музыки Рахманинова (размышления после фестиваля «Рахманинов и Украина») // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - Харків: ХХПI, 1999. - Вип. 4-5. - С. 49-52.

15. Шаповалова Л. В. Рефлексия и язык музыки // Проблеми сучасного мистецтва і культури: Організація та зміст становлення професійної підготовки в умовах національної системи освіти. - Харків, 1999. - С. 193-202.

16. Шаповалова Л. В. Рефлексия как текст культуры // Київське музикознавство. - К.: НМАУ ім. П.І. Чайковського, 2001. - Вип. 7. - С. 17-27.

17. Шаповалова Л. В. Рефлексія як образ людини // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти.- Харків, 1999. - Вип. 4. С. 152-162.

18. Шаповалова Л. В. Рефлексія як феномен духовної культури. Літературні та філософські джерела рефлексії // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - Харків, 1999-2000. - № 6-1. - С. 99-104.

19. Шаповалова Л. В. Смысл как категория ценностной семантики музыки // Науковий вiсник НМАУ ім. П.І. Чайковського: Теоретичнi та практичнi аспекти музичного смислоутворення. - К., 2006. - Вип. 60. - С. 17-25.

20. Шаповалова Л. В. Целокупное бытие музыки: о задачах и перспективах интерпретологии // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: Зб. наук. праць. - Харків: ХДУМ ім. І. П. Котляревського, 2005.- Вип. 16. - С. 196-204.

21. Шаповалова Л. В. (в соавторстве с Л.Зайцевой). Опыт веры в концепции Седьмой симфонии А. Брукнера: homo religioso // Теоретичні та практичні питання культурології: Українське музикознавство на зламі століть: Зб. наук. ст. - Мелітополь: Сана, 2002. - Вип. IX. - С. 297-309.

За темою дисертації також опубліковано:

1. Шаповалова Л. В. Авторська концепція жанру хорового концерту в творчості Ю. Алжнєва // Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва: мистецтвознавство, педагогіка та виконавство. - Харків: ГЛАС, 1999. - С. 39-43.

2. Шаповалова Л. В. До проблеми типології суб'єктів рефлексії в музиці // Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва: мистецтвознавство, педагогіка та виконавство. - Харків: ХДІМ ім. І. П. Котляревського, 2001. - Вип. 3. - С. 44-49.

3. Шаповалова Л. В. Моцарт и моцартианство в культуре ХХ века // Музичний світ В. А. Моцарта: шляхи осягнення: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 250-річчю від дня народження В. А. Моцарта. - Харків: ХДАК, 2006. - С. 10-11.

4. Шаповалова Л. В. Музика як об'єкт культурології // Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Харків: ХДАК, 2003. - С. 197-198.

5. Шаповалова Л. В. О двух типах личности: к определению рефлексии в музыке // Музыкальная культура христианского мира. - Ростов н/Д.: РГК им. С. Рахманинова, 2001. - С. 133-141.

6. Шаповалова Л. В. Онтология и психология личности в культуре музыкального романтизма // АКМЕ: Альманах. Межвузовский научный сборник. - Саратов: Юл, 2001. - Вып. 2. - С. 36-40.

7. Шаповалова Л. В. Онтологічний погляд на романтичну свідомість, або „Двійник” Шуберта в дзеркалі рефлексії // Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва: мистецтвознавство, педагогіка та виконавство. - Харків: ХДІМ ім. І. П. Котляревського. - С. 79-86.

8. Шаповалова Л. В. Романтические истоки музыкальной рефлексии // Ф. Мендельсон-Бартольди и традиции музыкального профессионализма. Сб. науч. трудов. - Харьков: Харьковские Ассамблеи, 1995. - С. 17-24.

9. Шаповалова Л. В. Семантическое пространство музыки Г. Уствольской // Семантика музыкального языка. - М.: РАМ им. Гнесиных, 2004. - С. 170-177.

10. Шаповалова Л. В. Шубертианство как проблема музыкальной культуры ХХ века // Шуберт и шубертианство: Сб. матер. науч. музыковед. симпозиума. - Харьков, Харьковские Ассамблеи, 1994. - С. 41-44.

АНОТАЦІЇ

Шаповалова Л.В. Музика як аналог особистості: до проблеми рефлексійної свідомості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03. - Музичне мистецтво. - Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського, Київ, 2008.

В дисертації викладено теорію рефлексії в музичній творчості. Її мета - обгрунтування музики як аналога homo cognіtio (через Я-образ автора) - обумовлена вимогами категоріального синтезу в сучасній когнації (семіотики культури, аналітичної герменевтики, онтології, метафізики, християнської антропології).

Надано аналіз рефлексії як модусу свідомості та семіотичного об'єкту. Змістом рефлексивного образу є акт усвідомлення власної свідомості та самоздійсненості особистості (авторські роздуми щодо життя, смерть, Богопізнання). Мовна рефлексія творить іманентні моделі художньої типізації: внутрішня мова, двосвіття, подвоєння, спілкування, монодрама, драматургія типа сходження, синергія.

Рефлексивний стиль мислення як системне явище утворює знакову парадигму музичної культури ХХ ст., що зумовило розробку синергійної концепції, яка базується на культур-антропологічному синтезі та соціокультурній еволюції рефлексійної семантики (від віденського класицизму до українського відродження останньої третини ХХ ст.).

Ключові слова: рефлексія, свідомість, самосвідомість, образ автора, онтологія особистості, метафізика образу, шлях духовного сходження, синергія.

Шаповалова Л. В. Музыка как аналог личности: к проблеме рефлексивного сознания. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора искусствознания по специальности 17.00.03. - Музыкальное искусство. - Национальная музыкальная академия Украины им. П. И. Чайковского, Киев, 2008.

В диссертации изложена теория рефлексии как феномена музыкальной культуры. Идея обоснования музыки в качестве аналога личности (через ипостась homo cognіtio) порождена требованиями категориального синтеза (аналитической герменевтики, онтологии и метафизики музыки, христианской антропологии) в познании музыкального искусства прошлого и настоящего. Предложены дефиниции рефлексии, апробированные в различных дискурсах. Экстрополяция общих атрибуций рефлексии (в философско-религиозном, художественно-поэтическом, культурологическом и психологическом дискурсах) в область музыкального творчества выявила ценностно-семантический спектр её проявлений, как на уровне музыкального мышления (язык/речь), так и композиторского стиля. В коммуникативном плане Я-образ - не только манифестант рефлексивного сознания автора, но и опыт встречи с Другим (онтодиалог). Таким образом, специфизация общих когнитивных позиций философской и художественной рефлексии составляет содержание теории музыкальной рефлексии, раскрывающееся через системную связь понятий: „личность”, „сознание”, „самосознание”, „субъект рефлексии”, „образ автора”, „онтология личности”, „метафизика образа”, „межличностные отношения”.

Самосознание музыки (как „субъекта культуры”) выступает аналогом личности: автор-творец - субъект рефлексии I рода, с которым со-работничают субъекты интерпретации (исполнитель-слушатель-ученый).

Научная новизна работы заключается в обосновании концепции образа Человека Рефлексивного - одной из парадигм картины мира музыкальной культуры II половины ХХ ст. Впервые четко дифференцированы формы экзистенции рефлексии: в аспекте восприятия/переживания рефлексивной поэтики Новейшего времени; через осмысление категориального синтеза в условиях актуализации новых дискурсов теоретического музыковедения (метафизики и онтологии музыки).

Выявлен структурно-семантический инвариант рефлексивного образа через онтологизм жанров светской (симфония, соната, концерт, Lied) и религиозной культуры (литургия). В аналитических разделах раскрыта специфика рефлексивной семантики (стилевой аспект).

Предложен анализ рефлексии как семиотического объекта (в значении «внутренней речи») через характеристику знаковой системы формо- жанро- и стилеобразования в композиторской практике ХХ ст. Предложенный аспект ценностной семантики (на материале творчества С. Рахманинова, Д. Шостаковича, А. Шнитке, А. Тарковского, Г. Уствольской, В. Сильвестрова, В. Бибика, Ю. Алжнева) „опредметил” мир музыкальных рефлексий через взаимосвязь ключевых символов и знаков авторского сознания: сон, любовь, душа, дух, эрос творчества, смерть, храм, сын. Таким образом, рефлексивный стиль как системное явление музыкальной культуры ХХ ст., её новейшая парадигма подводит к разработке основ синергийной концепции музыки, базирующейся на культур-антропологическом синтезе и социокультурной эволюции рефлексивной семантики (от венского классицизма до украинского возрождения в последней трети ХХ ст.).

Апробирована методика анализа рефлексивного стиля в музыке через механизм герменевтического описания межличностных отношений субъектов рефлексии в образной структуре музыкального произведения (Я - мир; Я - Другой; Я - Я).

В выводах обозначен культурно-аксиологический аспект рефлексии homo animus, смысл которого - в переоценке культурно-исторических ценностей под эгидой идеи всеединства и с учетом самоидентификации каждой исторически сложившейся, национальной формы культуры. Указано на смену научной парадигмы и сознательный научный выбор синергийной концепции (подхода), согласно которой музыка есть способ духовного преображения человека. Целеполаганием творческой жизни рефлексирующего художника служат моменты откровения - Богообщение и Богопознание: в них заключены задание и тайна творчества как личностного усилия, сопричастности автора-творца Образу и Подобию. Музыкальное творчество осознается Божественным даром Любви, обретением Веры.

Ключевые слова: рефлексия, сознание, самосознание, образ автора, онтология личности, метафизика образа, двоемирие, путь духовного восхождения, синергия.

Shapovalova L.V. Music as personality analogue: to the problem of reflexion consciousness. - Manuscript.

A thesis submitted in fulfillment of the requirements for the degree of doctor of arts, speciality 17.00.03. - Music Art. - P.I. Tchaikovsky National Music Academy of Ukraine, Kyiv, 2008.

The dessertation states the theory of reflexion in music creation. Its object - substantiation of music as homo cognitio analogue (through the ego-author's conception) - is conditioned by the requirements of the category synthesis in contemporary cognition (culture semiotics, analytical hermeneutics, ontology, metaphysics, Christian anthropology).

There is given analysis of reflexion as a consciousness modus and a semiological object. The content of the reflexive mode is an act of one's own consciousness cognition and self-realization (author's reflections as to life, death, God cognition). Linguistic reflexion creates immanent models of artistic typification: inner speech, double entendre, redoubling, communication, monodrama, “ascendant” drama, synergy.

Reflexive mentality style as a systemic phenomenon makes a sign paradigm of XX-th century music culture, that has brought about development of synergic conception, which is based on culture-anthropological synthesis and socio-cultural evolution of reflexive semantics (from the Vienese classicism to the Ukrainian revival of the final third part of the XX-th century).

Key words: reflexion, consciousness, one's own consciousness cognition, ego-author's conception, personality ontology, character conception metaphysics, way of spiritual ascension, synergy.

Размещено на Allbest.ru